Листи Євдокії Макаренко народились на моїх очах під час наших діалогів. Письменнниця, дружина, мати і патріотка України вирішила написати листи, які стосуються кожного. В цьому творчому задумі її підтримало радіо Українська хвиля з Європи. І зараз виносимо на суд читача...
- Моєму коханому
Коханий, єдиний, милий…
Розумію, що зараз ніхто листів не пише, бо в кожного є телефон і можемо почути одне одного будь-якої миті, але зараз… Зараз все інакше. Зараз іде війна. І ніхто не може сказати напевне, коли вона закінчиться, яким буде завтра.
Коли двадцять четвертого лютого Настуня вбігла в нашу спальню з переляканим криком: «Бомблять аеропорти в Україні!» – в мене серце обірвалося.
До чого це все? Просто не можу всього сказати по телефону, адже в тих коротеньких перемовинах для мене головне – почути, що ти живий і здоровий, показати, що ми з донечками любимо тебе, коханий. Любимо й віримо, що після перемоги повернешся до нас, аби в дитячих очах знову засвітилися іскорки веселощів і щастя. Ми з усіх сил стараємося вселити віру в такий розвиток подій і тобі.
Проте вночі, обійнявши міцно дітей, вслухаючись у навколишні звуки, здригаючись від гудіння холодильника, мої думки снують у зовсім іншій площині, розкриваючись у тривогах і сумнівах. Тільки не думай, що сумніваюся в нашій перемозі чи в тому, що ти повернешся. В жодному разі. Мене хвилює інше.