Багатство української мелодики у баченні Володимира Івасюка

Опубліковано: 08 березня 2021

Дослідження

Минулого року поціновувачі мистецтва відзначили 50-річчя з часу першого виконання пісні видатного митця, Героя України Володимира Івасюка «Червона рута», що є не лише візитною карткою України, а й всесвітньовідомим витвором мистецтва. Вокальні твори композитора стали взірцем української естрадної пісні кінця ХХ століття. Донині вони є цікавими не лише для виконавців, а й для дослідників.

Нещодавно випускниця Львівського національного університету імені Івана Франка (факультет культури і мистецтв, кафедра музикознавства та хорового мистецтва) Катерина НІКОЛАЄВА завершила й успішно захистила наукову роботу «Пісенна лірика Володимира Івасюка в контексті музично-виконавської текстології» під керівництвом доцентки Світлани Салдан. Окремі питання дослідження Катерина представила 2020 року в рамках Всеукраїнської науково-практичної конференції «Музична україніка» (композитори України у парадигмі світової музичної культури) у Дрогобичі – її дослідження увійшло до збірника з тезами науковців зі всієї України).

На думку автора, актуальність теми пов’язана із недостатньою кількістю досліджень пісенної лірики Володимира Івасюка та відсутністю цілісного її вивчення, що охоплювало б текстологічні бачення нотного тексту та інтерпретаторських версій пісенних творів митця, що є важливими факторами для вивчення та популяризації творчості видатного композитора.

Новизна дослідження полягає в аналізі окремих вокальних творів Володимира Івасюка, не охоплених науковими дослідженнями, та у вивченні сучасних інтерпретацій і аранжувань його пісенних творів у виконанні відомих співаків, а також учасників популярних вокальних проектів та конкурсів.

Катерина активно пропагує серед дітей та молоді пісні Володимира Михайловича. Як музикознавець вивчає його творчість, у майбутньому мріє продовжити дослідження та створити проект, що уможливив би виконання маловідомих пісень Івасюка, адже є низка його композицій, запису виконання яких немає навіть у соцмережах. Це дуже важливо, щоб звучали всі пісні Івасюка, а не тільки два десятки тих творів, які вже широковідомі.

Зважаючи на ексклюзивність дослідження, редколегія «Письменницького порталу…» з дозволу Катерини Ніколаєвої презентує її публікацію в стислому вигляді.

ПІСЕННА ЛІРИКА ВОЛОДИМИРА ІВАСЮКА

В КОНТЕКСТІ МУЗИЧНО-ВИКОНАВСЬКОЇ ТЕКСТОЛОГІЇ

Катерина НІКОЛАЄВА

У роботі над темою, необхідно було вирішити такі завдання: визначити місце пісенної лірики в творчості Володимира Івасюка; розглянути жанри пісенних творів композитора; виявити текстологічні та стильові особливості його пісенної лірики; розглянути виконавські інтерпретації пісенних творів.

Незважаючи на зовсім короткий час, відведений композитору в цьому світі, його творчий доробок є доволі великим та різноманітним: 107 пісень у різних жанрах, музика до вистави «Прапороносці», сюїти-варіації на тему української народної пісні «Сухая верба» та для камерного оркестру (1977), три п'єси для фортепіано, «Осіння картинка» для віолончелі, три п'єси для скрипки. Усього, за свідченнями дослідників, було 53 інструментальних твори.

Володимир Івасюк встиг реалізувати себе як композитор, поет, виконавець на скрипці, фортепіано та гітарі, медик та просто високоосвічена інтелігентна людина.

Текстологія та стиль пісень композитора

Пісня - це засіб самовираження поета й композитора. Справжніми митцями стають ті, кому вдалося не просто створити художньо якісний твір, а й зумів випередити час, спрямувати творчі пошуки у майбутнє та закарбуватись у пам’яті сучасників. Це було притаманно Володимиру Івасюку та його пісенній ліриці. Важливо підкреслити, що не тільки створення, а й слухання, сприймання та відтворення пісенних творів вимагає не лише наявності естетичного таланту, а й усебічної освіченості. Для того, щоб зрозуміти будь-яку пісню і проникнути в її зміст, потрібно володіти певним арсеналом естетичних кодів, бути причетним до низки чинників, щоб зрозуміти наявний глибинний зміст закладеної в неї інформації.

Свою надзвичайну популярність, славу митця нової епохи композиторів Володимир Івасюк здобув саме завдяки вокальним творам, які ще за життя стали монументом його творчості, що ввібрала в себе гармонійний синтез духовного багатства, глибокого зв’язку з фольклором, високоінтелектуальних і новаторських поглядів на написання музики й поетичного тексту. В інтерв’ю з радіожурналісткою Мартою Кінасевич 1979 року митець сказав: «Я почав писати пісні після своїх композиторських спроб в інших жанрах. Спочатку написав одну пісню, вона сподобалась слухачам, тоді поети почали пропонувати свої вірші - так почалась співпраця з виконавцями. Була можливість працювати з оркестром і доводити кожен твір до «кондиції».

Попри надзвичайне обдарування та величезну популярність композитор був скромною людиною, зосередженою на творчості. За словами Юрія Рибчинського, поета та автора віршів пісень Івасюка, «він ніколи не говорив про славу, ніколи не спекулював своїм іменем, яке було тоді в мільйонів людей на устах, був скромний як справжній художник, який працює на майбутнє, а не купається у теплій ванні сьогоднішньої слави доти, доки вона не стане крижаною. Ні жестом, ні словом він ніколи не підкреслював свою перевагу над іншими, а це було особливо дивним для хлопчиська на якого зненацька звалилася слава. Він не дався їй, славі, яка могла збити молодого композитора на шлях легкого успіху, кожна його нова пісня не була нітрохи не схожа на попередню» (інтерв’ю Марти Кінасевич із Юрієм Рибчинським, 1979 рік, https://www.youtube.com/watch?v=_MvdET6-gvA&t=2040s).

Пісенну творчість композитора можна вважати дзеркалом, в якому відобразилась низка соціальних і художніх змін, що відбулись в українському музичному мистецтві та культурі й були пов’язані з розвитком художньої самодіяльності, на ґрунті якої певні повноваження отримала культура андеграунду, зокрема авторська пісня-романс.

Широта музичного й духовного світогляду автора проглядається крізь призму тематизму: любов до Батьківщини, трепетне й щире захоплення природою, глибокі душевні переживання та почуття. Внутрішня краса духовного світу Івасюка збагачується за допомогою прив’язаності до фольклорних, міфічних та інших глибинних джерел.

Митець був високоосвіченим музикантом, володів широким обсягом музично-теоретичних знань для написання творів із яскраво вираженими авторськими особливостями та втілення у них найбільш доречних та переконливих виразових засобів для найточнішого відтворення композиторського задуму.

Генетична обумовленість мелодики й ритміки творів Івасюка є очевидною. Від матері-наддніпрянки він запозичив широкий ліричний розспів народних пісень, від батька-буковинця - ритміку та емоційність виконання гуцульських коломийок.

Народнопісенна мелодика настільки органічно вписалась у його твори, що їх часто вважають народними. Важливим є той факт що майже всі тексти митця спираються на фольклорне начало та на українські традиційні сюжети та образи. Варто врахувати його ґрунтовне знання поезії і вивчення кращих взірців західноєвропейської та української музики, що стало причиною розширення його творчого світогляду та створення жанрово різноманітних вокальних творів із філософським осмисленням та емоційною насиченістю.

У питаннях щодо довершеності твору Володимир Івасюк був надзвичайно вимогливий, про що свідчила його колосальна робота над кожним окремим твором. Варто відзначити, що над піснею «Червона рута» митець працював майже три роки, над твором «Літо пізніх жоржин» - п’ять. 12 варіантів вірша «Дві скрипки» також свідчать про його неабияку виваженість та вдумливість у музиці. Свої вокальні твори композитор писав за принципом «музика – поетичний текст», тобто спочатку творив музичну складову, а потім шукав відповідну поезію. Були й винятки – коли Володимир Івасюк натрапляв на поетичний текст, що западав йому в душу, то під враженням міг написати до нього музику.

Характерною ознакою пісенної лірики композитора є її тяжіння до змішаності форми, де поєднуються вокально-поетичне інтонування романсу з імпровізаційністю та характерною свободою аматорського й фольклорного жанрів - прикладом є пісні «Я піду в далекі гори», «Балада про дві скрипки».

Безсумнівною є опора композитора на український мелос: як у мелодиці твору, так і в його тексті. Продукування народнопісенних мотивів у своїх творах є характерною ознакою творчості митця, це увиразнює зв’язок композитора з народнопісенними джерелами та водночас стає рушієм для актуалізації народної пісні шляхом її синтезування в авторську. Це виявляється, зокрема в жанровій танцювальній основі приспіву пісні «Водограй» (власний вірш), використанні мелодії, в якій присутні два опорні тони квінтового співвідношення у пісні «Ой зацвіла рожа» (слова народні). Проступання окремих рис думного епосу спостерігається в пісні «Далина» (вірш Дмитра Павличка) — тричастинна композиція, підпорядкування музичних фраз смисловому поетичному поділу, декламаційні інтонації вокальної мелодії.

