ТВОРЧИЙ ПОРТРЕТ ОЛЕКСІЯ ЯКУШЕНКА


ПОДОРОЖ ЖИТТЯМ ХУДОЖНИКА


 Олексій ЯкушенкоВІРА СЕРЕДА

Нещодавно в запорізькій галереї «Art L’» з успіхом пройшла персональна виставка акварельного живопису члена Національної спілки художників України, учасника міжнародних пленерів у Польщі й Сербії Олексія Якушенка. Митець представив понад чотири десятки робіт різних років, що найбільш виразно передають його живописну манеру, - пейзажі, натюрморти, портрети. У них - вічні цінності життя: краса природи й благородство людини.

 

 



Магія пейзажів і натюрмортів аквареліста

Милуючись цими творами, неначе вдихаєш чисте ранкове повітря. Одні з них насичені кольором, як, скажімо, барвисті натюрморти квітів або ж «Умань. Острів кохання», інші – делікатні й прозорі, як, наприклад, «Туман над Сновом» й інші полотна із серії «Седнів».

1983 року, перебуваючи в Седневському будинку творчості, Олексій Якушенко за півтора місяця написав понад сто робіт. У Седневі все надихає на творчість: природа, визначні пам’ятки культури. Частим гостем тут, у маєтку братів Лизогубів, членів Південного товариства декабристів, був Тарас Шевченко. У цій мальовничій місцевості знімалися сцени з художнього фільму за твором Миколи Гоголя «Вій» - у дерев'яній церкві містечка Седнів Хома служив панахиду по відьмі. Одне з полотен митця, що привертає увагу, - «Стара хатина в Седневі»: у ній відомий режисер Іван Кавалерідзе знімав фільм про Григорія Сковороду.

Олексій Якушенко – прибічник академічної манери зображення, він ніколи не відходив від неї, лише постійно удосконалював, не нехтуючи кращим досвідом колег.

На виставці експонувалася низка пейзажів, виконаних під час подорожей до Києва, Умані, Ленінграда, Криму, Кавказу («Кисловодськ», «Кавказький пейзаж», «Крим. Новий Світ», «У Софійському соборі»), поруч із ними – запорізькі краєвиди («На Старому Дніпрі», «Нічний пейзаж»).

Виставка завершувала свою роботу в переддень Дня металургів, до якого безпосередньо причетний Олексій Михайлович, бо протягом 15 років працював на заводі «Запоріжсталь»: спочатку художником-конструктором, а потім начальником бюро художнього конструювання. Тож не міг утриматися, щоб не виставити один із заводських пейзажів. Дивишся на нього й відзначаєш велич, скрупульозність і правдивість у зображенні металургійного гіганта.

Окрема експозиція презентувала натюрморти із квітів – вишукані барви троянд і айстр, яскраві маки, невибагливі ніжні польові квіти притягували з магічною силою. У кольорі навіть відчувався їхній аромат. Яскравість квітів динамічно підкреслено в інтер'єрі - «Свято в моєму домі» - де вони зображені в центрі й прикрашають житло й життя людини.

Історичний раритет

Привернула увагу акварель, що випромінює особливу чистоту й прозорість - «Бєлград. Вулиця князя Михаїла». На ній праворуч - академія мистецтв. Цей твір художник написав 1987 року, беручи участь у міжнародних пленерах у Пале й Вишеграді (Югославія). Картина має особливу історичну цінність. Під час югославських подій початку 90-х років минулого століття сусідня з вулицею князя Михаїла була вщент зруйнована під час бомбардування американськими військами: розбомбили посольство Китаю, міністерство оборони Югославії, інші споруди. В усіх будинках, зображених на картині, повилітали вікна, стіни почорніли від кіптяви. Наступного після бомбардування року Олексій Михайлович побував на цій вулиці - сербські колеги розповідали, що жителі всім миром рятували красу вулиці, відмиваючи кожен сантиметр стін будинків і пішохідного шляху.

Душа в портреті

З-поміж творів майстра є й портрети – «Жіночий портрет» (1974), «Портрет Лазо Савича» (2003), «Портрет Любо Павича» (2002), «Портрет молодої людини» (1975), «Портрет Люди Омельченко» (1974). Їх не так багато. Проте вони виразні, в них художник передає душу й настрій сучасника. На виставці експонувався «Портрет Олени Токової».

