Коротенька біографія 

Олексій Семенович КУДРЯ народився 3 листопада 1936 року в с. Оболонь Семенівського району на Полтавщині в селянській родині. Закінчив Харківський авіаційний інститут (1960) і всі наступні роки працював у Запоріжжі на авіамоторобудівному підприємстві (нині ВАТ “Мотор Січ”).

Мав патенти на 14 винаходів, які стосуються авіаційної техніки та технології, а також низку наукових робіт, що друкувались у журналах “Авиационная промышленность”, “Организация промышленного производства”, “Вопросы изобретательства”, “Изобретатель и рационализатор”.

Уперше його художні твори були надруковані в 1950 році в запорізькій районній газеті “Червоний промінь”.

Останні 20 років художні твори Олексія Кудрі регулярно з`являються на шпальтах газет та журналів “Вітчизна”, “Дніпро”, “Хортиця”, “Весела Січ”, “Голос України”, “Літературна Україна”, “Рабочая газета”, "Перець", “Веселі Вісті” (за часів виходу в світ), “Просто”, “Запорізька правда”, “Запорозька Січ” та інших видань.

Автор збірок “Відчуття” (2000), “Про вічне” (2001), “Пародії та епіграми” (2002), “Виднокіл” (2002), “Аттична сіль” (2004 перше видання, 2005 друге видання – перероблене й доповнене).

Помер Олексій Семенович 19 січня 2016 року.

ГУМОРЕСКИ, БАЙКИ, ПАРОДІЇ, ЕПІГРАМИ

МОЛИТВА

Царів, кровавих шинкарів,
У пута кутії окуй,
В склепу глибокім замуруй,
Трудящим людям, всеблагий,
На їх окраденій землі,
Свою ти силу ниспошли.
Т. Шевченко, “Молитва”

Зроби, мій Боже всеблагий,
Щоб Президент наш був такий,
Як у раю Петро святий,
Щоб він нарешті зрозумів,
Що серед друзів і кумів
До справи гідних не знайти!
І щоб чужинцям не віддав
Ні наших нив, ні наших прав,
Ні слави пращурів святих.
Коли ж на це він неспроможний
То відлучи від чину, Боже,
Й навік неславою покрий.

Дай, Боже, нам таких міністрів,
Щоби бодай було що їсти
На цій окраденій землі,
Щоб з нас останнє не здирали
Та пільг багатим не давали
Ніде: ні в місті, ні в селі.
На керівній збери толоці
Лише розумних урядовців,
А не партійних брехунів.
Щоб скрізь створилися умови,
Де б зарплатня була ринкова
І відповідна до ціни.
Та щоб тарифи не зростали,
І ціни щоб не вибухали,
Як ті військовії склади.
І щоб лихварство, здирство, лобі
У небуття пішли, та щоби
Вже більше люд не знав біди.
А як нема до цього хисту
Чи то в Прем`єра, чи в міністра,
То щоб усім було взнаки,
В посли таких не віддавай,
У США й Росії не ховай,
А назавжди, на всі віки,
Посади їх лиши та чину,
А щоб спокутувать провину,
Віддай навік у жебраки.

Всіх депутатів різних рівнів
Лиши амбіцій непомірних
І словоблудства їх лиши.
А щоб ніхто не согрішив,
Ні у ділах, ні у душі, --
Недоторканності лиши.
Відтак до кращої пори
Платню високу забери
І мінімальну поклади.
Ніяких пільг їм не давай,
Як люд простий живуть нехай –
Без газу, світла і води.
А те, що вкрали, неодмінно
Віддай народу України
Та приумнож і захисти.
А як і це не допоможе, --
В пустелю їх відправ, мій Боже,
І там довіку залиши!

Щоб не сконати від розпуки,
Дай нам чиновників безруких
Та ще й кишені їм заший.
А потім над столами скрізь
Мечі Дамоклові підвісь
Та так назавжди й залиши.

