Анна Дущак - Вам нагадаю про себе віршами...

|

 

"Слід на Землі" фільм Петра Олара - діалог з поетесою Анною Дущак, яка вже майже 10 років за межою вічності. Жила скромно, писала серцем, а слід на Землі залишила достойний. В її книгах навічно квітне Дивоквітом любові , а бещсмертний віслів: "Я не слабка, я просто жінка ..." став образом її диття і війшов не тільки в поетичну спадщину, Анна війшла в наші серця а образи з їїх пісень та віршів живуть в наших дущах.

Анна Дущак - поетеса з Буковинського села Тисівець і сьогодні живе серед нас в своїх віршах, піснях та щирих розмовах з нами. Ми для віртуального музею Анни Дущак , який вже існує на порталі радіо "Українська хвиля з Європи", а скоро відкриється в реальних стінах хатинки де народилась і жила ця талановита і мужня жінка. В 2007 році вона одержала найвищу відзнаку Всеукраїнської премії "Жінка ІІІ тисячоліття".  Яка вона була непомітна серед нас, що хавлювало  і надихало її творити і жити. Все це як загублений та розбитий роками гощик ми стараємось зібрати разом, щоб читачі , слухачі та глядачі мали повну картину життя і творчості Анни Дущак.

Понад сотню віршів поетеси покладені на музику. Її прізвище – серед імен славних сучасників Буковини, її твори читали англійською та італійською, їх видавали в Канаді та Австралії.


