ЖИТТЯ В ПІСНЯХ І СЕРЦЯХ

 

ВІРА СЕРЕДА

30 червня – День пам’яті народного артиста України, лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка Назарія Яремчука. 16 років тому на злеті передчасно обірвалося його життя, проте він продовжує жити в серцях тих, кому він дорогий. У кожному творі - часточка душі співака. Коли лунають його пісні, оживає образ талановитого митця, забути який просто неможливо – у ньому поєдналися любов до України, матері, родини, коханої, природи, роздуми про добро і зло, мрії про майбутнє.

 

«Назарій мене за руку привів на Чернівецьке телебачення»


Назарій Яремчук неодноразово бував у Запорізькому краї. Тож не випадково в його репертуарі є пісні, присвячені козацькій тематиці. Один із яскравих творів – «Гей ви, козаченьки» Геннадія Татарченка на вірші Вадима Крищенка. Ось розповідь Вадима Дмитровича: «Пам’ятаю, як ще до проголошення незалежності Яремчук уперше виконав «Гей ви, козаченьки». Там були такі слова: «Щоб іскрилась Україна на гетьманській булаві». І взагалі весь текст був наснажений почуттям національної гідності. Так ось: коли він заспівав, зал дружно встав. Я бачив, як у Назарієвих очах заіскрились сльозинки. Отже, тема національної гідності для нього не була прохідною. Ця пісня згодом стала для нього ніби візитівкою...» («Кримська Свiтлиця», 18.01.2008).

Запоріжці пам’ятають виступ Назарія Яремчука із цією піснею на славному острові Хортиця. Із 1973 року він неодноразово приїздив до нас із концертами у складі вокально-інструментального ансамблю «Смерічка», 1991 року був членом журі фестивалю «Червона рута». Незабутній слід залишив він не лише в серцях шанувальників, а й у долі запорізьких митців. Із теплотою в серці згадує його відомий запорізький композитор і співак, заслужений працівник культури України Анатолій Сердюк.

Анатолій познайомився з Назарієм Яремчуком у серпні 1991 року на «Червоній руті» в Запоріжжі. Сталося це після конкурсного виконання пісні Анатолія Сердюка «Вставай, Україно!» на вірші Дмитра Павличка. Назарій схвально відгукнувся про пісню й запропонував Анатолію взяти участь у фестивалі «Буковинська весна» наступного року.

- Проте поїздка в Чернівці відбулася вже восени цього ж року, - поринає в спогади Анатолій. – На моє ім’я прийшло персональне запрошення Чернівецького облвиконкому для участі у складі Запорізької делегації в святкуванні 370-ї річниці перемоги Запорозького козацтва над турецьким військом у Хотинській битві. Так я вперше побував у Чернівцях. Посприяв цьому Назарій. Найбільш величними та урочистими для мене стали тоді дві події: освячення кургану Козацької Слави та відкриття пам’ятника гетьману Петрові Сагайдачному. І звичайно ж, участь у концертній програмі й спілкування з Назарієм Яремчуком. Наступного року я знову поїхав у Чернівці на фестиваль «Доля», де отримав друге місце в номінації «Авторська пісня».

Я дуже вдячний Назарію за підтримку. Він мене познайомив із легендарними людьми. Безкорислива душа, він, можна сказати, за ручку привів мене на Чернівецьке телебачення до звукооператора та режисера Василя Стріховича й не просто порадив мене записати, а наполягав, щоб мене записали. Саме там створили мій перший кліп на пісню «Скрипка». Із подачі Назарія відбулося моє знайомство із відомим радіожурналістом Миколою Смолінським, який запросив мене для участі в програмі «У нас на Буковині». Дуже часто мої пісні лунали по Чернівецькому радіо й телебаченню. У мене там з'явився свій глядач, багато прихильників.

- Про що ви говорили з Назарієм Яремчуком? Яке враження він справляв на вас?

- Про музику, про життя, про Україну. Коли спілкувалися за чарчиною, то, скажімо, з іншими знаними артистами було не так просто, як із Назарієм. Із ним було надзвичайно легко. Я, наприклад, намагався йому довести, що в мене вже є нові гарні пісні, наприклад, «Скрипка». Він її чув, знав, але завжди мене повертав на пісню «Вставай, Україно!» Казав: «Це – найкраща пісня». Для мене ж найкраща – нова пісня. Проходить деякий час, тоді вже бачу її в порівнянні з іншими. А він говорить: «І ця гарна, і ця, а «Вставай, Україно!» - найкраща. Співай її, або роби такого плану ще».

- Пригадую, що ви планували його виступ у вашому концерті 27 лютого 1994 року в Запоріжжі. Чому він не відбувся?