Мені ж нічого не давай
І навіть душу забирай,
Хоча б і в пекло, а не в рай.
Лише упевнитися дай,
Що став щасливим рідний край,
Що там щасливі син і мати
На вольній ниві, в рідній хаті,
А на оновленій землі
Навіки щезли сили злі!

Листопад 2006 р.
БАЛАДА ПРО ГРАБЛI

Жив дядько в нашому селі.
Як кожен газда мав граблі,
Та де не клав їх, не ховав
На них постійно наступав.
Були від того на лиці
Великі гулі та синці.
Життя не стало в небораки —
Ходив побитий, як собака.
І ось в одну з таких подій
Вхопив оті граблі мерщій
В нестямі, наче дикий звір,
Й закинув їх в сусідній двір!..
Були в сусіди іменини.
Позвали й дядька до гостини.
Не встиг минути перелазу,
Як на граблі ступив одразу, —
Держак як свисне межи очі!
Став дядьку день темніший ночі.
І скільки в того стало змоги
Жбурнув граблі аж до дороги!
А поки йшли ті іменини,
Знайшлася ввічлива людина:
Граблі прибрала від дороги
Під хату — прямо до порогу.

Вертає дядько з іменин,
Іде з сусідом — не один,
Бо той набився в провожаті.
Та ось граблі — як жахнуть, кляті!..
Заплакав дядько і сусіду,
Як на духу, таке повідав:
— Я найдурніший на селі,
Бо на одні і ті ж граблі
Ступаю, мабуть, в сотий раз,
Вони ж по лобі — лясь та лясь!
Але сусід його втішає:
— З розумним теж таке буває,
Тільки граблі у того різні —
То дерев’яні, то залізні...

Отак і в нашій Україні
Ніяк не втямлять і донині,
Хто тут хазяїн, а хто гості?
Для кого той єдиний простір?
Чий тут язик? Чия тут мова?
І хто створив нам ці умови?..

О, скільки літ на цій землі
Усе одні і ті ж граблі!

ГОСПОДНЯ ПОМИЛКА

Сучасна байка

Їде жінка до базару
І прохає слізно:
— Хазяйнуй же тут, Назаре,
Бо вернусь я пізно.
Не залежуйся у хаті,
Піднімись до світу,
Та запариш поросяті
Висівки в кориті.
Як подоїш нашу Лиску,
Віджени на пашу,
Молока налий у миску —
П'є хай кішка наша.
А маслак, що вчора зранку
У борщі варився,
Кинь Рябкові (всю ніч гавкав —
Бодай би сказився!)
Нарубай качатам січку,
Глянь на огірочки.
Відженеш гусей на річку,
Нагодуєш квочку.
Не буди синочка рано —
Дай поспати трішки,
Потім звариш на сніданок
Горщичок лемішки.
Всадиш хлопця за навчання
Десь у холодочку.
А коли важке завдання,
Поміч дай синочку.
Та дивись, щоби шуліка
Не вхопив курчаток, —
Він боїться чоловіка,
Слід лиш покричати.
Дай пшона отим курчатам,
Курям всип ячменю...
Та не здумай розпочати
З кумом теревені.
Бо мені давно в печінці
Ваші посиденьки:
Де б не стрілись, як по вінцях
Вже і пляшка дзенька! -

Проказавши все те злісно,
Жінка — шасть із хати.
На похмілля воно звісно
Люди глухуваті.
Та останнє добре чув я
Й огризнувсь завзято:
— Хоч і п’ю, але ж ночую
Завжди в рідній хаті!..

