Пилип ЮРИК
А вікна ж відчиняються всередину...
Після зловісного 2013-го ловлю себе на тому, що частіше думаю про друге грудня. Адже це – День народження Маринки. Так, української поетеси Марини Брацило. Вона прийшла в цей світ 1976 року, увірвалася в літературу на отому коні, якого шукала до золотої підкови. Влетіла яскравою зіркою на подив усім маститим і початківцям. Уже її перша книжка «Хортицькі дзвони» (1995) вразила незвичністю думки, образністю й метафоричністю. Причому, писала твори вона легко, невимушено, зрозуміло.
Довелося кілька разів бувати на засіданнях ЛІТО (літоб’єднання) в Запоріжжі, яке вела Марина Брацило. Атмосфера в ньому панувала навіть якась сімейна, як між рідними людьми. Тут же порівнював ЛІТО, на яке раніше сам ходив при одному з попередніх голів: там кілька майбутніх літераторів, мов цербери, готові були кожного «з’їсти» без хліба. Як я зрозумів тоді – вони були «гвардійцями кардинала», тобто, улюбленці голови. У Маринки ж кожен аналізував твір товариша доброзичливо, так само підказувала молодим колегам і вона: «Отут знайди краще порівняння чи метафору, а тут – кращу риму. Це в тебе – майбутній гарний вірш!» Розумів, що після таких слів молодій людині хочеться літати, шукати, писати ще більше й краще. Бо вона від Маринчиних слів підтримки ставала окриленою!