ЛИСТОПАД Антоніна

 

Антоніна Іванівна ЛИСТОПАД (Нікітіна)

Listopad 

                   Відома Українська письменниця.

Поетка, прозаїк, публіцист, громадська діячка.

                   Член Національної Спілки письменників України.

                   Вигнанка-біженка з окупованої Луганщини.

Лауреатка премій імені Василя Стуса, Олени Пчілки, Воляників-Швабінських, Український Вільний Університет, Нью-Йорк.              

Лауреат Шашкевичівського Конкурсу, Вінніпег, Канада.        

Лауреат Конкурсу «Українська мова – мова єднання», перше місце в номінації «На Видноті Всесвіту» за книги «Соловки» і «Почаїв», Одеса.

Почесний орден «Свята Софія», посвідчення 532, Міжнародної іміджевої програми «Лідери ХХІ століття», Київ.

Відзнака Міністерства культури «Засвіти свічку Пам’яті» за книгу «Зняті з Хреста: парастас - 32-33».

Лауреат «Коронації Слова» в номінації: пісенна лірика – перша премія за «Пісні з Донбасу», грудень 2020 р.

 

 

 

Антоніна ЛИСТОПАД

 

Мій Ювілейний подарунок 

ВСІМ   УКРАЇ/НЦЯМ 

                                                                                   

НЕ ТОРКАЙ МОЮ ЗЕМЛЮ,

БО СВЯЩЕННА ВОНА

 

                   Велика Українська Родино!

 

Прийми моє щире вітання з Луганщини, з луганської землі. – землі Володимира Сосюри, Григора Тютюнника, Бориса Грінченка, з донецької землі – Василя Стуса.

                                              

***

Восьмого жовтня

Листя пожовкло.       

Йшов листопад –      

В Радонеж-Сад.

 

Вили снаряди.

Світ був – не радий!

Сяйво калини -

З криком дитини.

 

А у Покрови

Свічі воскові.

Срібна пелена.

Світло зелене…

                                                                                    

Вій-війна – брила!

Я народилась.

                                     

Тоді Доля змилосердилась.

Зоставила маму і хату.      

А зараз – ні хати, ні навіть маминої                                                            могили…

Сім бездомних років біженських

         поневірянь…

Сім нових написаних книг.        

 

 

                   УКРАЇНСЬКА ЗЕМЛЯ

 

…І не зробиться темно.

І не зникне весна.

Не торкай мою Землю!

Бо священна вона.

 

Не втомлюся кохати.

Не зімнеш Благодать.

Не торкай мою Хату!

В Хаті діточки сплять.

 

Не погасиш Свічада..

Не посушиш води.

Не торкайся Розсади.

Не для тебе – плоди.

 

Не зійдеш і на Гору.

Не схолодиш вогні.

Не торкай моє Море!

Бо утопишся в нім.

 

Не зайдеш у Фортецю.

Не спорожниш об’єм.

Не торкай моє Серце!

Своїм вибухом вб’є.

 

Не зупиниш і літа.

Не скоротиться Вік.

Не торкай моє Світло!

Промінь – на Цілий Світ!

 

І не зробиться темно.

І не зникне весна.

Не торкай мою Землю!

Бо священна вона.

березень 2014, остання поезія, написана

в Краснодоні, на Луганщині

 

Такий вже Фатум над поетами, що мусять гукати на майданах і прорицати, аки одержимі, в той час, коли хотіли б в землю увійти від туги і замовкнути навіки.

Леся Українка в листі до Івана Франка

                                                                           14 січня 1903 р.

                                                                                     Сан-Ремо

 

                            УКРАЇНА

 

Хто ти є, Україно, - така?!.

Щоб за тебе в огонь і у воду…

Я – твоя Родова Ріка,

Що тече із душі Народу!

 

Хто тебе і коли народив?!

Із якого зерна і оздоби?..

Я – Покрова твоя.

Назавжди!

Що накриє тебе. Преподобно!

 

Звідки ти, із чийого Русла?

Чим нас з’єднує Уселенна?!

Я – тобі своє серце дала.

Ти палаєш любов’ю до мене.

 

Звідки взявся найперший наш Слід?

Чому ти, наче Янгол, у квітах?!

Ми з тобою – один Божий Плід.

Ми з тобою – одна Молитва.

 

Україна – це значить: к р а с а.

Пахне росами Вишитий Тризуб.

