ПАРОСТКИ «СМЕРІЧКИ» - ВИЖНИЦЬКА «КОНСЕРВАТОРІЯ» ЛЕВКА ДУТКОВСЬКОГО

Зміст статті

 

 

ВИЖНИЦЬКА «КОНСЕРВАТОРІЯ» ЛЕВКА ДУТКОВСЬКОГО

У багатоголоссі української естради з її першовитоків давно і впевнено для багатьох поколінь звучить неповторний мотив оптимістичної музики новатора-музиканта, педагога, композитора Левка Тарасовича Дутковського. У середині 60-х років Дутковський уперше в Україні використав електроінструменти в створеному ним ансамблі «Смерічка» і поєднав елементи поп-рок-музики та джазу з українським фольклором, тим самим започаткував «нову музичну хвилю», яка в подальшому стала прикладом для музикантів, композиторів, музичних ансамблів.

ВІН весь у творчості ще з того карпатського літа, коли усвідомив себе наче піднятим на крилах незборимого потоку звуків лісу і полонин, трембіти і дримб, щебетливих цимбалів і високого голосу скрипки, раз по раз приголомшуваних вічним збитошним неспокоєм Черемошу.

У тому солодкому полоні дитинства всотував спрагло шкільне дозоване всебічне пізнання неосяжної землі і її післязимове пробудження, закони матеріального буття аж... до небуття, веселкове диво щоденного гуцульського у вічних трудах побуту, посту і щедрих Різдва та Великодня - над якими урочистою святковістю, коли й журливо, завжди панувала пісня...

Протяжна або швидкого коломийкового ритмічного нестриму з жартівливим настроєм пісня ніколи не відпускала від себе мрійливого наполегливо-спостережливого хлопчину, водила стежками прадідівського неспокою аж до Мукачівського музично-педагогічного училища на Закарпатті.

Криптограма Вижницького І Всеукраїнського фестивалю української естрадної пісні імені Назарія Яремчука у 1996 році ніби увібрала в себе одним знаком таємницю з'яви Левка Дутковського на небосхилі пісенної долі України на правобережжі у Вижниці в останній третині XX століття.

Народний артист України з 1997 року, вшанований високим і відповідальним званням в Українській незалежній державі у 54-річному віці, отримав визнання за багатолітню подвижницьку працю першопрохідця на щедрій, засіяній його зусиллями ниві української естрадної пісні, а також у цьому ж році - званням «Дипломант конкурсу на кращі вокально-хорові твори під гаслом «Створімо сучасну українську патріотичну пісню» за композицію «Діва Марія» для солістів, дитячого, жіночого й чоловічого хорів та фортепіано».

Невдовзі після нього запізніле визнання прийшло і до дружини - Алли Борисівни Дутковської, випускниці Вижницького училища прикладного мистецтва, художниці, відомого модельєра оригінальних костюмів нової хвилі для концертних виступів ансамблю «Смерічка», багатьох відомих ансамблів і співаків України відзначеної у 1998 році званням «Заслужений діяч мистецтв України». Виставка-портрет «З любов'ю назавжди» із двох розділів «Світло душі і таланту - невичерпне джерело» та «Земна царівна співосвіту», що відкрилась 15 серпня 2009 року в Чернівецькій обласній бібліотеці імені Михайла Івасюка до 60-річчя від дня народження художниці-модельєра Алли Дутковської вже без неї, бо відійшла за вічну межу 2004 року, сколихнула у пам'яті людей незабутній образ-спогад про незрівнянну майстриню гармонії кольорів, дивовижних ліній сценічних костюмів, створених нею, у яких величаво зазвучали чарівні звуки самобутньої музики Карпат, бо була у центрі творчого ядра, яке у 70-і роки XX століття зламало старі стереотипи української естради у музичному стилі та в проектуванні сценічного одягу. Творчий неспокій це подружжя реалізувало в унікальному українському містечку Вижниця над Черемошом в оточенні карпатських заліснених вічною зеленню вершин, неперебутніх глибинних джерел із прадіда мистецького хисту веселкової вишивки, ткацтва, дивописанки, оздоблення дерева чи металу вічними символами буття і глибоколюдяної філософії великого народу. Цей край сповідував свою самобутність і в щирому природно співучому українському слові та неповторній мелодійності троїстих музик.

