Ретропедагогіка,

або

ЛІКИ  

ДЛЯ  КАЛІКИ

Микола  БІЛОКОПИТОВ

В телевізора по вуха, як свиня в корито,
Упихається щоденно телеман Микита.
Геть усе, що там побачить і все, що почує
Він по-своєму тлумачить
                                         й тут же коментує:

«Он, диви, тату в бельгійки просто на сідниці –

Треба, щоб і в нас робили так усі дівиці.

Ми ж повинні до Європи ближче підпихаться,

Щоб від їхньої культури менше відрізняться...

А осьо американці – кинулись до шопа,

Нагребли харчів, до столу

                                             і – хто більше злопа,

Розжиріли, що не годні ні встати, ні сісти...

Ну а ми що, так не можем? Чи нема що їсти?

А французи прогресивні (за підтримки влади!)

Ходять не на барикади, а на гей-паради

Й домоглись, щоб Жан із П'єром – голубочки любі –

Проживали один з одним у законнім шлюбі

Ще й могли усиновити хлопчика малого...

Тільки ж кого вони, ги-ги-ги-ги,

                                                    виховають з нього?

Втім, не дуже нас обходить статева незвичність,

Ми – за космополітичність, за демократичність!»

Тут Микиту за піжаму смикає дружина:

«Ти від ящика відлипни! Подивись на сина!»

Глипнув тато на синочка і засіпав ротом,

Рідне чадо – щось середнє між півнем і чортом:

Весь в тату, стричить над лобом ірокез барвисто,

На обличчі – туш, помада, на шиї – намисто,

А із одягу – бюстгалтер й дамські панталони...

Щось белькоче про терпимість, про права й закони

І про те, що він виходить заміж за Миколу...

Батька трясця ухопила...

                                            Після корвалолу

Він таки прийшов до тями, взяв пасок у руку

І згадав стару й дієву дідову науку:

Як в селі у баби й діда гостював маленьким –

Цю науку від старого переймав частенько.

Щось поцупить із чужого саду чи городу,

Або вчинить з пацанами якусь іншу шкоду –

Дід бере пасок ляскучий, чи верткі лозини

І проходиться по спині й трохи нижче спини,

Так незлісно, але щиро знизу пошмагає

І глупоту всю достоту з мізків виганяє.

А на згадку про моменти виховні й конфузні

Не тату, а тимчасові

                                   «пам'ятки» на гузні...

Так ото ж згадав Микита дідову методу

Й заходивсь паском із сина вибивати шкоду.

Після третього сеансу сталось просвітління:

Різні збочення пощезли, як під сонцем тіні.

Хлопець наче пробудився,

                                             роздививсь довкола –

Нащо йому та помада і якийсь Микола...

Із очей полуда спала, дякуючи батьку,

Зацікавлено вже зирка на сусідську Надьку.

Словом, вимелося з нього, що було потворним,

Став він як у «Енеїді» – парубком моторним.

Ще лікує нас дідівське правило залізне! –

Повертаймось до дідизни!

                                            Поки ще не пізно...