Я – Земля. Я – твої Небеса.

Мене Бог сотворив.

Зі Своєї Ризи!

 

Мироточивом – із вінка.

І послав тобі Свого Апостола.

Я – твоя Родова Ріка,

Яка святить твоє Потомство!

 

Ти – така, Україно, - т а к а!

Ми за Тебе – в огонь і у воду!

                   23.07.2021,

 

         БІЛЬ

 

А біль, як хмара. Навздогінці!

Не видно досвітків в імлі.

Нелегко бути Українцем

На цій чорнобильській землі.

 

Нелегко навіть просто бути.

Прости, Вкраїно, нас прости!

Несемо камені спокути.

Свої й чужі несем хрести.

 

А сум, як спис, у материнці.

Зозуля не кує в гаю.

Нелегко бути Українцем

В зрусифікованім Краю…

 

Коса заснула на косинці.

Летить на Землю сивий птах.

Нелегко бути Українцем

На Українських теренах!

 

                            НА   СПОВІДІ           

 

Ще в десятому столітті герцог Баварії Еберхард застерігав. Не бійтеся друзів, в гіршому випадку, вони можуть вас зрадити. Не бійтеся ворогів, в гіршому випадку, вони можуть вас убити.

Бійтеся байдужих, вони не вбивають і не зраджують, але тільки з їх мовчазної згоди на Землі існує вбивство і зрада.

 

Ми всі … по т р о х и губимо Вкраїну.

Глибокі тіні – на ясне чоло.

Той викрав в неї пісню лебедину.

А тої собі зломив …своє крило.

 

А той посіяв вітер. На руїнах!

Аби останні замести сліди…

Щодня в журі палає журавлина.

Луна щоночі падає. В льоди!

 

…Ми всі потроху любимо Вкраїну.

Ну, як її, скажімо, не любить?!

Крізь сльози, а сміється, як дитина.

Покорена, нескорено ячить.

 

В шапках козацьких сивіє чуприна.

І сумно по могилах козакам.

Ми всі … п о т р о х и згадуєм Вкраїну.

Коли це вигідно буває нам.

 

Але коли Вона в неславі гине…

Несе вдовині сльози по росі.

Коли її, невинну, судять, Сину,

Чи ж пригортаємось до Неї всі?!

 

Коли недоля круто гне Їй спину,

Чому ти, Дочко, не зупиниш Час?!

Ми всі шануємо тоді Вкраїну,

Коли Вона віншує щедро нас.

 

І знову вкотре, знову - Божий Глас.

І знову хмари – споловілим клином.

Бодай на сповіді признаймось раз:

Ми в с і   - п о т р о х и губимо Вкраїну…

 

                   ФЕНІКСИ

 

Це – щастя мати таку Долю, як у мене. Нікому не зробив зла. Пишу вірші. Мучать за них. Що зробиш? Комусь же треба підставляти свої плечі.

Василь Стус, з мордовської каторги в листі до мами в Донецьк

 

Не можна нас усіх – на темне дно.

Не можна всіх – у дику порожнечу.

Коли вже каменують Свят-зерно,

Комусь же треба підставляти плечі.

 

Не можна спопелити кожен Дім.

Ми воскресаємо, як Фенікс. Всюди!

Коли гримить над паростками грім,

Комусь же треба підставляти груди.

 

Ще проросте Євшанова трава.

Ще жоден слід в Історії не стерся.

Коли ячать обпечені Слова,

Комусь же треба підставляти серце.

 

Не все забрати може й страх.

Страждання випадуть дощем на сушу.

Коли Духовність стогне по ярах,

Комусь же треба підставляти д у ш у.

 

З тепла колиски – коливо долонь.

Душа для Вічности, як перша дичка.

Комусь же треба зберегти вогонь,

Коли остання вигасає свічка.

 

Не можна нас усіх – на темне дно.

Не можна спопелити кожен Дім.

Ми воскресаємо, як Фенікс. Всюди!

 

 

                   ЗАРАДИ ВОЛІ

 

                                      Хіба можна збудувати Державу,

якщо не нагодуєш голодного,

                            не напоїш спраглого, не зодягнеш нагого,

                            не прихистиш біженця, не поможеш недужому,

не відвідаєш в’язня, не розрадиш сумного, не розвієш сумніви, не захистиш своєї Землі?!

 

Не треба слави і вінка.

Не треба днів лукавих.