І запраглося йому довершення гармонії індивідуальних творчих шляхів із природними ритмами Всесвіту, щоб Земля не порушувала ритмічність дихання, споживаючи життєдайну енергію Космосу цієї, очевидно, своєрідної, однієї з багатьох оази вселенського розуму...

Минають десятиліття з дня засвідчення вижницького районного самодіяльного вокально-інструментального ансамблю «Смерічка» як колективу Чернівецької обласної філармонії на професійній сцені. Засновник, художній керівник ансамблю композитор Левко Тарасович Дутковський щороку 9 квітня - у день його народження своєрідно підсумовує пройдений шлях, звертається до незабутніх пісенних віх. Особливо ж, коли йому, тридцятирічному керівникові ансамблю «Смерічка», слава про який уже тоді подолала кордони багатьох держав, у цей день його талановитий учень Назарій Яремчук подарував віршовану посвяту-вітання «Вікна творчості». 22-річний Назарій того квітня 1973 року, вже соліст ансамблю «Смерічка» при Чернівецькій обласній філармонії, у властивій йому манері захоплення прекрасним, відкриває світові втаємничені у Вижниці в «нічному спокої» неспокійні «стукоти гам у серці» видатного вчителя:

...Час не для нього,
спокій не для нього,
коли «пісні Черемошу
із гір дзвінких летять,
весняно, літньо,
зимньо і осінньо
снагою творчого неспокою горять...


Пісенна біографія в озвученому поетичному слові, одна для вчителя і його учнів, формувалася на обох берегах Черемошу. Левко Дутковський - на лівобережжі з невеличкого містечка Кути, що на Івано-Франківщині, де народився 9 квітня 1943 року в родині службовців. Після демобілізації з армії, з 1966 року працює на правобережжі Черемошу методистом хору й вокалу, художнім керівником Вижницького районного будинку культури. Дозвілля жителів містечка, в якому було сконцентровано мистецьки налаштовану талановиту молодь, викладацькі колективи Вижницького училища прикладного мистецтва, трьох загальноосвітніх і музичної шкіл, урізноманітнювала активна творча діяльність багатожанрових колективів художньої самодіяльності. Ансамбль танцю «Смеречина» ще у 1965 році виборов почесне звання народного. Духовне середовище райцентру в мальовничій місцині передгір'я вабило на вихідні й свята в Карпати мандрівників та студентів з Чернівців.

Неповторне концертне дійство під Новий далекий 1967 рік, підготовлене керованою Левком Дутковським чоловічою музичною групою у новітньому стилі біг-біт Будинку культури, стало незабутнім мистецьким сюрпризом не тільки для молоді, а й усіх глядачів, бо вижничани збирались на забаву від малого до найстаршого віку.

Вперше на сцену разом із самодіяльними музикантами-«бітлами», які грали на виготовлених власноруч електрогітарах чарівну мелодію Левка Дутковського в сучасних ритмах, вийшла вокальна новостворена жіноча група (бек-вокал) із підспівом солістові новорічної пісні на слова учня училища Анатолія Фартушняка - «Сніжинки падають». Гармонія українських слів і технізованої новітньої музики, якою тоді захоплювалась молодь світу, з яскраво вираженим фольклорним забарвленням, незвичайна виконавська манера ансамблю були сприйняті із захопленням. Минуло кілька десятиліть із тієї великої ночі народження пісні, але без перебільшення, для очевидців і учасників того дійства дивомелодія «Сніжинки падають» не зрівняється - в красі досконалого багатоголосся, простого переконливого словесного ряду, темпоритміки виконання - з будь-якою сучасною і не лише сучасною, новорічною піснею, яка була б спроможна подарувати таке всеохоплююче відчуття щастя й надії. А чого ще, як не цього, кожен шукає в музиці? І, на радість, вона звучить у наші дні.