Підхопивсь. Уже світає.
Відірвавсь од ліжка
І згадав: варити маю
З висівок лемішку.
Молока налив Рябкові,
Кістку кинув кішці,
Все пшоно віддав корові,
Ладу дав лемішці.
А курчат, щоб врятувати,
Всіх загнав у хату
Аж до квочки. Вона ж мати —
Хай дає їм раду!
Огірки пішов оглянуть.
Подививсь на грядку:
Вже жовтіють, ще не в’януть, —
Начебто в порядку.
Відігнав свиню на тирло,
Дав качатам сала —
Все, як жінка говорила,
Все, як наказала!
Лиш гусей, хоч я й хоробрий,
Доглядати важко,
Бо гусак шипить, як кобра,
Як моя Палажка,
Особливо, як відчує,
Що я пив горілку!
Тож отих гусей люблю я
З яблуками тільки.
Ось чому цю злую птицю
Вигнав геть із двору...
Сонце встигло вже підбиться
Під обідню пору.
Хлопця ледве стяг із ліжка —
Скільки ж можна спати!
Чую, щось моя лемішка
Стала підгоряти.
Витяг горщик. Каша — синя.
Шкварок трохи вкинув.
І зову свою дитину:
— Будем їсти, сину!
А той дивиться вороже
Й каже:
— Щось я бачу,
Що твоя лемішка схожа
На харчі свинячі.
Я не буду їсти, тату,
Бо це не смакує...
— Їж! Бо так сказала мати!
Бач, ще й вередує!
Де ж тобі узяти, сину,
Різні мармелади?
Як прилипне пуп до спини,
Й цьому будеш радий. -

Хлопець взяв у руки книжку,
У садку вмостився.
Я ж доїв оту лемішку —
Ледь не подавився.
Раптом чую: хтось гукає,
Кличе хтось:
— Назаре!
А Палажка де? Немає?
Крикнув:
— На базарі!
Гульк! А то мій кум сердечний
Пре поперед себе
Кусень сала, хліб, яєчню...
Ну, і ... все що треба!
Умостились в холодочок,
Чарку кум підносить...
Та з’явився мій синочок —
Допомоги просить:
— Тату, як "глазунья" буде
На вкраїнській мові?
— Синку, виховані люди,
Вибачай на слові,
Як нема у батька часу
Чи то в хаті гості...  -
Кум спинив мене відразу:
— Та це ж дуже просто:
У "глазуньи" корінь "глаз".
От і вся морока!
Порівняємо: у нас
"Глаз" зоветься "око".
Зирк, а сина, що притих,
Мов мішком прибито.
— Тож "глазунья" — це у них.
А в нас — "оковита"!
Кум замовк. А син йому:
— Ну, ви й аналітик!
Та щось віри вам не йму —
Ви - як той політик,
Що говорить всім і скрізь
Безапеляційно,
А на ділі — море сліз
І все безнадійно!
І потому хлопець зник...
Ми взялись за пляшку...
Раптом чую: в хаті крик —
Чорт приніс Палажку!
Кум, як привид, змився зразу,
Щоб біди не сталось.
Я став лащитись:
— Палазю!
Як базарювалось?
— Щоб тебе побили пранці!
От уже рахуба!
Ось як дам тобі по спині —
Вилетять і зуби!
Що тобі я наказала?
Чим мене ти слухав?
Щоб тебе чума забрала!
Щоб відпали вуха!
Щоб ти вовком вив до скону,
Щоби... Щоби... Щоби...
Ухопила макогона
Та як дасть по лобі!
Я прожогом — у вікно
І давай тікати...
Обернувся: все одно
Доганяє, клята!
Що за жінка! Як пожар,
Чеше бур'янами!
Я — до річки, в крутояр
Та й притих у ямі.

Три доби уже минуло —
Що робити маю?..
Люди добрі! Ви не чули:
Може, хто шукає?
Люди мужеського роду,
Піднесли б чарчину!
Стану й вам колись в пригоді
У лиху годину.
Удовиці та дівчата!
Не усі ж ви кляті:
Може, згодиться яка-то
В приймаки узяти?
Не валятиму я дурня —
Буду все робити!
І не питиму "глазунью",
Сиріч - оковиту,
Чим позбудусь достроково
(Прямо від сьогодні)
Ще і прізвиська гидкого —
"Помилка господня".

