ЮРИК Пилип. Тільки Сталін на стіні

stalin

Фольклор епохи

соціалізму

та будівництва

комунізму

 

Зібраний

і впорядкований

Пилипом ЮРИКОМ

 

Ця книжка – зібраний і впорядкований запорізьким письменником і журналістом Пилипом Юриком фольклор епохи соціалізму та побудови комунізму. Ознайомившись із матеріалами збірки, читач матиме уявлення про те, як жив у не так давно минулі роки і як свого часу «хвалив» комуністичне суспільство український народ. Поміж рядками простежується відповідь на запитання: чи варто повертатися до «світлого минулого», чи краще все-таки будувати власну незалежну демократичну Україну, де іноземним зайдам та їхнім холуям не було б місця.

Упорядник щиро дякує Запорізькому обласному об'єднанню Всеукраїнського товариства "Просвіта", голові цього об'єднання Тарасу Шевченку та його помічникові з видавничої діяльності Володимиру Іванову за видання цієї книжки.

Редактор В.А.Чабаненко

Художник В.А.Лазунько

ISBN

966-95366-0-0

 

Світлій пам'яті моєї мами – Юрик Марфи Павлівни, яка пережила штучно організовані окупаційною комуністично-радянською владою голодомори 1921, 1933 та 1947 років, у 1933 році поховала померлих двох молодших братів, свою маму й вітчима,

присвячую.

                                                   Упорядник

 

Видавництво

Запорізької обласної організації

"Просвіта" імені Т.Г.Шевченка

2003

 

 

Потужний  спротив

 

Ще маленьким хлопчиком, читаючи Шевченкового «Кобзаря», я натрапив на такі слова:

Кругом неправда і неволя,

Народ замучений мовчить...

Ці слова мене глибоко вразили, перевернули мою дитячу душу й змусили уважніше придивитися до навколишнього життя. А воно, оте життя 40-х років минулого століття, в нашому краї було воістину «неправдою й неволею»: голод, тяжка рабська (майже безоплатна) праця в колгоспах, неймовірні здирства – податки (навіть на всохлі дерева в садах), побори у вигляді примусових підписок на державні позики (облігації), заборона на виїзд із рідного села без дозволу начальства, дикунські знущання районних агентів-держиморд над солдатськими вдовами та багато чого іншого, що нормальній людині тепер і в сні не присниться. Отже, після прочитання «Кобзаря», дивлячись на все оте безпросвіття, я почав задавати собі питання: «Чому ж мій народ-страдник мовчить? Аж раптом з'ясувалося, що ні, не мовчить!

Якось прийшов зі школи, витяг із торби новеньку читанку та й кажу дідусеві: "Ось дивіться, яку мені книжку видали!" Старий узяв читанку, глянув на обкладинку з портретом вождя, загадково посміхнувся й тихенько пробурмотів: "Ні корови, ні свині, тільки Сталін на стіні..." "Що? Що?!" – питаю. "Та це так – приказка, дурничка... Забудь її, онучку. Бо як кому передаси, то всю нашу сім'ю запрахторять туди, де Макар телят пасе..." Відтоді я почав уважніше прислухатися до того, про що гомонять, шепочуть і співають земляки. Остаточно переконався в їхньому неприйнятті совєцької (чи, як вони казали, совіцької) облуди, коли одного разу від бабусі Хведорки, моєї родички, почув ось такі співанки:

Ой, колись були мужички –

Хліборобчики,

А тепер сидять по тюрмах,

Як горобчики!..

Строй-строй Дніпрострой,

Строїм перемичку.

Обдурили мужиків –

Забрали пшеничку!..

Подібних приказок і співанок, як я виявив згодом, побутувало серед простолюддя по всій Україні чимало: сотні, а може, й тисячі! Офіційна московсько-большевицька пропаганда та її місцеві підбрехачі намагалися переконати світ, що цей фольклор є витвором "куркулів", "подлих вражескіх елємєнтов". Насправді ж, його творили знедолені трударі, безштаньки Івани, соловецькі в'язні й сибірські засланці. Декотрих із них я знав особисто.

Ясна річ, у не такі вже й далекі часи збирати антирежимну народну творчість із відомих причин було справою небезпечною. Хоча й тоді знаходилися ентузіасти, які відважувалися записувати й зберігати для нащадків перлини під'яремного фольклору. Одним із них є Пилип Юрик – знаний запорізький журналіст, член Національної Спілки письменників України.

Зібраний і впорядкований добродієм Юриком матеріал під назвою "Тільки Сталін на стіні" складає неабияку історико-пізнавальну цінність та має особливу суспільно-політичну значущість. Різножанровий (від співанки – до анекдота), дуже змістовний, проперчений суто українським гумором, він легко сприймається й надовго запам'ятовується. А головне – він ідеологічно обеззброює сучасного компартійного провокатора, який часто репетує: "Шо нам дала ета ваша нізалєжность? Вот прі совєцкой власті било лучше!"

Читаєш Юрикову збірку й укотре переконуєшся: жодному тиранові, жодній сатанинській силі не уникнути народного суду. Суду-присуду страшного, на віки вічні. Декому й тепер не завадило б на це зважити та добре пам'ятати, що "діла добрих оновляться, діла злих загинуть". І не просто загинуть, а вкриються ганьбою.

Уснопоетичні твори, що їх подає нам Пилип Юрик, позначені не тільки вбивчою критикою, а й соціальним оптимізмом. Будучи виявом потужного спротиву знедолених тоталітарному режимові, вони красномовно свідчать про незнищенність того духу, який, за словами великого Франка, "тіло рве до бою", вони переконливо доводять, що будь-яке зло свого часу буде неодмінно покаране. Покаране Словом і народним презирством.

Віктор ЧАБАНЕНКО,

академік, професор Запорізького національного університету,

член Національної Спілки

письменників України,

лауреат Всеукраїнської премії імені Павла Чубинського

 

 

 

Фольклор  віршований

 

* * *

Як був цар-дурачок,

Була булка - п'ятачок,

А приперлись комуністи,

То не стало чого їсти.

 

* * *

Як були цар і цариця,

То була в сім піл спідниця.

А як став сільсовіт –

І сідниця бачить світ.

 

* * *

- Смело мы в бой пойдём!

- И я за вами!

- И как один умрём!

- Гребите сами!

 

* * *

Ходить Ленін та й питає,

Чого дітям не хватає?

Нема хліба, нема сала,

Бо комуна все забрала.

 

* * *

Ой спасибі Іллічу,

Що не варю й не печу!

Варити нічого,

А пекти ні з чого.

 

* * *

Коли нами керував

Отаман Петлюра, 

То були на мужиках

І сало, і шкура,

А приперлись комуністи,

То не стало чого їсти.

 

* * *

Устань, Ленін, подивись,

Як ми в созі* розжились:

Хата - раком, клуня - боком

Ще й кобила з одним оком,

І корова без хвоста,

Й коперація пуста.

Вся куфайка у латках,

Ще й ширінка у дірках!

_____

*Соз – спільний обробіток землі. Сюди збиралися переважно сільські ледарі й п'яниці, які не вміли й не хотіли працювати на землі.

 

* * *

Ісус Христос

Записався в соз.

 

* * *

Ох, яблучко -

На чотири часті!

Голодуємо й мремо

При совєтській власті!

 

Ох яблучко -

Із листочками!

Треба батька Махна

Із синочками!

 

Ох яблучко,

Куди котишся?

Комісарам попадеш -

Не воротишся!

 

* * *

Гоп, мої гречаники,

Комуністи - начальники,

Комсомольці - дураки,

Українці - кріпаки.

 

* * *

Не дивуйтесь, добрі люди,

Що ми комуністи.

Дураки посіють, зорють,

А ми будем їсти.

 

* * *

Батько в созi, а я ні.

На хрiна воно мені?

 

* * *

Ти хоч плач, а хоч ридай,

А заяву в соз подай!

 

* * *

Вставай Гаврило і Данило,

Беріть кочерги й рогачі,

Гонiть комуну з України,

Щоб не псувала нам харчі.

* * *

Заховайся в кропиву,

Бо вже їде ГПУ*.

_____

*ГПУ – государственное политическое управление, предтеча НКВС та КДБ.

 

* * *

Ходить Ленiн по горі,

Сталiн по болоту, -

Ленiн грабить буржуїв,

Сталiн - вже й голоту.

 

* * *

На столі стоїть тарiлка,

На тарiлцi виноград,

Ленiн був карманний злодiй,

Йосиф Сталiн - конокрад.

 

* * *

Ленiн Сталiну сказав:

- Завтра їдем на базар,

Купим шкапу карую -

Нагодуєм пролетарiю.

 

* * *

Ленін грає на гармошці,

Сталін ріже гопака.

Дожилася Україна –

По сто грам на їдока!

 

* * *

Дзержинський, Ленін, Берія...

Нехай живе імперія!

 

* * *

Ой як Ленiн помирав -

Сталiну приказував,

Щоб нам хлiба не давав,

Сала й не показував.

 

* * *

Володимир Ілліч

Поліз на піч,

Скорчився, зморщився,

Перднув та й кончився.

 

* * *

Крiль у нору, голуб вгору,

Нi худоби серед двору,

Лиш сам Сталiн походжає,

П'ятилiтку виполняє.

 

* * *

Видно Сталiна щоднини,

Це ж вiн править i москвини,

Отакий в країнi рай,

Але прийде йому край.

 

* * *

Йосиф Сталiн добре дбає,

Назвав себе батьком,

Україну зграбував

З москалями "гладко".

 

* * *

Сталін в профіль і анфас –

Це він думає про нас!

 

* * * 

Широка страна моя родная,

Много тюрем в ней и лагерей.

Я другой такой страны не знаю,

Где так много плачет матерей!

 

* * *

Нам сонця не треба,

Нам неба не треба!

Нам Сталіна образ

Сіяє в віках!

 

* * *

Комсомольцi - ледарi

Христа й Бога продали,

Силу грошей накопили,

Собi Сталiна купили.

 

* * *

Я – пионер! Даю пример:

Курить табак,

Гонить собак,

Бить котов –

Всегда готов!

 

* * *

Ох то буде морда бита

У Сталiна, у бандита.

 

* * *

Гречку, просо i овес

Забирає МТС*,

Жито i пшеницю

Посилають за границю,

А послiди й буряки,

Щоби їли дураки.

_____

*МТС – машинно-тракторна станція. Оснащене сільськогосподарською технікою радянське підприємство, яке проводило в колгоспах оранку землі та збирання зернових культур. За це колгоспи платили урожаєм. Ціни за виконану емтеесівцями роботу, як правило, дуже завищувалися, але держава була завжди на боці МТС.

 

* * *

Україно, Україно,

Земле плодородна!

Москві хліб віддала,

А сама голодна.

 

* * *

Пузо голе, штанов нєт -

Купив Леніна портрет:

- Подивися, Ленiн, сам,

Як гуляє комнезам*:

Продав конi, продав воза,

А сам ходить кругом соза.

Вiн танцює, тупотить,

Щоб налогiв не платить.

_____

*Комнезам – комітет незаможних селян, переважно комуністично-комсомольських активістів, які працювали в созах, пізніше проводили колективізацію, а потім були провідниками голодомору 1932-33 років в Україні – відбирали в селян останню картоплину й останню зернину.

 

* * *

Як не було сiльсовiту -

Не бачили стегна свiту,

Появився сiльсовiт -

Побачили стегна свiт.

 

* * *

Серп i молот -

Смерть i голод.

 

* * *

Батько в созi, мати в созi,

Дiти плачуть на порозi:

- Нема монi, нема кики,

Тiльки танцi та музики.

Нема хлiба, нема сала,

Бо совєтська власть забрала.

 

* * *

Пузо голе, штани в клєтку -

Виполняєм п'ятилєтку.

 

* * *

В хаті хліба ні куска,

А він музику таска.

 

* * *

Я на бочцi сиджу,

Пiд бочкою каша.

Не думайте, комуністи,

Що Вкраїна ваша!

 

* * *

Хата боком, клуня боком

І кобила з одним оком,

Ще й на хатi один куль,

А податком обложили,

Та й говорять, що куркуль.

 

* * *

На воротях – серп і молот,

А у хаті – смерть і голод,

А на хаті один куль,

І то кажуть, що куркуль.

 

* * *

Сталін хліба захотів

І придумав куркулів.

 

* * *

Вставай, Ленiн, вставай, дєтка! -

Обiс...сь п'ятилєтка.

 

 

ПРИМОВКИ ДО ТАНЦЮ

 

Вдячнi Сталiну-грузину,

Що узув нас у резину.

 

Приспів:

Ой грай, грай, ти мiй рай!

А ти, красна звiзда,

Зняла квочку з гнiзда.

 

Ой спасибi Iллiчу,

Що я хлiба не печу.

Буду Сталiна просить,

Щоб i супу не варить.

 

Приспів:

Ой грай, грай, ти мiй рай!

А ти, красна звiзда,

Зняла квочку з гнiзда.

 

* * *

Спасибі Сталіну-грузину,

Що забрав останню хлібину!

 

* * *

Нi корови, нi свинi,

Тiльки Сталiн на стiнi.

 

* * *

Нi корови, нi бика,

Нi пiвложки молока.

 

* * *

- Куди йдеш, куди йдеш?

Куди шкандибаєш?

- У райком за пайком.

Хіба ти не знаєш?

 

* * *

Сталiн-батьку! Дай нам мила,

Бо в нас воші мають крила.

Якщо нас iз'їдять,

То й до тебе прилетять.

 

* * *

Хто робити не хотiв,

Записався в колектив.

 

* * *

Кінь:

- Не боюся ні плуга, ні воза,

А боюся колхоза.

 

* * *

Йосиф Сталiн та ЦК,

Навіть сатанiли -

До колгоспiв люди йти

Зовсiм не хотiли.

 

* * *

У 1933 роцi на вулицi села лежить дохла кобила.

Їй у зуби хтось устромив записку:

- Я лежу, я лежу -

Дожидаю фуражу.

Хто цим дiлом керує,

Хай мене під хвіст цiлує.

 

* * *

Зерно мелють і товчуть,

так що аж у кремлі чуть.

 

* * *

Ой, забрали все жиди -

Тепер в голоді сиди!

 

* * *

Я кобила сiра,

Я шукаю сiна,

Найду, не найду,

А у колгосп не пiду.

 

* * *

В тридцять третьому году,

Мерли люди на ходу...

Їли кору, рiзнi трави,

Бересток і лободу.

 

* * *

В тридцять третьому году

Люди їли лободу,

Пухли з голоду у селах,

Помирали на ходу.

 

* * *

Ні корови, ні свині,

Тільки Сталін на стіні.

Ще й показує рукою,

Куди їхать за мукою.

 

* * *

Висить Ленін на стіні,

Посміхається мені,

Ще й показує рукою,

Куди йти за лободою.

 

* * *

Нi корови, нi свинi,

Одiж рвана на менi,

В хатi нiчим протопити -

Грiє Сталiн на стiнi.

 

* * *

Штани рвані, штани цвілі -

Це той дядько, що з артілі:

Лове криси і товче,

Маторженики пече.

 

* * *

Мов пройшов Мамай з ордою –

Ні одной душі живої!

 

* * *

Трактор оре, земля сохне,

Хто в колгоспi, той i здохне.

Хто у колгосп не схотiв,

Тих загнали на Сибiр,

Хто став проти говорить,

Тих звелiли всiх зарить.

 

* * *

Оце той рай, оце той рай,

Що оголив увесь край:

Забрав корови й телички,

Забрав свинi й курочки.

 

* * *

Поїзд їде й каже:

- Везу пше-ни-цю,

пше-ни-цю,

пше-ни-цю.

Бере розгiн:

- А пшеничку - за граничку,

А овес - в МТС,

Кукургуз - в "Хлiбсоюз",

Жито - на перемичку.

 

* * *

Жито й пшеницю

Продали за границю.

Ячмiнь i овес

Забрав МТС.

А кукурудза -

Для колгоспного пуза.

 

* * *

Iндуси* пасуть гуси,

Колгоспники - бугая.

Iндуси їдять гуси,

Колгоспники - нiчого.

_____

*Індуси - індивідуальні власники.

 

* * *

У колгоспi добре жить -

Один робить, сiм лежить.

А як сонце припече -

I той з поля утече.

 

* * *

У колгоспі добре жить -

Один робить, сім лежить.

Один робить, десять спить -

Хто хропе, а хто й пердить.

Один робить, десять п'є.

Що колгоспне - все моє!

 

* * *

Усе кругом – колгоспне,

Все навколо – моє.

 

* * *

Сiм годин, сiм годин -

На роботу врем'я.

Як гуляла з бригадиром -

Получала прем'я.

 

* * *

Бригадира колька коле,

Що не йду я жати в поле.

Нехай коле, ще й заколе -

Не піду я жати в поле!

 

* * *

Пароплав стоїть

В Голiй пристанi -

Будем рибу годувати

Комунiстами.

 

Пароплав iде,

А дим кольцями -

Будем рибу годувати

Комсомольцями.

 

* * *

Как у наших у ворот,

У нашей калитки

Повесился коммунист

На суровой нитке.

 

* * *

Яка я твоя мила?

Я - колгоспна кобила:

Гектар iскосила,

Два - заволочила,

Триста грамiв получила -

На базарi продала,

На позику оддала.

 

* * *

- Ти, Настуню моя мила,

Де ти лiто проробила?

- У колгоспi.

- Ти, Настуню моя мила,

Що ти в ньому заробила?

- Кiло проса, два - ячменю,

Та не знаю, де я змелю.

 

Пародія на вірші

Володимира Маяковського

Голод,

             холод,

                           разруха.

Лежу

         на чужой

                          жене.

Одеяло

                  прилипло

                                  к попе.

Усердно

             штампую

                           кадры

Нашей

              советской

                               стране

На зло

           буржуазной

                                Европе.

 

* * *

Ходить Сталiн попiд хати,

Щоб позику пiдписати,

I тюрму побудувати.

 

* * *

Спина гола, пика гостра –

Вчора вислизнув з колгоспу!

 

* * *

Мене, кобилу сиву,

Вигнали із колективу!

Ходжу, блукаю,

Сінця шукаю.

Якщо не знайду –

На ковбаси піду!

 

* * *

Ми про Сталіна співаєм,

Про щасливий рідний край.

А селянам тільки сниться

Білий-білий коровай.

 

* * *

В хаті, наче в домовині –

Мертві діти на ряднині.

Мати по зерно пішла

І в дорозі смерть знайшла.

 

* * *

Буксир працює –

Селянин старцює.

 

* * *

Буксир ходить попід хати,

Щоб у люду хліб забрати.

 

***

Ліг у світлиці,

А встав у темниці.

 

* * *

Батька й матір до Сибіру

Як «контру» загнали.

Їхніх діток малесеньких

У приют забрали.

 

* * *

Сталін каже:

                    - З України

Підмели все до зернини.

Спробуй, Постишеве, ти

Ще хоч жменю нашкребти!

 

* * *

Ходить лютий бригадир,

Заганяє на Сибір.

 

* * *

Я колгоспниця з села,

Звуть мене Маруся.

На мені чобіт нема,

Та я не журюся!

 

* * *

- Чого люд так лементує?

- Бо буксир тут хазяйнує:

У людей хліб забирає –

Хай село все вимирає.

 

* * *

Не шукайте домовину –

Батько з'їв свою дитину.

 

* * *

В господарстві колективнім

Будем добре жити:

Як не стане свого хліба,

Будемо просити!

 

* * *

Люди прямо на дорозі

Падали, як мухи:

Кропивою й лободою

Набивали брюхо.

 

* * *

У колхозі при дорозі

Роздають макуху.

Хочеш жить – в колгосп записуйсь,

Бо не стане й духу.

 

* * *

Проливались на Вкраїні

Великії сльози,

Коли людей комісари

Гнали у колхози.

 

* * *

Товариш Ворошилов!

Війна вже на носу,

А коники Будьонного

Пішли на ковбасу!

 

* * *

Ой у нашому колгоспi

Гарно я вдягнувся:

Одкрив поли - все там голе,

Бо й штанiв позбувся.

 

* * *

Трудодень, трудодень,

Трудоодиниця.

Батько ходить без штанiв,

Мати - без спiдницi.

 

* * *

Сидить баба на ряднi

I рахує трудоднi:

- Один день - один трудодень,

Два днi - два трудоднi,

Три днi - три трудоднi i т.д.

 

* * *

Сидить баба на рядні

І рахує трудодні.

Рахувала цілий день -

Вийшов тільки трудодень.

 

* * *

Сидить баба на ряднi

Та й рахує трудоднi.

- Трудодень, трудодень,

Дайте хлiба хоч на день.

Працювала вiсiм день,

Заробила трудодень.

А вiд того трудодня,

Голодую я щодня.

 

* * *

Трудоднів у мене густо,

А в моїй коморі пусто.

 

* * *

Трудодень, трудодень -

Дають їсти раз на день.

 

* * *

Сюди - тень, туди - тень,

От i є трудодень!

 

* * *

Трудодень, трудодень –

Дайте хліба хоч на день,

Бо немилий мені світ –

До хребта приріс живіт.

 

* * *

Тільки Кірова убили -

Хлібні картки відмінили.

Треба Сталына убить

І народи будуть жить!

 

* * *

Москалики-соколики

Забрали наші волики,

Як повернетесь здорові,

Загребете ще й корови!

 

* * *

Спасибі Сталіну-грузину,

Що узув нас у резину.

Ну а Гітлеру за те,

Що з України все мете:

І крупичку, і пшеничку,

І корівку, і теличку...

 

Вислав  Сталін  свої  діти

 

Вислав Сталін свої діти

На Західні землі,

Щоб людей культури вчити,

Бо там — народ темний.

 

Приспів:

Раз, два, три, чотири,

Лупають комори,

Розбивають людям скрині,

Шукають "бандьорів".

 

А як прийшли на подвір'я,

Все перевертали,

З-під корови, з-під свині

Гній повикидали.

Приспів.

 

А як знайдуть яку бритву,

То так промовляють,

Що то бритва "бандеровська" -

В кишеню ховають.

Приспів.

Прийшов "стрибок"* до хазяйки:

- Дай, хозяйка, кушать. -

Курку з квасним молоком

Жере, аж ся душить.

Приспів.

 

А як скінчать цю роботу,

То йдуть до району:

Кожен несе торбу хліба,

Банку самогону.

Приспів.

______

*"Стрибок" - член "истребительного отряда" НКВС, інша назва - "ястребок"

 

* * *

Гітлер й Сталін – добрі друзі –

С...ли разом в кукурудзі.

 

 

Чия  буде  Україна?

 

Йосько Сталін із Гітлером

Якось посварились:

«Моя, - каже, - Україна!»

«Ні, моя!» - Побились.

 

Довго бились, аж втомились,

Сіли спочивати.

Хто їх добре розсудив би,

Почали шукати.

 

Врешті кажуть: «Ходім, куме,

До УПА – спитаєм,

Чия буде Україна –

Там, напевно, знають».

 

Прийшли...

«Здрастуйте, Хайль Гітлер!» -

Чемно привітались,

«Чия буде Україна?» -

Разом запитали.

 

Вперед вийшов стрілець Тріска,

Гостей оглядає,

Підсміхається хитренько

Та й відповідає:

 

«Наша буде Україна!

Клянусь головою!

Що ж ви з того матимете –

Покажу рукою.

 

Гляньте!» - каже стрілець Тріска

Та руку підносить

Й тиче дулю обом гостям

До самого носа.

 

* * *

Сидить Гітлер на мосту,

Варить затірку густу.

Сталін ходить і свистить –

Нічим затірку густить.

 

* * *

Їде Сталін на свині,

Гітлер - на собаці,

А Бандера - на коні,

Всіх їх має в с...ці.

 

***

Ой не збирай колоски,

Бо підеш на Соловки!

 

* * *

Колосочки я збирала

На колгоспнiм полi.

За це менi присудили

Десять лiт неволi.

 

 

ПОВСТАНСЬКА   КОЛЯДА

 

Нова радість стала,

Яка не бувала

Над вертепом звізда ясна

Увесь світ засіяла.

 

Ой ти чуєш, брате,

Сумную новину:

Закували у кайдани

Нашу неньку Україну.

 

В кайдани кували,

На хрест розпинали,

Люд невинний тисячами

В сиру землю закопали.

 

А Степан Бандера

На се споглядає

Здоймив руки аж до Бога

І Його благає:

 

"Боже Ти мій милий,

Я Тебе благаю,

Поможи ми сю комуну

Вигнати із краю".

 

Комуна втікала —

Ліси ся хилили,

Люди впали на коліна,

Богу ся молили.

 

Богу ся молили

За Бандеру-тата,

Щоби вигнав з України

Проклятого ката.

 

 

КОМАРИК

(Повстанський варіант)

 

Ой, що ж то за шум учинився,

Що Комарик до повстанців зголосився?

Зголосився Комар до повстанців.

Щоб кусати москалів-голодранців.

Щоб кусати москалів, ще й німоту.

Щоб не було на Вкраїні та й голоти.

Примостився Комар на дубочку,

Закріпив скоростріл на листочку.

Та зірвалася нараз шура-бура,

Вона того Комарика з дуба здула.

І упав наш Комар на помості,

Поламав москалям ребра й кості.

Поховали москалів не по людськи,

Видно руки, видно ноги, видно пупці.

Поховали москаля, як собаку,

Видно руки, видно ноги, видно с...

Поховали москаля край дороги,

Видно руки, видно ноги, видно роги.

Поховали москаля у куфайці,

Видно руки, видно ноги, видно я...

 

* * *

Ой спасибi ж, Маленков! -

Розрiшив держать коров.

Сталiновi там й лежать -

Не давав кози держать.

 

* * *

Как повяжешь галстук –

Береги его.

