РУДАНСЬКИЙ Степан (Співомовки)
ГУМЕННИЙ
Їздив дідич за границю,
Назад повертає —
От гуменний на границі
Пана і вітає.
Поклонився, привітався.
«А що там, Іване?»
А гуменний йому каже:
«Та все гаразд, пане.
Одно тілько…» — «А що тілько?»
Дідич обізвався.
«Та то, пане, що ваш ножик
Складаний зламався».
«Ну! Зламався, так зламався,
Що там споминати.
Певне, хлопці мали гратись
Та й мали зламати?»
«Таки правда, ясний пане!
Хлопці ізламали,
Лиш не грались, а сивого
Коня білували».
«А з чого ж то сивий згинув?»
«Пані хорували,
За лікарством як погнали,
То і підірвали».
«То і пані хорувала?
Ах, Боже мій, Боже!
Що ж? Здорова моя пані?
Говори, небоже».
«Помоліться, пане, Богу!
День лиш хорували,
А на другий од пожару
Богу й душу дали!»
«Од пожару?.. Що такеє?..»
«Просте, пане, діло:
Як зайнявся тік у пана,
То все погоріло!»
«Пані вмерла, все згоріло…
Будь здоров, Іване!..»
«А ще ж панна ваша вдома,
Поверніться, пане!»
«Що ж там, голубе Іване?
Як там бідна дочка?»
«А нічого, уповила
Хлопця, як линочка!»
Спом’янув тут бідний дідич
Чорта і чортицю,
Плюнув з лиха, сів на бричку:
«Рушай за границю!»
СТАНОВИЙ
Гнався постом засідатель
На чиюсь біду.
Серед річки заламався
На тонкім льоду.
Б’ються соцькі й розсильнії,
Б’ються рибаки.
Водять шнури край пролому,
Ості і гаки.
Але йде жидок убогий,
Пейсами потряс.
«Гирсти-гирсти, — став питати,
Що таке у вас?»
«Засідатель утопився,
Господи прости!..
Ходи, жидку, хоть поможеш
Шнура завести».
«Гирсти! Нащо то шукати
Людської біди?
Лиш карбованець наставте —
Вийде сам з води!»
(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});
ЛОШАК
Напосілися злодії
Раз на мужика
І, чи з поля, чи із стайні
Вкрали лошака.
Мужик ходить, ломить руки,
На святе дає;
Коли чує — аж у стану
Лошак його є.
Поклонився асесорам
Мужик-неборак;
Асесори йому кажуть!
«Пашол вон, дурак!
На слово ему поверить!
Экой дуралей!
Приведи для показанья
Восемь душ людей!»
Мужик ходить, просить, поїть,
Восьмеро найшов,
Дав попові на молебень
Та й у стан пішов.
Поклонився асесорам
Знову неборак.
Асесори знов говорять:
«Пашол вон, дурак!
Экой чорт сюда приносит
Этаво хахла!
Суется с сваей кабылай!..
Есть важней дела!
Придешь после!» Через тиждень
Знов мужик іде,
Вибирає, поїть свідків
І у стан веде.
Діла знову в асесорів,
Гонять мужика.
Став хазяїн, стали люди —
Нема лошака!
Аж піднявся і говорить
Іден з-межи них:
«Не відіб’єш ти коня[ки]
Від тих станових!
А як ще нас разів кілька
Сюда поведеш,
То будь певний, що й корову
З дому ізведеш…
Подаруй їм ту коняку
І не голоси…
А скажи, мов, що вклепався,
Ще й перепроси!»
І послухав мужик ради,
Іде до панів:
«Вибачайте, я вклепався!»
Бух панам до ніг!
«Как же ты, дурак, не знаешь,
Что было твое,
Да к чужому привязался,
Выдал за свое?..»
«Вибачайте, благороддя,
За вину мою!
Маю жінку і із нею
Років сім жию,
А щоб її який злодій
В стан запакував,
Мусив би-м панам сказати,
Що єй не впізнав!»
ДОБРЕ ТОРГУВАЛОСЬ
Чи в Києві, чи в Полтаві,
Чи в самій столиці
З мазницею мужик ходить
Помежи крамниці…
У крамницях, куди глянеш,
Сріблом-злотом сяє,
Мужикові то й байдуже:
Він дьогтю питає.
У десятії крамниці
Два купці сиділо…
І в десяту мужик двері
Відхиляє сміло.
