ПАСІЧНИЙ Анатолій - Розділ І

Зміст статті

Розділ І

- Що привело вас до мене, пане полковнику? — гетьман запросив гостя сісти поруч себе. — Що за поспіх? З якого переполоху в таку ранню годину?

- Пане Потоцький, - черкаський полковник Барабаш не міг спокійно всидіти у розкішному оксамитовому кріслі й чомусь сторожко озирався навкруги. - Я, звичайно, маленька людина, але не можу не втриматися, щоб… Одне слово, Хмельницький не потребним тоном говорить про шляхту. Пора вказати, де його місце! А ще! Хоче підбурити короля урізати привілеї шляхти… А вдома серед козаків та черні роздмухує ці настрої…

- Він же ваш підлеглий. Може б пора і вам… указати, де його місце, - коронний гетьман був явно невдоволений. - І що тут нового я почув? Оце заради цього така спішка?

- Так він ще й підбурює його королівську величність на всілякі авантюри… мені важко з ним тягатися… козаки за нього, - Барабаш розгубивсь і втрачав нитку розмови. Підхопившись на ноги, підбіг до коронного гетьмана, щоб таким чином бути переконливішим.

- Я - вірний підданий його королівської величності, вам служу вірою й правдою, - схилився полковник перед ним у пошані.

- Знаю! Якщо це все, то розмову закінчено! - Потоцький порухом руки відправив його на місце.

- Не все! Вважаю для себе за честь і обов’язок…

Полковник замовк, похапцем сів у крісло й красномовно кивнув у бік слуги.

- Вийди! - наказав гетьман. - Насолити нам, забрати наші деякі права та привілеї - цим король весь час марить. - продовжив він згодом. - І ми добре знаємо про це! Чим ще Хмельницький спокушає короля?

- Ніяк не може нахвалитися перемогами під Дюнкерком…

- То й що? Мене це мало цікавить… - починає дратуватися гетьман. Він піднявся у кріслі, ще раз даючи зрозуміти, що аудієнція закінчена.

- Ось зараз скажу про головне! Маю за честь і обов’язок повідомити, - Барабаш нарешті зібрався з думками. - Король збирається збільшити козацьке військо аж до 20000, щоб уже не словом, а ділом…

- Чим можеш довести? - нетерпляче перебив Потоцький.

- Не даремно ж я у Варшаві… - Барабаш перейшов майже на шепіт і витер спітніле чоло. — Пане коронний гетьмане… Король закликав нас, козацьку старшину… таємно, вночі…

- І що? - Потоцький напружився і нетерпляче тарабанив пальцями по обшивці крісла.

- Дав грошей на чайки. І грамоти - приповідні листи, вербувати всіх охочих до війська. Навіть за кордоном. Начебто готовиться до війни з бусурманами, а насправді… все проти шляхти!

- Де грамота?

- Ось, пане гетьмане…

Потоцький уважно читав документ.

- От воно що, - сказав він і заклопотано потер чоло. — Я залишу цього листа у себе…

- Ніяк не можна, ваша мосць.

- Що? — Потоцький вийшов із задуми.

- Хай буде краще при мені… А раптом король знову покличе, а грамоти немає?

- А якщо Хмельницький змусить показати козакам? А таки змусить. Козаки та голота не стільки думають про бусурманів. Не діждуться, як би вчепитися в глотку шляхті.

- Тоді мені смерть і ваш вірний слуга не зможе більше попереджати про подальші наміри короля та ваших недоброзичливців.

- Твоя правда. Що придумати?

- Я її надійно заховаю! Та головне - відтак ви переконалися, що не пустобрех Барабаш… вірою і правдою вам служу.

- Добре, бережи грамоту, як зіницю ока! На сеймі восени покажемо!

- Зроблю, як кажете…

- Добре, що попередив. Але не вийде у них із Хмельницьким нічого. А тепер вирушай додому. Розказуй козакам про наміри короля, а сам приглядайся, що і як… ненадійних козаків відслідковуй! Не мені тебе вчити! Далі - подивимося. Навіть погане затишшя краще, ніж кляті бунти! Отож їх потрібно знищувати у зародку! А ми почнемо тут свою роботу… Хто ще був у короля?

- Караїмович і Нестеренко…

- А, ці… - недбало махнув рукою Потоцький.

- Так, воно так… А от Хмельницький, - не вгамовується Барабаш.

- А що Хмельницький? — іронія скривила лице старого гетьмана.

- Проти шляхти аж трясеться! Дуже незадоволений. Образи за батька не може забути, що дворянства лишили. Із таким завзяттям сприйняв пропозицію короля… Треба б його провчити!

- А що цей Хмельницький може? - перебив його Потоцький. - Діяти ми не дозволимо, як він хоче. Все ж, як би там не було, не слід дражнити звіра. Ми цю неслухняну худобину привчимо до налигача…

- Із Хмельницьким поводьтесь, як нічого не бувало, — додав він після деякої мовчанки. - А ми вже придумали, як йому насолити… Якраз чигиринський староста Конецпольський просив зважити на прохання підстарости Чаплинського. Зважимо! Отже, пильнуйте там за ним. Як тільки він щось буде затівати — дайте знати… Почекай.

Потоцький повагом піднявсь і вийшов. Через деякий час зайшов із листом.

- Як хочеш, а повинен першим прибути до Чигирина...

- Прибуду першим, не турбуйтесь. У Хмельницького є підстави не минати жодного шинку. Буде святкувати. Від короля він вилетів як на крилах.

- От ми йому їх і підріжемо. Передаси цього листа чигиринському старості Конецпольському. Особисто в руки. Тут я пишу, що треба уважити просьбу підстарости Чаплинського.