Перша презентація

Віра СЕРЕДА

У Запорізькій обласній універсальній науковій бібліотеці відбулася перша презентація науково-фантастичного роману «СОЛпік» Олени Красносельської. Книга нещодавно вийшла з друку у видавництві «Фенікс» (Київ). Там, на книжковому фестивалі «KyivBookFest» (8-10 вересня 2023), авторка провела автограф-сесію біля стенду видавництва. 

Олена Красносельська - членкиня Національної спілки письменників України (2019). Має реноме автора науково-фантастичних творів. За її словами, наукова фантастика - саме такий жанр мистецтва, що надихає досліджувати простір і час. Лауреатка Національної премії України з фантастики (2013) в номінації «Повісті» за твір «Точка відліку».

У доробку письменниці романи: «Фімбулвінтер» (2013, у співавторстві), «Теорія Дикого Поля. Софія» (2016, у співавторстві з Ганною Лупинос), «Цифрові дощі часу» (2017), численні оповідання, есеї, нариси, верлібри.

У великій залі обласної бібліотеки зібралися запорізькі письменники, художники, вчителі, - усі, хто цікавиться новинками літератури, зокрема й науково-фантастичної. Модерувала мистецький захід членкиня НСПУ Ганна Лупинос. 

Олена - єдина представниця наукової фантастики в Запорізькій організації письменників 

Завідувачка відділу краєзнавства ЗОУНБ Тетяна Паливода розпочала презентацію, наголосивши, що нова книга вже з обкладинки здається незвичайною. Відтак додала:

- Говоритимемо про незвичайні речі. Олена Красносельська – одна з небагатьох письменниць, яка пише в жанрі наукової фантастики. Я би уточнила: навіть у стилі науково-поетичної фантастики, тому що образи її героїв - дуже епічні й зворушливі. Олена працює в жанрі лендарту, це її захоплення відтворилося в обкладинці книги. На мою думку, це видання – відображення світу Олени та її захоплень як у мистецтві, так і в літературі. У нашій бібліотеці є всі книги письменниці, їх можна взяти й прочитати. Це авторка численних оповідань у різних антологіях, зокрема й науково-фантастичних. Нам приємно, що захоплення цією темою популяризує не лише Олену, а й місто Запоріжжя, в якому живе й працює авторка науково-фантастичного напрямку. Те, що вона отримала Національну премію України з фантастики, підтверджує її фаховість у цьому напрямку літератури. Сподіваємося, що й новий роман, який уже презентували в Києві, буде високо оцінений і здобуде премію. Ми вам цього бажаємо!

Голова Запорізької обласної організації НСПУ Ольга Стадниченко зауважила, що наукова фантастика - дуже важлива серйозна галузь літератури. Цей жанр не всім зрозумілий, кожен сприймає його по-різному. Але сам автор, обираючи цей жанр, має бути високоінтелектуальною досвідченою людиною, яка володіє новітніми технологіями, щоби скласти докупи все, що хоче намалювати. - Якщо такий задум удалося втілити нашій колезі Олені Красносельській у своїй книзі, то ми дуже раді й вітаємо її. Насправді Олену прийняли до лав НСПУ якраз за її твір у галузі наукової фантастики. Вона - єдина представниця наукової фантастики в нашій організації.

На день раніше, після презентації збірки поезій Валентини Вісленко «Як ти?», в цій залі ми поспілкувались із досвідченими колегами й дійшли висновку, що нинішня війна народила нове покоління українських митців, - зауважила пані Ольга. - Фактично зараз формується нова генерація української літератури з абсолютно іншими підходами до зображення дійсності, до її відтворення, осмислення, художнього сприйняття. Ми зараз спостерігаємо формування літературного процесу у вирі того, що відбувається навколо. Не винятком є і наша обласна організація. Незабаром ми презентуватимемо ще кілька нових творів наших письменників. Тобто, до життя, до творчості покликали здорові літературні сили, які навіть у цей непростий час беруть участь у літературному процесі під загальновідомим гаслом «Музи не мовчать». Саме ці люди обрали слово своєю зброєю у боротьбі за нашу Незалежність. Так було завжди. Ми вітаємо презентацію цієї книги й щиро вдячні обласній бібліотеці, що завжди нас підтримує. У добру путь! 

 

Відродився «Фенікс», і книга вийшла з друку 

Написавши роман, Олена Красносельська ризикнула й звернулася до Літературної агенції OVO, щоб отримати незалежну рецензію на рукопис. Коли ж отримала, була вражена. Рецензенти із захватом відгукнулися на роман й одразу запропонували співпрацю, порадивши видавництво «Фенікс». Саме в ньому друкують наукову фантастику в серії «Сучасна українська проза».

