Епіграми й пародії на мене й мої твори

Петро РЕБРО

ПИЛИП НЕ З КОНОПЕЛЬ

(Замість передмови

до збірки Пилипа Юрика "Даремний переляк")

 

Знають всі поважні люди

(Навіть лях і турок),

Що в Томаківці славетній

Мешка Пилип Юрик.

Не коровами багатий,

Навіть не волами,

А чуттями золотими,

Що узяв од мами.

 

Дім його не на помості,

Та в дворі криниця,

До якої ходять люди

Пам'яті напиться.

 

Шелестять про волю в нього

І тополі, й липи,

Бо живуть козацькі гени

У крові Пилипа.

 

Це дали йому імення,

Мабуть, випадково:

Він плекає не коноплі,

А дотепне слово.

 

Він знайшовся не в капусті —

В дерезі-колючці,

Гусяче перо стискало

Немовля у ручці.

 

Був студентом, агрономом,

Потрудився в полі.

В ВПШ також навчався

(У перчанській школі),

 

Скрізь був чесним, принциповим,

Різав правду в вічі.

Нині він спецкор в газеті —

В «Запорозькій Січі».

 

Має буйну він чуприну,

Вуса пречудові

І кохається ще змалку

В материнській мові.

 

Борщ із перцем полюбляє,

З вишнями вареник,

Про народне щастя дбає

Більше, ніж Пинзеник.

 

Вміє дати прикурити,

Вельми голосистий.

Курінним його обрали

Хлопці-гумористи.

 

І не раз уже про нього

Публіка сказала: —

Замашне перо і гостре

В нашого Кресала!

 

А за що ж дала громада

Прізвисько «Кресало»?

Бо він дума не про гроші,

Мріє не про сало,

 

Не про «варку» (іномарку),

Люксові квартири,

А щоб викресати вогник

Гумору й сатири.

 

Він роздмухає цей вогник,

Стане дарувати,

Щоб сміялася уволю

Україна-мати,

 

Щоб уся земля отецька

Зацвіла в усмішці,

Щоб сказали: «Добре, синку!»

Славні запоріжці,

 

Щоб лились веселі жарти,

Як вода з відерець,

Щоб чекали «пилипинок»

«Гаківниця» й «Перець»,

 

Щоб боялись того сміху

Шахраї, п'яниці,

Мільярдери-шкуродери,

Діви-ледащиці,

 

Підлабузники, хапуги,

Хами, бюрократи,

Реформатори фальшиві,

Псевдо-демократи,

 

Наркомани, шовіністи,

Демагог-придурок...

Хай щастить же тобі, друже,

Козарлюго Юрик!

1998

 

Микола БІЛОКОПИТОВ

АРГУМЕНТОВАНИЙ ДОКАЗ

     Люблю я запах польових квіток,

     Пилюку, що здіймають суховії,

     Я селянин до мозку, до кісток...

                                            Пилип ЮРИК

 

Я селянин до мозку, до кісток,

А ще поет до мозкової кістки!

Спитайте у пилюки і квіток,

В сусіда й кума, у швагра́ й невістки.

 

А кого дуже сумнів розбиратиме,

То почекайте – доведу своє:

Від знаного патологоанатома,

Про всяк випадок, довідка вже є...

 

РЕВНИВА ПАРОДІЯ

      «Я не знаю: здається мені, а чи сон це?

      Тільки ж боляче все по душі те шкребе:

      Я ревную тебе до сонця.

      Я ревную тебе...

      І нехай посміхаються вулиці хитро,

      Нависає вітрило небес голубе,

      Я ревную до подиху вітру.

      Я ревную тебе...

      Гомонять чорноклениіз вишнями всує.

      Осінь чіпко спліта павутиння рябе.

      Я тебе до дощу ревную.

      Я ревную тебе...»

                         Пилип ЮРИК «Ревнивий триптих»

 

Я ревную тебе до усього,

Що літає, стрибає, дзижчить...

Як спіймаю коханця лихого –

Так і знай – ловеласу не жить!

 

Ось він в напрямку милого вуха

Прошмигнув, не зважає на «киш!»,

Я поцілив підступного муха –

То чого ж ти на мене кричиш?

 

А метелик – відомий нахаба –

Шурх в розкішне твоє декольте...

Я рукою за ним, щоби злапать!

Ти ж мене по мармизі за те(?)

 

Ой, цвіркун залетів під спідницю

І, либонь, звідтіля заграє...

Я за ним підпірнув навздогінці

І – нарвавсь... на коліно твоє!

 

Вже не видко любов за синцями,

Що й удень обіч носа горять...

