ПЛЕНЕР

Опубліковано: 26 травня 2010

ІЗ ІМ’ЯМ ЯВОРНИЦЬКОГО НА ВУСТАХ

Віра СЕРЕДА

Триває VIII Міжнародний пленер «Хортиця крізь віки». Його учасники побували в Дніпропетровську, де відвідали Меморіальний будинок-музей академіка Дмитра Яворницького та Дніпропетровський історичний музей його імені, переглянули виставку народної творчості «Містечко майстрів».

Дмитро Яворницький, Микола Струнников і Запорожжя

Перебуваючи в Меморіальному будинку-музеї академіка Дмитра Івановича Яворницького, неначе гортаєш сторінки життя великої людини – козака за духом і прагненнями. Щойно переступаєш поріг, одразу помічаєш велике полотно навпроти вхідних дверей. На ньому – колоритне зображення запорозького козака з кобзою. Це – автопортрет художника Миколи Струнникова, написаний у Києві 1919 року, а згодом перевезений в «курінь» батька запорозьких козаків. «Куренем» жартома називав свій будинок Дмитро Іванович. А праворуч – ще одне настінне полотно Струнникова «Тарас Бульба із синами». У передпокої будинку можна також побачити скриню з розписом художника. На ній – козак із люлькою.

Як же потрапили в дім Яворницького картини російського художника? Коли Дмитро Іванович жив у Петербурзі, там він познайомився й потім дружив протягом 50 років із художником Іллею Рєпіним. Саме Ілля Юхимович і познайомив Яворницького зі своїм талановитим учнем Миколою Струнниковим.

Пізніше Дмитро Іванович влаштував Миколу на роботу в одну зі шкіл села Біленького нашої області учителем малювання.

Автора цих рядків зацікавило, чи знають у Біленькому про цей факт. Зателефонувала знайомій вчительці української мови й літератури Біленьківської школи Світлані Стельмах. Вона порадила зв’язатися з групою людей, котра зараз збирає цікаві історичні матеріали про Біленьке для музею села. Ці люди підтвердили, що дійсно в Біленькому працював учень Іллі Рєпіна. Про перебування художника в селі розповідали старі біленьківчани своїм дітям, онукам, молодшим за віком сусідам. На жаль, ці односельці вже померли. У декого з них навіть зберігалися ескізи Миколи Струнникова. Дехто з біленьківчан бачив ці ескізи чверть століття тому в свідків тих подій, яким було на той час уже 70-75 років.

Пошуки привели до директора Біленьківської музичної школи Юрія Галка, який зі своїм старшим братом Тарасом бачили на власні очі акварелі Миколи Струнникова. Ось що розповів Юрій Григорович:

- Про Миколу Струнникова ми знаємо від бабусі з дідусем по материній лінії. Розповідали старенькі, що він рятувався в Біленькому від голоду, що лютував по Україні. Микола Іванович квартирував деякий час у їхньому будинку. Працював у церковно-приходській школі вчителем малювання. Навіть написав аквареллю портрети мого діда Данила Григоровича Паталаха та бабусі Наталки Михайлівни. Бабуся була вбрана в корсет, у вишиту сорочку та хустку вишневого кольору з дрібненькими квіточками. Дідусь мав шикарні вуса, на голові - смушева шапка, вдягнений був у кожух зі смушевим коміром і косоворотку. Ми з братом бачили ці портрети. На них указано рік написання – 1921, стояв також підпис Струнникова. Наші батьки розповідали, що під час війни вони евакуювалися з Біленького, а коли повернулися, то багато речей зникло з будинку, але ці два портрети висіли на стіні. У 50-ті роки до села приїжджали якісь люди, котрі назвалися працівниками музею. Вони ходили по селу й просили в людей роботи Миколи Струнникова. Взяли й два портрети з нашого дому, обіцяли повернути, але більше ми їх не побачили. На жаль, зараз, вони втрачені. Розповідають, що в гостях у Струнникова бували й інші учні Рєпіна: за завданням останнього вони збирали образи для майбутніх картин свого вчителя.

У Дніпропетровському історичному музеї імені Яворницького зберігаються дві картини Миколи Струнникова «Запорожець (портрет борця Івана Піддубного)» (1906), «Козак у бою».