- Мій рукопис прийняли, - розповіла авторка. – Але під час широкомасштабного вторгнення у будинок, де розташоване видавництво, влетіла ворожа ракета. Протягом року відновлювали робоче приміщення. Як птах фенікс відродилося видавництво, і книга вийшла з друку. Я дуже вдячна, що видавці повірили в наукову фантастику, бо нині видання книг потребує багато сил. Під час автограф-сесії несподіваною для мене стала поява Ганни Лупинос на київському фесті. До нас тоді підійшов художник Петро Бевза, про якого ми з нею писали в романі «Теорія Дикого Поля». Його всі впізнавали. Біля нашого стенду зібралося багато людей - коли вони дізналися, що ми із прифронтового Запоріжжя, були здивовані, що ми творимо й щось навіть видаємо.

- Я не першу її книгу читаю, - сказала Ганна Лупинос. - Знаю всі її твори. Головна ідея нового роману, звичайно, зародилась іще від часу роботи над попередніми творами. Ще коли вона написала перше оповідання, вже тоді намітилася науково-фантастична ідея. Сюжет нового роману карколомний у тому сенсі, що навіть я не очікувала від Олени такого повороту на 360 градусів.

 

Центр Всесвіту в новому творі – наше рідне місто

Ганна Лупинос, котра модерувала презентацію, наголосила, що Олена Красносельська скрізь, де буває, наголошує, що вона із Запоріжжя. Твори, які вона пише, також про Запоріжжя. Роман «СОЛпік» не є винятком.

- Читаючи, ви побачите в ньому місто за порогами, Хортицю, вулиці, майдан Волі, річковий порт, - пояснила Ганна. - За це Олені дякую!

Олена Красносельська коротко розповіла про роман, заінтригувавши слухачів. Центр Всесвіту в романі – наше рідне Запоріжжя. Головний герой роману, молодий український запорізький вчений Матео робить велике відкриття, що може змінити весь світ і подальший розвиток людства. Відкриття стосується надтонких часових енергій: як утримати миті, повторити, як відтворити минуле, надрукувавши із числового пилу. Матео може друкувати шари минулого, потрапивши таким чином у минуле. Фотони, світова енергія сонця, може зберігати інформацію – якщо її відтворити (візуалізувати): із цифри перевести в малюнок, потім як у кінострічці прокрутити фільм, відтак зробити 3D. Таким чином можна відновити минуле. Ідея в тому, що будь-який відрізок часу можна надрукувати й побачити, що було. Паралельно з цим у романі відбувається інша дія – лендарт на Хортиці. Протягом десяти років авторка спостерігала за його проведенням, тож згадує Юрія Баранника, котрий заснував лендарт, його галерею. Один із об’єктів, що роблять митці - «науковий арт». Авторка пропонує в романі технологію вільного польоту людини. Багато років вона привертає увагу до можливості врятувати життя людей під час авіакатастроф. Технологія вільного польоту, стверджує авторка, в Запоріжжі можлива, люди можуть літати. Про це є детальний опис у творі.

Є в романі (дата його написання 2020) центр Медуза, що висить над річкою – у ньому все відбувається. Тут можна генерувати надвисокі енергії (дія відбувається 30 років потому, тобто в 2050 році). До речі, зауважила Олена, 2020 року вже немає греблі – а є силова гребля. Усе бетонне мало трансформуватись у майбутньому. 

Ганна Лупинос, котра вже роман прочитала, поділилася враженнями. Вона в захопленні від того, як Олена розповідає про Запоріжжя, про лендарт і велику крадіжку технологій для чорного ринку.

- Олена пише дуже цікаву незвичайну прозу, - говорить Ганна Лупинос. - Можливо, коли читач входить у такий твір, йому важко сприймати написане. Це можна порівняти із випадком, коли в іншій країні приходиш у квітковий магазин по квіти, але перш ніж купити якісь, слід знати, що вони означають у певній країні, щоб не збентежити людину подарунком. Коли входиш у прозу Олени, треба розуміти, що тут на вас із усіх боків як у тропічному лісі линуть запахи, звуки, музика. Олена постійно показує читачу, порівнює і виходить на алюзії до витворів образотворчого мистецтва. Колись, саме читаючи твори Олени, я познайомилась із митцями образотворчого мистецтва, на яких не звертала увагу. Те ж саме із музикою. Якщо йде якесь порівняння – вона наукові витвори порівнює з мистецькими. Це є особливістю Олениної прози. Коли їй вручали Національну премію України з фантастики, то відзначали, що вона пише поетичну прозу, що звертається до світу мистецтва, поєднує науку з мистецтвом.