Он с вином «Портвейном»

Цвета одного.

 

* * *

Летят перелётные птицы:

Булганин, Хрущёв, Микоян.

На Кубу вывозят пшеницу,

Оттуда везут обезьян...

 

* * *

Ой Микито ти Хрущов,

Та де ж твої очі?

Нас везеш на цілину,

Комуняк - у Сочі.

 

* * *

Бiля кремля молиться бабуся.

Мiлiцiонер: "За кого молитесь?"

Бабуся:

- За Ленiна-учителя,

За Сталiна-мучителя,

За Берiю-палача,

За Микиту-трiпача,

За Родіну-мать

І за Фурцеву-б...дь.

 

* * *

Як умру, то поховайте,

Не тягніть резину -

Не тягайте з ями в яму,

Як того грузина!

 

* * *

Устань, Ленін, подивися,

До чого ми дожилися:

Сало й масло - 37,

Молока нема зовсім,

А про рис і не питай -

Нам не дав його Китай.

А Хрущов і в хрін не дує -

Тільки спутники будує.

 

* * *

Нехай живе Степан Бандера

I грiзний вiтер повiва.

Бо нас усiх радянська влада

I пiдманула, й пiдвела!

 

Кому  на  Русі  жити  хороше?

 

Буфетчице Нюрке,

Гагарину Юрке,

Герману Титову,

Никите Хрущёву,

Леониду Брежневу.

Остальным - по-прежнему!

 

* * *

За волю, за землю,

За людськi права!

Хай згине комуна,

Хай згине Москва!

 

* * *

Хрущов їде на таранi,

Оселедець у карманi,

Часником вiн поганяє -

Америку доганяє.

 

* * *

Як Гагарін і Титов,

Будь готов!

Завжди готов!

 

* * *

1962 рік. На горілку підняли ціни. У народі з'явився вірш:

Товарищ, верь, придёт она,

На водку прежняя цена,

И на закуску будет скидка -

Уйдёт на пенсию Никитка!

 

* * *

Закордонні вояжери

Посміхаються,

Що найкраща земля в світі

В бур'янах ховається.

 

* * *

Зняли Хрущова і від Курил до Карпат пішла співомовка:

Куба, отдай наш хлеб,

Куба, возьми свой сахар,

Куба, Хрущёва нет,

Куба, пошла ты на хер*!

_____

*Хер - літера "Х" в давньоруському алфавіті. Звідси слово "похерити" (перекреслити).

 

* * *

Наша вулиця в жнива

Вже до того тиха -

Навiть чути як хропе

В хатi головиха.

 

* * *

У колгоспi роби, щоб не втомився,

а їж, щоб не вдавився.

 

* * *

Бачиш молот? Бачиш серп? -

То є наш, радянський герб!

Хочеш - жни, а хочеш - куй,

Все одно получиш дулю.

 

* * *

Нам сонця не треба -

Нам партiя свiтить.

Нам хлiба не треба -

Роботу давай!

 

* * *

Одного року 1 травня припало на середу, друге – на четвер, а Великдень відзначався 5 травня. Радянський уряд вирішив перенести вихідний із неділі на п'ятницю. Таким чином, Великдень зробили робочим днем. Тоді в усьому СРСР набув поширення такий вірш:

Спасибо партии родной

И Брежневу за ласку,

Что отменили выходной

И обос...ли Паску.

 

* * *

Нам не треба ковбаси,

Нам не треба масла.

Тільки б зірка на кремлі

Ніколи не згасла.

 

* * *

Тягни роботу,

думай, працюй.

Начальству - слава,

а тобi - нiчого.

 

* * *

Плакала корова,

Підняла шумиху:

- Кормлять, мов курчатко,

Доять, як слониху!

 

* * *

Прошла зима, настало лето,

Спасибо партии за это!

 

* * *

Сталiн виiграв вiйну,

Ленiн - революцiю.

Хрущов грошi помiняв,

Брежнєв - Конституцію.

 

Брежнєв написав слова,

А Косигiн - ноти,

А Пiдгорний не співав -

Вигнали з роботи.

 

* * *

Это что за Бармалей

Взобрался на мавзолей?

Брови чёрные, густые,

Речи длинные, пустые,

Мяса нет и нет конфет -

На хрена нам такой дед?

 

* * *

Брови чорні та густі,

А промови всі пусті,

Чорним діткам - білий хліб,

Білим діткам - чорний хліб.

На хріна нам такий дід?

 

* * *

Обміняли хулігана

На Луїса Корвалана.

Де ж узяти таку б...ь,

Щоб на Брежнєва змінять?

 

 

А  я  собі  ланкова

 

А я собі ланкова

Маленького зросту,

Полюбила бригадира

Й голову колгоспу.

 

Ой пішла я у колгосп

Та й сіла на лавку:

— Товаришу голова,

Дайте мені справку.

 

Таку довідочку дайте,

Щоби я гуляла,

У колгоспі не робила,

Ще й премію мала.

 

— Ой випишу, випишу,

Випишу потому,

А як сонечко зайде,

Принесу додому.

 

А як сонечко зайшло,

Почало смеркати —

Вже товариш голова

Коло мої хати.

 

Я півлітра та й на стіл,

А він як напився!

Як зарився в подушки,

Ледь не задушився.

 

Подивіться, люди добрі,

Та й під мою постіль:

Де є такий голова,

Як у нас в колгоспі?

 

* * *

Як поїхав я в Донбас

Вугілля довбати,

А воно ж таке тверде,

О бісова мати!

 

Ломик навіть поламавсь,

Лопнула лопата.

Провалися ти, Донбас,

І твоя зарплата!

 

Три  дні  печі  не  топила

 

Три дні печі не топила,

Сім день хати не мела;

Вся бригада в поле вийшла,

А я спати лягла.

 

Ой приїхав бригадир

Та й на сивому коні:

— Іди, іди, ланкова,

Заробляти трудодні.

 

Вийшла я у поле,

Стала собі скраю,

Вся бригада закричала:

Мало снопів маю.

 

Ой приїхав бригадир

Та й до мене поморгав...

Я ще копи не нажала —

Він чотири записав.

 

Я спитала бригадира,

Де його чекати,

А він сказав: «Увечері

Коло твої хати...»

 

Ой не встигла ланкова

З бригадиром стати —

Якась баба, сказилася,

Дала жінці знати.

 

Ой біжить же його жінка

Та й з великим патиком:

— Іди, іди, чоловіче,

Викликає виконком.

 

— А я в тому виконкомі

Та й не можу бути:

Я за тую ланковую

Не можу забути...

 

 

Ой  копала  буряки  

під  зеленим  дубом

 

Ой копала буряки

під зеленим дубом,

Полюбила бригадира

з кучерявим чубом.

 

Ой поїхав мій миленький

в далеку дорогу,

А я собі бригадира

привела додому.

 

Ой не вспіла з бригадиром

ще й погомоніти,

А мій милий під вікном

давай стукотіти.

 

— Бригадире, бригадире,

де ж тебе подіти?

Залізай-но під столом

на яйцях сидіти. -

 

Як приходить мій миленький

знадвору до хати,

А бригадир під столом

та давай квоктати.

 

— Що ж ти, моя люба, мила,

що ж ти наробила?

Ой нащо ж ти півня

на яйця садила? -

 

Діти кажуть: "Квочка",

і я кажу: "Квочка",

Милий каже:

— Бригадир -

вишита сорочка. -

 

Як взяв милий патика,

а в нього два кінці:

Досталося бригадиру,

а ще більше жінці.

 

Ой не йде бригадир

у третю бригаду,

Бо побита голова

спереду і ззаду.

 

Ото ж тобі, бригадире,

за твої оцінки,

Щоб ти більше не ходив

до чужої жінки.

 

 

БУРЯКИ  Я  КОПАЛА

(На мотив народної пiснi

"Чи не той то Омелько?")

 

Буряки я копала,                           - тричі

Котрi кращi - одкидала.

А де кращий бурячок -                  - тричi

Я за нього, та в мiшок.

Бурякiв я накрала -                       - тричi

Самогонки нагнала.

Самогонка вдалася -                     - тричi

Вся бригада напилася.

Бригадир i голова,                        - тричi

Ще й з райкому було два.

Зоотехнiк так набрався -               - тричi

Ледь до ферми дотаскався.

У колгоспi за байраком                 - тричi

Вся бригада стала раком,

Бригадир i голова,                        - тричi

Ще й з райкому було два.

Вони пили-випивали,                    - тричі

Мою ланку прославляли.

Стали думать і гадать,                   - тричі

Чим мене преміювать:

Чи свинею, чи бичком,                  - тричі

„Запорожцем", „Москвичом"?

А тепер же я зовуся -                    - тричi

П'ятисотниця Маруся.

I тепер уже я знаю,                       - тричi

Як медалi заробляють.

 

* * *

Будет людям счастье,

Счастье на века -

У советской власти

Длинная рука.

 

* * *

Поляки!

Слухайте Ярузельського й Каню!

Бо прийдуть московські вані –

Буде те, що в Афгані.

 

* * *

Хто бачив смерть - той знає нас:

Ми називаємось "спецназ".

 

* * *

Незадовго до смерті Брежнєва піднялися ціни на спиртні напої.

Цей вірш гуляв у народі від Карпат і до Курил:

Всем, всем, всем!

Водка стоит семь!

Если будет стоить восемь –

Всё равно мы пить не бросим.

Передайте Ильичу –

Нам и десять по плечу.

Ну, а если больше –

Будет то, что в Польше.

Если станет двадцать пять –

Будем Зимний брать опять!

 

* * *

Плакала корова,

Підняла шумиху:

- Кормлять, як курчатко,

Доять, як слониху!

 

* * *

Хто гавка,

в того бiльша ставка.

 

* * *

Била мене мати

Віником по с...ці,

Щоб я не боялась

Колгоспної праці.

 

* * *

Лайно каже:

- З'їж мене!

А я кажу:

- Хай тебе їдять

Ті, що в райкомі сидять.

 

* * *

У Радянському Союзі

Б'ють вареником по пузі.

 

* * *

Доярка потрапила на ВДНГ, її привезли в кремль, вручили ордена. Вона пише матері:

"За мою велику с...

Дали мені орденяку!"

А мати їй відповідає:

"Підстав, доню, ще й ...

Хай дадуть тобі звізду!"

 

* * *

Був при владi Леонiд -

Усi спали до обiд,

А як став Андропов -

На роботу - галопом!

 

* * *

Як умру, то поховайте

Мене в кукурудзі.

Не забудьте насипати

Гербіцид на пузі.

 

* * *

Дожилися українцi -

Нi в кишенi, нi в ширiнцi,

Нi горiлки, нi вина -

Радiацiя одна.

I тепер наш "мирний атом"

Вся Європа криє "матом".

А як ще раз налигне -

Не поможе й "Каберне".

 

* * *

Ой у полі сіє трактор,

Вдалині горить реактор.

Ти, реактор, догоряй –

Скоро буде Первомай.

 

***

В полі паше мирний трактор,

На горі горить реактор.

Ти, реактор, догоряй

Ми зберемо урожай!

 

 

Ой  ти,  Галю!

(Пародія на народну пісню)

 

Їхали козаки, гуркотів їх трактор,

Раптом за горою вибухнув реактор.

Приспів:

Ой ти, Галю, Галю молодая,

Раптом за горою вибухнув реактор.

 

Що там, люди, сталось - можна не казати -

Всі ті козаченьки почали бухати.

Приспів:

Ой ти, Галю, Галю молодая,

(Тут і далі повторюється другий рядок куплета).

 

Що тут сталось, люди, можна не гадати -

Вся наша країна стала водку жрати.

Приспів.

 

Від четверга дудлять та і до четверга.

Перед магазином - отакенна черга!

Приспів.

 

З понеділка хилять аж до понеділка -

І тоді підняли ціни на горілку.

Приспів.

 

Та ще й самогону ой не можна гнати -

В буряках засіли ті ренгени кляті.

Приспів.

 

Нащо тим козакам отака обуза -

Позлітались хлопці зі всього Союзу.

Приспів.

 

Гей ви, хлопці милі, що ж будем робити,

Треба той реактор хутко заліпити.

Приспів.

 

Коли той реактор буде у колпаці,

Клятії нейтрони стануть нам до с...ці.

Приспів.

 

Несе Галя воду, іде по пилюці,

У відрі протони та нейтрони в'ються.

Приспів.

 

Принесла додому, там Івану дала,

Бо про той реактор нічого не знала.

Приспів.

 

І не знав Іванко, та й попив водиці,

І тепер на Галю може лиш дивиться...

Приспів.

 

- Ой ти, Галю, Галю, що ж ти наробила,

І куди поділась буйна моя сила?!!»

Приспів.

 

Галя посміхнулась і зробила чудо -

Зразу у Івана виліз аж до чуба.

Приспів.

 

Вірте чи не вірте - ось любов що діє,

Не втрачайте хлопці та дівки надії!

Приспів.

 

Треба лиш навчиться чудеса робити -

І яку завгодно можна воду пити.

Приспів.

 

* * *

Мiцна наша нацiя,

Бо плює на радіацію...

 

* * *

Українці - сильна нація:

Нам до с...ки радіація.

 

* * *

Тільки з мужем "щось не те" -

Ви зверніться в МАГАТЕ.

 

* * *

Запорожець - не машина,

А киянин - не мужчина.

Дуже хочеш буть отцем,

Обгорни "дзвінки" свинцем.

 

* * *

Тили-бом, тили-бом,

Мирный атом - в каждый дом.

 

* * *

Спасибі рідній партії

За доброту і ласку,

За два рентгени в Першотравень

І п'ять рентген на Паску.

 

* * *

Невідомо до якого

Сруль подався в Комарово,

А Іванушка-балбес

Бетонує на ЧАЕС.

 

 

Песня  о  Киеве

 

В дветысячинадцать каком-то году

Наш Киев объявят музеем.

Билеты желающим всем раздадут

И станут водить ротозеев.

 

Двуглавый Михал* на гербе отражен,

Каштаны верхушками в небо.

Трава по колено, грибы, словно трон,

Избыток продуктов и хлеба.

 

"Ну як тебе не любити, Києве мiй?".

 

Сиамские братья и сестры кругом,

Сиамские кошки, собаки.

Сиамские голуби крутят хвостом,

Сиамские свадьбы и драки.

 

Эх, крутится-вертится шар голубой,

И всё подсмотреть невозможно.

А с дополнительною головой

С разных сторон видеть можно.

 

"Ну як тебе не любити, Києве мiй?".

 

Читаешь в газете одной головой,

Как наш наливается колос,

И в это же самое время другой

Слушаешь вражеский голос.

 

Поговорив сам с собой по душам,

Конечно, поверишь... газетам.

Безалкогольную водку глуша,

Песню затянешь дуэтом:

 

"Як тебе не любити, Києве мiй?".

 

Да и вдобавок в любой стороне

Мужик-киевлянин в почете:

Своими двумя успокоит вполне

Он самую страстную тетю.

 

И скажет грузин: "Жаль, не праизошёл

Рядом с Тбилиси тот случай.

Адын галава — может быть, карашо,

Но две галавы - много лучше".

 

"Так як тебе не любити, Києве мій?".

___

*Михаїл архангел.

 

* * *

Хай живе КПРС

На Чорнобильськiй АЕС,

На Аралi, в Сумгаїтi -

Взагалi на тому свiтi!

 

* * *

По Росії мчиться тройка:

Міша, Рая, "перестройка".

 

* * *

Перестройка – мать родная,

Хозрасчёт – отец родной!

На хрена родня такая?

Лучше буду сиротой!

 

* * *

- Ой чого ти не спiваєш,

Алло Пугачова?

- "На суху" нехай спiває

Рая Горбачова!

 

* * *

Півник наш співа з п'яти,

З семи - Пугачова.

А крамниця - аж із двох:

Ключ у Горбачова.

 

* * *

П'єш горілочку і пиво?

Ти - поплічник Тель-Авіва!

 

* * *

Товарищ, верь, пройдёт она –

И демократия, и гласность.

И комитет Госбезопасность

Припомнит наши имена.

 

* * *

Де ж тепер КПРС

І її ковбаси

Й генеральний секретар

У попівській рясі?

 

* * *

Всі за батюшку-царя

Під знамена Октября!

 

 

 

Фольклор  прозовий

 

* * *

У радянській Росії замість "Царской" виготовили горілку "Революционную". Вип'єш склянку - починаєш гаркавити як Ленін. Другу - з'являється в тебе його лисина. А третю - така ж, як у нього, хода - крок вперед, а два назад.

 

* * *

20-тi роки. Хлопця приймають до ВКП(б). Перед засiданням бюро райкому його друг наставляє: "Ти ж тiльки не скажи, що грав на гармошцi на весiллi у Махна. Бо не приймуть". Коли той вийшов, друг питає:

- Ну, що там?

- Все гаразд. Питали тільки, чи то я грав на весiллi у Нестора Івановича.

- А ти що?

- Сказав, що я.

- Та ти що? I прийняли?

- Так. Там же бiльше половини тих, якi пiд мою гармонiю танцювали на тому весiллi.

 

* * *

Свиню не перебздиш, а Ленiна i Троцького не перебалакаєш.

 

* * *

Зайшли чекісти до єврея:

- Золото є?

- Ось.

Дістає з-під шафи цілий глечик царських червінців.

- Де взяв?

- Цар давав.

- За що?

- Вибачайте, але я займаюся художнім пердінням. От, було, прийду до царя, виконаю таким чином "Боже, царя храни", мені й кинуть червінця.

- Якщо через тиждень виконаєш так "Інтернаціонал" - залишимо тобі все це золото.

Через тиждень єврей приніс усе золото в ЧК:

- Не можу, товариші!

- Чому?

- Як дійду до "Мы наш, мы новый мир построим", так і вс...юся.

 

* * *

Заходить лисий чоловік у кав'ярню:

- Мені, будь ласка, десять пляшок "Портвейну".

- Не можна. У нас тільки на розлив.

- А мені не на Розлив, мені в Шушенське.

 

* * *

Кореспондент знайшов діда, який 1920 року разом із Леніним був у кремлі на суботнику. Журналіст просить розповісти, як воно все було.

- Та що тобі, синку, сказати? Усі пішли носити колоди, а я сів та й курю. Підходить маленький, лисенький і гаркавить: "Товагишу, а ви чого не пгацюєте?" Кажу: "Не хочу". Він пішов. Підходить високий, з борідкою, в шинелі: "Ти чого не носиш колоди?" Відповідаю: "Не хочу". Він: "А що б ти хотів робити?" Я подумав: "Пиляти", - кажу.

- Ну і як, діду, пиляли?

- Звичайно! Аж двадцять п'ять років.

 

* * *

Заскакує Чапаєв у село, вихопив шаблюку:

- Порублю, гады!

Підскакує до нього Петько, простягає паперового рубля:

- Я – перший, мені наллєте позачергово.

 

* * *

- Василю Івановичу! Білого привезли!

- Скільки ящиків?

 

* * *

У військовій академії Чапаєва запитують:

- Які документи підписував Ленін у перші дні радянської влади?

- Декрети.

- Правильно. А ще які?

Василь Іванович задумався. Котовський, що сидів за першою партою, вирішив підказати:

- Ман-да-ти! Манда-ти!

Чапаєв розсердився:

- Тобі, чорте лисий, якщо вуха відрізати – на сідницю будеш схожий!

 

* * *

ОГПУ - О Господи! Поможи утекти!

 

* * *

ВКП - всё кончится погромом.

ВКП (б) - всё кончится погромом большим.

 

* * *

- Кажуть, що Ленін умів гарно говорити?

- Патякати — не тачки змащувати...

 

* * *

При Сталiну на селян накладалися непомiрнi податки. Винятки були тiльки для пенсiонерiв. Але щоби дерти шкуру i з цих людей - почали органiзовувати їхнi виступи на радiо й у пресi. Старики говорили, що й вони хочуть бути активними будiвниками соцiалiзму та комунiзму. Тому просять, аби податок накидали й на їхнi господарства.

Все це було настiльки штучно, що люди смiялися з таких виступiв. Тодi й народилася приказка: "Напросився, як старики на податок". Говорили її тим, хто необачно влазив у халепу.

 

***

- Як розшифрувати «Торгсин»?

- Товарищи, опомнитесь! Родина гибнет, Сталин истребляет народ!

 

* * *

Стоїть циган бiля стенду, на якому написанi натуральнi податки колгоспу: здати м'яса, здати молока, здати зерна i т.д. Циган, чухаючи потилицю:

- Ну i тиснуть, собаки, ну i тиснуть!

Сталiнський "сокiл", почувши, до нього:

- Хто тисне? Кого тиснуть?

- Чоботи тиснуть...

- Якi чоботи? Ти ж босий!

- Через те й не взув, що тиснуть.

 

* * *

Посада сумнозвісного Павла Дибенка, перед тим як його визнали "ворогом народу" й розстріляли, мала назву "заступник командуючого з морських питань". Російською це звучало як "замком по морде", тобто "заместитель командующего по морским делам".

 

* * *

Сталiнська "трiйка" судила цигана за те, що вкрав у колгоспi коня.

Суддя:

- П'ятнадцять рокiв позбавлення волi!

Циган:

- Ну куди ти гилиш?! Хто ж його сидітиме?

 

* * *

Стоїть дядько Іван біля плаката й читає: "Ленін помер, але справа його живе!" Дядько чухає потилицю:

- Ох Леніне, Леніне! Краще б ти жив, а справа твоя померла!

 

* * *

Професор:

- Хто такий Карл Маркс?

Студент:

- Не знаю.

- Хто такий Фрідріх Енгельс?

- Не знаю.

- А Володимир Ленін?

- Не знаю.

- Дуже погано, голубе. Дуже погано...

- Професоре, а ви знаєте Миколку Прислiпкуватого?

- Нi, не знаю.

- А Ванька Рудого?

- Не знаю.

- А оту Варку, що у млинi працює?

- Звiдки менi її знати?

- То чого ж ви мене своєю шайкою лякаєте?

 

* * *

У село приїхав лектор обкому партії. А в клубі під трибуну хлопці поклали йому лайна. Лектор відкашлявся, обдивився, але нічого не помітив.

- Наша рідна партія... Справжнє лайно!

Принюхався.

- Маркс, Енгельс, Ленін... Яка ж зараза наваляла?

 

* * *

- Діду, у вашому селі є комуністи?

- Є, синку, є кому їсти. От робити нема кому...

 

* * *

У селi третiй день iдуть збори про вступ до колгоспу. Але не надійшло жодної заяви. Уповноважений райкому i тюрмою, i Сибiром усiх лякав - не допомогло. Четвертого дня бере слово дiд Лаврiн i звертається до громади:

- Люди добрi! А ви знаєте, що казала баба Гапка дочцi, коли вiддавала її замiж?

- Знаємо! Знаємо!

- Тодi вступайте всi до колгоспу, бо буде те, що й

Гапчинiй дочцi...

Тут же всі почали писати заяви.

Увечері розчулений уповноважений райкому після чергової чарки питає голову сільради:

- Цiкаво, що казала баба Гапка дочцi перед весiллям?

Голова махнув рукою:

- Дочка питала маму, як їй у першу шлюбну ніч з'являтися перед чоловіком — одягненою, чи голою. А мати відповіла: "Хоч так, хоч інакше, доню, а він свою справу зробить!"

 

* * *

Чоловіка обсіли воші. Він поскаржився сусідові, а той:

- Напиши на лобі "Колгосп" - вони самі потікають.

 

* * *

Колгосп без дурня, що армiя без генерала.

 

* * *

Викликав Сталін Горького:

- Олексію Максимовичу! Ви колись написали дуже вчасну книгу і назвали її "Мать". Чи не здається вам, що надійшов час написати книгу "Отєц"?

- Нє знаю... Попитаюсь...

- Попитка - нє питка! Чи не правда, товаришу Беріє?

 

* * *

У радянському концтаборі оголосили, що кожен, хто засуджений до страти, може назвати два бажання, окрім відміни вироку, - їх обов'язково виконають. Одні хотіли добре напитися й поїсти, інші – переспати з повією тощо. Надійшла черга українця Богдана:

- Перше моє бажання – поїсти свіжої малини.

- Ти з глузду з'їхав! Зараз же – початок листопада, а малина буває в липні або серпні.

- Нічого, я нікуди не поспішаю. Зачекаю.

- Добре! Чорт з тобою! А друге?

- Як тільки мене розстріляють – поховайте поруч із могилою Василя – сина Сталіна.

- У тебе не всі дома? Він же ще молодий і живий!

- Нічого! Я нікуди не поспішаю. Зачекаю.

 

* * *

На одному із заводів, що почав випускати труби, парткомівці підняли гасло: «І робітнику – труба, і колгоспнику – труба!»

 

* * *

Сталінові - 70 років. Пішли привітати його Каганович, Берія, Хрущов і Маленков. Лазар наставляє колег:

- Я зайду першим і крикну: "Будьте здорові, батьку наш!" Як тільки почуєте ці слова - хай зайде Лаврентій і скаже: "І ваша дружина!" За ним - Микита: "І ваші діти!" Потім Георгій: "І вся ваша рідня!"

Заходить Лазар до Сталіна, а в нього - Мікоян з вівчаркою. Собака кидається до Кагановича й кусає за литку. Лазар як крикне: "А щоб ти здох!" У коридорі Берія, Хрущов і Маленков почули окрик, але не розібрали слів. Згідно зі сценарієм, заскакує Берія:

- І ваша дружина!

Далі - Хрущов:

- І ваші діти!

А за ним і Маленков:

- І вся ваша рідня!

 

* * *

Сталін загубив люльку. Обшукав увесь кабінет, квартиру, дачу - немає. Сказав про це Берії. Через три дні вождь сам знайшов її під газетою на столі. За цей час у справі зникнення люльки було арештовано 25 осіб. Кожен з них зізнався в злочині, що саме він украв люльку генсека.

