ГЕНТОШ Іван

Іван Михайлович Гентош народився 9 серпня 1957 року в місті Угнів на Львівщині, нині львів’янин, український поет, пародист, автор одинадцяти книг поезії – семи збірок лірики та чотирьох збірок пародій.

Співавтор багатьох колективних поетичних збірників. Більше двох десятків поетичних текстів покладені на музику.

Численні публікації у літературних газетах, журналах, альманахах і антологіях.

Член НСПУ, член Української асоціації письменників. Учасник і переможець багатьох літературно-мистецьких фестивалів і конкурсів.

Призер «Срібного ґудзика» конкурсу українських гумористичних мініатюр (2013р), переможець Всеукраїнського літературного конкурсу ім. Леся Мартовича у номінації “Літературна пародія” (2014 р), лауреат Міжнародної літературної премії “Гілка золотого каштана” (2015 р) у номінації “Поезія”, лауреат Міжнародної літературно-мистецької премії імені Миколи Сингаївського (2016 р) у номінації “Поезія”, лауреат Міжнародної літературно-мистецької премії імені Пантелеймона Куліша  (2018 р), лауреат Літературної премії імені Петра Сороки в номінації “Поезія” (2020 р), переможець літературного конкурсу “Коронація слова” у номінації “Пісенна лірика” у 2020 р.

Іван ГЕНТОШ

ПОЕЗІЇ

А знаєш…

– А знаєш, коханий, весна вже прийшла на поріг,

І будуть за трохи і листя зелене, і квіти…

І ми вернемо́ся додому з воєнних доріг,

І будем, коханий, від щастя і миру хмеліти…

– А знаєш, кохана, весна вже насправді довкіл,

Вона прилетіла із першими ще журавлями…

– Вона невиди́ма, її не побачиш в приціл,

До неї на вітрі лиш можна торкнутись губами.

– А знаєш, ще будуть і сонце, і небо для нас,

Ще будемо зорі лічити під місяцем, мила…

Хоч ворог лютує, і для сентиментів не час,

Та навіть війна весну побороти не в силах.

– А знаєш, коханий, я вірю у світ без сирен,

Де наші з тобою в любові зростатимуть діти,

Для них я вже вибрала кращі з найкращих імен…

– Так буде, кохана… А нині… давай просто жити…

9.04.2022

А той Третій Празник…

Білий Голуб. Чорний ЧеремОш.

Верховини хмарами повИто…

“Гой-дай-Боже-е-е!”  Гори вторять – “Бо-о-о-ж…”

І відлуння котиться над світом.

Скільки гОри (то роки́ й віки́!) –

Із церквиці в будь-яку погоду

ҐАзди і ґазди́ні до ріки́

По відправі йдуть святити воду!

Дзень-дзелень, дзвіночки, дзень-дзелень!

Киптарі́, трембіти, бартки, роги –

То Йордану  й ЧеремОшу день,

Що нестримно лине крізь пороги!

Та вода очищення несе –

Ти ж у ній хрестивсь, Великий Боже!

Віримо – і нам проститься все! –

До водиці припадає кожен!

– “На здоров’є тай на многа літ!”

Гул трембіт і по́смішки чарівні…

І такий від нині добрий світ,

“Єк Риздвєні свєта” в Криворівні!

19.01.2020

А я прошу…

А я прошу́, побудь хвилинку ще,

Дай надивитись в очі до безтями,

Насолодитись золотим дощем

Любові, що пролився тут над нами.

Дай змерзлі пальці подихом зігріть,

Волосся пасмо з вій здмухнуть зухвале,

Щоб перехожі пізні мимохідь

На тебе заздро погляди кидали.

Дай поцілую ямку на щоці –

Відмова гірше, ніж ковток цикути!

Дай те тепло, коли рука в руці,

Відчути і довіку не забути.

Та ти ідеш, і серце б’є – Чому?

Воно так щемно ще не билось досі.

Дай на прощання ніжно обійму́,

Лицем в твоїм надихаюсь волоссі…

Ті почуття, немов політ до зір,

Мов спів небесний і як шум прибою…

А я прошу – Ти лиш мені повір,

На все життя зостанься тут зі мною!

30.11.2019

Ангел

Разом двоє удень й вночі,

Нерозлучні вони від нині –

Воїн з ангелом на плечі,

З рідним, видимим, жовто-синім.

Ангел ревно від ран й біди

Вберігає свого героя –

Він на лівім плечі завжди,

Бо на правім беззмінно зброя.

А як воїну бракне сил –

Візьме в руки його навмисне,

І торкнеться губами крил,

І чимдуж до щоки притисне.

... Щось хитнеться на терезах –

Сам вціліє і побратими!

І всміхнеться на небесах

Той Невидимий, що над ними...

30.06.2022

Бабине літо

Надворі дід і осінь золота –

Тепло́ на мить вернулось нетривале.

Опали листям висохлим літа́ –

Своє забрали…

До сонця гріє зморщене чоло,

Радіє, як недовго хмара щезне,

І згадує, яке життя було

Колись файнезне.

І розмовляє в спогадах без слів,

Вертає з ними (їх же ціла купа!)

До парубоцьких ще своїх часів –

Аж серце гупа!

А потім, ніби знітившись, зітхне,

Обійде сад, подвір’я біля хати,

Бо ж нині сам – хоч слово би одне

Комусь сказати.

…А згодом довго ще сидів в саду,

А за парканом поралась спокуса,

Дивився на сусідку молоду,

Всміхавсь у вуса…

15.10.2022

Бандерівка

Вона притулилась і глянула в очі відверто,

Всміхнулася гірко та сльози змахнула з лиця:

– Дозволь мені, Йванку, з тобою лишитись й померти,

Побудемо разом ще хвильку чи дві… до кінця…

А він обійняв лиш, цілуючи мовчки в долоні,

Мов диханням теплим зігріти назавжди хотів –

Їх нині лиш двоє у  цьому холодному схроні,

А зверху ще третій, що, певно, привів яструбків.