Як поетка Ганна Лупинос не могла не звернути увагу на цікаві тропи поетичного мовлення в романі «СОЛпік» (наприклад, «винувато далеких від своєї зірки», «Матео не стримав роздратування і ткнув пальцем у пласке око візера», «вимкнути клятий світ – так замовкають оркестри в паузі, завмерши на паличці диригента»). А ще нагадала, що Олена пише вірші, верлібри – у романі їх дуже багато.

 

«Хотіла, щоб музика проростала крізь слова…»

Побачивши в залі книгозбірні митців від музики, Олена Красносельська розповіла, що дві глави роману вона написала під час музичної резиденції, коли й сама брала в ній участь: 

- У Запоріжжя тоді приїхали митці навіть із Західної Європи, ми всі разом створювали надзвичайні музичні інструменти, яких немає в природі – ми їх створили, зіграли і все – тепер вони в музеї. Я намагалася вкласти багато музики, хотіла, щоб музика проростала крізь слова, літери, сторінки, щоб читачі сприйняли звучання тексту на тактильному рівні, щоб не просто читали, щоб текст віддзеркалювався, проходив і поставав образами, хотіла, щоб текст мав музичне звучання. І прочитала уривок із роману:

«Числа народжуються десь, їх сприймають як даність, їхній образ приміряють на плоть – підсвічують внутрішнім світлом. Думають, вони крихкі й нематеріальні, але свідомість людини здатна перевести образ у матерію, витягнути нізвідки іскорку інформа…

Мабуть, нещільний невід.

Треба виміряти дірки,

щоб зірки не проходили крізь них,

щоб застрягали,

але чомусь чорні діри лише збільшуються,

підстрелене небо волає.

Усі зорі зібрати б з горища

в одне неосяжне сонце.

В одну безмірну силу

стиснути б всю любов світу,

витягнув би тебе з безлічі вимірів,

Саро…»

 

Імпровізоване інтерв’ю 

Під час презентації Олена Красносельська відповіла на запитання присутніх.

- Чому саме така обкладинка?

Олена Красносельська:

- Коли ми працювали над обкладинкою, цю картину я сама намалювала пальцями. Мені хотілося, щоб на тактильному рівні видання зайшло до читача. У видавництві взяли мій варіант, я їх умовляла (я наполеглива), але вони перевернули картину. Кажу: «Та що ж ви робите?» Це ж сплеск енергії у Космосі – і тут наш світ, наше Запоріжжя. Із малого зерняти народжується Всесвіт. Ось така була історія.

Ганна Лупинос:

- Навколо цієї книги дуже багато містики. Що таке перевернута картина в наш час? Ми зараз живемо у перевернутій дійсності. Олена наполегливо наполягла на тому, як має бути.

- Що означає назва роману?

Олена Красносельська:

- Це трансформація слова «Зліпок». Задум був такий, щоб заголовок ішов одним рядком: Зліпок… зоЛкіп… СОЛпік… ксоЛіп… ілпекс. Ось воно іде, щось виринає як пік і йде. «СОЛпік» – це трансформація слова «зліпок» під час друку. Є ще така дитяча гра, коли один одному на вухо кажуть слово, й останній учасник гри може озвучити зовсім не те слово, що казав перший учасник. А якщо говорити про друк часу, тут кожна глава – це надрукований час (відтворене минуле). Іноді під час друку то фарба закінчується й змінюється кольорова гама, то мушка прилетіла й сіла на папір. Кожна копія – унікальна. І чим далі, тим більше віддаляється від оригіналу. Це про нас, про наш світ.

- Скільки у вас пройшло часу від ідеї народження цієї книжки й до її реалізації?

- Із чотирьох років. Сталася подія, після якої я поглянула в небо на зірки і стала думати про технологію: як можна врятувати людей під час авіакатастрофи. Мій батько загинув в авіакатастрофі, коли мені було чотири роки, тому ця ідея сидить із дитинства і як дерево пробивається, проходить через усю творчість. Ідея вільного польоту - я в романі її прописую і свято вірю, що так і буде. Але в іншому творі я розвиватиму далі цю ідею, продумую різні технології.

- Як ви збирали матеріал, наприклад, про розетку, яку треба було намалювати?

