П’ятнадцята премія - Приречені

Зміст статті


Приречені


- Ось... п'ятеро віддразу, - бідкався Іван Микитович, - що робити - не доберу...
- Нічого! Хай ідуть, - заспокоював його Петро Васильович, - скатертю доріжка! Вони ще лікті кусатимуть. Незабаром партія перебудується, обновиться, демократизується - від них відбою не буде. А тоді вже глянемо й ми, кого приймати, а кому на двері вказати... Збирай партзбори - виключимо!

З'явилося троє: парторг Іван Микитович, директор контори Петро Васильович та ветеран КПРС і НКВС Сидір Спиридонович.

- Товариші! На обліку в парторганізації вісім членів. Присутні - троє. Ваші пропозиції?
- Збори непідготовлені! - заявив Петро Васильович. – Навіть половини комуністів немає! Де інші?
- Як де? Вони не вважають себе партійцями. На збори йти відмовилися. Категорично.
- Постріляв би контру! - схопився зі стільця Сидір Спиридонович. - Це все Горбачов натворив своїми перебудовами, сто болячок йому в печінку! Раніше всі п'ятеро потрапили б туди, де Макар телят не пас. а тепер? Розпустилися, сукині діти... Ех! Де мої молоді роки?
- Заспокойтеся. Сидоре Спиридоновичу, - мовив парторг. – Це їхнє право - йти чи не йти на збори.
- Яке ще може бути право?! Для комуніста - право?! Іди й тягни їх сюди!
- Сидоре Спиридоновичу. - примирливо глянув на старого директор, - вони вже не комуністи. Та й тягти... якось нечемно це...
- Тоді панькайтеся з ними! Цілуйтеся! Перебудовуйтеся! Їх до стінки треба! Або мордувати, мордувати! Як ми, більшовики тридцятих...
- Ну, досить, - прорік парторг, - що було - не вернеш... Краще подумаймо, як збори проводитимемо. Кворуму немає.
- Піди й попроси всіх, щоб востаннє прийшли на збори та проголосували за свій вихід із партії, - подав ідею директор.
- Що?! - підскочив, мов ошпарений, ветеран. - Просити?! Кого? Зрадників, ворогів народу просити?! О ні! Не так нас батько Сталін виховував, щоби партія когось колись просила! Краще б мені крізь землю провалитися, аніж чути такі слова від керівника-комуніста!
- А що ви пропонуєте, Сидоре Спиридоновичу? Адже іншого
виходу немає. - Сумно резюмував парторг.
- Виходу немає, зате партквитки біля сердець є! Ми - комуністи, а не всяка там... контра! Нам би автомати до рук... Ех!
- Пропоную інший вихід! - переможно промовив директор. - Дзвони, Микитовичу, до райкому, хай з'єднають нашу первинну із сусідньою. Скажімо, контори "Головкріппетрушка". Там шістнадцять
партійців. Буде кворум - приймемо рішення про наших утікачів.

Парторг якусь хвилину стояв, мов заворожений, із трубкою в руці, а потім з досадою гепнув нею на важелі телефона.

- Ну, чого мовчиш? - не втерпів Сидір Спиридонович.
- А того! - перекривив його парторг. - У «Головкріппетрушці» подали заяви про вихід із партії півтора десятка комуністів...

                                                                                              1990