Презентація пам’яті поета

Віра СЕРЕДА

 

Коли виходить із друку нове видання, його автор неодмінно хоче поділитися радістю зі своїми шанувальниками. Ось і член Національної спілки письменників України, очільник Запорізької обласної організації НСПУ Олександр Медко, отримавши з друкарні своє дітище - кольоровий альбом «Прозора межа мови» - народжене в співавторстві зі знаним запорізьким фотохудожником Сергієм Лавровим, почав готуватися до його презентації. І вона відбулась, як і запланували, в Запорізькій обласній універсальній науковій бібліотеці, але, на жаль, без нього, на десятий день після відходу Поета у Вічність. Провела презентацію команда однодумців, котра брала безпосередню участь у створенні книги. Модерувала завідувачка відділу краєзнавства бібліотеки Тетяна Паливода.

Книгу-альбом «Прозора межа мови» видали в грудні 2019 року в рамках «Програми сприяння розвитку інформаційної сфери Запорізької області на 2016-2020 роки» Запорізької обласної ради та Запорізької обласної державної адміністрації. За рахунок обласного бюджету вона вийшла накладом у 500 примірників. Ще 300 видали за кошти автора.

В альбомі поєдналися японський жанр поезії хайку й 68 поетичних світлин відомого запорізького фотохудожника Сергія Лаврова.  

 

«Щоразу коли я брала книгу до рук, у мене з’являлися нові відчуття й думки»

Тетяна Паливода на початку мистецького заходу пам’яті Олександра Медка зазначила, що, готуючись до цієї презентації, вони з поетом декілька разів призначали зустріч, аби визначити дату, але тяжка хвороба не давала цього зробити, хоча Олександр Олексійович сподівався, готувався й дуже хотів презентувати цю книгу всім.

Хвилиною мовчання всі присутні в залі вшанували пам'ять Олександра Медка.

- Сьогодні 10 днів, як його немає з нами, - зауважила пані Тетяна, – це важка втрата не тільки для рідних і друзів, а й для всього літературного світу Запорізького краю. Але я впевнена, що поети не вмирають, а продовжують жити в книгах, у своїх віршах. Сьогоднішня презентація – підтвердження цих слів. Я мала змогу ознайомитись із книгою «Прозора межа мови». Вважаю, що видання заслуговує стати подією 2020 року - презентувати Запорізький край на книжкових фестивалях, ярмарках не лише в Україні, а й за кордоном. На перший погляд, відкриваючи книгу, ми бачимо прекрасні пейзажі, але вона не про природу, не про пейзажі, це своєрідний гачок, який «чіпляє» наше око й через хайку змушує, заохочує думати, мислити над буттям і небуттям, над істиною й сутністю, над тишею й мовою. Щоразу коли я брала книгу до рук, у мене з’являлись нові відчуття й думки. 

Видавець і головний редактор, а також співавтор концепції створення книги «Прозора межа мови» - Олександр Лазутін розповів, що вони співпрацювали над книгами Олександра Медка з 2015 року. Коли розпочалася російсько-українська війна, він почав писати винятково українською мовою. Олександр Лазутін прочитав вірш, який вони поставили першим у книзі «Хора» - «Коник грає – смерть гукає...»

- Смерть присутня в усіх книжках Олександра Медка, - зауважив Олександр Лазутін, - у книзі «Прозора межа мови» також. Це не просто передчуття (поет знав, що вона його доганяє), це більше, я б сказав, надбуттєве відчуття, надбуттєвий погляд – той, що притаманний лише видатним філософам і поетам: коли людина зупинила своє життя як небуття, а дивиться звідти, бачить інакше, інше і глибше.

Ідея книги, за словами пана Лазутіна, народилась улітку минулого року. Олександр Медко висловив думку, що хотів би залучити до спільного проєкту Сергія Лаврова, «щоб з’явився інший Лавров».

- Вирішили поєднати філософські вірші Олександра Медка й твори Сергія Лаврова, - продовжив розповідь Олександр Лазутін. - Розказали Сергію про тему. Він приніс світлини. Стали поєднувати смисли віршів і фотографій і побачили, що щось ожило. Вірші й світлини перетворились в особливі речі.

Олександр Лазутін представив художницю видавництва Людмилу Харламову, яка додала належного естетичного смаку книзі. Він звернув увагу на один розворот у книзі зі словами:

А може, це вже і не я,

а коник

у куті пекторалі. 

