ФАРИНА Ігор

І він згадав. Того дня тільки переступив поріг квартири. І до нього підбіг син – школяр.

– Тату! Що мені робити? Учителька причепилася, щоб всі прочитали роман Владка… А я не хочу, бо фантастика мені не подобається…

Хотів сказати, що поговорить з шанувальницею цього письменника, бо її чоловік працює у редакції. Але зненацька почувся дверний дзвінок.

Пішов до входу. І через мить повернувся з колишнім однокласником Богданом Зубкевичем, який був головою колгоспу у їхньому рідному селі. Рідному, бо там була школа, де обоє вчилися. А народився у сусідньому, де жив з мамою і сестрою.

– Звідки ти?

– Привіз тобі вітання від риб у Балтійському морі! – засміявся той. – Ще вчора купався у ньому. І ті, що із зябрами, дуже просили передати…

– Ровесник жартував. А в його словах була і доля правди. Йому від попередника, якого забрали у столицю, дісталося непогане господарство. А він мав кебету у голові і за короткий час зробив його ліпшим. Молодого керівника послали за досвідом у Латвію. І він повертався додому з довгого відрядження.

Володимир Миколайович знав це. І радів, що шкільний товариш завітав до нього, та ще більше здивувався, коли почув  несподіване.

– Мене у райкомі зобов’язали їхати на семінар у сусідній район. І розказати, що видів, – сказав він. – Чув, що й ти маєш там бути…

– І що з того?

– І чого ти бусурманишся? – відповів за питання.

– Не розумію, куди ти хилиш?

– Можеш поїхати зі мною. Вранці моя машина. Водій залишиться у дочки. Ти ж знаєш, що вона живе тут. А ми вирушимо у дорогу. Дуже хочу побути за кермом…

– Згода!

А наступного ранку колишні однокласники подалися до сусідів, оскільки на семінарі нічого надзвичайного, то Ліщинський не хоче його деталізувати. Тим паче, що цікавіше сталося пізніше.

Пам’ятав, що дуже хотів пити, і не тільки через те, що палюче літо, й через солонувату рибу, якою пригостив тамтешній редактор.

І цілу дорогу просив Богдана зупинитися біля будь-якої крамниці, щоб купити «мінералку». Але той мовчав, втупившись очима в асфальтівку.

– Ти потерпи, Володько! – гримнув він в кермо так, що почулося голосне піпікання. – Скоро будемо в моєму селі: там і нап’єшся!

Воно й справді через мить з’явилося на горизонті. А хата Зубкевички (Богданової мами) починала його. Недалеко від неї машина зупинилася. Водій першим кинувся до криниці. Опустив у глибочезне підводдя відро. І натужно заскрипіла корза. Ліщинський з насолодою зачерпнув водицю.

І в цей час на порозі дому виросла постать молодої жінки. Редактор зауважив, що вже колись бачив чорнокосу вродливицю. У своєму селі. Кілька разів однокласник, тримаючи за руку, вів головною вулицею вертляву дівчину. Потім він пояснив, що то  була молодша сестра.

А зараз вона відразу накинулася на брата, навіть не привітавшись із ним.

– Ти, Бодьку, зовсім закабанів…

– А що сталося?

– Маму ниньки забрали до лікарні з серцевим приступом. А ти чортзна-де шляєшся! Коб не я, то взнав би від чужих людей.

І тут спраглий не витримав. Подивившись на молодицю, почав щось лепетати про Богданові відрядження.

– Яке їхало – таке й здибало! – перервала вона його монолог.

– А чого ти, Людко, вар’ятієш, коли нічого не знаєш? – різким тоном сказав той, кого і справді зачепили дорікання. – Пішли до хати: я там щось скажу…

Обоє зникли за дверима. А через кілька хвилин вони знову відчинилися.

– Я й справді зобидила тебе, – проговорила Людмила. – Чого ж ти нічого не сказав?

– Він пробував, але хіба тебе переговориш? – засміявся Богдан, підійшовши до них.

… Про цей випадок Володимир Миколайович згадав, коли Притискач запропонував випити за іменинницю.

– Впізнаю Людку, – реготнув той. – Такою вона є. Спочатку не розбереться, а потім жалкує, що розперезала язичок… Не ти один це відчув…

– Ви так добре знаєте її?

– Я ж, здається, тобі казав, що вона була моєю пасією в інституті…

– То Ви, Павле Іллічу, тоді «розпечатали» дівчину? – поцікавився колишній редактор.

– Можливо, – ухильно відповів той. – Не розумію, чому тебе раптом це зацікавило…

– Чув я про деякі інші Ваші «подвиги», от і подумав, що…

– Знаєш, давай не будемо. Згоден, що не був святошею. Але язиком теліпати не хочу, хоч і поговорити люблю… Коли про щось інше питають...

 – Добре! – сказав гість, коли в його очах зникли лукаві бісики. – І я не хотів би про таке говорити… Теж міг би дещо своє згадати.

І розсміявся.

– Не хочеш продовжувати? – тепер озвався господар.

– Я про інше подумав?

– Про що?

– Чув, що Ви є гарним оповідачем. Може, й про Людку згадаєте щось веселеньке, коли самі кажете, що добре її знаєте?..

– А чому б і ні?.. Але говоритиму не про роки нашого навчання…

– Ваше право!

– Але давай не будемо тримати наші стакани порожніми.

Вони випили і, весело усміхаючись, взялися за наїдки.

– Слухай! – раптом сказав Притискач.

І з його рота полилася розповідь. Вона стосувалася часів, коли Зубкевичка після інституту була вчителькою у своєму селі.

– Якось вона з такими ж молодими вчительками пішла серед літа на озеро в лісі – говорив Павло Ілліч.

– Є такий там, – підтвердив Ліщинський. – Але що ви знайшли такого смішного?

– А ти послухай!

 Володимир Миколайович таки розреготався, коли йому стало все відомим. Не міг втримати усмішки, коли організаторка вмовила подруг позбутися блузок і спідничок та стрибнути в плесо. А збитошний сільський кіномеханік з верболозу зафільмував ці кадри сільського життя.

– І що було далі? – поцікавився він, розливаючи у стакани те, що ще було у пляшці.

Цього разу закусувала трапеза тривала недовго.

– Та той стриптиз мав несподіване продовження, – озвався Павло Ілліч, відклавши виделку.

І він розповів таке. Отой підглядувач з кінокамерою свій доробок почав на клубному екрані показувати найближчим друзякам. Ніхто тепер не скаже скільки це тривало. Та якось на вулиці до Людки причепився один  парубійко. Запропонував помилуватися місяцем коло ожереда з новою отавою, бо бачив її принади. Вона тільки посміхнулася.

А далі трапилося те, чого фільмар не чекав. Наступного дня Людмила запросила у гості молодика. Наливаючи йому чарчину за чарчиною, випитала все про кіно. І найбільше про те, де автор зберігає все. А після цього поїхала до райцентру. Там знайомий професійний кінооператор, який на пенсії переїхав у батьківську хату далеко від неї, за могорич переніс на кіноплівку величезну дулю, намальовану родичем-художником. А в селі прикликала до себе школяра, котрого вже не раз ловила на крадіжках. І попросила усе підмінити в кінобудці. Яким було потім здивування  усіх, коли замість голих красунь уздріли дещо інше.

– Не кожна таке видумає, – розвеселився Ліщинський. – Опиши історію і гумореска готова!..

– Не спіши! – остудив його оповідач. – З Людкою і тим озером пов’язана ще одна історія. Не менш весела…

… На курсах в обласному центрі вона познайомилася з однією молодою вчителькою. Дуже зраділа, коли почула, що вона працює у її рідному селі. Нова подруга, коли пили каву в одному барі розповіла, що до неї з сороміцькими пропозиціями чіпляється один інструктор райкому партії, який давно надокучив. Досвідченіша педагогиня задумалась. А після цього щось зашепотіла на вухо новій знайомиці….

