АКРАМ Марина (Marina Akram) - поезії з іншого континенту

Хто ти? Мій дім, моя уся родина?

Ти- множина із споминів моїх

Спеклася, сплавилася воєдино

У мій, моя, моє, мої... МОЇ.

Сліпці, кому минуле заступає нині.

А спогади це той чудесний дар

Який зринає в зустрічей хвилини,

Або коли крізь роки задзвенить печаль.

 

Грудень, 2020, Індія

 

 

***

Ох, не хочу лягати в землицю чужу
І розвіятись попелом страшно.
А що вдію, зайшла за далеку межу,
А що вдію, коли серце навпіл?
Половина росте десь у ріднім дворі,
Половинка відчахнута — всюди.
Де вкоріниться — там і росту, і цвіту,
Бо завіяло десь межи люди.
Межи люди чужі, між далекі світи
Занесло, як насіння кульбабки.
І чомусь уві сні я до мами біжу,
І чомусь сняться сестрині грядки.
Отако побувала удома... всю ніч.
Перевідала рідних, та й годі.
Повертаюсь лицем до синів до своїх
І виборсуюсь із перешкоди.
І планую життя, поряд вірне плече —
Обіпертися зручно й надійно.
Лиш чомусь уві сні наче щось обпече.
І потягне в журбу неспокійну.

18, Листопад. 2020. Індія.

 

 

Полетіла журавонька
Журавля шукати.
Відшукала, та й пристала,
Та й почала ткати.
Ткала долю далекую,
Довгії дороги,
Та інколи прилітала
Й на рідні пороги.
Ткала долю сміхом в горі,
Ткала жартом біди,
А журавлик догоджає,
Та й з біди - півбіди.

Гаптувала доріженьку
Сміхом та піснями,
Любим серцю чоловіком,
І двома синами
А синочки, як дубочки,
Виросли на диво:
Так до неї припадають!
Любо серцю, мило.
Вишивала доріженьку
Сумом і журбою,
Вишивала й тихим щастям,
І радістю долю.

Заронила насіннячко
У чужу землицю,
Мусить жити, поливати
Чистую водицю.
Дай то Боже журавоньці
Віку звікувати
Із заморським журавликом ,
Та й горя не мати.
Дай то Боже білокрилій
Та не сумувати,
Та з синами-журавлями
Додому вертати.

6, Листопад, 2020

 

***

Перчить, гірчить нерозуміння
Штрикає голкою і труїть кров.
А всього: хтось пройшов етап прозріння
А хтось завис у пошуках його
І точки зору різні, і бажання,
І люди так поволі і живуть.
А істина проста: це - небажання.
І нехіть знати, розпізнати суть.
Комусь комфорт порушити несила,
Переосмислити вже вкладене колись
У мізки. Так і йтиме до могили...
Поїв, поспав, устав, вдягнувся, вмивсь.
Комусь байдуже і немає діла,
А в когось страх нажити ворогів...
А хтось мовчить, бо й пискнути не сміє,
Бо любить свій комфорт передусім.

8, вересень. 2020
Індія

 

***

"Я — Точка, і важіль без мене це - нуль!
До мене його прикладають!!
Без мене ніяк, бо скелю любу
На точку обпершись звергають!"

Так, думає точка, всіх точок король,
Що важіль без неї не може.
А істина в тому, що точка ніщо
Без важелю. Хто їй поможе?
————————
А точок багато таких розвелось
Задерті носи і гординя...
Задуматись варто, що ти не один
Що ти без людей не людина.

6 вересня, 2020
Індія

 

***

Ну і що, що під очима зморшка,
Ну і що, що я місцями сива,
А на селфі он яка усмішка,
А на селфі он яка щаслива.

Ну і що, що я так далеченько,
Ну і що, що діти виростають,
А на селфі я ще молоденька,
А на селфі я ще політаю.

Ну і що, що на душі тривога,
Ну і що, що клопоти обсіли,
А на селфі в мене перемога,
А на селфі коси не сивіють.

Ну і що, що роки, рік до року,
Ну і що, що я в житті несміла,
А на селфі я така нівроку,
А на селфі я така красива.

16.08.2020
Індія

 

***

 

На краю безодні ти і я
Близько-близько підійшли до краю
Скільки нам відмірено - не знаю
В нас попереду ще довге є життя

На краю безодні я і ти
Живемо у хвилях, вітрі, бурі
Як же швидко роки промайнули
А для мене й досі тільки ти

На краю безодні стали ми
Й полетіли зорями у всесвіт
І чумацьким шляхом-перевеслом
Пов'язало долі назавжди

На краю нам пощастило стати
Потонули в ніжному єднанні
Стрибнули удвох у вир кохання
Знаєш, а ми вміємо літати!

4, Серпень, 2020. Індія.

 

***

 

Туманіє життя над покосами снів,
Омите сонцем і ціловане росою.
Десь здалеку долине тужний спів,
Поцілений самотньою журбою.

Стріпнеться гілочка в моїм саду
Назустріч кличу, струшуючи роси,
Із ким іду, куди й за ким іду,
Через життям накошені покоси...

Ступає поряд віра і любов,
Іду та йду, та все велінням серця,
А хтось журбою розмиває кров,
А хтось самотньо тужить від озерця.

Курличе-плаче про свою печаль
Якась, тепер самотня вже, пташина.
Чи то в журавки пару лис відняв,
Чи то життя її поцупила людина.

У затишку, де спокій снів і днів,
Живу. А вколе в серце і омиє кров'ю,
Як здалеку долине тужний спів,
Поцілений самотньою журбою.

31 липня 2020
Індія.

Часом виникає відчуття, що ви – самотня людина, відрізана від світу, нікому не потрібна і внутрішньо спустошена.
Часом - відчуття, що десь поряд хтось згинається під тягарем самотності.
Дай Боже нікому не відчути самотності. Дай Боже всім, хто може - поділитися теплом душі з самотньою людиною.