Назарій Яремчук у вітанні дає волю його хисту до віршування, поезії, висловлює захоплення «очима гір - незгасними вікнами мелодій, що зачаровують іскрами з кременю скель», котрі невтомною працею «викрешує» вчитель.

І радіє, бо хто так, як він знає, як «роками там кувалась пісня-криця», щоб переможно «в людях задзвеніти».

Коли писались Назарієм у Вижниці ці натхненні рядки, він уже втратив і маму Марію, яка листівкою ще вітала з новим 1971 роком (останнім роком її життя) Левка Тарасовича і дякувала йому за виховання сина, раділа успіхам усіх смеречан. «Вікна неспокою» Левка Дутковського часто були для Назарія прихистком у важкі хвилини життя і надією... І тихим щастям, коли смеречани збиралися разом, особливо ж у товаристві Володі Івасюка. Він деколи приїжджав із Чернівців до свого друга-композитора. Їм завжди було про що поговорити, щиро раділи мистецьким знахідкам. Приніс Володя скарби свої Левкові Тарасовичу, з щедрої душі якого вже неповторно звучатимуть вони у віках...

А кожна наступна приязна зустріч двох пісенних побратимів відлунювалась у нових творах. Ці зустрічі залишились дорогим спогадом смеречан. І найбільш виразно заявили про себе на крутизнах несприйняття новітнього пісенного стилю «Смерічки» членами Спілки композиторів України, організаторами оглядів художньої самодіяльності різних рівнів.

Відрадно, що саме завдяки настирливості, наполегливості, особливо глибокому відчуттю краси, Левко Тарасович не зійшов із второваного ним шляху осучаснення української народної пісні і гранить нову перлину - блюз «Бажання», пісню «Ти прийди у синю ніч», які ідеально підійшли для голосу Василя Зінкевича, аранжує для «Смерічки» твори Василя Михайлюка та інших композиторів. Пізніше пише рок-композицію на вірші Миколи Негоди «Черемоше сивий» (1969 р.) та рок-баладу на вірші Анатолія Драгомирецького «Скрипка без струн» (1972 p.). Але тодішній досвід самодіяльних вокалістів не дозволяв виконувати складні твори на загал, тому ці композиції прозвучали вже в середині 90-х років XX століття.

Справжня «консерваторія Левка Дутковського», за словами ще одного його талановитого учня Василя Зінкевича, не передбачала будь-яких послаблень у многотрудній науці вокалу з огляду на художню самодіяльність учасників ансамблю, які в більшості не мали елементарної музичної освіти, але хотіли співати, щирою, незрадливою любов'ю до музики сприймали високопрофесійну вимогливість учителя.

«Успіху «Смерічка» сягнула завдяки засновникові Левкові Дутковському, надзвичайно настирливій, наполегливій людині, до безтями закоханій у свою справу, - згадує відома колишня солістка Буковинського ансамблю, співачка високої виконавської культури ансамблю «Смерічка» Марійка Ісак. - Це він навчив співати Назарія, мене, Василя, всіх смеречан». «Левко був людиною, яка заглядала в майбутнє, надзвичайно проникливою, він уже тоді думав про перспективу колективу і підбирав новий склад... Цей хлопець (Назарій. - Авт.) - це та глина, з якої я зліплю народного артиста», - згадував учителя колишній «смеречанин» Григорій Чернишов, який порекомендував маестро послухати талановитого юнака. Чи не було це однією із вагомих, можливо, основною причиною феномену кількадесятирічної слави ансамблю та його традицій?

Звісно, що ці відомі світові ще з Вижниці пісенні імена - тільки незначна, хоч надзвичайно яскрава педагогічна удача Левка Тарасовича.