Елементи фольклору яскраво помітні не тільки у вокальній партії творів, а й в інструментальному супроводі: у творі «Далина» можна прослідкувати елементи гармонічного мінору та дорійського ладу, в «Ласкаво просимо» (власний вірш) – інтонаційні звороти гуцульського ладу, в піснях «Я піду в далекі гори» (власний вірш), «Запроси до танцю» присутня імітація гри на народних інструментах.

Композитор вважав народну пісню дуже вдалою основою для написання вокальних творів, але негативно ставився до обробок народних пісень, про що він сам говорив під час випуску усного альманаху «Сонячні кларнети».

Митець презентує оригінальний авторський спосіб музично-поетичного та мовно-стилістичного синтезу, що дозволяє поєднувати системні жанрові ознаки професійної творчості, створювати справжню авторську пісенну лірику.

Манера письма композитора характеризується глибоко ліричною, стримано, спокійною мелодією заспіву та яскравим, насичено-експресивним приспівом. Характерним для Володимира Івасюка було висловлювати важливу думку з усією експресією, але без прямолінійності та сентиментальності.

Пісня в Івасюка – це завжди спосіб висловлення та самоусвідомлення особистості. Широка палітра образів, що присутні в його піснях, розкриває глибинні зв’язки ліричних героїв із національною свідомістю та самоідентифікацією. У часи радянської окупації, коли все українське нищили та заперечували, ця властивість творчості композитора була як ніколи своєчасною. У пісенній ліриці автор оспівує все те, що турбує душу українців, його сучасників – відголоски війни та політичних репресій («Балада про мальви», «Балада про Віктора Хара»), швидкоплинність людського життя («Пісня буде поміж нас», «Кленовий вогонь»), щире та глибоке почуття кохання («Я піду далекі гори», «Тільки раз цвіте любов»), оспівування краси рідного краю («Водограй», «На швидких поїздах»). За допомогою гармонії музичного та поетичного текстів Володимир Івасюк доносить до слухачів важливі ідеї та переконання.

Пісенна лірика композитора видозмінювалась протягом років під впливом не лише професійного зростання та нових творчих ідей, а й під впливом духовного та емоційного перевтілення самого композитора, що можна побачити на прикладі тематизму – якщо в ранніх творах він оспівує романтичні хвилювання юної душі («Я піду в далекі гори»), захоплення красою рідного краю («Водограй»), ніжні почуття до сестри («Колискова для Оксаночки»), то у більш пізніх творах композитор порушує тему війни («Балада про мальви»), політичної несправедливості («Балада про Віктора Хара»), філософськи роздумує про швидкоплинність життя («Літо пізніх жоржин», «Кленовий вогонь»), описує сумніви та хвилювання люблячого серця («Тільки раз цвіте любов», «Нестримна течія»).

На власні вірші Володимир Івасюк створив 20 пісень – «Колискова», «Мандрівний музика», «Фантазія травневих ночей», «Ласкаво просимо», «Моя пісня», «Аве, Марія», «Батьківщина моя», «Лісові дзвіночки», «Колискова для Оксаночки», «Капелюх», «Тямиш, люба», «Там за горою, за крем’яною», «Я піду в далекі гори», «Червона рута», «Водограй», «Пісня буде поміж нас», «На швидких поїздах», «Кораблі, кораблі», «Два перстені», «Наче зграї птиць».

На тексти львівського поета Ростислава Братуня композитор написав приблизно стільки ж пісень, що й на власні вірші – 21: «Ватра», «Балада про отчий дім», «День з тобою», «Братерське коло», «Зимова казка», «Непрохане моє кохання», «Ноктюрн осіннього міста», «Передвістя», «Зустрічайте мене», «Вогні Львова», «Зелений дзвін», «Роки вже відшумілі», «Вернись із спогадів», «Елегія», «В тебе тільки раннє літо», «Пісня про тебе», «Перший сніг», «Білий серпанок», «А ти подумай», «Літо пізніх жоржин», «Юнацька балада».

Співпраця з Ростиславом Братунем для Володимира Івасюка була надзвичайно плідною та базувалась на взаєморозумінні та спільних творчих принципах. Сам Братунь говорив: «У творчості ми відчували один одного інтуїтивно. Були й суперечки як от щодо ритмічного забарвлення танго «Вернись із спогадів». Була й таємниця – «Пісня про тебе» – наше освідчення в любові до України. Була й «Елегія», в яку ми вклали наш спільний біль самотності у світі зрад, незворотних втрат» («Володимир Івасюк. Відлуння твоїх кроків…» Спогади, інтерв’ю, статті, документи про Володимира Івасюка. Львів. 2011).

На вірші інших поетів митець створив такі пісні: шість - із Богданом Стельмахом («Колискова вітру», «Балада про Віктора Хара», «Запроси до танцю», «Запроси мене у сни», «Тільки раз цвіте любов», «Нестримна течія»); три - із Володимиром Лучуком («Зелена пісенька», «Вереснева чудасія», «Кольорові пташки»); дві пісні на слова Олеся Гончара до вистави «Прапороносці» («Знамено полку», «Моя ти зоре»); із Юрієм Рибчинським – три пісні: «Кленовий вогонь» (у співавторстві з Володимиром Івасюком і Мирославом Воньо), «Мой Киев», «У долі своя весна»; дві - зі Степаном Пушиком («Стоїть пшениця, як Дунай», «Я ще не все тобі сказав»); три - із головним редактором всесоюзного журналу «Юність» (1981-1991) Андрієм Дементьєвим («Расскажи мне, отец», «Рождение дня», «Моя мечта»); дві - з Дмитром Павличком («Над морем», «Далина»); дві - з Володимиром Вознюком («Відлуння твоїх кроків», «Казка гір»); дві – з Романом Кудликом («Я твоє крило», «Не одпалай, моя любове!»). По одній пісні композитор написав із поетами Михайлом Ткачем («Серед літа»), Мирославом Воньо та Богданом Кравцем (пісня без супроводу в народному дусі «Не треба осені»), Миколою Петренком («Калина приморожена»), Віктором Миколайчуком («Відлітали журавлі»), Василем Марсюком («Балада про дві скрипки»), Василем Бабухом («Світ без тебе»), Дмитром Луценком («Чебреці»), Ігорем Лазаревським («Коли я думаю про тебе»), Олександром Соловйовим («Экипажем командует женщина»),Анатолієм Драгомирецьким («Золотоволоска»), Богданом Гурою («Балада про мальви»), Володимиром Кудрявцевим («Повір очам»). Одну з пісень – «Ой зацвіла рожа» – митець написав на народні слова.

Аналіз пісенної лірики Володимира Івасюка дозволяє засвідчувати його надзвичайно розгорнуті інтереси в жанровій сфері, виявлену при цьому стильову інтеграцію, що зумовлена прагненням віднайти власну музично-поетичну мову, індивідуальний стиль письма та авторські засоби мислення в музиці. Якщо прослідкувати жанрову еволюцію пісень Івасюка, бачимо поступовий розвиток від простої куплетної пісні через баладу і романс до початку праці в жанрі опери.

За тематикою пісні композитора можна умовно поділити на дві групи – інтимні й громадські, однак пісень першої групи значно більше. Інтимна пісенна лірика різноманітна й цікава – це твори про кохання, творчість, природу, душевні хвилювання та філософські роздуми. До найяскравіших творів на громадську тематику належить «Балада про мальви», присвячена загиблим під час воєнних подій і «Балада про Віктора Хара», чілійського співака й композитора, знищеного хунтою Піночета.

Парадигма пісенної лірики митця змінювалась протягом років і полягала у вдосконаленні музичного матеріалу як у гармонічній мелодичній, так і в темпоритмічній сферах. Разом із професіоналізмом митця зростав і його музичний досвід та композиторська майстерність. Якщо в ранніх творах він використовує прості музичні побудови й гармонізації, («Червона рута», «Водограй» – куплетна форма, секвенційний рух мелодії, не ускладнений гармонічно рух мелодії), то в більш пізніх він застосовує складніші музичні конструкції, поліфонію та ширший арсенал виразових засобів.

Однією з характерних рис пісенної лірики Івасюка можна назвати, безперечно, часте використання синкоп, особливо у творах раннього періоду – «Водограй», «Пісня буде поміж нас», «Я піду в далекі гори».

Цікавою особливістю його вокальних творів є часте використання пауз, особливо у вокальній партії, що слугує цезурою між фразами і таким чином увиразнює мелодичну лінію та робить її більш випуклою, чіткою. Це яскраво видно у піснях «Балада про мальви», «Я – твоє крило», «Два перстені», «Ватра», «Тільки раз цвіте любов».