Деякі твори митець просто дарує. Так, створивши портрет заслуженого артиста Російської Федерації Сергія Рогожина, шкільні роки якого пройшли в Запоріжжі, Олексій Михайлович подарував твір матері співака Світлані Григорівні під час свого перебування в Санкт-Петербурзі минулого року.

Гоголь у творчості Якушенка

У центральній районній бібліотеці імені Леоніда Соболєва на Невській заставі відбулася персональна виставка Олексія Якушенка «Тиха украинская ночь» у рамках святкування 200-річчя Миколи Гоголя. Її ініціатором був Сергій Рогожин і його мати. Сергій - випускник запорізької СШ №76, учень покійної дружини художника, Любові Миколаївни, викладачки української мови й літератури.

Олексій Михайлович спеціально приїжджав у Санкт-Петербург на відкриття виставки. Місто білих ночей дороге його серцю - 1966 року під час навчання у Харківському художньо-промисловому інституті він тут проходив практику. Перші акварелі цього періоду – «Ленінград. Міський пейзаж» і «Ленінград. Біла ніч». Перша з них зберігається нині у фондах Запорізького художнього музею. 1986 року доля знову закинула його в Ленінград, і він написав серію тамтешніх пейзажів - «На Марсовому полі», «Вечір у Ленінграді», «Ленінград» та інші.

Особливе місце серед представлених на санкт-петербурзькій виставці робіт займали акварельні зображення української природи, місць, що такі близькі й знайомі були його великому співвітчизникові - Гоголю. Перш за все, акварелі серії «Седнів». Адже бабуся Миколи Гоголя була з роду Лизогубів. Цілком можливо, Гоголь знав і бачив Седнів саме таким, яким побачив і написав його Олексій Якушенко - з білими мазанками, вологим повітрям, сонячним теплом.

Виставку відвідало понад дві сотні людей. Серед них і російські митці, про що свідчать записи в книзі відгуків. Один із них належить відомій російській художниці Надії Володченко: «Чудовий світ відкрили Ви, світ щедрої душі. Дуже приємно бачити роботи «українського маестро» в Санкт-Петербурзі».

Незабаром бібліотека імені Соболєва відзначатиме своє 65-річчя. Олексій Михайлович сповнений бажання побувати на урочистостях разом зі своєю внучкою Оксаною, яка іноді на дозвіллі бере пензлика в руки.

Друге народження Олексія

Переходячи від однієї картини до іншої, неначе подорожуєш життям Олексія Якушенка.

Він народився 28 березня 1938 року в місті Макіївка Донецької області. Батько Михайло Пилипович працював шофером, мати Євдокія Кузьмівна – на металургійному підприємстві. У родині було троє дітей – Василь, Лідія й Олексій.

Із початком Великої Вітчизняної батька мобілізували на фронт. Коли фашисти окупували Донбас, мати вирішила перебратися з молодшим сином до родичів у Гуляйполе. Було це весною 1942 року. Йшли пішки, переважно вночі, щоб не загинути під бомбами ворога. Малий Олексійко сидів у санках, обкутаний подушками.

Нарешті дійшли до річки Гайчур. На протилежному боці їх уже очікував материн рідний брат Василь Кириченко. Він знав, що з дня на день мають прийти родичі з Макіївки. Міст німці розбомбили, тому річку треба було переходити по льоду. Лід деінде почав підтавати. Поруч були й інші люди, яким треба було потрапити на протилежний берег, навіть бричка, запряжена кіньми. Євдокія Кузьмівна вирішила прив’язати санки із сином до брички, щоб легше було йти самій. Рушили. Раптом десь на середині шляху кінь пробив копитом лід і разом із бричкою й санками, в яких був Олексійко, почав іти під лід. Тоді мати, яка йшла поруч, не роздумуючи, стрибнула у воду, щоб врятувати сина. Коли винесла його на берег, до неї підбігли брати Василь і Петро, допомогли дійти до будинку, який був неподалік.

- Того дня я народився вдруге, - зауважує Олексій Михайлович. – А річку, саме в цьому місці, де її переходили тієї весни, я зобразив на картині, коли вже став професійним художником.

