Король української танцювальної музики постає із небуття

ВІРА СЕРЕДА

Хоча книга Ігоря Осташа «Бонді, або повернення Богдана Весоловського» (видавництво «Дуліби») побачила світ 2013 року, вона буде завжди актуальною й варта того, щоб розповісти про неї навіть через рік після виходу з друку. Уперше читачі побачили її на Львівському книжковому форумі видавців. За жанром я б навіть не побоялася назвати її монографією, але надзвичайно цікавою й доступною широкому колу читачів. Автор торкнувся однієї з болючих сторінок української історії – долі емігранта, котрий не загубивсь у світах, пройшов через лихоліття Другої світової війни, фільтраційну зону, вижив завдяки набутим знанням і зберіг своє українство, отримавши титул «батька» української танцювальної музики. Саме такій неординарній багатогранній людині – правознавцю, перекладачу, дипломату, українсько-канадському композитору Богдану Весоловському присвятив свою книгу Ігор Осташ. У передмові він пояснює, що спонукало його взятися за цю титанічну працю:

«Його життя ламали жорна трагічних міжвоєнних часів, Другої світової війни, а також періоду «холодної» війни. Ці жорна змусили композитора пройти випробування долею біженця і емігранта, проклавши його життєву дорогу через Україну і Польщу, Чехословаччину і Австрію, Німеччину і Канаду. Він був великим українцем, хоч ніколи й не мав українського паспорта.

Взявши перо, я розумів, що сама доля зобов'язує мене на весь голос і на увесь світ говорити про несправедливо забуте ім'я. Я відчув також велику гордість, а разом з тим і відповідальність, бо побачив багато збігів і переплетінь у наших біографіях, хоча нас розділяє у часі два покоління. Мало того, що ми - земляки (Богдан Весоловський народився у Відні, але його дитинство і молоді роки пройшли, як і у мене, - в Стрию і на Стрийщині), нас об'єднує і наша альма-матер - Львівський університет. За освітою Богдан Весоловський, так само як і я, був правником. Виїхавши зі Львова, він продовжував студії у Відні, здобувши диплом Консульської академії. Тобто фактично він був ще й дипломатом. І якби не війна, то, може, він зробив би блискучу дипломатичну кар'єру. А мене як Надзвичайного і Повноважного Посла України доля закинула до Канади, де він жив і творив. І саме там з'явилась ідея написання цієї книги».

МИСТЕЦЬКІ  ОБРІЇ

ВІРА  СЕРЕДА

У рамках культурного творчого проекту «Мистецтво об'єднує Україну» у виставковій залі Запорізької організації Національної спілки художників України вперше відкрили виставку «КераМіст» Львівської національної академії мистецтв, організатором якої виступило міське управління культури і мистецтв Запорізької міської ради. В урочистій церемонії відкриття взяли участь його керівник Ірина Черниш і директор Департаменту культури, туризму, національностей та релігій Запорізької облдержадміністрації Владислав Мороко, які привітали делегацію митців зі Львова й наголосили, що це – одна з яскравих подій серед низки мистецьких заходів «Єдина країна», що відбуваються цими днями в Запоріжжі. Святкового настрою усім присутнім у залі додав виступ ансамблю дитячої музичної школи №2.

"Ти моя, Україно, і до Тебе я лину..."

ВІРА  СЕРЕДА

Творче життя цих двох талановитих артистів завжди було в полі зору. Уперше побачила їх на великій сцені Національного палацу культури «Україна» 23 вересня 1995 року. У ті дні на головній сцені України відбулася низка концертів пам'яті їхнього батька - народного артиста України Назарія Яремчука «Пісня залишилась поміж нас» із нагоди 25-річчя творчої діяльності великого співака. Через підступну смерть йому не судилося провести ювілейний концерт, тож колеги-артисти виконали його задум, проспівавши найкращі пісні з його репертуару.

Дмитро й Назарій Яремчуки, тоді ще студенти Чернівецького музичного училища імені Сидора Воробкевича, виконали пісні Олександра Злотника, що не встиг заспівати їхній батько – «Прапор України» на вірші Вадима Крищенка й «Вишиванка» на вірші Григорія Булаха. Тоді ж відбулася прем'єра авторського твору «Квітка надії» Назарія Яремчука (молодшого) на вірші Дмитра Яремчука. Під час їхнього виступу мене не покидала думка, як складеться їхня творча доля, чи стануть справжніми артистами, чи матимуть успіх.

Із того часу слідкувала за творчим зростанням братів Яремчуків, їхнім репертуаром, виступами. Із цікавістю спостерігала за ними в Чернівцях і Вижниці під час ювілейних заходів із нагоди урочистого відзначення 60-річчя від дня народження Назарія Яремчука. Вони брали участь у концертах, урочистих заходах, а Дмитро був ще й у журі конкурсу молодих виконавців сучасної естрадної пісні імені Назарія Яремчука.

Нарешті трапилася нагода побувати на сольному концерті заслужених артистів України Дмитра й Назарія Яремчуків у Трускавці. За кілька годин до виступу ми зустрілись, аби поспілкуватися. Сталося це в святкові дні відзначення 23-ої річниці Незалежності України й 18-річчя професійної діяльності митців. Було ще кілька зустрічей, під час яких ми вели розмову про їхнє творче життя.

Музи  не  мовчать

ВІРА СЕРЕДА, ОЛЕКСАНДР ПРИЛЄПА (ФОТО)

У благодійній акції «Підтримай військо» за ініціативи запорізького композитора й співака Анатолія Сердюка в палаці культури «Дніпроспецсталь» наприкінці минулого тижня взяв участь народний артист України - співак, композитор, музикант Олег Марцинківський. У його творчому доробку - світова та українська класика, понад 150 народних пісень, кобзарські думи, балади, сучасні пісні та романси. Особливої популярності набули авторські твори: «Я люблю тільки вас», «Короноване вінчання», «А лелеки летять на Вкраїну» – на вірші Степана Галябарди, «Зоре моя» та «Пісня кобзаря» – на слова Бориса Харитонова, «У храмі любові», «Провина» – на вірші Миколи Луківа, «Невольник сивої печалі» – на вірші Михайла Ткача та інші. Одразу ж після концерту співак погодився розповісти читачам «Письменницького порталу» трохи про себе.