СОРОЧЕНКО Микола Петрович народився 26 червня 1938 року в селі Білики Оріхівського району. Закінчив початкову школу, курси механізаторів широкого профілю. Працював на колгоспній фермі, трактористом, будівельником. Згодом здобув середню освіту.
Писав ліричні, гумористичні та сатиричні твори. Друкувався в районній та обласній періодичній пресі, в журналі «Перець», альманасі «Передзвін», «Веселий курінь» та «Весела Січ», в поетичному збірнику «Великий Луг».
Дійсний член Міжнародної асоціації гумористів і сатириків «Весела Січ» (козацьке прізвисько - Бриль).
Помер Микола Петрович 28 березня 2005 року.
ЮВІЛЕЙНІ ПОБАЖАННЯ
Дивлюся на тебе — нема тобі віку:
Красуня нівроку і личко ясне.
Тож зичу, колего, тобі чоловіка
Та ще й гумориста, хоча б і мене.
Тепер я нічийний — перекотиполе,
Бідак-неборака, вдівець-брилеплет.
Заслав би сватів, та чи зглянеться доля,
Не зваживши навіть, що трохи й поет?
Скажімо, зійшлись ми. У нічку медову
Проснуся опівніч, щоб жінку обнять,
Тебе ж, наче вітром, завіяло з дому —
Чи плакать, чи потяг мені доганять?
Ти мчиш в Запоріжжя, чи й далі — в Торонто.
Куди мені бігти, шукать тебе де?
Таку не прив'яжеш до себе і дротом,
Як десь гуморина на світі іде.
Таку приголублять Ребро і Чубенко,
Чи, може, поманить Павло Глазовий.
У мене ж застогне від болю серденько,
І що тоді діять, хоч псом отут вий!
Бувають жінки, що стрибають у гречку,
А ти в гуморини все будеш стрибать.
На тебе замало й чотири вуздечки,
Чи й шори ремінні, щоб вдома тримать.
Тож будемо друзями так, як і досі,
Нехай не розмиє цю дружбу потік.
Бажаю від щирого серця, щоб зносу
Тобі не було, моя сестро, повік.
З ЧОГО ТВОРЯТЬСЯ ЧУТКИ
Везе баба у вагоні
В клітці гусака,
Біля неї всілась дівка,
Пишна та пухка.
А позаду тої дівки
Дід сидить Хома,
Схилив голову старенький
Та собі дріма.
Гусь із клітки головою
У дірку пропхавсь,
Вщипнув дівчину за литку
І миттю сховавсь.
А дівчина обернулась,
В очах блиска злість,
Розвернулась та щосили
Діда в пику — хлись!
Хома блима на сусіда
(А той також дід) —
Як зацідить!.. Бо подумав,
Що вдарив сусід.
Хоч накоїла пташина
Отії біди,
Та чутки пішли: за дівку
Билися діди.
ГАВРИЛОВЕ ЗОЛОТО
Вночі вдерся рекетир
До Гаврила Квочки.
— Є золото?! — запитав,
Гони все на бочку!
— Є, — Гаврило відповів
Йому без вагання, —
Майже двісті кілограмів
Лежить на дивані.
Маєш силу, то неси,
Добрий чоловіче...
Галю! Золотко! Іди,
Тут тебе хтось кличе.
НЕ ТАМ ПИШУТЬ
Копав Карпо на городі
Грядку в кінці літа.
Натомившись, мовив: — Годі!
Сів перекурити.
Із кишені, що на боці,
Цигарки виймає.
Уздрів напис на коробці
І тихо читає...
Далі плюнув дядько з злості:
— Небувале диво!
Як дохідливо і просто:
«Палити шкідливо!»
Мо, й шкідливо... А копати
Хіба шкоди мало?
Так про це ось на лопаті,
Бач, не написали!
Наївна свіча
Забули погасить Свічу,
Коли на небі Сонце вже світило.
А та радіє:
— Ясно як свічу!
Так я ж — Світило!
Лопух
Зітха Лопух:
— Ох, доле моя зла...
Дрібна пташина, а, дивись, літає!