– Повір мені, Йванку, з тобою нічо' не боюся…

Прийми наостанок хустинку – моє вишиття…

Не дав доказати: – Ти здатися мусиш, Ганусю…

І вижити мусиш, щоб наше не вмерло дитя…

Вона похитнулась, мов втратила раптом опору:

– Та як же так, Йванку? Помилуй, Господь, і спаси…

А вже “Вихадітє!”  кричали щосили знадвору,

“Сдавайтесь, бандьори!” – і гавкали-гавкали пси.

… І вже нагорі, не втираючи сльози солоні,

Вжахнулась, як вибух рвонув через пару хвилин.

Тоді перший раз у її материнському лоні

Рухнулось дитя – то Іванка хорунжого син…

Батурин

Четвертовано, очі колото,

Безголові, без рук і ніг.

Здерто в храмах церковне золото –

“Одновірці” спалили їх.

Аж втомилися – надолужили,

Люду вбили – спаси Господь.

Попелищами кров калюжами –

Очі, гетьмане, не відводь.

Московит постаравсь “віддячити” –

Не лишив у живих й калік.

Витри сльози – ти мусиш бачити,

З ким допіру братавсь довік.

Усміхалися пики лисячі –

Шабля блідне в твоїй руці…

А порубано наших тисячі,

І потоплено у ріці.

Їх тілами вона замулена,

Навіть діток убито всіх –

Лиш лишилася від Батурина,

Хата зрадника, наче гріх.

“Братом старшим” усе вготовано –

Він би й небо садив на кіл.

Перевішано, поґвалтовано,

Сколесовано все довкіл…

То до зради охочі змовники

“Прислужилися” так москві.

А прилуцькі оті полковники

Ще й донині між нас живі…

17.10.2018

Батьківська любов 

Вона безмежна (хто ж того не зна!)

І благодатна, як у спеку злива,

Малопомітна і непоказна,

Не як в мамів, а  інша, особлива.

Вона уся в таких тонких речах,

Яких не пояснить – відчути треба:

Як радісна поїздка на плечах,

Чи на руках міцних політ до неба.

Вона прещира, ніжна і жива,

Вона байдужа не була ніколи,

Хоча часами й строгою бува,

Як та щока колюча, що не коле.

Вона пораду дасть на самоті,

Вона – наука, що учила вчора…

Вона проста, їй віриться в житті,

А ще міцна – вона завжди́ опора.

Без неї не обійдешся ніяк –

Було би в світі цім стократно важче…

Вона не хоче слави і подяк,

Лиш два коротких слова – Ти найкращий…

16.06.2019

Березнева хвища

Опівнíчна хвища свище –

Царство тіней і примар,

Піднімається все вище

Над землею аж до хмар!

Скаженіє, рве і мéче,

Шум і свист, і рев, і грім –

Молодецьке і старече

Чується у гулі тім.

Нависá над небокраєм,

Хмар нуртує круговерть –

Мов півсвіта заставляє

Полетіти  шкеребéрть.

То регоче, то скрегоче,

Гепає щосили в скло,

Втихомиритись не хоче

І збиткує всім назло!

…Вранці зникла, наче мрево –

Бýйства час кінця добіг.

На повалених деревах

Забілів останній сніг…

11.03.2019

В кіно

Ми цілувалися в кіно

Колись давно,

І поряд інші заодно –

Нам все одно…

Шукали губи невпопа́д,

Слова невлад.

І був нам рідний, наче брат,

Останній ряд.

Я тамував тремтливу дрож,

І ти також –

Ніяк не діяло, отож,

Твоє “Не мож… ”

Ти шепотіла “Відпусти”

Кудись в світи…

Пливли́ посéред темноти

Лиш я і ти…

24.12.2019

Вдома 

Як колéса доторкнуться смуги

Й загудуть, закíнчивши маршрут –

Літаку не вперше, і не вдруге,

І не всоте приземлятись тут!

Cерце, схоже, вирватись готове

Із грудей у радіснім биттí –

Ти чекав мене, мій рідний Львове,

Виглядав з далекої путі?

Лайнер крила розпростер блискучі

Над дахами старовинних веж –

Я, мій брате, за тобою скучив,

Думаю, і ти за мною теж…

І кудись умить зникає втома

У твоїй мелодії густій!

Я вернувся, Львове, я удома –

Де б не був, я зáвжди, брате, твій!

28.01.2019

Від першої особи… 

Від першої особи однини

Звертаєшся, і знáку ждеш навзаєм,

І молишся – Спаси і сохрани.

І щоб простив – ти звик, що Він прощає.

Судьба вділяє кожному своє –

Добро чи зло, розтяті лезом бритви…

Ти в Бога просиш все, що в нього є,

Коли стаєш щоденно до молитви.

Життя земне – то не квітник й не мед,

А найчастіше терни перелогу,

І ти прохаєш сил, щоб йти вперед,

Аби свою осилити дорогу.

Щоб часу дав здійснити головне,

Й не дав межі натхненню і здоров’ю,

А Бог у тебе просить лиш одне –

На світ оцей дивитися з любов’ю…

Людині треба, бо вона жива,

Їй необхідно, щоби… щоби… щоби…

І линуть в небо просьб палкí слова

Від першої до Першої Особи…

27.08.2018

Вірші

Чекаєм їх в урочний час,

Коли за північ вітер свище,

Коли ледь чутний тихий глас

Переростає в голосище.