Вона показала себе однієї червневої днини. До школи знову завітав інструктор. Й запросила його на озеро, чим дуже здивувала його. Пообіцяла, що затягне туди ще кількох молодих вчительок з принадами. А коли намилується всіма, то на нього стовбняк нападе, отоді…

Не підозрюючи нічого лихого, подався до плеса. Але, коли поставив придбану у сільському магазині пляшку коньяку поряд з хлібом, салом, цибулею , з кущів вийшов гурт кремезняків з лопатами.

– Ти дивися! – грізним тоном сказав хтось. – Якесь мурло причепилося до наших жінок. Та…

– А нащо розбиратися? Хіба ми хирляки? Давайте закопаємо його нашими лопатами…

І наблизився до «столу» у траві.

У ловеласа аж жижки затряслися.

– Та ви не подумайте чогось такого. Ми з дівчатами тільки відпочиваємо. Вони самі мене запросили…

– Казочку розказуєш, – не заспокоювався той, хто говорив, що хоче стати копачем. – Та вдамо, що повірили тобі. Але…

– Що?

– Коли ти дасиш на ящик такого напою, як нашим молодицям…

Залицяльник витягнув своє портмоне і, слухняно відрахувавши купюри, кинув між харчами. А після цього побіг до автобусної зупинки, шлях до якої починався за лісом, й не чув, як голосно тоді сміялися хлопці і дівчата з сільського драмгуртка. Вони ж зробили те, чого хотіла одна з «артисток». І усі у клубі пізніше не раз згадували про коньяк від райкомівського інструктора, якого у школі більше не бачили.

– Оце так провчили марцьового котяру! – аж за живіт брався слухач. – А ви, Павле Іллічу, не пам’ятаєте як його звали?

– Чому ж, коли я сам колись взяв на роботу?

І назвав особину, котру іронія долі зробила заступником голови районної ради. Зауважив при цьому, що з лиця Ліщинського ….  посмішка.

– Дивне чомусь співпадіння, – пояснив він. Коли побачив вас, то подумав про нього. Чи не тому, що вчора мені нагадали?

Коротко розповів про коньяк і «балалайку». А ще про вищу посаду для «видатного музиканта».

– Годилося б підняти оці стакани за те, аби нам не вручали такого «інструмента».

– Згоден з Вами! Але в нас «коньяку» вже нема, – сказав, показуючи на порожню пляшку.

– Зачекай! – зупинив його Притискач і зник за дверима.

Скоро він повернувся з пузатою зеленавою пляшчиною.

– Самогонка від Богдана Зубкевича, – пояснив господар.

– «Рукопис»?

– Який «рукопис»?

– А той самий, що за нього колись Бодя кликали на бюро…

– Коли?

– Я можу нагадати!

      ніч відпускає натомлене сонце, як бранку

                Ольга Кміт, зб. “Конвалії та сюжети”

....а мова — мій некоханець -

підносить з чаєм цикуту.

Бо з неї — хороший бранець.

Навіщо їй бранкою бути?

Навіює мова утому.

Та я, усміхаючись дневі,

розставити “точки” й коми

враз право даю читачеві.

Вчить мову — справа немила

й непоетична чисто.

Кричу через це щосили,

що пишу для пародистів.

Коли і їм надокучить

з моїх невправностей кпити,

напевно, себе замучу,

не знаючи що робити...

БІЛА БАЛАДА

Тут біле село своє соло

                                        …………………………

                                        Цей сад цілую в білі губи

                                        ………………………….

                                        А світ стояв, як мельник в білім мливі

                                        …………………………………………

                                        Серед квітня в білому саду

                                        …………………………………………        

                                       Відлітаю на конику білім

Василь Місевич Зб. ,,Ковток роси живої’’

Упірнаю весь у барву білу

В білому селі вмент білокрило,

Аби білі губи забіліли

В білому саду, мов біле мливо.

 

В білоцвіття пхаю руки білі.

Кличе білий янгол в білі храми.

Швидше б коні білі везли білість

Й ринок дивували білим крамом.

 

…Та мені за білі промовляння

Читачі несуть не білі квіти,

А чомусь велять до покаяння

Білою вороною… біліти!

 

  БОЮСЯ МАВПИ

На  деревах неба зустрічаю день

Марія Назар

Про види гілля не змовчу,

Коли несправжнє вздріє візу.

Не буде радість Всесвіт чуть,

То з неба дерева не злізу.

А ліпше вмощуся на нім ,

Щоб не дістали нетямущу,

Бо хто ж тоді розкаже їм,

Що за красивістю грядуще?

На повен голос це кричу,

Й натужливо деруся вгору.

…Лише б макака не почув

Про дерево в ранкову пору.

 

П Е Р Е Т В О Р Ю В А Ч К А

Дністре срібний !Коштовний мій краю!

                          До сердець простягаєш ти віти.

Оксана Дяків

Дивуюсь власному я смаку.

Та нову втілюю ідею:

Враз роблю з течії гілляку,

Щоб заховатися під нею.

 

Коли із гурту хтось захоче

Зі мною розділити долю,

Я вибір проявлю жіночий

Й зайти під прихисток дозволю.

 

Не знала ж, що почне свариться

Гілля:

– Ти хочеш забагато!

Твій зір від плеса відчепився б

Й тоді для хвиль наступить свято .

 

Ти дерево зробила з річки!

Чим ще їй бути нежаданно?

Тебе питаю,бо несмішно.

Невже водою в ступі стане?

 

 ЛЮБЛЮ ГЕРМАФРОДИТКУ

 

Та кожен скаже: ти – мастак

                                 ……………………………..

                                 А кожен скаже: ,,Осінь-чарівниця”

                                 ………………………………

                                 Бо потьмяніє золото любе.

Марія Гуменюк. Вірш ,,Розмова з осінню”

Не можу втямити ще й досі,

Як віднайшла у собі сили,

Що непрожиту мною осінь

Гермафродиткою зробила.

 

А щоб вона не мстила слову

За надновітнє існування,

Задовольнити враз готова

Я будь-яке її бажання.

 

П Е Ч А Л Ь

            Чорновинна тоска

            нас тягнула на дно жаги

Ігор Павлюк

Втоплюся у річці преглибокій,

Де на хвилю хвиля набіга,

Як у словниках не вздріло око,

Що тоска-русизм,а є нудьга.

 

В рідномов’ї бачив див доволі,

Але позабув про них на жаль,

Хоч і не міняли жоден колір

Ні журба,ні смуток,ні печаль.

 

Що ж інакше вдіяти з собою,

Як халепа сталась отака?

…Ходить досі,наче тінь,за мною

Сумно пережурена тоска!

 

СТРАШНИЙ СОН

               Я складаю слова ще мазюкаю рими

Ярослав ДЗІСЯК

Весь у поту прокинувсь на світанку.

Тривоги й суму думка додає:

У сні мене позбавити сніданку

Зібрались за мазюкання моє.

 

Сердитий на тих хочунів поїду

Мазюкати під інший небозвід.

Та скажуть й там ураз,що для обіду

І на хмаринці МАЛЮВАТИ слід.

 

Ще немазюк побачу в мандрах двері.

Можливо, в їхнім домі – свій статут?

– Пензлюй від нас і не чекай вечері!

…Невже про сон страшний дізнались тут?

 

 

ДОЛАРОЗАЛЕЖНІ

Звикли ми до зими.як до гривні

Левко ВОЛОВЕЦЬ

Купував за ,, рублі’’ я морози.

Й мордувався з усіма через них.

Та забув про холодні погрози,

Як не стало старої ціни.

 

В них з’явилися звички предивні.

Через них не стрічаємось ми.

Мовлю їм,що даю нині гривні

За морози посеред зими.

 

А вони ,закопиливши губи

Це не хочуть збагнути і край.

Знахабіло говорять ,,крізь зуби’’

За роботу,, зелені’’ давай!

 

Ми без ,, баксів’’ не знаємо служби.

І себе вже не бачим без них.

Хочеш з нами колишньої дружби?

То плати,бо немає дурних!..

 

ГОРДІСТЬ

Орач перевертає скибу

                                      ……………………….

                                       Коваль кує верстату триби

                                       ………………………….

                                       На серці шов кладе хірург

                                        ……………………………

                                        Чи тягне невід свій рибалка

Петро МЕЛЬНИК

Молюся словом за реальне.

