Дата

Віра СЕРЕДА

30 листопада талановитому співакові й справжньому українцю, Громадянину з великої літери, послу української пісні за кордоном, народному артистові України, лауреату Шевченківської премії, незабутньому Назарію Яремчуку виповнилося б 59. П’ятнадцять років тому в розквіті таланту обірвалося його життя, та й досі лине з радіоефіру його голос, звучать у його виконанні прекрасні пісні. Назарія пам’ятають не лише у великих містах, бо до останнього подиху не цурався він сіл і селищ, де бував з концертами. Пам’ятає його запорізька земля. Він живий у наших серцях. 

 

Упорядковуючи власний архів про співака, нарахувала понад 140 відомих пісень у його виконанні. Серед них – «Пісня буде поміж нас», «Червона рута», «Водограй», «Два перстені» Володимира Івасюка, «Незрівнянний світ краси», «Горянка», «Матіола», «Зачаруй» Левка Дутковського, «Гай, зелений гай», «Родина», «Чуєш, мамо», «Лиш для тебе» Олександра Злотника, «Писанка», «Молюсь за тебе, Україно», «Стожари» Павла Дворського, «Скрипка грає», «Як я тебе кохав» Ігоря Поклада, «Вперше», «Знов я у гори іду», «Мій край» Миколи Мозгового, «Гей, ви, козаченьки», «Дай, Боже, радості», «Запорозькі козаки» Геннадія Татарченка… Серед поетів, що писали для нього – Михайло Ткач, Юрій Рибчинський, Вадим Крищенко, Андрій Демиденко, Юрій Рогоза, Володимир Кудрявцев та багато інших.

Мені пощастило доторкнутися до творчості Назарія Яремчука – його концерти у Запорізькому концертному залі імені Глінки та виступи на острові Хортиця під час святкування 500-річчя Запорозького козацтва пам’ятаю до найменших дрібниць. Він часто бував улітку у Бердянську, що на Азовському морі. Під час виступу Назарія завжди панувала піднесена атмосфера, а співак вражав якоюсь особливою енергетикою.

Коли вперше почула чарівну мелодію «Червоної рути», що заворожила з першого ефіру, не могла не звернути увагу на красеня-юнака - молодого Назарія Яремчука. Згодом пісні «Смерічки» покликали у подорож на Буковину. Відвідала й невеличке гірське містечко Вижниця, де керівник ВІА «Смерічка» Левко Дутковський відкрив талант майбутніх народних артистів Назарія Яремчука й Василя Зінкевича. У Вижниці намагалася якомога більше дізнатися про цей ансамбль та його солістів. Пам’ятаю, як шукала тоді будинок родини Яремчуків, щоб побачити, де зростав талановитий юнак.

Там мені пощастило познайомитися з Галиною Росинець (по чоловіку Левіною), яка приїхала в цей край зі сходу, полюбила його й залишилася назавжди. Вона показала мені Будинок культури, де вперше пролунали пісні «Смерічки», показала документальні кадри про виступ колективу на полонині.

Назавжди зберігся в моїй пам’яті концерт 1981 року у Запоріжжі. Неначе передчуваючи, що цього дня станеться щось надзвичайне, прийшла задовго до його початку. І… О, диво! Побачила свого кумира, який щойно повернувся з Міжнародного конкурсу естрадної пісні «Братиславська ліра», здобувши там приз «Улюбленець публіки». Не знаю, як це сталося, але ноги самі привели до нього. Познайомилися. Розповіла про те, що саме його пісні спонукали мене до подорожі на його рідну Буковину, де дійсно побачила «незрівнянний світ краси», оспіваний в одній із його перших пісень. Яке неповторне враження справив на мене Черемош, що, наче змійка, вився поміж горами. Я стояла на гірській вершині, а з усіх боків мене оточували зелені Карпати. Це така неповторна краса!

Назарій розповів, що нещодавно повернувся з Праги, де виконав пісню Раймонда Паулса на слова Андрія Дементьєва «Я тебя рисую».