Не спіши кричать мені:
— Наклеп і неслава!
Придивись: у цій сім'ї
Майже, як в державі.

Стережись отих мужів,
В котрих вітер свище,
Бо усе, що сам не з’їв,
Знівечить і знищить!

ОТ ТАК ШТУКА!

В нас Академій — гать гати,
Бо назву дати, то не штука.
Є й члени (Господи, прости!).
Нема єдиного — науки!

РЕГАЛІЇ ТА РЕАЛІЇ

При владі будучи, регалій
Він нахапавсь, як бліх собака:
Звання, відзнаки та медалі...
А ось роботи — кіт наплакав.

***
На мене часу не жалкують,
Щоб указати вірну путь,
І все, здавалося, цілують!
А виявляється — клюють!

ЖІНОЧА ДОЛЯ

Жіноча доля споконвіку
Себе і гудить, і картає:
Нема життя без чоловіка,
Є чоловік — життя немає.

ПОРТРЕТ

У мене всі людські образи
Спроможні викликать лиш подив,
Бо я в житті своїм ні разу
За власні рамки не виходив.

БУБЛИК

«Все десь поділось, десь пропало!» —
Нужденні люди плачуть гірко.
Вони, ошукані, не знали,
Що головне в усьому — дірка!

БУБОН

Що? Вдарив батько вас, юначе?
Навіщо ж галас, море сліз?
Мене он б’ють (якби ти бачив!),
А я бубню собі під ніс.

ЯК ТЕЛЕВІЗОР Я ДИВЛЮСЯ
РАЗОМ І ПЛАЧУ І СМІЮСЯ

Щодня дивлюся в телеящик
І бачу: все іде на краще,
Тому ціну без зайвих дум
На хліб піднімуть і на струм,
На газ, на сало і все інше
Та й заживем усіх найліпше!
А те, що в деяких містах
Будинки знищено у прах,
Чи то підірвано склади,
Чи то півміста без води,
Чи хтось за послуги медичні
В борги заліз на віки вічні,
На те є докази залізні –
То все природні катаклізми!
Коли ж піднімем в небо ціни,
Настане рай по всій країні!
І я від тих солодких слів
Розвеселився й розімлів.
Та ось сусід мене побачив
І так усе те розтлумачив:
- Дурна у тебе голова –
То ж заспокійливі слова!
А ти на наслідки й причини
Поглянь тверезими очима:
Екс-президент купив хатину
(Не в нас, а у чужій країні!),
А той – відомий нам балбес –
Придбав учора “Мерседес”.
Ану скажи: чому швиденько
У США сховався Лазаренко?
А депутатська зарплатня?
А їхня пенсія сповна?
А різні ТОВ, всілякі трасти?
Їм ціни – тьфу!, бо можна красти!
Для цін таких висока вельми
У них спроможність купівельна!
Тож чути скрізь поміж людьми:
Хтось буде жить, але не ми!..
Давно сусід пішов. А я ще
Пеньком стояв і все гадав:
Так хто ж мені оте збрехав –
Чи мій сусід, чи телеящик?
Якщо між вами є хоробрі,
Скажіть: Хто бреше, люди добрі?!

ЛЯЛЬКИ

Засвіт встали козаченьки
(Надокучила черінь):
Кожен став ліпить швиденько
З кізяка собі курінь.

Потім різні прибамбаси
Начепили козаки:
Ордени якісь, лампаси
Та погони і зірки.

Ще й мундир із галунами,
Ще й папахи голубі...
Кожен став собі отаман,
Кожен — гетьман сам собі!

Причастилися із чаші,
Нарядились в кунтуші...
От би вздріли предки наші —
Реготали б від душі:

— Так ускочити в халепу!
Та хіба ж це козаки?
Це, напевне, із вертепу
Розмальовані ляльки!