Заснути не дає воно.

Хоч з «відкриттів надгеніальних»

Сміються й кури за вікном.

 

Хірург,орач,коваль,рибалка

Те чинять,що їх фах навчив.

Я ж рву на клаптики шпаргалку,

Як є в ній пошуку мотив.

 

Його ж не треба в хаті скраю,

Де гамірно від «відкриттів»

…Горджусь,що й космос овіває

Антипожежа моїх слів.

 

 

 

Г О Н О Р А Р

Місяць талером лежить

Роман Верхол

                                       Ловить місяць мідяки в долоні

Петро Зарицький

І місяць, як в альбомі нумізмата  

Непроданий останній раритет

Віктор Мельник

                                         Арсен додав:

                                                          «На металеву гривню»

(із вірша «На що схожий місяць»)

Богдан Мельничук

Оспіваний цей ночі раритет,

Бо римачі сахаюься дієти.

Потішив кожен еgо, як поет,

Що з місяця «кував»дрібні монети.

 

Вже перед ними виструнчилися в ряд

Оболи, драхми, талери, дукати,

Неначе свідки довгожданних знад,

Які ще неспроможні описати.

 

Ще й хочуть через це немідяків,

Про місяця скарби думки леліють.

То   ж він в крамницю власником прибрів

Й накрились… мідним тазиком… надії.

 

 

ДЕ ПОХМЕЛИТИСЯ?

Нехай навіть вип’є якусь чарчину

                  …………………………………….

                  А п’яний бригадир уміло

                  Нам «хармани» лукаво плів

                  ……………………………………..

                  Вип’є чарку з легкої руки

                  ……………………………………..

                  Чоловіцтво п’яне безпробудно

                  ………………………………………..

                  Вечеря й «сто грам» на столі

                  ………………………………………..

                  А там, як ведеться , чарчина

                  ………………………………………..

                  Їх уже не помириш чаркою

                   ……………………………………….

                  Хто у жнива вмивався потом,

                  То чарку випити не гріх

Петро Зарицький

Опісля  сну домучує «сушняк»

й втікаю з хати я під жінчин крик.

Бо треба (це, напевно, знає всяк)

Узяти «помічного» на язик

 

У кнайпу «лікуватися» прибрів

(А що чинити, як нутро трясе?)

Та там почув таке,що аж зомлів:

– Одним  поетом випито усе!

 

 

   ВИПЕРИ!

Я потрібна тобі як ажурна серветка

Марго  Гейко

Я була гарна ,як окраса .

І мала преажурну силу.

Але, відчувши доторк часу,

Зненацька дуже забруднилась.

Й  посеред неажур’я  гулу

Полились сльози з мене дрібно.

Тобі серветкою я була,

Та вже нікому не потрібна.

Щоби  не жалкував за мною

На вітровінні днини шквальнім,

Скоріш візьми мене рукою

І ґречно вкинь в машинку пральну.

 

 

ЗАРАДИ МАЙБУТНЬОГО

наче крашанка в Різдво

                                                добрим сонечком у долі 

Валерій Хмелівський

 

Коли розбудить Муза-теща

Й позве на літер торжество,

Напишу з нею й не таке ще,

Нажершись крашанок в Різдво.

 

І налякаюсь, як рак свисне

Весняним чи осіннім днем

…Я все це плутаю зумисно,

Щоб з кимсь не сплутали мене.

 

 

   РАДІСНИЙ РАНОК

Олівець у руці – ніби цяцька

…………………………………………….

Може, буде пишатися спілка,

Взявши в руки добірку чи том

…………………………………………….

Півні ранок розбудили,

А коти - весну

……………………………………………

Нема в природи вихідних,

Усі робочі дні

Олександр ВИСОЧАНСЬКИЙ

(ж-л «Вінницький край»)

 

У добірці взято силу

Для римоатак,

Хоч всі букви аж казились,

Що писав не так.

Чуєте? Мій півень піє

Голосом кота!

То ж забудьте про надію

Ту, яка вита.

Ще покличу всіх у танці

На слів лохотрон,

Бо ряба кобила вранці

Оповіла сон…

 

ПОМЩУСЯ ДЖИНОВІ

пляшки здавати теж робота

………………………………

пропав і сусід,що за пляшкою брат

………………………………

хай почекає пляшка відкоркована

………………………………

наче здоров’ я купить на базарі

……………………………………..

і коли серце раптом заскучало

……………………………………..

але навіщо нашій мові дрантя?

Богдан Кушнірик

 

З темниці пляшки визволив я джина.

І він за це подякував мені.

Пообіцяв,що через кілька днів

Погостювати з Музою прилине.

Але приплівся сам й розвів руками:

Її не вабить пребанальний спів.

Подумати як він таке посмів

Про геніальне?Та той джин є хамом!

Провчу зухвальця,бо мені неважко

За ці слова «віддячити» йому
І повернути у «зручну» тюрму,

Відкоркувавши задля помсти пляшку.

 

 

                ПАТРІОТИЧНЕ

Каштани,верби,важні осокори

                                           Жбурнули з себе все своє вбрання

                                           Під ноги, на дороги й за забори

                                                                        Андрій Барабаш

                                           Навіть до огорожі, до плоту

Степан Бабій

Без бажання (чи охоти?)

Опинився дуже скоро

Без усяких «разгаворів»

Без потрібної роботи.

Й, часу маючи доволі,

Обіклався словниками.

Їх насичувавсь думками

У новій для себе ролі.

І доживсь, що вже не проти

(пересвідчивсь непогано)

Повалятись під парканом

Чи сусіда милим плотом.

Та ніколи не захочу

Так напитись на весіллі,

Щоб «забори» посмутнілі

У мої дивились очі.

 

 

ОЛ РАЙТ ?

Мовимо любя

                                             Мене ти хвалиш,я хвалю тебе

                                             ……………………………………

                                             Ол райт,Петро Васильович,ол райт

Яків Ковалець

Із пародійних спущуся небес

Із радістю відрядження оформлю,

Бо не годиться ганити себе

За те,що хтось забув про кличну форму.

Не возвіщу усе це через сайт,

Коли мені не скажуть друзі знову,

Що з віршами поета все ол райт

І він шанує свою рідну мову.

 

 

«ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗМ»

Мов скеля непорушний та дерзкий

З перекладу вірша іспаномовного поета

Сергієм Борщевським

У мені,мабуть,ожив

Романтик-іспанець,

Бо уяву полонив

Вітристий коханець,

Що за честь жіночу бивсь

Й шукав свого тезку,

Поки я нахабно кпив,

Поводячись «дерзко».

Та,напевно,розпочав

Невчасну розмову,

Хоч аміго* наказав

«Упірнути» в мову?

Ліпше ж вести межи од

Невітряну даму,

Ніж іти, як дон Кіхот,

У бій з вітряками

Під постійні ґвалт і плач,

Що всі іспанізми

Мусить бачити читач

(Xоче так перекладач),

Як гурт кaцaпiзмiв…

_______

*друг(ісп.)

 

ШКОДА ДИНОЗАВРІВ

Убий метелика,убий!-

                                          кричать монади.

                                          Хай динозаври йдуть у бій

                                          …над безпорадним.

Юлія Курташ-Карп

(«Українська літературна газета»

від 20 листопада 2020р.)

 

Де моя над словом влада?

Хоч це, звісно, й горе,

Надихали ж ті монади

Далі Сальвадора.

 

Ті монади неблокадні

Й мені несли лаври,

Що ковтнути безпорадні

Навіть динозаври…

 

 

ОСІДЛАЮ КОБИЛУ!

Коні ночі,вдягнуті в жупани

Тамара Гнатович

 

Вночі усяке приверзтися може.

То й заримую (о безглуздь свербіж!),

Як кіт марцьовий рими всі стривожив,

П’ючи з бурульок вересня капіж…

 

Хвалю завсіди грища зтуманілі

Дерев, пташок, неоковирних фраз.

То ж чому коні ночі антибілі

Говорять,що задуматися час?

 

Прицокотіли не у свою справу.

Попастися ішли б на інший лан.

