Народився Григорій Титович ГАЙОВИЙ 4 лютого 1937 р. в с. Степанівка під знаком Водолія в с. Степанівці Менського району на Чернігівщині, де провів своє не просто босоноге, а й голодне дитинство, до того ж затавроване ганебним ярликом «ворога народу», навішеним на сім’ю.
Десятирічну школу закінчив у Макіївці на Донбасі. Навчався на факультеті журналістики КДУ, працював у луганській обласній молодіжній газеті. За сфабрикованим звинуваченням в антирадянській діяльності п’ять років провів у мордовських концентраційних таборах, потому два десятки літ ніде не міг влаштуватися на роботу за фахом. Починаючи з 90-их років почав активно друкуватися в пресі й видаватися. Вийшли книги «Болячка», «Українські псальми», «Тінь Дракона», «Сподвижники», «Пересмішник на Парнасі», «Сурми бурлеску», «Мисливець і Шпак».
Голова літературного об’єднання сатириків і гумористів Київської організації НСПУ.
ШАКАЛЬНА БАЛАДА
В комічному світі трапляються звірі,
більш схильні до гумору, ніж до сатири.
Я звірів таких зустрічав немало,
і серед них – одного Шакала,
котрий, як і всі шакали,
знай тільки зуби скалив:
перед Вовком – улесливо,
до Лисиці – облесливо,
проти Зайця – суворо і грізно,
а при своєму браті-шакалі – по-різному:
більшому від себе шакалу
не шкодував шанобливого оскалу;
якщо шакал траплявся малий –
для нього оскал був ворожий і злий;
зійдуться ж кілька шакалів одного зросту –
кожен очікує, скалячись просто,
так, аби скалитись, для годиться,
ніби нікого ніхто не боїться,
і, разом з тим, при нагоді зуміє
зуби встромити в беззахисну шию...
А у скрутну чи непевну годину
він до кожного повз, вигинаючи спину,
хвостом виляв то вліво, то вправо,
лизав підошви і скиглив ласкаво,
пильно і віддано дивлячись в очі,
й живіт підставляв – може, хто полоскоче;
слався під ноги, вилазив зі шкіри,
аж поки котрийсь із розчулених звірів,
що реагують на гумор по-різному,
кістку Шакалу лишав недогризену...
Так, серед звірів ще є гумористи,
раді недогризок кістки догризти!..
Епілог, або Шакальна післямова
Що далі було? Розповім без обману.
Редактор уважно баладу проглянув,
а потім до мене озвався нарешті:
„Чи не забагато на себе береш ти?
Тебе, як наклепника, гнать треба в спину!".
...
Я – про Шакала,
а він – про людину...
РЕЄСТРИ НЕДОТОРКАННИХ
На одну верховну миску —
сорок п’ять партійних списків.
В списках тих — одні і ті ж:
хто проліз — спокійно їж,
бо не в праві силі свіжій
відірвать тебе од їжі,
хоч ти й, ніби для протесту,
навіть випадеш з реєстру...
І МОЖЕШ СКАЗАТИ:
«ЗЛОЧИНЦІВ — ЗА ГРАТИ!»
Зміг усіх пограбувати —
проберись у депутати,
і тоді за твій грабіж
всі платитимуть тобі ж.
ДЕСЯТЬ ЗДОБУТКІВ ПРОГРЕСУ
Що ж ми маєм: метастаз —
раз;
отупіла голова —
два;
світ ногами догори —
три;
гинуть птиці, дохнуть звірі —
чотири;
з вуст людей потік проклять —
п’ять;
а з амвонів — добра вість —
шість;
помирати треба всім —
сім;
Сонце згасне, зникне Місяць —
вісім;
буде хаос, морок, темінь —
дев’ять;
якщо вірити у пресу,
все це — здобуття прогресу, —
десять...
ПРО ІНТЕГРАЦІЮ
«В єдиній масі, — Прес скрипів, —
і тіла міць, і сила духу:
з мільйона Макових Зернин
спресуємо одну Макуху!..»
ПРО ГУМАНІТАРНУ ДОПОМОГУ
Хоч скільки лий
в суху яму водиці —
ніколи із неї
не вийде криниці...
ПРО ДИСЦИПЛІНУ
Ще нема того курчати,
а йому вже:
«Не пищати!»
ПРО ВЕНЕРУ МІЛОСЬКУ ТА СУМКУ-АВОСЬКУ
Обламалися руки грації
від тягаря емансипації.
ПРО ФАХОВІСТЬ
Вклоняючись усім,
такий собі Шлагбаум
успішно років сім
дорожнім рухом правив....