РОЗМОВА
вчительки з учнем

Відомо, що Пушкін був "абсолютним нулем" у математиці, Бетховен за все життя не вивчив таблицю множення, поет Роберт Бернс довго не міг навчитись читати, Ейнштейн у 15 років був виключений із гімназії за неуспішність, Чехов залишався на другий рік у третьому класі за відставання в словесності, Шаляпіна не прийняли в церковний хор.
Газета "Голос України" за 8 жовтня 2004 р., с.8

— Чом це в тебе, любий Грицю,
Геть низькі оцінки?
Чи умов немає вчиться?
Чи обсіли ліньки?
— Ви відстали, Марь Іванно, —
Телек не дивились,
Там казали: геніальні
Теж погано вчились!
Взяти Пушкіна. Принаймні
У шкільному віці
В математиці загальній
Двійку мав на двійці!
Чехов (також знаний класик
І митець нівроку)
Теж відзначивсь:
в третім класі
Вчився аж два роки!
Роберт Бернс, як телек свідчить,
Довго вчивсь читати,
А Шаляпіна й у півчі
Не схотіли взяти.

А Ейнштейна (сміх та й тільки,
Та така вже доля)
За його гидкі оцінки
Вигнали зі школи.
Ван Бетховен був нездатний
Два на два помножить,
А які писав сонати!
Хто на це спроможний!?
Тож навіщо те навчання?...
В наслідку виходить:
Розум часто, Марь Іванно,
Від батьків походить!

Марь Іванна очі мружить
І говорить чітко:
— Ти не геній, любий друже,
Ти, мабуть, сирітка...
І такі, як ти, мій хлопче,
Є уже достоту.
Кожен з них зайняти хоче
Керівну роботу,
Щоб зідрати з неньки свиту,
Бо вона ж не рідна,
І пустить її по світу
На поталу, бідну.
Тож іди, учись, дитино,
І шануй родину,
Щоби мала Україна
Відданого сина!

ЛИСТ АМЕРИКАНЦЯМ

Нам Америка по дружбі
Вирішила дати
Безкоштовно для медслужби
Різні препарати:
Був кетгут, була і вата,
Ліки необхідні,
Бо відомо: нас — багато,
А лікарні — бідні.
Тож чекав цього моменту
Ветеран не марно —
Швидко вдягся в "секонд-хенди"
І побіг в лікарню:
— Так стріля, мов із рушниці,
Як почну сідати;
Сам не можу подивиться
Й жінці показати!
Лікар — чемно так — оглянув
Рота, вуха, нирки...
Під кінець іще заглянув
І в останню дірку.
Виніс вирок:
— Ця хвороба
Зветься гемороєм.
Операцію вам зробим —
Будете героєм!
Нам кетгут вдалось придбати
Той, який не рветься,
Ще й не треба шви знімати,
Бо він розсосеться!..
Справу цю не відкладали —
Все, як слід, зробили.
Та на третій день порвало
Ті заморські жили!

Лікарі вже досвід мали
Боротьби з бідою —
Ветерана залатали
Дратвою міцною.
Дід одужав.
І конверта
Взявши рано-вранці,
Написав цілком відвертий
Лист американцям:

"Нам набили мозолі
На одному місці
Турки, ляхи, москалі
Літ отак за триста.
Потім ще й — в еСеРеСеРі...
Від тії відзнаки
Ваш кетгут, шановні сери,
Не на наші с...спини!
Присягаюсь — це не кпини
І даю вам клятву:
Дійсно, ваш кетгут — до спини,
Нижче —
треба дратву!
Поміж нашого загалу
Чув таку я плітку:
Той кетгут, що ви прислали,
Вже десь був у вжитку.
Тому ваші "секонд-хенди" —
Скажем без вагання —
Підривні це елементи
Нашого зростання.
Ось чому наш "старший братик"
Без сумління й страху
Прагне нас "урятувати",
Як колись од ляха.
Нині ж інші в нас надії!
Потім (це зазначим!)
Ми Америці й Росії
Теж отак віддячим!