І дотепер смеречани, колишні шанувальники «Смерічки», згадують, як незвично і смішно було спостерігати початкові невпевнені спроби в ролі співака Василя Зінкевича, якого знали й любили у Вижниці з першого курсу училища як віртуоза танцю відомого ансамблю «Смеречина». Але не відмовив Левкові Тарасовичу й після демобілізації з армії (повернувся у 1968 році закінчувати училище і здобував фах художника), якщо треба було з якихось причин замінити соліста. Працював над собою довго і вперто. І на цьому яскравому прикладі співочої кар'єри лауреата Державної премії імені Тараса Шевченка, народного артиста України, українського філософа і людини високої культури, улюбленця народу Василя Зінкевича, який успішно і з вдячністю опанував сувору «консерваторську» програму з вокалу Левка Дутковського, можна оцінити педагогічний хист керівника ансамблю, його особливу методику підготовки пісенних велетів.

Вижницькі «вікна творчості» репетиційної кімнати Дутковського в будинку культури, на чиє світло високої щирої музики звідусіль зліталась небайдужа до справжньої краси юнь, стали вікнами всенародного визнання української естрадної пісні останньої третини XX століття.

Відомий соліст ансамблю «Смерічка» Назарій Яремчук, викоханий вимогливістю, терплячою працею вчителя, розповідав світові про талановитого митця Карпат, пісня якого устами самодіяльного ансамблю Вижницького районного будинку культури

«летить світами
свіжим гірським вітром,
про край співає рідний незрівнянний...»

Щоденною працею, професіоналізмом педагога співакові було поставлено голос, розвинуто впевненість у собі... Сам Назарій виявився напрочуд працьовитим, безмежно закоханим у Левкову музику. Ніхто і ніколи ще так натхненно не виконував його пісню на слова Анатолія Фартушняка «Незрівнянний світ краси», як Назарій. Створені Дутковським пісні та їхнє оригінальне виконання «Смерічкою» дали новий напрямок музичному стилю, виконавській манері у розвиткові української естрадної музики взагалі.

Схвальні відгуки на пісню «У Карпатах ходить осінь» спонукали Дутковського надіслати її для опублікування в журналі «Музична Україна». Та офіційна думка музичної редакції, яка визнавала й публікувала тільки твори членів Спілки композиторів та Спілки письменників, не схвалила текст пісні і спромоглася на відповідь лише через чотири роки. Відповідь не застала Левка Тарасовича у Вижниці, бо ансамбль вже успішно працював у Чернівцях на професійній сцені.

Вражаючою особливістю вижницького періоду творчості Левка Дутковського була подвижницька багатогранність його обдарувань, що проявилися в успішному ансамблевому доборі учасників гри і співу, в спільній їхній закоханості в українську пісню, щасливій оптимістичній єдності слів та музики, форми та змісту сценічного дійства... На межі можливого скромно і впевнено, без галасу про першість навіть у середовищі професіоналів, але щоденною важкою працею аматорів, незрівнянними своїми піснями та найкращими інших композиторів, як правило, також самодіяльних, торував шлях до сердець і земляків, і українців у всіх світах, і всіх людей доброї волі, прихиляв людство до української колиски піснями, настояними на рідних наспівах з українських просторів і гірських вершин, повноголосся стихії рік і морів, навчав говорити українською, співати омріяні не силувані мелодії.

Улюблений народом ансамбль запрошували з концертами на різні урочисті зібрання не тільки у великих містах, а й у найвіддаленіші села, полонини. І всюди смеречани працювали з повною віддачею й отримували велике задоволення від тієї радості, яку дарували вони людям, а люди - їм. У збірних концертах, на оглядах ВІА «Смерічка», як правило, виступав останнім. Він був потужним вибухом в естраді колишнього Союзу і тому, що співав по-новому, і тому, що співав українською талановиті пісні Левка Дутковського та Володимира Івасюка.