А я – жокейка рим – все знайду право

…Кобилу ранку одягти в жупан.

 

Самопародія 

                                    ПОРА ШУКАТИ

верлібродонкіхотить віршослово

                         ……………………………………

                           Донкіхотить днина вереснева

                           …………………………………

                           ліхтарить вічноніжна голизна

                           …………………………………

                           посеред ночі голизна ліхтарить

                           Курний , пекучий шлях

(З віршів різних років)

Пекуча чужина

(Назва повісті)

 

Звик постійно шокувати

штормом «фаринізмів»?

Отже,має всіх «дістати»

й буря «повторізмів»!

«Донкіхотно» думи виють

і «ліхтарно» мучать

Їм повинен віднайти я

«фаринізм» пекучий!

 

                               Д І Є Т А

Юності бокал вина поставлю

Ярослава Декалюк

                           Ти - біле вино в бокалі

Ольга Кміт

Скупо ділимо хліб-вино

Віктор Насипаний

Поцілуй,щоб заграло в єстві молоде вино

Раїса Обшарська

                             Набрякла брость земна хмільною стала,

                             Як від вина

Анастасія Триш

(Альманах «Подільська толока»,2020.№16)

В ресторані для поетів

Під веселі регіт й сміх

Посадили на дієту

Пародистів гордих всіх.

Та, щоб їх не чути злоби,

Під якийсь умовний знак

Їм підсунили для проби

Повний жбан антивина.

Зберігали й власні сили

Для нових «римопожеж».

Самогон, ,звичайно, пили,

Але не п’яніли теж.

Й це, преславні римоплети,

Вам заснути не дає?

Ви придумали дієту?

Та вона давно вже є!

Видно,що її не медом

Пригощав десь графоман,

Бо вона велосипедом

В’їхала у ресторан…

 

                                      НЕ КЛИЧТЕ!

На забутому Богом базарі

Валерій Гужва

Чи як будь-що на ринку ?

Степан Бабій

Кличуть знов словесні «чари»

Швидше прошкувати

На похнюплені «базари»,

Бо там нині – свято.

– Та навіщо ті гостини ?

– Цікавлюся строго. –

Я давно прийшов на ринок.

Він – через дорогу.

 

                              ВИМУШЕНА ЛІКВІДАЦІЯ

Медведика садить в свою машину

                              ……………………………………..

                              І душа її від похоті не мліла

Тетяна Татомир

З «похоттю» дивився «медведик»,

Вилізши з барлогу,

Як лисичка чиїсь кеди

Взувала на ноги.

Той ведмідь про ласку мріяв

Найбільше на світі

Та почув, що зкацапніє,

 

                                      ТЛІННЯ

       Хоч як їх не пече, все ждуть пожари

Віктор Гриценко

Ішов і уявився жар.

А він мене привів на згар,

Який зоставив кочегар,

Бо нашептав йому шинкар,

Що всі на цей чекають дар.

Але у сяєві пожеж

Зненацька вибіг на манеж

Думок розгніваних кортеж:

– Невже не знає кочегар,

Що час вже вивів на олтар

Замість чужинного пожар

Вже добре зримі й з дальніх веж

Багряні помисли пожеж,

Які прийшли до рідних меж,

Позбувшись штопаних одеж.

 

  ОРИГІНАЛ 

                                       Писанкар у дуду:

                                               – Дурак, насип!

Микола Савчук

 

Хоч і пригода не амурна

Та на Амур* все ж натяка:

Усі сусіди грають в «дурня»,

А тільки я у «дурака»!

-------

*Амур – ріка в Російській Федерації

 

  ХТО МІЦНІШЕ? 

У Лесине урочище родинне

                                                        Приїхав, на галяві відпочив

Станіслав Шевченко

Як йому сумно на зорями вкритій поляні  

Оксана Сподар

Що ти їй мотуззя відпустиш          

Таня П’янкова

І так міцно до себе вірьовку

Володимир Дячун

 

В’яжуть думки погані

(Хоч їх від себе відштовхую)

Мене мотузком на поляні

Чи на галяві вірьовкою.

 

                               МАЙТЕ СОВІСТЬ

Рву арніку на лісовій поляні

                                      ……………………………….

                                      Мав татуїровку на руці

Лобомир Михайлів

Для чого дивні дорікання,

Коли і сам не знаю толком:

Навіщо на оцій «поляні»

Уже зробив «татуїровку»?

Так є уже. Й хто має право

Кувікати у пору ранню

Про невідвідану галяву

Й незроблене татуювання?

 

 

                                    ПОЕЗІЯ   І ГРАФОМАН 

                                      На мотив відомої пісеньки

 

                                       Деяким віршомазам              

                                                  

                                                     Вона

Ти казав,що в понеділок ще не битимем тарілок.

Я прибігла,та дарма – й пилу з посуду нема.

Ти казав ,що у вівторок збукетуєш рим зі сорок.

Я прибігла, та дарма – й квітки гарної нема.

Ти казав, що у середу накачаєш віршів меду.

Я прибігла, та дарма – чарів з пасіки нема.

 

Він

Не прийду і у четвер,бо той мед я сам і зжер.

Тож викручуйся сама, бо мене «жура» пройма.

Не чекай і у п’ятницю ти від мене на спідницю.

Бо очікуєш дарма! Твого розміру нема!

Не біжи і у суботу на мою нову роботу.

Сам про неї ще не чув. Хоч кричу,кричу,кричу…

 

Вона

Не спіши і у неділю з своїх віршів божевіллям.

Як чарівності нема,ліпше житиму сама.

 

 

Бувальщинка

Студенти і «губа»

Студент університету Олекса Довбущук іще перед заняттями з «воєнки» домовився про побачення з Дзвінкою. Вже уявляв, що він підносить дівчині букетик пролісків на одній із вулиць середмістя, і вона щиро дякує за це. Та хлопцеві не поталанило, й коли починалася перша «пара», то дізнався, що мусить охороняти тумбочку на кафедрі.

«Що тут такого? Відчергую й уже не будуть мене зачіпати», — подумав.

І зовсім не гадав, що колись згадуватиме про це.

Але сталося навпаки. Коли закінчився «навчальний день», йому довелося продовжувати чимпіти у приміщенні — було неписане правило, що черговий зникає, коли з нього підуть усі офіцери.

Але вони того дня ніби змовилися перекреслити плани Олекси. Майор Толстогубов, проходячи повз нього, тільки іронічно посміхнувся. «Не швидко тобі пощастить пірнути у весняний гомін». І зник за дверима кабінету завідувача кафедри.

Хлопець відверто нудився. Розумів, що під кінець його чергування нічого надзвичайного уже не станеться, й чекав кінця «обов'язку». Занепокоївся, коли побачив, що годинникова стрілка наближається до часу стрічі з дівчиною. Запереживав, що може не встигнути.

Як на зло майор Толстогубов та його начальник не захотіли зрозуміти хвилювання студента і не виходили з кабінету. Олекса вирішив дізнатися: в чому справа. Несміливо зазирнув у кабінет завідувача кафедри. Думав, що якось вибрешеться, коли полковник (таке знання він мав) причепиться до нього. Та яким було хлопцеве здивування, коли угледів, що двоє офіцерів похропують між двома порожніми пляшками горіляки і недогризеною ковбасою.

«Не охоронятиму сон пияків», — занатурився Олекса. І попрошкував до виходу з кафедри. Черговій у приміщенні весело пояснив, що там уже нікого нема, й побіг на побачення.

Не знав Олекса, що його чергування ще матиме продовження. Коли він та Дзвінка ніжилися в одному ліжку його гуртожитської кімнати, офіцерів покинув сон. Вони кинулися до дверей із кафедри. Але ті виявилися зачиненими. Не допомогла й наполеглива гуркотнеча: чергова спала та нічого не чула. Вона і подумати не могла, що її неспання може комусь знадобитися. Тому майор Толстогубов і його начальник були змушені повернутися до кабінету й у «старих» позах чекати ранку. І тоді молодий офіцер вирішив, що відомстить Олексі за втечу з «поста».