Немов не наша вже рука

Ледь-ледь встигає записати,

Слова (з них кожне розпікá!)

Стають в рядки, немов солдати.

Вони усе для нас несуть,

Що заробили, по заслузі –

Удачі солодкáву суть

Й падіння з висоти ілюзій.

Вчать не здаватись в боротьбі,

Здійматись сходами крутими:

Зізнаймося самі собі –

Ми знов народжуємось з ними!

Освячуємо рáзом Храм,

Йдемó в майбутнє крізь минуле!

…Уклінно дякуймо віршам,

Що нам на вірність присягнули.

10.12.2018

Волошкове...

Оповила ніжними оковами –

Змилуйся, хоч серце поверни,

Дівчино з очима волошковими,

Що в мої щоніч приходиш сни...

Голос твій дзвінкими переливами,

Поцілунків ласка і тепло...

Ми такими в снах були щасливими –

Щасливіших в світі не було!

Пахла ти медами і отавами,

Я п'янів від втіхи, бачить Бог –

Все світилось барвами яскравими,

Крила виростали у обох...

Нас під ранок зорями повінчано,

Ми пізнали неземний наш рай,

Лиш благаю, волошкова дівчино –

Не зникай, будь-ласка, не зникай...

24.12.2021

Вуста...

Губи шепочуть... Прощатись не хочуть...

– Милий, зарано іще, не іди...

До поцілунків охочі напрочуд,

Спраглі, мов дика пустеля води.

Теплі, жагучі – ну що їм сказати?

Як від них йти? І чого? І куди?

Солод їх дивний і ледь гіркуватий,

Наче останні осінні меди.

Млосна шаленість й покірливість тиха,

Ніжно-п"янлива, мов келих вина,

Розкіш небесна, жадана утіха –

Радість тремтлива єства неземна.

Ні, не уникну палкої потреби

Дотиків губ і у ямочках щік,

Щоб, приручивши навічно до себе,

Їх цілувати без втоми довік!

13.01. 2022

Говерла

Обшир – аж дух заперло,
Вітер зрива сльозу…

Ти над усім, Говерло,

Світ простеливсь внизу.

Буйним вітрам відкрита,

Фініш усіх доріг.

Радість несамовита –

Ти подолав і зміг!

Вчиш не боятись спеки,

В холод, туман чи сніг,

Наче прочан до Мекки

Маниш дітей своїх,

Що догори стежками

Рвуться на крутосхил –

Вперто ідуть до мами

Щоби набратись сил.

Прапором жовто-синім

Кличеш до перемог –

Тут на самій вершині

Ближчі Вітчизна й Бог…

5.10.2017

Грація

Бог вчув – мої думки збулись…

Ти поряд. Аромат лілеї…

Пройдімось до кінця алеї,

Отак під руку, як колись.

І листопад, і сивина…

О, як вони із нами схожі –

Ми теж останніх днів погожих

Тепло, невипите до дна.

Осіння грація руки…

Але у душах – наче діти…

То листя буде шурхотіти

Нам під ногами чи роки?

Іще далеко до зими,

І нам ще дано привілеї –

Ті двоє, у кінці алеї,

Уже цілуються… То ми…

12.11.2021

Дзвінок до Музи

Прокинуся зранку, відкину фіранку,

Ще й доброї кави зроблю філіжанку…

Життя неспокійне, якесь францувате,

Та маєм, що маєм – сідаю писати.

Щоб файно вдалося без всяких примочок

Наважусь до Музи зробити дзвіночок:

– Життя, прошу пані, швидке і шалене,

Запршую зараз на каву до мене!

Не можете зараз? Як шко́да, о Боже –

То під час обіду заїдете може?

Не вийде? Не будьте такі надто вперті –

Заїдьте, прошу Вас, хоча б о четвертій.

Теж певно не вдасться? От справи прокляті…

То може зустрінемось нині о п’ятій?

Не зможете в п’ятій – давайте о шостій,

Заїдьте, заїдьте до мене у гості!

Не вийде? До сьомої  буду чекати,

Загрію десяте горнятко гербати…

А вже о дев’ятій, змордований чисто,

Почну нервувати, олівчика гризти.

А десь о десятій з розпуки чи здуру

Проллю іще каву на клавіатуру –

Ну де забарилась ця прошена краля?

Ви, вибачте, пані, капризні, як Галя…

А вже, як стемніє, утрачу надію…

Здурила, не при́йде – таки зрозумію,

“Шерше… “ і так далі, як кажуть французи –

Ех, жаль, доведеться писати без Музи…

18.10.2022

До церкви…

Із літами важчає дорога

Й горбиться постава від рокі́в…

А вони до церкви йдуть, до Бога,

Щонеділі, двоє голубків…

Пів пройшли… Іще іти багато…

Так завжди́ – жарі́нь чи дощик ллє,

А вони ідуть, немов на свято,

У святошнім, що найкраще є…

– Гей, пово́ли, не спіши, Іване!

В мене не дівоцька вже хода…

Він у вус всміхнеться, але стане:

– Ти для мене завше молода…

Та дорога, як життя прожите –

Він її шанує й береже…

Стануть на хвилинку, щоб спочити:

– Ну  ходім, чи чуєш? Дзвонять вже…

До відправи встигти б – йдуть поволі,

Видно вже золочені хрести.

Богу йдуть подякувати й долі,

Що до церкви можуть ще іти…

18.10.2020

Дух авантюри 

Холод і вітер, і небо понуре,

Сіра буденність – ну що за напáсть!

Та зігріває нас дух авантюри,

Той, що життя змарнувати не дасть!