- Багатьох чернівецьких митців я запрошував на цей концерт. Але через величезну інфляцію цей концерт декілька разів переносився. Павло Дворський і Назарій Яремчук хотіли взяти в ньому участь. Назарій узагалі мені казав: «Якщо я буду десь поблизу Запоріжжя, клич мене, або давай я буду кликати тебе в свої концерти: можеш приїхати й заспівати кілька пісень у моєму концерті». На жаль, на цей концерт у Запоріжжя він так і не приїхав: я переносив свій, а в Назарія починалися заплановані заздалегідь концерти. Але декілька пісень я все ж таки заспівав у спільних із Яремчуком концертах у Румунії та на Буковині. Співали ми разом із ним також після концертів, уже за столом.

- Коли востаннє бачилися з Назарієм?

- У Чернівцях, ми виступали в невеличкому райцентрі (здається, в 1994-му, тоді ще, пам'ятаю за концерт платили не грошима, а продуктами). А 30 червня 1995-го Назарія не стало. 1993 року, коли ми разом їздили в Румунію, на Міжнародний фестиваль української пісні, багато фотографувалися. Мене попереджали, що там трапляються крадіжки. І треба ж такому статися - украли мої речі, де був фотоапарат із плівкою, документи. Так і не залишилося пам'яті про Назарія на світлинах. Можливо, такі фото є у когось із чернівецьких журналістів.

- А які випадки вам особливо запам’яталися?

- Протягом декількох років я був учасником фестивалю «Доля» в Чернівцях. Якось складали програму гала-концерту. Одного з переможців режисер не захотів включити до програми концерту, мотивуючи тим, що він переміг, і цього вже досить. Він ще молодий, а в гала-концерті мають виступати визнані майстри. Назарій Яремчук не погодився з ним. Але режисер наполягав на своєму. Тоді Назарій сказав: «Добре. Я маю співати три пісні, але заспіваю лише дві. А замість моєї третьої хай прозвучить пісня у виконанні цього молодого виконавця». Таке благородство міг проявити не кожен визнаний майстер. Доброзичливість, підтримка молоді – це одна з притаманних йому рис.

- Чи брали ви участь у концертах пам’яті Назарія?

- У березні 2007 року у Львівському оперному театрі відбувся концерт пам’яті народного артиста України Назарія Яремчука з нагоди його 55-річчя, що тривав три з половиною години в переповненій залі. На нього прибули ті, хто знав великого артиста, творив для нього свої пісні, кому він допоміг у творчості: знані поети Вадим Крищенко та Андрій Демиденко, відомі композитори - Олександр Злотник, Геннадій Татарченко, Остап Гавриш, гурти «Смерічка» (склад 1970 року), «Дзвони», «Чорні черешні», народні артисти України Мар’ян Гаденко, Анатолій Матвійчук, заслужені артисти України Павло Мрежук та Алла Попова, Любов та Віктор Анісімови. Під час концерту запрошені ділилися спогадами про великого артиста. У концерті взяла також участь дочка Назарія Марічка (їй на той час було 14 років, вона тоді навчалася в музичній школі, серйозно займалася вокалом із педагогом Оксаною Кирилюк). У залі була присутня дружина митця Дарина Яремчук. Я виконав дві пісні: «Моя Україна» та «Ми – один народ».

Буковина готується до ювілею

Нині Марічка Яремчук уже перейшла на третій курс Київської муніципальної академії естрадно-циркового-мистецтва імені Леоніда Утьосова й Чернівецького національного університету, де навчається заочно. Готується взяти участь в урочистостях із нагоди відзначення 60-річчя з дня народження свого батька в листопаді цього року.

За словами народного артиста України Левка Дутковського, якого по праву можна вважати «хрещеним батьком» майбутнього видатного артиста, готуються до ювілею й у Чернівецькій філармонії. Серед основних заходів – встановлення меморіальної дошки на приміщенні обласної філармонії, в якій працював співак, відкриття кімнати-музею в обласній філармонії, фестиваль сучасної української естрадної пісні, на який запросять представників із різних областей України. Гала-концерт учасників і гостей пройде в залі філармонії, а в день народження Назарія Яремчука – у Вижницькому будинку культури, де вперше у листопаді 1969 року вийшов на сцену майбутній народний артист України.

У Чернівецькому краєзнавчому музеї, де цілий зал присвячений митцям, яких об’єднала «Смерічка», також іде підготовка до ювілею Назарія Яремчука. Ось що розповіла завідувачка науково-методичного відділу музею Євдокія Гаврищук:

- Перш за все, ми доповнимо експозицію публікаціями про Назарія Яремчука, що вийшли з березня минулого року. Додамо нові світлини про виступи Марічки Яремчук, її концертну рекламну продукцію. Цього тижня я планую поїздку у Вижницю, де на території школи-інтернату ми хочемо відкрити музей. При оформленні експозиції хочемо зосередити увагу на трьох акцентах: природі, яку оспівував Назарій, історії вокально-інструментального ансамблю «Смерічка» й етнографічному, але щоб останній не дисонував із експозицією Вижницького училища ужиткового мистецтва.

