ОЛІЙНИК Степан (Вірші) Продовження

ДАНИЛО ЖУК — КАНДИДАТ НАУК

Не знав ніяких творчих мук

Цей кандидат Данило Жук.

Одним лиш мучився щодня:

Як поскоріш добуть знання.

Писав, засвоївши ази,

Він «труд» на тему бойову:

«Психологічний стан кози,

Коли скубе вона траву».

Для цього Жук книжок про кіз

Перечитав не менше віз,

Щоб навести побільш цитат

(Чужих думок, процентів, дат),

Для цього він на толоці

У тихий день і в час грози

Сидів з блокнотом у руці,

Очей не зводячи з кози.

Вивчав практично, наяву

Козиний погляд на траву:

Щоб дати точне резюме —

Де чхне коза, де скаже «ме-е!»

Оце і все із «творчих мук»...

І діло в нього — на мазі!

У кандидати, в храм наук

Пробрався Жук на тій козі!

Сидить там рік, і два, і сім.

Набрид промовами усім,

Загоноривсь (досяг мети!),

Уже й з директором на «ти».

На кожних зборах те ж саме

Жує пролаза-кандидат.

В науці він ні бе ні ме!

Зате зарплата в акурат!

У інших — творчість, відкриття,

Натхненний труд в ім'я життя,

Нові стремління до висот,

Щоби порадувать народ!

А Жук — лиш горло голосне! —

На мертвій точці і стезі:

У модній шляпі і в пенсне

Сидить і досі на козі!

Та, власне, Жук і йшов сюди

Не на шукання і в труди.

Ціну високому званню

Він розглядав як зарплатню!

З чиєїсь легкої руки

Він присмоктавсь тут, як павук,

Вони ще є, такі жуки,

У всяких галузях наук!

Сидять поважно там і тут,

У «Мерсах» їздять в інститут,

А пишуть «праці» всі літа

Про «Роль гарби і хомута»

«Про психологію кози»,

Ще й ходять важно, як тузи!

Солідних вчених удають!

Пора б спровадити жуків

З обжитих ними всіх кутків!

Хоч є звання у них, чини,

Вони в науці — бур'яни.

Хай ті на зміну їм прийдуть,

Хто справді вносить цінний вклад,

Хто сполучає чесний труд

З званням ученим — кандидат!

1954

І НЕ ДУМАВ Я ЖЕНИТИСЬ 

(Жарт)

І не думав я женитись,

Та попутав біс:

В бабин дім води напитись

Чорт мене поніс!

А бабуся жінка хитра:

Не води дала,

А поставила півлітра

І кудись пішла.

Залишила дочку в хаті

(Гарну, як на те!).

Випив я, підсів до Каті,

А вона — цвіте...

Саме в щічку Катерину

Чмокнув, як на гріх...

І якраз у ту хвилину

Баба на поріг:

— Якщо так жартуєш, враже,

То ж не кинь, гляди!

То приходь і завтра, — каже, —

Випити води...

Я поклявся, побожився,

Що для Каті зріс...

І не думав, а женився!

Так попутав біс!