Він недаремно пульсує у венах –

Не розкисати! Під добрий смішок

Від перешкод, яких сила-силенна,

Сліду не лишить – зітре в порошок!

Як би життя нас не гнуло донизу,

Спека надворі, сніги чи льоди,

Дасть тобі в руки дорожню валізу –

Йди і міняй щось, роби, не сиди!

Світ не такий, як ми бачимо, люди,

Дух той навчить не боятися юд,

Бо доброти значно більше повсюди,

Ніж лицемірства, обманів, облуд.

І як з доріг ми вернемся до хати,

Все подолавши, де пішки, де вплав,

Духу вклонімось – не дав нам чекати,

Жорнами долі змолоти не дав…

18.11.2017

Дяка зливі!

Ви шпацеруєте одна

Так неквапливо таємниче,

І Ваша посмішка сумна

Вам, люба пані, дуже личить.

А в мене кругом голова –

Такі Ви гарні, стильно вбрані!

Чи Вам самотньо теж бува?

Скажіть мені, признайтесь, пані.

Під парасольку йдіть – дощить!

О Боже, як я вдячний зливі!

І я вже знаю – кожну мить

Зі мною Ви були б щасливі!

...Шепочу Вам такі слова,

Що Ваше серце б'ється лунко.

Ви вірили, що так бува?

Щоб так от... з першого цілунку?

5.02.2023

Звідки?

Грація лані і шия лебідки,

Приязний усміх, припухлі вуста...

Звідки прийшла ти, явилася звідки

Мила, чарівна, вродлива й проста?

Гарна – води хоч напийся із личка!

Голос голубки – напевне це сон...

Звідки ямки ті у тебе на щічках,

Що захопили мене у полон?

Світ захитався – боюся не встою,

Очі вологі та трішки сумні...

Родимка звідки отам над губою,

Та, що у серце запала мені?

Звідки той шарм і спокусливість звідки,

В погляді ніжнім лукаві вогні?

...Нічка вінчала нас потай без свідків,

Нічка тебе дарувала мені.

Місяць до зір залицявся зухвало,

Мов парубійко хапав за рукав.

– Звідки? – всміхнулась, але не сказала,

Тільки я більше уже не питав...

20.10.2022

Капелан

Він з бійцями – одне, він інакше не вмів,

Він хрестив й бинтував, тільки бій відшумів,

Молитовник і хрест – то його патронташ,

Ще з медбратом поранених зносив в бліндаж.

Хтось стогнав, хтось кричав, кров’ю схо́див від ран,

І над ними читав молитви́ капелан,

Часом він замовкав, чи молився без слів,

Молодий ще такий, а уже посивів.

– Зглянься, Боже, на них, і на рани оці…

Автомати в кутку, в нього хрест у руці,

Цілували хреста і торкались руки,

Юні зовсім й такі, що годились в батьки.

– Дай їм, Господи, сил біль-страждання знести –

Не залізні вони, з крови й плоті, як Ти…

Хай опіка Твоя буде з ними завжди,

Відверни і спаси, і врятуй від біди…

Одержимо моливсь… Вже й розсіявся дим…

– Дай же, Боже, життя всім Героям оцим,

А Тобі в небесах слава прісно й тепер!

І почув, певно, Бог… Бо ніхто не помер…

24.04.23

Ланцюг соборності

Стискуєш руки і зліва, і справа,

Хто не прийшов – перед нами в боргу,

Радість на лицях і вигуки “Слава!” –

Ти лиш кільце у живім ланцюгу!

І не лякають ні холод, ні нéжить,

Вітер дошку́льний, ущи́пливий сніг:

Знаєш – від тебе одного залежить

Сила, і впертість, і міцність усіх!

В душах нескорене й непереборне –

Разом усі ми сильніші стократ!

Над ланцюгом навіть небо соборне,

Понад всіма – від Дніпра до Карпат!

Не позичати нам віри й завзяття –

Опліч ідім воріженькам на зло!

Вистоїм, вистоїм, вистоїм, браття –

Ще й не такого із нами було!

22.01.2021

Львівські трамваї

Світла немає і темінь ховає

Обриси вулиць, будівель і стін...

Тихо, лише не вмовкають трамваї –

Чуєте їхній гучний передзвін?

Звук трударів цих до болю знайомий,

Їхні заслуги в містян немалі –

Їздять і світять, не знаючи втоми,

В битві з пітьмою вони "на нулі"!

Наче комети на вулицях темних,

Першими зранку освітлюють путь –

Знають, що роблять усе недаремно,

Містом тривожним уперто снують.

І неважливо, чи дощ-сніговиця,

Чи ожеледиця навіть – нехай!

Дзенькіт далекий – і усміх на лицях...

Ми дочекалися – їде трамвай!

27.12.2022

Магічне

Знають дерева щось нами незнане –

Певно, їм сніг нашептав новину...

Тихо стікають зимові тумани,

Все загортаючи у пелену.

П'яно гойдаються в сутінках тіні,

Щось витанцьовують у німоті,

Та ліхтарі в мерехтливім світінні

В німбах сріблястих стоять, як святі...

І видається, що більших на світі

Містик та магій не стрінеш ніде –

Птаство розсілося у верховітті

І спогляда, як прийдешнє іде...

12.12.2021

Магія тіла

Нічка закінчилась і відлетіла,

Радісномлосна й тягуча, як ром…

Та залишилася магія тіла

Й тихо звучала солодким гріхом.

Ті ж простирадла світилися тьмяно,

Поту краплинка текла по спині…

– Тільки світає… Не йди, іще рано, –

Ти в темноті шепотіла мені.

Вигини тіла до болю знайомі,

Кучерів хвиля медово густа,

Милі обійми в п’янливій утомі

Й ніжно прикриті вустами вуста.