...Через три місяці Олекса та його однокурсники вирушили у військові табори. І майор Толстогубов теж мав їхати з ними. «Не пощастило тобі, хлопче!» — гадкував він, дивлячись як Олекса сідає у кузов вантажівки, що мала везти майно з кафедри. Та раптом офіцер схопився за живіт і опустився на асфальт. Викликали «швидку». Ще у машині констатували, що на майора напав апендицит, і забрали його для термінової операції.

Поки медики марикували над пацієнтом, автомобіль зі студентами наближався до військової частини. І всю дорогу Олекса думав про Дзвінку. А ще — про її брата Богдана, з яким познайомився після тієї ночі з дівчиною.

І яким же було здивування Олекси, коли машину біля КПП зустрів... Толстогубов. Він усміхався. Але чомусь перетворився з майора на прапорщика.

За багато кілометрів до того, Олексу під палючим липневим сонцем таки здолав сон і тепер хлопець не міг второпати, що відбувається.

Спершу подумав, що офіцера з кафедри за щось понизили у званні й терміново скерували сюди служити. Незважаючи на хворобу. «Чи не мана якась переслідує мене?»

Згодом усе стане зрозумілим. Зустрів їх справді Толстогубов. Він прапорщикував у тій частині. А ще був молодшим братом офіцера, з яким Олекса не зустрівся через майорів апендицит.

Та напевно прапорщик отримав від старшого родича інструкцію, як влаштовувати для Довбущука «щасливе життя», бо щодня знаходив за що причепитися. Та найбільше завше допікав, коли Олекса біля сусідньої казарми бесідував із Дзвінчиним братом — студенти з його інституту теж там таборували.

Це тривало б, очевидно, кілька тижнів, на які студенти примусово одягали військові однострої. Але несподівано настало визволення.

Взвод однокурсників, у якому Олекса був, заступив у караул. І саме Олекса мав охороняти спокій у військовому містечку, до якого належало ще кілька полків. Вони були укомплектовані повністю штатом офіцерів, але солдатів не було — їх призвали б із запасу у так звану кадровану частину, якби почалася війна. А поки що послуговувалися студентами. Ось і все. Олексі випало охороняти якийсь склад біля дороги, що вела до міста Мжичило. І насувалася ніч. Хлопець не вельми хотів у таку негідь іти на обʼєкт. Але що мав вдіяти, коли мусив.

Накинувши на себе плащ-палатку та почепивши на плече гвинтівку, ходив навколо складу. Навіть радів, що іноді дорогою проїжджали якісь автомобілі, на мить освітлюючи фарами змокрілий путівець.

І раптом угледів, що йде... прапорщик. Спочатку здивувався, а потім згадав, що проходом біля цього складу завжди користувалися ті, хто хотів повернутися непоміченим у військову частину. А прапорщик днював і ночував у ній — ще не мав свого житла, бо недавно перевівся на нове для нього місце служби.

Олекса не вважав себе служакою. Не хотів задумуватися і над тим, що «ходок» є добряче п’яний. Але цього разу вирішив довести йому, що чітко дотримується вимог статуту.

Коли тінь, рух якої було чутно, зʼявилася неподалік від обʼєкта, що висвітилили «жовті очі» легковика, який проїжджав мимо, студент зняв гвинтівку з плеча, і клацнув затвором, вигукнувши російською мовою, бо було це майже пів століття тому, коли української в армії не визнавали:

— Стой! Кто йдьот?!

З військового погляду Олекса діяв правильно. До обʼєкта, який він охороняв, не має права наближатися ніхто. Хіба що начальник караулу зі зміною. Та з паролем.

— Своі!

— Своі? Какіє? Здєсь ходіть нєльзя.

І вартовий ще раз доторкнувся до затвора. Звуки нічного дощопаду знову прорізало брязчання.

— Ложись!

Довбущук почув, як тіло прапорщика беркицьнулось у дощовицю. «Нехай покисне там», а сам тим часом дістав з кишені сигарету й із задоволенням затягнувся димом. Міг би цього не робити, а повідомити в «караулку» про «НП». Але йому не хотілося. От-от мав підійти взводний. Нащо дочасно кликати хлопців? Та й прапорщик не є таким великим цабе, аби через нього зчиняти ґвалт.

— Давай договорімся, — прозвучало з пітьмавиці. — Я тєбя нє відєл, а ти мєня…

— Ішь, чего захотєл!

Загрозливо утретє клацнув затвором.

Скоро прийшла зміна. Начальник караулу й Олекса Довбущук повели мокрого, але ще не витверезілого прапорщика в караульне приміщення. Дорогою Олекса встигнув розповісти однокурсникові про все, що сталося. Той тільки посміхнувся, але нічим не дорікнув.

Не знали вони, що історія матиме продовження. Коли троє прийшли до «караулки», туди раптово прибув командир. А він перед тим служив у групі радянських військ у НДР, (нині це частина єдиної Німеччини), де звик до порядку, і вигляд пʼяного й забрьоханого прапорщика його дуже «порадував».

Ще більше генерала розгнівало те, що той пробував невміло виправдатися.

— Отвєдітє єго на гауптвахту і скажіте, что я етого алкоголіка туда отправіл, — наказав він начальникові караулу.

...Через два дні Довбущук і Богдан проходили повз «губу» й бачили, як прапорщик Толстогубов виконував команди капітана Слабченка, який будучи начальником гауптвахти, завжди виконував повеління старших себе за званням. І мені в цей час подумалося про майора — гарного брата він має: два чоботи пара?

***

Невдовзі після отого таборування Олекса породичався з Богданом. Іноді вони згадували пригоди та сміялися. І зовсім не думали, що знову зустрінуться з «героями». Але…

Богдан і Олекса почали працювати у владній установі. В одному кабінеті. Вже збиралися йти на обід та не поспішали. От-от мала підійти Дзвінка.

Раптом у двері постукали. Друзі переглянулися. Хто б це міг бути? Бо мала прийти тільки дружина. Однак вона ніколи не стукала.

— Увійдіть! — випалив Олекса невдоволено, але заінтриговано.

Двері відчинилися. У мужчині, який увійшов першим, друзі ледве упізнали з університетської кафедри майора. А поруч стояв колишній прапорщик Толстогубов. Як дві краплі води схожий на свого брата і тепер: в обох були синюваті обличчя пияків з чималим стажем.

Із-за їхніх спин за мить вигулькнула Дзвінка з букетом пролісків.

— Наш син, Олекса, подарував, коли йшла сюди. І мені пригадалися первоцвіти від тебе після «воєнки».

...Олекса тієї миті подумав про «губу». Доречно ж!

          Ігор ФАРИНА,            

         Іван ГАВРИЛЬЦЬО

 

 

БАЙКИ

 

 

РЯБКО І ВОЛЯ        

Загриз курча собі лиш на догоду,

Як вирвався із буди на свободу.

Він і свині ,яку обсіли мухи ,

Задля розваги відкусив пів вуха.

Напали і на цапа переляки

Через Рябкові гавкітні атаки.

Ще й досі б, певно, тішився собою

Та підманули псиська ковбасою.

Й під гавкіт, що доносився усюди,

Враз прив’язали ланцюгом до буди.

- За що?- кричав. - Я ж збитків не накоїв.

Від вас не хочу волі отакої…

_______

Це - дійсний факт.Але піду ще далі

Й залишу цю байку без моралі.

Її навіщо римувати буду,

Коли мерщій всі біжимо від буди

І в приступах відвертості готові

Раптово уподібнитись Рябкові?

 

ОБІД У ЛІСІ     

У лісі на обід   зібрались   звірі.

Лишень чомусь зайчисько не прийшов.

- Десь ,мабуть,у капусті Заєць -лірик

Так заблукав,що стежки не знайшов,

- Казали всі й ковтали спинку ласо.

(Адже від страв вгиналися столи)

А   Вовк кричав :- Ви швидше їжте м’ясо,

Яке для нас тут щойно принесли.

І пам’ятайте : куцохвостий з нами .

Бідака, не діждався перемін,

Котрих чекав помежи капустами…

Погляньте: ще парує смачно він !

Коли б мовчав ,на стіл би не потрапив.