Характерною особливістю творів композитора в гармонічній сфері є часте застосування випадкових альтерацій у вокальній та інструментальній партіях, що збагачують звучання мелодичної лінії твору та стають одним із засобів досягнення найбільш повного розкриття композиторського задуму. Це помітно на прикладі пісень «Казка гір», де значна кількість альтерованих акордів підкреслює казково-фантастичний характер поетичного тексту, «Наче зграї птиць», де випадкові альтерації у фортепіанному супроводі створюють драматичний настрій.

До ранніх вокальних творів Івасюка належать «Колискова», «Колискова для Оксаночки», «У двадцять літ» («Фантазія травневих ночей»), «Лісові дзвіночки», «Над морем», «Моя пісня», «Аве, Марія», «Ласкаво просимо», «Батьківщино моя», «Там, за горою, за крем’яною», в яких відображається вся щирість та деяка наївність юної душі композитора. Ці твори характеризуються куплетною формою, нескладним фортепіанним супроводом, відсутністю складних гармонічних та мелодичних побудов, технічно простою вокальною партією та невеликим обсягом.

«У двадцять літ» – це оригінальний мелодійний вальс, який внаслідок переробки та доопрацювання став піснею «Фантазія травневих ночей», головною ідеєю якої став пошук головним героєм «ясної зорі», незвичного, геройського вчинку.

Пісні «Відлітали журавлі» та «Колискова для Оксаночки» відзначили організатори обласного конкурсу як оригінальні, зокрема Олександр Чмут (учень Левка Ревуцького) побачив у них «силу мелодійних імпровізацій, пафосне натхнення і стильове новаторство».

До ранніх пісень належить твір «Я піду в далекі гори», який 19-річний Володимир написав під впливом романтичних почуттів, що повністю визначили настрій і характер пісні. Розпочинається твір фортепіанним вступом імпровізаційного характеру. Варто зазначити що майже ідентичний вступ є і в пісні «Балада про дві скрипки».

На спорідненість Володимира Івасюка з Францом Шубертом вказує одна з його юнацьких пісень «Аве, Марія», що мелодією і тематикою перегукується з однойменним твором Шуберта. На відміну від Шуберта, який поклав у основу твору світле релігійне почуття і сповнену душевної щирості молитву до Діви Марії, Івасюк звертається до земної людини, жінки Марії, яку ставить на п’єдестал завдяки музично-поетичній аналогії. Це своєрідне освідчення в коханні, що забарвлене надією та радісними почуттями молодого серця. Створенню ліричного образу з настроєм хвилювання сприяє тріольний ритм, широка наспівна лінія та низхідні закінчення в поєднанні з синкопованим ритмом. Супровід у вигляді арпеджіо у заспіві відтворює відчуття душевного збудження та емоційного піднесення. Кульмінаційним моментом пісні є майже ідентичне повторення фрази-звертання, що є у Шуберта – «Аве, Марія!». Музика приспіву на відміну від благородно-стриманого заспіву має схвильований, експресивний характер. На зміну фігураційному мелодизму приходить насичена акордова фактура, яка ускладнюється активним пульсуючим ритмом та синкопами. Розвинуті композитором народні романсові інтонації, присутні у мелодиці, надають твору самобутнього національного колориту. Варто зазначити що власне тісний, синтезований зв’язок мелодії з поетичним словом й особливості формобудови підкреслюють романсову основу багатьох вокальних творів митця.

Партія соліста супроводжується підголосками вокального ансамблю. Цікавим моментом є вокаліз на склад «ла», що має різну мелодичну лінію в соліста і вокального ансамблю, внаслідок чого утворюється контрастна поліфонія. Загалом твір відображає романтичний настрій молодого композитора, який в поєднанні з описом краси Карпатських гір створює гармонійну ліричну композицію.

Для пісень раннього періоду творчості Івасюка (до 1972 року) характерним є одноголосся на початку твору, що плавно переходить у двоголосся в терцію. За таким принципом написані пісні «Червона рута», «Водограй», «Пісня буде поміж нас». У подальшій творчості такий принцип застосовувався рідше, зокрема в піснях «Балада про дві скрипки», «Я – твоє крило».

У піснях митця часто фігурує вокальний ансамбль, який виконує роль фону («Капелюх»), слугує підголосковою партією («Я піду в далекі гори») або ж є повноцінною складовою вокальної партії («Стоїть пшениця, як Дунай», «Вогні Львова»).

Однією із особливостей виразових засобів, що проявляється в пісенній ліриці, є часте використання стрибків у мелодії на кварту, квінту, сексту чи септиму. Найяскравіше це проявляється у творах «Червона рута», «Водограй», «Пісня буде поміж нас», «Балада про дві скрипки», «Світ без тебе», «Кленовий вогонь», «Колиска вітру». Така особливість побудови загострює мелодичну лінію та надає їй більшої виразності у сприйнятті.

Ще однією цікавою особливістю деяких вокальних творів композитора («Елегія», «Казка гір») є використання вокального речитативу на фоні інструментального супроводу, що слугує повноцінною частиною твору.

Жанрову групу пісень-романсів очолює «Червона рута», поштовхом до написання якої стали «Коломийки” Володимира Гнатюка, в яких Володимир Івасюк знайшов згадку про загадкову рослину, проявив надзвичайне зацікавлення й почав пошуки легенди чи казки про червону руту, що тривали три роки. У селі Розтоки, на Путильщині, під час зйомок фільму «Білий птах з чорною ознакою», де він брав участь як танцюрист, він записує легенду про чарівне зілля, що постало в народних переказах символом чистого й вічного кохання. Цю легенду він і поклав у поетичну основу пісні.

Спочатку митець планував «Червону руту» як баладу оповідного типу, але внаслідок творчих роздумів і пошуків видозмінив у пісенну куплетну форму. Як інтонаційну основу композитор використав український солоспів, що в цьому жанрі має академічну основу.

У «Червоній руті» можна виразно побачити інтонаційні ознаки пісенної лірики Івасюка: це куплетно-варіаційна форма з речитативно-декламаційним заспівом, на зміну якому приходить наспівно-кантиленний приспів. Гармонічна основа «Червоної рути» містить у собі інтонацію зменшеного тетрахорду з опорою на квінту ладу, що є характерною для кобзарських пісень-дум, а також поспівку, аналогічну «Щедрику» Миколи Леонтовича, з її ритмом, що створює ефект «гальмування».

«Червона рута» у виконанні Софії Ротару містить характерне акцентування метрично сильних долей у приспіві — перших долей такту:

Червону руту

Не шукай вечорами —

Ти у мене єдина.

Тільки ти, повір.

При аналізі окремо акцентованих звуків вокальної партії можна побачити мелодію–«надбудову», і якби не темп твору, можна було б робити висновки стосовно танцювальності жанрової основи пісні.

Варто звернути увагу на дві характерні особливості твору «Червона рута», що згодом будуть присутніми і в інших піснях композитора, таким чином їх можна характеризувати як стильову ознаку. Перша з них стосується вокальної партії: при традиційності побудови мелодичної лінії на гармонійних функціях в опорних точках, у Володимира Івасюка переважає висотне співвідношення, можливо, цим пояснюється його часте звертання до секвенцій. Серед інших творів, що містять таку характеристику, варто виділити твори «Пісня буде поміж нас», «Наче зграї птиць», «Світ без тебе» «Рождение дня».

Друга особливість, на яку варто звернути увагу – синтез мелодії і поетичного тексту. Вдалий музичний еквівалент інтонацій української мови, віднайдений композитором, дуже органічно поєднався з естрадними формулами ритму джазового походження – двоскладове закінчення фрази із наголосом на першому складі й присутній при цьому синкопований ритм. Такий прийом є основним виражальним засобом у заспіві до пісні «Водограй», його зразки можна знайти й у творах «Ласкаво просимо» й «Відлітали журавлі».

Композитор часто називав свої пісні романсами, баладами. У них і справді присутнє поєднання характерних рис пісні, романсу й балади, адже в них поєднувались куплетна форма, притаманна пісні, камерність форми, притаманна романсу та повторюваність епізодів, що характерно для балади.

Друга за популярністю пісня композитора «Водограй» є танцювальною композицією, в якій поєднались ритмічні побудови народних коломийок із ритмічними елементами ліричної пісенності. У цьому творі прослідковується типова куплетна форма, подана в помірному темпі й танцювально-енергійний приспів. Майже в усіх інтерпретаціях «Водограю» зберігається контраст заспіву й приспіву, зі втіленням виконавських засобів виразності, що є різними у кожного окремого виконавця. У мелодико-гармонійній основі цієї пісні лежать коломийка, а також естрадна пісня дводольного розміру. Завдяки цій особливості твору всі слова поетичного тексту чітко й виразно вимовляються, а синкопований ритм формує інтонаційну напругу й змінюється ритмічно простішим приспівом, в якому переважним є хвилеподібний рух по секундових ходах. Один із секретів гарного запам’ятовування пісень Івасюка, що ми спостерігаємо і в пісні «Водограй» – гамоподібна мелодична побудова приспіву, а також активне використання секвенційного руху мелодії.

