КОНОНЧУК Тетяна

Photo Kononshuk T

Тетяна Іванівна КОНОНЧУК (Терещенко) – критик, літературознавець, перекладач. Народилася 6 червня 1952 р. в с. Журжинці Лисянського району на Черкащині. 1979 р. закінчила факультет журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Живе і працює в Києві. Дебютувала 1965 р. в газеті «Червоний жовтень» на Лисянщині, нині це газета «Понад Тікичем». 1971 р. закінчила Богуславське педучилище, що на Київщині, за спеціальністю «учитель молодших класів». Навчаючись у педучилищі, друкувалася в районній газеті м. Богуслава. Після навчання в університеті працювала старшим редактором наукового відділу Республіканської бібліотеки для юнацтва імені Ванди Василевської, з 1984 р. – редактором, старшим редактором, завідуючою редакцією, провідним редактором у видавництві літератури для дітей «Веселка». З 1993 р. до 2020 р. – головний редактор видавництва «Твім інтер». Кандидат філологічних наук, доцент. 1996 р. захистила першу в Україні філологічну дисертацію про голодомор: „Трагедія 1932 – 1933 рр. у фольклорі України. Проблема художньої трансформації історичної правди”. Із 1997 р. працює в Академії адвокатури України як завідувач і професор кафедри української філології та суспільних наук.

Бере активну участь у міжнародних та всеукраїнських наукових конференціях з питань українського літературознавства в аспекті ідеї державотворення. Зокрема, в Україні (близько сорока) та за кордоном – США (Іллінойський університет, 2003, 2004, 2006), Польщі (Ягеллонський університет, 2006), Росії (Московський університет ім. М. Ломоносова, 1998, 2010, 2012; Московський педагогічний університет ім.. Н. Крупської, 2014); Бібліотека Академії наук РФ, Товариство українців «Спадщина», м. Санкт-Петербург, 2007, 2008, 2009, 2010, 2011, 2012, 2013, 2014; з 2015 по 2020 заочно), Литві (Вільнюський педагогічний університет, 2008), Білорусі (Гродненський державний університет ім. Я. Купали, 2008), Мінський державний педагогічний університет ім. М. Танка, 2012), Естонії (Таллінн, Українське земляцтво в Естонії, 2008), Австрії (Відень, Українське товариство імені Павла Чубинського, 2009), Румунії (Сату Маре, Союз українців Румунії, 2012, 2013, 2014), Німеччина (Мюнхен, Німецько-українське наукове об’єднання ім. проф. Юрія-Бойка-Юлохина, 2014).

Пише українською та російською мовами.

Авторка видань «Українська література» (1995, у співавторстві); «Затемнення українського сонця» (1998); «Ліпше моє, неже наше» (1998); «Живиця» (1998, у співавторстві); «На вічну пам’ять: Українська культура про 1932 – 1933 роки в Україні» (2004); «Дороги Тараса Шевченка» (2009); «Шевченків край» (2010, у співавторстві); «Культура як захист» (2019); «Учення Христа, переказане для дітей» Льва Толстого (1992, 1999, переклад з російської); одна з авторів тлумачного словника «Юридичні терміни» (2003), «Сучасного українсько-англійського юридичного словника» (2007), «Словника юридичних термінів» (2013). Авторка статей про А. Байдаченко, І. Багряного, В. Барку, О. Бердника, Ю. Бойка-Блохина, В. Винниченка, О. Гончара, О. Гончаренка, А. Гудиму, Д. Гуменну, В. Захарченка, І. Калинця, І. Качуровського, А.  Кримського, Ю. Лавріненка, О. Мак, В. Малика, Т. Малярчук, Ю. Мушкетика, А. М’ястківського, І. Нечуя-Левицького, О.  Олеся, Т. Осьмачку, Є. Пашковського, В. Підмогильного, А. Погрібного, М. Потупейка, У. Самчука, В. Сосюру, М. Стельмаха, В. Стуса, Гр. Тютюнника, С. Цушка, І. Цюпу, О. Чугуя, Вал. Шевчука; рецензій на книги О. Гончаренка, А. Гурбанської, В. Козак, М. Наєнка, М. Палієнка. Окремі з них публікувалися в Білорусії, Греції, Литві, Німеччині, Польщі, Росії, Румунії, США.

Член Національної спілки письменників України з 2002 р. Багато років обирається заступником голови творчого об’єднання критиків Київської організації НСПУ. Член Національної спілки журналістів (1998).

Нагороджена орденом «За заслуги» ІІІ ступеня за публікації про відображення в українській літературі голодомору 1932–1933 років в Україні (2007); лауреат премії ім. І.Шульги (2005), «Благовіст» (2006), імені П.Чубинського (2010), імені П.Тронька (2014); премії Всеукраїнського науково-культурного фонду Тараса Шевченка «В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля» (2012); відзначена медаллю Національної спілки журналістів України «Лагідна сила» (2013).