Нас критикнув ,а поплатився сам

За те,що Клишоногий має лапу,

А Вовк при ньому –задирака й хам…

_____

Закінчилися «царські» пригощання?

Не вірю! Бо з’явивсь один момент:

Почув ,що раптом виявив бажання

Поласувати «зайцем» президент.

 

 

                            ДОРОГЕ  ЗЕРНО

Лисиця й  Півень  здивували  ліс.

Новину всім приніс сорочий хвіст,

Що дуже подружилися вони

І навіть родичання бачать сни.

Якось Лисиця (пишна й чарівна)

Покликала  наїстися зерна

І Півня, і його родину всю,

Що розбрелася між усіх усюд.

Прибігли дружно,бо зернини ті

Були для них надскарбом  у житті.

Лисицю ж не цікавили  жнива

Й врожаєм «не боліла»  голова.

…Відтоді аж «горять» коло нори

Курей і Півня пір’я кольори.

______

Клюєм від влади досі те зерно,

Що у Лисиці вкрадено давно?                                                          

 

                         ЗАЄЦЬ-КОРУПЦІОНЕР                                           

Заєць взяв собі за моду

Красти овочі з городу.

Так сподобалася справа,

Що своєму сину браво

Передав погану звичку.

Вчив: капуста – не травичка.

Всі кричали :

– Схаменися

І на себе подивися!

Ти за літо став затлустим

Від смачнющої капусти.

Вже не можуть всі дерева

Вберегти тебе від Лева.

Не дослухавсь до поради:

Мав город «чарівну» владу.

…Звірів цар про смак не відав

І тим зайцем пообідав.

______

Хочеш тиші і свободи?

На чужі не лізь городи,

А чемненько пий водичку

Після рідної травички.

Не своє запрагнеш взяти,

То обідом можеш стати!

 

                          СМЕТАНА   НЕ ВИННА

Кіт дивувався ,що стара Кобила ,

Ледь ідучи, громаді говорила ,

Що завезе із ферми всю сметану

У магазин й за це овес дістане.

- Хіба це харч?- він запитав хитрющо. -

Та я б сметани не один гладущик

Узяв собі. Ти ж з всіх, напевно, кпиниш.

Взяла і заховала десь частину?..

______

А межи вас нема таких «героїв»,

Котрі усіх порівнюють з собою?

 

                        ГЛУХИЙ СОЛОВЕЙ 

                                   Сонетобайка

Лунав щодня «привіт» од Солов’я

Мотиву незбагненного кохання.

Й він віддавався цьому без вагання,

Хоч гай із того тьохкання сміявсь.

Його і не бентежило тріщання

Сорок, які уперше взнали «я».

Казав:

– У їхніх гніздечках сія

Чужих мотивів крадійне неминання.

– Почуйте спів на гілочці оцій! –

Кричав:

– Найліпше – в музиці моїй,

Бо нотоньками й кожен кущик повен…

***

Буває ж :пісня всім надокуча,

Але вдає, що це не поміча

Давно оглухлий Соловей-Бетховен.

 

                             ЗАБУДЬКУВАТИЙ ГОРОБЕЦЬ                                                 

Помер старенький Шпак. І птахи гаю

Очільника нового обирають.

Й раптово Горобець - сіренька птиця -

На цій посаді чомусь опинився.

Та, мабуть, сталось це невипадково:

За нього Соловей замовив слово.

А він був співаком авторитетним,

Тож дали трелі результат конкретний.

Коли ж зненацька Солов’я не стало,

То Горобець зацвірінчав зухвало,

Що у гаю без нього не прожити.

Почав на кожній вітці говорити:

Мовляв, він - птах із царственного кола

І пост його - не солов’їне соло.

Ще й пригрозив в суд позови подати

На всіх, хто буде іншу думку мати.

-----------

Хіба не так є у житті реальнім,

Коли ми всі такі неідеальні?

 

                             « С А Н І Т А Р И »                                                 

Зайці з лісу у друкарні

Книгу друкували

Й на вітриська планетарні

Апетитно чхали .

Вбігли злющі вовченята

У момент останній:

– Всіх ми можем покарати

За слова погані!

І друкарню ту закрили

За книги бажання,

А з директора зробили

Корм для поїдання.

Чортівні і так багато!

Леву ж – не до шмиги!

Й «санітарять» вовченята

Зайчикову книгу.

______

…Кричимо усім ,що гласність

Лелієм та множим,

Але дійсність днів сучасних

На подібне схожа.

«Незалежницька» газета

.                                       Теж таке вчинила –

Антилевовий куплетик

В байці скоротила.

Хоч короткі в лева лапи

( І він про це віда),

Але раптом причалапа

Й нею пообіда.

 

ВОВК-ЕКСКУРСОВОД

 

                    ТЕМНІ ЯЙЦЯ

– Заклюю ці дні похмурі ,

Як ви всі мені за це

Сідало в номенклатурі

Збережете! Враз яйцем

Нагороджу презавзято!

Це ж оказія яка! –

Півень приндився горлати

На порозі курника.

…Ніч не хоче відпускати

Наших буднів. В чому ж суть?

***

Видно Півні-депутати,

Темні яйця їм несуть.

 

                                        УЧИТЕЛІ

                             Уздріли Барани нові ворота:

– Якісь незрозумілі ще вони.

І можуть завітати всім у сни,

Тому мерщій берімось до роботи, –

Сказали стаду родичів тривожно.

– Ми мусим швидше зрозуміти їх.

______

Хіба у вас не викликає сміх,

Що «вчать» ворота Барани вельможні?

 

 

                                      ВОВКИ Й ЛИСИЦЯ                                               

Між вовків жила Лисиця .

Ще у лісі був Їжак,

Котрий знав всі таємниці

Про її хитрющий смак.

На женячку натякає

Невідомим голочкам:

– Як мене ти покохаєш,

Стане заздрісно Вовкам!

А Їжак промовив гордо:

– Відчепися ! Знає всяк,

Що твоя красива морда –

Зваба для цих забіяк.

– Ти не хочеш моїх вражень?

Що із телепня узять?

Я Вовкам усе розкажу

І вони тебе з’їдять.

_____

... Та Лисиця ще і досі

Дуже зла на Їжака,

Хоч курей у нору носить

Молодесенька дочка.

На світлині із Вовками

Юний поглядик завис,

Але їй не каже мама:

– Через них втік Тато-Лис!

 

                                   ТУРБОТА                                         

Сичить Зміюка: Соловей – нездара!

Він мій не вміє повторити крик!

І хто його пускає аж під хмари,

Коли потрібно вирвати язик?

Можливо, лиш тоді він зрозуміє,

Що не таке співа в потрібну мить?

____

…Згадав оце ,коли побачив Змія ,

Який частенько «лагідно» сичить.

 

                                ЕЗОПОВА  ПРИГОДА 

                                         Сонетобайка

Всі музи раптом на Парнас прийшли:

Ерато,Каліопа,Мельпомена…

Щоб запалити словом надвогненним.

…Була така традиція колись.

Але одна з них позирком шаленим,

Який всю навколишність обпалив,

Промовила:

– Езоп – сатирик злий

Чогось приплівся. Нема терпцю у мене!

Я вижену! Нехай кривляка зна,

Що манить тільки пісня чарівна

Бентежними і ніжними словами.

…Побрів бідака через хащу днів,

З собою Алегорію повів…

_____

Й байкарське зерня пророста між нами.

 

                               ХОДІМО  В  НАЙМИТИ?                                              

Обох собак господар здивував,

Що кості найтлустішенькі їм дав .

І, на коліна клякнувши, благав

Сказати, щоб соломку ліпшу клав.

Аби лиш кожен зовсім не мовчав.

І люто на напасників гарчав.

– Ви, пане, якнайшвидше поспішіть

І нам на поміч гавкунів найміть.

____

Нас часто  манить  гавкотня чужа,

Але у всьому, певно, є межа?

 

                           СЛОНИ І МОСЬКА

                              (Не за давнім сюжетом)

У ліфті помістились два Слони

І дуже дивувалися вони,

Що їм, важезним, добре так везе,

Бо механізм угору повезе.

Та чують раптом вухами:

– Агей!

Два погляди помчали в бік дверей.

