Олеся Мерджан: Кожна сучасна Роксолана, править вже своїм Султаном…

 

Кожна сучасна Роксолана, править вже своїм Султаном… , про це ще поговоримо на радіо української хвилі з Європи. А зараз невеличка історія та два перші вірші, знайомство з якими матиме продовження на письменницькому порталі. Зустрічайте Олеся Мерджан.

 Сучасні соціальні мережі мають позитив, нехай невеликий, але там бувають інколи талановиті, цікаві і небайдужі люди, а інколи й одинокі.. Я шукаю таланти, щоб потім відкрити їх Вам та світу. Чи це мені вдається автор та я дізнаються з вашцх відгуків. Цю українку що зараз на українському березі в Анталії виховує трьох турецьких козаків, співає, вчить музики і робить Багато доброго та пренкрасного про яке дізнаємось прочитавши цю невелику добірку віршів. Я люблю представляти талановитих людей задовго до їх світової слави. Олесю знаю не більше години але це достатньо хоб відчути її талант та поділитись з Вами. В найближчі дні чекайте її в ефірах радіо «Українська хвиля з Європи» та у соціальних мережах і каналі YuoTuBe.

 

***

 

На чотирьох стовпах

Колись у черзі всі стояли,

Як долю людям роздавали.

Комусь у Золотих ГорАх,

Моя ж - на чотирьох стовпах.

Душа образилася в грудях:

Така ж несправедливість в людях.

Одним із неба діаманти,

ДругИх прозвали "емігранти"...

Я подивилась на свою

Й побачила одну ріллю,

Де треба бур'яни прибрати,

А тільки потім вже зорати.

Самій посіяти, садити,

Зерно зростити і творити...

Отак роки собі минали,

Без праці дня не залишали.

Як тільки сил в мені не стало,

Відразу пісня пролунала,

І ноти сотні голосів

Мене позвали до стовпів.

У першому було насіння

І ще якесь сухе коріння.

У другому була вода,

Срібна на колір і жива.

А в третім двері щось відкрило,

Й мене промінням осінило,

Бо світлом бив не каганець -

А стукіт тисячі сердець.

Біля четвертого стовпа

Лунала пісня чарівна,

Цвіли тюльпани, апельсини

Та квіти рідної калини.

Стояла дівчина - княгиня

І звали її Берегиня.

У вишиванці красній, милій,

А хустка із морської хвилі.

Вона в стовпи позаглядала,

Мені щось в торбу назбирала,

Сказала:"Вже пора іти,

це все візьми і посади".

...любила я свою роботу,

краплі трояндового поту.

Та тільки пісня пролунала,

Я голову свою підняла.

Все те, що проросло у полі

Богом дарованої долі,

Було не тільки дорогим,

А найдорожчим, золотим.

Те, що садила я давно,

Свої таки плоди дало,

Бо сходили не злата тонни,

А Берегині пісень дзвони.

Отож, як роздавали долі,

І перлів сипали доволі,

Найкраща була в полинах,

Та, що на чотирьох стовпах...

 

Олеся Мерджан 06.02.2021р.

 

На годинник подивилась-
Наче стрілка зупинилась,
Навкруги усе поснуло,
В просторі мене замкнуло.
Щоб отой замок зламати,
Стала час я підганяти,
Раньше встати, більше взнати,
Ну не жити, а літати.
Чи бувають Край зі Світом,
Де сніги літають літом,
А зимою, десь за Краєм,
Сонце грає з водограєм?
І чим більше я літала,
Тим багатший досвід мала,
Що і сніг буває літом,
А зимою - яблунь з цвітом .
А таке іще буває,
Коли сонце виглядає
Холодом у душу віє,
І ні грама не жаліє.
А сьогодні, на світанку,
Щось будило мене зранку,
У віконце листя пальми
Заглядало, а не мальви...
Мить годинник добігає,
Підвіконник відчиняю,
Сонця теплого проміння,
Враз спалило все каміння.
Місяць ночі дочекався,
Добре в морі покупався,
Всю спекоту змив водою,
І зірок позвав з собою.
Я не знаю що сказати,
Коли скажуть вибирати
Поміж сонячними днями,
Або чорними ночами.
Кажуть, що в душі є очі,
Чо ж вона жадає ночі?
Чому днями хоче спати,
Вночі - з місяцем гуляти?
Промінявши дні на ночі,
Враз душа відкрила очі,
Бо затікав знов годинник,
Ну а вдома - цвів підтинник.
Знову ранок, знову пальма
Заглядає, а не мальва,
Знову сонячне проміння
І обпалене каміння...
На Крайсвіт не тре літати,
Краще мальви доглядати,
Чорнобривці, матіоли,
Диво - айстри і майори.
На годинник подивилась -
Стрілка бігати втомилась,
Місяць знов діждався ночі,
Ну а я закрила очі.
Олеся Мерджан
08.02.2020
 
Немає опису світлини.
 