Тіні амурів літали стокрило,

Десь в небесах розцвітали світи –

Разом з тобою набутись несила,

Але ще більша несила піти…

10.02.2021

Ми з України!

В грудях не душі – гарячі жарини,

В кожного воїна серце левине,

Б’єм ворогів ще з часів катерини –

Доброго вечора, ми з України!

Нам в боротьбі помагають і стіни,

Треба, то й кров віддамо до краплини

За Маріуполь і острів Зміїний –

Доброго вечора, ми з України!

Вперто воюєм, не просим заміни,

І, як ординець останній загине,

Сповниться наше бажання єдине –

Доброго вечора, ми з України!

Рідної мови лелієм перлини –

Віра і сила в бою не покине,

Дух наш міцніє щодня, щохвилини –

Доброго вечора, ми з України!

Наші навколо і сонце, й хмарини,

І відчування міцної родини,

Ми повернéмся: – Стрічай, господине!

Доброго вечора, ми з України!

13.04.2022

Мова 

Ми її оспі́вуємо чари –

Кожен з нею сильний, як титан!

А між тим новітні яничари

Знов на неї то́чать ятаган.

А вона не ви́мерзла в сибірах,

І в пекучих вижила пісках –

Бо до неї і любов, і віру

Вороги не обернули в прах!

Слава тим, що не злякались кари,

Вберегли цілюще джерело!

Варварські укази-циркуляри

Не зламали – скільки їх було!

Не забрати те, що Богом да́не –

І тепер, і протягом віків

Кли́кала-води́ла на Майдани

Та у бій супро́ти ворогів!

І якщо вона тебе спитає –

Ти із нею о́пліч у борні?

Знай, що тут серéдини немає –

Або українець, або ні!

14.07.2020

Молитва

Там, нагорі, рвуться бомби зі свистом.

Чутно – іще звук сирен не затих...

Свічка в підвалі горить урочисто,

Тіні кидає на лики святих...

Матінко Божа, почуй цю молитву,

Кулю від тата убік відведи –

Місяць уже, як поїхав на битву,

Щоб вороги не прийшли ще й сюди.

Янголе мій, не благаю багато,

Ти залиши мене тут уночі,

Я не боюся – полинь же до тата,

Сядь йому, любий, на правім плечі...

Ми не покинули з мамою місто,

Я обіцяю – не плакать навчусь...

Тільки благаю, Матусю Пречиста,

Щоби живий повернувся татусь...

22.03.2022

Наостанок

Небо сіре птицями кричало

І встеляв криївку падолист…

В груди вперлось зради гостре жало –

То “Здавайсь” гукав енкаведист.

Оточили щільно, обложили –

Час принишк у тиші грозовій…

Боже милосердний, дай же сили

На останній той нерівний бій!

Прощавайте, матінко рідненька,

Ліпше смерть, аніж Сибіру жах…

Мовчки обнялась героїв жменька –

Стрінемось уже на небесах.

Потиснули руки міцно троє,

Заховавши посмішку гірку…

А як вже закінчились набої,

Хтось із трійці висмикнув чеку.

…В їх очах застигла непокора,

Їм трава м’якіша від шовків.

А підвода повезла́ майора

І десяток вбитих “яструбків”…

13.10.2020

Не поспішай

Прислухайся хоч трохи. І помовч.

Нехай життя десь шурхотить верхами.

Скуштуй нектару, від отих, хто з нами,

Від недругів – гірку їдучу жовч.

Це корисно. Не рухайся. Замри.

Спізнати смак лиш можна в порівня́нні –

Не перші в світі ми, і не останні

На віру все сприймали до пори.

Не поспішай. Хоч хвилечку постій,

Це так важливо – кожен крок обдумай,

І хай тебе не налякає сума,

Що слід сплатити за здобу́ток мрій.

І швайок не зроби із лемешів –

Врахуй усе грунтовно і терпляче:

Важливого очима не побачиш,

А лиш відчуєш фібрами душі.

Яке на світі щастя без біди?

Спокуси, і омани, і контрасти…

Не вбити. Не лжесвідчити. Не вкрасти.

Обдумай.

Усвідом.

А потім йди.

8.08.2018

Незнайомка

Їй би зустрічатись і любити,

Так кохати сильно, що аж-аж!

Та життя, таке несамовите,

Одягло красуню в камуфляж.

Їй взуття б високе на підборах,

Сукню гарну теплої весни…

Але нині ще лютує ворог –

Тож натомість куртка і штани.

Та жіночність не сховають берці,

Ще й красу відті́нить однострій –

У поставі впевненість, а в серці

Так багато ще дівочих мрій…

А обличчя щире і відкрите,

В погляді – іскриночки вогню,

Їй би діток мужу народити,

Донечку і сина, чи двійню.

Ще не знає, що її чекає…

Приховавши у́смішку сумну,

Незнайомка їхала в трамваї…

В мирному трамваї. На війну…

30.05.2022

Ніч

Безмір. Велич. Огром краси.

Розкіш вічності. Благодать...

Розтривожені Гончі Пси,

Що Чумацьким Шляхом біжать...

А повітря п'янке, мов ром.

Запах яблук і стиглих слив.

І півмісяць своїм серпом

Зорі жне із небесних нив.

І спадає їх срібний пил,

Ледве видимий з-під повік,

І нема ні бажань, ні сил

Відвернути лице убік.

Бо безмовне: – Ти хто єси?

В душу б'є, як в німім кіно –

Певно пращурів голоси,

Що на небо пішли давно.

І лишили, як Бог хотів,

Нам цю зоряну сіножать...

Цілий Всесвіт... І Гончих Псів,

Що Чумацьким Шляхом біжать...