Відхилив: «Добридень, люди!» —
І й зачав питати,
Чи нема у них принаймні
Дьогтю де продати.
А купці переглянулись,
Стихача сміються;
«Здесь не деготь, — йому кажуть, —
Дурні продаються!..»
«Добре ж у вас торгувалось,
Що все розійшлося
І на продаж тілько два вас
В склепу зосталося!..»
ГУСАК
Раз у баби перехідний
Москаль ночував,
Устав рано до походу
Та й гуску украв.
Доганяє його баба:
«Служба! Почекай!»
«А что, бабушка, мне скажешь?»
«Та гуску оддай».
«Ах ты, Бог мой! Это гуска?..
Экой я дурак!..
Вазьми, бабка, ей-ей думал,
Что зто гусак!»
ПОЧОМУ ДУРНІ
«Де бував-пробував?
Розкажи, Іване!»
«Та вже де не бував,
Всюди бував, пане!
Був не раз у Криму,
Бував і в Полтаві,
Ходив раз у Москву,
Бував і в Варшаві».
«А почім у Москві
Дурні продаються?»
«Та навгад не скажу,
Які попадуться:
Як мужик — так мужик,
його й не питають,
А пани — все пани,
З ціни не спадають!»
ЧИ ГОЛОСНА ЦЕРКВА
Став у церкві батько з сином.
Церкву вже кінчали:
Засклепили, побілили,
Олтар прибивали.
«Слава богу, — каже батько, —
Спомоглися люди.
Лиш не знати, як то вона —
Чи голосна буде?
Постій хіба, — каже, — сину,
Перед образами,
А я піду та для проби
Свисну за вратами…»
Пішов свиснув разів кілька,
Назад повертає.
«А що, сину, голосная?» —
Хлопчину питає.
«Голосная!.. — хлопець каже, —
Так і б’є луною!..»
«Ану ж, — каже, — піди свисни,
А тут я постою…»
«Оце але! — каже хлопець. —
Найшли що сказати!..
А чи ж я то який дурень
У церкві свистати!»
ДЕ СПІЙНЯЛИ?
«А чи знаєш ти, Романе,
Батько під судом:
Іспійняли неборака
Над чужим добром…»
«Мого батька?.. Де спійняли?»
Циганчук спитав.
«Таки в нашії ж коморі —
Бодню розбивав».
«Та в коморі й горобцеві
Крила одшибеш…
Ні! Пусти-но батька в поле!
Чи тогді піймеш?»
НЕ ВЧОРАШНІЙ
Везе в місто мужик сіно
Якось проти свята
Та й годує в капелюсі
Малі шпаченята…
Але їде пан багатий
До костьолу, знати,
Та вже в них натура, мабуть,
Щоб покепкувати…
Іде звольна та й питає:
«Со wieziesz , Іване?»
Мужик пану поклонився:
«А що ж? Дрова, пане…»
«Łżesz, gałganie! Wieziesz siano!»
«То ж пан самі знають,
Що се сіно, а не дрова,
Нащо ж пан питають?»
Закусив пан тлусті губи:
«Z jakej wsi?» — питає…
Мужик підняв шпаченята
Та й одповідає:
«Всі не всі, вельможний пане,
Старі повтікали…
Молоді лиш половив я,
Бо ще не літали!..»
«Kto najstarszy u was we wsi?»
«Баба Терпелиха:
Пережила стара баба
Всіх дідів до лиха!..»
«Gałgan jesteś! Kto was bije?»
«А хто ж? Бугай, пане!
То так і б’є напропале,
Кого лиш достане!..»
Хтів пан чогось допитати,
Та й не допитався…
«Со z gałganem! Ruszaj prędzej!»
І вперед погнався…
Привіз в місто мужик сіно…
Продав його зрання,
Купив собі добру миску
Драглів на снідання!..
І сидить собі на возі,
Драглі уплітає…
Аж той самий пан надходить
Та й його питає:
«Сzy nie słychać do spzedania
Owsa tu, Іване?»
Мужик встав, кругом обнюхав…
«Ні, не чути, пане!»
І сів знову на драбині,
Драглі уплітає…
«Czy ty, chłopie, nie wczorajszy?» —
Пан його питає.
«Де вам, пане, я вчорашній?
Гляньте на всі боки:
То мені вже оце буде
Тридцять і два роки!»