МЕДКО Олександр

«Оце і є моє реальне «Я»

Віра СЕРЕДА

Одразу дві приємні події сталися нещодавно в творчому житті запорізького письменника, очільника Запорізької обласної організації Національної спілки письменників України Олександра Медка. Спочатку надійшла новина про присудження йому літературно-мистецької премії імені Пантелеймона Куліша за книжку філософських поезій «Хора» та за успішні поривання щодо створення у свідомості українського народу новітнього космічного-духовного образу нашої героїчної Батьківщини-України, відтак - Міжнародної літературної премії імені Григорія Сковороди «Сад божественних пісень» за глибоке філософське осмислення нашої реальності й переклади давньогрецького поета-філософа Парменіда (вперше українською мовою) у книзі «Буття і порожнеча».

368 nПопри зрілий вік Олександр Медко – поет молодий. Перша його книжка «Хора» вийшла з друку в червні 2014 року, потім одна за одною побачили світ збірки «Буття і порожнеча» (2016), «Категорія sacrum» (2017), «Про природу» (2018).

2016 року його прийняли до лав Національної спілки письменників України, а вже наступного - запорізькі письменники обрали головою ЗОО НСПУ.

У рамках святкування ювілейного 55-го «Поетичного травня» в Запорізькій обласній універсальній науковій бібліотеці відбувся творчий вечір Олександра Медка, присвячений усім цим подіям.

 

 

 

 

Не вагаючись, дав Медкові рекомендацію до НСПУ

Колега, член Національної спілки письменників України Пилип Юрик – один із тих, хто одним із перших познайомився з першою, а згодом і з наступною книжкою Олександра Медка. Попри те, що Олександр торував шлях у літературу, Пилип почитав книжку й, не вагаючись, дав Медкові рекомендацію до лав НСПУ. Адже побачив, що твори написані високофахово.

656 n

Колеги-письменники Пилип Юрик й Олександр Медко (фото Сергія ЛАВРОВА)

Несподівано Пилипа Юрика включають у цей час до приймальної комісії НСПУ.

- Найбільше, мабуть, із усіх колег-письменників переживав за нього я – пройде чи не пройде у Києві? – поділився спогадом Пилип. - Адже це – свій, запоріжець. У комісії була збірка «Хора», і я привіз другу книжку Олександра Медка. Коли починали огляд «Хори», то оглядачі сказали, що навіть якби він оцю другу збірку не передав (а треба обов’язково дві), ми б його все одно прийняли - бо високого художнього рівня книжка. Із роси й води, тобі, Олександре! Дай, Боже, подальших злетів!

 

Запоріжжя – Далекий Схід – Запоріжжя

Мистецький захід відбувся в щирій довірливій атмосфері. Вела його завідувачка відділу краєзнавства бібліотеки Тетяна Паливода, назвавши Олександра Медка одним із найзагадковіших запорізьких письменників. Чи не вперше із уст самого автора учасники зустрічі почули розповідь про його життя.

Народився Олександр Медко 5 травня 1952 року в Запоріжжі. Наприкінці 60-х йому поталанило доторкнутися до творчості запорізьких літераторів, членів обласного літературного об’єднання: Василя Діденка, Миколи Лиходіда, Олександра Стешенка, Олександра Шостака, Анатолія Рекубрацького, Олексія Цвєткова, Олександра Абліцова...

Потім доля закинула його на Далекий Схід. У Владивостоку Олександр вступив на філологічний факультет Далекосхідного державного університету. Співпрацював із місцевим радіо, а коли прийняли в штат, перевівся на заочну форму навчання.

Служив на Сахаліні та Курильських островах у секретному підрозділі ГРУ - полку радіорозвідки. Після закінчення служби 1973 року повернувся до Запоріжжя.

Тут Олександрові довелося працювати на телебаченні й радіо, у редакціях газет і на заводах. Під час Перебудови зайнявся підприємницькою діяльністю.