- Коли я вперше прочитав цей вірш, - поділився спогадом пан Олександр, - то сказав: «Сашо! Я не розумію, про що тут?» А він відповідає: «А ти пектораль бачив?» - «Бачив». Відкрили ми пектораль, подивилися, а там і правда золотий коник стоїть у самому куточку. Кажу йому: «Добре! А до чого ця фотографія?» - «Ну, може й не ця!» Я напружив Сергія, мені дуже хотілося до цих слів знайти світлину. А Сергій і Саша закохані в Кам’яну Могилу – цей прекрасний природний заповідник. Саме там у Саші зародилась ідея зробити книгу легенд Запорізького краю. Думаю, що це колись відбудеться, хоч він і пішов у Вічність. І Сергій дав такий образ – небесна пектораль над Кам’яною Могилою і тут проглядається тінь двох коників.

А потім пан Лазутін прочитав вірш «Серпень. Коники-цикади» Олександра Медка із хрестоматії «Література Запорізького краю», що торік вийшла завдяки старанням, зокрема, й поета Медка.

 

«Я знайшов людину, з якою ми на одній хвилі» 

Передмову до альбому написала доцент кафедри німецької філології та перекладу запорізького національного університету Олена Тупахіна. Тетяна Паливода розповіла, як одного разу Олександр Олексійович, котрий дуже часто заходив до відділу краєзнавства, ділився своїми мріями, планами. А якось прийшов із такими щасливими очима й сказав: «Я знайшов фахівчиню, яка напише передмову до моєї книги, це людина, з якою ми на одній хвилі».

- Те, що вони на одній хвилі, свідчить не лише передмова до книги, а й те, що Олена є авторкою літературного нарису про творчість Олександра Медка, що увійшов у хрестоматію «Література Запорізького краю», - сказала пані Тетяна.

Олена Тупахіна, зокрема, сказала:

- Мені справді дуже пощастило принаймні на короткий термін поспілкуватися з Олександром Медком. Його енергетика, його запал, ентузіазм – це власне те, що зробило всі ці проєкти. Пощастило не тільки мені, а й моїм студентам. Книга «Прозора межа мови» народилася в результаті перекладацького семінару. Наші студенти вивчають японську літературу. Валентина Савеліївна Ботнер запропонувала розглянути хайку Олександра Олексійовича, аби студенти потренувалися на цих чудових поезіях передавати дуже складну філософську мову. Після того, як ми зробили свої переклади, запросили Олександра Олексійовича до нас в університет. Відбулася дуже цікава розмова стосовно термінології та нюансів відтінків змістів цих віршів. Вони лише удавано прості. Здається, коли їх бачиш, немає нічого складного – усього три рядки, й нібито слова прості, образи прості, але це удавана простота, це надзвичайно глибока, медитативна поезія, яка потребує дуже особливого типу читання, дуже особливого читача. Це поезія, що народжується лише в діалозі. Неможливо сказати, що тут головне – світлина чи вірш. Вони настільки вдало поєднані, що не можна відокремити одне від іншого. Отже, наші студенти спробували себе у цьому диспуті. І я побачила, що в Олександра Олексійовича є така рідкісна, я би сказала як літературознавець, коштовна річ – у нього є своя філософська візія, своя філософська система. Вона не схожа на жодну іншу. Дуже рідко ми бачимо авторів, які вибудовують власну філософію і власну філософську термінологію. Його термінологія – це не термінологія Парменіда, Хайдеґґера чи Сартра, хоча, звісно, тут є певний вплив. Мені, як перекладачеві цієї книжки, було дуже важливо передати цю суб’єктивну візію й унікальну філософську систему, що він відобразив у своїх віршах і через ці прозорі й нібито зрозумілі образи. Якщо розмірковувати про категорію «ніщо», тема смерті звучить і в «Хорі», й у решті книжок. Філософи багато розмірковують над тим, що таке «ніщо». Парменід каже, що це протилежність сутності, Платон - що це також сутність, вона просто інша. Олександр Олексійович, на мою думку, поєднує ці дві точки зору. Його «ніщо» - це інша якість буття, це такий транзистентний перехід, що він колись уже відчував і бачив.

 

«Він ніби сам випромінював енергію й спілкувався з небесами»

Фотохудожник Сергій Лавров зауважив, в його думках така книга народилася досить давно, бо любить Хортицю, природу. Із Олександром вони зустрічалися не часто, хоча як із творчою людиною мав творче співробітництво – Медко запрошував його на творчі заходи письменників. Коли ж помічав цікаві роботи, висловлював думки про те, як можна об’єднати їхні роботи – зробити щось незвичайне, зокрема, в жанрі хайку.

