ВІРА СЕРЕДА
Володимир Луців (25.06.1929) - легендарний всесвітньовідомий співак-бандурист, українець за походженням, який попри 86 років прибув із Лондона, щоб ушанувати Богдана Весоловського. До цієї дати видавництво «Дуліби» видало компакт-диск творів Володимира Луціва «Біжить доріжка» (упорядник Орест Цимбала). На ньому, зокрема, й пісні Богдана Весоловського у виконанні Луціва: «Очі», «Сокіл», «Одинокий риболов», «Чумацький шлях», «Біжить доріжка». На заході видавали велику кількість записів його творів, а в Україні до 2007 року не було жодного. За сприяння львівського співака, очільника МО «Ревіа» Ореста Цимбали видано компакт-диски Луціва: «Кращі пісні» («Укрмюзік», 2007), «Українські пісні й думи» («Наш формат», 2008), колекція з трьох дисків («Наш формат», 2009 – «З Україною в серці», «Міжнародні пісні», «Українські народні пісні й думи»).
Володимир Луців був першим українцем, який під псевдонімом Тіно Вальді став переможцем конкурсу Євробачення 1961 року. Були й інші нагороди й відзнаки: срібна медаль за виступи на кораблях «Квін Мері» й «Квін Елізабет» (1970), почесні грамоти Штату Массачусетс (США, 1966), Українського конгресового комітету Америки (США, 1980), Світового Конгресу Вільних Українців (Канада, 1981), Львова (1998), Києва (2000), медаль святого Володимира Великого Світового конгресу українців (Канада, 2008) та інші. Володимир Луців - лауреат Міжнародної премії імені Володимира Винниченка (Київ, 1993). Нагороджений орденом «За заслуги» другого ступеня (Київ, 2008).
Співак люб'язно погодився розповісти читачам «Письменницького портала Пилипа Юрика» про себе, творчість та участь у громадському житті України.
Мусимо боронити все добре, святе для нас, щоби втриматися, як нація
Пан Володимир із захопленням сприйняв виступи молодих конкурсантів, висловив велику подяку голові оргкомітету фестивалю Ігорю Осташу, всім іншим причетним до цього заходу.
- Мрію, щоб прекрасна пісня Весоловського дістала відгомін у Європі й на Американському континенті, - додав він. - Нинішня ситуація в Україні прикра – існує певний поділ країни, але треба пригадати собі, який поділ тоді був – танго, чарльстони, фокстроти з одного боку й Голодомор на великій Україні, заслання в Сибір і розстріли. Ми мусимо це пам'ятати й знати, чи хочемо до такого страшного вертатися, а якщо ні, то мусимо боронити все те, що маємо за добре, святе для нас, щоби ми втрималися, як нація.
Мистецькі заходи - за покликом серця
Упродовж десятиліть Володимир Луців організував 25 міжнародних турне для великих хорів, танцювальних колективів й окремих виконавців від Європи до Америки й навпаки – зокрема, для хору «Гомін» і танцювального ансамблю «Орлик» (з Англії до США й Канади, 1974), для хору «Думка» (з США в Європу, 1985), хору «Голоси Рідженсі» (з Англії в Україну, 2007). Крім того, він - знаний журналіст, ініціатор мистецьких виставок.
- Пане Володимире! Розкажіть, будь ласка, про найяскравіші мистецькі ініціативи в Україні.
- 2012 року я привозив в Україну голландський хор, який співає лише українською мовою. Усі хористи були вбрані в українські строї. Ми виступали в Донецьку, Кривому Розі, Черкасах. Я представляв кожний їхній номер – для глядачів це було відкриття, вони плакали.
Я багато робив в Україні такого, що потрібно робити, наприклад, був причетний до Першої міжнародної конференції по боротьбі зі злочинністю й нелегальним наркобізнесом 1994 року в Києві. Знав двох міністрів МВС, тож возив ансамбль пісні й танцю МВС України в США 1995 року. Організовував також багато різних церковних заходів, зокрема, до 1000-річчя хрещення України-Руси в Римі й Лондоні. Я це робив не як продюсер, а серцем.
Після Євробачення дістав роботу в Берліні й Роттердамі
- Як же ви потрапили на Євробачення?