А звідти Моська вже до них спішить

Й у ліфті опинилася за мить.

Не витримав сердега собача.

«Вас забагато!» – слізно закричав.

Слонисько так цей оцінив конфуз:

Невигідний із Моською союз.

Така миршава, реберця одні.

Та диво! Важча аж за двох слонів.

_____

Із наших днів сюжетець цей прибіг –

Неправди Слон на Моську правди ліг.

 

                                       КОТЯЧИЙ АПЕТИТ                                                    

В коморі Кіт угледів ковбасу

І в глечику глибокому сметану.

«Молитися» почав на цю красу

Й м’явчав усім: ”Не з’їм – не перестану!»

– Не будь дурним! Закрито ж шлях туди.

Й мишей ще, слава Богу, вистачає.

То ж не зови до себе ти біди,

А вдовольняйся тим, що нині маєш.

– Та ви, напевно, заздрите мені,

Що я побачив ковбасу й сметану.

______

…Подібне промовляє день при дні

І нам нахабно м’явкунів парламент.

 

                                  ЛИС І СОЛОВЕЙ

Побачив Лис на вітці Солов’я

Й облесно шепче:

– Неповторні трелі!

Співай ще більше всім про дні веселі.

Мелодія – натхненниця моя!

Бери октави ще і вищі ти.

І тільки їх повторюй в цьому лісі.

_______

З’єднались голос Лисів й голос бісів.

Злетіти б й від лунання утекти…

 

                                             ПАПУГА Й РАЙ

У лісі цім Папуга став царем.

Постановила так Таємна Рада.

Вона йому віддала Лева владу,

Бо він й Кротам пообіцяв едем.

Радці раділи: рев «дістав» вже їх.

То ж предивнющість випустили з клітки,

В якій скоренько ставив свої мітки

Страшний дракон, прогнавши люто всіх.

…І знову нас запрошують в едем,

В якім немає й пелюстини з квітки.

_____

Чи буде щось інакше, як в тих мітках,

Почистив пір’я птах, що став царем?

 

                             ЗАБУТА  НОРА       

До гаю повернулася  Лисиця.

Але вся помарніла вже вона.

Та Лев у бік її не подивився.

Не чути й «привітань» від Барана.

А було ж інше…Пам’ятає твердо.

Хотіла б давню повторити гру,

Коли Ведмідь ніс курку замість меду

Посеред ночі у її нору.

…Але тепер й Сороки невесело

Стрекочуть, що не хоче навіть Кріт

Прийти посеред днини до оселі,

Проривши у гаю підземний хід.

______

Ще юна завше думала про курей,

Хоч і тоді не було таємниць:

Майбутнє вдячно платить за «амури»

Облесній вічно хитрості Лисиць.

 

 

                         ФІЛОСОФСЬКІ ДИСПУТИ                                              

– Припиніть! Бо вам не варто

Буцатись лобами.

Філософські ліпше карти

Киньте межи нами.

Адже розмисли пригожі

Всіх зачарували.

Ви не бийтесь!Вам не можна!

Не ті ідеали!

– Мудрувати вмієм звично

Про лакомий кусень.

Та дискусія практична

Й не миритись мусим.

Вигоном шпацерували

Ми не для бравади.

____

Два Цапи враз нагадали

Про Верховну Раду.

 

                                 «С Т О Р О Ж І»           

У лісі про курник задумавсь Лис,

Як між дерев чубарочок все гриз.

Й собаці в дар зайчиська він приніс.

– Його спіймав, як між курчаток ліз.

Беріть його у рот собі мерщій!

Щоб поплативсь за збитки лиходій.

Біжіть й поїжте навіть за межу,

А я в дворі за вас постережу.

Пес здивувався, хоч до всього звик.

Роззявив рот, а Лис «ковтнув» курник.

________

Хіба немає Лисів межи нас,

Які чекають на потрібний час?

 

ДЕ СІРНИКИ?

                             (Майже за Л. Глібовим) 

– Спалю це море, як не впаде ниць!-

Щодня пищала всім одна з Синиць.

– Скажи ж нарешті ждати це коли? –

Спитав Світанок після ночі мли.

– Хіба супроти мене маєш чин ?

Коли нема, то, дурнику мовчи.

Бо я – НАЙГЕНІАЛЬНІША З СИНИЦЬ

Й всі перед мною мають впасти ниць.

Затямив? Бо коли я розізлюсь,

То разом з морем і тебе спалю…

_______

Сюжет старезний ця Синиця зна,

Та забуває не лише вона.

 

                                   ЛЯКЛИВИЙ  ЛЕВ

                           З приводу мовчанки

                                     в одному владному кабінеті

 

Мав до влади нетерплячку.

Думали порве всіх Лев,

Та злякавсь йти навкулачки

Й заховався між дерев.

Все чекав із неба знаку,

Але звідти ні кап-кап.

Перелякано заплакав,

Що до лісу утікав.

Бо спокою й там немає.

Повернувся би назад.

Та там строго запитають,

Чи у царстві буде лад.

Міг би все. Бо має владу,

Що звістити може рев,

Та миліш на клоунаду

Позирати з-між дерев.

______

Сумно та нерідко бачим

Щось подібне й межи нас.

Леви дуже необачно

Свій показують анфас.

 

Безголовий

                                      (За Пилипом Юриком)

Побіля річки ласо Кіт

Шукав поживи на обід

І Рибку Золоту спіймав

Та зойки слухати не став:

– Ти ж більше матимеш мишей,

Якщо відпустиш мене. Гей!

Та він благання не почув,

Бо з плавниками проковтнув.

_____

Хіба сюжет оцей новий?

Є ж влада в нас без голови.

 

«Натхненниця»

                                         (За Езопом і Пилипом Юриком)

Шкапини дві тягли угору віз,

Який зерно із поля в серпні віз.

Одна натужилась – нагадував хомут.

А друга коло неї тут як тут.

(Хоч посторонок вже давно обвис,

Але вона не поспішала вниз.)

Ще й голосно волала кожну мить,

Що разом добре радісне робить.

______

Напевно, не один із нас зітха,

Що та без посторонка надиха.

 

 

                                                                                Ш А П К А

                                                                         (За Пилипом Юриком)

Рябко гарчав, коли господар п’яний

Після сивухи вискочив на ґанок.

«Та я,- кричав, - помщуся за атаку».

Протверезів і вигнав геть собаку.

Настали в пса голодні дні та ночі.

Він плентався усюди неохоче.

Та раптом подобрів старий господар.

М’ясця приніс. Й Рябкові цим догодив.

- Коли зі мною знову жити будеш,

То зроблю я тобі найліпшу буду.

…Зрадів собака од такої крапки.

А результат? Господарева шапка.

                                                                     _____

А у житті не тільки злий п’янюга

Готує для дбайливця долю псюги.

 

П О М І Ч Н И К 

 

                                     БАРС - ЛАУРЕАТ              

У цьому лісі в премії Ведмедя

Став Тигр відомий на чолі журі.

Й лауреатом першим він нарік

Раптово Барса, котрий знавсь на меді.

В той день в долоньки плескали багато,

– За здобиччю стрибає гарно Барс!

Та промовчали, що зробили фарс

Із премії, бо той був Тигра братом.

______

Ми молимось усі одному Богу.

Та часто звемо златом навіть мідь.

Коли б ураз прокинувся Ведмідь,

То сам забив би через це тривогу.

 

                                          НАВПАКИ

Цаписько аж радів між качанів,

Але сюрприз нежданністю огрів:

Приийшов на ниву юний агроном

Й «городолюба» вигнав батіжком.

Він поскакав мокрющий та слизький

На поле інше. Й там угледів кий,

Що проганяв його від себе теж.

«Як перепросиш всіх, тоді прийдеш.»

Домашній звір готовий крізь вогонь

Стрибати. Та побачити його

Не хочуть ті, кого вже надгризав.

У злих очицях зблиснула сльоза.

Від ляку затряслася борода:

Капуста щезла – пропаде й вода?

______

Малює дехто і сьогодні план

Вернути знов Цаписькові качан.

Та каже він, що ця п’янка жага

Ще не відчула свисту батога.