- Головним було впровадження новітніх технологій у сучасне виробництво, – розповів письменник, - так звані інноваційні процеси, нові технології, новітнє розуміння процесу виробництва. Я працював у кількох фірмах, зокрема, й у центрі науково-технічної творчості молоді й інноваційному фонді. Тоді я вперше перетнувсь із технічною творчістю наших запорізьких інженерів і науковців та займався втіленням їхніх ідей і проектів у виробництво. А вже у 90-ті роки відкрив свою власну фірму, що займалася науково-дослідними розробками та інноваціями, впровадженням новітніх технологій і якихось незвичних рішень у виробництво.

 

920 n 

Провела зустріч із поетом Тетяна Паливода

 

Із «Хори» розпочалося друге життя поета

- Важким для мене видався 2014 рік, - повідав Олександр Медко. – Я дуже близько сприйняв Майдан, війну… Ми з дружиною приймали біженців із Донбасу. Вони мешкали в нас кілька місяців. Слухали розповіді очевидців, які бачили підготовку війни й саму війну. Я спілкувався з бійцями. Ті деталі, що вони розповіли, могли знати тільки очевидці подій. За три-чотири місяці - приблизно з серпня по грудень я написав книжку «Хора».

До речі, під час презентації, глядачі переглянули відео, в якому чудово поєдналися поезія з «Хори» в авторському виконанні з музикою й відповідним відеорядом.

Потім виникла серйозна проблема. Олександрові зробили унікальну операцію на голосових зв'язках.

008 n

Із дружиною Сашею (фото Сергія ЛАВРОВА)

 

- Через це я зараз хриплю, - пояснив він. – Такі її наслідки. Сталося це в лютому 2015-го. А вже в червні підписали до друку мою книжку «Хора». Дуже хотілося, щоб вона була документальним свідоцтвом цієї війни. Нам знадобилися світлини бійця – людини, яка була на фронті й усе це відчувала. Для неї це з одного боку – буденність, а з іншого – професійність. Ми знайшли чудового фотографа. Усі фото до першого й другого випуску «Хори» - документальні. А в червні сталася ще одна трагедія – дуже складний інфаркт. Майже ніхто, окрім дружини Олександри, не вірив, що я житиму після реанімації й дуже складної операції, що мені зробив видатний майстер Борис Тодоров – керівник інституту серця. Уже того року я думав про участь у Першій запорізькій книжковій толоці. У день презентації «Хори» зранку відкрилася кровотеча. Лікарі забороняли брати участь у презентації, але я пішов, і мене підтримала дружина. Із цього моменту розпочалося друге моє життя – життя поета, нове розуміння світу й себе в ньому.

- Ця книга вражає й приголомшує, - поділилася враженням Тетяна Паливода. - У ній автор точно підмітив переживання, хвилювання більшості людей на Сході України. Там настільки глибокі й пронизливі вірші, що здається, автор сам пройшов АТО або тісно спілкувався з воїнами. Емоції, що він описує, неможливо собі уявити.

«Хора» стала визначальною в творчості поета. За неї він отримав диплом лауреата літературно-мистецької премії імені Пантелеймона Куліша за 2019 рік.

 

Спілкуватись із ним важко, але дуже приємно!

Видавець Олександр Лазутін (видавництво «Дике поле») зазначив, що беручи участь у творчому процесі, спілкуючись із поетом, радіє виданим книжкам і чекає наступної, що вже почали готувати.

- Якщо не жартувати, а говорити про Медка як явище української літератури, то воно насправді унікальне, - зазначив він. - Дуже мало є авторів, котрі твердо стоять на своїй українській землі, відчувають її у всій широті, а небом сягають Космосу. Самі назви «Буття і порожнеча», «Категорія SACRUM», «Про природу» говорять, що все це відбувається на сакральному внутрішньому просторі «Хори», на просторі свого життя. Дехто каже, що Медка читати важко, бо більшість людей перебувають не в бутті, а в побуті. Визволитись від нього, проникнути навіть у своє потаємне, вже не кажучи про потаємне іншої людини, нелегко. Мені теж іноді доводиться, читаючи рядки, продиратися не стільки до нього, як до себе. Ця поезія обнімає, іноді очищує. Буває, я прочитав вірш, а він доходить лише з третього, а, може, з четвертого разу. Бо автор спілкується з Гераклітом, Шекспіром, Джоном Донном, Арсенієм Тарковським… Тому спілкуватись із ним важко, але дуже приємно!