Ще однією танцювальною композицією з елементами коломийок є «Капелюх». Твір має яскраво виражений жартівливо-гумористичний характер, на що вказує не тільки поетичний текст, а й підголоски вокальної партії – на фоні соло баритону чоловічий ансамбль має характерний супровід на склади тум-ба, ту-пу, що додає твору грайливості та підкреслює поетичний текст. Пісня має звичайну куплетну форму, яку можна прирівняти до наскрізної через відсутність приспіву. Фортепіанний супровід фактурно необтяжливий і вдало підкреслює характер твору.

Пісенна лірика Володимира Івасюка охоплює майже всі жанри сучасної естрадної пісні, окремі пісні містять навіть елементи танго, наприклад, пісню «Повір очам» називають «українським танго». На приналежність твору до цього жанру вказують такі ознаки: чотиридольний розмір, двокомпонентна структура (заспів+приспів), розмаїття інструментів у супроводі та заліговування двох сусідніх нот, що створює ефект «затримки» руху мелодичної лінії, притаманний танго.

У пісні «Відлуння твоїх кроків» прослідковуються жанрові елементи елегії (в перекладі з грецької – «журлива пісня»), що відображається в тексті пісні («Скажи, чому на моїх вустах є тінь журби»). Зв’язок із народнопісенним мелосом проявляться у творі у вигляді типових для української ліричної пісні закінченні фраз, а також у характерному секвенційному руху мелодики у приспіві.

У творчості Івасюка можна віднайти низку творів, що в музикознавстві отримали назву «пісня-романс», оскільки майже неможливо визначити їхню жанрову приналежність завдяки тісному переплетенню ідентичних рис обох жанрів. «До характерних ознак романсу, що відрізняють його від власне пісні – народної, авторської – належать обов’язковий інструментальний супровід, сольне виконання і більш складні засоби виразності та музичної композиції», - зауважує в публікації «Романсова основа його пісень» мистецтвознавиця й дослідниця творчості Володимира Івасюка Таїсія Кирилівська. Одним із творів, який містить ознаки романсу є «Пісня про тебе». Лірико-драматичний характер зумовлюється гострим ритмічним остінато струнних на початку пісні. Драматичність у заспіві змінюється патетичною лірикою піднесеного характеру в приспіві.

Жанрове різноманіття у вокальній ліриці композитора не обмежується лише піснями-романсами ліричного плану та піснями-танцями ігрового характеру, а й представлене низкою професійних і народних витоків. До таких творів належать пісні-балади («Балада про мальви», «Балада про Віктора Хара», «Балада про дві скрипки», «Балада про отчий дім», «Батьківська балада»). У піснях цього жанрового різновиду можна спостерігати зміну акцентів у структурно-семантичному ряді: наспівність, кантиленність мелодії переміщуються у заспів, а побудова приспіву виділяється аріозністю, декламаційністю. У цих творах частково діє спосіб подолання куплетності форми шляхом утворення форми другого плану, що можна зауважити у «Баладі про мальви» в інтерпретації Софії Ротару, де в середній частині твору вона виконує вокаліз, мелодично близький заспіву.

Яскравою рисою пісень-балад композитора є не тільки зображення в музиці конкретного змісту поетичного тексту, а й поєднання інтонацій циганського романсу, елементів угорського стилю вербункош, що можна прослідкувати у «Баладі про дві скрипки». У цьому творі одне з головних місць займає паралелізм (асоціація двох скрипок із двома жінками різного характеру), яке частково виходить за межі куплетної форми й складається із зачину в повільному темпі й швидкої частини в темпі Allegro moderato. Баладність проявляється і в фортепіанному супроводі. Особливе значення має чергування вокальних та інструментальних епізодів, що розширює границі форми. Фортепіанний вступ набуває розгорнутості за рахунок tempo rubato - вже на початку відтворюється змагання двох скрипок. Вокальна партія заспіву є одноголосною, у приспіві присутнє двоголосся в терцію. Цікавою є гармонічна особливість супроводу в заспіві: при однаковій вокальній мелодичній лінії в обох елементах заспіву, змінюється фортепіанний супровід, що додає пісні гармонічного та фактурного різноманіття.

Значне місце у вокальній творчості Івасюка посідає «Балада про мальви». Це лірико-драматичний твір, присвячений трагічній загибелі молодого воїна під час Другої світової війни. Уже в назві пісні є посилання на жанр – його ознаки присутні в тексті, що переповідає не тільки історичні події, а й біль втрати. Тричастинна форма утворюється завдяки інструментальним вставкам, що за драматургією відповідають вокальній партії, а також вокалізом на мелодію заспіву. Завдяки цим особливостям жанрова основа ускладнюється й наближується до балади.

«Балада про Віктора Хара», за яку Володимир Івасюк отримав другу премію на Всесоюзному конкурсі молодих композиторів, присвячена чилійському поету, композитору та громадському активісту Віктору Харі, який загинув під час військового перевороту та став символом боротьби за справедливість та свободу у Латинській Америці. Твір невеликий за обсягом, але насичений виразовими засобами музики, що підкреслюють зміст та максимально розривають трагізм поетичного тексту. Початок пісні нагадує «Баладу про дві скрипки» – почерговість вокальної та інструментальної партій, що додає драматизму, так само як і низька теситура фортепіанного супроводу. Динамічний фон змінюється поступово – від настороженого р у заспіві до mf у приспіві, що розвивається й переходить в експресивне f. В інструментальному супроводі переважає тріольний рух мелодії.

Пісня «Кленовий вогонь» розвиває й поглиблює тему твору «Пісня буде поміж нас» – тему швидкоплинності часу й вічності глибоких почуттів, висловлених у музиці. Композитор застосовує стрибки у мелодичній лінії, що загострюють її та підкреслюють драматизм поетичного тексту. Особливістю цього твору є безперервність руху мелодичної лінії у вокальній партії, яку можна порівняти з рухом часу.

Серед пісенної лірики митця вирізняється твір «Літо пізніх жоржин», що можна назвати найбільш філософським за своїм змістовим наповненням. Автор поетичного тексту Ростислав Братунь писав: «У цій пісні майже містичного передчуття музика. І спливають у пам’яті зустрічі та розмови, суперечки біля рояля, довгі спільні мандрівки алеями Погулянки – незалежно від пори року, погоди…»

Існує думка, висловлена знавцями української пісенної культури, що ця пісня – одна з найтрагічніших в українській пісенній історії. Трагізм передається не тільки у вокальній партії, а й у драматичному, фактурно різноманітному фортепіанному супроводі. Починається пісня фортепіанними акордами на форте, що переходять у тремоло в лівій руці і змінюються шістнадцятими нотами – така фактурна побудова в поєднанні з динамічними коливаннями (спочатку f, тоді динамічний перепад від p до f ) створює ефект насування чогось незворотного, трагічного. У вокальній партії часто зустрічаються стрибки в мелодії (секста, квінта, кварта), що робить її загостреною. Темпоритм твору також різноманітний: починається пісня у розмірі 4/4, розмір змінюється у ліричному епізоді на 2/4, але сам автор зазначає що можливим є його виконання в довільному темпі. Після цього відбувається зміна розміру на 6/4 і повернення до попереднього темпу. Варто зазначити що ліричний епізод є гармонічно насиченим великою кількістю альтерованих акордів, зміною ритмічних структур, наявністю форшлагів, фермат. Coda стає підсумком твору, експресія підкреслюється акордовою фактурою фортепіанного супроводу. У цілому композиція є однією з найбільш змістовно та драматично насичених пісень Івасюка і якоюсь мірою, можливо, пов’язана з відчуттям автора своєї трагічної загибелі.

Однією із найбільш насичених виразовими засобами пісень є «Зустрічайте мене». Твір починається вокалізом шестиголосного вокального ансамблю з подальшим вступом соло баритона. У творі також присутні елементи канону та «переклички» між солістом та вокальним ансамблем. Зміни темпоритму гармоніюють із поетичним текстом і допомагають розвивати драматургію пісні. Гармонічне різноманіття твору обумовлене великою кількістю альтерованих акордів. Темпоритмічна складова також різноманітна: часті зміни розміру, прискорення та заповільнення темпу під час розгортання музичного матеріалу. Закінчується твір урочистим тремоло на фоні восьмиголосного вокального ансамблю.

У пісні « Не треба осені» цікавою особливістю є відсутність інструментального супроводу, натомість зазначені тільки гармонічні функції ладу, що дає можливість імпровізувати та проявляти композиторські здібності в процесі виконання інструментального супроводу.

Пісня «Незване моє кохання» має куплетну побудову, однак без приспіву, натомість куплети великі за розміром. Розпочинається твір інструментальним супроводом на фоні basso ostinato. У вокальній партії спостерігаються стрибки в мелодії на сексту вниз. У кінці кожного куплету знову з’являється basso ostinato, на фоні цілої ноти у вокальній партії, що слугує кульмінаційним моментом.