Лауреату республіканського фестивалю ансамблю «Смерічка» присвоюється у 1972 році звання «Народний», самодіяльному колективу пропонують переходити на професійну сцену, Левка Дутковського представляють до звання заслуженого діяча мистецтв, якого він не отримав...

Уже перші музичні акорди зривали шквал оплесків найвибагливішої публіки, «Смерічку» знали, любили. Коли смеречани у вишуканих, витончено, зі смаком сконструйованих стилізованих костюмах з'являлись на сцені, слухачі підспівували, довго не вщухали їх вдячні бурхливі оплески. Виготовлені на народній основі, за ескізами дружини керівника ансамблю Алли Дутковської, концертні костюми вражаюче гармоніювали з піснями, творили незабутнє диво. Долучались до їх виготовлення і колишній учень училища прикладного мистецтва визнаний соліст Василь Зінкевич, майстрині Вижницького побуткомбінату, бригада майстринь Міліївського побуткомбінату під керівництвом закрійниці Ольги Курик, відома вишивальниця Олена Гасюк. Отже, спільними добрими намірами витворювались строї небаченої на естраді краси, в яких традиційне конструювання народного одягу поєднувалося з сучасними силуетами.

Новітнє на естраді вижницьке виконання пісень самодіяльним ансамблем «Смерічка» захоплено сприймалось глядачами, але з острахом - організаторами концертів, що проявлялося й у відверто захоплених, і вкрай критичних виступах, зокрема і в пресі. Та все ж ніяк не залишити поза увагою співпрацю, щасливу і плідну, композитора Левка Дутковського та поета Анатолія Фартушняка у створенні оптимістичних пісень, які вознесли українське слово на новітній хвилі біг-бітової музики, у високогідну справу розвитку й зростання української духовності понад буковинським краєм і у найдальші далі любові та миру.

Коли, і неодноразово, Левко Тарасович відчував холодне дихання зла у відповідь на даровану ним красу, - то змушений був знаходити сили - не впасти під його тягарем. Всевладність пісень Левка Дутковського Назарій Яремчук, Василь Зінкевич і всі смеречани відчули й під час телеконкурсу Центрального телебачення «Алло, ми шукаємо таланти», який транслювався з Чернівецького університету, а у фінальному телеконкурсі у Москві з багатьох професійних і розкручених виконавців лауреатом було названо самодіяльний вокально-інструментальний ансамбль Вижницького будинку культури, як і українську «фірмову» пісню «Смерічки» «Горянка». Пісні Левка Дутковського користувались шаленим успіхом... І то було не тимчасовим явищем, захоплення ними не могли зупинити перестороги тих, хто просто не сприймав цього молодого, найдоступнішого, а тому й масового з-поміж інших жанрів музичної творчості естрадного мистецтва.

Незабутньо на відкритих концертних майданчиках і в невеличких клубах завжди, як уперше, звучала величальна природі - «У Карпатах ходить осінь», дарувала відчуття вершин святих українських гімалаїв, як і пісня «Горянка», написаних Левком Дутковським, передаючи традиційні ритми народної душі.

Екрани багатьох країн світу обійшов музичний фільм про ансамбль «Смерічка», знятий 1971 року, названий «Червона рута» за назвою відомої пісні та сюжетом про кохання. Нарешті Левка Дутковського разом із «Смерічкою», Софію Ротару запрошують перейти на професійну сцену в Чернівецьку обласну філармонію, наполягають на запрошенні навіть тоді, коли 10 жовтня 1971 року було створено ансамбль «Червона рута». Порадившись із учасниками «Смерічки», Левко Тарасович вирішив ще залишитись у Вижниці. Але від того у «вікнах творчості» Дутковського не забракло світла.

