Творча біографія 

 

Харченко Інна Якимівна народилася в Україні (село Кременчуки Красилівського району Хмельницької області). Закінчила Хмельницький національний університет. Одержала диплом інженера-економіста.

Пише вірші та прозу українською й російською мовами, а також перекладає Райнер Марія Рільке та Анетте Фон Дросте-Хюльсхофф українською та російською.

Як фотограф мала дві персональні виставки у Німеччині; повновладно опановує живопис, займаючись в ізостудії професора Георгія Мардаре.

Автор трьох поетичних збірок, дитячих казок, прози та пісенної поезії:

«Солнечный привкус, или 365 дней из моей жизни», м. Хмельницький, 1999; «Серебро ночной чеканки», м. Сімферополь, 2001»; Допоки є поезія й кохання (українською мовою), м. Хмельницький, 2002.

Свої книги ілюструє сама.

Член літературної студії Дмитра Дадашидзе «LISTER TURM» та російсько - німецького товариства поетів і прозаїків «DIE FÄHRE.V.» («ПОРОМ») - місто Ганновер, Німеччина.

З 2010 року стала членом Міжнародної федерації російських письменників.

Деякі вірші перекладено німецькою, польською та японською мовами.

Із творчих досягнень:

- переможець літературного конкурсу «Натхнення – 2010», Лейпціг, Німеччина;

- третя премія Міжнародної асоціації «Російська культура» в поетичному конкурсі «Під небом Балтики – 2010», Таллін, Естонія;

- лауреат малої Міжнародної літературної премії «Серебряный стрелец – 2010», США – Україна – Россія.

Живе в Німеччині, місто Ганновер, в даний час навчається у вищій школі флористів.

Електронна адреса Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам необхідно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

 

З Г А Д К А

25-річчю Чорнобильської катастрофи присвячується

 

На білім тлі – зіниці спраглих днів;
На чорнім тлі – холодний сивий попіл.
Де крик сягає крони яворів,
Там тулиться до вій моїх Чорнобиль.

Орнамент бур‘янів і слабкість ніг;
І болю головного намистина.
І юність, як обвуглений пиріг,
І мертвою народжена дитина.

Ключиці розграбованих осель;
Дротів проміння сутає білизну.
А дід Василь козу свою пасе.
Коза і дід. Безлюддя. Безвітчизна.

На білім тлі – бруньки людських думок.
На чорнім тлі – холодний сивий попіл.
Де крик – солоним страхом – у клубок,
Там б‘є у дзвін зґвалтований Чорнобиль …

 

Все – від Бога

По пояс у траві стояти
У теракоті мовчазній;
І перші промені кирпаті,
Як ручки милого дитяти,
Все цілувати, цілувати.
Світає… Дякувать ВЕСНІ!

Земного – крихта. Все – від Бога:
Від пуп’янку і до плодів.
Стерня торішня край дороги,
Смакотні пагорби розлогі,
Шалені діти босоногі –
Численні Сонця Золоті!

Вже мальви вищі за онуків,
Тютюн полощиться в вітрах.
А запах надвечір’я з луків
Симфонією журних звуків
Летить поміж червоних буків
З безсоння в сон, як Білий Птах.

Квітки, пелюсточки, стебельця…
Сирітський кіт вповзає в хлів.
Квасоля по коноплях в’ється .
Будує пташечка кубельце,
Та чужина стискає серце
Неспокоєм холодних снів.

І якнайдалі – всім нащадкам –
Я на папері розповім
Про днів життєвих коліщатко,
Про всі набутки і нестатки…
… … …
Я залишаю Вам на згадку
РИМОВАНИЙ ЄРУСАЛИМ …

 

Ж И Т Т Я  Н А  Д В А  С В І Т И

Мені ще треба осягти,
Ще треба зрозуміти вповні,
Що я живу на два світи:
Такі святі, такі умовні...

Сховатись у пісках надій
Від розпачу, що давить груди.
Пройти шляхами впертих мрій
Із січня сірого до грудня.

З корінням вирвали мене,
Зозуля стихла на півслові.
Та осінь й досі не мине,
Вона зомліла у любові.

У запозиченім житті
В зів’ялім листі – знову змова.
Золотокосі – та не ті,
І не жоржини, а п о л о в а...

У світі цім усе не так,
Коріння – й те не прикопали.
У тихім шелесті ознак
Плоди на гіллі повсихали.

Мені ще треба осягти,
Ще треба сни розкоркувати,
Бо я живу на два світи:
У тому - Б А Т Ь К О, в цьому - М А Т И ...*

* Батько – мій батько – Харченко Яким Михайлович – похований у селі Мізяків Калинівського району Вінницької області, а мама – Харченко Софія – мешкає зі мною у Німеччині, місто Ганновер.