Петро РЕБРО

ПИЛИП НЕ З КОНОПЕЛЬ

(Замість передмови

до збірки Пилипа Юрика "Даремний переляк") 

Знають всі поважні люди

(Навіть лях і турок),

Що в Томаківці славетній

Мешка Пилип Юрик.

Не коровами багатий,

Навіть не волами,

А чуттями золотими,

Що узяв од мами.

Дім його не на помості,

Та в дворі криниця,

До якої ходять люди

Пам'яті напиться.

Шелестять про волю в нього

І тополі, й липи,

Бо живуть козацькі гени

У крові Пилипа.

Це дали йому імення,

Мабуть, випадково:

Він плекає не коноплі,

А дотепне слово.

Він знайшовся не в капусті —

В дерезі-колючці,

Гусяче перо стискало

Немовля у ручці.

Був студентом, агрономом,

Потрудився в полі.

В ВПШ також навчався

(У перчанській школі),

Скрізь був чесним, принциповим,

Різав правду в вічі.

Нині він спецкор в газеті —

В «Запорозькій Січі».

Має буйну він чуприну,

Вуса пречудові

І кохається ще змалку

В материнській мові.

Борщ із перцем полюбляє,

З вишнями вареник,

Про народне щастя дбає

Більше, ніж Пинзеник.

Вміє дати прикурити,

Вельми голосистий.

Курінним його обрали

Хлопці-гумористи.

І не раз уже про нього

Публіка сказала: —

Замашне перо і гостре

В нашого Кресала!

А за що ж дала громада

Прізвисько «Кресало»?

Бо він дума не про гроші,

Мріє не про сало,

Не про «варку» (іномарку),

Люксові квартири,

А щоб викресати вогник

Гумору й сатири.

Він роздмухає цей вогник,

Стане дарувати,

Щоб сміялася уволю

Україна-мати,

Щоб уся земля отецька

Зацвіла в усмішці,

Щоб сказали: «Добре, синку!»

Славні запоріжці,

Щоб лились веселі жарти,

Як вода з відерець,

Щоб чекали «пилипинок»

«Гаківниця» й «Перець»,

Щоб боялись того сміху

Шахраї, п'яниці,

Мільярдери-шкуродери,

Діви-ледащиці,

Підлабузники, хапуги,

Хами, бюрократи,

Реформатори фальшиві,

Псевдо-демократи,

Наркомани, шовіністи,

Демагог-придурок...

Хай щастить же тобі, друже,

Козарлюго Юрик!

1998

Микола БІЛОКОПИТОВ

АРГУМЕНТОВАНИЙ ДОКАЗ

        Люблю я запах польових квіток,

        Пилюку, що здіймають суховії,

        Я селянин до мозку, до кісток...

                                            Пилип ЮРИК

Я селянин до мозку, до кісток,

А ще поет до мозкової кістки!

Спитайте у пилюки і квіток,

В сусіда й кума, у швагра́ й невістки.

А кого дуже сумнів розбиратиме,

То почекайте – доведу своє:

Від знаного патологоанатома,

Про всяк випадок, довідка вже є...

РЕВНИВА ПАРОДІЯ

         «Я не знаю: здається мені, а чи сон це?

         Тільки ж боляче все по душі те шкребе:

         Я ревную тебе до сонця.

         Я ревную тебе...

         І нехай посміхаються вулиці хитро,

         Нависає вітрило небес голубе,

         Я ревную до подиху вітру.

         Я ревную тебе...

         Гомонять чорноклениіз вишнями всує.

         Осінь чіпко спліта павутиння рябе.

         Я тебе до дощу ревную.

         Я ревную тебе...»

                         Пилип ЮРИК. «Ревнивий триптих»

Я ревную тебе до усього,

Що літає, стрибає, дзижчить...

Як спіймаю коханця лихого –

Так і знай – ловеласу не жить!