В Олексія Якушенка Гуляйполю, яке стало для нього рідним містом, присвячена не одна картина – «Заріччя в Гуляйполі», «Річка Гайчур», «Вулиця в Гуляйполі», «Будинок моїх батьків», «Осінь у Гуляйполі», «На хуторі Зеленому», «На фермі», «Гуляйпільський пейзаж» та багато інших.

Час від часу в місті свого дитинства Олексій Михайлович влаштовує виставки своїх робіт, як персональні, так і з нагоди ювілейних дат Гуляйпільського району. Робить щедрі подарунки. Так, у травні 1987 року після проведення персональної виставки він подарував Гуляйпільському районному будинку культури 26 своїх творів. У січні 1999 року під час персональної виставки з нагоди 60-річчя Олексія Якушенка в Гуляйполі його твори переглянув перший наставник Віктор Григорук і залишив такий відгук: «Чарівна! Величава виставка! Із 60-річчям Вас! Акварель проста і ясна! Така велична, як велична будівля академії мистецтв».

А був Якушонком

Але повернемось у дитинство майбутнього художника. Батько після війни влаштувався працювати шофером. Порадившись із дружиною, вирішили залишитись у Гуляйполі назавжди. Згодом купили будиночок.

Найбільш яскраві дитячі спогади Олексія Михайловича – це як дід Пилип навчав його читати й писати на Дачному хуторі, що під Гуляйполем. Олексій закінчив спочатку Подолянську початкову школу №2, а до восьмого класу навчавсь у Гуляйпільській школі №1, ще в старому її приміщенні.

У 1953-54 роках він відвідував студію образотворчого мистецтва під керівництвом Віктора Григорука. Віктор Петрович – професійний художник, отримав освіту в Ленінграді, проте через хворобу змушений був перебратися на південь. Саме він прищепив Олексію велике бажання стати художником, навчив основам образотворчого мистецтва (живопис, малюнок, композиція). Олексій згодом і став ним, закінчивши спочатку Дніпропетровське художнє училище, а потім Харківський художньо-промисловий інститут. Удома, як пам'ять про ті часи, Олексій Михайлович зберігає свої перші учнівські роботи «Куріпка» й «Фазан» — у них уже тоді відчувалась талановита рука майбутнього майстра.

16-річним хлопцем приїхав він на навчання у Дніпропетровськ. Із теплотою згадує талановитих викладачів училища.

Один із них – Микола Степанович Погрібняк – учень Опанаса Сластьона. Він прищеплював майбутнім художникам кращі реалістичні традиції. Його власні численні олійні й акварельні пейзажі навчали через мистецтво осягати життя й працю. Колись художнє училище розташовувалося в одному приміщенні з художнім музеєм, тож Микола Степанович мав унікальну можливість показувати своїм студентам найцінніші музейні скарби, недоступні для більшості відвідувачів. Видатним педагогом із напрямку реалізму в живопису для Олексія Якушенка був Олександр Семенович Куко - учень Федора Кричевського, класика українського модернізму, який свого часу навчався у Відні у Густава Клімта.

І ще одна цікава подробиця із життя Олексія Якушенка, яку він повідав під час нашої розмови:

- Моє справжнє прізвище – Якушонок. Трапилося так, що паспорт я отримав, уже навчаючись у Дніпропетровському художньому училищі. Молодий був, батьків поруч не було, тож не одразу помітив, що в документ вкралася помилка – Якушенко. Коли ж закінчував училище, то треба було принести метрику, бо я ж був зачислений як Якушонок. Мама стрибала в Гайчур, коли я тонув, разом із документами, тому й у метриці деякі літери стерлися, в тому числі й останні букви прізвища. Тож, так і залишився я в документах Якушенком.

Доленосний лист

Після закінчення інституту життя і творчість Якушенка пов'язані із Запоріжжям і заводом «Запоріжсталь», де він працював із 1967 по 1982 рік – спочатку художником-конструктором, потім організував бюро художнього конструювання й очолював його. Разом зі своїм колективом він брав участь у створенні й оформленні музею «Запоріжсталі».

