Розділ ХХІX

- Я ніколи не повірю, що мій племінник здатен на таке, - бідкається Порох. — Його обмовили.

Твоя правда, братику. І не хто інший, як оті двоє, - каже Мамалига, припалюючи люлечку. — Вони мені зовсім не сподобались. А що, не вдалось знайти діточок на чужбині?

- Ні, - сумно зітхає старий козак Порох. — І мало останнього не втратив.

- Та Петро не здатний на таке, не журись. — втішає побратима Затуливітер. — Ти ще будеш ним гордитись!

- Як я козакам в очі дивитись буду?

Побратими вийшли з куреня, щоб після обіду попихкати люлечками і заспокоїти Пороха.

От що, - вирішує Мамалига. — Не догледів я, отож маю й покаятись. Піду, посиплю голову землею перед старими козаками. Але перед цим ось що хочу тобі сказати. Не подобаються мені оті двоє — та й усе!

- І що з того? — мляво відзивається Порох.

- Що з того? А чи не спробувати нам таке. Підемо до того дурня, Куща, у котрого пропали гроші. Дамо йому декілька форинтів. Нехай знову зариє їх під тим деревом.

- Земля мерзла.

- Не поспішай глузувати! Перед цим поведемо його в шинок. Пригостимо, як слід, щоб він нічого не пам’ятав! А всім довкола будемо розказувати байки — знову чоловік при грошах!

- А нам можна буде пити, чи ми повинні тільки Куща напоїти? — запитує Затуливітер.

- Знову глузуєте? Далі буде так… Затуливітер відведе його під те дерево, де були закопані гроші Куща. А я за ними тихцем — в назирці!

- І що?

- Терпляче чекатиму. Поки прийдуть ті двоє.

- Думаєш, вигорить діло?

- Що тут думати? Клюнуть! Якби тільки до них дійшов розголос, що у Куща знову гроші появились!

- А якщо ні?

- Форинти заберемо!! Кущ на дурняк нап’ється! Та й по всьому. Але знай! Сам сидітиму в засідці! Хоч місяць! Мені не звикати! Але все одно їх висліджу! Як ні — то піду до старих козаків і посиплю голову землею, щоб зняти з твого племінника цей тяжкий гріх. Скажу — не догледів хлопця від спокуси, браття! Але от моє тобі останнє слово — Петра обмовили! Ну то що? Згоден?

- Не зовсім чесна гра… Але що нам робити? — розводить руками Порох.

- Ми їх виведемо на чисту воду! - стоїть на своєму Мамалига. - Бо вони ще комусь пакості нароблять! Ти ж знаєш, як заведеться одна паршива вівця. Гайда до Куща!

Старі козаки по-молодецьки підтягнули очкури й пішли шукати Куща. Той різався в карти в одному із шинків, але ще був тверезий. Проте ніяк не міг второпати, що від нього хочуть.

- Порох хоче тебе пригостити! — починає злитися Затуливітер.

- З якої оказії?

- Та ні з якої! Просто так! — каже Порох.

- Погоджуйся, бо передумає! — сміється Мамалига.

- Ідіть під три чорти! — злився Кущ. — Якої холери треба? Я більше не п’ю! Мені було Боже провидіння!

- От біда! А Порох хотів тобі віддячити за те, що ти не відмовив позичити гроші для небожа.

- Так не позичив же! Бо в мене їх украли!

Старі козаки були розгублені відмовою Куща і не знали, що їм далі діяти.

- Але ж не відмовив? — не здається Мамалига.

- Не відмовив…

- То за це тебе й пригостити хочемо... Чи не склав би нам компанію гарний козак Кущ - перехилити чарочку оковитої, якби ми його ще раз люб’язно попросили?

- А ви небожа вашого вже викупили? — звертається Кущ до Пороха.

- Зализує рани Посічено, - зітхає Мамалига.

- От біда! То, може, за видужання? Нехай ще один раз вип’ю! За таке Бог простить! - вмить схоплюється на ноги Кущ. — Та з таким шановним товариством!

- От і добре! — радіють старі козаки.

Мамалига знаком показав корчмареві, щоб приніс випивки. Старі козаки собі наливали потроху, а для Куща не жаліли оковитої.

- Вонзім копія в душі своя! — вигукує Затуливітер й одним ковтком опустошає келиха.

- Хто ти? — заглядає у келих, примруживши око Порох. Сам собі відповідає: - Оковита! А з чого ти? З жита!

- Тут тобі й кінець! — додає Мамалига і, не кривлячись, поволі смакує міцну рідину.

- Ніхто, жодна душа не бачила, як я ховав гроші! Нечиста сила вкрала! — бідкається Кущ.

- Ця нечиста сила в якомусь курені живе! — розмірковує Мамалига.

