СТЕПАН ОЛІЙНИК (Вірші) - ГОТОВ ПОЧАТИ ВСЕ СПОЧАТКУ...
Написав Administrator   
Середа, 27 травня 2009 15:50
Головна статті
СТЕПАН ОЛІЙНИК (Вірші)
ПЕС БАРБОС І ПОВЧАЛЬНИЙ КРОС
СИНОК-МАТЕМАТИК
НОМЕНКЛАТУРНИЙ МАЦЕПУРА
«БАРИШНЯ» З ГІТАРОЮ
ДЕ ІВАН?
«СИМПОЗІУМ»
«МАЛЬЧИК»
МАМИНА ХАТА
ВЕРБЛЮД
ГОТОВ ПОЧАТИ ВСЕ СПОЧАТКУ...
ЗДОРОВШЕ З ГУМОРОМ ЖИВЕТЬСЯ
У НАРЯДНІЙ
З ОДЕСЬКИХ ЗАМАЛЬОВОК
З РАННІХ ВІРШІВ
Всі сторінки


ГОТОВ ПОЧАТИ ВСЕ СПОЧАТКУ...


Готов почати все спочатку, 
Митнувши років рубежі: 
Скубти потішному телятку 
Траву росисту на межі.

Ходить по глід і по шипшину 
В загірні балки й рівчаки, 
Стоять і слухають коло млину 
Все, що розказують дядьки.
Гукати в полі: — Гляньте, татку, 
Як вітром сніп наш понесло!.. — 
Готов почати все спочатку, 
Коли б можливо те було:

Рушати в місто у казкове 
На возі батьківськім з воріт,
Щоб мама знов — аж до діброви 
Мені дивилася услід.

В Одесі Пушкінську питати, 
Шукать в редакцію тропу... 
І вперше з радістю читати 
Свій вірш в «Червоному степу».

Носити знов шинелі скатку, 
Йти пішки з міста у село... 
Готов почати все спочатку, 
Коли б можливо те було!

1965


МІЙ СУНДУЧОК

Синя фарба на ньому зітерлась давно. 
На сосновому деці простенький гачок... 
Де 6 не їздив і жив, при мені все одно — 
Мій супутник і Друг, сундучок-старичок.

Ні за які дари не віддам його, ні. 
Коли б зник він кудись, жалкував би до сліз: 
В двадцять третім купив його батько мені 
І на плечах своїх в гуртожиток приніс!

Говорив:— Бережи та обходься, синок, 
Ось отут — сухарі, там книжки поклади...— 
Потім безліч разів я носив сундучок 
По квартирах чужих — то сюди, то туди:

З Молдаванки — в Аркадію, знову назад 
(Коли ліпший «куток» підшукать собі міг!). 
Перші вірші, листи, фотокартки дівчат, 
Батьків хліб запашний—сундучок мій беріг!

Відтоді його й досі люблю, як любив. 
Бо з літами і в Київ тому перевіз, 
Що в Одесі мені його батько купив 
І на плечах тоді в гуртожиток приніс!

Розлучалися ми тільки раз на віку: 
Коли я, Ворошиловський мавши значок, 
Воювати пішов!.. 
У кімнаті в кутку 
Безпритульним зостався мій друг —
сундучок!

Та обом нам судилося стрітися знов!
В тій порі, як тонули фашисти в Дніпрі,
Я його між дровами в сараї знайшов
У розбитому нашім маленькім дворі.

Вбік на захід гармати гриміли ще десь... 
Ну, а я, на ознаку життя і добра, 
Ніс на плечах овій скарб через Київ увесь, 
Бо, крім нього, не мав ні кола ні двора!

...Сундучок і сьогодні в моєму дому.
І здається, що інша вся мебля нова
У квартирі моїй — тільки «в поміч» йому,
А всьому, як то кажуть,— лиш він голова!

Біля столу мого він стоїть при стіні. 
Як колись, свою вірную службу несе... 
В двадцять третім купив його батько мені! 
Тим-то був він і є — найдорожчий за все!  

1970


ПРИВІТ ПАСИСЕЛАМ

Можливо, я й прагну 
Писать щось веселе 
Тому, що родився 
В селі Пасисели.

На тому кутку, 
Який звавсь Гончарова 
Хороші там люди, 
Природа чудова...

Про них повіли мені 
Мама і тато 
Усяких веселих 
Історій багато.

«Іще розкажіть,— 
Умовляв я,— 
Хоч трішки!..» 
Тоді й почались 
Мої перші усмішки.

Багато минулося 
Літ з того часу.
Та рідне село,
Як дитинства окрасу,—

Згадаю завжди, 
Як пишу щось веселе... 
Уклін і привіт вам, 
Мої Пасисели!

1962



НЕ ГОВОРИ, ЩО ТИ ПОЕТ

Коли коханій до альбому 
(Чи посередньо, чи то гірш) 
Ти, подолавши сон і втому, 
Нарешті, викінчиш свій вірш, 
Коли, зрадівши віршу тому, 
На шляпу ти змінив кашкет,— 
Ніде, ніколи і нікому 
Не говори, що ти поет.

Коли, радіючи удачі, 
Ти невідривно день при дні 
Почнеш в захопленні гарячім 
Пекти загальники-пісні, 
Коли, нарешті, випадково 
«Продвинеш» їх в одну з газет,— 
Ніде, ніколи і нікому 
Не говори, що ти поет.

Якщо ти бачив лиш на блюді 
Колгоспний хліб і виноград 
І весь твій шлях «в життя і в люди» — 
У шість редакцій і назад — 
Штовхати вірш!»... Коли ти в цьому 
Вбачаєш успіхів секрет,— 
Ніде, ніколи і нікому 
Не говори, що ти поет.

Коли ти взяв замовлень масу 
І друзям кидаєш: «Спішу! 
Бо вже й читать не маю часу, 
А цілі дні пишу й пишу!»,
Коли ти втнув замовцю свому 
Чи то сонет, чи то куплет,— 
Ніде, ніколи і нікому 
Не говори, що ти поет.

Коли ділком гоноровитим 
Ти гонорар узять прийшов 
З одної каси із «маститим» 
І там гукнув йому «Здоров!» 
І навіть вислідив потому, 
Щоб затягти його в буфет,— 
Ніде, ніколи і нікому 
Не говори, що ти поет.

Коли ж забудеш славу й гроші 
В труді, як кожен патріот, 
Й тебе за вірші за хороші 
Назве поетом наш народ, 
Який прямує величаво 
З піснями радості вперед,— 
Лише тоді здобудеш право 
Сказати людям: я — поет!

1950


 
УВАГА!

Перекладаємо українською тексти, зокрема, художні твори, виконуємо літературне редагування.

Звертатися: pilipyurik@meta.ua