Пошли нам, Боже Правника,

Який не зрадить Права.

 

Полоще про́стори дощем.            

А на часах – дідизна.

Вітчизника би нам іще,

Щоб не продав Вітчизни!

 

Благаєм в місті, у селі.

На Божих постулатах!

Дай Чільника нам начолі,

Аби Чола не втратив!

 

Усе з Господньої Руки.

І двір, і однодворці.

Держава є. І держаки…

Пошли Державотворця! 

   

Навіщо нам ілюзіон?

Вже насиділись в схронах…

Законника введи в Закон,

Щоб не крутив Законом!

 

Не покацап, не потуреч…

Навіщо нам чужа спожива?!

Дай Речника на Рідну Реч!

У Родові Речитативи.

 

Чекаємо свого дзвінка.

В Соборах наших спрага.

Постав наверх Присяжника,

Щоб не зломив Присяги!

 

Попри все, попри все-все, що сталася, - я вірю в пророцтво болгарської провидиці Ванги, яка колись сказала тернопільчанці Надії Плющ:

А твоя Україна – прекрасна. Ти навіть сама не уявляєш, яке у неї прекрасне майбутнє!

                            Знаю, душею відчуваю: так і буде!

                            Але зараз, але зараз моя луганська земля…

 

                   ЛУГАНСЬКА ЗЕМЛЯ

 

…І не орана, і не сіяна.

Заскороджена   ятаганом.

В ураганах Росії!

У розтяжках і в ранах…

 

Вполовинена і розтята.

Закривавлена і розстріляна!

Випалена гранатами…

І осколками перевіяна.

 

Покороблена, покалічена…

Перемита сльозами діточими.  

Вимучена і змаґнічена.

І неправдою потолочена.

 

Перестрашена і побита…

Понівечена і посічена!

Чорною крайкою вкрита.

Білою зрадою мічена!

 

Стрепенися, Земле Луганська!

Викупайся у яскринах.

Визволься із кацапства!

Українська моя Перлино!

                   18 03.2021

                           

         Поезія найнеобхідніша тоді, коли люди забули, що вона їм необхідна

                                                                           Євген Євтушенко

 

                   ПІСНІ З ДОНБАСУ

 

На Коронації Слова 2020 року від цих пісень виступила сльоза на Короні

 

                   ОСТАННЯ   РОЗМОВА

 

Хіба Ви, Мамо, винуваті,

Що хлопці босі – на стерні?!

Сьогодні знову ніч – крилата.

Гасали кулі – на вогні!

 

А Сонце сходить тут, на Сході.

У материнці – всі степи.

Червінком ворог покропив.

Тебе… Мене.

Усенький обрій!

 

Хіба ми не хотіли тиші?

Аби пишалися літа…

Як гарно зацвітали вишні!

Співала яблунька свята.

 

Хіба Вкраїна винна в тому,

Що Воля надто дорога?!

Приїду на Різдво додому.

Скупаю коляду в снігах.

 

Приснились чорнобривці літом.

Ще так не пахнули в житті!..

Сьогодні, Мамо, сталась битва.

…І я - у Небо.

Від-ле-тів…

 

Хіба Ви, Мамо, винуваті?..

 

                   ДЕНЬ ЯНГОЛА

                                               Всім полеглим на землі Іловайська

 

На Хату спускається Лебідь.

В любистку сховалася тінь.

Сьогодні День Янгола в тебе.

Ти – птахом до нас прилетів.

 

Купаються в озері верби.

І дихає пам’ять щодня.

Ти знову спустився із Неба.

І сина, й мене обійняв.

 

Заплакала яблунька райська.

Пожовкнула свіжа трава.

Проклятий котел Іловайська.

Хай звариться в ньому Москва!

 

Луна піднялася на гребінь.

І сіла на тихі стави.

Сьогодні День Янгола в тебе.

Здається, ти – знову живий!

 

На Хату спускається Лебідь.

 

 

         РІЗДВЯНИЙ ЛИСТ – В ОКОПИ

 

Повертайся, Сину,

У своє гніздо.

Зацвіла калина

Раптом на Різдво.

 

Може, то на добре.

Може, то на зле.

Колядує обрій.

Як дитя мале.

 

Повертайсь,Синочку!

Не потрібно сліз…

Вишита сорочка

Пахне на столі.

 

Повертайся, Сину…

Повертайсь живим!

Зацвіла калина

Грішним і святим.