Пісня «Далина» вирізняється багатством виразових засобів. У гармонічній сфері композитор застосовує велику кількість альтерованих акордів, прохідних хроматизмів а також мелодичний та гармонічний мінор. Присутня також часта зміна розміру – 4/4, 7/4, 5/4 а також зміна темпоритму (piu mosso) й використання ритмічних групувань (секстолі), вокальна партія починається одноголоссям, що переходить у триголосний ансамбль. Інструментальний супровід частково дублює вокальну партію, що надає твору об’ємності звучання та посилює драматизм розгортання музичного матеріалу.

Пісня «Білий серпанок» за жанровою приналежністю близька до вальсу, на що вказує темп 3/4 та позначка tempo di valse на початку твору. Протягом цілої пісні помітна стійка опора на першу долю у фортепіанному супроводі.

Твори «Кольорові пташки», «Зелена пісенька», «Вереснева чудасія» можна віднести до жартівливо-дитячих. Їх характеризує куплетна форма, невеликий фортепіанний вступ, мала кількість випадкових альтерацій, нескладна для виконання мелодична лінія, рухливий характер зумовлений використанням переважно восьмих чи шістнадцятих нот та необтяжливий фортепіанний супровід. Ці композиції виділяються у творчості Івасюка простотою викладу музичного матеріалу, грайливістю й жартівливим настроєм, рекомендовані для виконання дітям.

За умови збереження куплетної форми композитор досить часто ускладнює її контрастними образами-епізодами, що створює ефект дво- і тричастинності форми, при цьому використовує елементи наскрізного та варіаційного розвитку («Зимова казка», «Літо пізніх жоржин», «В тебе тільки раннє літо», «Пісня буде поміж нас»).

Композитор у своїй пісенній ліриці вміло підкреслює характер твору й зміст поетичного тексту за допомогою виразових засобів музики. У пісні «Лісові дзвіночки» інструментальний супровід звучить у високому регістрі шістнадцятими нотами, що надає твору «прозорості» фактури. У пісні «Капелюх» композитор використовує вокальний ансамбль, який виконує вокаліз на слова «тумба-тумба, тупу-тупу», тим самим підкреслюючи жартівливий настрій твору. У пісні «Я піду в далекі гори» ефект «ехо» створюється завдяки повторенню вокальним ансамблем за солістом змістовно важливих слів. У творі «Казка гір» казково-фантастичний настрій підкреслюється за допомогою великої кількості випадкових альтерацій, що створюють ефект таємничого, незвичайного. У приспіві пісні «Водограй» фактура змінюється на токатну, завдяки чому змінюється характер твору – із наспівного стає активним, пожвавленим, що відповідає поетичному тексту. У пісні «На швидких поїздах» композитор застосовує чергування восьмих і шістнадцятих нот у вокальній партії і пунктирний ритм в інструментальному супроводі, що створює ефект пересування поїзда. У «Баладі про мальви» драматизм приспіву підкреслюється зміною темпоритму – композитор застосовує agitato замість moderato sostenuto, що було в першому куплеті.

Інструментальні супроводи Володимира Івасюка до власних вокальних творів слугують допоміжним фактором для більш чіткого увиразнення змісту пісні та всебічного відтворення композиторського задуму. Особливістю переважної більшості інструментальних супроводів до вокальних творів митця є їхня романсовість. Основними їх функціями є створення загального фону для вокальної партії, поглиблення емоційного змісту, підкреслення барв мелодії, але досить часто супровід виконує й додаткові функції, що є складними для реалізації тільки вокальною партією: картини природи, жанрові нюанси. Наприклад зображення грози («Літо пізніх жоржин»), звуки водоспаду («Водограй»), відблиски вогню («Кленовий вогонь»), шум морського прибою («Кораблі, кораблі»). Саме через це сучасні інтерпретації, що не зберігають аранжування автора значно втрачають багатогранність звучання, хоч і виграють за рахунок видозміни вокальної партії та ритму.

Інструментальний супровід у вокальних творах композитора багатогранний, різноманітний та відображає характер пісні за рахунок підкреслення виразових засобів музики, що використовуються у вокальній партії. Часто у своїх супроводах композитор застосовує поліфонічну фактуру - як у творах «Там за горою, за крем’яною», «Калина приморожена», «Відлуння твоїх кроків», «Передвістя», «Знамено», «Далина», «Кленовий вогонь», «Тільки раз цвіте любов», «Балада про мальви», «У долі своя весна», «Зелений дзвін»; паралельні інтервали зустрічаються у фортепіанних супроводах пісень «Казка гір» (паралельні терції), «Далина» (паралельні кварти).

В інструментальному супроводі вокальних творів можна зустріти й токатну фактуру, що урізноманітнює не лише супровід, а й твір у цілому. Пісня «Запроси до танцю» містить цілий інструментальний епізод у формі токати, що гармонійно підкреслює зміст композиції. У пісні «Водограй» токкатна фактура супроводу в приспіві дуже вдало відображає тематизм і характер пісні.

Привитий із дитинства смак до поезії був зумовлений вихованням в інтелігентній сім’ї батька-письменника й матері-педагога та давав можливість композитору відшукувати довершені взірці, ті що найкраще відтворювали його емоційний стан та були співзвучні музичному матеріалу. Володимир Івасюк був активним співавтором великої кількості поетів, що було надзвичайно корисним для професійного зростання обох митців.

Поетичний текст у поєднанні з музичним повинні утворювати складну структуру, взаємодоповнювати один одного, адже недостатня якість однієї зі складових стане причиною для недостатнього відображення ідеї твору та його сприйняття слухачами. Багатий художній образ поетичного твору зумовлюється виразністю та самостійністю музики. І навпаки: якщо повністю підпорядкувати текст музиці, то це призведе до нівелювання образу та послаблення художнього ефекту. Композитор із дозволу поета міг змінювати поетичний ритм на користь музичному, про що свідчать знайдені архівні документи, а також вписувати в поетичні тексти власні епітети, порівняння, що, на його думку, були більш точними та емоційно виразнішими. До таких зразків належать вокальні твори «Відлуння твоїх кроків», «Тільки раз цвіте любов», «Балада про дві скрипки».

У вокальних творах композитора проявляються оригінальні, індивідуальні форми поєднання музики й слова, в цьому вбачається романсова основа його пісень – у прийомах розвитку мелодичної лінії і в зв’язку мелодії з текстом. Нерідко у піснях композитора можна спостерігати самостійність музичного ритму до поетичного, художньо виправданий і пов’язаний в цілому зі змістом вірша. Ще однією характерною рисою творчої манери композитора є декламаційність у поєднанні з розспівом, що проявляється написанням початку твору у речитативній манері, де короткі музичні репліки співвідносяться до інтонацій та пауз розмовної мови. Поступовість розвитку такого монологу надає мелодії аріозності й наспівності. Такий творчий підхід яскраво виражений у творах «Далина», «Я ще не все тобі сказав», «Я – твоє крило», «Нестримна течія», «Запроси мене у сни», «Літо пізніх жоржин», «В тебе тільки раннє літо», «Пісня про тебе». Про взаємодію музичного й поетичного тексту в одному з інтерв’ю в розмові з редактором одеської газети «Комсомольська іскра» Володимиром Гоцуленком 1972 року Володимир Івасюк говорив так: «Пісню дивно порівнюють з птахом. Одне крило — музика, друге — поезія. Безкрилий птах — безкрила пісня. Отже, в пісні музика й вірші рівнозначні. Але, якщо послабити вимоги, хай навіть до одного зі складових — музики чи віршів, це означає стати на шлях ремісництва» («Володимир Івасюк. Життя – як пісня». Букрек. Чернівці. 2003).

У поетичних текстах вокальних творів характерним є звернення до народної символіки («Два перстені», «Червона рута»), паралельні зіставлення явищ природного світу та життя людини, неординарне використання народних епітетів, метафор, порівнянь. Його майстерне вміння використовувати й синтезувати джерела фольклору із сучасними ритмами найяскравіше втілене в пісні «Червона рута».

У творах, написаних на власні вірші, композитор міг майстерно координувати інтонації музики й мови, що було для нього особливо важливим фактором для вдалого звучання приспівів у куплетній формі.

У виборі поетичних текстів до своїх пісень Володимир Івасюк був надзвичайно вимогливим і керувався наступними принципами: співзвучність поетичного твору до власного ліричного відчуття, багатство поетичної мови та образних асоціацій, плавність та зв’язність тексту. Завдяки такій вимогливості композитору вдавалось знайти найбільш гармонійне співвідношення музичного та поетичного тексту, що давало можливість у повній мірі розкривати авторський задум композитора.

У спогадах викладач композитора в музичній академії Лєшек Мазепа зазначав, що «секрет популярності кращих пісень Івасюка – в їхній інтонаційній сфері, у привабливій, самобутній та близькій джерелу народної пісні…» («Володимир Івасюк. Життя – як пісня». Букрек. Чернівці. 2003).