Поки все.
Хоча чимало
Ще сказати хочеться!
Та - good byе!

Козак Чесало.
Запоріжжя.
Хортиця."

ЛЕБІДЬ РАК ТА ЩУКА

Парафраза

В нас нині Лебідь, Рак та Щука
Вдалися до метаморфози,
Та з ними сталась дивна штука:
Вже віз не тягнуть – тягнуть з воза.

Нема в тім їхньої провини.
Ну що з них взять?!
Вони ж – тварини!

ПАВИЧ У КУРНИКУ

Байка

Людина, звісно, -- цар природи
(Царів за краще не чіпать!),
А ось про курячу породу
Вільніше байку розказать.
----------
Звільнили Півника з посади,
Бо буцім він уже давно
Рід занехаяв, та ще й краде
В Курчат пшеницю та пшоно.

Іще й сусіднього Індика
Із двору врешті-решт прогнав
Щоб той (тепер уже довіку!)
Сюди ногою не ступав,

Хоч той кричав:
- Ти ж родич наче –
Обоє ж вийшли-бо з яйця,
За неповагу цю віддячу,
Бо я ж великий, як вівця!..

На Півня й інші негаразди
Навішали як тих собак,
І хоч і був він добрий газда,
Не врятувало це однак.

І скориставшись із нагоди,
Посаду ту Павич посів,
Бо був, бач, курячого роду
З сім`ї північних Фазанів.

Носив краватку та манишку,
Був набундючений як чорт,
Ще й пришелепкуватий трішки...
“Начальство” – просто вищий сорт!

Всі Кури в захваті дивились
На цього красеня! Одна,
Зомлівши, з сідала звалилась
На купу свіжого лайна!

Павич, допоки ще світ сонця,
Негайно перейшов до справ:
Найняв Шуліку в охоронці,
В комірники Лисицю взяв,

Спустошив куряче корито –
Усе до цурки поглитав
І став кубло собі мостити
Із різних вишуканих трав.

Усіх Курей загнав на гнізда,
Щоб ті продовжували рід,
А з них лиш виливки полізли,
Бо не годовані ж як слід.

Ще й говорив мов недоріка,
Ніхто його не розумів,
Не сокорив, не кукурікав,
А дуже смішно гелготів.

Як ніч глуха на землю впала,
Страхіття сталось в курнику:
Там Павича, бач, заклювали
Та й загребли на смітнику!
----------
Усім, хто в курячій породі
Себе негадано впізна,
Скажу: це вигадка – та й годі! –
І прототипів тут нема!

БАРАН-ПАРОДИСТ

Байка

Коли нема до пісні хисту
Й до прози теж немає кеби,
То можеш стати пародистом,
Якщо у тому є потреба.
Але та справа безперечно
Є надзвичайно небезпечна.
Хто з пародистів те не знає,
Нехай цю баєчку читає.

Баран подався в пародисти
(не вік же в бовдурах ходить):
— Хіба багато треба хисту,
Щоб ту пародію зліпить!
Що там уміти! Взяв чуже,
Переінакшив кожне слово,
Сяк-так зліпив... І ось уже
Твоя пародія готова.
Баран до діла взявсь моторно —
Пародіює всіх співців:
І Соловейка, і Ворону,
І навіть сірих Горобців.
Замовкли всі з тії рахуби...
Лиш Соловейку все дарма —
Рулади так виводить любо,
Мов Барана того й нема.
Але Ворона розлютилась
І просить захисту в Орла:
— Рятуйте птаство, Ваша милість,
Бо нас Баран перекривля!
Орел, коли хотілось їсти,
Занадто думати не звик,
Негайно вп'явсь у пародиста
І став той схожим на шашлик.

