Післямова до фестивалю

ВІРА СЕРЕДА (ТЕКСТ І ФОТО)

Із 30 травня 2015 року протягом чотирьох днів тривав І Міжнародний фестиваль української ретро-музики імені Богдана Весоловського з нагоди сторіччя від дня народження видатного композитора (30.05.1915 – 17.12.1971). Хоча митець і народивсь у Відні, де тимчасово жили його батьки, навчавсь він у Стрийській гімназії, потім - на правничому факультеті Львівського університету та Вищому музичному інституті імені Миколи Лисенка. У 1938-1939 роках молодий правник Весоловський став учасником подій у Карпатській Україні. Однак її незалежність тривала недовго, й Весоловський змушений був рятуватися від переслідування. Ставши емігрантом, він не загубивсь у світах, пройшов через лихоліття Другої світової війни, фільтраційну зону, вижив завдяки набутим знанням. Головне ж - він зберіг своє українство, отримавши титул «батька» української танцювальної музики. Останні 22 роки свого життя композитор жив у Канаді, де очолював українську секцію Канадського радіо.

На фестиваль приїхали поважні митці, зокрема, й ті, хто знав Весоловського, досліджував його творчість, співпрацював, виконував його твори.

Прелюдією усім фестивальним заходам стало відкриття виставки «Бонді або повернення Богдана Весоловського» в Львівському музеї етнографії та народного промислу ІН НАН України. В експозиції зібрали унікальні речі з архіву композитора Весоловського, приватних колекцій Надії Кос і Любомира Янушевича (платівки, листи, сімейний фотоальбом, дипломи, легендарна гармонія Анатоля Коса та Володимира Мигаля, інші речі епохи 30-х років минулого століття).

Кульмінацією урочистостей з нагоди сторіччя від дня народження Богдана Весоловського стали гала-концерт «Ти танго заспівай мені» гостей та лауреатів І Міжнародного фестивалю української ретро-музики імені Богдана Весоловського у Львівській опері та концерт до сторіччя від дня народження Богдана Весоловського у Київському національному академічному театрі оперети.

Ювілей

Оксана ГЕРАЩЕНКО

Фото Світлани ВАСИЛЬЧУК

Людина і казка... Що закодовано у цьому словосполученні? Кожному своє: дитячий спомин, дива природи, фантастичні образи, які демонструють тяжку, але таку яскраву перемогу добра над злом. Це – мудрість пращурів, певний геном свободи волі, що одвічно живе простим сюжетом. Людина і казка – книжка в руках матері, лагідний голос батька, автор, котрому до снаги навчити дитину бачити красу простору, розуміти світ у всіх його формах. Людина казки, у нашому випадку – Віктор Васильчук, творчий вечір якого відбувся 7 березня в Коростенській центральній бібліотеці з нагоди 55-річчя з дня народження митця.

Всеукраїнський конкурс

молодої української поезії та української авторської пісні

імені Марини Брацило «Хортицькі дзвони»

с т а р т у в а в   у д р у г е!

Засновник конкурсу – Запорізький національний університет, присвятив його старт у 2015 році, згідно з Положенням, до Шевченківських днів.

Запрошення до участі у ІІ Всеукраїнському конкурсі «Хортицькі дзвони» імені Марини Брацило відбулося 10 березня в рамках університетських урочистостей з нагоди 201-ї річниці від Дня народження Великого Кобзаря. На вечорі не лише згадали миттєвості минулорічного конкурсу та заключного Гала-концерту, який нікого не залишив байдужим, а і надали можливість переможцям із числа студентів ЗНУ прочитати нові поезії.

Для потенційних учасників конкурсу нагадуємо основні вимоги.

Нові  видання

Пилип  ЮРИК

При всій величезній повазі до моїх любих першої вчительки Олександри Юхимівни та викладачів української мови й літератури Лізи Григорівни й Ольги Павлівни, не можу не зазначити, що всі вони показували нам, учням школи й технікуму, Великого Кобзаря винятково як борця з панами та самодержавством. А ще в кожному з їхніх кабінетів неодмінно був портрет Тараса Шевченка й чомусь саме роботи Івана Крамського. Тобто, сивий Тарас Григорович у папасі, в кожусі та обов'язково насуплений.

А йому, коли помер, було всього 47 років! Отже, не був він на той час таким уже стариком!

Минули, мабуть, десятки років, допоки стало відомо широкому загалу, що Великий Кобзар був веселим на вдачу, жартував, умів дотепно вставити репліку в розмову. Одне слово, він – душа компанії.

Тепер запитаймо себе: чи могла аж надто серйозна, без почуття гумору людина, скажімо, описати царицю такими епітетами: «мов опеньок засушений – тонка, довгонога; та ще й, на лихо, сердешнеє, хита головою». Або: «А я, дурний, не бачивши тебе, цяце, й разу, та й повірив тупорилим твоїм віршомазам»?

Цар у нього, як ведмідь, «з похмілля одутий». А землячок за те, що тільки спробує ввести автора комедії в палац, уже вимагає «полтинки».

Це все писав сатирик від Бога!

Звернув увагу на гумор і сатиру Тараса Григоровича заслужений артист України Микола Савчук із Коломиї (Івано-Франківщина), котрий пропагує веселі жанри, а за укладений і виданий ним "Український гумористично-сатиричний календар-альманах" отримав найпрестижнішу в українській сатиричній літературі премію імені Остапа Вишні. І ось Микола Васильвич (не Гоголь!) узяв та й зібрав цілий фоліант, який назвав «Наш усміхнений батько Тарас». Упорядник виконав титанічну роботу, збираючи як сатиру самого Великого Кобзаря, так і карикатури, дружні шаржі, вірші про самого Батька нації. Усе це акумулювалося впродовж багатьох років. А ще тільки той, хто хоч раз пробував видати бодай брошуру, зрозуміє, як нелегко нині шукати спонсора чи мецената! Микола знайшов і видав!

Не бачу сенсу в тому, щоб аналізувати книгу.  Думаю, краще хай читач сам ознайомиться з нею й зробить висновки. А це видання, упевнений, варте престижної відзнаки в літературі та літературній критиці.

І, мабуть, буде доречним подати передмову автора до цього видання.

Скорбота

Запорізький край застиг у глибокій скорботі перед вічністю, яка 28 грудня покликала в свої обійми щиру душу великої патріотки, відданої доньки України – Лариси Верьовки.