Зміст статті
Розділ ХХІ
Біля садиби полковника Барабаша зупинився змилений кінь. Молодий козак мигцем скочив із коня й почав щосили вимогливо гамселити древком батога у великі ворота. На цей стукіт ніхто не відгукнувся. Козак довго й терпляче тупцював біля воріт, аж поки не відчинилася зі скрипом дубова хвіртка. Звідти виглянув невдоволений козак.
- Чого тобі?
- Мені до пана полковника! Терміново!
- Звідки і чий будеш?
- Передай — із Суботова! Син козака Сала!
- Жди.
Хвіртка знову зі скрипом зачинилася. Козак сів у траву поблизу воріт і дістав кресало, щоб запалити люлечку. Але вогню викресати не встиг. У хвіртці знову з’явився козак.
- Заходь!
Барабаш, роздягнений до пояса, поважно ходив подвір’ям і віддавав слугам накази. Молодий козак несміливо наблизився до полковника й шанобливо вклонився.
- Пане Барабаш! Я - син старого козака Сала! Ви обіцяли мене взяти до себе у слуги.
- Куди несеш мішок? — гримає Барабаш. — Я куди тобі сказав його скинути? На віз? А ти куди? От ледащо!
- Пане Барабаш! — знову звертається прибулий.
- Немає зараз потреби у слугах. Приходь пізніше!
- Я ще ось таке хотів сповістити, — козак перейшов на шепіт. — Може, це вам буде цікаво знати. Хмельницький невдоволений вами.
- Це я й без тебе знаю! — байдуже махнув рукою Барабаш.
- До повстання готується. Повсюди гінців розсилає. До нього вночі козаки звідусіль з’їжджаються.
- Звідки знаєш те, чого я не знаю?
- Так мій батько близький до Хмельницького. Він у нього в довірі. Що знає батько, те знаю я. Хмельницький у короля був. Про що говорили – невідомо.
Барабаш уважно подивився на хлопця.
- Гарно розказуєш, козаче. Був Хмельницький у Варшаві, так і що з того? А не підісланий ти часом? Не брешеш?
- Клянуся матінкою. Жінку привіз.
- Жінку? — враз оживився Барабаш. — ага, таки не брешеш! Хочеш мені послужити?
- Буду відданий, як собака! Ось побачите! Буду вірою й правдою. Тільки і ви ж... ну... щоб зробили мене слугою, як обіцяли.
- Подивимося... придивимось! Якщо будеш брехати — то знай, за брехню я караю на горло!
- У Суботові сходку збираються робити… у лісі.
- Сходку? Коли?
- Точно не знаю.
- Узнай! Петре! Відведи хлопця на кухню, нехай його погодують та пригостять оковитою!
- Я ж від батька ще багато дечого можу дізнатись!
- Усе! Усе, що будеш знати — негайно до мене! Зрозумів? А тепер іди!
- Знаємо, знаємо, що жінку привіз із Варшави! — бурчить собі під носа Барабаш. — Сходку в лісі? Ну, ну, Богдане! Подивимося, чия візьме!.. Іване! Петре! — суворо покликав полковник.
Два козаки тут же з’явилися перед ним.
- Завтра рано-вранці на Варшаву! З донесенням коронному гетьманові Потоцькому!