 

У чому полягає порожнеча?

Спілкуючись зі своїми прихильниками в обласній бібліотеці, Олександр Медко пояснював своє розуміння творчості. Говорячи про книжку «Буття і порожнеча» (2016), він розтлумачив поняття «порожнеча»:

- Це ті категорії, що закладали давньогрецькі й східні філософи. Порожнеча для європейців – це відсутність усього. Але парадокс і Геракліта, й Парменіда, й Платона – те, що вони багато замовчували в розумінні порожнечі. Порожнеча східної філософії – це те, з чого витікає матеріальний світ. Є сучасна теорія, так звана майже завершальна теорія всього, в яку ввійшли релятивістські підходи Ейнштейна, а також квантова механіка, фізика – це та віртуальність, із якою народжуються, скажімо, абсолютно всі, навіть наші думки. Це поєднання нашої діяльності. Ми думаємо, що діяльність – це і є ствердження нас на цій землі, а насправді вона дуже залежить від тих процесів, що йдуть на рівні підсвідомості, свідомості, тобто якщо наше психічне життя багате, то воно народжує зовсім іншу діяльність нас самих. Ми створюємо самі себе. Це складний процес творення, але, скажу чесно, це працює. Дай вам Бог, щоб ви створювали себе і щоб це творіння було високого ґатунку.

Письменник прочитав переклад «Сонету №61» Франческо Петрарки, одного зі своїх улюблених поетів, відтак - знаменитий монолог Гамлета Вільяма Шекспіра. Слухачі в залі мали змогу почути його думки щодо методики перекладу.

- Перекладач завжди конкурує з автором, - пояснив Олександр Медко. - Скільки в перекладі від автора й скільки від перекладача - залежить від таланту, майстерності поета. А як бути, якщо ці автори – найкращі перші поети світу? Тут виникає думка: можу чи не можу, а якщо можу, то це повинно бути на рівні. Книжка «Буття і порожнеча» дала мені змогу зробити переклад дуже складних творів поетів, наприклад, таких, як Осип Мандельштам, Арсеній Тарковський, Гаврило Державін, європейських - Петрарки, Шекспіра, улюблених мною німецьких поетів. Коли почалась оця гонитва з видатними авторами «а чи можу я?», було як правило: вперше українською перекласти такий складний текст. Я зрозумів, що це шлях правильний, це потрібно. Адже сьогодні українська література потребує, найперше, європейських й азіатських філософів, які б українською сучасною літературною мовою розмовляли з нашими людьми, щоб наші студенти розуміли теорію відносності не лише з тексту підручника фізики, а й із текстів давньогрецьких філософів. Я вважаю, що ми тільки тоді відбудемось як переможна нація, коли для нас буде вільним розуміння отих титанів, котрі стояли на початку народження цивілізації й дали розуміння свободи, знаючи, що наше життя конечне, що смерть не для всіх, що це екзистенційне - те, що обов’язково кожна людина повинна розуміти, що незважаючи на смерть, ми сильніші цієї смерті.

 

«Поки поета читають, поки він народжує в душі й серці якісь асоціації, він живе»

Прочитавши кілька віршів зі збірки «Категорія SACRUM» (2017), автор висловив своє бачення про її наповнення:

015

- Це складна книжка - насиченість тут така, що аж інколи радіоактивна. Але від того, наскільки ми вміємо охоплювати своєю свідомістю світ і як глибоко, від цього залежить наша духовна глибина. Один із моїх улюблених прозаїків – Хорхе Луїс Борхес. Це метафізик, загадковий філософ, який щось кинув, щось написав, а народи якось розгадують, тлумачать. І це відбувається вже не одне десятиліття. Є в збірці цикл хайків – три рядки, а далі порожнеча чи прірва, чи безодня, чи щось таке, що наші брати з Азії називають «нірвана». Це поезії, які краще читати наодинці з собою.