- Розетка – це круглий отвір гітари, оздоблений узором. Його по-різному декорують. У Відні я знайшла місця, пов’язані з відомим гітарним майстром Штауфером. Першої його майстерні вже немає на тому місці, але була інша, куди він переїжджав. Я поринула в їхню родинну історію. Була в майстерні - зайшла, щоб відчути всі запахи деревини. Як кажуть, якщо пишеш про землю, то треба йти в поле. Усе це відчула тактильно й написала про Штауферів. Бо гітара – вона в центрі - вона й музика об’єднують усіх, кого друкують (мається на увазі друк минулого). Якщо я пишу про центр Еренді (Медуза висить над річкою), то описую - а я працюю в інжиніринговій компанії, яка займається роботизацією промислових процесів - свій сектор, я його екстраполюю на майбутнє, яким він може бути через 20 років. Усе це обладнання стоїть на своїх місцях. Люди. Для мене все це не фантастика. Це реальність. Я вірю у все, що тут написано. Це так і буде. 

 

Коло сили Олени Красносельської

Письменник Пилип Юрик - член Приймальної комісії НСПУ в Києві. Він, зокрема, сказав:

- Хотів би продовжити думку Тетяни Паливоди й Ольги Стадниченко про рівень творів письменниці Олени Красносельської. Мені пощастило брати участь у роботі Приймальної комісії НСПУ, коли в Києві приймали наших кандидатів у лави спілки. Із 19 членів комісії за Олену Красносельську проголосували 19, тобто 100 відсотків. Таких було троє – Олександр Медко, Олена Красносельська й Ірина Сажинська. У добру путь благословляю цей роман! Подарую Олені свою невеличку книжечку. Остап Вишня колись казав, що не любив товсті книжки: їх і рвати погано, й мати може по лобі дати – буде боляче. А тоненьку і рвати добре, й не так болить.

Письменниця Віра Шмига новий роман Олени ще не прочитала, але поділилася враженням від читання іншого твору:

- Ми багато років знайомі з Оленою. Уявіть, що я погано в школі вчила фізику. Буває, що не любиш учителя, предмет не вивчаєш. Ніхто мені не прищепив любові до фізики. Крім того, не любила фантастику. Олена мені подарувала книжку «Цифрові дощі часу». Зважаючи, що це наша письменниця і треба знати своїх колег, я прочитала книгу. По-перше, мене вразила мова – гарна, соковита. Там, де авторка описує сутності, мені дуже важко було туди входити, але де люди між собою спілкуються – психологія, філософія – інше сприйняття. Усе ж я прочитала той роман і хочу сказати, що я увійшла туди, мені сподобалося. Олена зробила те, що мене зацікавила наукова фантастика й фізика.

В обласну бібліотеку завітала делегація юних переселенців із Оріхівської гімназії «Сузір’я» на чолі з педагогом Аліною Карпій. У липні 2022-го ворожа авіабомба зруйнувала частину будівлі їхнього навчального закладу, а в квітні 2023 року після чергового авіаудару на місці освітнього закладу залишилися тільки руїни.

- До нашої гімназії часто приїздили запорізькі письменники, – поділилася спогадом Аліна Миколаївна, - ми любили організовувати для наших дітей зустрічі з митцями. Коли в нас була бібліотека, то збирали й наукову фантастику. На жаль, авіабомба зруйнувала абсолютно все. Нині співпрацюємо з бібліотекою на площі Маяковського і хотіли б організовувати для наших дітей зустрічі з письменниками в Запоріжжі. Ми запропонували нашим випускникам відвідати цю презентацію. Дякуємо за цікавий мистецький захід!

Олена Красносельська подякувала оріхівцям і додала:

- Ми – разом. Я вірю в таланти наших українських дітей, у їхнє велике майбутнє. Українці багато цікавих ідей дають світу (наприклад, зварювання живих тканин). Українські ідеї несуть світло. Наша молодь - це справжній скарб!

Художниця Ольга Харьякова звернулася до винуватиці мистецького заходу:

- Коли йшла на презентацію, не знала, про що буде книга, ніколи не читала твори Олени. Навмання підготувала подарунок. Не знаю, чи це співпадіння, чи ваша фантастична мрія, чи мої ведичні йогодумки, але я вибрала картину «Хортиця».

На завершення презентації роману «СОЛпік» Олена Красносельська подякувала всім, хто завітав до бібліотеки, додавши:

- Для мене Запоріжжя, мої колеги-письменники, літоб’єднання, в якому я вже 15 років, друзі й рідні - це коло сили. Ми всі підтримуємо одне одного. Стільки світла мені ви всі даєте! Я відчуваю кожного, ваш світ і ваше тепло. Дякую, що прийшли!