 

 

Тетяна КОНОНЧУК

Один із нас,

або Художнє слово Сергія Цушка

 

         Наш сучасник – поет, прозаїк, бард, перекладач, а ще інженер, який віддав отриманій технічній професії понад 25 років. Це Сергій Цушко, чиє художнє слово адресується дорослим – віршами, дітям – новелами, оповіданнями й також віршами. Крім того, він знаний перекладами з білоруської, литовської, польської, вірменської. Пише музику до власних віршів та слова інших поетів. Серед його «дорослих» книг – «Внутрішні монологи» (1993), «Слово» (1994), «Хор» (2005), «Закоханий мандрівець» (2007), «Мій майдан» (2007), «Сонце осені» (2010), «Граматика життя» (2013), «Один із вас» (2014), «Метелик у місті» (2019), багато книг для дітей.

         Звертається до віршів класичної форми й до верлібрів, в яких – роздуми про життя, його плинність, щасливі й драматичні миті, про тимчасове і вічне. Філософічність – характерна риса віршів Сергія Цушка. У вірші, що дав назву збірці вибраного «Один із вас», Сергій Цушко наголошує: «Когось із рабства ще ніхто не спас – / САМ вільним стати має кожен з нас». Ця збірка побудована за хронологічним принципом відповідно до виданих книг і має розділи за їхніми назвами. Відтак органічно представлено тематичний спектр творів поета, його налаштованість на життя і його сприйняття. Поезії Сергія Цушка світлі, добрі, він звертає увагу на те, що навколо нього; кожна, здавалось би, звичайна річ стає художньою деталлю, набуває символічного значення, оживає, промовляє. Як почувається людина в часі, як вона себе мислить, як дивиться на світ? Перший розділ книги називається «Зі збірки «Внутрішні монологи». Уже в першому вірші, що називається «Передмова», автор показує боротьбу душі й тіла, знаходить влучні означення цього одвічного протистояння: «…душа себе в думках і почуттях / і осягнуть, і висловить не може. / До наших тіл прикута ланцюгом - / вона і невловима, і безмежна». Інші розділи – «Слово», «Хор», «Сонце осені», «Граматика життя». Переднє слово до збірки написав Дмитро Дроздовський, назвавши його «Уміння бути щасливим». Відомий літературознавець помітив характерні для Сергія Цушка інтонації, теми, він слушно стверджує, що «поет як оракул Істини і жрець часу має перебувати в іншому світі, аби зберігати здатність відкривати правду на дійсність, змушуючи людей замислюватись над їхнім місцем у плинному сьогоденні». Сергій Цушко, справді, привертає увагу до повсякденного, але через деталі немовби запитує нас, а де ми в цьому світі, куди йдемо, чи так усе з нами, як мало би бути? Слово Цушка спокійне, розважливе, сердечне. Образи зворушують несподіваністю, справжністю: «Сонце ховається в хмари, / щоб світ не бачив агонії його заходу, / пес утікає з дому, щоб померти вільним. / Мужність самотності – / останній аргумент / гордих і спраглих свободи».

         Сергій Вікторович Цушко, народився 21 липня 1945 року на Миколаївщині, в селі Лиса Гора Первомайського району. Член НСПУ з 1997 р. Пишається, що належить до літературного об’єднання «Радосинь», яке створив Дмитро Чередниченко. Прикметно, що в книгах «Один із вас» і «Метелик у місті», які побачили світ у видавництві «Ярославів Вал», редактором був саме Дмитро Чередниченко – гарний поет, уважний і демократичний редактор. Отже, дружба поетів триває і знаходить таку плідну реалізацію. Сергій Цушко працював головним редактором у видавництві «Пульсари». Упорядкував книги «Вічний бій» (1996) про долю і творчість Володимира Чубинського – педагога, поета й барда, правнука Павла Чубинського, збірку його пісень» «Поёт гитара» (2002), а також уклав книгу «Капела – співуча родина» (2009).

         Закінчив Київський політехнічний інститут (факультет автоматики та електроприладобудування). Вірші й пісня були з ним завжди, колеги знали й шанували його як поета і барда, любили слухати його спів під гітару. Сьогодні, в епоху інтернету в мережі можна знайти вірші та пісні Сергія Цушка, відеозустрічі з письменником, статті про нього.

Шанує поета його рідна Миколаївщина. Наприклад, «Літературний Миколаїв» опублікував його вірші «Слова», «Покаяння» (шістдесятникам), «Метушня». Зокрема, у вірші «Метушня», який асоціативно перегукується з біблійним про марноту марнот, є такі слова: «Горло криком дерем, / хоч спитати: навіщо? / Знов нечисто берем / ноту – і щонайвищу. / Кожен з нас про своє / щиросердно співає. / Голос в кожного є, / але хору немає. / Врешті скінчиться час – / і опустять завісу, / і нескорених нас/ вмить поглинуть куліси. / Випадковий глядач / неуважно вслід гляне. / І хоч смійся, хоч плач – / нас навіки не стане».

