Презентація
Віра СЕРЕДА
У Запорізькій обласній універсальній науковій бібліотеці відбулася презентація фантастичного роману «Зірки не розкажуть» запорізької літераторки, членкині Національної спілки письменників України Ольги Ліщук. На творчу зустріч завітали читачі бібліотеки, письменники, приїхали навіть прихильники її творчості зі Степногірська, що у Васильвському районі, й із Токмацького району Запорізької області.
Мистецький захід викликав жвавий інтерес, адже Ольга Ліщук вправно володіє не лише прозовим, а й поетичним словом, пише музику як на свої поезії, так і на вірші майстрів поетичного слова.
«Це поетеса із оригінальним світобаченням і стильовою манерою»
Привітати Ольгу Ліщук прийшла артистка академічного козацького ансамблю пісні і танцю «Запорожці» Запорізької обласної філармонії Світлана Малюкова, яка вже на початку презентації створила гарний настрій, подарувавши публіці дві пісні.
Артистка академічного козацького ансамблю пісні і танцю «Запорожці» Світлана Малюкова
Завідувачка кафедри українознавства Запорізького національного університету Ольга Стадниченко, виконувачка обов’язків голови Запорізької обласної організації НСПУ представила письменницю:
- Ольга Ліщук є членкинею НСПУ. Вона відома як поетеса й прозаїк, а також як композиторка - авторка багатьох пісень. Крім того, вона ще й волонтерка - є й така сторінка в її біографії, досить цікава. Це поетеса із оригінальним світобаченням і стильовою манерою, можливо, в чомусь вона наслідує традиційну українську поезію, а в чомусь шукає своє оригінальне обличчя, але загалом має цікаву читацьку аудиторію, яка сприймає її як поетесу і цікавиться її прозовою творчістю. Сьогодні ми її вітаємо з дев’ятою книгою і бажаємо їй творчих успіхів і вдячних читачів.
Виконувачка обов’язків голови Запорізької обласної організації НСПУ Ольга Стадниченко
Творчі секрети й несподіванки письменниці
Ольга Ліщук розповіла, що це дев’ята її книга й третя прозова. Першою була повість «Стрибок», що мала продовження у творі «Прибуття».
- Коли створювала третю книгу, дуже хвилювалася, чи повториться це диво, коли герої самі оживають у моїй уяві, коли в голові в мене крутиться кіно, а я просто записую те, що бачу, - поділилася враженнями від роботи над романом мисткиня. - За третьою книжкою я насолоджувалася процесом: давала завдання своїм героям, і вони його старанно виконували. У книзі «Зірки не розкажуть» - три частини («Зустріч», «Рейс №55628», «Яся») та «Епілог». Головних героїв двоє – Алекс і Ганнуся. На початку першої частини їм по 17 років. Живуть вони в час дуже далекого нашого майбутнього, коли сонячна система саме на вершечку міжзоряної цікавості. Трохи більше п’яти століть тому надсвітова швидкість стала реальністю, а три століття тому астронавтика освоїла техніку використання торсійної хвилі, за допомогою якої відстань просто розчиняється. Алекс – випускник космоколеджу, самовпевнений егоїст, здатний на будь-які вчинки для досягнення мети. Ганнуся навпаки – дивна дівчина з тонкою психічною організацією, яка любить і відчуває природу. У першій частині юнак і дівчина зустрічаються за небезпечних для життя обставин, долають перешкоди, знайомляться, поступово змінюється їхній характер.
Під час презентації Ольга розповіла, що Ганнусю писала багато в чому із себе, бо й сама любить, наприклад, додавати в салат бур’янець із городу, інтуїтивно відчуває, що можна а що не можна вживати в їжу, що любить ходити городом босоніж.
- До речі, я пишу тільки те, що я бачу як у кіно в своїй голові, - зауважила Ольга. - Ганнусю я бачила одягнутою в зовсім незвичний одяг для їхнього часу (спідницю, футболку й ще якусь кофтину). Як виявилося згодом, якби не та кофтина, вони б не змогли вибратись із халепи, що виникла, тому я упереджено запам’ятовувала кожну деталь, яку бачила, намагалася втілити в книгу. Написання великого твору дозволяє вплести в текст свої роздуми. Це для мене дуже важливо, адже іноді є думки, якими хочеться поділитися з усіма. Також можна змалювати свої сни. Сни в мене бувають дуже реалістичні – яскраві, іноді містичні. Я їх усі занотовую. Два таких сни потрапили до роману. Деталі з життя моєї родини також я використала в книзі. Наприклад, моя мама замолоду не хотіла зустрічатись із татом, він їй не подобався. Якось одного вечора тато подивився на зорі й усміхнувся тим зіркам. Мама в нього закохалась. За два місяці відбулося весілля, за рік народилась я. Так ось цю усмішку, що важлива й головна в моєму житті, я занотувала у книжку. Ганнуся закохалася в Алекса під зоряним сяйвом.