Отже, пісенна лірика Володимира Івасюка має характерні ознаки, що роблять її неординарною в своєму жанрі: своєрідна вокальна мелодика, винахідлива гармонізація з поєднанням мелодичних елементів різних стилів, темпоритм, який поєднав особливості української пісенності з ритмічними формулами естрадної музики того часу. Жанрове різноманіття пісенних творів зумовлене їхньою різножанровістю: колискові, балади, елегії, танго, вальси, танцювальні пісні. Особливостями авторського стилю Володимира Івасюка було часте використання синкопованого ритму, зокрема це видно у творах «Червона рута», «Водограй», «Я піду в далекі гори», «Пісня буде поміж нас», «Аве, Марія»; помітним також є перехід з одноголосся у двоголосся або триголосся в піснях «Червона рута», «Водограй», «Я піду в далекі гори», «Пісня буде поміж нас», «Балада про дві скрипки», «Я – твоє крило», «Далина», «Вогні Львова», «Не треба осені», «Калина приморожена», «Стоїть пшениця, як Дунай», «Братерське коло». Однією із особливостей авторського стилю пісенної лірики В. Івасюка є також використання стрибків у мелодії, що зустрічаються у більшості його вокальних творів.

Однією із характерних рис авторського стилю Володимира Івасюка, що найбільш яскраво проявилась у його пісенній ліриці є використання секвенційної побудови мелодії, що робить її легкою для запам’ятовування та доступною для сприйняття широким колом слухачів. Це чітко видно на прикладі його найвідоміших вокальних творів «Червона рута», «Водограй», «Пісня буде поміж нас».

Його твори увібрали в себе все багатство української мелодики і показані у власному баченні митця, творчому й видозміненому, але не відірваному від свого музичного начала. Композитору вдалося органічно поєднати фольклорний колорит із новими естрадними формами, синтезувати національну культуру з тогочасними актуальними світовими мистецькими тенденціями.

Пісенна лірика Володимира Івасюка стала своєрідним переосмисленням жанру. У його творчості вона виступає джерелом самовираження та усвідомлення особистості. Глибинність зв’язку ліричних героїв із національною самосвідомістю зумовлюється широкою палітрою образів у його вокальній творчості. Риси творчості були дуже доречними, враховуючи соціально-політичну ситуацію, що утискала й принижувала все українське.

Перші виконавці

Вокальні твори Володимира Івасюка виконували як за його життя, так і після смерті. Спектр виконавців досить широкий – від школярів, музикантів-аматорів до професійних вокалістів та народних артистів.

Для професійний вокалістів деякі пісенні твори композитора можуть слугувати чудовим матеріалом для набуття та вдосконалення професійних навичок, наприклад пісні «Кленовий вогонь», «Колискова для Оксаночки», «Над морем», «Світ без тебе», «На швидких поїздах», «Кораблі, кораблі», «Два перстені» та інші містять стрибки в мелодії, які потрібно дуже точно інтонувати, при цьому не порушуючи цілісності мелодичної лінії. За допомогою пісень «Водограй», «Тільки раз цвіте любов» можна відпрацювати різні атаки утворення звуку – м’яку в заспіві та активну у приспіві. У пісні «Запроси мене у сни» присутнє надзвичайно плавне ведення мелодичної лінії, при цьому поєднуються різні співацькі регістри, що вимагає від виконавця певного рівня майстерності. Практично кожен вокальний твір митця має ті чи інші особливості, які роблять його цікавим та привабливим для виконання.

Уперше пісні Володимира Івасюка виконував ансамбль «Буковинка», який юний композитор створив під час навчання у старших класах («Батьківщино моя», вірші Михайла Івасюка), «Відлітали журавлі» (вірші Віктора Миколайчука), «Ласкаво просимо» (власні слова). Вокальні твори композитора звучали у виконанні хору робочих заводу «Легмаш», де Володимир працював деякий час.

Перше публічне виконання твору «Червона рута», що дало поштовх до надзвичайної популярності не тільки пісні, а й автора, відбулося 13 вересня 1970 році на Театральній площі у Чернівцях під час прямої трансляції всеукраїнської програми «Камертон доброго настрою». Володимир Івасюк заспівав композицію в дуеті з учителькою музики Оленою Кузнєцовою. 1971 року пісня увійшла до двадцятки переможниць першої радянської «Пісні року» за листами слухачів та глядачів – її виконали Василь Зінкевич, Назарій Яремчук і Володимир Івасюк у супроводі симфонічного оркестру під орудою Юрія Силантьєва.

Варто відзначити що й сам композитор виконував власні твори досить вдало. Особливої уваги заслуговує «Балада про мальви». Внутрішній драматизм, напруга, хвилювання поєднуються зі стриманою манерою виконання. Разючим є контраст – зі спокійного, розповідного заспіву виростає експресивний приспів (agitato), на зміну якому приходить фортепіанний програш, драматична пауза і початок другого заспіву уже в повільному темпі, як на початку. Це створює ефект різкого згасання мелодії і надає твору схвильовано-драматичного забарвлення, що відповідає його тематизму. Акомпанемент пісні у виконанні автора дуже доречно підкреслює зміст твору і гармоніює із вокальною манерою митця. Це яскравий приклад того, наскільки вдало можна передати драматургію твору при мінімальній кількості вокальних прийомів.

Одним із найперших вокальні твори Івасюка виконав вокально-інструментальний ансамбль «Смерічка» під керівництвом Левка Дутківського (місто Вижниця) та його солісти Назарій Яремчук та Василь Зінкевич, із якими композитор розпочав співпрацю 1972 році. «Смерічка» ввібрала у себе триєдність виконавської майстерності: автентичні джерела пісенної та інструментальної музики, поетичного слова, сценічного дійства та одягу. Це був новий фолк-поп стиль, що відбився не лише в мелодико-ритмічній і вербально-текстовій сферах пісень та їхньому інструментальному супроводі, а й у вокальному виконавстві. Оригінальний виконавський стиль та тяжіння до народної музики, притаманні цьому колективу, підштовхнули композитора переглянути своє творче кредо та писати вокальні твори, що за стилем відповідатимуть ансамблю. «Смерічка» стала своєрідним майданчиком для апробації Івасюком своїх нових пісень. Оригінальні сценічні костюми за ескізами Алли Дутківської доречно доповнювали музичну складову. Щодо виконання пісень Володимира Івасюка солістами ВІА «Смерічка» Назарієм Яремчуком та Василем Зінкевичем варто підкреслити, що вони не мали професійної музичної освіти. Співпраця з Левком Дутківським дала можливість молодим співакам максимально розвинути свої природні здібності та втілити музичний потенціал, а пісні Івасюка стали апробаційним матеріалом для набуття та вдосконалення навичок виконавця-вокаліста. Особливо яскравими стали твори композитора «Червона рута» й «Пісня буде поміж нас» (дует Назарія Яремчука з Василем Зінкевичем), «Водограй», «Запроси мене у сни», «Два перстені» (у виконанні Назарія Яремчука). Василь Зінкевич особливо вдало виконав твори «Тільки раз цвіте любов» і «Літо пізніх жоржин».

«Літо пізніх жоржин» - один із найскладніших для виконання пісенних творів Івасюка. Ця композиція у виконанні Зінкевича сповнена напруги, трагізму, навіть протесту й змушує задуматись над сучасним життям, його змістом та подіями, які відбуваються. На жаль, ця композиція звучала майже виключно у виконанні Василя Зінкевича та згодом Ігоря Кушплера. Учасники конкурсів імені Володимира Івасюка (1993-2005), яким опікувався Микола Мозговий, жодного разу не виконували її, бо тут треба продемонструвати не лише хорошу технічну вокальну підготовку, а й передати глибоке відчуття змісту твору.

Дуже вдалою була творча співпраця Володимира Івасюка із Софією Ротару, з якою він відчував надзвичайне творче злиття. Варто відзначити глибоку спорідненість стилю співачки із творчістю композитора. Творчий тандем Івасюк – Ротару по праву вважається унікальним явищем у вітчизняній музиці, оновленій у 1970-ті роки за рахунок використання народнопісенних інтонацій. Співачка вміла досконало реалізовувати творчі задуми композитора, бо була професійно й духовно до цього підготовлена, обрала фундаментом для свого виконавського стилю інтонації народної пісні. Композитор так говорив про їхню співпрацю: «Коли напишу пісню, то Софія завжди виконає її так, як я задумав, як треба її виконувати».

Вокальні твори композитора стали основою першого репертуару Софії Ротару, зокрема «Червона рута», «Пісня буде поміж нас», «Водограй», «Запроси мене у сни», «Два перстені», «Тільки раз цвіте любов», «Кленовий вогонь», «У долі своя весна», «Я – твоє крило», «Балада про мальви», «Балада про дві скрипки», «Колиска вітру». Усі ці твори потребують від виконавця значної майстерності та великого обсягу професійних навичок.

Частково завдяки співачці пісні Володимира Івасюка стали широко відомі за кордоном, адже це вона з величезним успіхом виборола перемогу на польському міжнародному пісенному фестивалі 1974 року з піснею «Водограй» та зробила українську пісню модною й відомою. Цей успіх повторився у 1977 році, коли на тому ж самому фестивалі Ротару виконала пісню «У долі своя весна». Великим досягненням цього творчого тандему була платівка-гігант «Пісні Володимира Івасюка у виконанні Софії Ротару».

