З роси й води тобі, Вікторіє!
Пилип ЮРИК
Вікторії пощастило. Якщо у багатьох із її ровесників дідусів і бабусь знищили як не війни, так голодомори, то їй бабуся встигла передати і любов до рідної землі, і до незвичайної природи. Але найголовніше, що отримала майбутня поетеса у спадок – народну українську мову з неповторним колоритом. Саме цей, нічим не міряний, скарб дістався їй від неписьменної бабусі. І тому першою людиною, яку згадала письменниця на ювілейному вечорі в міській бібліотеці для дорослих, була саме вона – її бабуся, Катерина Гаврилівна.
Пам’ятаєте гумореску Павла Глазового, в якій онук запитував діда, чому колись письменники писали гусячими перами, а тепер – звичайними кульковими авторучками?
- Пер не вистачає, -
Мовив Єлисей, -
Бо тепер писателів
Більше, ніж гусей!
І справді, тільки Національна спілка письменників має у своїх лавах близько двох тисяч членів. Але є серед них такі, творами яких просто упиваєшся, а почувши раз, хочеш відшукати їх друкованими й почитати вголос собі або рідним. До цих віршів не треба тлумача – вони не «заумні», а зрозумілі, щирі, відверті й водночас глибоко ліричні, образні, що не рядок, то цікаве й неповторне порівняння, епітет або метафора. П’єш, як чисту воду в літню спеку, й не нап’єшся. Саме такі поезії у Вікторії Сироватко. За це її творчість люблять читачі, слухають із вдячністю її виступи. Бо вона – поетеса від Бога. Про це свідчить хоча б такий (один із багатьох сотень) її вірш:
Ми скучили в місті за степом, де сонце і вітер,
Де сонях на чатах, неначе Іван-покиван,
Хмариною небо усе до прозорості витер
І нам стереже часовий планетарний баштан.
Нас вже притягнула до себе спекотна орбіта.
Мов куля земна зеленіє боків повнота.
Моя дітвора, ухопивши по скибочці літа,
Цілує кавун у рожево-солодкі вуста.
Привітати Вікторію Євгенівну з першим шістдесятиріччям прийшли цього дня бібліотекарі, колеги по перу й, звичайно ж, її читачі. Розповідали про неї, її творчість і талант Григорій Лютий, Ганна Лупинос, Микола Білокопитов, Віра Коваль, Вікторія Забава, Михайло Буряк та інші письменники. А бібліотекарі підготували гарний документальний фільм про життя і творчість, зустрічі Вікторії та оригінальний її портрет-колаж. Син Тимофій, який прибув із Києва, щоб привітати матусю, зіграв для неї на флейті кілька класичних мелодій. А потім звучали народні пісні, які майстерно заспівали студентки музичного училища імені Платона Майбороди Оксана Шкарупа і Катерина Супрун, пісні на слова Вікторії Сироватко у виконанні викладача цього закладу Клавдії Кривцун, поезії, які читала сама ювілярка. І, звичайно ж, було ціле море квітів від читачів як данина подяки за чудовий внесок в українську літературу.
З роси й води тобі, Вікторіє!