- Це найважливіша подія в моєму житті з творчого боку, - сказав він. – Побути серед таких майстрів європейського естрадного мистецтва як Вацлав Нецкарж, Марцела Лайферова, Панайот Панайотов… Це для мене було самоствердженням того, що я роблю протягом довгих років (правильно чи неправильно).

Дуже вразило мене те, як легко було з ним розмовляти – а це ж уже був заслужений артист України, дуже популярний співак. Запорізький зал шаленів після кожної його пісні. Жодних ознак зіркової хвороби. Не кажу вже про те, що це був дуже красивий чоловік. Але він умів бути дуже яскравим, рухливим на сцені й непомітним, скромним серед людей. Тоді й не гадала, що автограф, який залишив мені митець на згадку на скромному фотознімку з журналу «Україна», буду зберігати як найдорожчу реліквію.

Була друга й остання зустріч у Запоріжжі. Не хотілося бути нав‘язливою, тому після останнього, як виявилося багато років потому, його концерту в Запоріжжі, не стала турбувати артиста. Вийшла з концертного залу, підійшла до афіші, довго її роздивлялася, ще подумки перебувала у полоні пісень, що прозвучали. Коли вже вирішила йти додому, застигла від несподіванки. До мене прямував Назарій Яремчук. Не думала, що впізнає, адже попередня зустріч була миттєвою. До того ж таких зустрічей із шанувальниками в митця, як гадала, було нелічено. За його словами, зустрічі зі справжніми шанувальниками для нього особливі. Вони дуже допомагають у творчості. Розповів про синів, що підростають, уже ходять до школи й знають увесь його репертуар. А влітку їздять із ним на гастролі й спостерігають з-поза лаштунків за всіма його виступами.

Ще й досі не можу повірити, що Назарія нема серед нас. Докоряю собі, що так і не зібралася хоча б на один із його концертів у Києві незадовго до його смерті. Але хто ж про це знав?!

Він мріяв і готувався до 25-річчя своєї творчої діяльності в Київському Палаці культури «Україна» у вересні 1995 року. Запрошував своїх творчих побратимів, колег по сцені.

Концерти «Пісня залишилась поміж нас» відбулися 23-24 вересня, але вже без нього. Я була в залі, слухала спогади друзів-артистів та співавторів пісень Назарія, які склали шану пам’яті великому митцю, серед них: Василь Зінкевич, Марія Ісак і Віктор Морозов, Павло Дворський, Іннеса Братущик і Орест Хома, Лілія Сандулеса, Анатолій Матвійчук, Мар’ян Шуневич, Іван Мацялко, Віктор Шпортько, Михайло Ткач, Юрій Рогоза…

Поет Вадим Крищенко розповів про останні дні митця, про те, як усі сподівалися на його одужання. Зробив передмову пісні «Співець», що мала прозвучати:

- Коли я задумав написати цю пісню? Не знаю. Чи після трагічного телефонного дзвінка, чи коли доторкнувся до захололого чола, коли він лежав у вишиванці, чи на Співочому полі в Києві, коли він виконував востаннє пісню «Родина» й махав рукою глядачам, неначе прощався. Написав вірші й зателефонував Геннадію Татарченку. Музику композитор створив дуже швидко. Запропонували ми її Іво Бобулу – земляку Назарія.

Ця пісня прозвучала на концерті. Глядачі не могли стримати сліз.

Звучали також пісні із репертуару Назарія у виконанні його друзів і колег. А в першому ряді сиділа дворічна донечка Назарія Марічка зі своєю мамою Дариною. Нині Марічка навчається вокальному співу в Київській муніципальній академії естрадно-циркового-мистецтва імені Леоніда Утьосова у народного артиста України Іво Бобула, заочно оволодіває знаннями на факультеті міжнародних відносин (відділення міжнародної інформації) в Чернівецькому національному університеті. Тож є надія - пісня Назарія буде жити.

На знімку:

 

Фото із журналу з автографом Назарія Яремчука