Відтоді
В моді
Лише воронячі мелодії,
А не чарівний солов'їний спів,
Бо на Ворон писать пародії
Вже більш немає Баранів!

Мабуть ,
І без моралі зрозуміло
У чім тут суть:
В чуже не лізь, Баране, діло,
Бо заклюють.

А НЕМА, ТО І НЕ ТРЕБА

...Та як каже все село,
Що Гомера не було...

Iван Драч, "Одісей і Пенелопа"

Той Гомер нам ні до чого —
В нас є Драч, хвалити Бога!

ПІСЛЯ СМЕРКАНКУ

...Не держи на серці зла!
Не дрижи, мов несповитий!
Нам судилося на зла —
ману голову летіти!

Кружелятимуть ліси
В нерозгаданому танку.
Ми ж непрямо, навскоси —
Від світанку до смерканку...

Леонід Череватенко, "Дорога",
газета "Літературна Україна",
27 березня 2003р.

Я давно уже пишу.
Знань набралося багато,
Бо немало у віршу —
ванні нині треба знати —

Тут непрямо, там навкіс...
Та бува така хвилина —
Мов штовха під руку біс —
ова личина!

І тоді не знаю, як
Написать: в танку чи в танку...
Зважте, може, що й не так,
Бо писав під час смерканку.

ЗОЇЛИ ЗАЇЛИ

(Пародія на пародії)

...…На мене вшкварте ви пародії
Та й будемо ми квити!...
Я прагну розсмішити обивателів
А зовсім не зубастих зоїлів...
Зоїл тебе назвав:
«Любов’ю одержимий»...
Зоїли осоружні, злі...
Критики, зоїли – златоусти,
Я молю вас, я благаю всіх...
Критикуйте їх, пародіюйте,
Щоб на лаврах не почив ніхто!

Петро Ребро, зб. "Козацькі жарти",
кн. 6, Запоріжжя, "Хортиця", 1998.

Та ти не бійся більш Зоїла, Петре, —
Бо, кажуть, той давненько вже помер,
Та ще й у віршах-бо твоїх не петрав —
Бо ти ж Ребро, а не якийсь Гомер!

ОБКУТЮРИЛИСЬ

Еге! – я вдарив себе в лоб –
Тут я задам їм фору! –
І свій оглянув гардероб
З цієх точки зору.
..............................................
Все вітчизняне, все своє,
Надійне і модняче.
Тож чхати нам на кутюр`є,
Ба навіт ьна Версаче!

Петро Ребро, “Чого плаче Версаче”

Якось, попорпавшись у збіжжі,
Вдягнувши кращеє добро,
Йшов по проспекту в Запоріжжі
На променад Петро Ребро.

Мабуть затявся дати хльору
Усім відомим кутюр`є!
І дійсно – наробив фурору
Поміж усіх, хто був і є!

Про ту негадану рахубу
Чутки не згасли й дотепер,
Бо сам Версаче врізав дуба,
Діор од заздрощів помер!

З тих пір у моді лиш товари,
В яких гуляли козаки:
Брилі, жупани, шаровари,
Киреї, свитки, личаки...

Хоча зотліло все на порох,
Та з того висновки прості:
Нехай же знає клятий ворог –
Порохівниці не пусті!

СУПЛІКА

До Миколи Білокопитова

Предивні відбулись метаморфози:
Курчата вже, як трохи підросли,
То курям всім на сміх,
А мо`й на сльози,
По-каченячи крякать почали...
...Звір такий, що як до діла,
То і тигра згама.
...Далі йдуть – Рябко, Моторний,
Тузик, Бобик, Шарик...