Автор розкрив таємницю назви книжки «Категорія SACRUM»:

- Це традиційна назва для творів давньогрецьких мислителів. В античні часи вона мала ще одне значення – сходження, яке веде у неприховане, тобто в істину. Істина може бути прихованою, невідомою для людини, але в якийсь момент вона відкривається. Стародавні греки пов’язували істину із незабутнім – із тим, що не може й не повинно канути в Лету, якщо комусь із людей відкрилась істина. Вона стає надбанням усіх відкритістю – таким знанням, без якого життя вже втрачає сенс. Поети – це якраз ті, хто ділиться цією істиною, своїм відкриттям світу. А як сприймає читач, то вже зовсім інша історія. Але читач рівноправний – що нинішній, що той, котрий буде через десять чи сто років. Тому поки поета читають, поки він народжує в душі й серці якісь асоціації, він живе. Цю збірку я дуже довго формував та обдумував. Потім швидко написав. Але довго писав фінальний твір – біблійську повість «Еклезіаст», автором якої вважають Соломона. Насправді це не зовсім так – новітні дослідження приписують її грецькому царю, якого вигнали з Афін. Його прийняв Птоломей в Олександрії і він відкрив для нього бібліотеку. Цей автор керував бібліотекою, й під його началом переклали першу Біблію давньогрецькою мовою. Серед цих літературних пам’яток й «Еклезіаст». Як на мене, це цікава ілюстрація теорії всього, що написали під кінець ХХ сторіччя.

Щоб до кінця збагнути сакральність світу й пересвідчитись у правильності розуміння давньогрецьких бачень Космосу, світобудови й душі, влітку минулого року подружжя Медків здійснило подорож туди, де були перші давньогрецькі міста філософів. Особливо письменник прагнув відвідати Ефес, де народивсь і жив видатний грецький філософ Геракліт. Звісно, хотів побачити Егейське море, а також острів Самос, де від народження жив Піфагор.

 

«Моє сприйняття України як частини Європи»

Під час творчого вечора відбулася презентація нової книжки Олександра Медка «Про природу» (2018), що ввійшла до другого книжкового проекту Запорізької обласної організації НСПУ за кошти Запорізької обласної ради й підтримки Запорізької облдержадміністрації. Минулого року видали 11, а нинішнього – вже 16 книжок запорізьких авторів у видавництві «Дике Поле».

- Поетична збірка «Про природу» присвячена моєму сприйняттю України як частини Європи, - розповів Олександр Медко, - тому що філософія й світогляд давніх греків є обов’язковою європейською складовою. Це мої роздуми про той головний постулат давніх греків, що душа людини безсмертна, що вона повертається на землю, що це і є той основний закон, який побутує в Космосі - розуміння світобудови. Окрім того, є дуже цікаві, я би сказав, унікальні переклади (вперше українською) - давньогрецького поета-філософа Парменіда та незвичний переспів першої у світі екзистеонціональної трагедійної поеми, створеної в Давньому Єгипті «Біблійний еклезіаст». Це зовсім інша інтерпретація тексту. Тому я прийшов до першоджерел – не до перекладів російської церкви, а до підрядника. Звісно, я зробив це як поет. Дуже приємно було доторкнувся до цього тексту. Це мене збагатило і як людину, і як поета.

 

Поєднав екзистенцію внутрішнього буття на землі й печаль самотності

Кандидат філологічних наук, доцент Запорізького національного університету Валентина Ботнер, котра завітала на творчу зустріч, висловила своє враження про книжки Олександра Медка:

022

Валентина Ботнер й Олександр Медко

- Мені найбільше подобається у творах поета його філософська складова. Він говорить про душу, але не в звичайному розумінні, як це прийнято в класичній літературі. У нього не душа, а внутрішнє буття людини, її екзистенція, тобто те центральне ядро людської особистості, що робить її несхожою на інших. Людина народжується, потрапляє в світ людей, робить, те, що й вони, а екзистенціалісти, серед яких й Олександр, говорять про інше, що треба знайти свою екзистенцію, себе і тільки про себе думати. У віршах мені подобається поєднання екзистенції, як внутрішнього буття людини. У японського поета Басьо є термін «сапі» - «печаль самотності». У Сашка це поєднується – й екзистенція внутрішнього буття на землі, й печаль самотності. Ще хотіла б звернути увагу – мені дуже подобається, що у всіх твоїх творах є центральна ідея, що висловив Фауст Мефістофелю: «У твоєму «ніщо» я все знайду».