ПРО КОНФЛІКТ ПОКОЛІНЬ
Помітив Дуб,
як падав Жолудь,
і мовив:
«Ну, тепер і молодь!..»
ПРО ЛЮБОВ
Ти ж моя кохана,
ти ж моя єдина,
я без тебе в’яну,
а з тобою — гину...
ПРО РЕСУРСИ
Колись хвалилися учені:
«У нас багатства незліченні».
А кинулися рахувати —
то вийшло пальців забагато...
ПРО ПОДАТКОВУ СЛУЖБУ
Із розбитого корита
не здереш багато мита.
ПРО НАВЧАЛЬНУ ПРОГРАМУ
Сухих Сучків навчав Старий Пеньок
якмога більше розпускать бруньок.
ПРО ВДЯЧНІСТЬ
Людина раз допомогла Біді —
і відтоді
ота Біда
Людини вже не покида...
ПРО ВИНАХІДЛИВІСТЬ
Хай ховається Вареник у сметану —
все одно і там його дістану!
ПРО СВІТОГЛЯД
Відстоював Кажан
таку світобудову,
в якій би всюди ніч
буда цілодобово.
ПРО КОРИСНІСТЬ
Коли не жне, не меле, не кує,
то добре, що хоч сам жує...
БУР’ЯНІСТЬ ПЕРЕДПОСІВНОЇ НИВИ
Нинішня передвиборча кампанія
надихнула автора на написання агробайки
Було це чи то ранньою весною,
А може навіть пізно восени:
готуючи себе до посівної,
зібрались при Городі бур’яни —
страшний, багатоликий
і винахідливий народ
на ейфорію,
від чого наш великий
і найродючіший Город
аж бур’яніє, —
зібралися не просто говорити,
представивши програмний прес-реліз,
а щоб ніхто не смів їм докорити,
мовляв, не той хтось у Город проліз...
Город один, а бур’янів багато,
і кожен з тих численних бур’янів,
неначе кандидат у депутати,
про користь для Городу гомонів,
бо всі вони були б такі щасливі,
знов опинившись на родючій ниві,
де навіть Хвощ і Блекота, в натурі,
при статусі городньої культури!
А що ж тоді, скажіть, робити нам?
Прислухаймось до викладу програм.
— Хоч я звичайний зірочник, — почав Мокрець, —
та в агротехніці —
великий фахівець:
я всю городину і всю садовину
у власну ніжну зелень обгорну!
— А я, — з готовністю доповнює В’юнок,—
— всіх заплету в березковий вінок!
— Город — це край моїх сміливих мрій,
І не ляка мене життя в землі сирій,
бо я везучий, —
так промовляв Пирій Повзучий.
— Колего, ти правий, але не хвастай:
ще не настав городині кінець, —
в розмову встряв Гострець Гіллястий.
— Картопля чи Буряк — яка різниця! —
по щирості зізналася Щириця. —
Я невибаглива та щедра по натурі
і зможу вжитися при будь-якій культурі!
— Якщо тебе не витягнуть за вуха, —
єхидно вставила Плоскуха, —
а я і мої доньки та сини
залишимось при знатних просапних...
Тут Лобода звернулась до народу:
— Гнете ви не туди!
Найбільша користь для Городу —
від Лободи!
— Резерв городини — не
в продуктивній праці,
а в продуктивності акселерації:
за мною в рості, — мовить Кропива, —
із овочів ніхто не поспіва!
— От, кажуть, паразитка я... — Дурниця! —
підскочила Звичайна
Повитиця.
— На будь-якім стеблі в Городі чи в саду
я сама для себе живлення знайду.
— А я всім зерновим
товариш, брат і друг! —
горлає на всю ниву
якийсь Метлюг.
— Я теж, — кричить Кукіль, —
зробив рішучий крок,
приставши до Пшениці в блок,
так само, як зробив колись
у вас під носом
Мишій, що мудро об’єднався з Просом.
— Об’єднуватись?! Ні, — зірвавсь
Курай
і покотився ген за виднокрай, —
допоки кожен мені в очі коле,
що я ледаще Перекотиполе!..
—У цім Городі нині все не так, —
відзначив самовпевнений Будяк. —
От коли б знову я туди проник,
то перш за все звільнився б від мотик.
— А ще й Сапа там
творить геноцид —
це ж сором і ганьба
на цілий світ!
З Городу геть Сапу, — прорік Осот,—
і ми досягнемо значних висот!
Мораль:
Тепер, здається, всім нам зрозуміло,
чому в Городі так забур’яніло,
та не знімаймо і з Господаря вини,
як на городі в нього будуть бур’яни.