- Пригадую, як ми разом поїхали на Кам’яну Могилу, - розповів Сергій Лавров. - Я на практиці упевнився, як світла людина змінює обставини – був надзвичайно гарний день для фотозйомки. Я там бував неодноразово, але найліпші світлини вийшли саме того дня - з Олександром Медком. Він ніби сам випромінював енергію й спілкувався з небесами.

- Книга була вже готова, - долучився до розповіді Олександр Лазутін, - коли Сергій говорить: «А ми ж хотіли на останній сторінці поставити це фото». Зателефонували Олександру Олексійовичу. Він був не проти. Але не було тексту - наступного дня він уже був у нас:

Тяжіння зникає:

виникає межа мови...

Кохання.

 

«Особливу роль у його творчості зіграла його Муза» 

Доцент кафедри німецької філології та перекладу ЗНУ Валентина Ботнер знає Олександра Медка вже багато років. Щойно вийшла «Прозора межа мови», він подарував книгу їй одній із перших.

- Це поєднання живопису й поезії, - сказала Валентина Савеліївна. - Ця поезія дуже цікава. Я показала книгу студентам – вони були у захваті. Поет дуже яскраво розкриває тему не просто смерті, а екзистенційної. Особливо мені подобається в його творах ідея-категорія екзистенційний стоїцизм. Гемінґвей сказав: «Людину можна вбити, але не можна перемогти». Ця ідея – головна у творчості Саші Медка. Він – людина дуже світла, цікава, я думаю, що ми ще не пережили того шоку, коли взнали цю сумну звістку.

Валентина Ботнер подякувала Олександру Лазутіну, Олені Тупахіній, яка написала прекрасну передмову й працювала над перекладами, які дуже сподобались студентам.

- Особливу роль у його творчості зіграла його Муза, його кохана жінка, людина, яка завжди його супроводжувала – Олександра Юріївна, - сказала Валентина Савеліївна на завершення свого виступу. - Їй велике спасибі за те, що допомогла Саші стати таким, яким він є. Царство небесне Саші Медку! Він назавжди залишиться в нашому житті.

 

«Низький уклін йому за все те добре, що він зробив для української культури й духовності!» 

Ветеран журналістики, заслужений працівник культури України Василь Федина зауважив, що на запорізькому радіо, де він працював, загадкою стало те, що прізвище Олександра Медка як поета з’явилося лише кілька років тому. Із розповідей журналістів він знає, що Олександр віршував ще тоді, коли працював у газеті «Комсомолець Запоріжжя», але не друкувався.

- Не з’явилися його вірші й на хвилях запорізького радіо, - розповів Василь Федина, - а він там працював редактором художнього мовлення. У цьому плані Олександр Медко дуже нагадує мені Василя Симоненка. Василь Діденко мав свою першу збірочку «Зацвітай, калино», навчаючись на третьому курсі, а Василь Симоненко уперше оприлюднив свої вірші у газеті, навчаючись на четвертому курсі, а перша його збірочка «Тиша і грім» з’явилася тільки після закінчення університету через п’ять років. То був такий своєрідний вибух в українській літературі, грім серед ясного неба. Щось подібне сталося із появою збірочки Олександра Медка «Хора». Про нього заговорили багато, і я впевнений, що будуть дуже багато говорити в літературі. Він – лауреат двох престижних премій: літературно-мистецької імені Пантелеймона Куліша за книжку філософських поезій «Хора» та Міжнародної літературної премії імені Григорія Сковороди «Сад божественних пісень» за глибоке філософське осмислення нашої реальності й переклади давньогрецького поета-філософа Парменіда (вперше українською мовою) у книзі «Буття і порожнеча».

Василь Федина прочитав вірш зі збірки «Хора» «Пісня». А потім поділився наболілим:

- Моє особисте, що боліло тривалий час – книжечка «Коли туман розтав». Що присвячена близькій мені людині – автору тринадцяти збірок поезій про солов’їну Україну, бентежно ніжне кохання, авторові слів легендарної пісні «На долині туман» Василю Діденку. Так сталося, що це перша книжечка за всі роки після його смерті 14 квітня 1990 року. І вийшла вона у видавництві «Дике поле» завдяки очільнику запорізьких письменників Олександру Медку. Низький уклін йому за все те добре, що він зробив для нашої культури, духовності не тільки Запорізького краю, а й нашої всієї України!