 

* * *

Сидять двоє в тюрмі. Знайомляться:

- За що ти тут?

- За те, що лінивий.

- ???

- Треба було на сусіда тиждень тому анонімку написати в НКВС*, а я все відкладав. Як бачиш, він мене випередив.

_____

*НКВС – Народний комісаріат внутрішніх справ.

 

* * *

Іде концерт симфонічного оркестру. Лаврентій Берія сидить у залі в першому ряду. Після концерту підходить до диригента й каже:

- Усі артисти самовіддано працюють, от тільки той, що з бубоном - стукне раз-другий і сачкує...

- Розумієте, Лаврентію Павловичу, так потрібно. Він же виконує все, згідно з нотами.

- Ні, не так! Стукати частіше треба! Зрозуміло?

 

* * *

Під час Другої світової війни полковника Іванова взяли працювати в Генштаб. На одній з нарад до нього підходить Сталін і тихенько шепче:

- А ви ще й досі не сидите?

Прийшов полковник додому, зібрав сухарі, чекає арешту. Ніхто по нього не приходить. Його посилають на фронт, дають звання генерал-майора. Після перемоги під Курськом знову повертають Іванова в Генштаб. Йде нарада, підходить до нього Сталін:

- Ви ще й досі на волі?

Знову Іванов сушить сухарі, ходить на роботу, оглядається чи не їде за ним "чорний ворон". Призначають його командувати дивізією. Їде на фронт. Воює успішно. Викликають на нараду в Москву. Підходить Сталін:

- Ви й досі не сидите?

Ну, думає Іванов, пронесло першого разу, пронесло вдруге. Сталін тричі не жартуватиме. Чекає генерал арешту, сивіє, почали руки тремтіти. Посилають на фронт. Закінчується війна. На святковому бенкеті Сталін ходить з кубком вина:

- Товариші! Як нам тяжко не було під час війни, але ми й тоді вміли жартувати. Правда, товаришу Іванов?

 

* * *

Що таке наднахабство? Це – в глибокому тилу протягом усієї війни спати з дружиною фронтовика, а потім іти у військкомат і шукати себе в списках нагороджених.

 

* * *

При радянській владі добре тримати голубів і кролів. Як тільки йдуть переписувати худобу на податки, побігай, покричи. Кріль – у нору, а голуб – угору. І податківцям – зась.

 

* * *

На дачі під Москвою зібралися члени політбюро ЦК ВКП(б). Сталін після чергової склянки вина пропонує гру:

- Давайте зробимо так: у кого на яку літеру починається прізвище, на таку ж букву відрізаємо йому палець. Ось, скажімо, товаришу Булганіну відріжемо «большой» – на букву «б». Товаришу Маленкову – мізинець. Товаришу Вишинському – вказівний. Я згоден віддати середній. А ви чого так побіліли, товаришу Хрущов?

 

* * *

Вийшов Жуков із кабінету Сталіна, сплюнув і сердито кинув:

- У, чорт вусатий!

Поруч був Берія. Почув. Зайшов до Сталіна й доповів. А той тут же викликав Жукова:

- Товаришу Жуков! Ви щойно вийшли від мене і за дверима сказали: "У, чорт вусатий!" Кого ви мали на увазі?

- Звичайно, Гітлера. Через нього, гадюку, у нас із вами всі непорозуміння...

- Дуже добре! А ви кого мали на увазі, товаришу Берія?

 

* * *

- Iване, скiльки ти живеш на світі?

- Тридцять років.

- Але ж, якщо вiрити паспорту, то тридцять два.

- Я два роки працював у колгоспi.

- То й що?

- Хiба ж то було життя?..

 

* * *

Учитель:

- Ми знаємо, що Шевченко залишився у серцях українцiв. А Ленiн i Сталiн? Хто скаже?

Пiдводиться Мишко:

- А цi - у печiнках!

 

* * *

Судили хлопця й дали йому 25 років.

10 за те, що Хрущова дурнем назвав, а 15 - що розголосив державну таємницю.

* * *

У хрущовськi часи їде мужик у трамваї i на всю горлянку:

- А я знаю, хто в урядi на свиню схожий!

Пiдiйшли два кадебiсти, арештували, привели до себе:

- Тепер кажи й нам, хто в урядi на свиню схожий?

- Як хто? Звичайно, Черчiль!

- Iди геть звiдси!

На порозі чоловік оглядається:

- А я знаю, на кого ви подумали...

 

* * *

КГБ спiймало китайця, який на мавзолеї Ленiна писав матюки. На допитi вiн пояснив, що писав тiльки абревiатуру: "Хто украв Йосипа?", а назад читається вiдповiдь: "Йосипа украв Хрущов".

* * *

Хрущов приїхав у Донбас. Вишикували шахтарів. Один стоїть і їсть солому, думає: "Запитає Микита, чому я їм солому, скажу, що нема чого їсти".

Підійшов до нього Хрущов:

- Товаришу, не переводьте солому, вона вам узимку згодиться. А зараз он яка гарна травичка виросла...

 

* * *

Хвіст довгий, яйця в грязюці, а очі горять. Що це?

У Москві - черга за яйцями.

 

* * *

Приїхав Кенеді до Хрущова в гості. Вийшли на кукурудзяне поле. А там колгоспник крав качани. Побачив їх, сховав мішка та й вийшов.

Кенеді:

- Що ти тут робиш?

- Комунізм виглядаю.

- І скільки тобі платять за це?

- Шістдесят карбованців.

- Їдь до мене, виглядатимеш крах капіталізму. Платитиму дві тисячі доларів за місяць.

Колгоспник задумався.

- Не їдь, дурню! - втрутився Хрущов. - У них робота сьогодні є, а завтра нема. Та й красти кукурудзу жоден фермер тобі не дозволить.

 

* * *

Приїхав Кенеді в СРСР. Їдуть із Хрущовим українським селом. Раптом із-за рогу вибігає напівгола жінка, а за нею - чоловік в самих трусах і з сокирою в руці. Кенеді поляпав шофера по плечу - стань, мовляв. Машина зупинилася. Підкликали мужика, питають, що сталося. А той глянув - Хрущов, зрозумів, що влип і давай брехати:

- Оце ж, люди добрі, живемо - дай Бог кожному: хата прекрасна, клуня - також, три корови маємо, десятеро свиней тримаємо, грошей на ощадкнижці скільки, що й рахунку їм не знаємо. Вирішили купити автомобіля. Я кажу: "Купуємо "Волгу", а моя жінка: "Ні, тільки "Москвича"!" Я їй, гадюці, покажу "Москвича"!

Хапає сокиру й далі побіг. Минув місяць, Хрущов їде сам тим же селом, згадав пригоду, розшукав мужика:

- Так чого ти за нею гнався, - питає.

- Оце, Микито Сергійовичу, у нас одна куфайка на двох. Устаю вранці, треба на роботу йти, а вона забрала куфайку й побігла до сусідки язиком плескати.

- І що ти їй зробив?

- Якби не ви, то зарубав би...

- Ти мене так виручив гарно, що тобі за це зробити, дати?

- Та, нічого мені, Микито Сергійовичу, не треба! "Жила бы страна родная - и нету других забот" - як у пісні співається... Хіба що попросив би вас не сіяти кукурудзу квадратно-гніздовим способом.

- А це чому? То ж передова технологія!

- Як підеш качани красти - з усіх боків видно.

 

* * *

ВЛКСМ - візьми лопату, копай собі могилу!

 

* * *

Слово "Куба" розшифровували російською:

"Коммунизм у берегов Америки!"

 

* * *

Дражняться американський і радянський хлопчики. Американський:

- А у вас хліба немає! Ха-ха!

Радянський:

- А у вас убили президента! Ха-ха!

- А ми у вас генсека вкрадемо! Ха-ха!

- Тоді й у вас не буде хліба! Ха-ха!

 

* * *

Вирішив Хрущов скласти списки всіх комуністів, чекістів, туристів та артистів. Створив спеціальну комісію із відданих членів ЦК. За три місяці голова комісії доповідає:

- Комуніст на території СРСР один.

- Хто?

- Ленін. Чекіст також один - Дзержинський.

- Туристи?

- Двоє. Ви та ваша дружина Ніна.

- Так, а артисти?

- Усі інші - артисти.

 

* * *

Чому жителі Прикарпаття й Закарпаття не любили Хрущова?

Бо він казав, що комунізм уже не за горами.

 

* * *

У Москві була ВДНХ – выставка достижений народного хозяйства. А в Україні – виставка передового досвіду. У народі її називали не інакше, як "Випердос".

 

* * *

Летять у супутнику Хрущов, Кенеді, Ульбріхт. Побачив Бог, що ледь до нього не добралися. Вирішив покарати зухвальців. Узяв за чуба Кенеді й викинув із супутника. Узяв Ульбріхта – викинув. Добрався до Хрущова. Гладив, гладив по лисині та й каже: «І яка ж це зараза с...ку підставила?»

 

* * *

Піймали студента, який розповідав анекдоти про Хрущова. Микита наказав привести його в кремлівський кабінет. Привели.

- От що, хлопче, - каже Хрущов, - давай домовимося, що обійдемось без анекдотів. Але скажи, навіщо ти їх розповідаєш?

- Та я голодний ходжу. А розкажу анекдота - хтось і пригостить кухлем пива та сосискою.

- Тоді ходімо в нашу цеківську їдальню.

Хрущов запропонував студентові брати все, що хотів би й може поїсти, мовляв, за все платитиму я. А коли смачно поїли, питає:

- Ну то як тобі в цеківській їдальні?

- Дуже добре, дуже смачно! - каже той.

- Оце, хлопче, дивися: зараз тільки ми, члени ЦК та політбюро можемо так пообідати. А через 20 років настане комунізм і всі в СРСР зможуть так попоїсти.

- Микито Сергійовичу! Ми ж домовилися, що обійдемося без анекдотів!

 

* * *

У Тибеті виявили сліпого діда, який міг погладити по голові людину й сказати, що вона зробить для людства.

Підійшов до старого Гагарін, той його погладив:

- Ця людина полетить у космос. Її шануватиме вся планета.

Підійшов Андропов. Дід:

- Це – страшна людина. Саджатиме тисячі невинних у психушки.

Настала черга Хрущова. Старий гладив, мацав:

- А це – здорова с...ка, тільки дірки не знайду.

 

* * *

Хвастає американець:

- У нас лікарі зробили пересадку серця. Хворий почуває себе дуже добре.

Росіянин:

- Подумаєш, серце! У нас до с...ки пришили вуха.

- Ну й що, жила?

- Не тільки жила, а ще й десять років державою керувала.

 

* * *

Йдуть загальні збори колгоспу «40 років без урожаю». Голова правління:

- Наступне питання порядку дня: треба купити корову, а продати бугая.

- А хто ж корову покриє? Ти, чи я?

- Нi ти, нi я, а всiм колгоспом!.. Далi, товаришi. У нашому колгоспi багато навозу, а в сусiдньому нема жодного возу. Дамо?

- Хрiн дамо! Самi з'їмо!

- I останнє. На наш колгосп надiйшла премiя: вiдрiз на жiночий костюм i чоловiчi чоботи. Так от, чоловiчi чоботи я пропоную собi, а вiдрiз на жiночий костюм - моїй жiнцi.

- А нам?! А нам?!

- А хрiна вам! Розходьтесь по домам! Ви й так хорошi!

 

* * *

Просипається секретар райкому компартiї. Пiсля перепою голова болить - хоч вiдрiж та викинь. А його обриганий пiджак уже чистить дочка. Секретаревi стало незручно, вiн вирiшив виправдатися перед нею. Пiдходить i каже:

- Ти знаєш, учора вечеряв у колгоспi i там п'яний голова обригав менi пiджака. Як думаєш, що йому за це зробити?

- А хто його знає?..

- Мабуть, призначимо iншого голову, а того - у парторги колгоспу.

- Цього буде замало...

- А якщо у бригадири його i "строгача" по партiйнiй лiнiї?

- Мало...

- У рядовi колгоспники i з партiї геть!

- I цього мало...

- Та ти що? З голови - у рiзноробочi i з партiї – i цього мало? Чому, доню?

- Бо вiн не тiльки твого пiджака обригав, а ще й повнi штани тобi напоров...

 

* * *

Відбувся ХХ з'їзд КПРС, на якому Хрущов розвінчав культ особи Сталіна. Скрізь в установах познімали портрети генералісимуса. А в одному з колгоспів забули це зробити. Якось сюди завітав інструктор райкому партії. Побачивши, вирячився на парторга колгоспу:

- Это что такое? Немедленно Сталина снять, а Хрущёва - повесить!

 

* * *

Чи можна загорнути слона в газету?

Так. Якщо в ній опублікована доповідь Хрущова.

 

* * *

Марсіанський народний вислів: незваний гість гірше Гагаріна.

 

* * *

Студент на екзаменi з iсторiї КПРС:

- Товаришi, Карл Маркс - це видатний теоретик єдиноправильної теорiї суспiльного розвитку, генiальний мислитель. Вшануймо його пам'ять хвилиною мовчання.

Пiдвелися студенти й викладачi, помовчали. Студент:

- Дякую. Товаришi, Фрiдрiх Енгельс - вiрний друг i соратник Карла Маркса. Вшануймо його пам'ять хвилиною мовчання.

Пiдвелися, помовчали. Студент:

- Прошу сiдати. Товаришi, Володимир Iллiч Ленiн - вождь свiтового пролетарiату, генiальний продовжувач справи Маркса й Енгельса, творець першої у свiтi робiтничо-селянської держави...

У цей час асистент штовхає екзаменатора: "Швидше став йому "п'ятірку" та хай тiкає звiдси, бо ще змусить "Iнтернацiонал" спiвати, а я слiв не знаю..."

 

* * *

У ВПШ на екзаменi професор:

- Що поставляє Грузiя в Союз?

Слухач:

- Апельсини, мандарини, лимони...

- Правильно. А ще?

- Не знаю.

- Пiдказую: те, що ви щоранку п'єте.

- Невже розсiл?..

 

* * *

Пiдходить чоловiк до кiоску "Союздрук":

- Менi, будь ласка, "Україну".

- "Україна" давно продана.

- А "Правду"?

- "Правди" й не було. У нас тiльки "Труд" у необмеженiй кiлькостi i по три копiйки...

 

* * *

Радянські вибори: створив Бог Єву й сказав Адамові:

- А тепер вибирай собі дружину!

 

* * *

М'ясо в дефіциті. У гастрономі – величезна черга. І раптом вантажник виносить із підсобного приміщення й вивішує плакат: "Євреям м'яса не продавати!"

У магазині євреї здіймають бунт:

- Це що за антисемітизм?!

- Це – відвертий фашизм!

- Покличте директора гастроному!

Виходить директор-єврей:

- Ну й чого ви тут шумите? Вам те м'ясо потрібне? Ви його куштували?..

 

* * *

Помер Хрущов. Потрапив на той світ. Його там зустріли і вчепили значок "ТК". Він бачить, що такі самі носять Маркс, Ленін і Сталін. Аж носа задер від задоволення. Але потім питає Сталіна, що означають оті дві літери.

- Маркс - теоретик комунізму, - відповідає той. - Ленін - творець комунізму. Я - тиран комунізму.

- А я? - допитується Хрущов.

- А ти - телепень кукурудзяний.

 

* * *

Американець:

- У нас – демократія. Я, наприклад, можу підійти до Білого дому й крикнути: «Президент Ніксон – дурень!» І за це мені анічогісінько не буде.

Росіянин:

- У нас також демократія. Я теж можу вийти до кремля й крикнути: «Президент Ніксон

– дурень!» І за це мені анічогісінько не буде.

 

* * *

Дружина питає чоловіка, що таке зустрічний план.

- Ти зустрічаєш мене привітно, наливаєш сто грамів. А я кажу: "Ну, якщо так, то сьогодні полюбимося". Ти додаєш: "Двічі", а я: "Тричі!". Ти - "Чотири рази!", а я: "П'ять!". Хоча обоє ми добре знаємо, що більше разу не вийде.

 

* * *

Плем'я людоїдiв пiймало англiйця, француза i гомо совєтiкуса. Вождь говорить:

- Кожен з вас повинен загадати таку загадку, яку б ми не вiдгадали. Вiдгадаємо - з'їмо того, хто загадував.

Англiєць глянув навколо - плем'я перебуває в кам'яному вiцi. Вiн питає:

- Що таке телевiзор?

Дикуни збiглися докупи: "Шу-шу-шу", - пошушукалися, виходить вождь i каже:

- Це те, що три днi попрацює, а потiм поламається.

З'їли англiйця. Француз:

- Що таке супутник?

Дикуни знову збiглися, пошушукалися. Вождь:

- Це таке, що лiтає, крутиться i свистить.

З'їли француза. Гомо совєтiкус:

- Що таке партком?

Знову людоїди пошушукалися. Вождь:

- Повтори запитання.

- Що таке партком?

Дикуни збiглися, пошушукалися. Вождь:

- Живи, будеш вiльним, але скажи, що воно таке.

- А це майже те, що й у вас: збiглися, пошушукалися, й з'їли людину.

 

* * *

У колгоспі роби, щоб не впарився

а їж, щоб не вс...ся.

 

* * * 

Розмовляють два одесити:

— От раніше життя було, йдеш по Дерибасівській, бачиш вивіску «Рабинович і син», заходиш — зліва м'ясо, праворуч ковбаса. А тепер що?

— А тепер йдеш, бачиш вивіску «М'ясо». Заходиш, зліва Рабинович, праворуч син.

 

* * *

У Радянському Союзі всі діти мріяли стати космонавтами. Це був єдиний спосіб покинути країну хоч на кілька днів.

 

* * *

Рейган погрожує Брежнєву:

- Ми скинемо на Москву нейтронну бомбу. Усе буде ціле, не розрушене, а люди - мертві.

Брежнєв:

- А ми не кровожерні. Кинемо на вас десант наших прапорщиків. І будинки будуть цілі, і люди живі, але всі - голі.  

 

* * *

Збори колгоспу. Голова правління на сцені:

- Усе погано цього року. Майже всі посіви впали!

Із заднього ряду дідусь кричить:

- Так фанєру треба!

- Та яку ще фанєру! От кури вже не несуться, і скоро всі передохнуть.

- Я ж кажу! Фанєру треба!

- Та сиди там, діду... Майже вся рогата худоба померла, а що не померла - хворіє.

- А я кажу - фанєру треба!

- От нашо тобі діду фанєра?

- Побудувати єроплан та летіти звідси до бісової матері!

 

* * *

У Москві в американському посольстві в якогось працівника зник ручний годинник. Обшукали - немає. Тоді дипломат звертається до перекладача:

- У нас росіянка працює прибиральницею, запитай її чи не брала годинника.

Той пішов, запитав. Вона йому:

- А він мені потрібний?

Прийшов перекладач і каже дипломатові: "Вона сказала, що він їй потрібен". Дипломат: "То хай віддасть за нього гроші!" Перекладач приходить до прибиральниці:

- Яккщо годинник вам потрібен, то заплатіть гроші за нього.

Прибиральниця:

- Здрастуйте, я - ваша дядина!

Перекладач - дипломатові: "Вона каже, що доводиться вам якоюсь родичкою". Той: "У мене в Росії родичів немає, але якщо вона набивається, то хай хоч половину заплатить". Перекладач пішов і сказав. Прибиральниця:

- А хріна вам!

Перекладач - дипломатові: "Вона сказала, що розрахується овочами".

 

* * *

У Москві в американському посольстві у вестибюлі хтось наваляв велику купу. Кинулися з'ясовувати, хто це міг зробити. Вирішили - росіяни. Їх тільки двоє там працювало: електрик і сантехнік. Викликали їх: зізнавайтеся, мовляв, хлопці. А ті:

- Дайте глянути.

Подивилися. Електрик:

- Це - не наше!

- А як ви знаєте?

- На будь-якому нашому лайні завжди знак якості стоїть.

 

* * *

Прийшли кадебісти до парторга заводу й кажуть, щоб із Дошки пошани зняли портрет Рабиновича. Парторг:

- Чому? Він же передовик!

- Він дуже схожий на Леніна.

Викликали Рабиновича, сказали, щоб написав заяву, що не хоче, аби його портрет був на Дошці п /pошани. Він кадебістам:

- Я напишу, портрет ви знімете, а думки мої геніальні куди подінете?

 

* * *

У ЦК КПРС зателефонував дідусь:

- Вибачте, будь ласка, вам генеральні секретарі не по - Нє знаю... Попитаюсь...pтрібні?

- Ви що, дурень?

- Так, і шизофренік, і ледве ходжу, і коли читаю - плямкаю.

 

* * *

За часiв Брежнєва Абрам став торгувати у книжковому магазинi. Але виторгу доброго не було. Тодi вiн придумав таке: на кожну книгу наклеїв портрет "дорогого" Леонiда Iллiча. За кiлька днiв усю лiтературу, немов корова язиком злизала - розiбрали. Завезли нову. Знову не купують.

Тодi продавець понаклеював на кожну книгу портрет усiєї сiм'ї Брежнєва. Розкупили вмить; завезли новий товар. I його нiхто не купує. Абрам лiпить на кожне видання портрети всього полiтбюро на чолi з Iллiчем Другим. За книгами - черга. I тут до продавця пiдходить кадебiст:

- Ми терпiли, коли ти на роман Федора Достоєвського "Идиот" приклеївМосквича- От що, хлопче, - каже Хрущов, - давай домовимося, що обійдемось без анекдотів. Але скажи, навіщо ти їх розповідаєш?Труд портрет Брежнєва. Ще терпiли, коли на поему Миколи Некрасова "Кому на Руси жить хорошо" прилiпив брежнєвську сiм'ю.* * *p/pp/p Але коли на книгу-казку "Алiбаба i сорок розбiйникiв" пришпандьорив Брежнєва i все полiтбюро - сказали "годi". Отож, зачиняй лавочку - поїдемо з нами...

 

* * *

На ХХVI з'їздi КПУ виступають делегати. Володимир Щербицький оголошує: "Слова просить товариш Коля". Виходить на трибуну блатний хлопець:

- Я не питаю вас, куди ви карпатську нафту подiли. Я не питаю, куди дiваєте український хлiб, донецьке вугiлля i криворiзьку руду. Але куди ви, собайлюки, подiли ковбасу по два двадцять?

Головуючий хапає дзвiнок, у залi - крики обурення. Оголошується перерва. Пiсля неї Щербицький бере записку й оголошує: "Слова просить товариш Вася". До трибуни йде блатний молодик:

- Я не питаю вас, куди ви дiваєте український хлiб, донецьке вугiлля i криворiзьку руду. Я не питаю, куди подiлися карпатська нафта i навiть ковбаса по два двадцять. Але куди ви, гади повзучi, подiли мого друга Колю?

Знову у залi - крики. Лунають дзвiнки. Денне засiдання оголошується закритим.

Їде Вася в тролейбусi, похнюпився, сумує. До нього пiдходить чоловiчок у бiлiй сорочцi i чорнiй краватцi:

- Знаєш, чим ти вiдрiзняєшся вiд цього тролейбуса?

- Нi, не знаю...

- А тим, що тролейбус поїде далі, а ти підеш зі мною!

 

* * *

У 70-ті роки в СРСР були сигарети "Лайка" - на пачці намалювали собаку й ракету. Коли солдата-ракетника запитували, де служиш (а він не мав права казати, бо вважалося, що видає військову таємницю), воїн закривав долонею собаку й показував ракету. А коли запитували: "Ну, а яка твоя служба?", він закривав ракету й показував собаку...

 

* * *

Несе мужик по Києву туалетний папір - весь обвішався. Народ - до нього:

- Де купив? Де купив?

Мужикові набридло це:

- Та не купував я! Із хімчистки його несу.

 

* * *

Голова колгоспу виступає на полiтднi:

- Товаришi! Учора в Чилi пiночетiвцi убили Сервадоля Оренду!

Молодий агроном iз зали:

- Кого-кого?

- Кого! Кого! Кого треба було, того i вбили!

 

* * *

Пiд час революцiї сiмнадцятого року:

комунiсти воювали,євреї торгували, цигани крали.

Тепер:

цигани торгують, євреї воюють, а комунiсти крадуть.

 

* * *

На загальних зборах голова колгоспу:

- Що дала нам радянська влада? Дуже багато, товаришi! От хоча б узяти й мене. Був дуб з дубiв, а став головою колгоспу. Он Петро Семенович був злодiй iз злодiїв, а став

секретарем парткому. А Зiнаїда була повiя з повiй, а стала передовою дояркою...

 

* * *

- Дружинонько! Я в КПРС вступив!

- Та ти завжди у щось уступиш - як не в кiзяк, то в КПРС...

 

* * *

Хлопця приймають до КПРС. На бюро райкому запитують:

- Перiодичнi видання читаєш?

- Звичайно!

- I "Правду" теж?

- Обов'язково!

- Чим ти це можеш довести?

- А звiдки б я знав те, як ми добре живемо?

 

* * *

Американець:

- Перед тим, як убити тварину на бойні, ми її добре годуємо. Тоді м'ясо стає м'яким.

Німець:

- Ми убиваємо тварину електрострумом. Тоді вона не встигає злякатися й м'ясо виходить без гіркуватості.

Росіянин:

- А я не знаю, як у нас забивають худобу. Прийдеш у магазин, а там – ратиці, хвости, ребра... Може, якісь вибухові пристрої застосовують?

 

* * *

Зелене, довге, пахне ковбасою. Що це?

Електричка з Москви.

 

* * *

Хлопець захотiв у тюрму. Радиться iз другом:

- Що для цього вчинити? Може, пустити пiд укiс ешелон?

- Можуть постраждати люди. Краще пiди на Софiївський майдан i крикни, що Брежнєв - дурень.