 

«Хочу зробити замовлення»

Голова Запорізької обласної організації Національної спілки композиторів України Наталя Боєва також завітала на зустріч із прекрасною поезією. Давно хотіла побачити цього поета, почути вірші в авторському виконанні, бо серцем відчула суголосність поетичних творів Медка зі своєю музикою, яку нині творить.

- Я дуже багато для себе сприйняла, - сказала вона й запропонувала. - Побажання таке: у мене зараз є іспанський цикл улюблених іспанських поетів. Хочу зробити замовлення – переклади українською мовою. Співатиме соліст Національної опери України Олександр Бойко.

Отже, є надія, що незабаром поезія Олександра Медка отримає нове забарвлення.

616 n

 

«Коли ти усвідомлюєш свою місію, все вийде!»

Член Національної спілки письменників України, голова Запорізького обласного літературного об’єднання імені Михайла Гайдабури Ганна Лупинос наголосила на тому, що коли нація починати виходити на новий виток свого розвитку, вона одночасно вимагає розвитку мови.

047

Член НСПУ Ганна Лупинос вітає колегу з презентацією

- Можна багато говорити про метафори, художні засоби в творах Олександра Медка, - зауважила вона, - про такий дивовижний, зважимо, вже не в 17 років мовний вибух у свідомості автора. На мою думку, ця поезія залишиться, можливо, як фундамент для якогось іншого мовного стрибка. Нам, у Запоріжжі, пощастило, що маємо поета, який усвідомлює свою місію, а саме – збагачувати українську мову через поезію. Він хоче українську мову вивести на новий рівень. Хочу, щоб усі молоді автори знали - коли ти усвідомлюєш свою місію, все вийде!

 

«Ви, Савичу, його благословіть,
Бо все ж таки Медко - своя людина»

У залі бібліотеки організували виставку «Олександр Медко - поет, перекладач, філософ». Назва влучна, адже його поезія вирізняється глибиною філософського мислення. За другу книжку «Буття і порожнеча» письменника відзначили Міжнародною літературною премією імені Григорія Сковороди «Сад божественних пісень».

038

Поетеса Віра Коваль із віршем "Запорізький філософ"

 

Цікаво, що два роки тому письменниця Віра Коваль на ювілей Олександру Медку написала вірш «Запорізький філософ», а в ньому - пророчі рядки зі звертанням до самого Григорія Сковороди. Під час творчого вечора вона прочитала його, отримавши шквал овацій, а Олександр, наділений почуттям гумору, попрохав її: «Віро! Ви напишіть щось і про Шевченка!»

Віра КОВАЛЬ

Запорізький філософ

                          На ювілей Олександру Медку

Метафора потужна і метка,
Глибока, наче Космос, кожна думка
У нашого філософа Медка,
І він їх не розтягує, як гумку.

Він істини вселенські всім рече,
Хоч йогою ніколи не займався,
І пояснити вміє, як тече
Часу ріка у океан Безчасся.

Збентежені появою його
Сам Арістотель, Геракліт з Платоном,
З обіймами прийняти за свого
Не поспішають Парменід з Зеноном.

Хоч їхній зір проникливий, як ніж,
Та дивляться напружено і скоса:
Це ж слави їхньої безсовісний грабіж!
Звідкіль з’явивсь цей вискочка-філософ?

Сашко лиш посміхається до них
Поблажливо і трішечки лукаво,
За пасок запроторив їх усіх,
І ви, панове, не пручайтесь навіть!

Бо вам не переплюнути Медка!
Як не крути, а правди діти ніде.
Ну хто із вас пояснить все отак?
Хоч як не тужтесь, тільки пшик і вийде!

Простіть йому оцей стрімкий прорив,
Не докоряйте грізно за свавілля.
Сковорода нервово б закурив,
Якби любив оце бісівське зілля.

Поглянувши крім дим густий століть,
Із рішенням тим правильним, єдиним,
Ви, Савичу, його благословіть,
Бо все ж таки Медко - своя людина.