Розділ ХLVІ

- Пане гетьмане! — до куреня кошового, де зібрались отамани, заходить Тарас. — нагальна справа! Посильний від Тугай-бея!

- Нехай заходить! — вислухавши Тараса, каже Хмельницький.

- Ми затримали підозрілих осіб! — сказав ординець до Богдана татарською мовою, як тільки його до куреня завів Тарас. - Тугай-бей наказав відправити їх до тебе.

Після цього ординський воїн низько вклонився й вийшов із куреня.

- Де затримані? — запитує Хмельницький.

Тарас мовчки виходить із куреня й за мить з’являється знову. Він штовхає поперед себе трьох козаків, у яких за спинами зв’язані руки.

- Розв’яжіть! — наказує Богдан. - Православні? — підходить до полонених гетьман.

- Ми не будемо тобі відповідати! — каже зухвало один із них. — Ти бунтар! Тебе скоро повісять у Варшаві!

- Це - син козака Сала, — тихо каже Тарас.

- Пізнаю! Він не достойний свого батька! — суворо кидає Богдан.

Тарас одним помахом короткого кинджала усмиряє зухвальця. Той як сніп падає під ноги Хмельницькому.

- Хочете такої смерті? — гнівно запитує гетьман решту.

- До Січі вирушили два загони, - тихо каже один із полонених. — Один Дніпром, другий суходолом. Скоро прибудуть.

- Скільки їх?

- Ми точно не знаємо… Достеменно відомо, що там не лише самі православні реєстрові козаки. Там польські драгуни, німецькі найманці. Під орудою Брабаша, Караїмовича. Зупиняться вони в урочищі Кам’яний Затон.

- Закуй їх, Тарасе, в кайдани і тримай біля себе. — наказує Хмельницький. — Що будемо робити? Може, спробуємо домовитися з реєстровими? Як гадаєте, панове отамани?

- Треба спробувати. Гадаю, вдасться переманити, - каже кошовий. — Багато з них бували на Січі. Ще не встигли зовсім ополячитися.

- Найгірше, коли з ними мій заклятий ворог Барабаш. Він не допустить примирення! — розмірковує Хмельницький.

- Дозволь, гетьмане, спробувати! Дай мені сотню козаків. Зустріну загін у Затоні. Слово скажу, щоб схилити реєстрових на нашу сторону. Переконаю, що їм краще воювати за народ, аніж проти народу! Якщо ж не відмовляться від кровопролиття, спробуємо дати бій!

- Бій? Сотня козаків проти декількох тисяч?

- Почнемо бій, частина перейде на нашу сторону! — стоїть на своєму Тарас.

- Як гадаєте, панове отамани? - знову запитує курінних Хмельницький.

- Ганжа - козак знаний! Хай спробує! — схвально кажуть деякі.

- Якщо не вдасться їх зупинити? — розмірковує далі гетьман. — Ми повинні бути готові… зустріти їх тут.

- Невже вони на нас війною підуть? — бідкається сивовусий курінний отаман.

- Що тут роздумувати? Треба виїжджати назустріч байдакам. А там видно буде… - гомонять інші курінні отамани.

- Добре, панове отамани! Було б непогано, аби вдалось їх умовити! Дуже не хотілося б кров братню проливати… Якщо ж не вдасться! - каже заклопотано гетьман. — Отже, з Богом Тарасе!

- Нехай тобі Бог помагає! — благословляють курінні отамани.

Тарас вийшов на козацький майдан і поспіхом почав збирати охочих до Кам’яного Затону. Старі козаки — Мамалига, Затуливітер і Порох першими відгукнулися на заклик.

- Бери нас із собою, Тарасе, - каже Порох. - Давно смерті в очі не дивилися!

- Що там казати! Козакові що смерть, що успіх, - а все ж забава! — безтурботно відказує Мамалига.

- Ми готові їх переконувати до останнього подиху! Нехай навіть нас порубають! — запевняє Затуливітер.

- Дякую, панове козаки! Якщо не мене, то вас, старих козаків, послухають! А тепер — на коней! Боже нас благослови! Від цієї зустрічі буде багато дечого залежати!

- Посіченко так мріяв повоювати! — зітхає співчутливо Затуливітер.

- Петро біля жінки довго не затримається, — запевняє Порох старих побратимів, сідаючи на коня. — Ось побачите, скоро з’явиться тут!

- Та він мені так і сказав! — сміється у відповідь Мамалига. — Але обабився — і то добре! Нові козаки на Січі завжди будуть потрібні!

Скоро загін виїхав із Січі й попрямував назустріч небезпеці. Уперед вислали найтямковитіших козаків, щоб заздалегідь знати про ворога. До Затону прискакали під вечір, стриножили коней і залишили їх на галявині з декількома козаками, а самі пішли пішки до берега. Тут прибула й розвідка.

Козаки доповіли Тарасу, що човни скоро з’являться з-за повороту ріки. Загін почав маскуватися. Допомагала весняна зелень. Вона укривала козаків від стороннього ока. Ховалися, хто де зміг. У кущах, а хто заліг у траві, хто за стовбуром дерева.

Чатувати довелося до вечора. Сонце почало сідати, коли показались байдаки.