Коли першого травня бiля собору зiбралося багато народу, хлопець злiз на постамент пам'ятника Богдановi i з усiєї сили загорланив:

- Люди! Брежнєв - дурень!

У вiдповiдь йому натовп цiлим хором:

- А ми знаємо! Ми знаємо!

Тодi друг знову радить:

- Їдь до Москви. Просися на прийом до голови КДБ Андропова. I як тiльки впустять, крикни: "Хайль Гiтлер".

Той так i зробив: довго чекав прийому. Коли ж дозволили, забiг до кабiнету:

- Хайль Гiтлер!

Андропов пiдскочив:

- Хайль! Що, нашi прийшли?

 

* * *

Якщо в кімнату хтось зайшов і цілує всіх присутніх чоловіків – це жінка. Якщо зайшов і цілує всіх жінок – це чоловік. А якщо цілує всіх підряд – це Брежнєв.

 

* * *

Парторг колгоспу до доярки:

- Сьогодні приїде кореспондент, братиме в тебе інтерв'ю.

- А що це таке?

- Я сам не знаю, що. Але на всяк випадок підмийся.

 

* * *

До Брежнєва приїхав родич Іван з України. Сказав, що в колгоспі йому мало платять.

- Я тобі тут знайду роботу, - пообіцяв Леонід Ілліч.

За кілька днів на території кремля звели величезну вежу з ліфтом. Угорі – кімната з перископом.

- Будеш тут виглядати комунізм, - каже генсек, - щоб ми не проґавили його прихід. За це матимеш ставку як у директора заводу.

Показали цю вежу чехам. Приходить Іван до Брежнєва й каже, що чехи хочуть спорудити таку ж у себе, а його запрошують у Прагу на таку ж роботу й платитимуть удвічі більше.

- Не їдь, - каже Ілліч. – Бо вони комунізм збудують першими. І тоді тобі там роботи не буде.

 

* * *

Депутат Верховної ради СРСР підійшов на базарі до знайомого селянина, який продавав поросят.

- Хочу купити кабанчика – матері в село відвезти.

- Он у мішку. Засовуй руку та вибирай.

А сам згріб верхівку мішка й залишив тільки невеликий отвір для депутатської руки. Той просунув руку:

- Що ж ти кажеш «вибирай», а тут одне тільки порося. Та й у мішку ж воно, а я хотів би хоч глянути, яке воно...

- Отак ми й тебе вибирали: один ти був у бюлетені, а який – знали тільки знайомі.

 

* * *

Син:

- Татку, дай карбованця.

- Навiщо?

- У школi збирають для Нiкарагуа - там голод.

- Не дам. Там голоду не може бути.

За кiлька днiв син:

- Тату, дай карбованця - у школi збирають.

- Навiщо?

- У Нiкарагуа - засуха.

- Не дам. Там не може бути засухи.

За кiлька днiв син знову:

- Тату, дай карбованця.

- Навiщо?

- У школi збирають для Нiкарагуанської компартiї.

- А хiба в Нiкарагуа є комунiсти?

- Є. I при владi.

- Тодi ось тобi троячка, сину. Якщо є комунiсти, то буде там i голод, i засуха.

 

* * *

Дiд iз бабою збирали грошi на смерть. Баба померла. Дiд поховав її. Бачить, що вистачить i його поховати, i ще грошi залишаться. Вирiшив за тi останки купити бочку квасу, роздати безплатно людям. Пiдходить вранцi до продавця, питає, скiльки коштує весь квас. Продавець пiдрахувала, сказала. Дiд заплатив. Продавщиця:

- А що менi з ним тепер робити?

- Роздавай людям безплатно.

Сам же сiв на лавочцi неподалiк i спостерiгає. Пiдходить покупець:

- По чому квас?

- Безплатно.

- Як?

- За нього уже заплатили. Скiльки вам?

- Та хоча б склянку.

Продавець налила. Випив. Пiдходить iнший:

- По чому квас?

- Безплатно.

- Налийте кухоль.

Випив. Пiшов. Почали сходитися люди з бiдончиками, бутелями, вiдрами... За квасом - черга. Почали кричати:

- Бiльше двох лiтрiв не давайте!

Потiм:

- Бiльше лiтра не давайте!

- Бiльше кухля не давайте!

Незабаром дiйшло до суперечок i мордобою. Приїхала мiлiцiя, запитали, що трапилось, продавець розповiла.

Забрали дiда в каталажку.

- Дiду, де ви такi грошi взяли?

- Та, оце, синочки, збирали з бабою на похорон. Її поховав. Пiдрахував, що вистачить i мене поховати, i ще залишаються кошти. А нам казали, що при комунiзмi усе безплатним буде. То я й вирiшив хоч перед смертю побачити, який же той комунiзм...

 

* * *

Летять у літаку Брежнєв, Ніксон і Тетчер. І раптом на крилі літака з'являється чорт і починає пиляти крило. Підійшла Тетчер, запропонувала мільйон фунтів стерлінгів, аби не пиляв. Той і за вухом не веде. Ніксон запропонував мільярд доларів. Чорт пиляє далі. Підходить Брежнєв, щось шепнув йому, чорт і пилку покинув – полетів. Тетчер і Ніксон раді, обнімають Леоніда Ілліча й питають, що він сказав чортові.

- Я похвалив його: "Добре пиляєш! На БАМ пошлю".

 

* * *

Хлопець проситься виїхати з СРСР до Англії. Його викликали в КДБ:

- Чому ти хочеш емігрувати?

- В Англії мій дядя-мільйонер осліпнув - його доглядати нікому, а я - єдиний із його родичів залишився.

- А ти скажи дяді, хай переїжджає в Радянський Союз і тут його доглянеш.

- Ви мене неправильно зрозуміли: дядя мій осліпнув, а не з глузду з'їхав.

 

* * *

Будівництво БАМу затяглося. Тоді Суслов на засіданні політбюро пропонує:

- Треба посадити в поїзд пасажирів, але закрити фіранки й розгойдувати вагони. А завтра весь світ знатиме, що БАМ побудовано.

Брежнєв:

- Ні, краще позаду вагона розбирати рейки й ставити попереду поїзда. Таким чином дуже скоро аж до китайського кордону доїдемо.

 

* * *

Секретаря райкому запитують:

- У вас в районi гречка вродила?

- Який колгосп посiяв - там дещо вродило. А там, де не сiяли - була засуха, тому не вродило й трiшки.

 

* * *

На зборах обирають голову колгоспу. Кричать:

- Iвана Iваненка!

Той пiдвiвся, проситься:

- Люди добрі, я не зможу.

- Поможемо!

- Хлопцi, я ж дуже п'ю, колгосп проп'ю.

- Поможемо!

- Я ж у тюрму сяду...

- Поможемо!

 

* * *

Приїхала комісія райкому партії в колгосп, а там корови стоять у намордниках. Питають парторга й голову колгоспу, як це зрозуміти? Парторг відповів:

- Бо жеруть багато!

 

* * *

Артист каже режисерові:

- Ти зняв би радянський фільм жахів.

- А як це?

- Скажімо, людина загубила партквиток...

 

* * *

Професор:

- Яких ви знаєте царiв?

Студент:

- До революцiї чи пiсля?

- Пiсля революцiї? Якi?

- Володимир Мудрий, Йосип Грозний, Микита Чудотворець i Леонiд Лiтописець.

 

* * *

Приїхав кореспондент на БАМ. Підходить до робітника, який натхненно кидає лопатою:

- Товаришу, як вам тут працюється?

- Візьмеш лопату - сам побачиш. Не заважай працювати.

- Вибачте, ви так старанно працюєте, а чи ви в комсомолі?

- Так, але не заважай працювати!

- А де ж знайти вашого комсорга?

- Он він - на вежі, з автоматом.

 

* * *

Голова колгоспу доручив парторгові написати оголошення про те, що у вівторок відбудуться загальні збори. А писалося в ті часи майже все російською. Підходить парторг до голови й питає: "А як буде правильно "вторнік" чи "вторнєк"?" Той відповів: "Глянь у словник". Коли об'яву вивісили, голова прочитав: "В срєду состоітся общєє колхозноє собраніє. Прібить всєм на суткі раньше". Голова до парторга:

- Що то ти написав?

- А що? Шукав, шукав у словнику, а там на букву "ф" такого слова зовсім немає.

 

* * *

Радiо СРСР передавало: точнi вiдомостi, приблизнi та все iнше. Точнi - сигнали часу. Приблизнi - погода. I все iнше.

 

* * *

Два куми ходять по Москві. Один:

- Давай зайдемо до мавзолею - Ленiна побачимо.

- На хрiна він тобі? Ще гроші платити...

- Та ні, безплатно!

- Тоді ходімо.

Зайшли з чергою. Перший кум:

- Ти ба, падлюка, як живий лежить!

Два кадебiсти його схопили i потягли. Другий кум:

- Бачиш, дурню, я ж казав: "На хрiна вiн тобi здався?"

Вискочили ще два кадебiсти і потягли другого кума...

 

* * *

Секретар обкому каже iнструкторовi:

- Буду виступати перед бджолярами-передовиками. Знайди мені цитату Леніна про бджолярство або про бджіл.

- Він, по-моєму, про це не писав...

- Що ти вигадуєш? Ленiн про все писав! Iди й шукай цитату!

 

* * *

Було у матерi троє синiв: два розумних, а третiй - голова колгоспу.

 

* * *

Хлопця приймають до КПРС.

- Горілку п'єш?

- П'ю.

- А якщо партія накаже не пити?

- Покину.

- Куриш?

- Курю.

- А якщо партія скаже: "Не кури!"?

- Не куритиму.

- Жінок любиш?

- А хто їх не любить?

- А коли партія скаже: "Покинь!"?

- Покину.

- І якщо для партії буде потрібне твоє життя?

- Я віддам його без вагань!

- Невже?

- А навіщо мені таке життя?

 

* * *

Лежать у лікарні Заєць і Ведмідь - в одну палату потрапили. До Зайця щодня ходять відвідувачі: від профкому, від обкому, від адміністрації... А до Ведмедя - тільки жінка та діти. Косолапий питає:

- Слухай, вухатий, як усе це пояснити? У лісі я працюю втричі більше тебе, але до мене ніяка свиня ще не поткнула рило...

- А ти як назвався, коли лягав сюди?

- Топтигін.

- А я - Косигін.

 

* * *

- Чому в магазинах мало ондатрових шапок?

- Бо ондатрів відстрілюють щорічно, а начальство - тільки в тридцять сьомому.

 

* * *

Грузин каже другові:

- Знаю, хто такий Слава Метревелі. Але хто такий Слава КПСС, що про нього скрізь пишуть?

 

* * *

Син прийшов зі школи та й каже батькові:

- Сьогодні вчителька розповідала, що СРСР запустив уже 287-й супутник!

Батько:

- Не тільки. І промисловість, і сільське господарство, і всю економіку, і культуру запустили!

Син пішов до школи, розповів учительці, а та:

- Скажеш батькові, що садять не лише картоплю, а передачі бувають не тільки по радіо чи по телевізору...

 

* * *

Бенкет у розпалі. Зібралися найвідданіші друзі, вітають першого секретаря обкому:

- Дорогий наш! Ми не будемо пити за те, що ти маєш три дачі, два будинки, чотири квартири. Завдяки твоїй батьківській турботі ми також не під відкритим небом живемо. Ми не будемо пити за те, що ти маєш дві "Волги", "Жигулі" та "Москвича". Ми також не пішки ходимо. Ми не будемо пити за те, що в тебе є дві коханки. Ми теж не холостякуємо. Ми не будемо пити за те, що ти п'ять років очолював нашу обласну партійну організацію, не маючи партквитка. Ми під час гулянок і профспілкові документи погубили. А вип'ємо за те, щоб ти й надалі залишався таким же чесним і відданим комуністом.

 

* * *

У Радянському Союзі для гідного відзначення 175-річчя з дня народження Олександра Пушкіна оголосили конкурс серед скульпторів на кращий пам'ятник поетові. Підбили підсумки.

Третє місце зайняв пам'ятник, на якому зображено О.С.Пушкіна, котрий читає книгу "Малая земля".

Друге місце - сидить Леонід Брежнєв і читає збірник віршів Пушкіна.

Перше місце - сидить Брежнєв і читає "Малую землю".

 

***

Зустрілися двоє давніх «друзів». Захар єхидно питає:

- Іване, кажуть, що в тебе «Волгу» ОБХСС конфіскувало.

- Так, а що?

- Це я накапав! А ще кажуть, що арештували все майно?

- Так.

- Це я накапав.

- Слухай, Захаре, а правда, що твоя дружина нещодавно народила двійню, а дочка – трійню? І що твоя онучка вагітна?

- Так, а що?

- Це все я накапав.

 

***

Замполіт до солдата:

- Скажи, Іване, що таке Родіна?

- Це – моя мать!

- Молодець! А ти, Петре?

- Родіна – це мать Івана!

 

***

Брежнєв читає: «О, о, о, о!»

Асистент йому:

- Леоніде Іллічу! То – олімпійські кільця!

 

***

Перед олімпійськими іграми в Москві кадебісти проінструктували всіх продавців у магазинах:

- Нікому не кажіть, що чогось немає. Ухиляйтеся від прямої відповіді.

Іноземець зайшов у ГУМ, запитав вовняні шкарпетки, а йому:

- Є, тільки принесіть розмір вашої ноги та її конфігурацію на папері.

Той іде до готелю й зустрічає колегу. Розповів. А той:

- Ти їм не вір! Брехня це все! Я вже й сідницю їм показував, й унітаз у магазин приносив, а туалетного паперу так і не придбав!

 

***

Кажуть, що на острові Святої Єлени Наполеон говорив:

- Якби у нас виходила газета «Правда», то ніхто не дізнався б про Ватерлоо.

 

* * *

Водить голова колгоспу по фермі американську делегацію, хоче чимось здивувати гостей. Але що не покаже, а бісові янки: «І в нас таке є!»

Тоді він заводить їх у сарай до бугая. Там Борко розлігся на величезному новому узбецькому килимі. Американці:

- Не бачимо нічого дивного!

Голова до бугая:

- Роби те, що я казав, бо сьогодні ж на шашлики підеш!

І тоді Борко:

- Му-а! Ма-ла-я зем-ля-я!

Америкоси:

- Отакого нам не доводилося ні чути, ні бачити!

 

* * *

У 70-ті роки в Америці люди ділилися на білих і чорних. А в СРСР - на червоних і чорних. Червоні - ті, які пили "Червоне міцне", ходили із червоними носами. Чорні - котрі їли чорну ікру, їздили на чорних "Волгах" і "Чайках", несли все з чорного ходу і творили чорні справи.

 

* * *

До ЦК КПРС надiслали листа одесити:

"Дорогi товаришi! До нас дiйшли чутки, що до вас також дiйшли чутки, що у нас, в Одесi погано з маслом. Не вiрте, це - брехня. В Одесi завжди iз маслом було добре. От без масла нам живеться погано".

 

* * *

До президента Картера в Білий дім надiйшов лист вiд трудiвникiв радянського колгоспу:

"Сьогоднi ми з обуренням дiзналися з газети "Правда", що мiльйони негрiв Америки недоїдають. Ми вимагаємо: усе, що вони недоїдають - надсилайте нам..."

 

* * *

Базарний торгаш вирішив нарвати на продаж квітів біля райкому партії. Тільки нарвав великий букет, а тут — міліціонер:

- Забирай квіти, підемо у відділення, спекулянте.

Чоловік непоквапом збирає квіти, йде до пам'ятника Леніну й кладе букет до підніжжя.

- А ви, товаришу міліціонере, проти цього?

- Ні-ні! Я - за! Ви - вільні.

 

* * *

В Iндiї Брежнєву дали урочистий обiд. Вiн наївся i:

- Спасибi за чай.

Увечерi пiсля їжi:

- Спасибi за чай.

Iндiра Гандi не втрималася:

- Невже усе iнше не смачне?

- Усе дуже смачне,- вiдповiв Леонiд Iллiч,- але чай - ваш, усе iнше - наше.

 

* * *

Зібралися американець, француз і гомо совєтікус, розповідають, хто чим ризикує. Американець:

- Нас десятеро сідає на десять машин і в горах гасаємо на високих швидкостях. Одна машина - без гальм.

Француз:

- А ми вдесятьох купуємо вина й закуски і йдемо на природу, прихопивши з собою десять повій. Одна з них - із венеричним захворюванням.

Гомо совєтікус:

- А ми збираємося вдесятьох, купуємо горілки, випиваємо й розповідаємо політичні анекдоти. Серед нас один - сексот КДБ.

 

* * *

Леонід Ілліч загубив партквитка. Обшукав усе скрізь - немає. Другого дня до кремля прийшов хлопчик і приніс йому червоненьку книжечку. Брежнєв зрадів:

- Слухай, хлопчику, ти мене так виручив! Чим я можу тобі допомогти? Зроблю все, що ти скажеш.

- Мені б телевізор зі склоочисником...

- Я скажу, щоб зробили, але для чого?

- Розумієте, якщо йдуть концерти чи спортивні змагання - мій дід спокійно дивиться. А як тільки показують вас, то він так обплює телевізора, що дивитися неможливо.

- А хто ж твій дід?

- Підгорний.

 

* * *

Чому вигнали Підгорного? Бо вимовляв роздільно слово "дублёнка". Виходило в нього "Дуб Льонька".

 

* * *

Брежнєва запитали, чому в країнi розвинутого соціалізму великою проблемою є забезпечення населення м'ясопродуктами.

- Справа в тому, - відповів генсек, - що ми йдемо семимильними кроками до комунізму, а худоба за нами не встигає.

 

* * *

Іде Брежнєв по кремлю, а прибиральниця до нього:

- Леоніде Іллічу! Христос воскрес!

Брежнєв:

- Спасибі!

Іде далі, зустрічає Громико, а той:

- Леоніде Іллічу, Христос воскрес!

- Я знаю, мені вже доповіли.

 

* * *

Заходить Громико до Брежнєва, а той:

- Скажи мені, ти читав мою книгу "Цілина"?

- Звичайно, читав.

- Ну і як вона тобі?

- Дуже цінна книга. Кожен член партії повинен її прочитати!

Добре, поклич Пельше. Невдовзі той зайшов.

- Пельше Яновичу, а ти читав мою книгу "Цілина"?

- Двічі. Але я не Пельше Янович, а Арвід Янович.

- Добре, Арвіде Пельшевичу. І як вона тобі?

- Дуже гарна книга, вона стане зразком для виховання молоді. Але я прошу вибачити мені - дуже поспішаю.

- І куди це ти поспішаєш?

- Хочу втретє прочитати "Цілину".

- Ну, йди.

Ходить Леонід Ілліч по кабінету й міркує:

- Ти глянь, усім подобається. Може, й собі почитати?

 

* * *

Робiтники заводу "Запорiжсталь" написали листа Леонідові Брежнєву: "У наших крамницях можна купити лише варену ковбасу, яку навiть коти вiдмовляються їсти. Її iз задоволенням споживають лише свинi. Якщо й далi так буде, то вiд таких свинячих страв ми скоро хрюкати почнемо".

Леонiд Iллiч прочитав i зробив резюме:

- От цього їм боятися не слiд. Я, наприклад, щодня їм смаженого пiвня, але ще нi разу не кукурiкав.

 

* * *

Леонід Ілліч іде у відпустку. На вулиці питає Косигіна, кого йому на місяць замість себе залишити. Аж тут циган почув їхню розмову, підскакує: «Мене залиш! Усе, що скажеш, буде зроблено пречудово!» Брежнєв згодився. Дає завдання: «Зверни увагу на квартирне питання, на бензин і на релігію».

Повертається генсек із курорту, під'їхав на автозаправку, а машину йому заправляють безплатно. Запитав, як із квартирами в місті, кажуть, що немає проблем. Їде біля церкви, знає, що свято Спаса, церква відчинена, а біля неї – ні душі. Приїхав, питає цигана, як йому вдалося все це зробити.

- А що? Я дав вільний виїзд євреям до Ізраїлю – квартир звільнилося – хоч греблю гати. Перекрив нафтовий кран у країни соцтабору – бензину буде на сотні років безкоштовно. А в церквах велів почепити замість ікон портрети членів політбюро – люди перестали ходити. Одна бабуся зайшла, побачила твій портрет замість Ісуса, плюнула й пішла геть.

 

* * *

На "Запорiжсталi" парторг заводу органiзував мiтинг iз приводу ув'язнення американської комунiстки Анжели Девiс. Виступаючi закликають краще працювати, аби гiдно протистояти проклятим буржуям, вимагають звiльнити ув'язнену. Кореспондент обласного радiо записав виступи, бере iнтерв'ю в робiтникiв. Ось один лежить бiля тину - добряче "пообiдав". Кореспондент до нього:

- Ви особисто, що можете зробити для звiльнення Анжели Девiс iз тюрми?

- Я не знаю нi Анжели, нi Девiс. Але поки їх обох не звiльнять - я на роботу не вийду!

 

* * *

Приїхав чукча "Москвичем" на територію кремля. Тільки вийшов і зачинив дверцята, а до нього вже й кадебіст підбігає:

- Ти чого тут машину поставив?

- А хіба не можна?

- Ти що, не знаєш, що тут ходять Брежнєв, Андропов, Черненко, Устинов, Громико?..

- Чукча - не дурень! Я ж на автосторож поставив.

 

* * *

У трамвай набилося багато людей. Придавили бабцю i та гучно випустила вiдпрацьованi гази. А тут міліціонер:

- Платiть штраф! Ви порушили громадський порядок.

- А скiльки, синку?

- Три карбованцi.

- Ой, Господи, це ж у мене остання троячка на хлiб залишилася...

- Нiчого, бабцю, вона вам повернеться, бо зараз пiде на будiвництво комунiзму.

- Синочку, щоб його побудувати - нам ще довго пукати доведеться...

 

* * *

Голова колгоспу:

- На порядку дня два питання: розведення коропів і виїзд Рабиновича до Ізраїлю.

Усі одностайно голосують за такий порядок денний. Голова:

- У нас посеред села - ставок на двадцять гектарів. Запустимо малька, виростимо. Матимемо восени прибуток - сто тисяч карбованців.

Лунають оплески. Голова:

- Друге питання: виїзд Рабиновича до Ізраїлю. У кого будуть питання до товариша Рабиновича?

Встає дядько Іван:

- Куди ви, Рабиновичу, дінете свою "Волгу"?

- Із собою її вивезти мені не дають. Віддам колгоспові.

Встає Степан:

- Куди дінете свій будинок-палац?

- Продавати мені його заборонили - здам колгоспові. Може, для дитсадка згодиться.

Встає Микола:

- Рабиновичу, у вас на ощадкнижці - півтора мільйона карбованців. Куди їх дінете?

- Мені їх заборонили зняти - заповідаю колгоспові.

Під бурхливі оплески встає баба Варка:

- Люди добрі! То навіщо ж нам оті коропи? Давайте розводити рабиновичів, а потім відправляти їх до Ізраїлю!

 

* * *

Чим відрізняється радянський соціалізм від монархії?

При монархії владу передають від батька до сина. А при соціалізмі - від діда до діда.

 

* * *

У Карпатах виявили діда, якому налічувалося вже сто сімдесят років. На таку сенсацію наїхало журналістів і з Києва, і з Москви...

- Дідусю, як вам вдалося прожити такий довгий вік?

- То, дітки, ще за перших совітів...

- Діду, давайте без політики. Краще розкажіть, що ви їли, пили.

- Ото ще за перших совітів...

- Діду, на біса вона вам та політика? Де ви народилися?

- То, хлопці, за перших совітів...

- Не можете без політики? Тоді говоріть уже, що хочете, а там подивимось.

- Ото я й кажу, що за перших совітів один сільрадівський дурень записав мені рік народження не 1903-й, а 1803-й...

 

* * *

Стоїть чукча на березі Берінгової протоки й гукає американцям на той бік:

- Ей ви, старці!

Американці звідти йому:

- Чукчо! А коли це ми старцями стали?

- Ага, Аляску купили, а на Чукотку грошей не вистачило?

 

* * *

На трибуні - схвильований робітник-активіст, якому парторг цеху доручив виступити на мітингу:

- Товарищи! Мы должны... мы должны... мы должны...

Голос із натовпу:

- І хтозна чи колись віддасте!

 

* * *

Як ми жили?

При Ленiну - як у сiрниковiй коробцi - тiсно, але всi рiвнi.

При Сталiну - як в автобусi - однi сидять, а iншi чекають, поки їх посадять.

При Хрущову - як у таксi - поки платиш, поки й їдеш.

При Брежнєву - як у лiтаку - один везе, а всiх нудить.

 

* * *

Заходить мужик у ковбасний магазин. Глянув, а на вітрині ковбас - сортів сорок.

- Будь ласка, мені кілограм "Краківської".

Продавщиця:

- То - муляж.

- Для чого?

- Для телебачення.

- А "Докторської"?

- Також муляж.

- Навіщо?

- Ви розумієте, приїдуть американські телевізійники документальний фільм знімати. Ковбас немає, то й виготовили муляжі.

Покупець підходить до каси, там касирка губи фарбує. Він - двома пальцями до її очей:

- У, падлюка! Як жива сидить!

 

* * *

Одеський єврей іде по Ленінграду й читає вивіски:

- «Ленриба», «Ленм'ясо», «Ленхліб»... Цікаво, як би все це у нас, в Одесі, було б? «О де риба», «О де м'ясо», "О де хліб"... Я вже не кажу про Херсон...

 

* * *

Леонід Брежнєв читає:

- Здрастуйте, товаришко Тетчер!

Йому Громико ззаду:

- То не Тетчер, а Індіра Ганді...

- Я й сам бачу, що Індіра Ганді, але тут так написано...