Ось він в напрямку милого вуха

Прошмигнув, не зважає на «киш!»,

Я поцілив підступного муха –

То чого ж ти на мене кричиш?

А метелик – відомий нахаба –

Шурх в розкішне твоє декольте...

Я рукою за ним, щоби злапать!

Ти ж мене по мармизі за те(?)

Ой, цвіркун залетів під спідницю

І, либонь, звідтіля заграє...

Я за ним підпірнув навздогінці

І – нарвавсь... на коліно твоє!

Вже не видко любов за синцями,

Що й удень обіч носа горять...

Якщо й далі так буде між нами,

То я можу і розревнувать!

Костянтин СУШКО

Пилипу Юрику з нагоди 40-річчя

Там, де черкаськії дими
Бентежать верховіття лип,
На ґанку сивої зими
Родивсь на білий світ Пилип.

Від сала і цибулі дужий,
Друг Сухаря, до рим мастак,
До самогону не байдужий,
Ну, словом, хоч куди козак!

Здійму я погляд до зірок
І загадаю на мечі:
Не стихне лемент між жінок,
Допоки Юрик на «Січі».

2.12.1996

Віра КОВАЛЬ

РЕВНИВИЙ

           Я ревную тебе до сонця...

           Я ревную до подиху вітру...

           Я тебе до дощу ревную....

                       «Ревнивий триптих». Пилип Юрик

Щасливий я – хорошу жінку маю.

В брехні мене ще не спіймав ніхто.

Я їй на сто відсотків довіряю,

Але й ревную також на всі сто.

Не знаю, в кого я такий удався!

Кліщем вчепивсь: моя, не відпущу!

До всіх ревную, хто тобі всміхався,

До сонця навіть, вітру і дощу.

Вночі ревную, звечора і зрана,

У будні, у свята і вихідні.

Тож не дивуйсь, чому це я, кохана,

Допитуюсь: ти ще моя чи ні?

Ці ревнощі шкребуть нутро без міри.

Від ревнощів буваю дуже злий.

Це через них я вдався до сатири,

Щоб знала ти, що всі хлопи - козли.

Ну, майже всі, бо є ще бюрократи –

Їх описати здатен тільки мат.

Той - пес рябий, а той – віслюк горлатий,

А цей панок, звиняйте, – депутат!

Я – не вони, я дуже терпеливий.

Я – вартовий твоєї простоти.

Я лиш ревнивий, я такий ревнивий,

Як сто Отелло, Господи, прости!

Хоч від очей сторонніх заховати

Не можу, наче скарб, твою красу,

Та від ослів, дощу і депутатів,

Не сумнівайся, я тебе спасу!

Володимир БІЛОГУБ

РІДНА БАБА

            Тисячолітня баба кам'яна...

            Обличчя роси зморшками побили...

            В її очах правічності жага...

            Мені ця баба рідна й дорога...

                         Пилип ЮРИК. Ода кам'яній бабі.

Тисячолітня баба кам'яна

Хвилює кров і збуджує, і кличе.

Поетів наших в тому є вина,

Що їй побили одами обличчя.

До баб – моя правічності жага,

Про кам'яну повідаю одне я:

Мені ця баба рідна й дорога –

Живих кохав я в затінку під нею.

НЕ ЦВIТЕ, А ПАХНЕ

             ...Корів пасем із дядьком Євдокимом.

             ...Навколо – літа невмолимий щем.

             ...Я відчуваю: осьде, поруч з нами,

             Нектар вишневий соловейки п'ють.

             ...Як пахнуть вишні! Ще й кують зозулі,

             Піднявши краплю літа на крило!..

                                                            Пилип ЮРИК

Корів пасем із дядьком Євдокимом.

Навколо – літа невмолимий жар!

Я відчуваю: соловей незримо

Немов комаха, з квітки п'є нектар.

– Як пахнуть вишні, дядьку Євдокиме! -

Мені він тулить руку до чола:

– Ти перегрівся, охолонь без рими,

Надворі – літо! Вишня відцвіла...

