Зміст статті
ВИКУП
Химка весело базіка.
Похвалилась вона Олі:
– А я свого чоловіка
Викупила із неволі!
– Рада я за твого Гната, –
Каже Ольга. – Він хороший.
Тільки я б хотіла знати,
Де взяла ти стільки грошей?
Наче мак, почервоніла
Й опустила очі Хима:
– Розплатитись, моя мила,
Можна не лише грошима!
КРЕСАЛО
Сидить в шинку чорніший хмари
Козак Степан, не п’є і воду.
Яке пиття! Його товариш
Не повернувся із походу.
Степан весь вечір як не плаче –
Сидить у розпачі і в тузі.
Всі співчувають: – Так, козаче,
Були ви нерозлучні друзі.
Та що зарадиш тут журбою?
Така у побратима доля.
Кому лягти на полі бою –
Це вже, як кажуть, божа воля.
– Звичайно, біль цей пройде згодом, –
Зітха Степан. – Таке бувало.
Та ось біда: перед походом
Позичив другу я кресало!
ЗНАХАР
Стара прийшла до знахаря: – Як житиму?
До кого прихилюся я тепер?
Брехун, ти плів: нічого не болітиме
У мого діда. А він взяв і вмер!
А той відповіда: – Чого ти лаєшся? –
І ще строгіше грима: – Нумо цить!
Невже ти, бабо, й нині сумніваєшся,
Що дідові нічого не болить?
КОМУ БОГ ПОМАГАЄ
Микола скарживсь: – Бог мене не любить,
Не помагає. Ще, либонь, погубить!
А я ж ні дня, ні ночі не лінюся –
Все б’ю поклони, Господу молюся.
Запіють півні – я не спочиваю.
Всі в поле йдуть, я в церкву поспішаю.
Вдень ви в труді – аж очі лізуть рогом,
А я в молитві – розмовляю з Богом.
Надходить вечір, зовсім ще не смеркло –
Всі ще в степу, а я біжу до церкви.
І в результаті що від Бога маю?
Ані приплоду, ані урожаю...
– Е, – люди кажуть, – ти забув, Миколо:
Бог ледарям не помага ніколи!
ОМРІЯНІ ВОРОТА
П’є горілку чоловік
І зітхає він: – Гай, гай,
Скільки літ – увесь свій вік –
Я шукав ворота в рай!
Хтось питає з молодих:
– І знайшов? Чи їх нема?
– Є! – сміється дід. – На них
Сяє вивіска «Корчма»!
СУСІДИ
Здибалися свахи. Охи, ахи,
Балачки про болячки, про біди.
– Бачу, в тебе неприємність, свахо?
– Ні, це радість у мого сусіди.
Знов зустрілись. От одна й питає:
– Вибач, моя люба, за нечемність:
В тебе радість на обличчі сяє...
– У мого сусіда неприємність!
НЕ КАЗАВ...
За груди джуру джура взяв,
Розлючений, сердитий:
– Це ти Омелькові сказав,
Що дурень я набитий?
У джури злякане лице:
– Клянусь тобі, Семене,
Я не казав йому про це.
Це зна він і без мене.
ПІСЛЯ РИБОЛОВЛІ
Дідусь приплентавсь на подвір’я,
А баба каже: – Диво з див!
Хоч ріж мене – я не повірю,
Що все це сам ти наловив!
Старий погладив вуса білі:
– Мені брехати не з руки.
Еге ж, не сам. Мені в цім ділі
Допомагали черв’яки!
РАННІ ГОСТІ
Якось вийшов Гриць із хати рано,
Глянув на садок із-під руки
Й остовпів, сердега: скрізь цигани
На гілках сидять, немов шпаки!
– Гей ви, злазьте, іродові душі!
А цигани кажуть: – Не кричи!
Бачиш? Ми прив’язуємо груші,
Що струсило вітром уночі.
Тут іще роботи є до ката, –
Мовить циган, мокрий від роси, –
Збігай-но, господарю, до хати
І ще нам вірьовки принеси!
Поки Гриць все зрозумів, дотямив,
Поки мотузок якийсь знайшов,
Поки в сад прибіг він, за гостями
Навіть слід, як кажуть, прохолов.
ЗРІВНЯВ!
Омелько здибавсь із Панасом:
– Чом не вітаєшся, козаче?
– Бо не впізнав: останнім часом
Я, кумцю, дуже кепсько бачу.
Той мружить око: – Друже милий!
Якщо ти бачиш препогано,
Чом перед цим за цілу милю
Ти привітав шинкарку Ганну?
– Зрівняв, – кум люльку набиває, –
Себе й шинкарку благоліпну!
Її я, братіку, впізнаю
Й тоді, коли цілком осліпну!
КОЗАЦЬКА МАТИ
Гострить шаблю козаченько
Й рюмсає в рукав:
– Ані батька, ані неньки –
Всіх Господь забрав!
Обізвався сотник Чапля:
– Цить ради Христа!
Якщо є у тебе шабля,
Ти – не сирота!
ПОРОЗУМІЛИСЯ...
Чоловік, ум’явши сало,
Вуса витер і сказав:
– Як женився я невдало –
Непитущу жінку взяв!
Жінка тут же заридала:
– Чи сліпою я була?
Вибирала, вибирала
Й за питущого пішла!
ХТО БАГАТИЙ
Семен побачив Гната
І кличе його в тінь:
– Я бачу, ти багатий,
Бо є у тебе кінь!
Той глянув на Семена:
– Аж дивно чуть сіє.
Це кінь багатий в мене,
Бо я у нього є!
ДОПИТАЛАСЯ...
Благовірна шкірить зуби
І пита Кузьму:
– Чи мене ти дужче любиш,
Чи мою куму?
Чоловік моргнув значуще:
– От хоч бий, хоч ріж –
Я тебе кохаю дужче,
А куму... частіш.