 

«Немає в Україні жодного поета, за творчою манерою схожого на нього»

Завідувачка кафедри українознавства ЗНУ Ольга Стадниченко, заступниця голови ЗОО НСПУ як ніхто інший знає, якими важкими й насиченими енергетично в житті Олександра Медка були останні три роки - на його плечі лягла важка робота із видавництва книг запорізьких письменників, членів НСПУ. За словами пані Ольги, керувати треба було толерантно, культурно, інтелігентно підходити до кожного й направляти їхню діяльність у потрібному руслі на користь України й суспільства.

- Але він із цим усім гарно впорався і не забував про особисту творчість, - зауважила його заступниця. - Зараз ми слухали дуже багато різних виступів із приводу книги. Я хотіла б сказати, що це стане унікальним явищем в українській культурі, ми можемо назвати це певною мірою явищем феноменальним, оскільки бачимо не просто явище. Адже є мільйони книжок поетичних різнопланових, але тут зараз відбувається те, що кажуть наші спеціалісти: злиття двох різних видів культур. Це можна назвати фотопоезією або фотофілософією, чи поетичною фотографією. Це один із різновидів сучасної модерної візуальної культури. До вивчення цього феномену долучаться ще літературознавці й мистецтвознавці, щоб розшифрувати його. Якраз у цій книзі поєднався феномен поета Олександра Медка (поки ще не вивчений і не досліджений у літературознавстві), немає в Україні жодного поета, за творчою манерою схожого на нього. Сьогодні ми є свідками того, як у найнапруженіший момент життя Олександра Медка з’явилася книга, що поєднала в собі те, що є в житті й, можливо, не в житті.

 

«Я дуже пишаюся тим, що є його сином» 

Відповідальний секретар Запорізької обласної організації Національної спілки журналістів України Валентина Манжура дуже багато років знала Олександра. Під час презентації вона продемонструвала рукописи його віршів, що зберігає. Один із цих творів вона прочитала, звернувши увагу на образність і зробила висновок: «Звідси вся мудрість, ця прозорість, прагнення до життя – щоб піднятися високо-високо і з цієї висоти осягнути наше буття і задля чого ми в цей світ прийшли».

Наприкінці вручили дипломи і знаки міжнародної премії «Світ пограниччя» - художнику Сергію Лаврову за унікальне бачення величного храму природи козацького краю у фотоальбомі поезій «Прозора межа мови», на сторінках якого представлені філософські роздуми про сутність і неповторність феномену Дикого поля. А відзнаки Олександра Медка за літературне відкриття величного храму природи козацького краю у фотоальбомі поезій вручили його сину Денису.

Денис Медко висловив слова вдячності всім, хто прийшов на мистецький захід:

- Мені дуже приємно було сьогодні чути такі теплі й захоплені слова про мого батька. Я дуже пишаюся тим, що є його сином, що міг із ним спілкуватися, обговорювати як житейські, так і філософські теми, навчатися в нього. Для мене насправді він був не лише батьком, а й учителем, наставником і провідником у житті. Вічна пам'ять татові! Велике спасибі усім вам, що ви його любите й цінуєте.

На завершення мистецького заходу Тетяна Паливода звернула увагу на коментарі, що, готуючись до презентації, почав писати Олександр Медко й зачитала один із них: 

«Ця книга незвичайна, бо з’єднує у собі важливість і дріб’язковість, осягання огрому та проникнення у дрібниці, занурення в матеріальність і відчуття порожнечі – поєднання непоєднуваних категорій. Світлини, так здається, не відповідають текстам, які поруч з ними, а поезії не тяжіють до ілюстрацій. Це на перший погляд, але далі відбувається якесь диво: помисел читача, його свідомість, пронизує і площину світлин і обсяг слів – продирається у щось невідоме. Якийсь ефект синергії, коли одна енергія підсилює іншу і сумарна кількість кожного окремого компонента незрівняна з прогнозованим математичним підсумком. 

Усі речі з’являються з якогось безміру, і завдяки цим речам відкриваються нові виміри космосу».  

Видавець Олександр Лазутін презентує книгу. Ліворуч – авторка передмови, кандидат філологічних наук Олена Тупахіна

 

 

Завідувачка відділу краєзнавства бібліотеки Тетяна Паливода. Крайній праворуч - Сергій Лавров

 

Завідувачка кафедри українознавства ЗНУ, заступниця голови ЗОО НСПУ Ольга Стадниченко

 

Кандидат філологічних наук, доцент кафедри німецької філології та перекладу ЗНУ Валентина Ботнер

 

Тетяна Паливода і Денис Медко

 

Сторінка із альбому «Прозора межа мови»

 

У залі був аншлаг