 

* * *

Форд на переговорах пропонує Брежнєву:

- Ми можемо спорудити вам завод.

Радянські консультанти шепочуть Леонідові Іллічу:

- Згоджуйтеся.

Той сказав: "Згода".

- Ми можемо побудувати вам найкращі у світі дороги.

Знову Брежнєву підказали, він згодився.

- Ми можемо побудувати вам комунізм.

Консультанти:

- Ні в якому разі!

Генсек відмовився. А після зустрічі питає підлеглих, чому не треба було згоджуватися.

- Бо вони - ділові люди, якщо візьмуться, то таки побудують!

 

* * *

Рабинович написав братові листа в Америку:

"Дорогий Абраме, тут у нас в Одесі все так дорого, а зарплата маленька. Вчора на Привозі кури були по 13 карбованців!"

Наступного дня Рабиновича запросили до відділення КДБ, і товариш в цивільному сказав, що їм цілком випадково стало відомо зміст його листа, який паплюжить радянську дійсність. Лист загубився на пошті. А тому Рабиновичу краще зразу написати вдруге. Ось тут за цим столиком. Цей вже, певно, не загубиться.

Новий лист Рабиновича з Одеси в Америку:

"Дорогий мій брате Абраме! У мене все є. Вчора на Привозі чим тільки не торгували. Навіть слонами – і всього тільки за три карбованці. Але я подумав: "Навіщо мені слон? Краще я додам десятку та куплю собі курочку".

 

* * *

Зустрів Брежнєв знайомого грузина, який ніс кавуна.

- Привіт, кацо! Дай кавуна!

- Будь ласка, дорогий Леоніде Іллічу, вибирайте!

- Як же вибирати? Кавун у тебе тільки один!

- У списках на голосування ви також один. Але ж ми вибираємо!

 

* * *

Першому секретареві обкому компартії надійшла анонімка про те, що один із їхніх інструкторів, виходячи з дому, хреститься. Бос дав вказівку перевірити. Доповіли - точно, хреститься, але по-католицькому. Інструктора викликали "на килим" до "самого", той зажадав пояснення.

- Та ні, не хрестюся я, - відповів інструктор. - А як тільки вийду з під'їзду, хапаюсь за лоба - стій, чи нічого не забув? Потім руку вниз - чи ширінка застібнута? Далі - до лівої верхньої кишені - чи партквиток на місці. І до правої спідньої - чи взяв п'ять карбованців на випивку?

 

* * *

Прийшов Боря Карамелькін до Брежнєва:

- Не можу я в тому клятому Афганістані! Так і дивися, що ножа під ребро хтось устромить.

- А ти вчись у Феді Кострова. Він на Кубі вже двадцять років і не скаржиться на життя.

 

* * *

На засіданні політбюро виступає Брежнєв:

- Перше питання – персональна справа товариша Суслова. Місяць тому він позичив у мене рубля й досі не повернув борг.

Суслов:

- Я не позичав...

Брежнєв:

- За нещирість пропоную товаришеві Суслову винести догану із занесенням в облікову картку.

 

* * *

Відмінник здав в інституті історію КПРС. Тільки з аудиторії, а його обступили однокурсники:

- Ну, що тобі попалося, що відповів?

- Запитали, коли відбулася жовтнева революція, я сказав – 1917-го. Потім запитали, хто її проводив. Я відповів: трохи - Ленін, трохи - Сталін...

Однокурсник-трієчник, що тремтів під дверима, запам'ятав це. Заходить на екзамен, а його запитують:

- Ви якого року народження?

- 1917-го.

- А хто ваші батьки?

- Трохи - Ленін, трохи - Сталін...

 

* * *

На з'їзд КПРС поїхав голова колгоспу. Потім розповідає бригадирові:

- Найбільше там мені сподобався фуршет.

- А що це таке?

- Пам'ятаєш, колись ми їхали з обласної наради, заїхали в лісок і розклали випивку та закуску прямо на капоті УАЗика? Ото й там таке саме, тільки все на столах, а не на капоті.

 

* * *

На ХХІІІ з'їзді КПРС сидять поруч секретар райкому й передова доярка. Він шепоче їй:

- Тобі Келдиша показати?

- Що ви? Не тут і не зараз!

 

* * *

Приймають мужика до лав КПРС. Запитують на бюро райкому:

- Як ви живете з дружиною?

- Тричі на тиждень, як велить медицина.

Вийшли звідти, цеховий парторг лає його:

- Хіба так треба відповідати?!

- Якби я сказав, що щодня – подумали б, що мало надаю уваги політосвіті. Через день – сказали б, що зраджую дружині. А тричі на тиждень – якраз норма.

 

* * *

Радник Брежнєва глянув на патрона й схопився за голову:

- Леоніде Іллічу! Ми ж їдемо в англійське посольство на зустріч із Маргарет Тетчер. А ви взули один черевик чорний, а один – коричневий. Вернімося та перевзуйтеся.

- Я вже вертався. Глянув під диван, а там така ж пара взуття: один чорний, другий – коричневий.

 

* * *

Помер Суслов. Після його похоронів зібралося політбюро ЦК КПРС. Виступає Брежнєв:

- Хочу відразу ж сказати, що чутки про мій маразм, які поширює ворожа західна пропаганда, дуже перебільшені. Помер видатний діяч комуністичної партії й радянської держави, вірний ленінець Михайло Андрійович Суслов. До речі, чого це його немає на засіданні політбюро? Партійному контролю – розібратися. Далі, товариші. Учора на похоронах, коли заграв духовий оркестр, тільки я один здогадався запросити вдову товариша Суслова на танець. Слава Богові, побачивши це, почали запрошувати дам й інші члени політбюро...

 

* * *

Найбільшим і найкрутішим металістом усіх часів і народів був Леонід Брежнєв. Він на себе начіпляв скільки металу, що інша людина на його місці не змогла б і підвестися.

 

* * *

Увімкнув мужик телевізора. На екрані – «дорогий» Леонід Ілліч. Переключив на другу програму – там теж виступає Брежнєв. Клацнув на третю – там також. Він – далі по всіх каналах. І раптом на екрані з'являється кадебіст, показує кулака:

- Я тебе клацну! Я тебе, гаде повзучий, клацну!

 

* * *

«Інтернаціональна» політика КПРС була такою, що представники багатьох народів іноді намагалися записатися росіянами. В Одесі до телевежі хтось причепив плакат: «Хто з євреїв хоче стати росіянином – хай злізе на самісінький вершечок і плигне вниз головою». Полізли два єврея. Угорі стали й тремтять – боязко. Мойша взяв і штовхнув Абрама. Той полетів. Мойша перехилився через перила:

- Абраме! Як ти там?

- Мовчи, єврейська мордяко!

 

* * *

Блатна парочка заскакує до магазину "Культтовари":

- Нам би платівку з промовою Брежн/p єва на ХХ з'їзді ВЛКСМ.

Продавець здивовано:

- Я подивлюся, може є. Але навіщо вона вам?

- Ми під неї танцюємо.

- ?..

- Вона на 33 оберти, а ми ставимо на 78 і виходить: "Плямк, плямк, ляп, ляп, ляп! Плямк, плямк, ляп, ляп, ляп!"

 

* * *

Брежнєва поховають на "Целине", накриють "Малой Землёй". Найголовніше, щоб не сталося "Возрождения"!

 

* * *

Продає Мойша газовану воду, а поруч стоїть його "Волга". Підходить знайомий, питає:

- Ти що, на воді зміг "Волгу" купити?

- А що тут дивного? Комуністи на воді Дніпрогес побудували...

 

* * *

До Абрама прийшов обехеесесник і питає:

- Де ти взяв "Волгу"?

- Коли я тебе зустрів у 45-му в Берліні, то не питав, де ти танк узяв...

 

* * *

У місті стріляють із гармати. Лунає перший залп, із вікна висовується Мойша:

- Чого стріляєте, хлопці? Невже м'ясо привезли в магазин?

- Ні!

Лунає другий залп. Із вікна висовується Мойша:

- Що, хлопці, паюсну ікру привезли?

- Ні!

Третій залп. Мойша з вікна:

- Хлопці, що там завезли?

- Нічого, дядьку. Це ми по комуністах стріляємо.

- А що, з першого разу влучити не змогли?

 

* * *

На ХХVІ з'їзді КПРС Брежнєву стало зле. Виходить хтось із секретарів і звертається до залу:

- Товариші! Леоніду Іллічу потрібна пересадка серця. Хто може дати серце дорогому товаришу Брежнєву?

У залі здіймається ліс рук. Секретар:

- Та ні! Товаришу Брежнєву потрібне одне серце, а не п'ять тисяч! Хто один хитів би віддати йому своє?

Знову – ліс рук. Секретар:

- Ну що ж, тягти жереб не будемо – це нереально. У нас є голуб. Ми вимкнемо світло в залі, пустимо птицю. На кого вона сяде – той і віддає серце товаришу Брежнєву. Хто за таку пропозицію?

Усі – за, жодного проти й жоден не утримався. Вимкнули світло й пустили голуба. І в залі то тут, то там почулося:

- А киш, заразо! Киш, щоб ти здох!

 

* * *

Хлопця приймають у КПРС. Показують портрет Маркса й питають:

- Хто це такий?

А той не знає та робить вигляд, що впізнає. Додивлявся-додивлявсь, а тоді:

- Ну, гад, бороду завів, хрін його тепер узнаєш!

 

* * *

Із дурдому, підлікувавши, втретє виписали колишнього хворого. Він прийшов у райком партії, зайшов у ленінську кімнату, роздививсь. А як побачив плакат із членами політбюро КПРС, каже секретареві:

- О, поглянь! Увесь наш перший випуск тут зібрався!

 

* * *

Помер Брежнєв. Полiтбюро ЦК КПРС запросило по кiлька представникiв кожної нацiї i вирiшує, котрiй iз них надати почесне право ховати "вiрного ленiнця". Андропов каже:

- Хай ховають українцi - вiн їхнiй земляк.

Українцi:

- Ми не будемо! На якого бiса вiн нам здався?!

Андропов:

- Тодi хай це зроблять євреї. У Леонiда Iллiча дружина - їхнього кореня.

Українцi:

- Е нi! Тодi вже краще ми поховаємо!

Полiтбюро загуло:

- Ви що такi несерйознi? То самi не хотiли, а тепер iншим не даєте...

Українцi:

- Євреї Христа уже ховали, то вiн воскрес...

 

* * *

Генсеки в СРСР помирали один за одним щороку. Брежнєв, Андропов, Черненко...

Іде чоловік на Красну площу на чергові похорони. Його зупиняють кадебешники:

- Ваша перепустка?!

- А в мене абонемент.

 

* * *

Японець побував у андроповській Росії. Вдома родичам розповідає, що бачив там аж три чуда. Перше: всі поспішають на роботу, але нічого там не роблять. Друге: у магазинах порожньо, а вдома в холодильниках є що поїсти. Третє: гроші кують. Вранці чоловікові на похмілля, він просить у жінки трояк на горілку, а та відповідає: "Іди накуй!"

 

* * *

У Києві, в готелі «Москва» поселилися п'ятеро друзів. Увечері зійшлися в одному номері, гарно випили, грають у карти й розповідають політичні анекдоти. Один із них, Степан:

- Хлопці, ви що, здуріли? Тут же все прослуховується!

А йому друзі:

- Не будь боягузом! То все – вигадки!

Степан спустився вниз, замовив п'ять склянок чаю, домовився, щоб принесли в номер за двадцять хвилин. Сам піднявся до друзів, умовляє їх не розповідати політичні анекдоти. Ті відмахуються від нього, мов від набридливої мухи. Тоді Степан встає, підходить до шафи, відчиняє дверці:

- Не вірите. Тоді дивіться. Товаришу майор, у нашу кімнату, будь ласка, п'ять склянок чаю.

За дві хвилини заходить офіціантка й заносить на таці чай. Хлопці замовкли, наче в роти води понабирали. За десять хвилин по тому дзвонить телефон. Кличуть Степана, той бере слухавку й чує в ній громовий голос: "Товариш майор дуже задоволений вашим жартом".

 

* * *

Як розшифрувати ОБХСС?

О Боже! Хоч сам сідай!

 

* * *

У Дніпропетровську біля ракетного училища встановили на постамент ракету. А неподалік на стіні написали гасло: „Наша цель – коммунизм!"

 

* * *

Жовтневі (7 листопада) , першотравневі та 9 травня (в День перемоги) маніфестації були обов'язковими в радянські часи. Навіть після вибуху на ЧАЕС у керівників СРСР, а тим паче їхніх холуїв - керівників УРСР навіть не виникло питання: проводити чи не проводити демонстрацію. Заслужений артист української естради Анатолій Сердюк служив тоді в полковому духовому оркестрі. Шикувалася колона, перед нею - оркестр. Великі мідні труби були схожі на слонячі хоботи. Тому на сленгу музикантів це дійство називалося "водити слона". "Слоном", звичайно, була величезна колона насильно загнаних у неї людей.

 

* * *

У відстаюче господарство райком компартії посилає нового голову. Той ставить єдину умову: ніхто з району чи області рік не повинен навіть поткнутися до колгоспу. Потім хай і щодня приїжджають. Бюро дало згоду.

Прибув голова у село, а там безладдя, спеціалісти п'ють-гуляють, корови ревуть ненагодовані, колгоспники тягнуть додому все, що не лінь. Голова найняв трьох здоровенних амбалів, написав на дверях "Комітет". Ті сидять у кабінеті, грають у карти, п'ють горілку. Усіх, хто проштрафився якимось чином, голова колгоспу посилає на "комітет". Там йому дають добре по ребрах. Кожен після цього намагається виконувати роботу та не потрапляти на екзекуцію.

Показники зростають. Скарг на голову у райкомі – ціла гора. Але ніхто не їде туди, як і домовились.

Минає рік. Перший секретар райкому вирішив побувати в тому колгоспі. Приїхав. Голови немає - у бригаді. Секретар райкому спробував зайти до агрономів - зачинено, до зоотехніків - також. Раптом бачить табличку "Комітет". Відчиняє двері, заходить. За ним клацнув замок і три амбали кинулися молотити прибулого. Він з переляку:

- Хлопці! Я ж перший...

- Який ти в біса перший? - перебив його здоровань.- Ти, хлопчику, сьогодні вже двадцять перший!

 

* * *

Бабуся сідає в таксі й каже водію:

- Вези, синку, мене в магазин "У принципі".

- А де це така крамниця?

- Я сама не знаю. Учора парторг заводу читав нам, пенсіонерам, лекцію й казав: "У принципі, в нас усе є".

 

* * *

Голова колгоспу приїхав з Америки, зібрав народ і виступає:

- У них, звичайно, техніка краща, люди працюють краще, урожаї кращі, прибутковість вища. Але коли я їм про наші плани розповів - вони й ахнули.

 

* * *

Нашi люди нинi дiляться на:

1) бiднякiв - це бiднi люди, бо не знають, куди подiти грошi;

2) середнякiв - клунок спереду i клунок позаду, а вiн - посерединi;

3) кулакiв - залишилося кiлька карбованцiв, вiн їх у кулак i пiд голову.

 

* * *

Що таке перебудова i гласність?

Це коли тобі ланцюг укоротили, їсти дають, щоб тільки не здох, зате гавкай, скільки захочеш.

 

* * *

Товариство тверезості по-японськи: самі, суки, пийте соки.

 

* * *

Боротьба з пияцтвом та алкоголізмом доходила до анекдотичних ситуацій. Скажімо, голова колгоспу завів секретарку до кабінету, почав обнімати й роздягати. Вона:

- Іване Васильовичу! Двері треба зачинити...

- О ні! Бо ще подумають, що ми тут випиваємо!

 

* * *

Горбачов став із Генерального - секретарем мінеральним.

 

* * *

У трилітрову банку заливали цукровий сироп і дріжджі. Надівали гумову рукавичку. Всередині починало бродити й гази наповнювали рукавицю, вона розправлялась, як рука. Називалося все це - привіт від Горбачова!

 

* * *

Клей "БФ" називали "Борис Федорович" - із нього добували спирт і пили.

 

* * *

Горбачову в Кремль надіслали посилку. Як не намагалися вони з Лигачовим та Рижковим відкупорити - нічого не вийшло. Єгор і Микола побігли по сокиру, щоб розрубати. Михайло оглянув посилку й знайшов кнопку. Натиснув - відкрилася. А там - парадний мундир генералісимуса й маска Сталіна. "Ну, - думає Горбачов, - зараз я їх розіграю".

Одягнув мундир, натяг маску, розрівняв усі зморшки перед люстерком, узяв люльку й запалив.

Із сокирою заходять Рижков і Лигачов. Побачили Сталіна, впали на коліна:

- Вибачте нам, Йосипе Віссаріоновичу! Це не ми, це той дурень лисий перебудову затіяв. Ми ось його зарубаємо!

 

* * *

80-тi роки ХIХ століття. Зібрався марксистський гурток, читають "Капітал". Раптом окрик: "Жандарми!" Гурткiвцi ховають книгу, виставляють на стіл самогон i закуску - iмiтують пиятику.

Середина 80-х років ХХ століття. Горбачов бореться з пияцтвом i алкоголізмом. У райкомі партії зібралися комуністи - п'ють самогон. Раптом окрик: "Секретар обкому приїхав!" В одну мить ховається горілка й закуска, дістаються з шафи книги Маркса та Леніна. Iмiтується політзаняття.

 

* * *

Приїхав Горбачов на завод. Питає робітника-передовика:

- Ось скажіть, якщо людина вип'є сто грамів горілки, чи зможе якісно працювати?

- Звичайно!

- А якщо двісті?

- Зможе!

- Ну, а якщо триста?

- Михайле Сергійовичу! Звичайно! Я ж то працюю...

 

* * *

Чоловік зайняв чергу за горілкою. А черга та - ні кінця, ні краю! Він сусідові по черзі:

- Я б того Горбачова-гада вбив би!

- То піди та вбий.

- Добре. А ти тримай чергу.

За кілька хвилин прибігає. Сусіда:

- Ну то як, убив?

- Ні. Там ще більша черга. І коли я став цілитися - люди не дали вистрілити, бо кожен тягнувся до пістолета: "Дай, я, дай, я!"

 

* * *

Хворий - лікарю:

- Оце вам коньячок, оце - шоколадні цукерки...

- Хворий, ви що! Хто вам дав право моїми грішми розпоряджатися?

 

* * *

Керівника підприємства викликали на бюро райкому за те, що із запахом горілки попався міліції. Винесли догану з занесенням в облікову картку, а тоді й питають:

- Ну то як? Тепер будеш пити спиртне?

- Якщо скажу, що ні - збрешу. Питиму, але тільки під ковдрою, щоб і сусіди не чули, як наливатиму.

 

* * *

Прийшов Горбачов у гастроном, став у чергу. Бачить - усім продають горілку. Він і собі:

- Мені пляшку "Столичної".

- А вам не продам!

- Чому?

- Приходьте о чотирнадцятій, згідно з вашим указом...

 

* * *

У СРСР при Горбачову фактично було введено "сухий закон". У магазині до чотирнадцятої години купити пляшку горілки було просто неможливо. Один мужик з Горбачовим забився об заклад, що купить спиртне в будь-якому гастрономі в будь-який час. Зайшов:

- Мені, будь ласка, кілограм найдорожчої ковбаси і коробку найдорожчих шпротів.

Продавщиця зважила, подає.

- Ні, будь ласка, дрібненько поріжте й відкупорте банку.

Зробила й це.

- А тепер - пляшку горілки.

- Не можу - з роботи виженуть.

- Тоді не треба й ковбаси та шпротів.

Продавщиця загорнула пляшку в папір:

- Тільки нікому не показуйте.

 

* * *

Коктейль "Циганка в лісі": беруть одеколон "Русский лес" і змішують його з одеколоном "Кармен".

 

* * *

Зайшли три чоловіки в магазин і замовили три "Тройных" одеколони та один "Квітковий".

Продавець:

- А чому ви не берете чотири "Тройных"?

- Бо з нами ще є жінка.

 

* * *

Горбачов надумав боротися з мафією. Найняв для цієї справи Шерлока Холмса. Той почав роботу. Вранці Михайло Сергійович відсуває віконну штору, бачить - на стовпі повішений великий детектив.

Найняв генсек Коррадо Каттані. Той запевнив, що все буде гаразд і почав боротьбу з мафією. Вранці Горбачов відсуває штору - італієць висить на стовпі.

Радники підказали: "Навіщо наймати чужинців? З них все одно нема діла. Краще доручи все капітанові Жеглову". Так і сталося. Минула ніч. Вранці Горбачов обережно відсуває штору. На стовпі висить Лигачов, далі - Рижков, потім - Чебриков, Щербицький... Усе політбюро висить. І раптом чути підсилений рупором голос Гліба Жеглова:

- А тепер Горбатий! Я сказав, Горбатий!

 

* * *

Помер мужик і потрапив на той світ. Архангел Гавриїл питає:

- У яке пекло тебе відправити? У капіталістичне чи соціалістичне?

- А вибрати можна?

- Будь ласка!

Бачить мужик – у капіталістичному пеклі всі щось роблять, не покладаючи рук. А ввечері кожного нагинають і в сідницю забивають великого цвяха. А в соціалістичному всі грають у карти, пиячать, роблять вигляд, що працюють. Увечері тут ніхто нікому цвяхи не забиває. Він питає Гавриїла:

- Можна в соціалістичне?

- Добре подумай, - каже архангел. – Не забивають тому, що там або цвяхів не завезли, або молотка вкрали. Але хай не радіють: 31-го числа кожен обов'язково отримає в сідницю тридцять один цвях!

 

* * *

На мiжнародному конгресi познайомилися два iнженери - з СРСР i США. Майкл тут же запросив Iвана до себе в гостi. Останнiй приїхав, захотiв у туалет. Майкл показав дверi. Iван тягне за ручку - не вiдчиняються.

- Увiмкни свiтло, - каже Майкл. Iван увiмкнув – дверi вiдчинилися. Зайшов - тут же й зачинилися. Хоче вийти - не може. Майкл:

- Ти не змив унiтаз.

Iван смикнув ланцюжок, потекла вода. Дверi самi вiдчинилися. Тут же Iван попросив перемалювати схему роботи дверей.

Минуло пiвроку. Майкл приїхав до СРСР, розшукав помешкання Iвана. Виявилося, що того вже й з роботи звiльнили.

- За що це тебе? - питає Майкл.

- За запiзнення на роботу, - каже той. - Зробив я в туалетi все так, як у тебе. Але ж у нас то води немає, то струму...

 

* * *

У церкві дзвонить телефон. Священик піднімає трубку.

- Алло, батюшко, це з міськкому партії. Стільців не вистачає. Пришліть нам 12 штук.

Священик:

- Дулю вам, а не стільці! Минулого разу давав лави, так ви на них матюки нашкрябали!

- А тоді дулю вам, а не піонерів у церковний хор!

- Дулю нам піонерів у церковний хор? Тоді дулю вам ченців на суботник!

- Дулю нам ченців на суботник? Тоді дулю вам комсомольців на хресний хід!

- Дулю нам комсомольців на хресний хід? Тоді дулю вам черниць на сауну!

- А ось за такі слова, батюшечко, можна й партквиток на стіл покласти!

 

* * *

Сторож проклинає демократичну владу. Бо новий начальник наказав з колишнього "червоного" кутка викинути всі перехідні червоні знамена. Йому друг:

- Володько! Що сталося? Ти ж іще вчора лаяв і комуністів, і радянську владу. Чи тобі їхні знамена потрібні?

- Тобі, може, й не потрібні, а я вночі ними вкривався, коли було холодно.

 

* * *

Коли сталася чорнобильська катастрофа, комуністичні засоби масової інформації намагалися заспокоїти людей. Мовляв, там усе добре. Загинуло тільки двоє людей.

Тоді в народі стали говорити, що на Чорнобилі загинули справді двоє людей: Рижков і Лигачов, які приїжджали з Москви з перевіркою. Бо всіх, хто насправді там загинув, політбюро ЦК КПРС людьми не вважало.

 

***

У вірменського радіо запитали, що можна їсти в зоні радіоактивного зараження. Воно відповіло, що можна їсти все, тільки цезій і стронцій потрібно випльовувати.

***

Хлопець розповідає політичні анекдоти. Друг каже, щоб мовчав, бо посадять.

- Північніше Воркути не пошлють, а глибше, ніж у шахту, не загонять, - відповідає той.

 

***

На конкурсі «Пісня року» третє місце зайняла пісня «На недельку, до второго», друге - «Все бегут, бегут, бегут, бегут, а он горит», перше – «Улетай, туча!» Ну, а гран-прі отримав хор імені Верьовки за пісню «Не вій, вітре, з України... »

 

***

Біжить лисичка, а назустріч їй колобок котиться.

- Здрастуй, колобок!

- А я не колобок.

- А хто ж ти?!

- Я - чорнобильський їжачок.

 

* * *

Купив Іван "Волгу", поїхав до батьків - похвастався. Далі - до друга. Похвастався. До коханки. Поки в неї був - машину вкрали. Він - у міліцію. Начальник вислухав і показує на портрет Леніна (той із трибуни виступає й тримає кашкета в руці):

- Ти тільки поглянь на Ілліча!

- У мене "Волгу" вкрали. До чого тут Ленін?

- Ні, ти глянь на Ілліча! Він таким пильним був, що навіть картуза із рук не випускав! А ти, роззяво, машину! покинув напризволяще!

 

* * *

Даішник зупиняє легковика.

- Сержант Петренко. Порушуємо!

- Та ні, думаю.

- Про що ж ви думаєте?

- Ось гляньте: 2х2=4 і 2+2=4. Якщо ж узяти 3+3=6, а 3х3=9. Чого це так?