 

Ластівка – віконце.

В ясельцях – дитя.

Колядує Сонце.

І цвіте життя!

 

Повертайся, Сину,

У своє гніздо…

 

         ОБІЙМИ́!         

 

Цілував, як любисток фіалку.

І здавалось: ніщо не мине.

На руках мене ніс, як русалку.

Ми були, наче сяйво одне.

 

Обіймав, наче Лебідь крилами.

Тільки ти обіймати так вмів.

Називав мене мавкою милою.

І просив – народити синів.

 

Та не встигнули налюбитись.

Заручитись не встигнули теж.

Запалало в Луганську жито.

Ти влетів – у безодню пожеж.

 

Тої ночі зі серця не вийму...

Залишились осінні плачі.

Вже ніколи не буде обіймів

Лебединих.

Ні вдень, ні вночі.

 

І не буде ні сина, ні дочки.

Зупинилось: небесне й земне.

…На руках мене ніс, як листочка.

Ми були, наче сяйво одне.

 

         Ллється жовтий пісочок.

         Умиваюсь слізьми.

Хоч одненький разочок

Обійми!

Обійми, обійми…

 

ПОРАНЕНЕ СЕРЦЕ

 

Над Рубіжним – зола.

І обсмалені лілії…

Полягла ковила.

На Савурській могилі.

 

Ще орел не напивсь

Полинової прани.

…І здригнулись степи.

Вибухають кургани.

 

І коли ж то кінець

Тій війні розпроклятій?!

Стогне Сівер-Дінець.

І Дніпро, як розп’ятий!

 

Біль-печаль… Шелюга!

Кров невинная ллється.

Сивий Львів. І Луганськ!

Скрізь – поранене серце.

 

Хай війна відгуде!

Хай ніколи ніхто не загине!

Бережімо людей

Бережімо свою Україну!

 

Над Рубіжним – зола…

І обсмалені лілії! 

 

 

         НЕ ЗРІКАЙМОСЯ!

 

Доля спільна Християнська!

У вертепах Янгол спить.

Не зрікаймося Луганська!

Стогнуть рідні там степи.

 

Сивий дуб під вітром гнеться.

Сльози на святій росі…

Не зрікаймося Донецька!

На курганах – наша сіль.

 

Сіль розгубленого Часу.

Закривавлені сліди.

Не зрікаймося Донбасу!

Не посвятимо води.

 

На Йордані – жовта глина.

Плаче Небо Голубе…

Не зрікаймося Вкраїни!

Бо зречемось і себе…

                  

Сивий дуб під вітром гнеться.

Сльози на святій росі…

 

 

         КАЛИНА

 

Посадіть калину. Коло школи…

Щоб на Цілий Білий Світ

Усміхнулась щедро Доля!

Материнський ніжний цвіт…

 

Посадіть калину. На городі.

Щоб розквітнула Земля!

Із роси – пречиста врода.

З Неба – почерк журавля.

 

Посадіть калину. Коло тину.

Щоби злагода цвіла!

Буде щедрою родина, -

Буде честь їй і хвала…

 

Посадіть калину! Коло Хати.

Щоб на всеньке, на життя!

Стане кожен ранок Святом.

Дітям буде вороття.

 

Посадіть калину в чистім полі…

Хай вона освятить Час!

Рід наш дуже любить Волю.

Хай же й Воля любить нас!

 

Синє Небо. Злоте поле.

Посадіть калину коло школи.

 

А щоб цвіт її не стерся,

Не зів’янув в спориші, -

Посадіте коло серця.

Хай цвіте вона в душі!

 

Посадіть калину…

 

         ***

І весна повернулася знов.

Теплий вітер у груди повіяв.

Бо життя – то є вічна любов.

Бо життя – то є вічна надія.

 

На порозі – барвиста луна.

Пахне Хата. І пахне довкілля.

Бо життя – то є вічна весна.

Бо життя – то є вічне весілля.

 

Кожен ранок, як дзвоник, бринить.

Кожен вечір зірки в Небі лічить.

Бо життя – незгасаюча мить.

Бо життя – то пульсуюча Вічність.

 

Неважливо, куди, хто пішов.

Неважливо – зібрав чи посіяв.

Бо життя – то є вічна любов.

Бо життя – то є вічна надія.

 

 

                                      Пишу про те, що болить. Не можу - не писати!

