ЮДІН Володимир

СКУПИЙ МАКАР

— Макаре! Друг «віддав кінці».

Ти на вінок даси? —

Макар, при повнім гаманці,

Надувся наче сич.

— Помер? Пушком йому земля.

А я не мільйонер.

Не знав, як видурить рубля,

Так він узяв і вмер.

НОВИНА

- Ви чули? Гнат з своєю помирився.

- Не чув... Жартуєте?

- Та щоб я провалився!

Учора йду, дивлюсь: біля сараю

Дружненько дрова вдвох пиляють,

Їй-бо, поглянуть збоку любо-мило!

— Хе_хе! Та то ж вони майно ділили!

НІЧНА ПРИГОДА

Мишко Калина вельми рад —

В кишені грошики у нього:

Лівак, получка, відпускні,

Солідна премія, крім того,

Оце б десяточку якусь

Послав би на село матусі.

Не можна. Настрій зіпсує.

Собі й дружиноньці Лідусі...

У небі зорі. Темна ніч...

З дружком вина хильнувши трішки,

Мишко додому почвалав,

Нема трамвая — можна й пішки.

Чудовий настрій, що й казать,

Співати хочеться Калині.

Пішов провулком... Раптом:

                       — Стій! —

Із-за кущів — злодійські тіні.

Мишко ураз пополотнів,

У кулаці затиснув гроші...

— Ану, кишені вивертай!

— Та що ви?.. Я... Мої хороші, —

Мишко у ноги тіням впав, —

В селі у мене, братці, мати —

Слаба, хворіє без кінця,

Ці гроші мушу їй послати. —

І сталось диво: тіні ті

Мишкові низько уклонились,

Сказали тепло:

              — Молодець!

І, як-то кажуть, хутко змились.

Мишко дивується:

               — Діла...а!

Випадок просто небувалий! —

(До серця грошики притис) —

Спасибі, мамо, врятували!

У ЧОВНІ

Пливе човен, сонця повен,

У човні — Орися,

А навпроти — чорні брови

Кавалера Гриця.

Весла зблискують ритмічно,

Рвуть густе латаття,

— Та не рви ж, —

      Гриць мовить звично, —

Серденько на шмаття.

Не вагайся, білолиця,

Йди за мене заміж,

Буду день і ніч трудиться

Ось цими руками,

Щоб тебе, святу персону,

У шовки вдягнути,

А тобі не дам при цьому

Й пальцем ворухнути.

Боронь Боже, щоб ти в мене

Воду, хмиз тягала,

Чи авоську — от-такенну —

Ще б не вистачало!

Не дозволю, бо ціную

Твої ніжні руки...

Припини ж мої, прошу я,

Холостяцькі муки.

Давай згоду, не барися,

Заживем на славу!... —

Загорілася Орися

Усміхом лукавим:

— Твоя мова інтересна,

Мила, я б сказала.

Тільки краще... візьми весла,

Бо я вже пристала.