Дивовижні манера виконання пісень та стиль одягу «Смерічки» були швидко підхоплені іншими колективами. І не тільки в Україні. Новостворений професійний ВІА «Червона рута» при Чернівецькій обласній філармонії, - і солістка його Софія Ротару, - виконуючи й пісні Левка Дутковського, також не відступили від концертних костюмів, які високопрофесійно за ескізами Алли Дутковської виготовляли буковинські майстрині, пізніше шили також у містах Ризі та у Сімферополі. Плідна співпраця закоханих у мистецтво родин продовжилась на роки, щоразу приносила радісні переживання шанувальникам пісні в Україні, Росії, багатьох країнах світу. Захоплено повідомляла преса про цю співпрацю, зокрема про незабутнє мистецьке диво виконання Софією Ротару пісні Левка Тарасовича «Черешневий гай» у сконструйованому Аллою Дутковською платті за мотивами гуцульського килима. Визнана художник-модельєр і надалі проектувала костюми для Софії Ротару і ВІА «Червона рута» в 1976, 1980, 1983, 1991 роках, для ВІА «Черемош» і його солісток Лідії та Ауріки Ротару в 1984 році, серед яких комплект сценічного одягу «Писанка».

Весела, глибоколюдяна, талановита, з глибин душі народу чарівна пісня українського мелосу, ще з тих дотрипільських просторів, заполонила міста й села великої країни, викликала підозри й острах влади, стурбованість тим, що «утвердилась мода на українське», вся Україна прагла заговорити українською, а самодіяльний музичний колектив з далекої провінції навчив різномовні народи розуміти й співати пісні «Смерічки».

У багатьох родинах, і не тільки Буковини, й дотепер зберігаються фотографії, афіші улюбленого ВІА різних років, різних за складом виконавців і, безумовно, платівки із записами чудових пісень. І у сім'ї колишньої солістки Алли Зборлюкової також, як згадувала вона, бережуть нині вже рідкісні фотографії того першого складу «Смерічки», в якому Алла співала, коли він разом із Левком Дутковським з 1 квітня 1973 року перейшов у Чернівецьку обласну філармонію. Солістка Алла Зборлюкова виконувала українські народні пісні в естрадній обробці Дутковського й закривала друге відділення концертів «Смерічки».

«Ми, - розповідала солістка, - об'їздили тоді весь Радянський Союз. Оберемки квітів... Овації... У буквальному розумінні нас носили на руках... Такого не забути... І в цьому піднесенні, - за її словами, - жодних зіркових хвороб ні у Назарія Яремчука, ні у Василя Зінкевича не було... то були щирі друзі, які щоденно, невтомно шукали свою манеру співу, виробляли свій естрадний почерк».

Одержимий піснею ансамбль у 70-ті роки творив золоті сторінки української естради, хоча «непросто кожних три дні змінювати міста, готелі... інший клімат, дороги, переїзди, - розповідала Алла Зборлюкова, - але ті дні, ті роки, ті чудові пісні, як любов, не забуваються. Бо в тій красі завжди був наш натхненник, чудовий композитор Левко Дутковський». Визнаний найкращим із професійних колективів ансамбль «Смерічка» був обов'язковим і незмінним учасником телевізійних конкурсів, свят пісні, днів культури. Здійснював гастрольні поїздки в Прибалтику, Білорусію, Ленінград, Москву, Сибір, Середню Азію, Закавказзя, НДР, Румунію, Чехословаччину, Монголію, Лаос, брав участь у Всесоюзних фестивалях музичного мистецтва «Московські зорі», «Київська весна», «Кримські зорі», «Білоруська музична осінь», «Мерцишор», «Дружба», «Вогні магістралі».