Сержант відпустив шофера, а сам задумався над задачею. Приїжджає його начальник, питає, що трапилося. Той переповів задачку.

- Дурень! - накинувся на нього капітан. - Тебе поставили сюди, щоб ти віднімав і ділив, а не додавав та множив!

 

* * *

Говорить Москва!

Всі інші працюють.

 

* * *

- Як розшифрувати СНГ?

- Спаси нас, Господи!

 

* * *

При Горбачові мило почали продавати тільки за талонами, цукор – також. Прийшли в гості родичі, а господиня їм:

- Вибирайте щось одне: або руки з милом помиєте, або чаю з цукром вип'єте...

* * *

З'явилось еротичне кіно. Баба з дідом надивилися, вирішили робити все, як показували. Роздяглися. Баба:

- А він розлігся, мов генерал...

Дід:

- А вона в тебе така гарна, як церква.

Баба:

- То, може, хай генерал у церкву зайде?

Дід:

- Ні.

- А чому?

- Він — партєйний, він — комуніст, йому не гоже...

 

* * *

Горбачов хотів замість СРСР створити Союз Суверенних Держав - ССД, що російською звучало Союз Суверенных Государств - ССГ. Цю абревіатуру люди розшифрували по-своєму: сукині сини Горбачова.

 

***

Прийшла дівчинка в дитсадок і каже няні:

- У нас народилося шестеро кошенят і всі - комуністи.

Через тиждень няня питає:

- Як же поживають твої кошенята-комуністи?

- А вони вже не комуністи.

- Чому?

- У них очі прорізалися.

 

 

Післямова  упорядника

 

Усi прислів'я, куплети, анекдоти зiбранi й записанi мною на Черкащині, Сiчеславщинi та Запорiжжi, деякі - на Тернопіллі. Поштовхом до збирання фольклору стала книга "Українські прислів'я та приказки", видана "Днiпром" 1984 року, вiрнiше, її роздiл "В.I.Ленiн. Комунiстична партiя". У ньому що не прислiв'я, то "перлина".

Скажiмо, "За комунiстами пiшли, волю й щастя знайшли", "За комунiстами йдеш – до комунiзму прийдеш", "Урвався панам бас, бо Радянська влада в нас". Одне слово, сидiли хлопцi по кабiнетах i за певну плату висмоктували з пальця такi, з дозволу сказати, "народнi" приказки.

Тодi й подумав: "А моя ж мама не так говорила". Якщо й згадувала комунiзм, то хiба що словами Корнiйчукового Галушки, мовляв, навіщо він, коли й при соціалізмі непогано. А радянську владу ще краще:

Як не було сiльсовiту –

не бачили стегна свiту.

Появився сiльсовiт –

побачили стегна свiт",

або

Нема хлiба, нема сала,

бо совєтська власть забрала.

З того часу мало-помалу й збираю фольклор радянського перiоду.

Хтось дорiкне, що в ньому багато русизмiв, вуличних слів, натуралiзму i навiть де-не-де нецензурщиною тхне. Але все те - не вигадане мною. У тому фольклорi - трагiчна, але правдива iсторiя мого народу. А вона, мов пiсня, - викинь слово, й уже не заспiваєш.

У всьому, що встиг зiбрати (а це - лише дещиця того, що є в народi) - моя заслуга невелика. Без допомоги людей, якi любили й люблять свiй край, мову, традицiї, менi довелося б, мабуть, писати щось "зi стелi", як отим невiдомим авторам прислiв'їв про Ленiна й партiю. Тому я дуже завдячую, перш за все, моїй мамi, томаківському сусідові Iвану Олексiєнку, колишнiм однокурсникам по Звенигородському сільськогосподарському технікуму Петрові Олiйнику i Віктору Пасiченку, моїм сестрам - Ніні й Валі; колезi по перу, письменникові Iванові Сухарю з Омельника Оріхівського району на Запоріжжі, а також Михайлові Кунаху, Івану Долі та Івану Солдатенку з Томаківки на Січеславщині, краєзнавцеві Володимиру Шовкуну, Ладі Довгань, Сергію Кошовому, народній артистці України Тетяні Мірошниченко, колегам-журналістам Миколі Бордюжі, Михайлові Литовченку й Анатолію Алішевському із Запоріжжя, поетові-гумористу Миколі Білокопитову з Кушугума Запорізького району, воїнові УПА, тернополянинові Ігорю Олещуку та багатьом iншим людям, які по праву є співавторами цієї книжки.

Дуже вдячний за пiдтримку колишньому заступнику головного редактора журналу "Перець" Володимирові Чепiзi. З його благословiння з'явилася в цьому часописі на початку 90-х років минулого століття рубрика "Тiльки Сталiн на стiнi", де публiкувалася невелика частина представленого тут.

Збираючи фольклор, упевнився, що дух козацький, отой вiльний дух не витоптаний до краю. Бо саме на "батькiвщинi застою" - Сiчеславщинi - почув i записав від простого колгоспника:

Ой як Ленiн помирав –

Сталiну приказував,

Щоб нам хлiба не давав,

Сала й не показував.

А ось там же, з вуст доярки:

Нехай живе Степан Бандера

I грiзний вiтер повiва,

Бо нас усiх радянська влада

I пiдманула, й пiдвела.

Цікаво було усвідомлювати, що народ наш сміявся навіть тоді, коли окупаційна московська влада придумала штучний голодомор, щоб винищити справжнього господаря-українця, трудівника й перетворити всіх у жебраків. Люди мерли, але сміялися:

Ох, яблучко,

На чотири часті.

Голодуємо й мремо

При совєтській власті.

Сміялися й тоді, коли вибухнув Чорнобиль і радіацією вкрило пів-України:

Ні горілки, ні вина –

Радіація одна!

Нинішні носії фольклору - люди незвичайні. Вони хотіли й хочуть, аби прозрів наш стражденний народ і не допустив більше ніколи ні жахливих голодоморів, ні самознищувальної більшовицької системи, ні іноземного панування на рідній землі. Передають із вуст в уста народні перлини, почуті від батьків і дідів. За це їм низько кланяюсь.

Цікаво, що в різні періоди й епохи фольклор повторювався, якщо ситуація була подібною. Скажімо, «москалики-соколики забрали наші волики» говорили українці ще після Полтавської битви, коли московські війська займалися відвертим мародерством. Ця приказка утвердилася під час російсько-турецьких війн. Потім її повторили в громадянську війну, а згодом і тоді, коли червона армія тікала від фашистів до Волги. Анекдот про те, що продавець не продала генсекові пляшку горілки з'явився в 1972 році, коли видали указ, що спиртне можна купувати лише з 11-ї ранку. Тоді працівник магазину сказала Леонідові Іллічу: "Людям я зараз продаю, а тобі – з одинадцятої". Коли ж 1985-го вийшов горбачовський указ про продаж спиртного з 14-ї години, народ його "пристосував" уже до Михайла Сергійовича...

Сподіваюся, що ця збірка стане посібником для всіх, хто вивчатиме історію України часів колгоспно-комуністичної кріпаччини.

                                            Упорядник

Сказання про стародавні минувшини руські. Глава 5

Сказання про стародавні минувшини руські 

 

Глава п'ята

 

ПРО КЕЛЬТІВ, КОСТОБОКИХ І ДЕЯКІ ІНШІ НАРОДИ

Прихід кельтів (Кельчі) в руські степи був ще однією важливою подією у "водорозділі" часів.
Зі "Сказань" стає відомо, що коли князь Кий жив ще на Дону, то "Кельна між ними худобу ганяла... І жили Руси в мирі з Кельчею тією, а була Кельна рудою та білою, а Русичі були русявими всі в часи ті".
Однак мова йде не про всіх кельтів, а тільки про деяку їхню частину, що "була сита війною... й не хотіла йти за царями своїми, та подалася до Русів і з ними жила чесно й мирно".
О.М.Трубачов відзначає, що кельтські племена бойїв і вольків-текстосагів уже в V ст. до н.е. опанували територію сучасної Чехії чи Богемії (від кельтськ. "Воhemium" - "земля бойїв"), потім почали ряд походів на північ, заволодівши при цьому майже всією Центральною частиною Східної Європи від Рейну до Вісли й витоків Дністра. Починаючи з II ст. до н.е. вони "поступаються позиціями", поступово романізуючись, германізуючись й ослов'янюючись.
Про взаємини з кельтами розповідається й у "Велесовій книзі", де говориться спочатку про війну з ними: "Потекли на нас кельти з залізом своїм, але, зіштовхнувшись із нами, повернули на захід сонця" (ВК, дощ.8), а потім про допомогу, що русичі одержували від кельтів: "Ми знаємо зі сказаного праотцями, що кельти допомагали їм. І от пішли до них і там сто років перебували, одержуючи допомогу від них" (ВК, дощ. 28).
У першому випадку говориться про кельтів, що прийшли в руські степи наприкінці минулої, початку нашої ери, в другому - вже про нащадків, як кельтів, так і русів, що жили в VІ-VП столітті нашої ери, однак не забували про дружні взаємостосунки своїх праотців.
У сказаннях описуються надзвичайні, сповнені містичних таємниць здатності кельтів у лозоходстві ("гілочному веденні" - від укр. "гілка" - "лоза" - прим, наша - В. і Ю.Г.), завдяки чому вони могли знаходити воду в степу, також знали трави для їжі й лікування та пророкували майбутнє. Вони "вихваляли Кінську Голову", й та їм говорила чи буде зима тяжкою, чи літо посушливим, і з якого краю прийдуть вороги. Цими здібностями, мабуть, володіла переважна більшість племен, тому що сказання відзначають: "І часто Кельча правду передбачала, й Руси знали, що ліпше кельтську бабу запитати, ніж самим загади вирішувати".
Також володіли вони умінням обертатися в птаха чи звіра:
"Падає на землю, б'ється тричі, й біжить сайгаком вільним далі, й не може знайти її ворог у степу, - бачив, була отут Кельча - так уже немає. А в небі соколи зграєю летять, - а то Ира летить, а то Кельча, а піди піймай її в небі ясному!"
Про народність, що тут згадується, "Ира" відомо тільки, що вона прийшла разом із кельтами, "коли цар Ругата правив", жила дружно з русами й допомагала їм боротися з ворогами. Можливо, це "ирії" чи "арії" - племена арійців (іранців), що прийшли в степи після того, як через землетрус і холод, що наступив, змушені були залишити Кавказ і Загір'я (іранський Загрос).
Як бачимо, вони також мали здатність до перевтілень. Очевидно, руси багато запозичили в цих на родів у галузі чарівництва. Не даремно князь Кий умів волхвувати, - адже він жив із кельтами на Дону. Також і Яруслани-царі могли перетворюватись у птахів і перед боєм літати - "розвідувати" обстановку у ворожому стані.
Коли Яруслани й Кияни пішли на Дунай і Дніпро, кельти, либонь, вийшли за ними й ще не раз допомагали в боротьбі проти Готів, Волохів та інших ворогів.
Ще раз акцентуємо, що це була тільки частина кельтів, що зріднилася з русами. А з іншими кельтськими племенами русам доводилося боротися. Так, у "Сказанні про Горія й Гороха" читаємо: "пішли Діди на Комирів, а там Кельчина йде, побили ту - Годячина нападає, а побили її, ще йдуть вороги..."
"Сказання про Карпат-гору й Кощобу" цікаве згадуванням про народність Фряка (фряги), про яку досі в науковому світі не склалось однозначної думки. Деякі відносять їх до візантійців, інші - до італійців, треті вважають, що це франки. "Сказання" роблять важливе застереження, називаючи цей народ "Фряка віденська", тим самим відносячи їх до вендів. Найвідоміший російський мовознавець А.А.Шахматов відносить вендів до кельтів, що приблизно на початку нашої ери були витиснуті готами й деякими скандинавськими племенами з території на р. Вісла до сходу й південного сходу, де вони підкорили слов'ян (вірніше, змішалися зі слов'янами - прим, наша - В. і Ю.Г.). (Шахматов А.А. До питання про фінсько-кельтські й фінсько-слов'янські відносини. Спб. 1911, т. І-ІІ, с.721-722). Сама назва "венди" також ґрунтується на кельтській основі похідним від "wind" - "білий, сяючий". Згадаймо, що в сказаннях "Кельча була рудою та білою", тобто мала волосся рудого та білого кольорів.
Однак і "Велесова книга", й "Сказання" розрізняють вендів і фрягів між собою. Про вендів говориться, що "ці венди сидять на землі, де Сонце-Сур'я спить уночі на золотому ложі... і це є також брати наші в тім краї" (ВК, дощ.28). Венди називаються братами слов'ян, а "Сказання" виводять їхню назву від слов'янського "веди", "відати". Також говориться, що до Виходу з П'ятиріччя й Семиріччя венди були разом із русами, а потім після утворення Руськолані й поселення в Карпенських горах венди захотіли "віднести своїх Богів до моря" (ймовірно Балтійського). Потім неодноразово підкреслюється, що причиною роз'єднання русів і вендів стали релігійні розбіжності: "Венди пішли на захід Сонця й там перед ворогами землю орють і хибну віру мають" (ВК, дощ.Зб-А).
Подібних же родинних зв'язків із фрягами ніде не трапляється, хоча й у "Сказаннях", й у "Велесовій книзі" неодноразово згадується про допомогу фрягів у боротьбі проти Риму й Візантії, особливо зброєю: "І немалими іншої зброї, крім мечів фрязьких, виміняних на овець і ягнят" (ВК, дощ.Зб-Б). Місце розташування фрягів "Велесова книга" відносить на північ: "І потекли (скіфи) на північ, і зговорилися з фрягами, й відтіля прийшла допомога проти ворогів" (ВК, дощ.П-А). "Сказання" поселяють їх біля Карпат. Цілком можливо, що були й інші фряги, але саме вендські фряги, як стверджують "Сказання", завоювали територію між Карпатами й Дунаєм. (Стосовно Причорноморської Скіфії це може вважатися північною територією). Ще "Сказання" називають фрягів "вовками" - "Фряки - вовки-вояки", але ж саме як "vоlсае" (вольце) іменувалося одне з кельтських племен. Може, фряги - це якоюсь мірою "ослов'янені" кельти, а венди - слов'яни, що зазнали кельтського впливу? У всякому разі, ці приклади показують, як непросто все було в нашій історії і як ретельно потрібно розбиратися в деталях, щоб наблизитися до розуміння правильного стану речей (у даному випадку - взаємин народів).
На відміну від кельтів, племена костобоких (Костобців, Кощобців), як і рибоїдів, належали до слов'янської групи народностей. Про це однозначно говорять як "Велесова книга", так і "Сказання". Коли в VI ст. до н.е. створилася велика слов'янська держава Руськолань, що пролягла "від Ра-ріки до Непри й Карпен (Кавказу)", до її складу входило багато племен. Коли ж у Передкавказзі й Приазов'ї стали вестися нескінченні війни, велика частина слов'янських племен у І ст. до н.е. пішла до Дніпра, Ільменського озера й на Дунай. У "Велесовій книзі" висловлюється жаль, що "в старі часи рибоїди залишилися, не захотіли йти в землі наші й говорили, що їм і так добре. І так стали гинути, не плодилися з нами й вимерли, як безплідні, нічого від них не залишилося".
Невідомо нічого й про тих костобоких, що чекали допомоги від Сварги, перестали самі трудитись і так трапилося, що вони "були поглинені ілірійцями" (ВК, дощ. 7-3).
У сказаннях описуються події, що відбувалися ще до виходу слов'янських племен із Дону, коли вони жили разом. Саму назву "костобокі" історики пояснюють здатністю цього народу робити захисні військові панцирі з кістяних пластин, отриманих унаслідок розпилювання кінських копит, так звана "копитна броня", попередниця залізної руської збруї з пластинчатої броні (принцип "риб'ячої луски").
У своєму "Дослідженні про Костобоких" (Вид. АН СРСР, 1957 р., стор. 50) О.В.Кудрявцев пише: "Можливо, ім'я Костобоків варто розуміти зовсім буквально, як "кістяні боки" й пов'язувати це з носінням ними кістяних панцирів, які вони могли запозичити в Сарматів.
Лускаті панцирі з рогових і кістяних пластинок є дуже характерною рисою Сарматського озброєння. Археологічно вони засвідчені неодноразово. Детальну характеристику Сарматського панцира, що зберігавсь у святилищі Асклепія в Афінах, дає Павсаній в описі Аттики. За словами Павсанія, цей панцир був зроблений із кінських копит, розрізаних на пластинки, що просвердлювались і зшивалися кінськими та бичачими жилами. Він нагадував за виглядом зміїну луску або зелені соснові шишки. Павсаній указує, що подібні панцирі були дуже міцні, витримували навіть удари мечів і списів у рукопашному бою".
У "Сказанні про царя Необора" (поміщеному в сьомому розділі) говориться:
"У древні часи був цар Необор і Русами правив, а ті Руси Кощобцями звалися за те, що мали збрую копитну. А ту збрую й спис не візьме, а ту збрую й меч не розрубає..."
Можливо, Кощій Безсмертний із наших казок - це відгомін пам'яті про плем'я Костобоких (Костобців, Кощобців - від давньослов'янського "коще" - "кості"), що вважалися в силу своєї захищеності якоюсь мірою безсмертними, у всякому разі, невразливими в бою. Чому смерть Кощія Безсмертного таїться саме в голці? Та тому, що між щільно підігнаними кістяними пластинами панцира можна було просунути хіба що довгу голку, і тим самим нанести Костобокому шкоди. Такими от постають первісні образи Баби Яги й Кощія Безсмертного в нашому далекому минулому.
Народність, що згадується в "Сказаннях", Скоча (Скоча-Сака) - вихідці з рівнин Середньої Азії (сучасний Казахстан), за свідченням Страбона (64 рік до н.е. – 24 рік н.е.) прийшли спочатку в сусідню Бактрію, потім вторгайсь у Вірменію й вийшли до берегів Понту Аксинського (Чорного моря), поселившись у Приазов'ї. Мабуть, згодом асимілювалися зі скіфськими й іншими племенами, оскільки свідчення історичних і військових діячів - сучасників скіфів, сколотів і саків - не бачать розходження між цими народами.

 

КЕЛЬЧА Й РУСЬ СТЕПОВА

У часи, коли Русами цар Ругата правив, прийшла в степи руда Кельча, Ира та Скоча, й стали вести велике полювання із собачими гонами за сайгаками, кабанами й козами.
Наб'ють звіра, запросять Русів і п'ють-їдять ра-зом, пісні співають веселі. Дружно з Русами жили, тільки, траплялося, корів у них крали. Сидить, бувало, цар Ругата, а Кельча йому м'ясо несе. І знає він, що в русів украдене, а чим доведеш? З'їсть Ругата мовчки, ще й подякує.
Якось прибігло з плачем одне плем'я степове й розповіло, що Годяки на них напали, багатьох старих і малих побили, інших кіньми розірвали, худобу позабирали, корів, коней, а молодих погнали продавати Грекам в отроцтво!
Піднявся Ругата-цар і сказав:
- Те й нам усім буде, коли Годяків не покарати й не втлумачити їм, що вони не одні в степу живуть, і Дружба Степова за себе постояти може!
Сіли Русичі на коней, а з ними й Кельча зі Скочами, а за тими й Ира хоробра. Поскакали вони на південь, наздогнали Годів, оточили й побили нещадно, а полонених звільнили.
Отут прискакав гонець і сказав, що Рома йде, вже до Панщини дійшла й Межі, ходить у Нарочі й грабує руських людей.
Гукнув цар Ругата інших степових князів, і зібралися вони йти на Рому великою війною. І пішли Кельча, Скоча й Ира, Руси й Руськолани, Веди й В'ятичі й інші степові племена й народи з возами своїми та з чередами. Помалу дійшли до Дніпра, а потім берегом морським ішли й переправилися через синій Дунай.
І почалася війна аж на сто років! І за ті сто років люди вмирали, нові народжувалися, старіли й теж помирали, і аж до правнуків дійшла війна та зла. І Рома від неї плакала, й Руса, але ніхто миру просити не хотів, бо Руса в рабство йти не хотіла, а Рома плакала, тому що без рабів жити не могла.
І та війна все йшла й ішла, багато русів загинуло на ній і ромів, і греків-ромеїв, й інших, хто хотів війни й хто не хотів. І часто чутно було в степу, як волинка грала - то Кельча йшла на війну. І сам цар Кельчі розповідав, що йому з'явилася Кінська Голова й провіщала перемогу, і ще раннім ранком він бачив у небі Червоний Віз.
А відуни знаючі розтлумачили, що гряде день смерті царя, а зла війна ще буде тривати й тривати!
 

СКАЗАННЯ ПРО КЕЛЬЧУ В СТЕПАХ

Як прийшла весна, й Руси стали виганяти худобу на пасовища між Дніпром і Дністром, то старі Родичі молодь наставляли: "Ходіть, Руси, до Дністра борзого, йдіть до Дніпра славутного, а до Дунаю синього не ходіть! Той Дунай синій грізний, за ним сидять Волохи й дивляться, як би Русів в отроцтво забрати, на себе працювати змусити. І юнаків вони холостять, а старих і малих до кореня знищують".
І йшли молоді Руси в степ із худобою, й доходили аж до Великої Могили, де колись Комирі з Осавурами проти ворогів своїх бились, і в тій могилі поховали Комирі свого царя. Поставили його в яму на возі царському, а навколо - убитих коней і вершників, а з ним і дружину, ворожою стрілою простромлену, й усіх воїнів, що в тім бою полягли, поставили охорону навколо, щоб вони в Наву з ним разом відправилися.
І Руси зберігали ту Могилу від наруги, й ніхто не смів її опоганити - міг за те голови позбутися чи з Роду вигнаним бути. Тільки Тризни справляти біля Могили тієї дозволялось.
І от прийшли молоді Руси в ті місця, поставили собі курені-халабуди й стали в них жити, за худобою дивитися.
І прийшла до них Кельча й сказала, що в них свято, і теж станом розгорнулася.
А ранком раннім стала Кельча танцювати, почала з піснями Кінську Голову від халабуди до халабуди носити, а знахарі - віщувати майбутнє й заклинати
Диво-Дивне й Лихо Семиочате, щоб вони ні до худоби, ні до людей не приходили.
І Руси за те поважали й дякували Кельчі.
А потім Кельча Русів до себе на Страву кликала, й усі Руси сідали ліворуч від царя Кельчі й тричі йому "славу" кричали.
І запитували Русичі, чого Кельча в степу дозори не виставила, невже ворога не побоюється?
А потім бачили, як кельтські знахарі косили траву й невеликі стіжки навколо ставили.
І прискакали тут дозори Волоські, й дивилися в степ, а Кельчу й Русу не бачили, не могли заглянути за стіжки ті чарівні.
І встав старий Відун кельчеський, і махнув він вишневим прутиком, і негайно розвернулися й поскакали вороги.
І знову Руси тричі Кельчі "славу" кричали, й здружилися вони з Кельчею тією навік, і вже разом від ворогів оборонялися.

 

СКАЗАННЯ ПРО ЛИБЕДІЮ РУСЬКУ

У ті часи, коли ще князь Кий на Дону широкому жив, то на північ від нього теж була земля руська, й називалася вона Либедія, тому що сестрі Києвій Либіді з усіма чередами й людьми належала.
І було багато Русів там, В'ятів і Сівери, а в ріках - багато риби й птахів, а найбільше було гусей, качок і лебедів. І тримали Руси собак, тому що й ворогів було багато, і кожний намагався череди погнати, чужою працею скористатися. Тому й жили люди готові до війни, хліб сіяли, худобу доглядали. І Кельча між ними ганя-ла череди. Коли наставала зима, то вона подавалася на південь, а влітку - знову на північ, до Сівери. І жили Руси в мирі з Кельчею тією, а була Кельча рудою й білою, а Русичі були русявими всі в часи ті. І були то такі кельтські Племена, яким війна набридла й не хотіли йти за царями своїми, та до Русів подались і з ними жили чесно й мирно. І частина тієї Кельчі до кінця з нами залишилася, своє покинула й у кінці-кінців стала Русою.
І була Кельча в гілковому віданні сильна, могла лозинами воду знаходити й криниці в степах безводних, і могла сказати чи буде війна й з якого краю ворог прийде. Знала Кельча трави для їжі й лікування, як хворість проганяти недужну. Кельча хвалила Кінську Голову й розповідала, що та Голова повідала - чи буде зима тяжкою, чи літо посушливим і випаде неврожай у полі. І часто Кельча правду провіщала й Русичі знали, що ліпше кельтську бабу запитати, ніж самим загади вирішувати.
І на Тризни Руси ходили до Кельчі, а Кельча в Русів ліворуч сідала, їла, пила меди міцні, дякувала й знову в ніч скакала, туди де коловози свої залишила. Одне було погано - крала Кельча худобу. І часто підбиралася вона до Угрів, у червоний одяг убрана, на добрих баских конях прискакувала, а худоба, червоне бачачи, ревіла й за ними бігла.
І поки Угри сідлали коней і відправлялися в погоню, Кельча була вже далеко на півдні. Дожене худобу до Танаїс-града, а там уже Грек чекає, гроші платить, саджає худобу на лодії, й уже попливла вона до Греків за море!
А Ира, Скоча чи Кельча іншою дорогою додому їде й співає весело.
І перевтілюватися Кельча могла: падає на землю, б'ється тричі й біжить сагайдаком вільним далі, й не може знайти її ворог у степу. Бачив - була отут Кельча, а вже немає! А в небі соколи зграєю летять, - то ж Ира летить, то ж Кельча, а піди піймай її в небі ясному!
Так було в наших степах до останніх часів, а потім Кельча пішла камо - невідомо, й зникла. А та, що залишилася, стала Руссю. 