ГУЛЯЩА НАРЕЧЕНА

          На шибках сині верби цвітуть

          І замерзло чудове латаття...

          Вже гуля наречена-зима...

          Замели моє літо сніги,

          Погубили січневі морози...

          Двері скрипом застуди скриплять...

                        Пилип ЮРИК. Зима-наречена.

На шибках – чарівні лопухи,

В їх появі заплутались вчені.

Замели моє літо сніги –

Шиють плаття зимі-нареченій.

Наречена-весна погула,

Літня теж зазивала у лози.

Те озерце, де радість була,

Вже скували січневі морози.

Двері хрипом застуди скриплять,

Ніби й «євро», а шум, як в сараї.

По теплу наречені не сплять,

А оця й по морозу гуляє.

Наталя ГОРІШНА

На Пилипа Юрика

       «Кохання зазирнуло у вікно,
      Осяяло промінням хату вбогу,
      Сплело з кульбабок сонячний вінок,
      Посіяло чебрець біля порога.

      А потім усміхнулось і пішло.
      Невже назавжди? О моя надіє!»

                      Пилип Юрик, книжка «Поклик Святослава»

О МОЯ НАДІЄ!

Вертайсь, кохання, бо Великдень скоро,
А ще чебрець не сіяний у нас,
І хто, скажи, город мені пооре,
Побілить хату, напече ковбас?..
(Як ти готуєш! Пригадаю – млію!)

Вертайсь уже, на тебе вся надія!

Анатолій ГОРБІВНЕНКО

ПОЕТ ДО МОЗКУ, ДО КІСТОК

     Люблю я запах польових квіток,

     Пилюку, що здіймають суховії,

     Я — селянин до мозку, до кісток

     Мені і вітер з поля душу гріє.

     Хай місяць срібний чайкою мигне,

     У хмарах заблукавши, мов у лісі.

     Його проміння сяючо-ясне

     Застряне в кожній околотній стрісі.

                     Пилип Юрик. Пісня волі. — Дніпропетровськ: Січ, 1993.

Люблю я запах польових квіток,

А ще люблю я нюхати пилюку.

Бо я — поет до мозку, до кісток,

Аби лише перо й папір під руку.

Люблю, як місяць в небо виліта,

Мов чайка, до поетів на роботу.

Проміння по селу — то тут, то там —

Шукає собі стріху з околоту.

Застряне у солому і стирчить.

Тоді виходь у двір посеред ночі,

Дивись на промінь і рядки строчи,

Хоча й до ранку, поки вірш настрочиш.

Тепер же ніч поезії пісна,

Дахи позодягались у бляшане.

Від місяця проміння долина,

Але блука, бо в стрісі не застряне.

Ось перекрию хату – буде толк.

Вже запах околоту аж дурманить.

Бо я ж поет до мозку, до кісток!

Я напишу віршовані романи!..

Допоки мріяв про солому, то

Всю скирту розікрали графомани.

Володимир ДАНИК

ПИЛИПУ ЮРИКУ

Не в тому справа – вірші… чи портали!
Чи мить стрімка... чи сумнівів гора…
Аби ж то ми з доріг тих не звертали,
Що їх нам... щире серце обира!

Микола БАЗІВ

НЕ В ПОРУ

        «Дні відцвітають вишнями в вікні...»

        «Рілля проснеться й парою дихне...»

        «Косу розбудить рано на зорі

         І трави хай кладе в густі покоси».

                      Пилип Юрик. Передранковість. Сайт pilipyurik.com

(Від автора)

Прийшла весна, у цвіті вишень віти,

А ген рілля чорніє за селом.

Ну як весні я можу не радіти,

Недаром я – з дипломом агроном!

І недаремно осягав науки:

Іще ж ніхто й не сіяв, не садив,

А я, косу в свої узявши руки,

Уже траву в покоси повалив!

