СКІЛЬКО ДУШ

«Скілько, куме, в тілі душ?»
«Одна, я гадаю».
«Може, в тебе і одна,
А я так дві маю:

Бо як руки на снігу
В мене заколіють,
Хукне теплая душа —
І руки тепліють.

А як страва на столі
Гарячая буде,
То вже друга, бач, душа,
Холодная, студить!»

ПОНИЗИВ

П’є-гуляє у неділю
На коршомці Гарасим;
З Гарасимом п’є-гуляє
І сусід його Трохим.

А обидва стрільці жваві.
От перечка і пішла…
Далі Трохим розходився,
Підійнявся з-за стола:

«То ти кажеш, що ти луччий?
Що ти гаспидний стрілець?
Збий же мені з чуба шапку —
Тоді будеш молодець!»

«Кажеш, може, що не зіб’ю?»
«А ти кажеш, що зіб’єш?!»
«А їй-богу, що ізіб’ю!»
«А їй-богу, не зіб’єш!..»

«Та от тобі і рушниця!»
«Ану-ну! Давай! Давай!»
«Ставай, лишень, край порога!
«Та я стану, ти ставай!..»

Цілить один од порога,
Другий стоїть за столом
Та щосили натягає
Сиву шапку на чоло.

Бах! рушниця… Стало димно…
Йде до столу Гарасим…
А за столом в сивій шапці,
Як баран, лежить Трохим!

(Йому куля пролетіла
Через шапку і чоло…)
Підіймає він Трохима,
Підпирає за столом.

Сам одходить до порога.
Знов рушницю в руки взяв,
Прицілився разів кілька
Й головою похитав.

«Вибачай мені, Трохиме,—
Гарасим проговорив,—
На два цалі лиш понизив
Та й і шапки не ізбив».

АБИ ДУША ЧИСТА

Два злодії опівночі
Костьол обкрадають;
Обшарили всі скарбони,
Святих обдирають.

І забрали, які були,
Гроші під замками.
Далі один на олтарик
Пнеться з постолами.

«Та що ж бо ти, брате, робиш? —
Став другий казати.—
Як-то можна святе місце
Постолом валяти?»

А той каже: «Мовчи, брате!
Ми тут перед Богом —
Аби душа чиста була,
Постоли — нічого!»

ЛЯДСЬКА НАТУРА

Блудить ляшок серед лісу,
А мужик рубає…
«Та ти, ляше, либонь, блудиш?» —
Мужик промовляє.

А лях каже: «Chocaj błądzię,
Ale mam naturę
Nie pytać się tego nigdy
Kogo biję w skórę!»

***
________________________
Хоч блуджу,
Але маю натуру
Ніколи не питати того,
Кого б’ю в шкуру! (польськ.) — Ред.

СВИНЯ СВИНЕЮ

Несе мужик у ночовках
Додому свячене:
Яйця, паску, і ковбаси,
Й порося печене.

І порося, як підсвинок,
Та ще й з хроном в роті.
Несе, бідний, та й спіткнувся
У самім болоті.

І схибнулись нові ночви,
Затряслось свячене,
І в болото покотилось
Порося печене.

Глянув мужик на болото,
Посвистав до лиха,
Одвернувся, набік плюнув
Та й промовив стиха:

«Та свиня таки свинею!
Правду кажуть люди:
Святи її, хрести її —
Все свинею буде!»

ДОБРА НАТУРА

Грає скрипка, грає кобза
І бандура грає;
Чумак літом у кожусі
Гопки витинає.

Витинає чумак гопки,
Аж потом заллявся…
«Та скинь-бо ти кожух, брате!»
Якийсь обізвався.

«Ні, не скину! — чумак каже.—
Бо натуру маю,
Що йно тілько з себе скину,
То все пропиваю!»

ЧУПРИНА

Питалися козака:
«Що то за причина,
Що в вас гола голова,
А зверху чуприна?»

