Євген БАРАН. З КНИГИ ЖИВИХ

Євген БАРАН.   З КНИГИ ЖИВИХ 

  • "Відповісти б ще Вам на наші галицькі відносини. Признаю, що вони гнилі, хаотичні, що кожен вважає себе за бессервісера, не признає понад собою жадного авторитету. Намножилося більше авторів чим книжок і всякий письмака пнеть між письменників і радо заплатить, щоб лише його достойне імення видніло на книгарській полиці. Знаюся добре не од нині. Тому-то в нашій літературі намножилося стільки сміття. Всілякі "Super astra", згуки, стуни і т.і. заповнюють книгарні. А накладники раді з цього, що друкують, а опісля розсилають людям за післяплатою непрошені і некликані, та лише зражають читачів від української лектури"

(з листа Андрія Чайковського до Івана Огієнка від 15 березня 1925 року).

Чи щось змінилося за, без малого, ста літ? "Super astra", "згуки, стуни" і далі. Одної й тої самої. Залишається завершити думкою Чайковського з того ж листа: "Здобули собі авторитет і такого нікому не хочуть признати, кого вони на авторитет не дипломували. Та Бог з ними! Прийде час, що "пізнають небожата, яка на них шкура...", нічого нам не лишається, хиба терпіти, та своє робити".

  • Трохи старого Андрія Чайковського (1857-1935):

"На мене таке зайшло, що відкинуло мені всяке писання. На що? Хто це видасть? Манускрипти лежать готові, та ніхто не квапиться. Тепер писати б дурні буцімто кримінальної нісенітниці а la "напад на банк" в "Новому Часі", а я такого не хочу. Де не ллється кров, а з розбитої голови не прилипає мізок до стелі - ніхто читати не хоче. Світ збожеволів - загальна істерія" (з листа до Івана Огієнка від 19 грудня 1932 р.);

"Я не мав претенсії на такий погромадний ювілей, а взагалі відпрошувався від ювілею, бо ювілеїв не люблю. Вони мені ладаном пахнуть і панахиду нагадують" (з листа до Івана Огієнка від 8 січня 1933 р.);

"Взявся я знову до письменницької праці і написав дещо та чи хто видасть? Мій старий мізок не можу нагнути до теперішніх вимогів: "пиши так, щоб тебе не розуміли, поперчи еротикою, а ще ліпше порнографією - будь загадочним, а тоді можеш бути славним" (з листа до Івана Огієнка від 1 квітня 1934 р.).

Це нагадую не собі. Нагадаю тим неофітам, які заходять на поле літератури, як на весільну площадку, тоді як це "поле крови" (за Лесею). Але немає ні драми, ні трагедії у поколіннєвім самовповторі. Є розуміння боротьби з побутом, суспільним та індивідуальним самодурством. Поле культури - одне з найвартісніших у боротьбі з власним проминанням.

 

  • Лише смерть є завершальним штрихом у портреті Митця. Чи як твердив Томас Манн, треба померти, аби стати Творцем у всій повноті.

Перефразовуючи Франка: Цільний Чоловік - Мертвий Чоловік.

 

  • Сумна новина. Помер Адам Загаєвський (1945-2021) - талановитий польський поет. Він приїжджав у Івано-Франківськ 8 квітня 2014 року, мені пощасливилось з ним спілкуватися, спочатку у Центрі польської культури, а потім у ресторації.

Українською мовою його есеї і вірші (120 віршів. Львів. 2011) переклав Віктор Дмитрук.

 

Один з останніх Великих Мислителів Европи:

 

"Той, хто пише, повинен уважно придивлятися до ідіотів зліва та ідіотів справа. Поет - це природжений центрист, його парламент знаходиться деінде, в ньому засідають також померлі, не тільки живі";

 

"Молодих і старих не розділяє жодна прірва. Справжня прірва пролягла між живими й померлими. А ще більше - між тими, хто так ніколи й не народився, і нами, які відчули смак існування";

 

"Що поєднує поезію і музику? Поезія"

 

(Адам Загаєвський. У чужій красі. Есеї. 2008).

 

Великий Поет, який пішов і засвіти у День Поезії...

 

  • Час невблаганний для переляканих. Нам жить!

 

  • Я ніколи не хотів сподобатися конкретному часові. Мені важливіше було зрозуміти свою присутність у ньому.

 

  • Паяц спроможеться на чин, коли на сцені вмре. При тому, що завжди знайдеться Хома Невірний, який запхає пальці в серце.

 

  • Коли нічого змінити не можеш, і колія, проорана тобою, не так глибока як приємна, умій насолоджуватися миттю. Бо минуле не повернеш, а майбутнє не осягнеш. Вічність не спитає, просто поглине, як кит Йова.

 

  • "Не в тому суть, щоб бути нагорі,

зібратися на трон, а чи на небо.

А світло провідної щоб зорі

не втратити - ось головна потреба"

 

(Юлія Ткачова. Єднання. 2021).

 

Коли я починаю "вередувати" і пробувати себе жаліти, знаходяться автори, які спам'ятовують мене. Ось ця поетеса із Нової Водолаги, що на Слобожанщині, вкотре переконує мене в тому, що література - це Незламний Дух.

Ця традиція в українській поезії іде від Ярославни до Лесі Українки, від Ганни Світличної до Юлії Ткачової.

 

  • Від наших людей смерть моментами відвертається і з нерозумінням, відбитим в усій її кістлявости, - іде геть. І тоді люди вмирають не від смерти, а від обурення, що вона ними знехтувала...

 

  • Коли ми всі говоритимемо правду не індивідуальну, а Божу, тоді в Едемі житимуть ненароджені.

 

 

chevron-down