На жаль, в «Українському радянському енциклопедичному словнику» про Миколу Струнникова немає жодного слова. Точна дата смерті та місце поховання Миколи Івановича залишаються невідомими. Ось лише коротка довідка про нього:

«СТРУННИКОВ Микола Іванович (14.V.1871, Орел – вересень 1945) російський живописець. Закінчив (1906) Петербурзьку АМ (в Іллі Рєпіна). 1913-20рр. - працював в Україні, приїздив сюди й пізніше. Викладав у Київській художній школі (1913-1920). Працював у галузі портрета й жанрової картини. Твори: «Портрет В.Гіляровського» (1897), «1905 рік. Безробітні» (1905), «Партизан» (1929), «Молодь, на літаки!» (1937). Брав участь у розписах Луцьких казарм у Києві». (Енциклопедичний довідник «Митці України» (Київ, «Українська енциклопедія», 1992).

Незвичайна картина

У Дніпропетровському історичному музеї імені Яворницького відвідувачі часто затримуються біля загадкового портрета, намальованого на дверях. Історія цієї картини незвичайна.

Одного разу Ілля Рєпін прислав до Дмитра Яворницького свого талановитого учня Миколу Струнникова. Дмитро Іванович цікаво й захоплююче розповів художникові про численні героїчні подвиги хоробрих запорозьких козаків та так захопив митця, що в того виникла думка - увічнити запорожця в бою. Бажаючи віддячити чимось Дмитрові Івановичу, Струнников спитав:

- Скажіть, Дмитре Івановичу, що б вам намалювати на спогад?

- От що, голубчику. Намалюйте мені страшного запорожця. Покажіть у ньому силу, мужність, відвагу, щоб люди вірили, щоб ворог не тільки козака, а й погляду його боявся.

Молодий художник швидко зрозумів задум історика й виконав свою роботу на масивних дверях тієї кімнати, в якій жив Дмитро Іванович. Картину назвав «Запорожець у бою». Обличчя запорожця на цій картині налите кров’ю, очі горять ненавистю до ворогів, сам він поранений, але не може простити ворогам спустошливих нападів на рідну землю, великого горя, завданого українському народові.

Коли вчений перебирався з Москви на постійне мешкання в Катеринослав, він захотів був узяти з собою й цю картину - двері. Але театральний колекціонер Олексій Бахрушин (господар будинку) не поступався своїм добром.

- Двері мої! - твердив він, гарячкуючи.

- А козак мій! - пояснював Яворницький. Ця суперечка тривала довго. Мирним способом її не вдалося розв’язати, й справу було передано в судові органи. Судді ухвалили так: оскільки на двері з картиною є два претенденти, то розпиляти їх на дві рівні частини, а потім кинути жеребки: кому що випаде, той тим i повинен задовольнитися.

Так i зробили. Яворницькому, на щастя, дісталася верхня частина дверей із зображенням козака, а колекціонерові Бахрушину - нижня.

1905 року картину «Запорожець у бою» Яворницький подарував Дніпропетровському історичному музеєві. Коли Дмитро Іванович водив по залах чоловіків, то, жартуючи, пояснював так:

- Мені дістався по жеребку козак, а Бахрушину - те, що в штанях.

Кожного разу це пояснення кінчалося вибухом дружного сміху.

Мистецькі вироби січеславців

«Містечко майстрів» розташувалося праворуч від історичного музею, біля пам’ятника Дмитру Яворницькому. Виготовив пам’ятник скульптор Володимир Наконечний. Відкрили його 8 листопада 1995 року на народні кошти до 140-річчя з дня народження академіка. До речі, серед учасників пленеру – заслужений художник України, голова Дніпропетровської організації Національної спілки художників України Василь Мірошниченко. Він є архітектором пам’ятника Яворницькому.

«Містечко майстрів» уже зранку вабило розмаїттям мистецьких витворів дніпропетровських майстрів. Учасники пленеру мали змогу на власні очі побачити вироби з бісеру, соломки, багато вишитого одягу, шалики в техніці батик, петриківський розпис, дитячі іграшки, малярські твори й багато іншого. Своє мистецтво демонстрували коваль і гончар. Бажаючі могли спробувати зробити вироби із глини. Усе це супроводжувалося виступами колективів художньої самодіяльності.