Зміст статті
Розділ ХLII
П’ятдесят козаків під орудою Тараса пересиділи день у ярку, а під вечір під’їхали до містечка Жовнин, щоб їх не помітила сторожа на вежах. Потрібно було зненацька захопити містечко й відбити дві гармати, порох і свинець, котрого тут було вдосталь. Про це Тарасу розповів козак Черевань, котрий утік звідси на Січ. Він же і підмовив Тараса напасти на містечко.
- Гарнізон там - козаків із двадцять. І всі не дуже люблять Барабаша.
- Тебе признають, коли попросиш, щоб відкрили браму?
- А чого ж? Спробую!
- Не гоже вчиняти кровопролиття між собою, - каже Тарас. — Тому спробуємо вдатися до хитрощів. Якщо ні — нехай вибачають!
- Та вони самі з нами підуть, коли дізнаються, хто ми і звідки, - запевняє Черевань.
Вирішили спочатку спробувати захопити містечко мирним шляхом. Черевань узяв на підмогу Посіченка і вони вдвох вирушили до брами, що надійно закривала вхід у містечко.
- Як тільки нам відчинять і ми зайдемо у місто, я займу дозорців балачками. А ти в цей час тихцем відчиниш засув на брамі. Пальну з пістоля — наші будуть тут як тут. Оце і вся комедія! Зрозумів?
- Буде зроблено! — весело відповідає Посіченко.
Запорожці підійшли до брами. Черевань щосили почав гатити кулаком у хвіртку.
- Кого там нечиста носить?! — почувся звідти невдоволений голос.
- Іване, тобі нова уздечка не пригодиться? Хочеш подивитися? І сідло гарне на продаж!
- Це ти, Черевань? Чого тебе принесло проти ночі?
- А ти не здогадуєшся? Як я тут удень появлюсь? Сотник почне допитуватися, де та як.
- А де це ти був так дового?
- Може, спочатку відчиниш? А тоді розкажу.
Але коли брама розчинилася, Черевань направвив пістоль на свого знайомого. Інший дозорець перелякано закляк і не міг навіть поворухнутись.
- Обидва стійте тихо!
- Ти що здурів, гайдамака?! — обурюється Іван. — Забери пістоль, бо зараз сотника покличу!
- А от цього робити не треба! Тому, що я не гайдамака, а запорожець. Коли будете слухняними, ми вас не зачепимо. Хочете, підете з нами.
- Ти - запорожець? — недовірливо запитує Іван. - Брешеш, лайдак! Звідки їм тут узятися?
- А ось дивися! — Черевань тихенько свиснув. Одразу почувся тупіт кінських копит і скоро з темноти виринули озброєні вершники. Вони оточили з усіх боків піших козаків із дозору.
- Нечиста сила! — перелякано хрестився другий дозорний козак.
- Де стоять гармати? — Тарас спішився й по-дружньому обійняв козака. — Ти ж не будеш дурити своїх?
- Не буду! — каже перелякано козак.
- Ми теж! — дружелюбно сміється Тарас. — Як настрій у решти?
- Ми всі пристанемо до вас! — рішуче каже Іван. — Хіба, окрім сотника.
- Сотника ми зв’яжемо, щоб не нашкодив. Де він спить?
- У крайній хаті.
- Веди!
Сонного сотника козаки вмить зв’язали, заткнули рота рушником, незважаючи на його шалений опір. Скоро весь гарнізон радісно вітав запорожців. Потім кинулися до складу, збили замок і разом із запорожцями почали вантажити гармату на воза та виносити свинець і порох.
- Це правда, браття, що скоро на ляха? — допитувалися гарнізонні.
- Правда! — каже Мамалига. - Скоро поженемо ляха з нашого краю!
- Тоді й ми з вами!
- А ми й не проти! — радо відгукуються запорожці.
- А татарву? Татарву будемо бити? — питає хтось.
- Татарву не можна! — каже Тарас. — Татари тепер будуть нашими союзниками!
- Татари будуть нашими союзниками? — приголомшені козаки.
- Окрім них, нікому нам допомагати, - зітхає й собі Тарас. — Але так постановили на козацькій раді під Суботовим! Що нам залишається? Мусимо виконувати.
Скоро козацький загін, що збільшився майже наполовину, покинув місто й попрямував до низу Дніпра.