- Запропонував мій театральний агент. Зараз мені важко пояснити, чому він мене обрав, адже до того я виступав у різних англійських театрах, мав виступи зі славними гумористами. Я був гарний виконавець – співав сімома мовами. Глядачам подобалось, що я виконував, тож мене ангажували у величезний театр. Протягом 26 років я професійно співав у найбільших містах 16 країн світу (Європи, CШA, Канади, Австралії). У супроводі оркестрів, хорів, фортепіано та улюбленої бандури пропагував українські пісні й думи. Мав приблизно 2500 виступів у концертах. Репертуар був міжнародний, але завжди щонайменше одну-дві пісні я виконував українською мовою. Коли ж були виступи з бандурою, то в моєму виконанні звучали лише українські пісні. Це дивно, що з одного боку в мене була естрада, з іншого – думи в супроводі бандури. І все це – в англійських театрах! А ще я представляв бандуру в шести консерваторіях світу (до мене цього ніхто не робив).
- Яку країну ви представляли на Євробаченні?
- Великобританію, де я жив із 1958 року.
- Якою мовою співали?
- Хочу зауважити, що тоді цей конкурс тривав тиждень, це зараз – лише два тури, бо дорого все коштує. Конкурс відбувавсь у Бельгії. Участь у ньому брали представники Італії, Швейцарії, Англії, Німеччини, Бельгії, Голландії. Тоді було важливо не що ми співали, а як ми співали. Я співав приблизно дев'ять різних пісень іспанською, англійською, французькою. Українською я не співав. Але після конкурсу я дістав роботу в Берліні й у Роттердамі. Тоді Євробачення було більше пов'язане з піснею. Тепер усе гарно, величаво, але не йдеться про саму пісню, часто обираються чудернацькі виконавці.
- Де ви навчалися такого прекрасного співу?
- Спочатку брав приватні лекції вокалу у Брадфорді, потім навчався у коледжі святої Трійці в Лондоні. Після двох років навчання переїхав до Риму, де успішно склавши екзамени 1957 року, став студентом престижної найбільшої консерваторії світу Святої Кекилії й навчався там п'ять років. Під час навчання багато концертував у європейських країнах. Повернувшись після навчання в Лондон, я розпочав виступати як Володимир Луців.
- А як ви стали Тіно Вальді?
- Англійцям моє ім'я й прізвище вимовляти важко, але основною причиною було те, що мене оголошували або ж позначали в афішах як російського співака. Якось заангажували виступити на телебаченні й у рекламі. Моя дружина Леся (теж співачка українського походження, але народжена у Франції) якось почула рекламу мого концерту по телебаченню, де сказали: виступає тенор Володимир Луців прямо із Москви. Я дуже переживав з цього приводу, адже скільки наших людей перебили енкаведисти. Мені це було огидно... А я ж лише починав співочу кар'єру, тож мав бути дипломатичним. Мені порадили: «Ти співаєш італійською, навчався в Італії, трохи схожий на італійця, зміни ім'я, візьми псевдо. Інакше ти не зможеш через це співати». Я дослухався до поради. Із того часу скрізь почали писати: «Тіно Вальді, український співак» або «Тіно Вальді з України». Так я намагався прославляти Україну.
Україна – Німеччина - Англія
- Як ви потрапили в Англію?
- За німецької окупації мене, п'ятнадцятирічного хлопця (а народився я в Надвірній, що на Івано-Франківщині) взяли німці на примусові роботи 1944 року. До травня 1945 року я працював на фабриці. Дуже важка була робота!
У німецькому місті Ґослар я закінчив українську гімназію та вступив 1947 року до Капели бандуристів імені Миколи Леонтовича під керівництвом Григорія Назаренка. У майстерні братів Гончаренків мені виготовили бандуру, і я став наймолодшим учасником капели. Так визначилась моя подальша доля.
1948 року переїхав до Лондона. Але я завжди хотів співати. Моя покійна мама дуже гарно співала, грала на гітарі. У музеї міста Надвірна – вся моя спадщина, яку я туди перевіз. 15 років тому я створив благодійну культурно-освітню фундацію для талановитих, але бідних студентів Карпатського краю.
Ось і цього року після фестивалю Володимир Луців поїхав у Надвірну, де й відзначив свій день народження. Коли він у рідному краї, одразу ж пригадується пісня з його репертуару «Мама», слова якої наче перегукуються з долею самого митця – й образ матері уособлюється з Україною: «...важка до тебе дорога, бо я в чужій стороні. Та я до тебе повернусь знов...» Отак і повертається.
Чимало приємних зустрічей було в дні роботи фестивалю у Володимира Луціва. Одна з них – із львівським поетом Ігорем Калинцем
Володимир Луців (зліва) із головою оргкомітету фестивалю Ігорем Осташем і співаком Ерком. Фото Андрія ТИШКЕВИЧА