Характерною рисою, яка об’єднувала цих виконавців було глибоке проникнення в композиторський задум автора й підпорядкування виразових засобів музики, зокрема вокальних, цьому задуму. Назарій Яремчук, Василь Зінкевич і Софія Ротару виконували твори митця, опираючись на академічний стиль співу, однак вносили свої неповторні виконавські риси, що робили пісні митця ще більш упізнаваними та сприяли їхній швидкій популяризації. Враховуючи більш ніж схвальну думку композитора про виконання своїх пісень цими співаками, їх можна вважати взірцем для наслідування при інтерпретації вокальних творів Володимира Івасюка.

Сучасні аранжування та інтерпретації

Вокальна творчість Володимира Івасюка не втрачає своєї актуальності й понині. Її тематизм, жанрове та фактурне різноманіття приваблює велику кількість професіоналів та аматорів музичного мистецтва, які, виконуючи пісні композитора, вносять в них новий творчий струмінь, а інколи й змінюють сам стиль виконання. У сучасній естрадній музиці є велика кількість обробок, аранжувань та cover версій (як вокальних так і інструментальних) пісенних творів композитора, в які кожен окремий виконавець привносить особистісне бачення та відчуття, манеру, подачу та стильові особливості.

Найбільшу кількість аранжувань обробок та версій має найпопулярніший вокальний твір композитора «Червона рута». До найяскравіших cover версій цієї композиції належить її виконання Софією Ротару та гуртом ТНМК («Танок на майдані Конго»). Класичний варіант виконання співачки поєднується із читанням репу, варіант аранжування інструментального супроводу містить темпоритмічні елементи рок-композицій, притаманні молодіжному стилю хіп-хоп.

Ще одна версія обробки «Червоної рути» належить групі «Time to play», яка виконала цю композицію в стилі хард-рок. Це виконання видозмінило класичне звучання пісні, не розкривши в ній прихований драматизм та внутрішню напругу, закладену в оригіналі.

Оригінальною обробкою «Червоної рути» вирізняється гурт «Reunion Project», стиль якого характеризується обробками класичного джазу, тому мелодія пісні Івасюка тут презентована як джазовий стандарт із подальшою імпровізацією. Обробка дає можливість показати широкі фактурно-гармонійні можливості організації заспіву й приспіву пісні в плані ритмічно-мелодійного варіювання.

Варто згадати перемогу українця Романа Ковалюка 1998 року на ІХ міжнародному фестивалі в Токіо (Японія) із піснею «Червона рута», яку він виконав під власний гітарний супровід та привернув увагу японців до української пісні. На жаль, Ковалюка спіткала така ж доля, як і Володимира Івасюка – він трагічно загинув на території Токійського університету за невідомих обставин.

Одне із цікавих ансамблево-хорових аранжувань пісні «Червона рута» належить колективу «Хор Турецького». Ця версія вирізняється багатоголоссям у приспіві, джазовим акомпанементом із елементами року з характерним зміщенням сильної і слабих долей такту, що притаманно свінгу. Аранжування пісні підсилюється використанням стильової цитати у вигляді мелодії популярної зарубіжної групи «Europe» (пісня «The final countdoun», в перекладі з англійської - «Останній відлік»). Ця цитата розміщена на початку і в середній частині твору і сприймається як інструментальний супровід, що відсилає до одного з витоків естрадно-пісенного стилю Володимира Івасюка – рок-музики англійською мовою, яку в роки створення «Червоної рути» представляли легендарні «Beatles», які на той час були взірцем нового естрадно-пісенного стилю, що поєднував фольклорні витоки й демократичний початок зі стилем англомовної рок музики, запозиченої із США.

Один із найскладніших для виконання вокальних творів Володимира Івасюка «Балада про мальви» цікаво й оригінально виконала сучасна співачка Еріка, яка надала твору яскравої поп-рок манери. Твір набув особливої експресії завдяки звучанню в аранжуванні електронних інструментів, що створюють стилістичний звуковий фон із відтінком рок-музики по відношенню до оригіналу. Співачка зберегла первісне виконання вокальної партії, присутнє збереження форми й вокалізу в середній частині.

«Баладу про мальви» виконували також дуетом Ніна Матвієнко та Святослав Вакарчук, але в іншому аранжуванні та виконавській манері. У їхній версії підкреслюється пісенно-романсова лірична основа, що поєдналась із гітарним акомпанементом у блюзовому стилі. Особливістю цього виконання є відсутність вокалізу, замість нього Матвієнко виконує мелодію української колискової «Пташечка», тим самим підкреслюючи фольклорний зв’язок інтонацій цієї пісні.

Однією із пісень, що найчастіше виконують, є «Водограй». Перший варіант виконання представив дует у складі Назарія Яремчука й Марічки Ісак. У фільмі «Червона рута» саме вони співають у супроводі акустичних інструментів гітари, сопілки, бубна, а не Софія Ротару й Василь Зінкевич, як бачимо в кадрі. А вже на всесоюзному фестивалі «Пісня-72» в Москві її виконували дуетом Назарій Яремчук і Мирослава Єжеленко.

По-іншому звучить ця пісня у виконанні Руслани Лижичко, в аранжуванні якої «Водограй» являє собою фолькову вокально-інструментальну композицію, що супроводжується бас-гітарою та традиційними джазовими ритмами в поєднанні з гуцульськими мелодико-ритмічними елементами.

У 2003 році Тарас Чубай та гурт «Плач Єремії» видали компакт-диск «Наш Івасюк», після реалізації якого зріс інтерес молоді до творчості композитора. У виконанні музикантів прозвучали пісні «Червона рута», «Водограй», «Пісня буде поміж нас», «Я – твоє крило», «Нестримна течія», «Капелюх», «Над морем», «Я піду в далекі гори», «Запроси мене у сни». Аранжування цих творів мають яскраво виражений характер рок-музики із використанням не тільки електронних, а й акустичних інструментів, що надає композиціям камерного, тембрально насиченого звучання. Тембр голосу Тараса Чубая частково нагадує Назарія Яремчука, Василя Зінкевича та, власне, Володимира Івасюка, що покращує сприйняття творів і споріднює їх із оригіналом.

Учасниця проекту «Голос країни» Брія Блессінг та гурт «ShockolaD» (у складі електронного фортепіано, ударної установки та електрогітари) створили цілий ряд нестандартних аранжувань пісень Івасюка, зокрема «Червона рута», «Водограй», «Пісня буде поміж нас», «Два перстені», «Над морем», «Відлуння твоїх кроків». Стиль виконання цієї творчої формації суттєво відрізняється від оригінального і має яскраво виражений джазовий характер, аранжування містять велику кількість джазових гармонічних та темпоритмічних елементів.

Одними із сучасних виконавців вокальних творів Івасюка є гурт «Піккардійська терція» в репертуарі якого особливо вирізняються пісні «Відлуння твоїх кроків», «Капелюх», «Запроси мене у сни», «Над морем». Кожному твору у їхньому виконанні притаманне багатоголосся (соліст і вокальний ансамбль, який виконує роль супроводу).

До сучасних виконавці вокальних творів Володимира Івасюка належить переможниця проекту «Голос країни» (2019) Оксана Муха. У її інтерпретації пісні композитора набувають звучання, наближеного до першовиконання й стилістично схожі до виконання Назарія Яремчука, Василя Зінкевича та Софії Ротару. Відмінною рисою є спосіб звукодобування – якщо Яремчук і Зінкевич виконують твори композитора достатньо експресивно, дещо обриваючи закінчення фраз, що є їхньою виконавською особливістю, то Оксана Муха послуговується надзвичайно плавним звукодобуванням і розвитком мелодичної лінії. Варто зазначити, що її манера виконання вирізняється значним емоційним відчуттям авторського задуму твору.

Цікавим є виконання дуетом у складі Оксани Мухи та Павла Табакова пісні «Водограй». Це аранжування виділяється неординарним інструментальним супроводом. Починається пісня зі звучання народних інструментів на гуцульські мотиви й вокалізом басової партії. У вокальній партії солістів є невеликі мелодико-гармонічні відхилення в порівнянні з оригіналом, але зі збереженням темпоритму.

Ще одним прикладом вдалого аранжування творів Володимира Івасюка є виконання Оксаною Мухою та гуртом «Піккардійська терція» пісні «Над морем», яка набуває особливого звучання завдяки багатоголоссю та супроводу камерного оркестру. Підголоски чоловічого вокального ансамблю створюють ефект поліфонічності. Особливістю цього аранжування є почерговий спів солістів, тобто чергування жіночого й чоловічого вокалу. Ще одним цікавим моментом є повторення вокальним ансамблем кінцевих слів усіх ключових фраз пісні, внаслідок чого створюється ефект відлуння, який можна порівняти з приливом морської хвилі, що підкреслює тематизм твору. Емоційний вокаліз солістки після другого куплету надає твору драматичності й слугує кульмінаційним моментом. Закінчується пісня повторенням першого куплету двома солістами в унісон та посиленим звучання струнних інструментів.

