МЕНЕ  ЩЕ  УКРАЇНА  НЕ  ЗАЧАЛА 

І
Мене ще Україна не зачала.
Я ще на небі – в Водолієвім сузір’ї.
Я ще не виросла на боцюнові – пір’ям.
Ще відлік християнство не почало.

Не сьома зiрка у Чумацькім Возі.
Ще не мозаїка в Софійському Соборі.
Я ще не стала на коліна у покорі.
Ще не спориш, прибитий при дорозі.

Мене ніхто ще на Землі не бачив.
Стерня мої ще босі ноги не сколола.
Я ще в дитинстві не давала здачі.
Я ще не роздивилася: а що ж довкола?

Не стрiла ще ПОЕЗІЮ. Це - п о т і м.
Настане час – я усвідомлю віршування.
Я ще пізнаю силу чистого кохання.
Жіночі мрії – стрілами в польоті.

 

II
Ніхто ще З Е М Л Ю не розпродає.
Вона гріхи й раніше нам прощала.
Мене ще Україна не зачала,
Та думка вже така у неї є!!!

 

 

КОЛИСКА ЧАСУ

Зухвалий день. Засапалась хмарина,
Байдужий світ в проваллі вигне спину,
Сарматську втоптану стежину
Згадаю в цей осінній день.

В колисці часу, простором прикуті,
Над Ушицею – у Чугорській Гуті*,
В червоні чоботи узуті
Живуть лелеки у гнізді.

Пророчий день. Таким він був щороку,
Останній сонях блима чорним оком.
Та тільки сонце іншим боком
На мене скоса погляда.

Ця засторога – гойдалка осіння.
Ця каламуть на дотик, як сумління.
І руки кидають каміння,
Каміння замість бараболь.

Останній день. Пірнула в хащу стежка.
Осіннй вирій, вишивши мережку,
Зірвав осикові сережки
І Сонце
                   листям
                                   загорнув...

* Чугорська Гута – село в Хмельницькій області, розташоване на річці Ушиця.

 

П Е Р Л И

Бракує фарб в січневий день,
Бракує світла, поцілунків,
Бруньок, усміхнених облич
І щедрих сонячних дарунків.

Бракує зоряних суцвіть,
Туманів, що лоскочуть ніздрі;
Кульбабок в жовтому вбранні,
Освідчень, навіть і запізніх.

Мені бракує тихих слів:
«Добридень, як воно живеться?»,
Носатих боцюнів в гнізді,
Барвінку, що за тином в’ється.

Вже Вітер розкуйовдив ліс,
Тумани витерли узбіччя.
Женуться соки по гілках,
І це Весні, до речі, личить.

Попереписую пісні,
Бо стала забувати приспів,
Вночі вдивлятимусь в зірки –
В їх чисто український блискіт.

А ПЕРЛІВ, ПЕРЛІВ - торжество!
Дорожні бебехи - на плечах.
У тім – очікуванім дні,
Я розмалюю бабців глечик.

По бур’янах – до самих веж –
Під ребра сонної Говерли.
Старої яблуні гілки
Полізли вбік і вверх поперли.

Ще браму Сонцю відчиню,
Ще зачерпну Дніпрові воду,
Благатиму щасливих літ
Для українського народу…

 

 С В I Т Л О  Л Ю Б О В I

Розкажи менi казку, Вiтре,
Про хвощi, що деревами стали,
Про розтертий мачок в макiтрi,
I про те, як горять стожари.

Я послухати хочу про лiс,
Про полин, про закохану мавку,
Про Андрiiвську церкву й Узвiз,
Про подiльську рясну вишиванку.

Розкажи менi казку, Вiтре,
Про хмельницькi бузковi ночi,
Де все небо зiрками квiтне
I по селах спiвають охоче.

Розкажи про навмисне в iмлi –
Поцiлунки у житi зеленiм.
Я зросла на подiльськiй землi
Зачаровано-благословеннiй.

Розкажи менi казку, Вiтре!
I розгладь на землi чорнi зморшки;
Помилки iз життя мого витри
I засiйся духмяним горошком.

До смаку тi чаї полиновi,
Не гiрчать у жагучих обiймах.
Не зрiкаюся свiтла Л Ю Б О В I;
Воно в серцi моєму - п о с т i й н о...