ПАСІЧНИЙ Анатолій - Розділ ХХV

Зміст статті

Розділ ХХV

- Зібрав я вас на прохання короля. Його величність дуже стурбований, бо кримський хан відверто висловлює своє невдоволення. Платити обіцяне треба, інакше самі ординці налетять та відберуть. А скарбниця пуста, - канцлер Оссолінський обвів байдужим поглядом високе зібрання. — Надія лише на вас. Володислав ІV просить подумати, як допомогти Речі Посполитій вийти з цього не досить гарного становища. Ми давали зобов’язання? Давали! Отже, треба їх виконувати. Кримський хан чекає подарунків.

Канцлер замовк і запала тиша. Присутні очікувально позирали один на одного, не маючи ніякого бажання щось говорити, або більше того, обіцяти.

- Платити треба, — каже Кисіль. — А де взяти гроші? Податки ледве стягуються.

- Треба засилати митарів разом із жовнірами на окраїну! — роздратовано повертається до Киселя Ярема Вишневецький. - Доки ми будемо сором’язливо закривати очі на самозванців! Міщани — зрозуміло! Селяни — зрозуміло! Шляхта, духовенство. А що то за стан такий — козацтво? Усі кругом поставали козаками! А хто буде працювати! Самі собі придумали і вольності, і привілеї! Вони, бачте, ще й не визнають ніякої влади над собою! Хто за них буде платити податки? Ви, пане, Кисіль? Хто, як не вони сварять нас весь час із кримським ханом! — він на хвильку замовк, а тоді продовжив далі. - Але якщо розібратися, то їх нема за що притягати до відповідальності! Нема такого закону! Абсурд та й годі! Пора з цим покінчити!

- Цей стан, ця верства, до речі, дуже часто допомагає Речі Посполитій, королю у скрутну хвилину! - заперечив Адам Кисіль. — Чи ви забули?

- Якщо покласти на ваги шкоду й вигоду, то всякий кантаржій вам скаже: пора покінчити з цим безладом, яке зветься козацтвом.

- Його треба не знищити, а вміло очолити! - знову заперечує Кисіль. - Тоді всім буде від цього користь.

- Ви хочете сказати, що можна усмирити цю стихію? Цих людей можна змусити платити податки? Привчити до порядку? - здивовано вигукує Потоцький.

- Саме так! Це я й мав на увазі! До порядку, але не дерти три шкури! І не переслідувати за віру! — пробує переконати Кисіль. — І старшину їхню не гнобити!

- Матка боска! Йти на поступки бидлу? Ви жартуєте? Їх треба відучити від вольностей і змусити зайнятись ділом! Ремеслом, хліборобством. — невдоволено зиркає на Кисіля Чарнецький.

- Реєстрових не можемо утримувати! — Потоцький презирливо кривиться. - Так ці - ще півбіди. А низові, ті, що ховаються за порогами? Голота всяка, - гайдамаки, харцизи, що теж величають себе козаками? Що від них чекати королівству? Від них тільки шкода Речі Посполитій! Як цю дику масу можна організувати? Як би ви їх не організовували, пане Кисіль, завжди знайдеться якийсь Хмельницький чи Кривоніс, який скаже: ідіть зі мною! У мене ви будете вільні, як птахи! Житимемо грабунками і будемо щасливі! - кип’ятиться Потоцький.

- Та що нам такі як Хмельницький? — розводить руками Кисіль. - Ще б пак! Знайшли кого боятися! Скільки таких відчайдух безславно закінчили життя у Варшаві! Справа в іншому - як досягти такого порозуміння, золотої серединки, щоб ніколи більше голота не сміла піти проти Речі Посполитої!

- Ви мрійник! Такого ніколи не буде! — єхидно сміється Чарнецький.

- Даруйте! — заперечує Кисіль. - Одначе з цього приводу я маю план і скоро запропоную його на розгляд королю. План полягає у продовженні важливої справи Стефана Баторія щодо послаблення козацтва, - поважно оглянув присутніх воєвода. - Треба один раз і назавжди приборкати цю природну стихію. Але з розумом. Насилля тут не допоможе. — демонстративно глянув у бік Вишневецького Адам Кисіль.