Тут стали у пригоді знання, отримані від інститутського викладача, одного з піонерів художнього конструювання в Україні Василя Дмитровича Єрмилова. Він уже тоді працював у галузі інтер’єра.

- Це був високий, міцної статури чоловік (1894 року народження – Авт.) із крупними, навіть грубуватими рисами обличчя, міцно стиснутими тонкими вустами й проникливим поглядом, - розповів Олексій Михайлович. – 1915 року він брав участь у складі Кавказького кавалерійського корпусу в боях у Персії, був поранений і контужений, нагороджений Георгіївським хрестом четвертого ступеня. 1918 року його знову мобілізували на війну.

Але чи став би наш художник запоріжцем, якби не лист від 30.01.1967 року, якого металургійний завод «Запоріжсталь» надіслав ректору інституту з проханням направити на завод випускника Олексія Якушенка, якому підприємство пропонувало посаду старшого інженера-конструктора й обіцяло забезпечити житлом.

Ще одна цікава деталь - спільно з проектним відділом бюро Олексія Михайловича розробляло дизайн і креслення головної новорічної ялинки Запоріжжя на площі Фестивальній. Прораховувалася довжина кожної гілочки, щоб ялинка була не лише високою, а й пишною. Не така конусоподібна, як нинішня, що зовсім не схожа на лісову красуню.

Протягом цих років металургійний комбінат, який ми звикли вважати не найестетичнішим об'єктом, в акварелях художника стає витвором мистецтва. Він створює своєрідний літопис індустріального Запоріжжя, правдиво й точно фіксуючи в своїх творах живописні пейзажі «Запоріжсталі», Дніпрогесу, будівництво Дніпрогесу-2, шлюзів, створює цикл «Будівництво Запорізької атомної станції».

Тож цілком логічна його участь у художніх виставках, присвячених 50-річчю й 65-річчю «Запоріжсталі».

Мистецтво не має кордонів

Уперше Олексій Якушенко в складі творчої міжнародної групи побував на творчій базі Міжнародного пленеру «Осетніца-85» Легницького воєводства в Польській Народній Республіці. Це була гарна й повчальна школа обміну досвідом між колегами й нова форма роботи для нього як художника. Завершився пленер вернісажами робіт учасників у містах Лубін, Легниця й Варшава. Запоріжець виставив твори «Озеро в Пьотровитцях», «Ранок на річці Скорій», «У селі Кондрадувка» та інші. Чотири його акварелі придбала Варшавська національна галерея сучасного мистецтва.

Із 1987 року, побувавши одного разу в сербському краї, Олексій Михайлович регулярно до 2005 року брав участь у сербських пленерах і виставках. На його очах пройшло перетворення країни, яку він відвідував, - від Соціалістичної Федеративної Республіки Югославії (до 1992 року) до Союзної республіки Югославії, яка проголосила себе правонаступницею СФРЮ (утворили її Сербія й Чорногорія) з 27 квітня 1992 року і модернізована 2003 року в Союзну державу Сербія і Чорногорія (до 2006 року). 05.06.2006 року Сербія стала незалежною державою, столиця якої - Бєлград.

Пам’ятною для нього є участь у виставці «По землі Сербії», на якій він продемонстрував 25 своїх кращих творів. Відбулася вона в серпні 1997 року в будинку культури міста Лозніце. Запропонували й допомогли її організувати запоріжанка, співачка Запорізької філармонії Наталя Перко зі своїм чоловіком, сербом Станко Деспотовичем. Твори, створені митцем у Сербії були подаровані галереї клубу. Виставка пройшла вдало й наступного року художника запросили на пленер у Пале (Сербія).

Із 27 листопада по 20 грудня 1998 року Олексій Якушенко разом зі швейцарськими художниками - Гі Оберсоном із міста Фрібург і Жільбером Полі з Женеви виставили свої твори в галереї мистецтв Культурного центру міста Ромон (Швейцарія).

А в грудні 1998-го він – учасник художнього пленеру сербськими містами Каленич, Лозниця, Варварин, Вишеград, Пале із підсумковою виставкою в Бєлграді. Художник-академік із Бєлграда Сергій Іванович, оглянувши роботи Олексія Якушенка, сказав: «Таємниця найвищої майстерності Олексія Якушенка полягає в чистоті образотворчого знака. У наш час, на жаль, «порядність» у техніці роботи це - як любов до людини й природи».