  
 
 
Коли на світ прийде людина,
Її зовемо ми "дитина"
І подарунки ми їм шлемо
Ангеликів до них несемо.
А тільки стане підростати,
І перше пір'ячко вбирати,
Як Ангел розкриває крильця,
Бо вчить літати і сам вчиться.
А потім йдуть життя уроки,
І вже давно не перші кроки,
Падіння, взліт, буття вітрила,
Бо Ангели розкрили крила.
Чи вдома ми, чи на чужбині,
Ми всюди, наче у родині
Не рідних ,та найкращих друзів,
Бо й Ангели у цьому крузі.
Та вже давно моє волосся,
Білявим інеєм вдяглося,
Чи то зима зайшла в подвір'я,
Чи Ангели згубили пір'я.
І швидко так роки минали,
Їх Ангели оберігали.
"Вони не люди"- нам казали,
Чому ж Ви з нами виростали?
Олеся Мерджан
 
Про крила.
 
Мені бабуся розказала,
Що людина колись літала,
І з птахами пісень співата,
Та ще й із ними розмовляла.
Я слухала її уважно,
У неї ж вік, і вже не важно,
Що думає собі старенька,
Бо вже доріжка коротенька
Її до раю неземного,
Тож хай пофантазує того,
Чого ніколи не бувало,
Життя її вже все прощало.
Бабуся , наче щогодини,
Святкує власні іменини,
І Богу дяку посилала
За те, що десь, колись літала.
- Якщо ви навіть і літали,
То де ж ви крила заховали?
Я теж хотіла б їх одіти
І в небо високо взлетіти!
- Дитино моя ,дорогенька,
Ти зарас ще зовсім маленька,
Тих крил тобі ще не підняти,
Покищо вчись без них літати.
Коли тебе розбудить сонце,
Пташиним співом у віконце,
Ти вийди на своє подвір'я,
І там побачиш чудо-пір'я
Воно, я знаю, чарівне
-і що бабуся знов несе?
- І соняху збери листочки,
Для вишиванки, для сорочки
Бо знай, що крила твої долі
Тримаються на білій льолі,
На пісні доброго дощу,
Що так потрібен врожаю."
Та я далеко не ходила
В ворони пір'я попросила,
Бо та раненько не співала,
І спати мені не мішала.
Тоді я ще була малою,
І вірила, що в світ зі мною
Летять, неначе пісень дзвони,
І соловейки, і ворони.
- Дитино, ти ж не зрозуміла,
Що я тобі сказать хотіла,
Зроби ті крила на основі
Надії, Віри і Любові
Олеся Мерджан
 
Немає опису світлини.
 
 

***

 

У куточку, біля скрині,

На бабусиній перині,

Хтось дрімає, хтось муркоче,

І нікуди йти не хоче.

Ну і я вже хочу спати,

Треба йти Кота прогнати.

Переставивши тварину,

Я собі несу перину.

Кіт м'явкоче, не стихає,

Своє право вибиває,

Що господар в цій хатині

Має спати на перині.

Щоб позбутися мороки,

Я Кота взяла під боки,

По драбині тихо-тихо,

З ним полізла я на стриху.

Ти не ображайся, друже,

Знай, тебе люблю я дуже,

Та вночі мишей ганяти

Я не буду, треба спати.

Кіт нічого не робив,

Тільки враз заговорив:

-Ти спішиш усе проспати,

І таких чудес не взнати!

Нащо тобі та пирина?

В мене тут є скатертина,

Драна - драна, вся з дірками,

З ясним місяцем, зірками".

І полізли ми на дах,

Де сидів окатий Птах

Кіт:"Здоров, котра година?"

Птах:"Та є вже скатертина".

І про що у них йде мова -

Я вгадати не готова,

Чую лише "дірки- зірки",

"Миші не полізуть з нірки".

Подивився Кіт на мене -

"Ми довели теорему,

Що то ніч - це вічна днина,

Просто драна скатертина,

Накриває нас собою,

Щоб ми спати йшли з тобою,

Але так, як там є дірки,

Ми ж приймаєм їх за зірки".

Цілу ніч з Котом і Птахом ,

Ми літали понад дахом,

Через дірки, що є зірки,

Заглядали ми, як з нірки,

Щоб побачить вічну днину.

І забули про перину.

Дивно, крилець я не маю,

Але з ними чось літаю.

Полягали ми на спину -

Розглядаєм скатертину,

Знай, як чує душа лихо -

Лізь бери з Котом на стриху.

Враз піднялась скатертина,

І настала тиха днина,

Трохи з сажі обтрусились,

По драбині ми спустились.

Зранку, випивши компоту,

Я збираюсь на роботу,

Лапи витер в простирадло,

Спати йде Шерстяне Падло )))

 

Олеся Мерджан 24.02.2020p.


 А тат великий простір де можете співати в хорі Берегиня навіть дистанційно, ми готові записати на радіо та транслювати на велікий екраз з усіх куточків світу . Берегині долучайтесь - репетиція в ЗОМ, як зберетесь , Олеся Вас чекає.