ПАСІЧНИЙ Анатолій - Розділ ХХІV

Зміст статті

Розділ ХХІV

Петро повертався звичною стежкою з вранішнього купання. Перейняв звичку у деяких козаків обливатися холодною водою за всякої погоди — чи то дощ, чи сніг. Мамалига нарешті поклявся своїм оселедцем, що сьогодні покаже джурі різні прийоми з шаблею та фігури на коні. Особливо ті, котрі найкраще підходять у ближньому бою та під час несподіваних наскоків ворога.

Петро поспішав до куреня, радісно насвистуючи, - нарешті він почне вивчати бойові прийоми і стане справжнім козаком. Раптом на стежці об щось боляче спіткнувся босими ногами. На землі лежав красивий пістоль, рукоятка якого виблискувала на сонці й була майстерно вигравірувана красивими візерунками.

Петро підняв знахідку й оглянувся навкруги — може, хтось розшукує зброю. Поблизу не було нікого. Так далеко купатися ходив тільки він. Хлопець засунув пістоль за пояс і пішов до куреня снідати.

- Ого! - вигукнув Мамалига. - Де це ти такого придбав? Ану, покажи! - одразу запримітив пістоль старий козак.

- Знайшов на стежці, коли з купання повертався, - безтурботно відповів Петро.

- Це гарна зброя, турецької роботи, - покрутив у руках пістоль Мамалига. - От і постріляємо з нього сьогодні. А ти нікого не напитував? Може, хтось загубив? Знаєш, які вони, ці п’яні козаки. Загублять щось, а тоді чешуть там, де й не свербіло.

- Нікого не напитував.

- А таки треба було б. У нашому курені такого ні в кого не було. Точно знаю. Ну, носи за поясом, згодиться.

Старий Мамалига виявився вправним воякою. Незважаючи на свій вік, він легко опинився в сідлі й почав направо й наліво вимахувати шаблею. Вільною рукою крутив коня на одному місці.

- Бачив, як я робив? Оце кожного дня маєш повторювати. Поки рука не стане, мов одне ціле з шаблею. Часом буває, що перемагає не майстерність, а витривалість. Махати шаблею треба інколи не одну годину. Коня привчай виконувати кожен твій порух. А тоді повчися на повному скаку перекидати шаблю з руки в руку. Бачиш? А згодом попробуй інакше - в одній руці шабля, в іншій пістоль. Кидай повіддя! Налітай! Ось так!

Петро, виконуючи вправи, спочатку загубив у траві шаблю, а потім і пістоль.

- Руки поки що не вправні! - сміється Мамалига. — Не слухаються! Але то нічого! Через тиждень чи два будеш робити це майстерно! Якби тільки бажання було вчитись!

- Буду вчитись! Через тиждень побачите!

- Ну й добре! - тішиться старий козак. - Бачу по всьому - ти хлопець беручкий. Отже, діло буде! Давай, ще покажу, як на скаку палити з пістоля!

До них під’їхали Терен і Смик. З ними був третій, якийсь незнайомий козак.

- Посіченко від нас зовсім відцурався. Напевне, кращу компанію знайшов… - глузливо сказав Терен.

- Та ні! - виправдовувався Петро. - Просто трохи вирішив повчитися…

- Он який у тебе пістоль! - заздрісно вигукнув Смик. - Дай потримати!

Петро протягнув зброю товстунові.

- Еге! - раптом вигукує незнайомий козак. - Та це ж мій пістоль!

- Як доведеш? - запитує Мамалига.

- А про це кожний підтвердить в уманському курені. А в мене його сьогодні вкрали! А ти де його взяв? - підозріло глянув на Петра козак.

- Знайшов сьогодні вранці.

- Де?

- На стежці.

- На якій ще стежці? — підозріло дивиться на Петра незнайомець.

- Біля річки. Я з купання йшов, дивлюсь – лежить.

- Хіба зараз літо! Хто зараз купається! От бреше! — регоче товстун.

- У цього пістоля, виявляється, є ноги і він сам туди з нашого куреня прийшов! — глузує козак. - Поїдемо до осавула і нехай він чинить розслідування. Може, ти вкрав його в мене?

- Я його знайшов на стежці! — стоїть на своєму Петро.

- Таки це твій пістоль, Макітро - піддакує й собі Терен. - Ти ж учора ще з нього палив із нами по куріпках у лісі.

- Ага! Показував, який він влучний, - додає Смик.

- Справа серйозна. Поїхали до осавула, - вирішує Мамалига. - Бо якщо намовили - знаєте, що за це буде.

- Якщо вкрав - теж за це ой, що буде! - погрожує Макітра.

Таким товариством вони і з’явилися до військового осавула.

- А що, панове, вас привело до мене? - звернувся той до прибулих. - Кажіть по черзі. Але пам’ятайте, яка б не була ваша розповідь, істина одна. Хто тут із вас постраждалий?

- Я.

- Як прозиваєшся?

- Козак Макітра!

- Ось ти й починай, - велів військовий осавул.

- У мене пропав пістоль. Гарної роботи. Він мені дістався від батька.

- Ближче до діла!

- Якщо так, то слухайте. Я сьогодні вранці прокинувся, а його немає! Обшукав усе - немає! Питаю своїх побратимів у курені - ніхто не бачив.

- Не вживав надміру вчора? Може, від цього щось призабув?