 

СКАЗАННЯ ПРО ЦАРЯ РУГАТУ

Як по весні, коли сніги тануть і тече жива вода-модриця, й голубіють поля, так у небі Велес зі своїми волами синіми разом із Орієм орють землю Навську. І пригадуються часи старожитні, котрі давно у верболози пішли, та там десь і загубилися. Так у часи ті, коли наші старі Баби-Пращуриці ще в довгих сорочках бігали, а наші Щури Навими на Тому Світі були, у ті часи, коли хліба не знали, не сіяли, а збирали корені, у золі пекли, пили молоко й сири робили з молока на Сур’ї осуреному й молилися на Сонце ясне, щоб воно від Мору-Мари та Ями позбавило, так у ті часи було в степу багато різних людей. Були люди Руські й не Руські, Вагарські, Лебедянські, Гирлові, Корчеські й Гнилові з Комишувахи, з Дону, й просто степові невідомі. І всі ті люди проживали мирно й допомагали один одному.
І був у них цар Ругата Сильний, і був він славним і хоробрим, нікого не боявся ні вдень, ні вночі. І ходили люди його табором за худобою на великих возах, кіньми запряженими. А на возах тих плетені козирі поставлені й зверху повстю обтягнуті, а всередині сіно й овечі шкіри настелені. І жили в тих возах діди старі, баби, діти й хворі, а також воїни, у січі поранені, кого треба було лікувати травами, напувати відварами й змащувати мазями. А всі чоловіки сильні з мечами, піками за возами їхали на баских буланих конях. А за спиною в них - тулії стрільні, а за спиною - луки тугі, й кожен готовий оборону тримати від ворога.
А ввечері ставав Табір біля річки, вози колом ставили, а в середині розпалювали велике Вогнище, а далі в степ висилали дозори, щоб вороги не напали зненацька. А вороги нападали часто, особливо Греки, крали вночі й худобу, й людей. Не хотіли платити, воліли задурно брати, а юнаків крали й холостили навік, робили з них покірних волів.
І ненавидів їх за те цар Ругата, кидався вслід із військом своїм, бив, ламав, не давав пощади. І коли клялися полонені Греки, що ніколи більше не стануть ходити на Русь і просили відпустити їх, помилувати, то знав Ругата, що через тиждень вони прийдуть знову з новою силою, тому нікого з них не жалів.
І скаче гонець до царя Ругати й говорить, що Годяки близько, і що вони кіньми розірвали двох Родичів, і поблизу ходить також Угра степова й Коропи. І клич дає цар своїм людям:
- Сідлайте, Русичі, коней і всякого, хто захоче нашої землі, нагодуємо нею досита, щоби більше чужої землі не хотів!
І скакали Руси в широкі степи, й боролися там відважно з ворогом, і допомагали їм Костобці Хоробрі, й на деякий час Русь ворогів позбулася.
І три дні справляли Руси з Костобцями Тризну по своїх убитих побратимах-воїнах, і славили царя Ругату й царя Костобців, і всіх людей руських, а ворогам вирікали ганьбу.

 

СКАЗАННЯ ПРО КАРПАТ-ГОРУ Й КОЩОБУ

Ті старі трави, що бережуть кістки хоробрих воїнів і розростаються навкруги, ховаючи щелепи й мечі іржаві, й зброю стару, тільки ті трави-буркуни та лопухи всякі знають, як збиралася сила степова велика на ворога давнього, на злісного Волоха, на грабіжника-нападника непорядного.
І сказав Кощоба-цар, що поведе людей на Дунай, і зійшлися до нього багато хоробрих воїнів і пішли на захід, щоби перейти Дунай і Межу.
І там ті бояни-воїни склали голови, тому що всякий день ішла велика Вала, й Волохи ховалися за стіни й оборону тримали міцно. І зменшилася незабаром сила Кощобська, і зменшилася сила Фряків. І кинули вони клич по всьому степу, й прийшли нові сили Фрязькі й Кощобські. І вбили вони царя волоського, і пройшли до Тиші-ріки й далі за Дунай. І земля та була названа Дячиною, в подяку Богу за те, що Фряки - великі "вовки-вояки" - недарма склали голови й здобули перемогу велику. Волохи від них розбігалися, як вівці від вовків лютих. І взяла Фряга віденська всю землю від Карпат-гори до Дунаю й назвала її Фрязькою.
А після тієї війни прийшли Годяки й стали на Фряку нападати. І була там велика Січа, й Годякам довелося відступити.
Прославимо ж Богів наших і хоробрих воїнів, і кожен Рід, з яких були воїни ті! І ти, земле Дякова, велика єси, ти Русена-земля наша, та життя не маєш тихого! Ти - земле Січі й крові нашої, й крові чужої, й полита тією кров'ю до гирла, й спраги не маєш більше, й ти Русова земля тепер!
Зберігай же, деревій-цвіт, щелепи наші й кістки, й мечі, й броню іржаву, бо це все, що залишилося від хоробрих. Вони сміючись ішли на ворогів і не страшилися смерті, билися з надією, що з Богами разом Русь захистять!
Не забудемо й ми про них ніколи й висловимо їм вічну славу!

 

СКАЗАННЯ ПРО ГОРЕЯ Й ГОРОХА

Була при наших Дідах така війна, що, як вогонь, займалася з усіх боків, і куди від неї подітися - невідомо.
Глянеш на північ - там дим іде, на схід сонячний і на захід - чорний порох устає, і з полудня війна хмарою суне. І всюди люди горюють і бідують.
І сказав тут наш цар Горей:
- Усі, хто меч тримати може, всі, хто на коня ще сідає, відрізай наполовину бороду й іди землю руську захищати! Коли миру доможемося чесного, то й борода відросте заново, а ляжемо на полі зі славою - в Ирії вона не знадобиться!
І пішли Діди боротися з Комирями. А за ними Кельчина йде, а побили її - Годячина нападає, а побили ту, ще йдуть вороги. І встає за ними пилюка до небес, і багато їх - як піску в морі, й навіть трава після них не росте.
І заприсягайся Діди ліпше загинути, ніж землю свою ворогам віддати. І день-у-день три роки, три весни, три зими, три літа билися вони, оборонялися, поки вороги не пройшли незліченні й подалися до Заходу Сонця на людей інших, тому що бачили вони, що міцна Русь наша, що не піддається вона, й війна з нею може бути до кінця віку. І немає в них більше ні корів, ні коней, немає ні злата, ні срібла, і поживитися тут нічим.
І пішли вороги незліченні в ті краї, де багато хліба й худоби всілякої, пройшли степами й згинули. І багато з них полягли - убиті й порубані, так що весь степ мерцями чорнів, і нікому ховати їх було, й клювали їх птахи-ворони й терзали собаки з вовками, й незабаром степ тільки кістками білів обгризеними.
І залишилося Дідів зовсім мало, і цар Горей загинув на тій війні, а іншого забрала потім зла Мара, тому що впроголодь жили люди, м'яса не мали, тільки траву варили й корені їли.
І став над Русами цар Горох - син Гореїв, став рахувати, скільки залишилося Русів, та й сам заплакав. Тому й кажуть люди старі, що в часи Гороха людей було трохи.
І трималися ті люди разом, переживали зле Лихо терпінням, у річці рибу ловили, із травою змішували, варили. Жуків ловили, мітлицю всяку, горохом диким харчувалися, тим і вижили. А потім череди розвели, й знову Русь розмножилася, посильнішала, й вороги обходили її стороною.

Сказання про стародавні минувшини руські. Глава 4

Сказання про стародавні минувшини руські 

 

Глава четверта

ПРИХІД КІММЕРІЙЦІВ

До даної глави відноситься всього одне "Сказання про царя Оставра", але ми даємо його окремо, оскільки воно має неабияке значення для відновлення історичних подій стародавності.
Кіммерійці (кіммери, кіммеріяни) є певною загадкою для дослідників. Відомо лише, що вони жили в Азово-Надчорноморському регіоні до скіфів і були "людьми, справедливістю славними", як говорить про них давньогрецький поет Гомер (жив у VIII ст. до н.е.) та "батько історії" Геродот (VI ст. до н.е.).

Під натиском якихось кочових племен (за свідченням Геродота, це були скіфи), кіммерійці змушені були залишити свою землю й відправитися в інші краї. У пам'ять про них залишилися назви: Боспор Кіммерійський (сучасна Керченська протока), Кіммерійські гори (сучасні Кримські), поселення Кіммерик (південна Пантікапея, нині Керч) та інші.

Геродот стверджує, що територія, заселена пізніше скіфами, "здавна належала кіммерійцям" і являла собою "чотирикутник": "від устя Істра (Дунаю) до Меотійського озера (так іменувалося колись Азовське море - прим, наша - В. і Ю.Г.), а потім усередину країни на двадцять днів шляху".
Походження назви "кімри", "кіммерійці" також викликає полеміку. Найбільш логічною вважається версія О.М.Трубачова про те, що слово "кіммерійці" походить від фракійського кіг/s/mагіо - "чорноморський". У фінікійській мові kimmer (kіmmеr, gomer) також означає "темний", "чорний". Як відзначає О.М.Трубачов, чорний колір у позначенні сторін світу може вказувати на "північ", тому кіммерійців також пов'язують із жителями півночі.

Сказання дає своє дуже цікаве пояснення назві: "І були на них жупани баранячі, а в тих, у жупанів, комирі високі..."

Із цього опису ми довідуємося, чому прибульців назвали "Комирями". Вони були одягнені в "баранячі жупани" (свого роду напівкаптани, - прим, наша, - В. і Ю.Г.) з високими "комирями", тобто комірами. В українській мові дотепер так і називається "комір".

Походження назви "кімор" від "комирь" цілком імовірне, оскільки давньослов'янській мові було властиве переміщення букв у слові. Так, у "Велесовій книзі" "сонце" іменується "СЛОНЦЕ", "серце" - "СРЕДЦЕ", "черемний" - "ЧЕРМЕНИЙ", і ті ж "комирі" називаються у ВК "КІМОРІЕ".

Таким чином, "Сказання" стверджують, що назва "комирі", "кімори" походить від незвичайного виду їхнього верхнього одягу з високими комірами (можливо, капюшонами, - прим, наша, -В. і Ю.Г), що захищали від вітру й холоднечі. Це узгоджується з версією Трубачова О.М., якщо не про їхнє північне походження, то про тривале перебування в холодних краях.

Однак і в Північному Причорномор'ї в ті часи спостерігалося різке похолодання (суббореальний період за схемою М.А.Хотинського, що тривав із 2500 року до н.е. до 500 року до н.е. й навіть аж до початку нашої ери, коли загинуло багато теплолюбних рослин).

Гомер, описуючи землю кіммерійців, зображує її тільки в похмурих тонах:

"Там киммериан печальная область, покритая вечно 
влажным туманом и мглой облаков.
Никогда не являет
Оку людей там лица лучезарного Гелиос. 
Ночь безотрадная там искони окружает живущих..." 
(переклад В.А.Жуковського)

Геродот також свідчив: "Замерзає й море, й весь Кіммерійський Боспор, так що скіфи юрбами переходять по льоду, переїжджають по ньому у візках на інший берег до синдів..."

Римський поет Паблій Овідій Назон (43 рік до н.е. - 18рік н.е.), перебуваючи в засланні на західному побережжі Чорного моря в м. Томи, писав:

"Лету на смену зима брови угрюмо насупит, 
В белый, как мрамор, покров землю оденет мороз. 
В дни, когда дует Борей, и свиреп снегопадами Север, 
Терпит покорно Дунай дрожь громыхающих арб. 
Снег да метель.
И ни ливни, ни солнце тот снег не растопят, - 
Крепче и крепче в броню его одевает Борей. 
Прежний еще не смело,
а уж новый все валит и валит, 
Так и лежит кое-где целый век, -
от зимы до зимы... 
Здесь кутают тепло в меха,
шаровары из шкур надевают, 
В час, когда лютая стынь
пробирает до самой души. 
Льдинки свисают с волос,
качаясь, звенят при ходьбе, 
И вся от мороза бела, заиндевев, борода..." 
(переклад В.А.Жуковського)

Звідси виникає висновок, що під час перебування кіммерійців клімат у Північному Причорномор'ї був дуже суворим. Для південних римлян і греків ця країна здавалась осередком вічного мороку й холоду, вони називали її Північною Гіпербореєю, а в районі Кіммерійського Боспору поміщали Аїд - вхід у Підземне царство мертвих.

Мабуть, цей же період "Велесова книга" називає "Великою холоднечею" ("І знову була Велика Холоднеча", дощ.38-А). Саме землетрус і похолодання, що настало слідом за цим, змусило скіфо-аріїв залишити Великі гори (Кавказ) і рушити на пошуки теплих країв.

За свідченням Геродота, в ХІІ-VПІ ст. до н.е. кочові племена скіфів вторгайсь у кіммерійську землю, витиснувши звідти значну частину населення, й пішли в Малу Азію, де панували 28 років. Потім разом із кіммерійцями й іншими союзниками створили Скіфську державу в Закавказзі, а пізніше пішли на береги Азово-Надчорномор'я, де й утворили Скіфію.

Таким чином, учені датують крайні терміни панування кіммерійців ХІІ-ІХ ст. до н.е., але не пізніше VII ст. до н.е., після чого вони зникають.

У "Сказанні" ж говориться про прихід Комирів у Кримські степи в часи правління Оставра ("тавр" - "бик", відомі з історії племена таврів (ставрів), що займалися в основному розведенням великої рогатої худоби). І ще уточнюється, що цариця Сіромахова, котра страчувала перського царя Кира, є прапрабабою царя Оставра. Зробимо нескладний підрахунок: війна з Киром була в VI ст. до н.е., додамо до нього час чотирьох поколінь - це років 150, - і одержимо 4,5 століття до нашої ери. У всякому разі, прихід кіммерійців, про яких говориться в сказанні, мав місце в рамках IV-V століть до нашої ери, що трохи розходиться з твердженням дослідників про "зникнення" кіммерійців ще в VII столітті до нашої ери.

Але, як з'ясовується з інших джерел, зникли вони таки не зовсім. У своїй монографії "Етнонімія геродотової Скіфії" О.С.Стрижак приводить багаточисельні приклади назв, залишених кіммерійцями в Малій Азії й Центральній Європі, де вони жили вже після витіснення з Причорномор'я. Також він відзначає, що в європейських джерелах значно пізніших часів (близько ІІ-го століття до н.е.) згадуються "кімври" у зв'язку з їхнім рухом до Чорного моря й участю у війнах проти Риму (проти Волохів у "Сказанні" - прим, наша, - В. і Ю.Г.), після чого "кімври", як і колишні "кіммери", практично зникають із історичних обріїв, розчинившись серед інших племен і народів.
Найцікавішим є те, що сказання вказують на прямий родинний зв'язок між кімрами й ставрами:

"Прийшли посли від Комирів, стали говорити, а Руси всі розуміють".

"І були вони нашої віри, і нашої мови, тільки з далекого краю прийшли на Русь..."

Відкіля конкретно прийшли Комирі, залишається невідомим, у сказанні повідомляється тільки, що "із заходу сонця народ новий прийшов".

Зате з'ясовується, що в місцевих племен був ще мідний вік, а Комирі прийшли із залізними мечами, причому кутими з булатної сталі - "із прудкого (тобто пружного, - прим, наша - В. і Ю.Г.) заліза куті".

Про мідний вік у ці часи знаходимо підтвердження й у "Велесовій книзі": "перси знали наші мідні мечі" (дощ.б-В). Тобто, в VI-V століттях до нашої ери слов'янські племена цього регіону дійсно мали ще мідні мечі.

Про факт же володіння кіммерійцями залізом говорять і сучасні археологічні дані. Так, дослідник Клочко В.І. повідомляє про наявність у кіммерійських похованнях предметів озброєння із заліза, розвинутої форми й технології.

Початкова зустріч ставрів і кімрів не була мирною: "три дні й три ночі билися, здолати не могли". Але потім місцеві племена підкорилися кімрам.

"І були Руси, Щури наші, під Комирями, з ними мир і війну разом тримали, і наказу їхнього слухалися строгого..."

От чому "Велесова книга" називає кімрів своїми батьками: "були ж кімри, також наші батьки" (дощ.6-Е). Причому малися на увазі не тільки ці "прибульці", але й кіммерійці взагалі як предки слов'ян, що жили в Причорномор'ї до приходу скіфів та інших племен.

Твердження Геродота про те, що кіммерійців зігнали з їхніх земель скіфи, тепер викликає сумнів - стали б вони витісняти власних "батьків", яких пам'ятали та якими пишалися?! Тим більше, знову ж за геродотовими свідченнями, скіфи створили свою Закавказьку державу разом із кіммерійцями.
Більш імовірно, що скіфи (за даними ВК це були "арійці") у своєму стрімкому ривку в Малу Азію, подібно вихрові, що втягує всіх і вся у свій скажений круговорот, зірвали кіммерійців зі споконвічних місць проживання й залучили їх як союзників до спільного походу й воєнних дій. При цьому відбувся розкол: частина кіммерійців не захотіла брати участь у війні й пішла далі на Балкани й Аппеніни (в Італії відоме місто Кіммерія).

Описану в цьому сказанні появу "Комирів" у Кримських степах, що, як ми пам'ятаємо, раніш іменувалися Кіммерією, можна розглядати як повернення одного зі споконвічних племен на свою прабатьківщину.

Ця подія була дуже значною й запам'яталася надовго, ставши своєрідним "вододілом" часів. Так, у деяких сказаннях говориться: "те було ще до Комирів". Прихід кімрів став важливим орієнтиром, тим більше, що це спричинило зміну в місцевих племен мідного віку на залізний. Важлива ця дата й для нинішніх істориків - дослідників Давньої Русі.
  

 

СКАЗАННЯ ПРО ЦАРЯ ОСТАВРА

У ту древню старовину, що поросла травою-чорнобилем, так що навіть найстаріший Дід чи Баба не можуть сказати, коли те було, в ті часи, коли Пращури жили в степах біля лісів, полювали, землю деревом дерли, ячмінь-просо сіяли й розводили говяд - корів і биків, а коли сперечалися - під Перуновим Дубом позивалися - в ті прадавні часи й трапилася ця подія.

Жив собі в степах, що на південь від лісу, цар русів Оставр. Люди його пасли в степу худобу: биків, овець, коней. І були вони хоробрими, міцно сиділи в сідлі, ворогів не боялись, а царя слухалися.
Коли пошле кого Оставр із дорученням, той день і ніч скаче, поки не передасть царів наказ усім людям. А біля багаття сяде - пісні співає про справи старожитні, про царів і богатирів. І недарма шле йому цар ківш вина грецького, і недарма той ківш срібний йому в нагороду дає, тому що знає Співець про все, що потрібно - чому молодих учити й чим старих потішити.

Шле цар Співцеві шматок м'яса ліпший, шле баранину з зеленою цибулею. Той м'ясо їсть, вино п'є, й знову пісню заводить про справи давні й подвиги славні. Цар Оставр йому всміхається й про Діда свого з Прадідом слухає, як ті доблесно з ворогами боролись, і як здолали вони супостата могутнього.
"Ой ти гой єси, царю Оставре наш, мудрий царю і великий! Славний будь, як Прапрабаба твоя, як Прапрабаба цариця Мати-Сіромахова, що Киряку-царя, який кров руську пролив, покарала, самого кро-в'ю досита напоїла, а потім зняла геть-чисто голову! І від Дурія-царя, що приходив з Вайлами, вона разом із Каниш-царем наші степи визволила! Будь і ти мужнім, царю Оставре, тому що чутки звідусіль стікаються - із заходу сонця народ новий у степи прийшов, і що буде з нами - невідомо..."
Почули ту звістку люди, засмутились, а цар Ос-тавр спохмурнів і відповів: "Прийдуть вороги - будемо битись, але й чекати їх, склавши руки, теж не станемо".

І велів Оставр у ту ж ніч збиратися, баранам ноги в'язати, на вози вкладати, коней сідлати, й перш ніж хмиз у багаттях прогорить, відправлятися на північ.

Піднялися всі, в одну мить склалися, череди погнали, а Оставр із кінною дружиною обоз замкнув.

Через два-три дні стало видно, як над заходом згустилася чорна хмара. І росла та хмара й ширилася, начебто все небо закрити хотіла. І бігли відтіля зайці, лисиці, кози, бики буй-тури, й сайгаки скакали разом із вовками, й птахи всякі летіли стривожені, та інші звірі рятувалися - великі й малі.
Хотів Оставр із дружиною своєю назустріч хмарі скакати, щоби самому побачити ворога, і якою той володіє силою. Та побачив він у полі Дуба, на Дубі тім сидів-посиджував чорний Ворон. І був то не просто Ворон, а Птах Віщий, і прокаркав він слово грізне, а потім знявся й полетів на північ.
Розумів Оставр мову птахів і звірів, і зрозумів він попередження, що йде-наближається Лихо велике, яке ліпше не бачити, не чути, а винести скоріше ноги.

І погнав він обози далі на північ. День і ніч скаче, відпочивати не велить. Притомилися коні, кроком пішли. Погодують їх наспіх вівсом, дадуть трави, напоять і женуть знову вперед.
Спотикатися почали коні, важко дихати й валандатися - треба дати їм хоч день єдиний для відпочинку! Велів Оставр у переліску розкинути Стан, щоби коні трави зеленої поїли досита й води чистої живої попили досхочу.

Тут бачить Оставр - чиїсь череди біжать, ревуть, землю риють, а слідом - вози запряжені з баранами, вівцями, жінками й дітьми. А там вершники скачуть і кричать Оставру-царю: "Візьми нас із собою, у нас царя більше немає, залишився в полі лежати... Йдуть Комирі! Комирі всіх убивають, худобу беруть, і не видно їм ні кінця, ні краю!"

Прибилося до ставрів багато людей, і велів цар возам і чередам у лісі сховатись, а всім ратним людям до оборони готуватися.

Вишикували Руси кінноту. Незабаром і ворог прийшов, - ворог чужий і числом неміряний. Став він у полі й вислав до царя послів. Прийшли посли від Комирів, стали говорити, а Руси все розуміють.

"Нам степ потрібен, ми хочемо осісти на цій землі!"

"А тут я живу, руський цар, - відповідав Оставр, - ці степи мої, а далі самі ліси..."

Поскакали Комирі назад, до свого царя. Потім повернулися й передали: "Будемо битися! Хто здолає - того й степ!"

І почалася велика січа: три дні билися, здолати не могли. Та бачить Оставр, що Комирів - сила, а ставрів з утікачами зовсім мало залишилося. І велів він у ліси подаватися, що будеш робити, якщо зла Біда прийшла разом з Лихом?

А Комирі спіймали в степу останніх овець і корів, розпалили багаття, стали пити-їсти, пісні заспівали. До Оставра ж вершники скачуть, говорять, що Комирі в ліс прийшли, а оборонятися від них уже нічим.

Зібрав Оставр Ратну Раду, стали думати-вирішу-вати, як бути.

Потім вийшов Оставр до Комирів і сказав, що підкоряється їм, і віддає всіх овець і баранів, і кожну третю корову з черід, тільки щоб Комирі Русам життя залишили й не розоряли дощенту.

Погодилися Комирі, повернулися в степ. А всіх, хто там раніше жив, наче величезною мітлою вимело - тільки вози поламані та люди лежать покалічені - хто без рук, хто без ніг, хто, стікаючи кров'ю, до води повзе вгамувати передсмертну спрагу, а про інше вже не думає.

Збирав Оставр усіх живих, покалічених, лікував, напував-годував, заспокоював. І так помалу життя стало налагоджуватися.

І були Руси, Щури наші, під Комирями, з ними мир і війну разом тримали, й наказу їхнього слухалися строгого. І коли йшли Комирі війною на Волохів, то й Ставр-Руси йшли з ними битися. І побили Волохів Комирі, й на інших народів нагнали страху великого.
І довго-предовго Комирі були над нами. І були вони нашої віри й нашої мови, тільки з далекого краю прийшли на Русь. І були на них жупани баранячі, а в тих, у жупанів, коміри високі. І шаблюки в них були гострі, із заліза прудкого куті, і проти них ніщо мідне не трималося зовсім.

Так це було.

