ПАСІЧНИЙ Анатолій - Розділ ХLV

Зміст статті

Розділ ХLV

Канцлер Оссолінський манірно розводив руками, гримаса відрази не сходила у нього з обличчя. Годину він намагався привести до спокою шановне високе панство, але з того нічого не виходило. У нього дійсно зібрався весь цвіт Речі Посполитої — коронний гетьман Потоцький, польний гетьман Калиновський, майже всі воєводи та магнати. Тут були Чарнецький, Вишневецький, Кисіль, Сапіга, коронний хорунжий, чигиринський державець Конецпольський, козацький комісар Шемберг.

Проте високе зібрання не ладилося. Здавалося, державці зібралися вирішувати не важливі державні справи, - що саме робити з бунтівником Хмельницьким, а наперебій змагалися з амбітності. Тим то й був невдоволений канцлер Оссолінський.

- Ми мали вислати військові загони для утихомирення чигиринського сотника ще взимку. Замість цього тратили час на пусті балачки і, таким чином, справа досі не вирішена. Закликаю вас, давайте дійдемо згоди! — благає присутніх канцлер Оссолінський. — Досить пливти за течією!

- У мене є відомості, що Хмельницький збирається кликати на підмогу кримського хана! - стурбовано втручається коронний хорунжий Конецпольський.

- От побачите! Діждемось! — знову невдоволено вигукує Оссолінський.

- Хан такий дурний, що поміняє дружбу короля Речі Посполитої на сумнівний альянс із бунтівником! — іронічно каже Кисіль.

- У нас домовленість із ханом — як тільки Хмельницький з’явиться в улусах, його нам тут же видадуть! — запевняє коронний гетьман.

- Я в це не вірю! — тихо, але твердо каже Вишневецький. — Якщо бунтівник запропонує ясир — хан його підтримає. Не сам, а пошле на підмогу когось із мурз.

- Пан Ярема перебільшує! — злиться гетьман Потоцький.

- Ніскільки! Ми йому давно не давали дарунків. Яка йому різниця, від кого тепер їх отримувати? А виправдати свої дії він завжди зможе.

- Я вже вкотре пропоную зібрати надвірних козаків і послати загони на Січ. — радить Кисіль. — Піймати там заколотника і по всьому!

- Мій син Стефан скоро вирушає на Запорожжя! - гордо повідомляє Потоцький. — Разом із козацьким комісаром Шембергом. Пошлемо два невеликі загони. Частину на байдарках Дніпром, частину - берегом.

- Невеликі загони? — недовірливо кривиться канцлер.

- Соромно, — поважно відповідає йому Потоцький. — посилати велике військо проти якоїсь мерзенної зграї підлих хлопів!

- Я підтримую гетьмана! — вигукує Кисіль.

- Я - ні! — раптом втрутився польний гетьман Калиновський. — Хмельницький має навики масштабних воєнних дій. І це недооцінювати небезпечно!

- З ким він буде робити масштабні воєнні дії? — мало не глузує на те Потоцький. - У нього є військо? — скептично дивиться на підлеглого коронний гетьман. — Хто у нього? Холопи з вилами?

- Не враховувати будь-яку небезпеку під час військових дій — справа кепська. А населення? Його підтримує майже все населення. Воно може просто блокувати дії невеликих загонів! — далі спокійно розмірковує Калиновський.

- Я не прихильник хвалити холопів, але слід зауважити, що іноді їхня завзятість може збити з пантелику будь-яке військо, - підтримує Вишневецький польного гетьмана.

- Я повністю беру на себе відповідальність за знищення бунтаря! Річ Посполита через місяць забуде цю проблему! — каже коронний гетьман, звертаючись до канцлера Оссолінського. — Я накажу Стефану Потоцькому пройти степи й ліси окраїни, зруйнувати й знищити дощенту мерзенне стовпище козаків і привести призвідців на праведну страту! Слідом піде велике військо. Але так, для підстраховки. Про всяк випадок…

- Усе-таки боїться пан Потоцький Хмельницького! — єхидно кидає Вишневецький.

- Я впевнений, що все закінчиться малою кров’ю! Шановне панство! — намагається докричатися до всіх присутніх Кисіль. — Прошу до мене в гості! Столи, накриті наїдками й напитками, чекають вас!