А лірика весь час заполонює свідомість. Бо лірика – вічна, вона народжується від блаженства життя. 

 

 

ДУБОВИЙ ЦВІТ

 

 

Ви бачили, як в квітні дуб цвіте?!

Мов з тмином свіжий хміль.

П’янке суцвіття!

Тичинками повітрячко мете.

Гойдається віночками на вітах.

 

Малі листочки, наче пелюстки.

І дуб до дуба не подібний зовсім.

А доторком легесеньким руки

Відчуєш миттю неповторний лоскіт.

 

Ви бачили, як в квітні дуб цвіте?

Той легіт засміється і заплаче.

Завісу скине у буття святе.

А можна вік прожити.

Й не побачить!

 

Ви бачили, як в квітні дуб цвіте?

Поки не пізно, подивіться…

 

         ОСІННІЙ ВАЛЬС

                   сонет

 

Танцюю білий вальс.

Із листопадом.

А, може, з Вами?! Сивий полонез.

Ватага вітру. Сум ясних берез.

На щемних нотах – щемність.

Водоспадом!

 

Міцні обійми. Щедрий спалах миті.

Саджу свій Сад.

Надіюсь не замерз.

Ще не посивів синьоокий без.

Чи встигнуть яблука вродить налиті?..

 

Горицвіту чимало відцвіло.

Цілющий час наповнив джерело.

За Садом - сад. Сади, сади – за Садом.

Чужих щедрот даремно не струшу.

Куди спішу?

Квитаюсь? Чи грішу?!

Танцюю білий вальс. Із листопадом.

А, може, з Вами сивий полонез?!

 

                   ЗЕЛЕНІ ДОЩІ

 

Ти для мене – чужа чужина.

Не торкнулася нас навіть рута.

Зупинилася хвиля одна.

І мене ти не зможеш забути.

 

Буде падати зболено сніг.

І цвістимуть конвалії Божі.

Не один переступиш поріг.

А забути мене вже не зможеш.

 

Чи то мить промине, чи Віки…

За собою ворота зачиниш.

Будуть падати в землю зірки.

Та моїми, моїми очима.

 

Посивіють сліди у гаю.

Стане меншою навіть півкуля.

Моїм голосом в душу твою

Все куватиме сива зозуля.

 

Позбиваєш дороги земні.

І літа позбираєш. В криницю!

На русявім прощальнім коні.

Я щоночі тобі буду сниться.

 

…Вітер хмари по Небу жене.

А зелені дощі, як у казці.

І захочеш забути мене,

А забути не вдасться.

 

 

         ВЕСНЯНА НІРВАНА

 

Кричу на Цілий Світ: Осанна!

Vivat! – відповідає Світ.

Летючі запахи… Нірвана.

І діаманти – у траві.

 

І скачуть, скачуть дикі коні.

У дивовижні манівці.

Весняна коляда – в долонях.

Із писанкою – на лиці. 

 

Нема свідомости.

Свідомо!

Співає соловей – на біс!

Ти розчиняєшся в усьому.

Все розчиняється в тобі.

 

Кричу на цілий Світ: Осанна!

Vivat! – відповідає Світ.

 

         ***

Я не знаю Вашого імені.

І мого Ви не знаєте теж.

На осінніх стежках – анонімно.

Незнайомство весняних пожеж.

 

І знайомі такі маґнетизми.

Їх знічев’я зозуля продасть.

Щирий зойк. І золочені призми.

Нерозділений подих зап’ясть.

 

Теплий місяць уповні. Між зимами.

О, блаженство осінніх безмеж!

Я не знаю Вашого імені.

І мого Ви не знаєте теж.

 

         ***

 

Солов’ї сповідаються вранці.

Незарученій першій зорі.

…Ті маленькі дзвінкі сіроманці

Всемогутні в своєму добрі.

 

Всеосяжні в світлиці духовній,

Де смеркання таке голубе.

Всередині той голос. І зовні.

Причащаєио кожен себе.

 

Задивляюся в душу, завмерши.

Скільки там не озвучених слів!

…Солов’ї сповідаються першими.

Хоч не мали й не мають гріхів.

 

         МОЯ УКРАЇНА

 

Тут промінь щасливий гуляв.

Русалка тут райдугу пасла.

Русяві тополі.Веселі поля.

Яка Україна прекрасна!

 

Барвінки і барви. Стави…

Намистове опоясся.

Висоти і весі. І всюди – Церкви.