         Як зізнається письменник, до творчості для дітей звернувся коли став дідусем. Серед його дитячих книг зокрема «Дощик вибіг на перон», «Ганнусина книжка», «Данилкова абетка» та інші. Вірші про красу природи, про взаємини між людьми, про пори року, про характер людини, тварин, формули ввічливості. Вони не нав’язливі, щирі, добрі й зрозумілі маленьким читачам. Легкий синтаксис, що надзвичайно важливо для творів для дітей. Дуже симпатичний вірш, наприклад, «Привітні слова». В ньому такі слова каже до дитини і каштан, і сонечко, і люди, і синичка і «люба матуся, вкладаючи спати, / «добраніч» тобі не забуде сказати». І з патріотичними нотками поет завершує вірша: «Мій друже маленький! Кохана дитино! / З тобою говорить уся Україна. / І річка, і сонце, і пташка, й діброва / Чекають від тебе привітного слова». Автор гарно поєднав привітне слово до дитини і чекає привітного слова й від неї. Отакий собі міні-урок із етики.

         Або вірш «Кожен рідну мову має». У ньому і про мову звірят, птахів, і про мову української дитини. Звернуто увагу на красу української мови, її давність, героїчність: «Є і в тебе, друже, мова – / неповторна і чудова. / Мова маминої ласки / і бабусиної казки, / що у книжці оселилась, / в гарній пісні заіскрилась. / Мова дідуся і тата, / героїчна і завзята, / з чумаками в Крим ходила, / рідну землю боронила, / сталь варила, хліб пекла, / навіть в космосі була. / Ось яка вона чудова, наша українська мова! /Пам’ятай же щохвилини: / ти – дитина України».

         І ще одна грань обдарування Сергія Цушка: він – співак гурту «Чумаки».          Написав романс «Чумацька душа» для трьох чоловічих голосів, обробку зробив керівник гурту Василь Триліс; пісню присвячено українцям-заробітчанам. Написана пісня в традиціях українського пісенного фольклору: «Іще чумак на порозі, / А душа уже в дорозі, / Ще родину обіймає - / Душа валку доганяє, гей, гей… // Пішов чумак мандрувати, / Щастя-долю добувати, гей. / Де не ступить – все чужина, / І все далі Україна, гей, гей… // Лети, душе, в Україну, / Перевідай там родину, гей, / Родиноньці поклонися/ І голубкою вернися, гей, гей… // Іде чумак, обернеться, / То заплаче, то сміється, гей! / А душа все не вертає, / Ворон кряче, серце крає, гей, гей… // В’ється в небі шлях із солі, / Плаче пісня – сестра долі, гей. / Лежить чумак на чужині, /А душа на Україні, гей, гей… гей…»

                   Найновішу книгу віршів «Метелик у місті» склали твори, написані упродовж останніх п’яти років. В них прочитуємо все більше філософських мотивів, роздумів про вічне. Зрозумілі такі звертання, як «усміхнися погожому дню – / він прихильний до мене й до тебе…» Справді прихильний, адже цей день нам подаровано, і ми є в цьому дні. Невідомо, яке буде завтра. І поет пропонує запастися оптимізмом, «бо з досвіду добре відомо: / завтра небо затягне / важка непривітна імла». Ця збірка як відгук на події часу, на слова сучасних митців і поетів минулих років. Багато віршів немовби народжені з епіграфів інших письменників. Так, Сергій Цушко бере слова Євгена Плужника, Василя Стуса, Петра Осадчука, Володимира Базилевського, Дмитра Павличка, Олекси Різниківа і творить своє поетичне слово. Наприклад, виходячи зі слів Бориса Гуменюка, поет пише вірш 2014 року про те, що «не знайти слів, / сумірних із болем утрат, / які хоч трохи погамують / пекучий сором провини…»

         В художнє слово Сергія Цушка приходить думка про те, що «живемо серед речей, / якими не користуємося/ та які займають багато місця / й потребують усе більшої уваги…» Поет розмірковує про моральні цінності, про те, що для нас має бути найголовнішим. І таким чином запрошує до роздумів читача. Такі образи як старі меблі, старі стільці, крісла метафоризуються, набуваючи людських рис характеру. Автор говорить про коротке життя і про те, що ми «самі собі тюрма…» Віддає данину Києву, зізнається йому в любові. Наголошує про дві випадковості – народження і смерть, яких уникли тільки ненароджені. В Цушка оригінальні означення, деталі, образи. Наприклад, він говорить про легкий подих закоханої всевладної Жінки… А у вірші «Про Музу» такі справедливі акценти: «Слава, успіх – то усе понти. / Муза – скарб і лік від самоти». Епіграфом до книги «Метелик у місті» взято слова одного з віршів: «Ніжне створіння лугів і садів, / недовговічне і пломенисте – / дурнику, як ти сюди залетів / у кам’яне, закіптюжене місто?» Хто цей метелик? Сам автор, чи, може, хтось із нас…

         Художнє слово поета невимушене, просте й глибоке водночас. Коли задумуєшся над його витоками, то розумієш, що вони в народній поетичній стихії, народному пісенному слові, яким наповнена творча думка Сергія Цушка, що гідно підійшов до свого сімдесятип’ятиліття.

Тетяна КОНОНЧУК