- Дитячі казки! - невдоволено вигукує Вишневецький.

- Панове! Прошу вас, не сваріться! — закликає канцлер. – Може, з того колись щось і вийде! Але ж нині не про це мова! Панове! Ми відхилилися від основного питання, котре конче потрібно зараз вирішити - де взяти гроші для кримського хана! Хан вимагає подарунків! Чи як завжди - на викуп полонених і охорону вітчизни у нас грошей немає.

- Гроші є - глузливо каже Кисіль, - але все йде в дірявий міх, котрий зветься панським черевом. Більше б дбали про королівство, то й на окраїні швидше можна було б навести лад!

- Ми знаємо вашу ревну прихильність до православних, - кидає злостиво Вишневецький.

- Панове! Не сваріться! — знову благає Оссолінський.

- Прихильність до православних я ніколи не приховував, — починає й собі злитися Кисіль. - Ви теж, до речі, родом звідти! Одначе, ось що хочу сказати! Ненависть породжує ненависть! У всьому треба мати золоту міру. Тоді й податки легше збирати. - розмірковує Кисіль. — І напруги в суспільстві менше. А от якщо не дамо грошей кримському ханові, то ваші, пане Вишневецький, маєтності, найближчі до його володінь. Так і дивись - або хан налетить, або голота пошарпає!

- Не переймайтесь дуже! Свої маєтки я зумію захистити! Мої гармати влучно стріляють! Вам би, пане Кисіль, здорового глузду побільше! От тільки задумайтесь на хвильку! Хіба ми, шляхтичі, можемо спокійно проживати у своїх маєтках? Хіба цих буйних можна, окрім палі, чимось усмирити? А ви нам пропонуєте з ними панькатись!

- У кожного своя правда, - спокійно відповідає на те Кисіль. — Буйних послухати, так вони теж багато образ пригадають... Дякуйте Богові, що на окраїні таке довготривале затишшя! Ви хочете бурю?

- Досить, панове, - кривиться Потоцький. - Кримський хан, як би там не було - це наша спільна справа. Хоч король і має сам дбати про свої зобов’язання, та все ж, ми повинні йому тут допомогти. Бачу один вихід - послати додаткові загони на окраїну для збору податків. Іншого виходу немає.

- Тоді отримаєте не одного Хмельницького, а цілу армію скривджених та невдоволених, - насупився Кисіль. — А там і до повстання не далеко!

- А що ви пропонуєте? - невдоволено зиркає на Киселя Потоцький.

Воєвода не встиг відповісти, бо до зали, де зібралося високе панство зайшов слуга.

- Вам терміновий лист, пане Потоцький.

- Від кого?

- Від черкаського полковника Барабаша.

Гетьман порухом руки підкликав слугу до себе, взяв листа й уважно почав читати. Потім окинув поглядом усіх присутніх і вже зі злістю кинув до Киселя:

- От вам і маємо. А ви нам тут про любов до сердешних!.. Повідомляє нас Барабаш, що Хмельницький збирає навколо себе голоту! Відкрито закликає до повстання… Голота радо вітає цей клич. Скрізь по селах і містах підозрілі переміщення.

- Подивимося, що з того вийде. Буде їм те, що під Кумейками й Боровицею! - іронічно посміхається на те Кисіль. - Заарештувати негідника та й по всьому!

- Заарештувати? - Вишневецький від злості підхоплюється на ноги. — Четвертувати! На кіл посадити! Пане Потоцький! Не діждусь, коли ми його побачимо тут, у Варшаві!

- Я теж! — зовні спокійне лице коронного гетьмана покрилося червоними плямами. - З цього дня - він державний злочинець! Пане Калиновський! Негайно гінців до Барабаша! Заарештувати Хмельницького! Закувати бидло і в кайданах приправити до Варшави!