5.08.2022

Ностальгія

Коли обíйме серце туга

І щемний смуток заодно –

Згадай тоді старого друга,

Стару любов, старе вино…

Жагучість юності шалену,

Удачу в шапці набакир –

Як закипає кров у венах

Та почуттів кружляє вир.

Згадай досягнення і втрати,

Події радісні й сумні,

І ще як легко “так”сказати,

І важко як сказати “ні”…

Життя, мов слід від метеора,

Скороминуще, як на зло:

Змирись – уже минуло “вчора”,

А “завтра” поки не прийшло…

Душевна вляжеться напруга,

Що нуртувала через край…

Лиш не лишай старого друга,

І на нового не міняй!

10.10.2018

Ода сітці маскувальній,

або Молитва руками

Плетімо сітку день і ніч,

Під гуркіт грому,

Скидаймо із затерплих пліч

І рук утому!

Та вірмо твердо і без меж,

Що допоможе –

Серця вплітаймо наші теж

В квадратик кожен!

Хай ворог сліпо спогляда,

Незрячий наче,

І наших воїнів орда

В бою не бачить!

Звитяги у смертельній грі –

Тримайтесь стійко!

В'яжімо "вузлик" угорі,

Робімо "змійку"!

Плетім натхненно, як завжди,

І без упину!

І накриваймо від біди

Усю Вкраїну!

1.08.2022

Пізні квіти

А вони, скупому сонцю раді,

Блищачи́, мов зорі крізь імлу,

Розцвіли неждано в листопаді –

Як і ми, повірили теплу…

Ніпочім, що вже прив’яли трави,

Хмаровиська в небесах пливуть –

Їх цвітіння ніжне і ласкаве,

І останнє цьогоріч, мабуть.

Через листя золоту завію,

Що усе довкола поглина,

Пелюстка́ми білими зоріють

І бринять на вітрі, мов струна.

Мов сміються жовті оченята

Над прощанням скорим – не біда…

Запізніла їх краса й затята

Світлим щемом в душах осіда…

1.11.2021

Післясмак

У віршів несхожий післясмак –

Є щемкі, мов сивина на скроні,

Є солодкі, наче з медом мак,

Є гіркі, пекучі і солоні.

Є важкі, як уночі гроза,

І легкі, етерні, як фантоми,

Є джерельно-чисті, як сльоза

І ядучо-кислі до оскоми.

Є немудрі, хитрі, є складні,

Пристрасні, єлейні і нудотні,

І облудні є, і без брехні:

Їх, як зір на небі – кýпи-сотні!

Гаму дивну створюють вони –

То пахнючі, наче вишня в квітні,

То терпкі, як терен восени,

Чи міцнющі, як коньяк столітній.

Їх читати – як ввійти в ріку,

З головою, не стояти скраю!

Але найстрашніші – без смакý,

Ті, що душу зовсім не торкають…

20.08.2018

Посúльний

Хмари білі, як бинт стерильний,

Пролітають беззвучно повз…

А до сóтенного посúльний

Поміж обстрілами проповз.

Нелегкою була дорога –

Не по формі, забув статут.

– Ти від кого прийшов? – Від Бога.

Всі загинете нині тут.

А у сóтенного на шиї

Незагоєний рваний шов.

– Ти не чуєш? Усіх накриють!

Краще б з хлопцями відійшов.

За плече ухопив запекло,

Вперті іскри метнув з-під брів:

– За хвилину тут буде пекло,

Перемелють з усіх стволів!

– Відступити? Помилуй Боже!

Вже вмирали разів зі сто.

Ти іди – нам назад негоже!

Мусим ми. Як не ми – то хто?

Тут не важать чини і ранги…

Затягнувся. Забракло слів…

– Ти не втямив? Я справді ангел.

Врятувати тебе хотів.

… Світом враз сколихнуло сильно,

Аж здригнувся далекий ліс.

І нагнувся над ним посúльний…

Обійняв його. І поніс…

18.08.2017

Принц

А вона всміхалась ніжно так,

В кожнім жесті струменіла втіха –

Їй байдýже до чужих Ітак,

Бо до неї нині принц приїхав!

Не приїхав, власне, а прийшов,

Не під вечір – ранньої години,

Серце билось, стугоніла кров,

Хоч і без коня, і бригантини.

Зашарілась – Як же так оце?

Вперше, не таївсь, при всіх, до неї!

Сонячно світилося лице

Усміхом розквітлої лілéї.

І від щастя ледь не бракло сил,

Але знала – відповісти мушу!

Пурпурових не було вітрил,

Тільки  погляд так тривожив душу!

Щось творилось посеред світів,

Озивалось кроками на ґанку –

До Марічки засилав сватів

І просив руки сусідський Йванко…

6.08.2018

Просто вір…

Не здригайся, люба, то не арта –

То далекий відголос громів,

Я ось тут – боятися не варто,

Чом у тебе голос занімів?

Відчуття пливко́ї небезпеки

І мені знайоме до дрібниць…

Не хвилюйся, сполохи далекі –

То всього лиш відблиск блискавиць.

Хоч моя відпустка невеличка –

За сміливість маю привілей,

Хай п’янить нас ця коротка нічка –

Притулись міцніше до грудей…

І стожари хай пливуть над нами –

Світ на мить зостане без тривог,

Щоб медів напитися губами,

Щоби лиш набутися удвох!

А назад на фронт вертаю завтра…

В тебе сльози вже туманять зір?

