ПАСІЧНИЙ Анатолій - Розділ ХХІ

Зміст статті

Розділ ХХІ

Біля садиби полковника Барабаша зупинився змилений кінь. Молодий козак мигцем скочив із коня й почав щосили вимогливо гамселити древком батога у великі ворота. На цей стукіт ніхто не відгукнувся. Козак довго й терпляче тупцював біля воріт, аж поки не відчинилася зі скрипом дубова хвіртка. Звідти виглянув невдоволений козак.

- Чого тобі?

- Мені до пана полковника! Терміново!

- Звідки і чий будеш?

- Передай — із Суботова! Син козака Сала!

- Жди.

Хвіртка знову зі скрипом зачинилася. Козак сів у траву поблизу воріт і дістав кресало, щоб запалити люлечку. Але вогню викресати не встиг. У хвіртці знову з’явився козак.

- Заходь!

Барабаш, роздягнений до пояса, поважно ходив подвір’ям і віддавав слугам накази. Молодий козак несміливо наблизився до полковника й шанобливо вклонився.

- Пане Барабаш! Я - син старого козака Сала! Ви обіцяли мене взяти до себе у слуги.

- Куди несеш мішок? — гримає Барабаш. — Я куди тобі сказав його скинути? На віз? А ти куди? От ледащо!

- Пане Барабаш! — знову звертається прибулий.

- Немає зараз потреби у слугах. Приходь пізніше!

- Я ще ось таке хотів сповістити, — козак перейшов на шепіт. — Може, це вам буде цікаво знати. Хмельницький невдоволений вами.

- Це я й без тебе знаю! — байдуже махнув рукою Барабаш.

- До повстання готується. Повсюди гінців розсилає. До нього вночі козаки звідусіль з’їжджаються.

- Звідки знаєш те, чого я не знаю?

- Так мій батько близький до Хмельницького. Він у нього в довірі. Що знає батько, те знаю я. Хмельницький у короля був. Про що говорили – невідомо.

Барабаш уважно подивився на хлопця.

- Гарно розказуєш, козаче. Був Хмельницький у Варшаві, так і що з того? А не підісланий ти часом? Не брешеш?

- Клянуся матінкою. Жінку привіз.

- Жінку? — враз оживився Барабаш. — ага, таки не брешеш! Хочеш мені послужити?

- Буду відданий, як собака! Ось побачите! Буду вірою й правдою. Тільки і ви ж... ну... щоб зробили мене слугою, як обіцяли.

- Подивимося... придивимось! Якщо будеш брехати — то знай, за брехню я караю на горло!

- У Суботові сходку збираються робити… у лісі.

- Сходку? Коли?

- Точно не знаю.

- Узнай! Петре! Відведи хлопця на кухню, нехай його погодують та пригостять оковитою!

- Я ж від батька ще багато дечого можу дізнатись!

- Усе! Усе, що будеш знати — негайно до мене! Зрозумів? А тепер іди!

- Знаємо, знаємо, що жінку привіз із Варшави! — бурчить собі під носа Барабаш. — Сходку в лісі? Ну, ну, Богдане! Подивимося, чия візьме!.. Іване! Петре! — суворо покликав полковник.

Два козаки тут же з’явилися перед ним.

- Завтра рано-вранці на Варшаву! З донесенням коронному гетьманові Потоцькому!