«Червона рута» повертається?

Пропонуємо вашій увазі уривки інтерв'ю з Назарієм ЯРЕМЧУКОМ під час його перебування в Запоріжжі на фестивалі «Червона рута» (Музичний додаток до часопису «Червона рута», №2, 1992 рік, стор.3).

- Чи не виникає остраху, що відмежувавшись від року й авторської пісні, фестиваль зациклиться на солодко-попсовій музиці або, ще гірше, скотиться до щирої української шароварності, на яку патріотично натякала розроблена панами Тарасом Мельником й Анатолієм Калиниченком творча концепція запорізької «Червоної рути»?

- Це буде конкурс не попсової, а популярної музики, що передбачає широкий спектр - від класики до найновішого авангарду. Щодо концепції автентичності, то вона відрізняється від тієї, яку мають на увазі Мельник, Шусть і Грицишин. Якщо ми візьмемо для прикладу автентичного гуцула з полонини, котрий цілком в народних традиціях грає на сопілці, хай і трохи фальшиво, то це лише основа, і на ній не можна зупинятися. Бо ж музика це глибоке переплетіння ритмів. Мистецтво Америки збагачується ритмами всіх народів світу, в тому числі й українського, але це робиться без банального копіювання. Чому ж ми повинні створювати цього року вже залізну духовну завісу з віночків і вишиванок, а не брати й осмислювати зі світової скарбниці все найкраще?

- Остання «Рута» успішно посприяла падінню престижу фестивалю, можливо, й через те, що про автора «квітки надії» ніхто навіть не згадав. Чи не завдяки цьому останній «Вернісаж-92» раптово набув значення Олімпу української музики?

- Стосовно «Вернісажу» - це було найбезсоромніше знущання над нашою піснею. Повна відсутність нових творів, зате майже щоденна самореклама по телебаченню кількох речей Штиня та Білик. Той же випадок, що в Запоріжжі – і там, і в Києві директори працювали виключно на себе, а не задля розвою пісенного мистецтва. Ще й випустили американського співака після українських виконавців - милуйтеся, мовляв, контрастом. Як можна було їх порівнювати, яке взагалі мали право це робити?

А ім'я Володимира Івасюка, безперечно, повернеться «Червоній руті». Один із ГОЛОВНИХ ПРИЗІВ так і називатиметься - імені ВОЛОДИМИРА ІВАСЮКА. Він прирівнюватиметься до звання лауреата і вручатиметься ЗА КРАЩЕ ВИКОНАННЯ ЙОГО ПІСНІ. Але ніхто нікого не примушуватиме під час конкурсу обов'язково співати Івасюкові твори. ЯК НА МЕНЕ, ТО ТАКИЙ ПРИЗ Я ВРУЧИВ БИ в Запоріжжі «ТАНДЕМУ» - до їхнього репертуару входила «Не згаси вогонь», котру вони виконали чудово.

Потім, коли все вдалося б, є надія організувати «Вернісаж» силами переможців усіх «Рут» фестивалю авторської пісні «Оберіг», рок-музики «Тарас Бульба», що відбувся в Дубно. У цьому має допомогти координаційний центр у Києві. Лауреати ж нового чернівецького фестивалю повинні будуть дати три концерти на батьківщині Володимира - у Кіцмані, у Вижниці, де народилася «Смерічка», й у Хотині. Хотілося б також започаткувати фестивальну традицію, коли все дійство закінчуватиметься, переможці посадять алею «Червоної рути» зі смерек.

- Та повернемося від мрій на грішну землю. Гіркий досвід останніх років показав, що на концерти, навіть найкращі, рідко збираються повні зали...

- Передбачаю, що основними глядачами у нас будуть діти, учнівська молодь, студенти. Для них квитки продаватимуть на пільгових умовах. Будуть і абонементи на всі заходи «Червоної рути». Хто придбає їх, матиме певну знижку.

Серед інших проблем, звичайно, фінансові. Найскладніші труднощі ще попереду й пов'язані з підвищенням цін, запровадженням національної валюти. Щоправда, вже є спонсори...

- Як відгукнулися «верхи» на ідею проведення фестивалю у Чернівцях?

- Я був на прийомі у міністра культури України Лариси Хоролець. Вона погодилася, хоч справа затримується через елементарний папірець, на якому досі нема штампу міністерства. Перед тим було звернення групи митців за підписами Василя Зінкевича, Анатолія Мокренка, Ніни Матвієнко та Павла Дворського до комісії з питань культури Верховної Ради республіки. У парламенті оргкомітет фестивалю вже заручився підтримкою народних депутатів Леся Танюка, Степана Пушика, Володимира Яворівського, Георгія Ходоровського.

Анатолій Сердюк із Марічкою й Дариною Яремчук (Львів, березень 2007 року)