Керманичі спрямували їх до берега, і скоро, не ховаючись і нікого не остерігаючись, звідти почали сходити реєстрові козаки, польські драгуни, німецькі найманці. Вони розбивали табір, готувалися повечеряти й заночувати, щоб уранці атакувати Січ. Скоро запахло димком і берегом рознісся аромат свіжої кулеші.

- Почекаємо, поки дехто повкладається спати, - тихо каже своїм Тарас. — Ти, Пороху, прослідкуй, де ляжуть спати реєстрові. А ти, Затуливітре, - де полковники. Особливо Барабаш та Караїмович. Козаки Тараса за час походу зголодніли, але мужньо переносили спокусливі запахи.

- Біда, - шепче Затуливітер до Мамалиги, - не тоді, коли їсти хочеться, а коли люлькою не можна попихтіти.

- Правда, - киває у відповідь той головою.

Скоро табір почав затихати й готуватися до спочинку. Тарас скликав своїх козаків на раду.

- Ну, що? Пора? Пороху! Веди нас до реєстрових! - тихо наказав він. Загін прокрався у стан, де відпочивали реєстрові.

- Браття-козаки! — Тарас сміливо наблизився до відпочиваючих. — Я Тарас Ганжа! Посланець від Хмельницького! Хочу, щоб ви вислухали мене, перш ніж піднімете на нас зброю! Чию кров прибули проливати? Чи не братів своїх? Чи ж у нас не одна матінка-земля?

Козаки, хто дрімав, хто вже спав, стрепенулись і здивовано попіднімали голови. На голос Тараса раптом з’явився Барабаш.

- Хто це тут? — кричить він. - Тарас! Хапайте його! Негайно! Це ж бунтівник! Це вірний пес Хмельницького! Десь тут засада!

- Ану тільки спробуй! — з-за дерева виходить Порох із шаблею наголо. — Хочеш, мене заарештуй! Але перед цим відчуєш на своїй шиї міцність моєї шабельки! Ну, пане полковнику, давай!

За Тарасом, наче примари, стояли запорожці з шаблями наголо.

- За кого вам зараз випадає помирати? За костьоли і за ксьондзів? Чи разом із нами постоїте за нашу православну віру? За храми господні, що породили і ростили нас від дня хрещення? Чи ви за корону польську хочете полягти, яка неволею за вашу мужність відплатить, чи допомогти матері своїй рідній землі, що хоче собі свободу завоювати?

- Заарештуйте їх! — кричить Барабаш.

- Хто зробить хоч один крок до Тараса, буде мати справу зі мною! — погрожує Порох.

- Вітаю славних запорожців! — із темноти з’являється полковник Кречковський. — А чи серйозні у вас наміри, чи просто так, бавитеся? Чим налякати нас зібрались?

- Заарештуйте їх! — репетує Барабаш. — Караїмович! Клич на підмогу польських драгунів і німців!

- Пане Барабаш! Годі репетувати! Це ж свої завітали! — радісно кричить полковник Кречковський. - Ми що, війною на них підемо!

- Зрада! — вихопив шаблю Барабаш.

- А не треба цього робити! — спритно хапають його за руки реєстрові козаки.

- Ви всі будете на шибениці! — репетує полковник. — Де драгуни? Де німці! На поміч! Сюди!

- Не треба нікого сюди кликати! - загули невдоволено інші реєстрові. — Самі хочемо розібратися, що нам далі робити!

- Тарасе, ми з тобою! — підходить до запорожців кропивнянський полковник Філон Джеджалик. — Не слухайте ви того Барабаша. Православні! Допоможемо Хмельницькому!

- Панове козаки! — знову звернувся до них Тарас. - Нещодавно Хмельницький одностайно обраний на гетьмана всім низовим козацьким товариством! Він поклявся, що докладе всіх зусиль, щоб нарешті звільнити нашу неньку, рідну землю від ляха. Нам співчуває сам кримський хан. Орда Тугай-бея у кількості чотирьох тисяч ординців затаїлась і чекає вказівки Хмельницького. У нас у Січі зібралися великі козацькі сили і ми скоро вирушимо в Україну й виженемо звідти геть нашого спільного ворога! Чи хочете ви проливати братню кров, як те наказують ополячені полковники — Барабаш і Караїмович! Ми — ні! Краще об’єднаймо наші зусилля!

- Браття-козаки! Тут славні Порох, і Затуливітер, і Мамалига! Хіба ми не разом ходили з ними у походи? — кричить полковник Кречковський.

- Приймайте нас до коша! — почали галасувати реєстрові.

- Браття! Караїмович привів польських драгунів!

- Православні! До зброї! — командує Джеджалик.

- Ану покажемо їм, де раки зимують! — кричать козаки.

- Покупаємо в річці ляхів!

Скоро скрізь лунав дзвін шабель і козаки дружно кинулися завзято рубати драгунів. Першим поліг Барабаш, за ним зарубали Караїмовича. Залишившись без керманичів, польські драгуни і німецькі найманці почали розбігатися, хто куди. Повстанці у темноті виловлювати їх і кидали у воду. За годину все скінчилося.

- Веди нас до Хмельницького, Тарасе! - весело кричить Кречковський. — Він у мене коней позичав!

- Не він, а я з Тимошем! — сміється Тарас.

- А хто з моїх вам коней виводив, Тарасе?

- А я вже не пам’ятаю! — хитрує той.

- На Січ! — кричать козаки. — Бо суходолом іде з військом Стефан Потоцький! Треба зустріти його з почестями!