Я вернусь – боятися не варто,

Ти мені, кохана, просто вір…

3.08.2022

Сентиментальність

З роками ми стаєм сентиментальні,

Цінуєм усміх, дотик до руки,

Вечірнє чаювання у вітальні –

Ті серце зігріваючі ковтки…

Цінуєм погляд, в ньому стільки дива –

Вологий блиск очей і світ без меж,

Цінуєм шепіт: – Я така щаслива…

І стишене: – І я, кохана, теж…

Приходить щось незвідане раніше,

Тремтливе, як далекий стук коліс…

Стаємо і ніжніші, і мудріші –

І спогади зворушують до сліз.

А світ довкіл такий несамовитий,

І в нім дорогоцінна кожна мить…

Вже знаємо – рокі́в не зупинити,

І біг наш по життю не зупини́ть.

Збентежені й беззахисні, як діти,

Із осені прямуєм до зими…

А інші будуть тут колись сидіти,

І обійматись будуть так, як ми.

І буде чай, і буде ніч надворі,

І знов щасливий шепіт молодих…

І будуть зверху мерехтіти зорі,

І ми, напевно, будем серед них…

19.07.2022

Сірій чайці

Суходіл все ближче з кожним махом -
Зупинись на хвильку, не лети!
Я тобі не заздрю, сіра птахо,
Лиш скажи - як море з висоти?

Неба обшир - то твоя стихія,
Навіть вітер штормовий - не стрес!
Море я зі скель побачить мріяв,
Але ти ще вище - із небес!

Падаєш у безмір той не вперше,
Споглядаєш на десятки миль,
І літаєш, крила розпростерши,
Серед піни, шуму, бризок хвиль.

Десь внизу бринять рибацькі сіті,
І вітрило білу стелить тінь,
А для тебе й тільки є на світі
Моря синь і неба голубінь!

Не буває висоти надміру,
Як і далі моря, далебі...
Певно я злукавив, птахо сіра -
Як не можна заздрити тобі?

4.10.2018

Слава Україні!

Лиш честь – усе інше не має ваги…

Хоча був готовий – вмирати все ж важко.

Лишився один, а довкіл вороги…

Гірка і солодка остання затяжка.

А світ навкруги враз зачаєно втих,

Бо знав ті слова, що ти скажеш, зара́ні,

Зробивши повільно останній свій вдих,

Вже знаючи добре, що видих останній…

Два слова промовиш їм в очі, а втім,

Повториш сто раз ще в дорозі до раю,

І рідна земля у окопі оцім

Тебе обійнявши, отут поховає…

Остання усмІшка гірка на губі,

В душі лиш прощальна печаль, не розпука –

Ти вже не почуєш, як вбивця тобі,

У люті скаженій кричатиме: – Сука…

Бо мить безконечна, смертельна ота,

Із кулями враз просвистить над тобою,

Ти, певно, лежатимеш тут без хреста,

Відспіваний тільки птахами весною.

Та в наших серцях, і отут, серед трав,

Ти житимеш, брате, і прісно, і нині…

Бо ти найсвятіше у світі сказав

На славу і вічне життя Україні!

7.03.21023

СОН

Той сон щоніч вимучує до краю,

Воюю, наче в справжньому бою…

Сюжет простий – гармату заряджаю,

І що є сил, снаряди подаю.

Довкола свист, і рев, і кулі роєм,

Воронок чад та запах споришу,

А я не тільки подаю набої –

Ще на снарядах фарбою пишу.

Надписую розплату неминучу,

Стиснувши зуби й втамувавши біль –

“За Київ”, “За Гостомель” і “За Бучу”!

І вірую – снаряди ляжуть в ціль!

Не стримую побідний крик з гортані,

Пишу поспішно, літери криві:

“За Україну!” – на передостаннім,

А на останнім, жирно – “По москві!”

11.07.2022

Стихія мови

Вона бурлить, вона клекоче,

Немов весною бистрий плин –

Вона до зір підняти хоче

Твої слова з душі глибин!

Вона чудова і казкова,

Та переповнена теплом –

То тиха бáтьківська розмова,

То щебет внуків за столом…

А невичéрпна, наче море,

А повноводна, мов ріка!

Як струн неспíшні перебори,

Безмежно ніжна і п’янка.

Вона нуртує в наших генах

І венами споконвіків

Тече насичена, вогненна,

Безжалісна до ворогів.

Вона сильніша, ніж гармати,

А ще міцніша від броні,

Вона усім нам рідна мати –

Її обійми рятівнí!

Вона тендітніша лілéї -

Її плекаймо повсякчас,

Бо нам не вижити без неї,

А їй не вижити без нас…

9.11.2018

Страсна п’ятниця

Капала кров з чола́

З потом навпереміш…

Чаша гірка була

Важча за Юдин гріш,

І за гріхи живих…

Терпнув останній вдих…

Важча за зраду тих,

Хто відректися встиг.
Хресна остання путь,

Темно, як у грозу,

Воїни одяг друть

Там під хрестом внизу.

Матері тихий плач,

Люто реве юрба…

– Отче, Ти їм пробач…

Знають вони хіба?

…Жереб кида конвой –

Кло́поти в них прості,

Але розбійник, той

Справа, що на хресті,

Всього лиш кілька слів,

Вклавши в них головне,

Каючись, прохрипів:

– Ти пом’яни мене…

17.04.2020

Страсний тиждень

Виють сирени, бо так їм належить –

В небі над Львовом крилаті ракети...

Лічені миті й зірвуться мережі

Багатотисячним: – Як ти і де ти?

Люди до сповіді... Днина квітнева,

Що за хвилину здригнеться й заплаче...

Знаєте, орки, що в львівського лева

Воля сталева, хоч лагідна вдача?

Витремо сльози, схороним убитих,

Зціпивши зуби, загоїмо рани.

Ми ще зуміємо небо закрити –

Все віддамо вам, в боргу не зостанем!