А в мене крила, наче у Орла,
Та клятий корінь в небо не пускає!
Зітхає, а не знає відчайдух:
Без кореня із нього б вийшов дух.
Свиняча філософія
Свиня запитує приборкану Голубку:
— Чому туркочеш жалібно, голубко?
А та журливо:
— Тяжко жить без неба...
Свиня говорить:
— Я дивуюсь з тебе!
Мені б упору плакать, аж ревіти —
Півдня порожнє вже моє корито,
А ти весь час купаєшся в зерні!
Мовчить Голубка, що сказать Свині?...
Хто як мерзне
Зупинивсь старий на розі і пита дівчину:
— Скільки градусів морозу
Надавило нині?
Мовить дівчина кирпата:
— Щойно я з квартири,
Та, вважаю, небагато —
Градусів чотири.
Тут вмішалась тітка в капцях:
- Нащо так брехати?!
Тягне градусів на двадцять,
А чотири — в хаті!
Гримнув дід на молодицю:
— Ти також брехуха!
Нині градусів за тридцять —
Відпадають вуха!
Дама серця
Ой любив колись Микола
Горілоньку з перцем,
Що не рік — була у нього
Нова дама серця.
Вже давно минула юність,
Старість насідає,
Та Микола не здається —
Знову даму має.
Були колись у Миколи
Мадами патлаті.
Нині має він красуню
В білому халаті.
Від сивухи та кохання
Тепер в серце коле.
То й примчить вона «швидкою»,
Щоб зробить уколи.
Було ніколи
Мати ставить сину плов
Й доріка Володі:
— Чом бур'ян ти не полов
Вчора на городі? -
Син потилицю пошкріб,
Подовбавсь у вусі.
Дістаючи з маслом хліб
Відповів матусі:
- Ранком я хотів сапать,
Та гукнули хлопці.
Мусив я м'яча ганять
З ними на толоці.
Згодом сонце припекло,
Що ні стать, ні сісти,
Довелося за селом
У ставок залізти
А під вечір розімлів,
Захотілось спати...
То коли ж було мені
Той бур'ян сапати?!
Дідусеві повчання
Дід онука умовляє:
- Їж, дитинко, кашу
І виростеш, мов дуб в гаї.
Ось як я, синашу!
Я поїв цієї страви
На віку багато,
І як був як ти, маляво,
І як став солдатом. -
А мале на діда кида
Погляд хитрим очком:
— А чому ж ви нині, діду,
Ходите з ціпочком?
Хай йому сміх
Життя дається тільки раз
Людині на сім світі,
А що проблем завжди у нас —
Повік їх не злічити...
Цього нема, того нема,
Отут болить, там коле,
То СНІД нагряне, то чума,
То неврожаїть поле...
То кулацюрою гримить
З Росії Жириновський:
— Я сапоги хочу помыть,
В Крьму, я, брат, таковский!
То у парламенті рядно
На себе кожен смика,
А то з прем'єрами одно
Виходить заковика.
Хай шовіністів зникне рать,
І ну їх всіх до лиха.
Коли дано нам помирать,
То краще вже від сміху!
Криві рушниці
Здибав раз Іван Федота,
Завели балачку:
— Чом, земляче, на охоту
Не береш собачку?
Я ось маю хоч щенятко,
Так зате бідове:
Як пораню зайченятко —
Воно його зловить.
— Сам це знаю, що не зручно
Без собаки дуже,
Та морока, що невлучні
Випускають ружжа...
Уже третє я купляю,
А воно ніяке —
Ніби в зайця націляю,
А заб'ю... собаку.
Свинський президент
Пас Онисько біля річки
Свиней на толоці,
А навпроти дядько Гичка
Вудив на тім боці.
— То ж, — кричить Онись рибалці, —
Як нам жити далі?
Скоро з тої інфляції
Відкинем сандалі!
Коли б мені президентську
Зайняти посаду,
Я навів би лад моментом,
Дав би всьому раду! -
Доки люди говорили,
Свині в баби Усті
На городі моркву рили,
Паслися в капусті.
Натякнув Онисю Гичка:
— Ти до влади ласий,
А на ділі не годишся
Навіть в свинопаси!