Пісня «Над морем» прозвучала також у виконанні львівського співака Назара Савка. Із цією піснею 2003 року він став дипломантом VIII Міжнародного конкурсу молодих виконавців сучасної естрадної пісні імені Володимира Івасюка. Перші два куплети відрізняються меншою виконавською емоційністю, ніж виконання Оксани Мухи та «Піккардійської терції». У третьому куплеті видозмінюється мелодична лінія, кульмінаційність досягається за допомогою переходу вокальної партії у вищий регістр та посилення динаміки. Особливістю цього аранжування є супровід електронних інструментів та шумові ефекти, що його доповнюють та підкреслюють тематизм пісні.

До одного із сучасних аранжувань пісні «Я піду в далекі гори» належить і виконання цієї композиції гуртом «Шпилясті кобзарі». Особливістю цієї обробки є інструментальний супровід – бандура, цимбали, електронна гітара, ударна установка. Вокальна партія характеризується багатоголоссям та видозміною мелодичної лінії в порівнянні з оригіналом. Виконавський стиль наближений до популярної музики, але присутня джазова імпровізаційність.

Цікаву версію пісні «Я піду в далекі гори» можна знайти і в репертуарі гурту «Мотор’Рола». Твір композитора набуває яскраво вираженого звучання рок-музики за допомогою електронних інструментів на f. Приспів першого куплету відрізняється поступовим «наростанням» кількості музичних інструментів у супроводі – спочатку звучить тільки фортепіано, згодом вступають інші інструменти. Приспів другого куплету насичений звучанням великої кількості музичних інструментів. Програш після другого куплету відрізняється прозорістю фактури та спадом динаміки. Особливістю цього аранжування є відсутність характерного вокалізу на склад «ла» у виконанні вокального ансамблю, натомість виконується електрогітарою і слугує кульмінаційним моментом твору.

Заслуговує уваги проект музиканта Романа Мельника «Симфонічний Івасюк» у рамках фестивалю «Червона рута», в якому взяли участь молоді виконавці (лауреати та учні Школи майстерні цього ж фестивалю) під керівництвом диригента Володимира Шейка. Пісні Володимира Івасюка отримали нове модерне симфонічне життя завдяки новаторській обробці та нестандартній виконавській подачі молодих музикантів. Із одного боку супровід симфонічного оркестру та у деяких творах хору, зближують ці аранжування з класичною музикою, з іншого – особистісна подача та естрадна манера виконання надають їм характер популярної музики. У цілому проект вирізняється незвичайним поєднанням традиційного та сучасного, завдяки чому вокальні твори Івасюка набули принципово іншого звучання та збагатились у тембральній, гармонічній, мелодичній та темпоритмічній сферах.

Цікавим стало звучання пісні «Кленовий вогонь» у виконанні переможниці фестивалю «Червона Рута» Катерини Гудим. Завдяки зміні темпоритму в інструментальному супроводі на початку змінюється характер твору - з енергійного й піднесеного він стає романтично-ліричним. Яскраво виражена куплетна форма, що є в оригінальній версії, частково розмивається за рахунок вокалізів солістки між частинами пісні а також зміни ритмічних структур.

Лауреат фестивалю «Червона рута» Антон Якубовський в рамках проекту «Симфонічний Івасюк» виконав пісню «Незване моє кохання», що доволі рідко звучить зі сцени. Перший куплет звучить доволі стримано, в розповідному характері, у другому - посилюється звучання та емоційність подачі. Особливістю цього виконання є значна кількість мелізмів у вокальній партії, що надає звучанню різноманіття та підкреслює особливість виконавського стилю співака.

У виконанні учасниці цього ж проекту Анни Ткач прозвучав твір «Пісня буде поміж нас». Вступ симфонічного оркестру має ліричний характер, у партії струнних використовуються хроматичні ходи. Вокаліз солістки змінює характер твору на більш рухливий, активний. У вокальній партії присутні елементи джазової імпровізації, за рахунок мелізматики та агогічних відхилень під час руху мелодії. У приспіві другого куплету вступає вокальний ансамбль, поліфонічні підголоски якого посилюють звучання надають твору об’ємності.

Виконання пісні «Відлуння твоїх кроків» учасницею проекту Ізабеллою Іващенко має джазовий характер, завдяки вдалій вокальній імпровізації солістки та гармонічним структурам, що можна почути в симфонічному супроводі. Завдяки зміні співочих регістрів та використанню таких прийомів як фальцетний субтон, мелізматика твір набуває відтінку поп-музики.

У виконанні учасниці проекту «Симфонічний Івасюк» Олесі Кічук прозвучала пісня «Балада про дві скрипки». Це аранжування твору суттєво відрізняється від оригінального за рахунок видозміни темпоритму, характеру та стилю виконання солістки. У вступі, що прозвучав у виконанні симфонічного оркестру присутня головна тема твору з елементами гуцульських мотивів і з використанням литавр. Характер першого епізоду – ліричний, розповідний, що змінюється на рішучий та активний у другому епізоді. Між куплетами солістка виконує вокаліз у стилі поп-музики.

Отже, пісенна лірика Володимира Івасюка не втрачає актуальності для виконавців і понині. Вокалістів зацікавлюють широкий спектр тематизму, виразових засобів, темпоритмічних та гармонічних особливостей, що роблять пісні композитора привабливими для інтерпретацій та аранжувань сучасними музикантами, на що вказує велика кількість обробок пісень із використанням особливостей різних музичних стилів – джазу, року, поп-музики.

Позитивним моментом є наявність в українській музиці спеціальних тематичних проектів, присвячених популяризації творчості Івасюка, зокрема «Наш Івасюк» (гурт «Плач Єремії» та Тарас Чубай), IVASYUK (Брія Блессінг та гурт «Shockolad»), «Івасюк 65» (за участю Оксани Мухи та Павла Табакова), «Симфонічний Івасюк» (під керівництвом Романа Мельника, в рамках фестивалю «Червона рута»).

Цікавим фактором в інтерпретації пісенної лірики композитора є особливість манери виконання окремо взятих музикантів, які привносять у твори митця особистісну манеру подачі, емоційне наповнення та власне відчуття композиторського задуму.

Кожною своєю піснею композитор мав виняткову здатність впливати на людські емоції. Глибокій образності його творів сприяв ретельний відбір тематики, що зробило пісні Івасюка привабливими для широкої аудиторії слухачів та поціновувачів української пісні. Завдяки спиранню на традиції світового мистецтва та фольклорні джерела пісенна лірика митця відзначається оригінальністю, яка й визначила національну самобутність української естрадної пісні на багато десятиліть, здійснивши вплив і на наступні покоління українських композиторів та виконавців.

Короткі відомості про авторку

Катерина Ніколаєва з відзнакою закінчила Львівський національний університет імені Івана Франка (2020), зараз працює асистенткою кафедри музикознавства та хорового мистецтва ЛНУ. Працює вчителькою музики та керує вокальним гуртком раннього розвитку «Малятко» у Миколаївському міському БДЮТ Львівської області.

Лауреатка низки Всеукраїнських та міжнародних фестивалів-конкурсів.

У номінації «естрадний вокал» здобула такі нагороди:

лауреатка третьої премії - у міжнародному фестивалі вокалістів GRAND MUSIC VOCAL BATTLE (2018), у Вижницькому відкритому фестивалі-конкурсі молодих виконавців української естрадної пісні імені Назарія Яремчука «Пісня буде поміж нас» (2018, 2020), ХІ Всеукраїнському відкритому фестивалі-конкурсі дитячої та юнацької творчості «Яскрава країна» (2020);

лауреатка другої премії - І міжнародного конкурсу фестивалю дитячого, юнацького та молодіжного мистецтва «Зірковий спалах» (2016), Всеукраїнських фестивалів конкурсів «Юні таланти України» (2017), «Зірковий парад» (2017), Міжнародного фестивалю мистецтв UKR WEST ART FEST (2018);

лауреатка першої премії V Всеукраїнського фестивалю-конкурсу «Чорноморські викрутаси» (2019).

Двічі переможниця та володарка спеціального призу у номінації «композиція» міжнародного конкурсу імені Ісидора Вимера «Золота троянда» (2017, 2018).

У номінації «авторська пісня»:

лауреатка другої премії Всеукраїнського фестивалю мистецтв «З Україною в серці» (2019);

лауреатка першої премії - Всеукраїнського фестивалю мистецтв «Зоряна брама» (2019), міжнародного дистанційного фестивалю-конкурсу GRAND FEST (2021).

Організаторка та учасниця благодійних концертів та вечорів власної музики у Львові (2019, 2020).

Активно вивчає англійську мову та грає в шахи.

Частина світлин, що ілюструють наукове дослідження Катерини Ніколаєвої, - із родинного архіву Івасюків і Левка Дутковського

На знімку вгорі: Володимир Івасюк (1971)

Перша публікація пісні «Червона рута» в журналі «Радянська жінка» (1971). Примірник із дарчим написом Володимира Івасюка керівнику ВІА «Смерічка» Левку Дутківському