КОСИТЬ

      Рання зіронька променем косить

      Зачаровані тихі гаї.

               Пилип Юрик. Сайт pilipyurik.com

До Пилипа природа голосить:

Заховай швидше вірші свої –

Клята зірка твоя перекосить

Лісосмуги усі та гаї.

Захистімо природу, благаю!

Але бачу: в халепу я влип.

Вибачаюсь...Простіть...Замовкаю...:

Косить оком на мене Пилип!

Марко ШЕВЕЛЬОВ

АРІЯ АГРАРІЯ

           Люблю я запах польових квіток,
           Пилюку,що здіймають суховії.
           Я — селянин до мозку, до кісток.
                                                    Пилип ЮРИК

Люблю я запах різних рут і м'ят,
Від куряви городній вигляд маю,
Щоб якірці не уражали п'ят,
Встеляю кураї біля сараю.

Я – селянин. Я мешканець села.
Я на село не можу надивиться.
Наліво – будяки і бузина,
Направо – павутиння і щириця.

Дарма всміхався автор-урбаніст,
Неголений, прокурений, фасонний,
Він схожий був на передзимній лист,
На козелець жовтавий і засохлий.

Ні, братику, лаштуйся на село,
Аби анфас і профіль освіжити,
Перо на прозу поки не зійшло,
Волошки в житі поки не зужиті.

Ми твір новий, квітучий, запашний
Ушкваримо на апараті «Уніс» –
Про березневий чорний буревій,
Що здуру дме на благодійний гумус.

Анатолій ШКЛЯР

Володимир СИНЬООКИЙ

“ПРИДИБЕНЦІЇ”
(Пилипу Юрику до його 60-ліття)

Оце читаю Юрика Пилипа
прозову збірку про “веселі придибенції”:
уважно по рядках і між рядками глипа –
і всюди бачу: чоловік – ого! в потенції!

Не абияк “мазюкає” словами
пусті й нікому не потрібні бумаженції,
а творить гумор мудрими думками –
і тим єднає світ в процесі конвергенції.

Бажаю Вам, Пилипе, процвітання,
у прозі й віршах бути вище конкуренції,
щоб сили вистачало на кохання,
на чарку та нові “веселі придибенції”!

1 грудня, 2016

ПИЛИПУ НА 60-ЛІТТЯ

Пилипу - від Юрка,

Юрику - від Галка:

Сили, як у Сірка,

Слави, як у Франка!

Юрій ГАЛКО.

с. Біленьке

Запорізького району

Вітання Юрику Пилипу

на його величне 60-річчя

В Запоріжжі, у столиці

Козацької слави

Живе козак круглолиций

Вусатий і бравий.

Який гумор пне з натури!

Де гульба, де тиша!

Це вже знаний Пилип Юрик –

Журналіст і писар.

Так, прижився в місті цьому

Й вершить свої злети:

Пише байки, фейлетони,

Подає в газети.

А ще в нього є дружина,

Зветься гарно – Віра,

Яка на всіх сміховинах

З ним вірна і щира.

Їздить з мужем в кожне місто –

В Одесу чи Балту –

І там йому вже на виступ

Додає азарту.

Бо ж кохає, як годиться,

Цінить їхню злуку,

Аби якась молодиця

Не взяла під руку.

Бо є в нього стан козацький

І в свято, і в будні,

Хоч йому вже шість десятків

Минає у грудні.

Тож, бажаю тобі, друже,

Ще до ста писати,

Щоб смішив ти Запоріжжя,

Таврію й Карпати!

Петро САВЧУК,

письменник.

м. Хмельницький

ПИЛИПОВІ ЮРИКУ

Авторові збірки “П`ятнадцята премія”

Відомо: гроші – то сміття для генія,
Та все ж Пилипу хочу побажати,
Щоб крім тії “П`ятнадцятої премії”,
Йому вдалось ще й Нобелівську взяти!