- А ви про що? Яка нечиста сила? — цікавиться Затуливітер. - Я щось таке пропустив?

- Дай, Боже, здоров’я гарному козаку, що прозивається Кущ! — каже Мамалига. — А ти, - звертається тихо до Затуливітра. — Умовляй його, щоб він тобі показав, куди закопував гроші.

- А нащо?

- Роби, що тобі кажу?

- Ти, певне, погано закопав гроші, — каже Затули вітер до Куща. — Або забув, де закопав!

- Я погано? А ти бачив те місце? Я погано закопав гроші! — обурюється Кущ.

- Панове-молодці! — вигукує Порох на весь шинок. — Козак Кущ пригощає всіх охочих! Прошу, підходьте!

Кущ підозріло прислухається до розмов, але йому не дає спокою те, що сказав Затуливітер.

- Я погано заховав гроші? — кип’ятиться Кущ. - Та там таке місце, що й живої людини роками не побачиш! Я не пам’ятаю, де закопав гроші? Ану ходімо, покажу, — сказав він уже неслухняним язиком.

- Мені треба йти з ним? — запитує Затуливітер у Мамалиги.

Оковита потихеньку робила з козаками своє звичне діло. Вони не зовсім розуміли свої ролі.

- Йди за ним, хай покаже схованку, — вирішує Мамалига.

- Ану, покажи! — вимагає Затуливітер.

Кущ похитуючись, прямує до виходу.

- Оцей капшук там непомітно зариєш, - тихо наказує Мамалига Затуливітру.

- Непомітно? Земля мерзла!

- Як хочеш, а Куща надури! І непомітно заховай гроші!

- Зовсім не так! — втрутився Порох. — Ти йому по дорозі розкажи, що ми задумали! А він нехай сам гроші зариє уже в іншому місці!

- Ага! Так краще! — погоджується Мамалига.

- То як мені вчинити? — не второпає Затуливітер.

- Так, як каже Порох! — наказує Мамалига.

Затим два козаки йдуть у ярок, де колись була закопана сумка Куща. Мамалига і Порох залишились у шинку. Пройшов деякий час і Мамалига став хреститись.

- Ну, Боже, помагай! Піду вже!

- Не так швидко! — відраджує Порох.

- Я бачив, як тут щойно крутився один із них, отой товстий! — каже Мамалига тихо до побратима. - А ти, Пороху, сиди тут і пильнуй, чи не з’являться незабаром ті двоє з нашими форинтами.

- Хіба тут один шинок?

- А й правда! Що це я, старий дурень, зовсім розум пропив? Тоді от що! Пильнуй на майдані. Звідти видно всі шинки. А я піду в назирці до заповітного місця. Прийде Затуливітер, хай буде біля тебе.

Мамалига вийшов із шинку й попрямував у тому напрямку, де зникли Кущ і Затуливітер. По дорозі йому траплялися ватаги козаків.

- Чули, наче Кущ знову розжився на грошики? — сміючись, запитували у Мамалиги. — Це правда?

- Ага, браття! Так і є! Чиста правда! Знову при грошах козак! Знайшов ще один свій тайник!

- Да, таке з нашим братом часто буває!

Невдовзі до Пороха, що сидів, нудьгуючи на майдані, приєднався Затуливітер.

- Зробив усе, як сказали. Кущ тихцем закопав під іншим деревом капшук із форинтами. Потім я його відвів до куреня і він ліг спати. А ти чого тут? Когось чекаєш?

- З моря погоди. Тобі оковита зовсім голову запаморочила.

- Ага, згадав!.. То мені треба бути біля тебе. Раптом щось трапляється, мені стріляти?

- Ніякої стрілянини! — суворо наказує Порох.

Біля них зупинилася ще одна ватага козаків.

- Братове! Гайда з нами до шинку! Пригощаємо!

- Спасибі, панове козаки, на доброму слові! Спасибі за запрошення!

- Вас уже Кущ пригощав?

- Так. А тепер чекаємо, коли переміниться погода, - каже Порох.

- Якої ж ви погоди чекаєте?

- Хочемо дощу! — відповідає Затуливітер. — Рясного! Як дощ піде, то тільки й зажене нас до шинку. Бо сніг тільки гладить вуса! Ми б із вами залюбки пішли, але нас уже Кущ пригощав! Добре напригощалися!

- Та годі вже! Чули! — зупиняє Затуливітра Порох.

- А що, в нього знову грошики завелися?

- Ще один тайник відкопав! На радощах гуляє козак!

- Тоді бувайте здорові!

- І вам, панове, аби пилося гарно! Бачиш, уже розголос пішов, - тихо каже Порох. — Так, може, й наше діло вигорить.

- А де Мамалига? — роздивляється навкруги Затуливітер.

- До вітру пішов. Зараз прийде!