Успіхи високопрофесійного ансамблю злились у суцільний калейдоскоп слави, додавали сил для пошуку можливостей удосконалення творчих набутків «Смерічки», яка постійно розширювала географію своїх гастролей. Змінюється склад ансамблю, зростає професіоналізм музикантів і вокалістів, репертуар, що не залишається поза увагою преси. Раритетами стали давно кожен із записаних фірмою «Мелодія» дисків: «Смерічка» - вокально-інструментальний ансамбль, художній керівник Левко Дутковський. 1976 рік»; «Вокально-інструментальний ансамбль «Смерічка» виконує пісні Левка Дутковського. 1978 рік»; «Незрівнянний світ краси» - співає Назарій Яремчук. 1980 рік»; «ВІА «Смерічка» - художній керівник Левко Дутковський. 1981 рік». Усіх не перелічити. Кожна окремо взята пісня, яка ще звучить не тільки на Чернівецькому радіо, повертає радість пережитого, дарує піднесення і в сьогоденні засвідчує безсумнівну неповторність музичного почерку колективу та маестро.

Доречно з такої нагоди згадати інтерв'ю «Незрівнянний світ краси», яке дав Назарій Яремчук журналові «Ранок» уже як заслужений артист України в 1979 році:

«Незмінним моїм наставником, який тривалий час був художнім керівником «Смерічки», є композитор Левко Дутковський. Він вивів ансамбль на професійну сцену. Ціную його за вміння розпізнати талант, за безмежну відданість пісні і молодіжній естраді. Згадаймо його вихованців: це Василь Зінкевич, якому також присвоїли звання - заслужений артист України і народна артистка України Софія Ротару, і Марія Ісак... А скільки музикантів, вихованих цим талановитим педагогом, грає нині в «Червоній руті», «Світязі», «Піснярах»?» Саме газета «Комсомольское знамя» до ювілею Левка Дутковського за квітень 1973 року повідомила, що «Володимир Івасюк не єдиний, а один із багатьох молодих музикантів, кому Левко Дутковський допоміг відкрити свої творчі можливості, знайти свій стиль». Адже виконання пісні - спільна праця композитора, аранжувальника, виконавця. Йому завжди треба було кимсь опікуватись...

Хочеться додати до цього переліку також імена сформованих ним професійних співаків: Анастасії Лазарюк, Людмили Артеменко, співаків-композиторів, які набували досвіду у «Смерічці» під його впливом - Павла Дворського, Віктора Морозова. Саме останній з ВІА «Арніка» за виступ із піснею «Чорна рілля», яку Іван Франко характеризував як твір XIV століття, у телеконкурсі «Алло, ми шукаємо таланти» в 1972 році здобули перемогу на всесоюзній арені, був виключений з Львівського університету. У складі чернівецької «Смерічки», куди його запросив Левко Дутковський, бард Віктор Морозов виконував авторську пісню на слова Василя Симоненка «Ти знаєш, що ти - людина?»

Звичайно, не випадково і з вдячністю наставнику Назарій Яремчук у 1980 році назвав свою платівку перших пісень у власному виконанні «Незрівнянний світ краси», своєрідно означивши той перший етап своєї пісенної творчості у майже 30-річному віці.

Нарешті, тільки у 1981 році Левко Тарасович був відзначений на пісенно-композиторській ниві званням «Заслужений артист України». Це тоді, коли вже вдруге повернувся в ансамбль «Смерічка», а за плечима була така слава, що про оте дуже запізніле звання якось і не згадували в публікаціях, бо достатньо було авторитетного прізвища маестро - Дутковський! Із його іменем пов'язані, звичайно, зоряні часи ансамблю, репертуар якого записаний на п’яти авторських платівках фірми «Мелодія».

Імена смеречан від першого складу і всіх наступних Левко Тарасович пам'ятає такими, якими вони були тоді: молодими, під першими прізвищами, закоханими, як і він, у пісню, талановитими, гідними свого народу. Ну а пісні, оркестровки, аранжування... Скільки їх? Багато дивовижно неповторних, щоразу удосконалюваних стосовно вокальних можливостей виконавців.

Величальна кантата «Діва Марія» на слова і музику Левка Дутковського, створена ним ще в доленосному для України 1990 році, незабутньо прозвучала у фіналі І Всеукраїнського фестивалю української естрадної пісні імені Назарія Яремчука у Вижниці у вересні 1996 року.

