Олеся Мерджан: Кожна сучасна Роксолана, править вже своїм Султаном…

Кожна сучасна Роксолана, править вже своїм Султаном… , про це ще поговоримо на радіо української хвилі з Європи. А зараз невеличка історія та два перші вірші, знайомство з якими матиме продовження на письменницькому порталі. Зустрічайте Олеся Мерджан.

 Сучасні соціальні мережі мають позитив, нехай невеликий, але там бувають інколи талановиті, цікаві і небайдужі люди, а інколи й одинокі.. Я шукаю таланти, щоб потім відкрити їх Вам та світу. Чи це мені вдається автор та я дізнаються з вашцх відгуків. Цю українку що зараз на українському березі в Анталії виховує трьох турецьких козаків, співає, вчить музики і робить Багато доброго та пренкрасного про яке дізнаємось прочитавши цю невелику добірку віршів. Я люблю представляти талановитих людей задовго до їх світової слави. Олесю знаю не більше години але це достатньо хоб відчути її талант та поділитись з Вами. В найближчі дні чекайте її в ефірах радіо «Українська хвиля з Європи» та у соціальних мережах і каналі YuoTuBe.

***

На чотирьох стовпах

Колись у черзі всі стояли,

Як долю людям роздавали.

Комусь у Золотих ГорАх,

Моя ж - на чотирьох стовпах.

Душа образилася в грудях:

Така ж несправедливість в людях.

Одним із неба діаманти,

ДругИх прозвали "емігранти"...

Я подивилась на свою

Й побачила одну ріллю,

Де треба бур'яни прибрати,

А тільки потім вже зорати.

Самій посіяти, садити,

Зерно зростити і творити...

Отак роки собі минали,

Без праці дня не залишали.

Як тільки сил в мені не стало,

Відразу пісня пролунала,

І ноти сотні голосів

Мене позвали до стовпів.

У першому було насіння

І ще якесь сухе коріння.

У другому була вода,

Срібна на колір і жива.

А в третім двері щось відкрило,

Й мене промінням осінило,

Бо світлом бив не каганець -

А стукіт тисячі сердець.

Біля четвертого стовпа

Лунала пісня чарівна,

Цвіли тюльпани, апельсини

Та квіти рідної калини.

Стояла дівчина - княгиня

І звали її Берегиня.

У вишиванці красній, милій,

А хустка із морської хвилі.

Вона в стовпи позаглядала,

Мені щось в торбу назбирала,

Сказала:"Вже пора іти,

це все візьми і посади".

...любила я свою роботу,

краплі трояндового поту.

Та тільки пісня пролунала,

Я голову свою підняла.

Все те, що проросло у полі

Богом дарованої долі,

Було не тільки дорогим,

А найдорожчим, золотим.

Те, що садила я давно,

Свої таки плоди дало,

Бо сходили не злата тонни,

А Берегині пісень дзвони.

Отож, як роздавали долі,

І перлів сипали доволі,

Найкраща була в полинах,

Та, що на чотирьох стовпах...

Олеся Мерджан 06.02.2021р.

На годинник подивилась-

Наче стрілка зупинилась,

Навкруги усе поснуло,

В просторі мене замкнуло.

Щоб отой замок зламати,

Стала час я підганяти,

Раньше встати, більше взнати,

Ну не жити, а літати.

Чи бувають Край зі Світом,

Де сніги літають літом,

А зимою, десь за Краєм,

Сонце грає з водограєм?

І чим більше я літала,

Тим багатший досвід мала,

Що і сніг буває літом,

А зимою - яблунь з цвітом .

А таке іще буває,

Коли сонце виглядає

Холодом у душу віє,

І ні грама не жаліє.

А сьогодні, на світанку,

Щось будило мене зранку,

У віконце листя пальми

Заглядало, а не мальви...

Мить годинник добігає,

Підвіконник відчиняю,

Сонця теплого проміння,

Враз спалило все каміння.

Місяць ночі дочекався,

Добре в морі покупався,

Всю спекоту змив водою,

І зірок позвав з собою.

Я не знаю що сказати,

Коли скажуть вибирати

Поміж сонячними днями,

Або чорними ночами.

Кажуть, що в душі є очі,

Чо ж вона жадає ночі?

Чому днями хоче спати,

Вночі - з місяцем гуляти?

Промінявши дні на ночі,

Враз душа відкрила очі,

Бо затікав знов годинник,

Ну а вдома - цвів підтинник.