Уже в другій частині (минуло чотири роки) зміненому попередніми пригодами Алексу належить здійснити рейс, із якого не повернулися вже три пілоти. Письменниця розповіла, що не знала спочатку причини їхнього неповернення, тобто відправила туди хлопця, щоб він розв’язав це завдання й спостерігала, як він упорається.
- Над чим мені довелося посидіти довго, так це над астрономічними довідниками, - розповіла Ольга. - Тому що фантастика на відміну від фентезі, не дозволяє недостовірної інформації. Події відбуваються у відомому Всесвіті. Я не могла собі дозволити, щоб якийсь допитливий читач виявив спотворені наукові факти чи істини. Вигадала в романі лише кілька назв – планету Курча, Р-118 і супутник Плутона М-8. Усі інші об’єкти існують насправді. Мені цікаво було, щоб події відбувалися в реальному просторі.
Підказки, за словами авторки, приходять несподівано. Коли розпочала писати третю частину, в цей час зателефонував письменник Михайло Буряк і в розмові згадав свою дочку Ярину (до речі, вона була на презентації). Коли поклала слухавку, придумала назву третьої книги – «Яся», й відповідно ім’я дочки головних героїв.
- Коли писала третю частину, сталася ще одна дивна подія, - розповіла Ольга. - Яся мала за сюжетом прочитати своєму дідусеві (вченому ботаніку) віршик. Я склала простенького віршика:
Я твоя частинка
В квіточці тичинка.
Наступної ночі мені сниться цей дідусь і говорить: «Що ти написала? Яка тичинка? Як уже так, то вона має бути насінинкою». Я прокинулась і швиденько переправила в тексті слово. Думаю: було-було, а персонажі ще зі мною не розмовляли.
«У нас у Запоріжжі такої прози немає»
Письменник, член НСПУ й НСЖУ Костянтин Сушко був одним із тих, хто допомагав вичитати книгу Ольги Ліщук.
Запорізький письменник Костянтин Сушко
- Коли Оля попросила мене почитати роздруківку роману, я всередині так зіжмакався, адже це дуже небезпечна річ, - розповів Костянтин Сушко. - Бо якщо книга ще не закінчена, то там обов’язково треба знайти недоліки. Із цією думкою я й приступив до читання твору. Маю зауважити, що дуже складно сприймати текст, коли він іще не в книжці. Я не прихильник фантастики й фентезі, я – жорстокий реаліст. Але презентація передбачає не диспут, а пропаганду. Прочитавши роман, я дійшов такого висновку: у нас у Запоріжжі, в Україні, серед членів НСПУ приблизно 80 відсотків - поети, є поети-письменники, поети-письменники-драматурги, поети-прозаїки-драматурги. Дуже мало прозаїків! Проза – вона або є, або її немає. Вона конкретна. В Ольги Ліщук є прозові твори. Це ризик. У нас у Запоріжжі такої прози немає. Вона дуже досконала стилістично: на місці члени речення, органічний діалог, гарний перехід діалогу до слів автора. Я менше переймався сюжетом, бо реаліст. Вразила мене наявність специфічних термінів, знання яких неможливе без такої книжки. Правильно зробила, що взяла реальні речі, відстані. Наших запорізьких прозаїків дуже мало, але всі вони традиційні. А тут ось такий підхід - легенький! Бажаю успіхів! Особливо, якщо вона захоче перейти на реальність.
Відгуки перших читачів повісті
Ще кілька людей у залі, думка яких була важлива письменниці, прочитали вже її нову книгу. Вони поділилися враженнями.
Очільниця Центру національних культур бібліотеки Ольга Назаренко читала всі твори Ольги Ліщук. Роман «Зірки не розкажуть», на її думку, це вже новий рівень. Майстерність письменниці зросла.
- У книзі дуже насичений сюжет, - зауважила пані Ольга, - й ніколи не вгадаєш, що буде далі. Поміж іншого запам’ятався салат із чорною смородиною, і я думаю: скоріше б літо, щоб його скуштувати. Рекомендую всім прочитати книгу.
Із Центром національних культур Ольгу Ліщук пов’язує тісна співпраця. Із нагоди його п’ятиріччя Ольга написала й присвятила Центру пісню «Я – українка». Вона виконала її під час презентації.
Ганна Нагорна з відділу краєзнавства ЗОУНБ є авторкою літературного нарису про творчість Ольги Ліщук, що увійшов у хрестоматію «Література Запорізького краю»
Ганна Нагорна, бібліотекарка з відділу краєзнавства ЗОУНБ, яка є авторкою літературного нарису про творчість Ольги Ліщук, що увійшов у хрестоматію «Література Запорізького краю», тепло висловилася про винуватицю презентації, нагадавши, що перший вірш Ольга написала в п’ять років. У студентські роки була ініціаторкою різних заходів. Була депутатом міської ради.