Микола Білокопитов,
“Кря-ко-ко”,”На собачій виставці”
зі збірки “Без паніки”
Миколо! “Без паніки” начеб
Не можемо жити ніяк,
Бо хто ж нам тоді розтлумачить
Про дивних курчат і собак.
А може пуста це балачка,
Бо щось у країні не так, --
З курей уже вивели качку,
А з деяких творять собак.
Вони відгодовані, тлусті,
В очах – затамована лють,
Як тільки хазяїн відпустить,
Нам голови вмить одгризуть!
В Європі ці витівки бачать
Та чомусь уперто мовчать,
А кури не тільки лиш крячуть,
А вже, мов собаки, гарчать
І рвуться вперед, як скажені,
Вожак їх шипить наче сич...
Миколо! Кінчай теревені!
Збирай козаченьків на Січ!

МЛОСНИЙ ШМАТ

Комусь воно як Рай, оці лиснючі бруки
Столиці здобної і неба млосний шмат.
Він мовчки сніг гребе. У нього мерзнуть руки.
Гребе і все. Проходьте, вашу мать.

Павло Вольвач, із зб. "Південний схід",
К., 2000

Пишу я вірші.Дуже терпнуть руки.
Пишу і все. Читайте, вашу мать.
А потім все те понесу до друку,
Щоб мати здобу й сала млосний шмат.

ОГОЛЕНИЙ ЩЕМ

...Поназбирають в брилики мій щем.
...Не поверну у щем надій я зроду.
...Зів’ялих квітів тихий щем.
...Полинуть звуки, як щемке намисто.
...І гострий щем, неначе постріл.
...Навзнак лежить – оголений мій щем.
...У серці щемлять, як вина.

Лариса Коваль, зб. "Сполох осінніх айстр", Запоріжжя, 1998.

Збираю в брилики свій щем,
Щоб закопати під кущем,
Та щем як блисне променисто!
Дивлюсь: а то щемке намисто.
І так у грудях защеміло,
А може хтось і не повірить —
Я пролила рясним дощем
На збірку віршів голий щем.
І там не стало інших тем —
У кожнім вірші щем та щем...

Якби не той триклятий щем,
Я б написала щось іще!

КРУГОВЕРТЬ

Я так живу. Не лад і шкереберть.
У мене п`ятниця бува у понеділок.
Мій день, як безупинна круговерть...
...Я не шукаю для дороги назву.
Поезія. Я в ній знайшля секрет,
Як жити у кількох світах одразу.

Світлана Аніщенко, “Я так живу...”
Із кн. “Письменники запорізького краю”,
Запоріжжя, “Хортиця”, 2002.

Іде все шкереберть – не до ладу:
У мене п`ятниця бува у понеділок,
В четвер – субота... Так я і живу.
Та й взагалі – кому до цього діло?!

У віршах безупинна круговерть –
Мого буття небачена експресія.
Де я?
В яких світах?
У чім секрет?..
Невже отак заплутала поезія?!

ХТО КОМУ ЗЕМЛЯК?

(Після ювілею Петра Ребра)

Стократ тепер він славен, братці,
Бо він поет не просто так,
Не просто – Толя Рекубрацький,
А самого Ребра земляк!

Та він не згоден з цим ніяк:
— Ні-і! То Ребро мені земляк!

ПИЛИПОВІ ЮРИКУ

Авторові збірки “П`ятнадцята премія”

Відомо: гроші – то сміття для генія,
Та все ж Пилипу хочу побажати,
Щоб крім тії “П`ятнадцятої премії”,
Йому вдалось ще й Нобелівську взяти!

МАГІСТРУ ЕПІТАФІЙ

Микола Сом в своїй парафії
Прийняв на себе марний труд:
На всіх клепає епітафії,
А люди знай собі живуть!

ХРЕСНИЙ ШЛЯХ

Нам нині вказують дорогу
В майбутні дні, в нове життя
Оті, що знають все потроху,
Але нічого – до пуття.

Країна б’ється у пологах,
Несе свій хрест нужденний люд...
Невже ведуть нас знов для того,
Щоб розіпнуть?