Знову ранок, знову пальма

Заглядає, а не мальва,

Знову сонячне проміння

І обпалене каміння...

На Крайсвіт не тре літати,

Краще мальви доглядати,

Чорнобривці, матіоли,

Диво - айстри і майори.

На годинник подивилась -

Стрілка бігати втомилась,

Місяць знов діждався ночі,

Ну а я закрила очі.

Олеся Мерджан

08.02.2020

 

 

  

Про крила.

 

Мені бабуся розказала,

Що людина колись літала,

І з птахами пісень співата,

Та ще й із ними розмовляла.

Я слухала її уважно,

У неї ж вік, і вже не важно,

Що думає собі старенька,

Бо вже доріжка коротенька

Її до раю неземного,

Тож хай пофантазує того,

Чого ніколи не бувало,

Життя її вже все прощало.

Бабуся , наче щогодини,

Святкує власні іменини,

І Богу дяку посилала

За те, що десь, колись літала.

- Якщо ви навіть і літали,

То де ж ви крила заховали?

Я теж хотіла б їх одіти

І в небо високо взлетіти!

- Дитино моя ,дорогенька,

Ти зарас ще зовсім маленька,

Тих крил тобі ще не підняти,

Покищо вчись без них літати.

Коли тебе розбудить сонце,

Пташиним співом у віконце,

Ти вийди на своє подвір'я,

І там побачиш чудо-пір'я

Воно, я знаю, чарівне

-і що бабуся знов несе?

- І соняху збери листочки,

Для вишиванки, для сорочки

Бо знай, що крила твої долі

Тримаються на білій льолі,

На пісні доброго дощу,

Що так потрібен врожаю."

Та я далеко не ходила

В ворони пір'я попросила,

Бо та раненько не співала,

І спати мені не мішала.

Тоді я ще була малою,

І вірила, що в світ зі мною

Летять, неначе пісень дзвони,

І соловейки, і ворони.

- Дитино, ти ж не зрозуміла,

Що я тобі сказать хотіла,

Зроби ті крила на основі

Надії, Віри і Любові

Олеся Мерджан

 

 

 

***

У куточку, біля скрині,

На бабусиній перині,

Хтось дрімає, хтось муркоче,

І нікуди йти не хоче.

Ну і я вже хочу спати,

Треба йти Кота прогнати.

Переставивши тварину,

Я собі несу перину.

Кіт м'явкоче, не стихає,

Своє право вибиває,

Що господар в цій хатині

Має спати на перині.

Щоб позбутися мороки,

Я Кота взяла під боки,

По драбині тихо-тихо,

З ним полізла я на стриху.

Ти не ображайся, друже,

Знай, тебе люблю я дуже,

Та вночі мишей ганяти

Я не буду, треба спати.

Кіт нічого не робив,

Тільки враз заговорив:

-Ти спішиш усе проспати,

І таких чудес не взнати!

Нащо тобі та пирина?

В мене тут є скатертина,

Драна - драна, вся з дірками,

З ясним місяцем, зірками".

І полізли ми на дах,

Де сидів окатий Птах

Кіт:"Здоров, котра година?"

Птах:"Та є вже скатертина".

І про що у них йде мова -

Я вгадати не готова,

Чую лише "дірки- зірки",

"Миші не полізуть з нірки".

Подивився Кіт на мене -

"Ми довели теорему,

Що то ніч - це вічна днина,

Просто драна скатертина,

Накриває нас собою,

Щоб ми спати йшли з тобою,

Але так, як там є дірки,

Ми ж приймаєм їх за зірки".

Цілу ніч з Котом і Птахом ,

Ми літали понад дахом,

Через дірки, що є зірки,

Заглядали ми, як з нірки,

Щоб побачить вічну днину.

І забули про перину.

Дивно, крилець я не маю,

Але з ними чось літаю.

Полягали ми на спину -

Розглядаєм скатертину,

Знай, як чує душа лихо -

Лізь бери з Котом на стриху.

Враз піднялась скатертина,

І настала тиха днина,

Трохи з сажі обтрусились,

По драбині ми спустились.

Зранку, випивши компоту,

Я збираюсь на роботу,

Лапи витер в простирадло,

Спати йде Шерстяне Падло )))

Олеся Мерджан 24.02.2020p.

 А тат великий простір де можете співати в хорі Берегиня навіть дистанційно, ми готові записати на радіо та транслювати на велікий екраз з усіх куточків світу . Берегині долучайтесь - репетиція в ЗОМ, як зберетесь , Олеся Вас чекає.