Сказання про стародавні минувшини руські. Глава 6

Сказання про стародавні минувшини руські 

 

Глава шоста

 

СТОСУНКИ З ГРЕКАМИ

Стосунки русів і греків з найглибшої давнини були суперечливими. У "Сказанні про Рідню Волинську" говориться, що коли руси мали ще кам'яні сокири й не вміли обробляти залізо, то вони міняли в греків "залізний ніж за корову". А коли прийшли вороги, то греки давали русам залізні мечі, щоб ті захищали й себе, й греків. Однак і ворогам греки давали такі ж мечі, "аби Русь сильною не ставала". Подібне лукавство й підступництво греків русичі добре знали й були насторожі - чи стосувалося це військового союзу, чи торгівлі або степових пасовищ для худоби. "Хитрий лис" (за визначенням "Велесової книги") так і дивився, як би обдурити з товаром або споїти вином молодих русів, що пригнали худобу на продаж, закувати їх у ланцюги й відвезти в рабство. Або змовитися з ворогом і зненацька напасти на русів.
"Не вір Греку, ні коли плаче, ні коли сміється по-дружньому - обманом Грек живе! Немає в нього ні честі степової, ні гостинності, що від Дідів іде, Богами благословенної..."
Так застерігає русів їхній цар Прастар.
Особливо непростими стали їхні взаємини після того, як греки почали міцніти в Північному Причорномор'ї. Це ж місце облюбували скіфо-арії, що повернулися з походу на Передню Азію й замінили кіммерійців. Вони стали будувати на узбережжі Чорного (тоді Руського) моря сонячні міста - Хорсунь (Хорс-сунь, тобто "Хорс-Сонце"), Сурож (також Бог Сонця) та інші, "які не побудувати грекам". Згодом за ці міста й "місце під Сонцем" йшли нескінченні багатовікові війни, що змінювалися епізодичними перемир'ями. Про це розповідається в "Сказанні про Хата-Русів і Коняву-царя".
Однак, дотримуючись принципу "поганий мир краще доброї сварки", руси все-таки йшли на військові й торгові контакти зі своїм південним сусідом. Предметом торгівлі в основному були скіфська пшениця, корови, коні, вівці, шкіри, сало, за які греки платили золотом-сріблом, а також привозили для обміну ножі, ложки, усякий посуд, сіль, перець, вино та різні прикраси.
"Сказання про Грека Мутрю-царя" оповідає про грецького царя Митридата Євпатора VI, що жив у І ст. до н.е., з яким руси торгували, потім - воювали, потім уклали мирний союз, щоб разом іти воювати за Дунай проти Волохів. Про "митридів", тобто греків, названих так по імені їхнього відомого правителя, говориться й у "Велесовой книзі": "Митриди стали говоритирусам, що вони можуть селитися біля них. А коли русичі погодилися, то (греки) втягнули їх у війну раз, другий і так без кінця. І там руси втратили все дочиста, й багато воїнів загинули. І руси пішли геть від греків". "А ми з митридами поріднилися й Руськолані не берегли" (дощ.32).
"Сказання про Габай-князя Оланского" цікаве свідченнями про спільні дії степових племен і народів проти греків, що осіли на берегах моря Руського та почали вести нечесний торг:
"Коли за корову давали чувал солі, так незабаром стали давати за неї половину. Коли давали два аршини оксамиту, так тепер дають тільки один аршин. І чим вище стіни граду кладуть, тим меншу ціну дають за збіжжя, а на шкіри, які досі брали, нині й дивитися не бажають Треки..." 
І зібралися царі - Габай Оланский (алани - предки сучасних осетинів), цар Кощобский (проводир "костобоких"), три брати Суни (змішані племена алано-русів), цар Куманський (предки половців), і Язиги, й Забродня Куманська й пішли "валити" міста грецькі - хто сушею йшов, а хто лодії-чайки робив і плив "у море й за море". І не раз ходили степові народи на міста грецькі - Царгород, Трапезунд і далі - в Милет і Йону. І коли після чергового походу князі-царі збиралися разом, то Габай-цар читав їм "описи про війну", тобто докладно складений звіт:
"А читав описи, скільки багатства взяли, а скільки срібла, злата, драга камені, а скільки оксамиту, сукна привезли. І якщо втратили кого, теж; записано було - які воєводи убиті й скільки воїнів, і з яких Родів були люди ті..."
Відзначається, що події ці відбувалися, коли ще "у степах не було Комирів, а вже були Оланці недовго", тому точну дату визначити складно. Але сам факт володіння багатьма народами ще до Різдва Христова якоюсь писемністю - явище не дивне. Повинні ж якось фіксуватися торговельні й військові заходи. А в древніх слов'ян, як свідчить "Велесова книга", навіть був спеціальний Бог Числення - Числобог, що говорить про розвинуті форми знакової фіксації (рахунок і лист) задовго до появи на Русі грецьких просвітителів Кирила з Мефодієм.
Негативне ж ставлення до греків авторів і "Сказань", і "Велесової книги" зумовлено насамперед згубним впливом візантійського способу життя - розкошів і нестійкої моралі - на слов'янські племена, що жили "по справедливості" й закону "що зайве, те не потрібно". Міцно пов'язане з "огречуванням" і наступне введення християнства на Русі, що викликало природну негативну реакцію слов'янських волхвів - хранителів древніх ведичних родових традицій.
   
СКАЗАННЯ ПРО ХАТА-РУСУ Й ЦАРЯ КОНЯВУ

Було це в древні часи на Русі, було це у велику епоху.
Там, у степу, де росте деревій, де синіють Перунові батоги й колишеться жовта дивина на вітрі Стрибожім, там лежать старі щелепи, й лежать вони з прадавніх часів, а коли прислухаєшся - ті щелепи про щось тихенько шепотять, начебто розповідають.
А розповідають вони про те, як виникла Русина-Русь, як були вони Ойразами-Русами та були Резами-Ресами, як ішли до Хати через Шубу, як знайшли собі край багатий і там залишилися.
І от коли яблука вже спіли, й веселий Стрибог розносив той дух по всьому широкому степу, багато степових князів-царів приїжджали на Русь святкувати Овсеня, адже Русь багатою була й любила гостей. І було те ще до Кельчі й Комирів.
Збиралися гості, пили-їли, на дудах дуділи, на волинках грали, били в бубни й танцювали навколо вогню святого овсеннього. А потім слухали співців, що про древні часи розповідали. А розповідали вони про те, як Руси жили одні в степу, й називалися вони Хата-Руси, й не мали ворогів.
А Хата-Русами звалися вони тому, що ставили собі хати, залишали в них дружин і дітей, а самі все літо й осінь на степові випаси їздили. На зиму ж поверталися, тримали худобу в загонах і годували її сіном заготовленим.
А хати вони робили так: вириють яму, наллють води з глиною, сіна в неї домішають і топчуть-уминають ногами. Потім із глини тієї самани-цеглини роблять і сушать на Сонечку. А потім уже хати складають і комишем-очеретом дахи криють.
Так ходили Хата-Руси, де хотіли, ганяли худобу по степах широких, годували її травою шовковою, напували водою чистою, й Даждьбог давав худобі їхній приплід і блага всякі.
Та прийшли якось у степ вороги - були то Греки з Волохами, та стали Русь завойовувати.
І плакали Жаля з Кариною, і сам Водяник з Русалками на річках плакали, що така зла доля неждано прийшла й наслала лютого ворога.
І в той час був над Русами цар Конява. І бачив він, як пил піднімається в небо хмарою, як сайгаки степові біжать, п'ють воду з річки й тікають далі. І сказав він людям своїм, що треба череди переправляти на інший берег.
І погнали Хата-Руси вози, переправили на інший берег річки й пішли слідом за сайгаками світ за очі - ген-ген далеко в степ широкий, щоб не наздогнали вороги.
І взяли вони із собою муки-борошна й сала, пекли їх зі степовою цибулею й у кожну торбу клали, й вистачало такої їжі на місяць. Захоче хто їсти, бере потроху, розводить водою - й ситий.
І йшли вони так чотири місяці, й чотири рази пекли борошно з салом на великих становищах.
Стала трава в степу жовтіти, а сіна через ворога не вкосили, а без сіна худобі зима буде тяжкою.
Дійшли Хата-Руси до Русі Городищенської, й там з лісів чотири тижні від ворогів оборонялися. І захо-пив Конява-цар ємців, а ті сказали, що Греки дали їм злата, щоб вони Русь завойовували й розоряли.
І прийшли на допомогу Яруслани хоробрі, й Веда прийшла з півночі. Налетіли вони на ворога орлами сизими, били й гнали його, триклятого, щоб ні сліду й ні духу не було.
І не стало ворога в степу. І пішла Русь косити суху траву й у стоги-скирти складати, щоб вистачило худобі на зиму. І ще цар відбирав чорне зерно гречане й в окрему купу складав. А навесні Руси вперше сіяли гречку, й з тих пір уже не купували її в Греків.
А Конявою царя прозвали за те, що він коней безумно любив. І от завів він цілі табуни й усю Русь посадив у сідла. І була та кіннота сильною, була швидкою й хороброю. І Русь за те поважала царя.
І побачили Греки, що Русь сильна, й відійшли, подалися через Дунай синій далі на південь. І там роз-множилися-розплодилися, а потім знову стали на Хата-Русь нападати. Відійшли Хата-Руси на північ, а Греки почали на берегах морських міста свої будувати й дороги прокладати.
І пішла між Хата-Русами й Греками війна ще більша, й довго-предовго, тисячу років йшла та війна. Ослабшають Греки, Руси прийдуть і міста їхні зруйнують, сядуть на морі. А Греки приходять із миром, починають торгівлю вести, а потім - глип - Греки вже з мечами й у броні вільно ходять, а Руси на них працюють. Розсердяться Руси, зберуться з силами, проженуть Греків геть. І так без кінця.
І ти, старий Метрядю грецький, великі лиха знав і великі діяння бачив, і крові нашої руської впився, а тепер лежиш мовчки, не пророниш ні слова.
І ти, царю наш Маше, уже не прийдеш на те поле, де Русь із ворогами в травах боролася й душила ворога голими руками, як вовк душить теля.
Страшне те поле руське, на якому мертвих більше, ніж живих. Один схопив другого, та так і лежать, зчепившись. Третій на коліно став і вмер, не піднявшись. А цар-князь живих скликає й плаче він над тим полем мертвих: "Ой, горе мені, Жалю, горе! Де я візьму рівних тим, що загинули? Не знаєш ти, зле поле, де знайти заміну найхоробрішим? Навіщо ж, зле поле, ти з'їло людей моїх?"
Горять багаття руські, слухають князі-царі Співця, задумалися, не ворухнуться. Не п'ють меди міцні, не їдять м'яса солодкі, не чують, як мед із ковша на землю ллється, забули про все, крім пісні, крім слова, що над степом летить.
А Співець закінчує свою думу: "І ти, Вергунець наш, Перунько, й ти все бачив навколо й допомагав Русам своїм Мечем-Кладенцем. Де махнув - там одразу дорога широка пролягала, де повернувся - поля порожніли, й головами сотень ворогів засівались, як капустою дозрілою.
І ніхто не стане збирати той урожай кривавий, і ніхто не буде на місці цьому будувати гради. Тільки вовк до них прийде вночі, тільки ворон прилетить клювати очі ворожі. І не буде їм Огнебога жаркого, й поминальний дим не підніметься, й Тризну по них не справлять, і душа їхня не відправиться у Сваргу синю!"
Так закінчує Співець, і цар наливає йому срібний корець меду: "Дяка тобі, випий меду, а корець собі залиш, як нагороду!"
І всі дякують Співакові.

СКАЗАННЯ ПРО РУСІВ І ХИТРИХ ГРЕКІВ

Година за годиною тече нестримно, як хвиля в Дону, одна за другою, й ніхто не знає рахунок хвилям, і ніхто не відає, скільки минуло часів.
Так у старовину Щури з Пращурами по степах ходили й пам'ятали тільки, що з Ябулаки прийшли на Дон, а де та земля колишня і як до неї добратися, ніхто вже розповісти не міг. А Ябулакою звалася вона тому, що там росли духмяні яблуні, вишні, сливи й абрикоси-жерделі запашні.
А тепер жили Пращури на Дону та багато чого терпіли від Греків - і розбою, й смерті від них набачились, і обману підступного. Скажуть, бувало, Греки:
- Женіть овець, ми заплатимо добре!
Руси женуть овець, а Греки між тим ворогам-бродникам про те скажуть. Бродники нападуть, переб'ють Русів, а кого живого залишать, тим же Грекам і продадуть. І не побачить він більше ні краю рідного, ні батька, ні матері, ні дружини, ні дітей, а буде доглядати в чужедальній землі свиней, та й тим заздрити. Свиням дають на ніч проса вареного, а русові-невільнику - ні крихти. Що в свиней украде, тим і живиться.
І був тоді в Русів воєвода по імені Руча. Сказав він якось:
- Греки хочуть купити в нас триста корів, просять, щоб молоді юнаки їх пригнали, сказали - заплатять добре.
Вийшли юнаки на Світанку й погнали корів на південь, по дорозі пісні співають веселі. Бачать - скачуть до них Яруслани й говорять:
- Греки дадуть вам вина, ви нап'єтеся, а вони вас пов'яжуть, як агнців, і заберуть в отроцтво.
- Що ж робити? Воєвода Руча сказав корів відігнати...
- Ми з вами підемо й будемо неподалік. А коли греки дадуть вина - не пийте, а виливайте на землю.
Прийшли юнаки на Торг. А Греки їм уже вечерю добру приготували - хліба, м'яса, вина. Поїли молоді русичі, а вино додолу вилили. Глядь - а Греки вже з ланцюгами йдуть, щоб узяти їх у залізо.
Підхопилися юнаки:
- Заплатите, - говорять, - нам за корів?
- Завтра вранці заплатимо, - відповідають Греки.
- Тоді ми до завтра корів у степ відженемо!
А тут уже Греки з мечами біжать, починають юнаків хапати, корів завертати.
Відкіля не візьмись - Яруслани! Налетіли, Греків побили, а юнаків провели в степ і сказали:
- Корови ваші, а гроші грецькі - наші!
Так допомагали Яруслани Русам і проти Греків, і проти інших ворогів. І довго вони дружили з Русами, аж поки Гуни в Донський степ не прийшли, тоді Ярус-лани за Дніпро-Славуту переселилися.

 
ЦАР-ПРАСТАР. СКАЗАННЯ

Давно те було, ще перш ніж люди навчилися брагу робити, був у наших Прапращурів цар Прастар, цар Розумний.
Щодня висилав Прастар у степ дозори, й щодня вони поверталися зі звісткою, що навколо все тихо й мирно.
Та одного разу прискакали вершники й сказали, що на півдні пилюка-курява хмарою встала, що чутно в степу великий лемент, а вночі бачили дозори безліч далеких вогнів.
І другого дня курява вставала темна, а до вечора показалися череди, що бігли на північ. І примчалися дозори сказати, що це Ґерлиґи йдуть, що вороги на Ґерлиґ-Хоролів напали, й багатьох уже немає в живих, у січі загинули, а інших вороги на аркан узяли, дружин і дівчат полонили, дітей побили, а старих людей, як баранів, зарізали. І просять Ґерлиґи в царя Прастаря захисту й допомоги.
І сказав Прастар: "Нехай ідуть, хто допоможе їм, якщо не Русь-Борусь, і з ким нам дружити, коли не з Хоролами? Нехай ідуть, хлібом-сіллю приймемо, захистимо, від ворога укриємо!"
Два дні йшли Хорпи Хорольські, Ґерлиґи й ґоряни, та станом розкидалися на Русі. І зібралися ввечері біля багаття шестеро царів, і стали вони Прастарю розповідати:
- Щораз, коли в небі Тризуб піднімається вище, ми йдемо на Торг і продаємо ґрекам наших ялівок.
Так і цього разу пригнали ми ялівок на торги осінні, а ґреки сказали, що віддадуть товаром, як тільки прийдуть їхні кораблі. І ми стали чекати в Дон-граді, що ґреки Танаїсом зовуть. Ті ж ґреки, щоб не платити, підмовили степових розбійників, і от горе з'явилося до нас у розплату за довіру до греків!
- Не вір грекові ні коли плаче, ні коли сміється по-дружньому, - сказав їм Прастар. - Обманом грек живе! Немає в нього ні честі степової, ні гостинності, що від Дідів іде, Богами благословенної.
І покликав цар-Прастар своїх гусельників і домрачів і попросив їх заспівати про старовину. І так заспівали гусельники-велесовичі:
- Ще коли не було греків, жили Пращури наші в степах і лісах добре й рядно. А коли прийшли греки, запросили до себе наших ліпших Богатирів і напоїли вином. А коли ті перепилися, закували в ланцюги, віднесли на кораблі й відвезли в землі південні. І вже вони назад не повернулися! І був серед них Гора-Богатир, що однією рукою вола піднімав, скелі на плечі валив і Буй-Тура страшного убивав одним махом, греки з нього свого Богатиря зробили, хвалилися ним і говорили йому: "Уб’єш чудовисько - Змія Злого - відпустимо". Гора-Богатир їм Змія убив, вони тоді просили: "Звільни від Велетня, що всіх перехожих і проїжджих калічить". І коли Гора-Богатир їх звільняв, вони знову обманювали його, й так тримали, поки він там не зістарився й не помер.
Почули ту пісню царі Хоролів, ґорян і Ґерлиґів і погодилися - то правда, що не можна грекам вірити, не можна з ними гоститися й завжди треба бути напоготові, щоб вони не придумали ще якогось обману.
Тим часом приспіло в казанах вариво, й велів Прастар усіх людей годувати, які до них нині пристали. А тікали вони хто на коні, хто пішки, хто на возі рятувався, залишивши там і баранту, а хто ялівок пригнав, а баранти позбувся - не вміє бігати баранта. А хто тільки родину свою врятував, а інше все втратив.
Поїли-попили вони, відпочили трохи, зібрались із силами, подякували Пращурам за гостинність і пішли-поїхали на захід Сонця, до Дніпра-ріки й далі, кожний у свої краї.
А цар-Прастар правив Щурами ще довгі роки, і було під його рукою шістдесят Родів. І при ньому люди руські не терпіли зла від ворогів, тому що в усьому був Ряд, і кожен чоловік із дитинства ставав воїном.

СКАЗАННЯ ПРО ГАБАЙ-КНЯЗЯ ОЛАНСЬКОГО

Коли ще в степах не було Комирів, але вже були Оланці недовго, приїхали Греки й наставили градів на березі нашого моря Руського. Сіли в тих градах за стіни й кличуть на Торг усіх Русів, а також Оланців і Куманю. А Торговищем тим Греки відають, і коли давали за корову чувал солі, то незабаром стали давати за неї половину. І коли давали два аршини оксамиту, то тепер дають один аршин. І чим вище стіни граду кладуть, тим меншу ціну дають за збіжжя. А на шкіри, які брали досі, нині й дивитися не хочуть Греки.
Повідав про те цар-Габай Оланський цареві Куманському Кумеху, й стали думати вони, як Грекам супротив учинити. І прискакав до них ще цар Кощобський зі своїми Костобокими й сказав, що коли Грекам не противитися, то вони незабаром задарма стануть збіжжя-товар брати.
І послав Габай-цар гінців у всі кінці збирати степових царів-князів, щоб усім разом вирішувати, як бути з Греками.
І велів він для гостей забити десять корів, зарізати двадцять молодих овець, назбирати щавлю, катрану, інших коренів і наварити п'ять мішків зерна.
Першими три брати Суни приїхали й розповіли, що бачили в степах кістки висохлі - голови старі, щелепи вишкірені - може, то ще Веда Руська з ворогами билась. І приїхали з князями-сунами люди їхні, й були серед них такі, що Русів не розуміли, а інші могли з Русами говорити. А Суною звалися вони, тому що так колись Сонце наше називалося.
І приїхали з ними Костобці, а потім Язиги зібралися, й Забродня Куманська, яка хоча Русів ще розуміла, та вже покуманилася до кінця. І всього приїхало тридцять Племен, а в кожнім Племені п'ять-шість Родів, а в кожнім Роді - сотня-друга людей.
І розсілися вони навколо багать великих, стали бенкетувати, роги з медом до неба здіймати. І взяв цар-Габай перше слово.
- Брати, - прорік він, - князі-царі степові! Погляньте навколо - немає з нами багатьох Родів, куди вони зникли? А вони викрадені Греками й отрочать у чужій землі. Де їхні родини, де їхні рідні? Убиті вони й замучені в тяжкій неволі. Дійде черга й до нас, коли не винищимо міста грецькі, які на нашій землі розплодилися!
І зітхнув тяжко старий князь Бачун, Воєвода Оланский, і так відповідав:
- Греків можна побити, брате мій, коли один за одного триматися, а в нас часто Ладу немає. Скільки разів уже степові народи з Греками билися, та терпіли від них поразки. Ще за часів Маха, коли Руси разом були, і єдине Слово мали, та коли цариця Сіромахова Киряку-царя била, вже в ті часи Греки на Торговища приїжджали й оглядали наші землі, щоб осісти на берегах моря Руського, й гради свої зводили. І боролися з ними Руси, й гради їхні валяли, а Греки ще сильнішими ставали й наші гради захоплювали. Потрібно за море йти й руйнувати гради їхні в землі Грецькій!
І схвалили всі ті слова, й частина степових народів пішла сушею, а потім через Дунай у землю Грецьку, а інші робили чайки-лодії й ішли в море й за море, й гуляли там не день і не два, а три повних місяці землю ворожу розоряли, вогнем палили й грабували зухвало. Потім додому повернулися, добра навезли. Зібралися знову Племенами, й Габай-цар читав їм описи про ту війну, як ходили вони в Трапезуй і Цар-город Грецький, і читав описи, скільки багатства взяли, а скільки срібла, злата, дорогих камінців, а скільки оксамиту, сукна привезли. І коли втратили кого, теж записано було, які воєводи убиті й скільки воїнів, і з яких Родів були люди ті.
І рік їм Габай-цар:
- Не згубила міста Грецькі ця війна, не в Царгороді й Трапезуні сила грецька таїться, а ще далі від Царграда на півдні - в Милеті, Йоні й інших корінних градах, від яких, як бур'ян у степу, нові паростки піднімаються.
І на те царі-князі погоджувались, і пили разом з Келиха Братерського, і нові війська збирали, будували аж три тисячі лодій, і йшли за море грецькі міста руйнувати.
А коли повернулися назад, довідалися, що Волохи напали на Лужичів і людей їх тисячами погнали в отроцтво, і багато грецьких міст не пощадили.
І з тих пір ослабшали Олява й Хорсунь, і довго на Русь за отроками не ходили Греки, людей не гнали, руських сіл не палили й полів не витоптували, як раніш.

СКАЗАННЯ ПРО ГРЕКА МУТРЮ-ЦАРЯ

У степах вільних жили Діди наші й Прадіди, а ще раніше - Щури з Пращурами. І будували вони собі хати із саману - цеглин глиняних, на Сонці висохлих, або плели загородь із хмизу й лози, глиною обмазували, а дах очеретом крили, як ми й зараз робимо. І жили в хатах тих, землю орали, пашницю сіяли, розводили корів та овець і пасли їх на травах. А Овсени приходили - Грек приїжджав, Грек приїжджав - пашницю брав, пашницю брав - срібло давав, ножі, ложки, горщики всякі й миски.
От приїхав якось Грек і сказав, що не приїде більше на Овсени, тому що Мутря-цар не велить Грекам до Русів ходити й пашницю за срібло брати. Закінчив Торги Грек-крамар і виїхав до себе за море, там де на березі цар Мутря живе й Грекам до Щурів ходити забороняє.
Незабаром не стало в Русів ні солі, ні срібла. Ножі, які були, поламалися, горшки побилися.
Розгнівалися тоді Діди й Прадіди й вирішили: раз не велить Мутря торгувати, самі в Греків візьмемо, що треба! Зібралися й пішли війною на Мутрю-царя. Дійшли до самого моря, стали бити Греків, міста їхні палити, будинки валяти, срібло-золото забирати.
І став тоді просити Мутря-цар миру з Пращурами, щоб у союзі з ними проти інших ворогів ходити-воювати, а Греки за те, як колись, будуть із Русами торгівлю вести.
І дотримував слова Мутря-цар, і десять років мирно з Дідами жив і крам із ними тримав - давав срібло-злато за корів, коней, шкіри, сало й за пашницю. Та почалася в грецькому царстві війна, стали Греки між собою битись. І покликав тоді Мутря-цар Дідів наших на підмогу. Прийшли Діди, ворогів побили, царя Мутрю захистили. І на подяку їм відпустив Мутря-цар слуг своїх із людей руських, дав їм волю вольну, щоби відправлялися додому.
І ще дав Мутря Дідам зброю міцну, залізну, ковану й повів їх за синій Дунай проти Волохів. І взяли вони багато добра, золота й повернулися додому зі славою.
І сказав тоді цар Русів Добрян:
- Маємо ми тепер зброю важку, міцну й самі можемо йти проти Волохів і добро їхнє собі забирати!
І пішли Діди самі на Волоха, та не здолали, полягли тисячами й насилу втекли з Дунаю. І нарікали люди на Добряна-царя, що через жадібність посоромив він землю свою.
І знову помирилися Діди з Мутрею-царем.

СКАЗАННЯ ПРО ЗЛАТОВНЯ-ЦАРЯ

У древні часи був на Русі Златовень-цар. Був він серцем добрий і своїх людей жалів, і коли нападали які чужі племена на Русів, то Златовень-цар говорив, що ліпше відійти далі від тієї землі, ніж за неї битись і залишати дружин удовами, а дітей сиротами.
Старі люди любили царя, а молоді на нього сердилися й думали, що цар ворогів боїться та потурає їм в усьому.
І от прийшли Годяки й стали на Русь нападати. Це Греки Годяків підкупили, тому що наближався час осінніх Торгів, і Греки знали, що коли Годяки Русів поб'ють, то не тільки худобу відбірну за півціни їм продадуть, але й багато руських людей приженуть в отроцтво.
Послав Златовень-цар гінців до Ярусланів за допомогою. Ті налетіли, порубали Годяків на січку дрібну й відігнали аж до Синього моря.
І минуло з тих пір двадцять років. І за ті двадцять років Русь підсилилась і розмножилася. І зрозуміли тоді всі, чому цар Златовень хотів довгого миру - тепер Русь була в п'ять разів сильніша колишньої й мала багато дітей. І стала б вона ще сильнішою, але всі степові народи йшли війною проти Волоха, й Русь Златовенська з ними теж пішла.
Доходили вони до моря Синього, стругали чайки, сідали в них і пливли проти Ромів і Волохів. А як били вони Волохів того разу! Пройшли мечем усю Волощину й звільнили багатьох рабів. Та потім стали гинути воїни від Чорного Мору Грецького, багато їх умерло, й мало додому повернулося. Подивився на них Златовень-цар, похитав головою тяжко й сказав:
- Послабили Русь мор і війна, треба багато дітей завести!
І велів він кожному чоловіку взяти собі десять дружин.
І незабаром знову підсилилася Русь.
І тепер усякий раз, коли чоловіки йшли на війну, дружини, діди й діти йшли далі на північ і чекали своїх чоловіків, бувало, й по три роки! А війна та, як почалася, так і йшла майже безупинно, і тяглася довго-пре-довго - більше ста років. І в тій війні Осавури згинули, й Годяки, й Гуни, та багато інших племен і народів.