Двох зайців...
Набродилися мисливці,
Чималий здолавши світ,
То ж усілись на копиці —
Черв’ячка щоб заморить.
В тім гурті старий Опенько —
Балакучий дід Остап,
Хоч стрілець він і плохенький,
Так зате брехать мастак.
Бо язик, як балалайка,
Не берися зупинять...
Ох, уже мисливські байки
Дід і вміє «сочинять».
Із дрібнички як відмоче
Вовни повних три мішки...
Хлопці падають, регочуть,
Надриваючи кишки...
От і знову «тюльку гоне»
(Розважає дід стрільців):
— Вірте, з цього ось патрона
Я поклав аж двох зайців. -
Федір крутить головою:
— Ну, старий і залива.
Двох?.. Із одного набою?..
Та такого не бува! -
Дід моргнув:
— А хто говорить,
Що я раз лиш набивав.
Другий раз набив учора,
Перший — як парубкував!
ДОЯР
Це той чиновник, що не сіє,
Худобу в лузі не пасе,
А от доїти він уміє,
Цю справу любить над усе!
Клієнта видоїть він гоже,
Ще й обскубе, мов гусака.
Дають йому "корівки божі"
Валюту замість молока!
Йому б давно пора за ґрати
Далеку волю виглядать...
Та він хабарик - вміє брати
І чітко знає кому дать.
"ЖЕНИЛО"
Дід Павло, як овдовів,
Довго не журився,
Він ізнову "обабів" -
Вдруге оженився!
Аж дві баби дід завів
Легко, без мороки,
- Хай нагріють, - гиготів, -
В ніч обидва боки! -
І нагріли так Павла
Ці старі лисиці:
Одна хату відняла,
А друга — телицю!
І в метілі, і в жнива
Із Рябком укупці
Вік "женило" дожива
У собачій будці...
Свекруха і муха
В кухні жінка молода
Місить тісто зрання.
А свекруха набрида їй своїм повчанням:
— Не іде тобі ніяк
Вся моя наука,
Місиш тісто абияк,
Ніби ти безрука.
Тут невістку, мабуть, ґедзь
Уколов щосили,
Підхопилась:
— Ану геть!
Геть, нечиста сило!
Відсахнулася стара:
— Тю, яка скажена!
Лікуватися пора!
А невістка не збагне,
Чом шумить свекруха:
— Заспокойтесь, то мене
Укусила муха!
Не в шапці справа
Дід купив собі обнову.
Баба лає:
— Шапка ця,
Як сідло рябій корові,
До твого іде лиця!
Де були у тебе очі,
Глянь у дзеркало! Хома!
За якесь «гніздо сороче»
Гроші ляпнули дарма.
— Не перцюйся дуже, Гапко, —
Відповів старий на це, —
Шапка гарна, та під шапку
Не іде моє лице...
Зіпсований телефон
Напідпитку Филимон
Мимрить жінці Насті:
— Зіпсувався телефон.
От уже нещастя!
Дзенькнув з бару кум Кіндрат,
Може, в діло кликав,
Та проклятий апарат
Геть не в'яже лика!
Наляканий синок
Репетує удосвіта
Хлопчик на всю хату:
— Ой, не буду! Ой, не хочу
Личко умивати!
Мама сердиться:
— Бруднуля!
Митись, синку, треба,
Бо зостанеться довіку
Чорне личко в тебе! -
Як вела у дитсадочок
Мама сина вранці,
То зустріла по дорозі
Дядька-африканця.
Хлопець маму за спідницю
Налякано смиче:
- Що, той дядько теж лінився
Умивать обличчя?!
Хай підкріпиться
У провінцію із Ради
Прибув депутат.
Взяла бабця винограду,
Пляшку й сала шмат,
У район вона гайнула
Зі смачним вузлом.
Гнат пита:
— Куди, бабульо?
— Спішу на прийом!
Ось несу я депутату,
Наш селянський харч:
У столиці де їм взяти,
Всі там бідні, бач! -
Гнат сміється:
- Топай, ненько,
В тім нема гріха,
Підгодуй його гарненько,
Краще щоб брехав!