А вже на «Пісенному вернісажі» 1998 року кантату Левка Дутковського виконувала створена й керована ним естрадна група Чернівецької облфілармонії у складі Галини Грищук, Леоніда Корінця, Василя Данилюка, а також заслуженого артиста України Олекси Береста. Левко Дутковський - автор - на «Вернісажі» у номінації «Кращий композитор року» був удостоєний гран-прі Президента України.

Багато років Левко Дутковський очолював журі різноманітних конкурсів, фестивалів, оглядів, звітів, не залишав без уваги таланти, яким часто сприяв у пошуках утвердження, навчав неповторності, справжності, щирості і порядності.

Так була помічена ним під час Чернівецького міського конкурсу в ресторані «Назарет» юна співачка модних на той час пісень, закохана до безтями в музику, Катя Ящук. Маестро допоміг дівчині; і на І Всеукраїнському фестивалі української естрадної пісні імені Назарія Яремчука у Вижниці, де вже був мистецьким керівником і головним режисером фестивалю, Катя Ящук заявила про свою участь у конкурсі під номером 31 (останнім).

Хто знає, як би склалось тут, коли б дівчина в ті ж дні не виборола гран-прі фестивалю «Веселад» у Києві.

У 2003 році володарка багатьох гран-прі, серед яких і перемога на «Слов'янському базарі», колишня чернівчанка Катя Бужинська (Ящук) була відзначена званням «Заслужена артистка України».

...Важко проникнути у внутрішній світ творця - лабораторію «вікон творчості», як і неможливо до кінця прочитати за скромними оцінками Левка Тарасовича витворений ним музичний скарб. Бо те осяяння - справді від Бога - не виговорити.

Здаються найщирішими оцінки його обдарувань з уст учнів, які виявились не тільки талановитими, а й завзятими до праці у досягненні вершин майстерності, не забули вони і народних джерел, в яких нуртує неперебутня істинність таланту.

Відрадно, що ті реліквії великого поступу української естради в останній третині XX століття, через терни часу, зібрані зусиллями Левка Дутковського, особливо значна їх кількість в окремій – єдиній в Україні - надзвичайно багатій раритетами музичних здобутків у залі Чернівецького краєзнавчого музею. У ній бракує хіба що сучасної відтворювальної апаратури, щоб ще зазвучали у всій величі надзвичайної краси пісні Левка Дутковського і Володимира Івасюка у виконанні Назарія Яремчука, Василя Зінкевича, Софії Ротару, Марії Ісак, Іво Бобула, Павла Дворського, Каті Бужинської, Василя Данилюка... Це його вихованці. Його «діти», його гордість і слава, вічна провісна праця лауреата Всеукраїнських конкурсів 1988, 1998, 2001 років, на радість, на творчий лет, на здоров'я і незрадну людську любов. А на центральному майдані у Вижниці чекає розкішна сцена, можливо, українського, такого сподіваного Сан-Ремо? Із переходом співаків і музикантів прославленого ансамблю «Смерічка» до Чернівецької філармонії назва його залишилась за Вижницьким будинком культури, отже, щоразу з появою нового керівника тут формувався новий колектив, репертуар, виконавський стиль. Світ вибору і натхнення його учасників диктувався високодуховною аурою вижницьких реалій і легенд, виколисаних хвилями вічнозелених карпатських краєвидів у фіолетовій задумі розкурених люльок прадавніх і ростучих гір, що димлять, спраглого бравурних мелодій Черемошу. І пісень, і танців, і щебетливої гуцульської пісенноукраїнської говірки, і тої, що з небом розмовляє, трембіти та мрійливої дримби. Високопрофесійна планка його ансамблевого сценічного мистецтва зобов'язує не повторити, бо це нездійсненна далина, а плекати нові паростки любові для зміцнення крил української пісенної долі. А у Вижниці це уміють робити.