Якщо й далі так буде між нами,

То я можу і розревнувать!

 

Костянтин СУШКО

Пилипу Юрику з нагоди 40-річчя

Там, де черкаськії дими
Бентежать верховіття лип,
На ґанку сивої зими
Родивсь на білий світ Пилип.

Від сала і цибулі дужий,
Друг Сухаря, до рим мастак,
До самогону не байдужий,
Ну, словом, хоч куди козак!

Здійму я погляд до зірок
І загадаю на мечі:
Не стихне лемент між жінок,
Допоки Юрик на «Січі».

2.12.1996 

 

Віра КОВАЛЬ

РЕВНИВИЙ

           Я ревную тебе до сонця...

           Я ревную до подиху вітру...

           Я тебе до дощу ревную....

                       «Ревнивий триптих» Пилип Юрик

 

Щасливий я - хорошу жінку маю.

В брехні мене ще не спіймав ніхто.

Я їй на сто відсотків довіряю,

Але й ревную також на всі сто.

 

Не знаю, в кого я такий удався!

Кліщем вчепивсь: моя, не відпущу!

До всіх ревную, хто тобі всміхався,

До сонця навіть, вітру і дощу.

 

Вночі ревную, звечора і зрана,

У будні, у свята і вихідні.

Тож не дивуйсь, чому це я, кохана,

Допитуюсь: ти ще моя чи ні?

 

Ці ревнощі шкребуть нутро без міри.

Від ревнощів буваю дуже злий.

Це через них я вдався до сатири,

Щоб знала ти, що всі хлопи - козли.

 

Ну, майже всі, бо є ще бюрократи –

Їх описати здатен тільки мат.

Той - пес рябий, а той - віслюк горлатий,

А цей панок, звиняйте, - депутат!

 

Я - не вони, я дуже терпеливий.

Я - вартовий твоєї простоти.

Я лиш ревнивий, я такий ревнивий,

Як сто Отелло, Господи, прости!

 

Хоч від очей сторонніх заховати

Не можу, наче скарб, твою красу,

Та від ослів, дощу і депутатів,

Не сумнівайся, я тебе спасу!

 

 

Володимир БІЛОГУБ

РІДНА БАБА

            Тисячолітня баба кам'яна...

            Обличчя роси зморшками побили...

            В її очах правічності жага...

            Мені ця баба рідна й дорога...

                         Пилип ЮРИК. Ода кам'яній бабі.

 

Тисячолітня баба кам'яна

Хвилює кров і збуджує, і кличе.

Поетів наших в тому є вина,

Що їй побили одами обличчя.

До баб – моя правічності жага,

Про кам'яну повідаю одне я:

Мені ця баба рідна й дорога –

Живих кохав я в затінку під нею.

 

НЕ ЦВIТЕ, А ПАХНЕ

             ...Корів пасем із дядьком Євдокимом.

             ...Навколо – літа невмолимий щем.

             ...Я відчуваю: осьде, поруч з нами,

             Нектар вишневий соловейки п'ють.

             ...Як пахнуть вишні! Ще й кують зозулі,

             Піднявши краплю літа на крило!..

                                                            Пилип ЮРИК

 

Корів пасем із дядьком Євдокимом.

Навколо – літа невмолимий жар!

Я відчуваю: соловей незримо

Немов комаха, з квітки п'є нектар.

 

– Як пахнуть вишні, дядьку Євдокиме! -

Мені він тулить руку до чола:

– Ти перегрівся, охолонь без рими,

Надворі – літо! Вишня відцвіла...

 

ГУЛЯЩА НАРЕЧЕНА

          На шибках сині верби цвітуть

          І замерзло чудове латаття...

          Вже гуля наречена-зима...

          Замели моє літо сніги,

          Погубили січневі морози...

          Двері скрипом застуди скриплять...

                        Пилип ЮРИК. Зима-наречена.

 

На шибках – чарівні лопухи,

В їх появі заплутались вчені.

Замели моє літо сніги –

Шиють плаття зимі-нареченій.

 

Наречена-весна погула,

Літня теж зазивала у лози.

Те озерце, де радість була,

Вже скували січневі морози.

 

Двері хрипом застуди скриплять,

Ніби й «євро», а шум, як в сараї.

По теплу наречені не сплять,

А оця й по морозу гуляє.

 

 

Наталя ГОРІШНА

На Пилипа Юрика

     «Кохання зазирнуло у вікно,
      Осяяло промінням хату вбогу,
      Сплело з кульбабок сонячний вінок,
      Посіяло чебрець біля порога.