У жовтні 1999 року митець взяв участь у приватному пленері відомого сербського художника, вченого Міліча од Мачви в Бєлграді.

На Міжнародному пленері у Сербії «Вишеград-2001» Олексій Якушенко здобув бронзову медаль. А 2004 року у Вишеград прибули представники понад 20 країн. Керівником пленеру був відомий сербський художник Бранко Нікітович. Підсумкову виставку митців відвідав прем’єр-міністр Сербії Воїслав Коштуніца. Олексій Якушенко представив дві свої роботи - «Зимовий пейзаж» і «Церква».

Серед сербських митців у Олексія Михайловича є добрі друзі. Один із них – колекціонер Душан Глігорич із Лозниці. Він був першим, хто розпізнав талант і полюбив мистецтво Якушенка, до того ж допоміг у скрутну годину. У його колекції близько чотирьох десятків картин художника.

Ще один гарний приятель - бєлградець Божа Ковачевич. Його майстерня розташована за 230 кілометрів на південь від Бєлграда, на горі Златибор, висота якої 1496 метрів. За 309 кілометрів від гори - Адріатичне море. Гора обдувається вітрами з усіх боків. Тут Божа живе й працює понад десять років. Це - оаза спокою й здоров'я. Своїй назві гора зобов'язана специфічному і єдиному виду хвойних дерев – «золотому бору».

Любитель мистецтва, бєлградський колекціонер Мілун Тасіч теж зацікавився роботами Якушенка. Лише в його колекції можна побачити акварель «Дім моїх батьків». У Мілуна є дочка Івана. Олексій Михайлович написав нещодавно «Портрет дочки Мілуна Тасіча».

Поїздки на пленери в Польщу й Сербію відкрили стару істину, що мистецтво не має кордонів, а при створенні пленерних робіт у митця виникає надзвичайне відчуття й сприйняття навколишнього світу, що згодом виливається в прекрасні твори. Олексій Якушенко надає перевагу акварелям, оскільки саме цей складний і водночас простий матеріал здатен передати захоплення та мінливість творчого мотиву.

Роботи митця нині прикрашають художні музеї й приватні колекції у багатьох містах України й інших країнах світу - Польщі, Сербії, Японії, Німеччині, США, Фінляндії, Швеції. Він є членом художньо-культурного товариства імені Вука Караджича в Лозніце (Сербія). Не один десяток робіт подарував митець місту свого дитинства, тож мріє, щоб у Гуляйполі була картинна галерея, яку прикрасять і його твори.

 

Під час виставки в запорізькій галереї «Art L’» молодь жваво цікавилася творчістю Олексія Якушенка
Під час виставки в запорізькій галереї «Art L’» молодь жваво цікавилася творчістю Олексія Якушенка

Олексій Якушенко. Акварель «Гайчур - ріка мого дитинства» (1980)
Олексій Якушенко. Акварель «Гайчур - ріка мого дитинства» (1980)

 

 Акварель «Бєлград. Вулиця князя Михаїла» (1987) має особливу історичну цінність

Акварель «Бєлград. Вулиця князя Михаїла» (1987) має особливу історичну цінність

 

«Сутінки». Із серії «Осетніца», Польща (1985) 

Картину «Будинок моїх батьків» (2008) можна нині побачити у приватній колекції Мілуна Тасіча в Сербії

 

Картину «Будинок моїх батьків» (2008) можна нині побачити у приватній колекції Мілуна Тасіча в Сербії
«Сутінки». Із серії «Осетніца», Польща (1985)

«Портрет дочки Мілуна Тасіча» - одна з недавніх робіт Олексія Якушенка
«Портрет дочки Мілуна Тасіча» - одна з недавніх робіт Олексія Якушенка

Натюрморти з квітів Олексія Якушенка притягують із магічною силою. «Яхоринський натюрморт» (1998)
Натюрморти з квітів Олексія Якушенка притягують із магічною силою.
«Квіти» (1989)

Натюрморт Олексія Якушенка «Квіти» (1989)
«Яхоринський натюрморт»  Олексія Якушенка (1998)