- Скільки професій вона поміняла! – зауважила пані Ганна. - Трапилася велика біда у нас в Україні, розпочалася війна, вона зайнялася волонтерською діяльністю - стояла в Неаполі на площі, грала, співала, збирала гроші на бронежилети для наших бійців. Деякі рядки в її романі – автобіографічні.
Ольга Ліщук і Михайло Буряк виконують «Городню історію»
Першим слухачем роману був досвідчений літератор, член НСПУ Михайло Буряк. Ольга начитувала йому по телефону деякі сторінки твору, а він давав поради. Під час презентації вони виконали разом пісню Ольги Ліщук на слова Михайла Буряка «Городня історія», проанонсувавши таким чином чергове засідання «Гумористичного городу», яке вони разом готують і що незабаром відбудеться в бібліотеці.
Ольга Ліщук і Тетяна Біла разом заспівали найулюбленішу пісню «Запорізький вальс»
1999 року Ольга Ліщук познайомилась із Тетяною Білою. За словами Ольги, її пісенний шлях розпочався саме з того, що вона записувала ноти пісень Тетяни Павлівни. Відтак побачили світ їхні спільні пісні, а вже потім - її власні.
- Я щаслива, що на своєму шляху зустріла таку світлу, гарну, добру, талановиту людину як Оля, - сказала пані Тетяна, котра теж прочитала її нову книгу. - 20 років тому, коли її зустріла, не думала, що вона виросте до письменниці, писатиме музику. Я так рада за неї! Я дуже вражена! Із захопленням прочитала її роман. Я не полюбляю фантастику, але твір так захопив, що перечитала його двічі. Дуже сподобалися головні герої. За Ганнусею я так і бачила образ Олі.
Тетяна Біла зачитала невеликий уривок із книги, а потім вони разом із Ольгою заспівали найулюбленішу спільну пісню «Запорізький вальс».
Про назву й обкладинку
Ольга Меркулова видала всі книжки Ольги Ліщук. За словами письменниці, їй імпонує, як прискіпливо й відповідально редакторка й видавчиня ставиться до своєї роботи.
- Мабуть, уперше за 16 років роботи мого видавництва для мене це була дуже важка книга, - зауважила Ольга Меркулова. - Найлегше мені було робити першу її книжку «Чудеса по заказу», бо там хоча й багато роботи, але знаєш, що робиш.
За словами редакторки, в романі «Зірки не розкажуть» письменниця була дуже прискіпливою й вимогливою до обличчя книги. Перебрали дуже багато варіантів, переймалися тим, щоб не порушити авторські права, коли шукали варіанти ілюстрацій в Інеті. Нарешті обрали картинку за сюжетом книжки – зореліт.
Ольга Ліщук розповіла, що крапку в історії з пошуками остаточного варіанту обкладинки поставив сон: їй наснилася презентація, на якій вона бачила себе в сірому вбранні й тримала в руках книгу з обкладинкою жовтого кольору, а на ній – космічний корабель. А потім уже Юрій Ланєєв, майстер на всі руки, зокрема, й у справі фотодизайну, взявся до роботи й завершив її творчий задум.
Із назвою твору також тривала копітка робота. Авторка перебрала не один десяток, але жодна не подобалась або редакторці, або їй самій. А потім знайшла її в тексті роману в одному з діалогів: «…але ж зірки не розкажуть».
- Коли я побачила фразу «Зірки не розкажуть», вона мені відкрила перспективу, ніби вказала вектор, в якому може рухатися ця історія далі, - завершила свою розповідь Ольга Ліщук. - Я побачила назву продовження. Тобто для тих, хто читав і кому ця книга сподобалась, можу сказати: не знаю коли, не знаю як, але далі буде.
Мистецькі подарунки від друзів
Під час презентації лунали музичні подарунки від творчих побратимів письменниці. Запорізький бард Володимир Козеровський виконав дві свої пісні на її вірші «Ой, для чого ж очі маю…» і «Хай буде все у всіх!»
Бард Володимир Козеровський
У виконанні викладачки музичної школи №4 Лариси Биховської прозвучали фортепіанні твори. Ансамбль «Срібне джерельце» виконав український танець.
Глядачі переглянули роботу Юрія Ланєєва – відеорозповідь про Ольгу Ліщук – прозвучала її пісня «Народи мене, роде» на слова Тетяни Сугалової-Катрич.
Наприкінці творчої зустрічі Ольга Ліщук надала слово найактивнішій відвідувачці «Гумористичного городу» Тамарі Кучеренко (Тамарі Василівні третього лютого виповнилося 90 років), яка прочитала поезію Ольги Ліщук «Книжки – мої примхливі діти».
Тамара Кучеренко читає поезію Ольги Ліщук «Книжки – мої примхливі діти»
Глядачі в залі задоволені