ПИСЬМО ХОРОШИХ РУК

Микола МАЧКІВСЬКИЙ

У мемуарних записах світлої пам’яті Юрія Мушкетика, публікованих під назвою «Дороги, які нас вибирають», стверджується, що в сучасній українській поезії нема жодного крупного поета. Відразу хочеться заперечити, бо це зовсім не так. Є Ліна Костенко, є  Дмитро Павличко,  є Василь Голобородько, є Ігор Калинець, є Пало Мовчан, є Петро Перебийніс, Володимир Базилевський, Світлана Йовенко, Валерій Гужва. Ще недавно були Іван Драч, Микола Вінграновський, Борис Олійник, Василь Симоненко, Микола Сом...  Хіба ці імена не дають підстави зрозуміти хто є хто?

 Кожний справжній поет – великий, крупний. У минулому – це Євген Плужник, Олекса Влизько, Володимир Свідзинський, яких так рано знищила репресивна машина; це  – і Леонід Левицький, і Володимир Булаєнко, і Кость Герасименко, які полягли на полі бою; це і наші найближчі сучасники – Ігор Римарук, Олег Лишега, Ярослав Павуляк, Тарас Мельничук, яким не судилося дійти своєї сили і зросту, а могли ж, якби  не закрутилася інакше їхня доля.

  Це – Василь Герасим’юк, Дмитро Іванов, Тарас Федюк, Анатолій Кичинський, котрі ще молодими стали лауреатами Національної преміїї України імені   Тараса Шевченка.

  І як знати, якими постануть завтра перед нами нині сущі, молодші від них Павло Гірник, Ігор Павлюк, Любов Голота, Світлана Короненко? Вже сьогодні вони сприймаються нами як класики. А попереду в них –  ще ціле життя...

 Цей зачин вилаштовую для того, щоб спростувати  необачну фразу  старого прозаїка, а разом з тим  пробудити віру в українську  поезію, бо в неї талантів справжніх є доста. І не тільки тих, які вже приїлися, намуляли око, а й тих, яких поки що не помічають.А вони ростуть, міцніють, дедалі яскравіше про себе заявляють.

 Про всіх сказати не можу. Але про одного розповім, проаналізую його творчість.І обираю для розмови не свій рідний регіон, а дещо віддалений від Хмельниччини  – Запоріжжя. На це надихнула мене чудова творість тамтешньої поетеси  Вікторії Сироватко,  до якої  наближається ювілейна дата  і про яку гріх було б  промовчати. 

Пам'ять

Виповнилося 75 років від дня народження нашого земляка Анатолія Захаровича Рекубрацького – поета, журналіста і публіциста. Він виріс у Комиш-Зорі. А тому рідному селищу присвятив чимало своїх творів. Він – почесний громадянин рідного селища.

Відомий краєзнавець Сергій Шевчук постарався, щоб виготовили меморіальну дошку на честь нашого талановитого письменника і журналіста Анатолія Рекубрацького. Він заплатив каменярам за роботу.

Пам’яті колеги

10 грудня на 72 році життя пішов у вічність поет, член Національної спілки письменників України Юрій Іванович Єршов-Холодний.

Він народився 7 лютого 1949 року в селі Миколай-Поле Верхньохортицького району Запорізької області. Закінчив школу № 59 у Запоріжжі. Працював на трансформаторному заводі. Закінчив Львівський інститут фізичної культури. Став майстром спорту, чемпіоном України з важкої атлетики.

Член Національної спілки письменників України з 2011 року. Юрій Єршов-Холодний – автор кількох поетичних збірок, серед яких – «Кришталева ластівка» (2008), «Народе необачний: поезії» (2009, яку виправив, доповнив і перевидав ще у 2014 та 2017 роках із назвою «Народе необачний: драматична поема»), «Магія ночі: вірші» (2014), «Дорогою грому»: вибрана лірика» (2017). Окремі твори друкувалися в журналі «Хортиця». Вірші почав писати ще в школі. Відвідував літературну студію в палаці культури «Металург», яку вів відомий поет Олександр Стешенко. Уперше поетичні рядки надрукували в газеті «Комсомолець Запоріжжя» (1966). Згодом твори поета неодноразово публікувалися в газетах, журналах. 1990 року вірші увійшли до книги поезій запорізьких авторів «Созвучье», а 2008 року – до антології творів літераторів Запорізького краю «Обрус».