Напередодні  її прижитєвого ювілею, авторка п’яти поетичних книг розповіла «Погляду» про те, чому не визнає слова «поетеса» На порозі її будинку особливо гостро відчувається, що іноді несправедливо люди нарікають на долю, надто переймаються дріб’язковими проблемами, озлоблюються у щоденній шаленій гонитві, в той час, як щось важливе проходить повз. Здавалося б, ця жінка більше за інших має право обурюватися на життя. Однак спокою, розсудливості й виваженості Анни Дущак можна лише позаздрити. Її вірші – найкращий доказ того, що поетеса перемогла хворобу, зуміла не лише винищитися над нею, а й витворити власний неповторний внутрішній світ, у якому немає місця злу, обману й усіляким негараздам. Про джерела свого натхнення та про те, чому не варто опускати рук у, здавалося б, безвихідних ситуаціях Анна Кирилівна розповіла «Погляду» напередодні свого ювілею. «Треба мати мужність прийняти те, що неможливо змінити» Ліжко Анни Кирилівни стоїть на спеціальних підпорках, так, аби було видно, що там за вікном. Хата Дущаків на околиці села, тож краєвид досить привабливий. Надворі вітряно, і поетеса зізнається, що їй подобається саме лагідний осінній вітер. Природа – те, що повертає до життя і дає прихисток у найтяжчі моменти. – Буває часом дуже важко, місця собі знайти не можу, – розповідає Анна Дущак. – Що тоді робити? Закриваю очі і думками тікаю в дитинство, до сусіднього села Червоної Діброви. Проходжуся стежками, зупиняюся час від часу, щоб помилуватися довколишньою красою, надихаюся цілющим повітрям з минулого – і повертаюся. Не маючи змоги рухатися фізично, поетеса все ж не стоїть на місці, не живе минулим. У неї безліч друзів, у хаті майже завжди відвідувачі. І зараз, напередодні дня народження, Анна Кирилівна каже, що зовсім не почувається на свій вік. Та й товариші, молодші за неї, котрі заходять погомоніти і довірити свої секрети, теж не відчувають вікового бар’єра, із легкістю звертаючись на «ти». Поетеса не заперечує. «Можна говорити всяко, але я живу собі так, як хочу. Вірніше, моє життя склалося трошки не так, як би хотілося, але все одно, навіть у такому стані намагаюся бути вільною, – ділиться Анна Кирилівна. – Треба мати мужність прийняти те, що неможливо змінити, і жити з цим». Найкращу подругу подарував щасливий випадок Є у Анни Кирилівни одна найвірніша подруга – Ксенія Гапій, котра народилася і виросла в Америці, у родині українських емігрантів. Вони познайомилися випадково, тому свою дружбу вважають подарунком долі і дуже цінують. «1992 року ми з чоловіком вибралися перший раз в Україну, – розповідає пані Ксенія, з якою кореспондент «Погляду» зв’язалася через Інтернет. – Це був квітень, кілька днів перед Великоднем, і ми вирішили поїхати до Львова, щоб почути «Христос Воскрес» у тій церкві, в якій колись молилися наші батьки. У вагоні познайомилися із гарною родиною. Продовж 12-годинної їзди можна було розмовляти на різні теми, та коли я згадала, що люблю поезію, жінка не думаючи два рази сягнула в свою торбу і подарувала мені книжечку поезій Анни Дущак. Мені її вірші дуже сподобалися, і я до неї написала, а вона відписала. З часом листоноші довелося часто носити листи як не з Америки, то з України раз на одну адресу, а раз на другу. І так кілька років пізніше, одного дня замість листоноші я з’явилася у Ані на порозі. Своєрідне пережиття перший раз зустрітися з людиною, яку видається що добре знаєш, але ніколи не зустрічала. Сьогодні ми самі собі не раз дивуємося, як ми змогли знайти спільну мову, коли Аня – з українського села, а я – з американського міста! Але ми розуміємо, що душа не знає кордонів… Цієї осені я приїду до Тисівців 19-й раз. Я вже довший час у Ані в хаті не почуваюся гостем». На Великдень побувала у Америці Анна Кирилівна вважає, що їм із Ксенею вдалося порозумітися і потоваришувати, бо пані Гапій походить із знаної і надзвичайно інтелігентної львівської родини. Її дідусь – Ярослав Гординський – дружив із митрополитом Андрієм Шептицьким. А відома піаністка Дарія Гординська – це тітка Ксенії. Так що обидві подруги можуть оцінити красу мистецтва і зрозуміти радість творчості. Анна Кирилівна і Ксенія Гапій можуть спілкуватися по кілька годин поспіль, їм справді цікаво удвох. Зараз у цьому допомагає комп’ютер, котрий з’явився у Анни Дущак рік тому. Спершу плакала біля нього, зізнається поетеса, бо геть чисто вилетіло з голови, як цією машиною користуватися. Та згодом заспокоїлася і навчилася всього, що треба. Нині набирає на комп’ютері свої поезії, а це неабияке полегшення, адже раніше доводилося записувати їх від руки. Комп’ютер дозволяє також подорожувати. Завдяки йому Анна Кирилівна познайомилася із усією родиною Ксенії Гапій і навіть побувала у неї у гостях на Великдень (допомогла програма «Skype»). «Для мене навіть поставили тарілку за столом, було дуже приємно, – ділиться поетеса». «Я – не поетеса, я просто так живу» Анна Дущак є автором п’яти поетичних збірок. У назві трьох із них фігурує слово «любов». – Мабуть, це почуття і є рушійною силою мого натхнення. Любов, то є все гарне, добре. Це найбільша сила, яка може бути, найміцніша охорона – каже поетеса. – Якби не любила все те, що навколо мене, цю красу, природу, нічого би в серці не народжувалося. Дивитися на все тільки з погляду якоїсь вигоди – то нецікаво. Натхнення у мене за вікном, натхнення – друзі, натхнення – рідні. Натхненням може стати для мене петрів батіг, який перед вікном зацвіте. У поезії Анна Дущак, як каже її подруга Ксеня Гапій, – самоук. Поетеса зізнається, що любить читати Олександра Олеся, Сергія Єсеніна, Михайла Лермонтова, Лесю Українку, однак у творчості для неї немає авторитетів. Перш за все тому, що яким вправним би не був поет, все одно він не зможе цілком перенести свої почуття і переживання, те, що народжується в душі, на папір. А взагалі, Анна Дущак каже, що не визнає слова «поетеса». «Я просто так живу, це моє життя, а яким словом його назвати – не має значення», – стверджує авторка. До ювілею – нова збірка і концерт Напередодні ювілею Анна Дущак готує до виходу одразу дві збірки. Одна із них, «Вибране», незабаром вийде у одному із чернівецьких видавництв. А нову, вже шосту за рахунком, надрукують у львівському видавництві. Називатиметься збірка «Золотий вальс». У ній – 103 вірші, у котрих «багато неба, багато волі, зірок і вільного вітру». Також, якщо все буде гаразд, каже Анна Кирилівна, то 7 листопада у Чернівецькому музично-драматичному театрі імені Ольги Кобилянської відбудеться концерт на честь ювілею поетеси. Друзі Анни Дущак співатимуть пісні на її вірші. Скільки є пісень на її слова, поетеса не знає – просто не бачить сенсу рахувати. А на запитання про творчі плани спокійно відповідає – якщо буде на те Божа воля, хотіла б завершити незакінчену новелу. «Будуть ще вірші, я без цього жити не можу, переповнюється серце, то мусиш виплеснути». Довідка Анна Дущак народилася 15 жовтня 1959 року в селі Тисівцях на Сторожинеччині. У 16 років захворіла. Неправильний діагноз та лікування призвели до нерухомості суглобів, і от уже понад тридцять років Анна Кирилівна прикута до ліжка. Розрадою стала поезія. 1992 року вийшла перша збірка віршів «Дивоквіт любові» із передмовою Галини Тарасюк. Потім були «Спитай себе» (1994), «Понад вечірнім Дереглуєм» (1998), «Любов я росами розтрушу» (1999), «Любові стиглий колос» (2004). Вірші, перекладені англійською та італійською мовами, друкувалися у періодичних виданнях США, Канади, Австралії, Італії. Велика частина творчого доробку Анни Дущак стала піснями. Музику до її віршів написали композитори Мар’ян Гаденко, Микола Сафонов, Віталій Свирид, Леонід Затуловський, Ярослав Злонкевич, Віктор Рурак, Кузьма Смаль та інші. 2002 року прямо на обійсті Дущаків відбувся зорганізований Мар’яном Гаденком фестиваль «Повінчані піснею», де виконувалися пісні на слова Анни Кирилівни. З 2003 року поетеса – член Спілки письменників України. 2007-го Анна Дущак за особисті успіхи в літературі та красу душі отримала всеукраїнську премію «Жінка ІІІ тисячоліття». 2008-го Президент присвоїв поетесі почесне звання «Заслужений працівник культури України». Анна Кирилівна любить нові знайомства і не визнає компромісів із власною совістю.

Чарівна така весняна ніч, замріяна,

Білим цвітом черешневим вся завіяна.

Входить вільно до кімнати, не питаючи,

Заворожує собою обіймаючи!

Золотиться рясно зорями небес безмеж,

І хай ніч володарює, – довго не заснеш…

А все величчю краси будеш впиватися,

В променистім сяйві місячнім купатися!

Я надіюся, настане той жаданий час,

І така ж ніч дивовижна поєднає нас!

Соловейко повінчає ніжним щебетом,

А дерева таємничим, тихим шелестом!.. І

будемо найщасливіші у Всесвіті!..

І серця заб’ються в світлім-світлім трепеті!..

Чарівна така весняна ніч, замріяна,

Черешневим білим цвітом вся завіяна!..

(Із нової збірки «Золотий вальс»)