      А потім усміхнулось і пішло.
      Невже назавжди? О моя надіє!»

                      Пилип Юрик, книжка «Поклик Святослава»

О МОЯ НАДІЄ!

Вертайсь, кохання, бо Великдень скоро,
А ще чебрець не сіяний у нас,
І хто, скажи, город мені пооре,
Побілить хату, напече ковбас?..
(Як ти готуєш! Пригадаю – млію!)

Вертайсь уже, на тебе вся надія!

 

 

Анатолій ГОРБІВНЕНКО

ПОЕТ ДО МОЗКУ, ДО КІСТОК

     Люблю я запах польових квіток,

     Пилюку, що здіймають суховії,

     Я — селянин до мозку, до кісток

     Мені і вітер з поля душу гріє.

     Хай місяць срібний чайкою мигне,

     У хмарах заблукавши, мов у лісі.

     Його проміння сяючо-ясне

     Застряне в кожній околотній стрісі.

                         Пилип Юрик. Пісня волі. — Дніпропетровськ: Січ, 1993.

 

Люблю я запах польових квіток,

А ще люблю я нюхати пилюку.

Бо я — поет до мозку, до кісток,

Аби лише перо й папір під руку.

 

Люблю, як місяць в небо виліта,

Мов чайка, до поетів на роботу.

Проміння по селу — то тут, то там —

Шукає собі стріху з околоту.

 

Застряне у солому і стирчить.

Тоді виходь у двір посеред ночі,

Дивись на промінь і рядки строчи,

Хоча й до ранку, поки вірш настрочиш.

 

Тепер же ніч поезії пісна,

Дахи позодягались у бляшане.

Від місяця проміння долина,

Але блука, бо в стрісі не застряне.

 

Ось перекрию хату – буде толк.

Вже запах околоту аж дурманить.

Бо я ж поет до мозку, до кісток!

Я напишу віршовані романи!..

 

Допоки мріяв про солому, то

Всю скирту розікрали графомани.

 

Володимир ДАНИК

ПИЛИПУ ЮРИКУ

Не в тому справа – вірші… чи портали!
Чи мить стрімка... чи сумнівів гора…
Аби ж то ми з доріг тих не звертали,
Що їх нам... щире серце обира!

 

 

Микола БАЗІВ

НЕ В ПОРУ

        «Дні відцвітають вишнями в вікні...»

        «Рілля проснеться й парою дихне...»

        «Косу розбудить рано на зорі

         І трави хай кладе в густі покоси».

                      Пилип Юрик. Передранковість. Сайт pilipyurik.com

 

(Від автора)

Прийшла весна, у цвіті вишень віти,

А ген рілля чорніє за селом.

Ну як весні я можу не радіти,

Недаром я – з дипломом агроном!

 

І недаремно осягав науки:

Іще ж ніхто й не сіяв, не садив,

А я, косу в свої узявши руки,

Уже траву в покоси повалив!

 

КОСИТЬ

      Рання зіронька променем косить

      Зачаровані тихі гаї.

               Пилип Юрик. Сайт pilipyurik.com

 

До Пилипа природа голосить:

Заховай швидше вірші свої –

Клята зірка твоя перекосить

Лісосмуги усі та гаї.

 

Захистімо природу, благаю!

Але бачу: в халепу я влип.

Вибачаюсь...Простіть...Замовкаю...:

Косить оком на мене Пилип!

 

Марко ШЕВЕЛЬОВ

АРІЯ АГРАРІЯ 


           Люблю я запах польових квіток,
           Пилюку,що здіймають суховії.
           Я — селянин до мозку, до кісток.
                                                    Пилип ЮРИК 


Люблю я запах різних рут і м'ят,
Від куряви городній вигляд маю,
Щоб якірці не уражали п'ят,
Встеляю кураї біля сараю.

Я – селянин. Я мешканець села.
Я на село не можу надивиться.
Наліво – будяки і бузина,
Направо – павутиння і щириця.

Дарма всміхався автор-урбаніст,
Неголений, прокурений, фасонний,
Він схожий був на передзимній лист,
На козелець жовтавий і засохлий.

Ні, братику, лаштуйся на село,
Аби анфас і профіль освіжити,
Перо на прозу поки не зійшло,
Волошки в житі поки не зужиті.

Ми твір новий, квітучий, запашний
Ушкваримо на апараті «Уніс» –
Про березневий чорний буревій,
Що здуру дме на благодійний гумус.

 

Анатолій ШКЛЯР

ПРО  ПИЛИПА                  
 
                          На гулянці взяв слово Пилип:
                          - Ми пили б, і пили б, і пили б.
                          Та в народі прислів`ячко єсть,
                          Що і тут нам пора знати честь!
 