«А причина то така:
Як на війні згину —
Мене ангел понесе
В небо за чуприну».

Питаються мужика:
«Що то за причина,
Що в вас гола голова,
А зверху чуприна?»

«А причина то така:
Нас біда обсіла —
Голимося до крівлі,
Щоб кузка не їла!»

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});

ЗГУБА ДУШІ

Раз пропала на степу
В чумаків сокира,
До одного всі взялись:
«Ти та й ти, псявіро!..»

Той їх годить, хаменить,
Той їм розважає,
Вже й клянеться на чім світ,
Богом присягає…

Ні! Не вірять! Аж чумак
Против неба глянув:
«Коли я сокиру взяв,
Най я ляхом стану!..»

«Стій, чумаче, не губи
Ні душі, ні віри!
Вірим-вірим! Ти не брав
Нашої сокири!»

НЕ МОЇ НОГИ 

Серед лісу, серед гаю
У неділешній обід
Заснув мужик у чоботях,
Прокинувся без чобіт.

Прокинувся, протер очі,
Разів кілька позіхнув,
Разів кілька босі ноги
З подивлінням повернув.

«Не мої се,— каже,— ноги,
Присягаю на чім світ,
Бо мої в чоботях були,
А сі — босі, без чобіт!»

ЗАГАДКИ 

Позбирались дукачі,
Добре підгуляли.
«Давай, Мошку, загадок!» —
До жидка пристали.

А жидок собі бім-бім,
Пейси підвиває:
«Як завдати, так завдам,
А хто не вгадає?»

А ті кажуть: «Не журись!
За то буде плата.
Хто не скаже, що то є,
Заплатить дуката».

«Угадайте ж,— каже жид,—
Що удень чорніє,
Що біліє уночі,
А ранком синіє?»

«Добре!» — кажуть.
От прийшли —
Гадали-гадали,
Далі бачать, що не сил,
По дукату дали.

«Що ж то, Мошку, таке є?» —
Жидюка питають.
А той: «Гирсти! Що то є?
А я почім знаю?»

«Ну ж бо, Мошку, не жартуй!»
«Та жарти до ката,
Я і сам собі даю
Цілого дуката!»

САМ ПОЇДУ! 

Що заслабне, було, жид
І рабина просить,
Рабин тілько з-за дверей
Палицю виносить

Та й пахолка свого шле
З нею до слабого…
От пахолок курував
Жида не їдного.

Аж раз якось довелось
Слабу курувати;
От пахолок і прийшов,
Щоб палицю взяти.

А той каже: «Хто слабий?
Чи жид, чи жидівка?»
«Не жид,— каже,— а їдна
Молода жидівка».

Рабин живо із стільця,
Палиці й ні сліду.
«Живо коні! У, біда!
Сам,— каже,— поїду!»

ВОВКИ 

«Чого, жидку, так збілів?
Що з тобою сталось?»
«Ах, за мною через став
Аж сто вовків гналось!»

«Бог з тобою!.. Сто вовків!..
Та б село почуло…»
«Та воно пак і не сто,
А п’ятдесят було».

«Та й п’ятдесят диво в нас…
Де б їх стільки взялось?»
«Ну Іванцю! Нехай так,
Але десять гналось».

«Та і десять не було!
Знать, один усього?»
«А як один? Аби вовк!
Страшно і одного…»

«А може, то і не вовк!»
«А що ж то ходило?
Таке сиве та мале,
А хвостик, як шило».

ГОЛОДНИЙ ЖИД

Небагато орендарі
В сабаш наварили
Та й, на лихо, убогого
Їсти запросили.

А убогий, ще й голодний,
На то не вважає:
Як припався гатилити —
Як у торбу пхає.

Та і ні вже як од миски
Біду одірвати,
Ото вони й задумали
Дечого питати.

«Чи маєш ти,— кажуть,— батька?»
А той каже: «Маю!»
Їсть і каже: «Батька маю,
І ще й маму маю…»