Сам ж – навпаки. Й в снах бачить епізод.

Його «ковтати» почина город.

 

                                         ДБАЙЛИВИЙ ВОВК

– Дійшов нарешті й до кошар прогрес.

Вас стережу. А був до мене пес.

На пенсії він вже, – базікав Вовк.

Та, ярочок зуздрівши,враз замовк.

– Не думайте погано. Я – не злий,

А добродушний. Хоч мотуззя вий

Із мене, бо говорю нині всім,

Що вже зробив таки добро своїм.

Овечки в ці повірили казки

Й з кошари не подались навтьоки.

А уночі прийшов до неї  «толк»  –

Усіх  братів вгостив щедрющо Вовк.

Сам теж найліпшу ярочку вхопив

І лиш руно від неї залишив.

_____

Забувши про жаховиська віків

Нас  кличуть знов в ІМПЕРІЮ  ВОВКІВ?

 

                                              ЦАП-ВІДБУВАЙЛО

У лісі цім на керівну посаду

Обрали звірі замість Лева Тура

Й раділи, поки для нового ладу

Він тільки розминав мускулатуру.

А скоро пресумними стали Лосі,

Бо переміни й печінок дістались.

Ще красне літо лише почалося,

А вже травиці на галявах мало.

І Тигри також стали сумувати.

Виходило із «царського» указу,

Що їм потрібно зайців шанувати,

А не ковтати апетитно зразу.

Та Тур подарував й нову загадку,

Яку не розуміють і дерева:

Він за свої майбутні непорядки

Призначив цапом-відбувайлом Лева.

_______

І між людьми живе така «культура»,

Хоч з неї вже сміються в кожній хаті-

У предивнющій поведінці Турів

Завсіди Леви чомусь винуваті.

 

     ХИТРИЙ ЛИС

Прошкуючи бундючно курником ,

Мерщій Лис записався в адвокати.

Та все ж надумав Півня покарати,

Хоча і пропищав на весь огром,

Що буде того чесно захищати.

Коли його підступності прийом

Відомим став ,то він борцем зі злом

Себе запрагнув світу показати .

Мандат і кум від гніву рятували.

Та все ж хвостище в курнику впіймали ,

Кайданки віднайшовши для всіх ніг.

***

Був медведчук отим хитрющим лисом.

Але йому перекривило писок ,

Як в ліс сусідній утекти не зміг.

 

 

Сумомонолог колобка

В одному з часописів (здається, в «Буковинському журналі») вже пробував уявити, як відому з дитинства казку про колобка сонетово написали б деякі українські поети. Першими на спринтерський забіг вивів Володимира Базилевського, Дмитра Кременя (він тоді ще був живий), Дмитра Павличка, Ігоря Павлюка, Василя Рябого, Станіслава Чернілевського. Згодом «покликав» їм на поміч Валерія Гужву, Романа Кухарука, Андрія Содомору (ці пародії ще ніде не друкував).

А недавно вирішив сам побігати за колобком.

***

Що казкобунт, коли в мені сонети

Миследушіють протягом доби?

Несуть всі ночоденності скарби

В молитвохрам дід й баби – не поети.

У лютогерці мстивоборотьби

Утік вже колобок у стежкосплети,

Та дуже строгі вовкокулемети

Заскніли жахострумно од жальби.

Враз думкоспалах! Може, у місцині

Є дзвоноплин до життєтаємниці,

І він зрілопізнанно жде мене?

Спішу у цвітописності мотивів

Сонцеріку побачити щасливу.

Чи хтось колобкотвір цей проковтне?

 

       КАЛАМБУРИ

 

                                            ПОРАДА

Як не бануєш, брате, без мети,

То й позирком обійстя не мети.

                                         ЗАПИТАННЯ

Чи є у тім бокалова вина,

Що захмелів п’янисько од вина ?

ДЖИГУН

Чарунки вгледів зирканням по лоні

Й душа зраділа у такім полоні.

  ОБЕРЕЖНІСТЬ

Ти динамітиш пройдені мости?

Обцілувавши суть, нові мости.

ЛІНЮХИ

Вся рать лінькувата тужливо завила,

Коли наказали їй взятись за вила.

НАСТРОЄВЕ

Це п’ятиквіття безуздрить у вирву.

Хіба його таїнність з серця вирву?

 

 

Сатиричним пером

 

                             ГРАФОМАН                            

Забира слова у бран

Цей піїта-хуліган,

Наче він замислив план

У римований капкан

Затягнути щоб канкан  –

Танцював його обман.

Та не може й добрий чан

Препісних фата-морган

Примінити. Й букв туман

Видихає графоман –

Заволік у дивний стан

Ним сотворений аркан.

 

 

 Без пам’ятника Пушкіну в Тернополі

Припхавсь поет імперський у Тернопіль,

Щоб ствердити злим позирком своїм,

Що владарює лиш «російський грім»,

А дух козацький кинуто у попіл.

Та люди берегли свій рідний дім

І поглядали   в сонячну Європу,

Наготувавши справжнього окропу

Кацапкості , що остогидла всім.

І ось відплата. Зупиняє лет

Імперськості дикунської поет,

Зійшовши у багно із п’єдисталу.

Бо проковтне усе чорнюща тьма,

Якій сюди вертання вже нема.

За рідну землю ми єдині стали!

 

 

                           В И Б А Ч Е Н Н Я

                         Він орка мавпеням назвав

За всі діяння задля втіхи.

Та перепало «на горіхи»,

Як між вольверами блукав .

На нього раптом мавпеня

Напало і не відтягнути:

– Ти ,певно,дуже шизанутий,

Якщо нахабно порівняв

Мене зі звіром із тайги,

Який не був ще в зоопарку .

Та вже біжить від нього шпарко

Через зросійщені сніги

І пролунав потужно враз

Упевнений премирний голос:

– Я орка більше вже ніколи

Так не назву,аби образ

Не мало миле звіреня .

І прошу у цю мить весняну

Забути про усе погане.

Будь ласка , вибач, мавпеня!

 

 

                         МРІЯЛИ ПРО ПАРАД

                                     Сонетобайка

Підводний «крейсер» з іменем «москва»

Хотів би плисти у параднім морі,

Адже ув орків галасливім хорі

Здобув на це омріяні права.

До нього у цю днину «пребадьору»

Запрагнув приєднатись танків шал,

Але у Чорнобаївці метал

Розплавився . В кацапів – знову горе.

Не прийдуть вже ніколи на парад

Кадирівці, які кривавий «лад»

Наве́ли на звіринності погонах.

***

… І неодмінно той настане день,

Коли і кремль послухати піде

Натхненно-жданно пісеньки кобзона.

 

 

                        СЕБЕ ПЕРЕГОРЛАВ 

Прибрів чужак горлати на весь ліс

Пихато про своє «законне» право

Знайти мерщій «прославлену» управу

На мрію про окремішній узвіз.

Та   звірі знали добре чесну справу

Й, коли чортище злющу вість приніс,

Зібралися усі з-поміж беріз

Та згуртували непохитну лаву.

Люцифер затремтів , уздрівши це,

Й смола пекельна обпекла лице,

Пронизавши нежданно мускул кожен.

***

І вже кремлівський чорт у тьмі печер

Шука рятунок та йому тепер

Нахабство хитре більш не допоможе.

 

                                   ДОРОГИЙ  ГАЧОК

                                            Сонетобайка

Ракети  вибух  з  дна  ріки  Сомище

Посеред  ночі розбудив зі сну:

– Ніяк  тебе, чужинко, не  збагну.

Навіщо на  моє  приперлась  днище?

– Знервований  сонько  промовив  це

Й  почув  нахабне: –  Та  заткни  ти  рота!

Тебе  денацифікую, ідіоте,

Аби  не  дивував  своїм  лицем.

***

… Із  бодуна  на Камі  Ванька  враз

Так  проказав: – Впіймати  рибку  час,

Бо  зажилася  за  своїм  законом.

Та  не  зробив  до  цього  навіть  крок,

Бо  пригадав: зіржавів  і  гачок.

Де  взяти?  Вибух  коштує…мільйони.