                                      Пилип ЮРИК. Не про мене
 
 
З конопель обізвався Пилип:
- Ви травички хоч трохи взяли б!
Тільки ми вже й без того дурні.
Наркоділеру кажемо: "Ні!"
 
або ще
 
На гулянці озвався Пилип:
- Чом ти, Толю, до столу прилип?
- А тому, що там - справжні дива:
Холодець, рататуй і халва.
 
Вінегрет, запіканка там є,
І коньяк натюрморт не псує...
Ну, а вдома - все з'їли чорти.
Ні надії нема, ні мети.
 
Тільки жінка постійно бурчить,
Й холодильник порожній сичить.
 
 

Василь САВЧУК

ГЕЙ-ГЕЙ, ЮВІЛЕЙ

ПРИВІТАННЯ
ПОБРАТИМОВІ-ВЕСЕЛОСІЧОВИКОВІ
ПИЛИПУ СЕРГІЙОВИЧУ ЮРИКУ
З НАГОДИ ЙОГО ПОВНОЛІТТЯ-ЮВІЛЕЮ

Що там тії... шістдесят...
Та ж моцяр і красень-франт
Пилип Юрик! Міг би й небо
Підпирати, як атлант!

Так, селянська в нього кість:
Агроном і журналіст,
У газетах і журналах
Свій - як автор, а не гість!

Він – веселий січовик
І до правди й жарту звик.
Затикав «борщехльобальник»
Не одній з червоних пик.

Розуміти й звірів став;
Неможливе-бо утяв:
Слізну сповідь вовкодава
Геніально записав.

Він – лауреатам брат.
Має нюх до грошенят,
А від премій п’ятнадцятих
Вже й відмовитись би рад.

Сам із голосом, як дзвін.
Його чути за сто гін, -
Славній Хортицькій калині
Виливає душу він.

Гей, хористи, поможім!
Хай пісні звучать, як грім:
- Козаку Кресалу – слава! –
Разів зó сто повторім.

Тим дамо йому снаги
Творчо пéрти-пхать плуги
Для добра Вкраїни-неньки,
Щоб защезли вороги!


         Ґратуляція оця

         Від нетяги Чебреця,

         Що за друга-ювілята

         Перехилить ківш винця.

Написано перед 1 груднем 2016 року у древньому місті Бережани

 

Валентин СЕВЕРИНЮК

“ПРИДИБЕНЦІЇ”
(Пилипу Юрику до його 60-ліття)

Оце читаю Юрика Пилипа
прозову збірку про “веселі придибенції”:
уважно по рядках і між рядками глипа –
і всюди бачу: чоловік – ого! в потенції!

Не абияк “мазюкає” словами
пусті й нікому не потрібні бумаженції,
а творить гумор мудрими думками –
і тим єднає світ в процесі конвергенції.

Бажаю Вам, Пилипе, процвітання,
у прозі й віршах бути вище конкуренції,
щоб сили вистачало на кохання,
на чарку та нові “веселі придибенції”!

1 грудня, 2016

 

Анатолій ГНЄЗДІЛОВ

***

Ой Поляне мій Поляне!

Хай твій голос не зів'яне!  

 
Михайло СОЛОНЧУК 
 
***
Складаю шану і віншую,
А гомін Запоріжжя чую...
Твій рік вчорашній на відлеті,
А може, вже і відлетів.
То в день народин - будь на злеті!
Нехай збуваються в житті
Всі мрії, задуми, бажання!
І - миру в славному коші!
Хай окриляє щира шана,
А Благість Божа у душі
Хай помагає батькувати
І довго-довго байкувати! 
 
 
1 грудня 2021 року
 
 
Із приводу отримання Всеукраїнської літературної премії
імені Петра Гулака-Артемовського 
за книжку "Чхаю на Пупу"
 

Костянтин СУШКО 

Глянь - не глянь,

Чи глип - не глип:

Переміг-таки Пилип.

ВІТАЮ!

Другий варіант:

Де не глянь, куди не глип –

скрізь перемага́ Пилип!

Валентин СЕВЕРИНЮК

Якби усі так добре чхали,

то ми б і горенька не знали.

Бажаю й далі так уміти:

натхненно чхати й не хворіти.

Володимир СИНЬООКИЙ

По перу вітаєм брата!

Став наш Пилип лауреатом.

Багнетом гострим він сатири

Шматує орківські мундири,

Аж скаженіє їхній пупа

І сам себе кусає в дупу.