- Ні росинки не було в роті! Присягаюсь! Я так переймався! Єдина згадка про батька! Аж ось Терен та Смик почали мені співчувати та розраджувати. Тут і трапився оцей джура. А в нього мій пістоль.

- Упевнений, що твій?

- Присягаюсь! Та це може підтвердити півкуреня.

- Та й ми свідчимо! - кажуть в один голос Терен та Смик.

- Добре. Тепер ти, козаче.

- Та я не крав у нього пістоля! — гарячкував Петро.

- Але ж поки що цього ніхто й не стверджує… - розважливо каже осавул. - Зараз ми це тільки виясняємо. А для цього хочемо вислухати ще й тебе.

- Це небіж Пороха, пане осавул! - втрутився Мамалига.

- Славний козак Порох, - каже осавул. - Але заслуги дядька не мають відношення до нашої справи. Отож розказуй!

- Я кожного ранку ходжу купатись до річечки.

- Купатись? — дивується осавул.

- Так. Це в мене звичка. Купаюся при всякій погоді!

- Можеш показати?

- А чого ж... Якщо треба! У мене там своя доріжка протоптана. По ній я завжди й ходжу. Повертався сьогодні з купання, знайшов ось цього пістоля. Оце і все.

- Свідки є?

- Немає. Я був один.

- Так, зрозуміло. А ти, Макітро, був уранці сьогодні біля тієї річечки, про яку згадує козак…

- Посіченко… - підказує Мамалига.

- Ага, козак Посіченко.

- Не був я там сьогодні. Що мені там робити?

- А чи не бачив, раптом, Посіченка біля свого куреня? Вчора, сьогодні?

- Не бачив.

- Тоді не зрозуміло, як пістоль опинився на стежці, - резюмує осавул. - А ти звинувачуєш Посіченка у крадіжці?

- Та я й сам не знаю, - мнеться Макітра. - Не хочу гріха брати на душу. Перший раз бачу цього козака. На гарячому він не спійманий. Але ж і мій пістоль у нього якось опинився.

- Я його знайшов, - вперто стоїть на своєму Петро.

- А можна засвідчити, пане осавул? - раптом каже Терен і тихцем штурхає під бік товстуна.

- А можна й мені? - проситься Смик.

- Два свідки? Це міняє справу. Вислухаємо вас. Але пам’ятайте, за наговір чи якусь іншу неправду будете нести сувору відповідальність.

- Присягаємося говорити правду! - кажуть обоє. Але Смик якось невпевнено і на це звертає увагу осавул.

- Глядіть мені, козаки-молодці! — свариться він на товстуна. — Знаєш Посіченка?

- Та знаю, - нехотя відповідає той.

- Ми знаємо Посіченка добре! — не витримує Терен. Ще влітку заприятелювали. Разом частенько вчилися стріляти з пістолів у ярочку. Він гарно стріляє.

- Ближче до діла, - зауважує осавул.

- Весь час мріяв придбати гарного пістоля. Бо в нього вже надто старий.

- Та я такого ніколи не казав! - обурюється Петро.

- Не перебивай! - наказує осавул. - Якщо й казав, що з того?

- Казав, казав! - поспіхом додає Смик.

- А що з того? — запалюється Терен. - Так почав же до нашого куреня вчащати. З якою метою?

- Заходив? - питає осавул.

- Заходив, - зізнається Петро. — Он до них! Хіба не можна?

- Можна, - каже осавул. - Але ж там можна й пістоля гарного запримітити!

- Якби вкрав учора, то вчора б і помітили пропажу. Тоді, коли ж він його міг украсти? Сьогодні вранці ходив до холодної купелі, - заступається Мамалига.

- А ви можете засвідчити, що він вранці ходив купатись, а не кудись в інше місце? - звернувся осавул до Мамалиги.

- Якщо по-справедливості, то ні, - знітився старий козак. - Так мені сказав Посіченко.

- А хтось може засвідчити, що Посіченко ходив уранці купатись?

У відповідь була мовчанка.

- Отож бо й воно, - задумався осавул. - Але як пістоль опинився в нього? — чухає потилицю осавул. - Поки що збагнути не можу.

- Та що тут думати! - вигукує Терен. — Вода холодна! Хто там купався! У холодній воді можна купатися тільки на Водохреща! От що я вам скажу! Зранку Посічено крутився біля нашого куреня!

- Це правда? - запитав осавул.

- Він бреше! - розлютився Петро.

- І зовсім не бреше Терен! - засопів невдоволено товстун. - Він був сьогодні вранці біля нашого куреня.

- Двоє свідків… - замислився осавул. — Що я маю діяти? Доведеться передати цю справу судді.

- Я не крав пістоля! - кричить розгублений Петро.

- Свідки стверджують інше.

- Проти свідчать двоє, погана справа, синку, - сумно зітхає старий козак.

- Що ж, мої повноваження на цьому закінчуються. Нехай тепер усе вирішує суд! А ти, Посіченко, поки побудеш під вартою!

- За що? - мало не плаче Петро, звертаючись до осавула.

- Будеш під вартою, доки остаточно твою провину не вирішить суд. Або не зніме підозри! От біда! - зітхає осавул. - Ще ж такий молодий. Тут козак Лящ, козак Вернигора звернулись зі скаргами. Стверджують, що у них теж гроші вкрадені. Де, коли, як — достеменно нічого розказати не можуть. Але хтось же краде! І краде хитро! Отже, потрібно цьому покласти край!