Боже, прости нашу лють до нестями –

Нині на дусі тримає нас віра,

Що не залишимо й мокрої плями

Від сатанинського "рускаво міра".

19.04.2022

Holy Week

Sirens are howling, predicting the ache –

The sky above Lviv finds cruise missiles...

A moment or two –- the networks will break

In thousands – where are you, who's missing?

The people's confession... It's spring... I believe,

The moment will tremble and cry in a minute...

For orcs to remember – the lion is Lviv

With steel will and gentleness in it....

The tears are to wipe and dead men – to bury,

We grit our teeth, and wounds are to heal.

We'll close our sky and let you to worry –

You'll pay for your sins and know – how it feels...

Oh God, please forgive our wishes and fury

The faith keeps the spirit – as never been sold...

We won't leave a wet spot – de facto, de jure –

From this most satanic, so called – "Russian World".

Переклав Юрій Лазірко, США

     Translated by Iouri Lazirko, USA

Територія любові

Як шкóда тих, хто зовсім там не був,

І не пірнав у прірву з головою

Тих почуттів, які самі собою

У душах творять тектонічний зсув.

Хто ніч не спав, а полум’ям горів,

Та пристрастю доведений до згуби

Не воскресав від поцілунку в губи

Нагально вбитий поглядом з-під брів.

Хто в сутінках вбачав знайому тінь,

Хто мерз і мокнув під дощем уперто,

За посмішку готовий всоте вмерти,

За слово із гарячих шепотінь…

Від доторку злітав на небеса,

Готовий з чортом битися на гéрці,

Роками ніжно зберігав у серці

Руки тепло, що довго не згаса…

Хто там не був, отих безмірно жаль,

Бо стратив час на непотрібні речі,

Бо не накинув піджака на плечі,

Не здогадавсь, чому в очах печаль…

У долі шанс, мов зведений курóк –

Летять роки, шальні, несамовиті,

Не пропусти в житті тієї миті,

Де до любові залишився крок…

25.12.2018

Цілься!

Як на убій пруться орки, мов свині,

Люто й зажерливо лізуть вперед –

Цілься у букви, хоч букви не винні,

Цілься старанно у “V” і у “Z”!

Цілься, на хвилю затримавши подих,

І через мить від ординця зола –

Кращої більше не буде нагоди,

Щоб розвалити імперію зла!

І без риторик та без пустослів’я,

Стиснувши зуби, натискуй курок!

Цілься і зменшуй орди поголів’я –

Влучно виписуй у пекло квиток!

Знищиш останнього – будемо квити,
В наш чорнозем закопаємо вглиб!

А промахнутися – значить згрішити!

Цілься! В ім’ я́ України – не схиб!

20.03.2022

Чи буває щастя на війні…

Чи буває щастя на війні?

Певно ні… А, може, все ж буває –

Як з мобілки голос пролунає,

Що не відкликавсь чотири дні.

І, не називаючи імен,

– Я люблю вас, – прохрипить уперто,

І за мить оцю вартує вмерти…

– Як доба минула? Без сирен?

Грудка в горлі заважа́ вустам –

Голос рідний і щемкий до болю,

Потім вже собі сплакнеш уволю:

– Ти про себе краще… Як ти там?

І чекаєш, стримуючи вдих,

На його тривожне й сумовите

(Він не звик неправду говорити):

– Обійми і поцілуй малих…

Грім далекий трубка донесе…

Певно грім, не вибух – милість Бога,

І тобі не треба вже нічого –

Просто чути дихання… І все…

20.06 -10.07.2022

Щастя 

Листя падé руде,

Потім прийдé зима…

– Щастя, агов! Ти де?

Відповіді нема.

Крапелька на губі,

Усмішка в напівсні…

Щастя – воно в тобі,

Десь у душі на дні.

Щастя – коли в руці

Мліє чиясь рука…

Ямочка на щоці…

Щастя – як хтось чека.

Кликне мене – озвусь!

Рідне, своє, просте…

Щастя – коли комусь

Слово знайдеться Те…

Щастя – вогні в очах,

Їх не гаси – ділись!

Щастя – у тих віршах,

Що напишу колись…

7.09.2018

Яблука пізні…

Їм, як і нам, холоди не до ладу,

Їм, як і нам, ще б хотілось тепла –

Яблука пізні помі́ж листопаду,

Що роздягнув все довкіл догола…

В зимного неба ясній голубі́ні

Золотом сяють – їх видно здаля,

Яблука пізні, мов сльози осінні,

В душі нам світять крізь голе гілля.

Знають, що впасти – то значить умерти,

Кожне за себе, мов кулі в стволі,

Яблука пізні тримаються вперто,

Нас зігрівають, як сонця малі…

І не міняють вже прийнятих рішень,

Скільки б лишилось їх – троє чи п’ять.

Яблука пізні, вони наймудріші,

Бо, як і ми, до останку стоять…

12.11.2022

Як вернеш додому… 

Як вернешся втомлений додому,

Взнаєш у спочинку нетривкім

Білий світ тримається на чому,

І душа тримається на кім…

І усе, що серцю до вподоби,

Тут тебе чекало недарма́,

А тепло й любов такої проби –

В срібла-злота вищої нема.

Все знайоме, рідне і надійне

В противагу пройденим світам…

Хтось тобі відчи́нить і обі́йме,

Поцілує в губи: – Як ти там?..

І кудись миттєво зникне втома

Та нахлине повінь почуттів –

Прошепочеш: – Мила, я вже вдома…

Й зрозумієш раптом зайвість слів.

…Пів життя проводимо в дорозі –

Як птахи, вертаємо назад,

Щоби стати знову на порозі,

І вдихнути дому аромат.

4.11.2020