Яка Україна прекрасна!

 

Блаженність внизу і вгорі.

Калина цілується з рястом.

Поети. Планиди. Співці. Кобзарі…

Яка Україна прекрасна!

                   9 березня 2019, по дорозі до Канева

 

 

                   БРАТЧИНА

 

21 листопада – День Святого Михайла-Архистратига. Покровителя нашої столиці. В цей день наші пращури збиралися біля Церкви, відкривалися бочки з медами. І виголошувалися тости. Тости готували зарання, цілими сім’ями. Діти прилучалися до Слова. Тости виголошувалися за свою землю, за родину, за дуже поважну людину. І називалися вони дуже гарно: БРАТЧИНА

 

Я п’ю сьогодні мед.

Якого ще нема.

Той мед, який у нас обов’язково буде!

Вже триста довгих літ на цій землі зима.

Вже більше трьох віків в неволі вольні люди.

 

Не можемо ніяк підставити плече

Самим собі

У боротьбі

За нашу Справжність!

Я п’ю сьогодні біль. Який вогнем пече!

І вірю, що йому прийде на зміну радість.

 

Як вичислиш межу, як перескочиш рів

Нечесних правил гри.

То честь і честь буде!

Бо від безчестя вже нарід отетерів.

Я п’ю сьогодні гнів, що розпирає груди!

 

Ненависти до нас давно вже напилась.

Та не згасив ніхто в моїй душі іскрину.

У щастя вірую. Посеред всіх нещасть…

Я п’ю гіркий полин в донбасівських руїнах.

 

Усі Вкраїнці п’ють розп’яту в них журбу.

На лю́дському плачу – нелю́дськая забава.

Аж вимовити страх.

Я п’ю свою ганьбу.

І вірю над усе в Господню Божу Славу!

 

Дивлюсь собі в лице. Сама себе виню.

Як вичавить раба із нашого коріння?..

Я п’ю гарячий віск. Що капає з вогню…

І вірую в дзвінке джерельне воскресіння.

 

Я п’ю сьогодні мед.

Якого ще нема…

Та знаю, що меди наповнять всю вощину.

І засурмить для нас святкова ще сурма.

Я п’ю святу любов.

За тебе, Україно!

 

                   ГОСПОДИ,   ДАЙ НАМ   МОЛИТВЕНИКА!   

 

Та ж над нами Година Покровська.

Ми – Покровські хрещеники всі.

Кажуть, що Серафим Саровський

В Бога вимолив треть Росії.

 

То і хай росіянам третина.

Нащо нам їхня Волга й Ока?!

А нам треба лише України!

Боже, дай нам молитвеника!

 

 

Із тих праведних, з тих невмирущих.

Що, як сонечка, серед отав!

Боже! Дай нам пустельника в пущі…

Щоб нам Духа Святого надбав!

 

Та нема у нас пущі. Скрізь – квіти.

І на кожному схилі - струмок.

Боже! Дай же хоч схимника в житі!

Тільки свого до самих кісток…

 

Щоб плоди у свою ішли плідність!

Щоб ніде не змішалася кров…

Тільки звінчаного на рідність.

Тільки зваженого на любов!

 

Боже, дай Христолюбця з Путивля!

Боже, дай остропільське стерно!

Щоб нам вигорав душу, як ниву.

І засіяв добірним зерном.

 

Боже, дай Зарваницького Сина!

Із-під манастириських терас…

Щоб нам вимолив всю Україну!

Щоб у Бога нам вимолив нас!

 

Та ж над нами Година Покровська…

 

                   ***

 

Володимир Сосюра зі свого луганського Лисичанська благав нас: Любіть Україну! Чи послухались ми його? Ні! Бо виявляється, що любити – це замало. Любов потрібно творити! Щодня, щогодини… Своїми руками, своїм серцем , своїм розумом, своєю душею…

 

Вродився…

І в першу вже мить

Відчуй Родовитість.

Маґічно!

Любіть Україну!

Не просто любіть…

Жадайте у пристрасті вічно!

Мужнієш…

І рвешся в блакить.

Іди крізь терни.

Прямовисно!

Любіть Україну!

Не просто любіть.

А дихайте нею, мов киснем.

 

Мудрішаєш…

В сонмі століть.

Примнож Родового Таланту!

ЛюбітьУкраїну!

Не просто любіть…

С а м і Україною станьте!

        

                   Ірпінь - Луганськ